Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/18519/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.06.2024. Зареєстровано: 18.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2024.
Дата набрання законної сили: 12.06.2024
Номер судового провадження: A/855/2234/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18519/22                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  12 червня 2024 року                                                                                            м. Київ
		          
		 
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: 
		головуючого судді                                        Кучми А.Ю., 
		суддів                                                            Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
		за участю секретаря                                         Островської О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Верховного Суду на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 10.01.2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить: 
		-          визнати протиправним та скасувати наказ Голови Верховного Суду від 04.10.2022 №3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду»;
		-          поновити українського суддю ОСОБА_1 з 05.10.2022 на посаді судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду;
		-          стягнути з Верховного Суду на користь українського судді ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.10.2022 по день ухвалення рішення в цій справі;
		-          допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі українського судді ОСОБА_1 та в частині стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача, наказ від 04.10.2022 №3097-к є протиправним і таким, що підлягає скасуванню, адже позивача було відраховано зі штату суду під час перебування у відпустці та за відсутності належних та допустимих доказів, які б встановлювали факт набуття ним громадянства іншої держави. Позивач стверджує, що з метою спростування недостовірної інформації щодо наявності в нього російського громадянства в його інтересах було надіслано заяви, адвокатські запити до правоохоронних та державних органів України. Позивачем двічі було пройдено дослідження із застосуванням поліграфу. Про вжиті ним заходи, у зв`язку з розповсюдженням інформації про нібито наявність в нього російського громадянства, він неодноразово повідомляв Голову Верховного Суду, проте такі були залишені без відповіді. Крім того, позивач звертає увагу на те, що під час прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, останній керувався пунктом 2 частини сьомої статті 126 Конституції України в редакції Закону України «Про внесення змін до конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VIII. Так, до внесення цих змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VIII припинення суддею громадянства України було підставою для його звільнення. Після внесення законодавцем цим змін (які набрали чинності 30.09.2016) було розширено перелік підстав, за наявності яких повноваження судді припиняються, включивши, зокрема як одну з підстав «припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави». Тобто, враховуючи принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, вчинення суддею дій, зокрема, щодо набуття громадянства іншої держави має наслідком припинення повноважень судді лише після 30.09.2016, в той час як за версією відповідача позивачем набуто громадянство російської федерації у 1999 році.
		Відповідачем подано відзив на позову заяву в якому зазначено, що слід розрізняти звільнення судді та припинення його повноважень. Суддя звільняється з посади виключно за рішенням Вищої ради правосуддя, тоді як повноваження судді припиняються не шляхом прийняття рішення певним органом або судом, а у зв`язку з настанням певного юридичного факту. У листі СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск, який був підставою для прийняття спірного наказу про відрахування позивача зі штату суду, стверджується, що останній отримав паспорт громадянина російської федерації та податковий номер російської федерації; і робиться висновок про наявність у нього громадянства російської федерації за даними реєстрів російської федерації. Відповідач вважає, що позивач помилився з предметом доказування у даній справі, яким є належна чи неналежна оцінка офіційного документа СБУ (листа від 03.10.2022 №2/5-23154дск), тобто чи є цей документ таким, що поза розумним сумнівом може свідчити про наявність паспорта та громадянства іноземної держави, не з точки зору суду, а з точки зору органу державної влади (бо саме в такій якості діяв Верховний Суд (в особі його Голови)), тобто поза межами здійснення судочинства, зокрема не маючи у цих відносинах повноважень вчиняти процесуальні дії, наприклад призначати експертизи, викликати свідків тощо.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Верховного Суду від 04.10.2022 №3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду». Зобов`язано Верховний Суд зарахувати суддю ОСОБА_1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 05.10.2022. Зобов`язано Верховний Суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2022 по день винесення наказу про зарахування судді ОСОБА_1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що юридичною підставою для видання наказу є стаття 121 Закону № 1402-VIII, положення якої передбачають припинення повноважень судді у разі набуття ним громадянства іншої держави. Фактичною підставою для видання наказу є наявність належних та допустимих доказів, підтверджуючих припинення повноважень судді з підстав, передбачених згаданою статтею. Звертає увагу, що видача Головою Верховного Суду наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду» була здійснена невідкладно після одержання інформації стосовно наявності у судді Верховного Суду громадянства іншої держави - рф, адже як зазначалось вище статус судді в Україні є несумісним з громадянством іншої держави. Для таких випадків (встановлення наявності в судді громадянства іншої держави) законодавець визначив імперативний обов`язок голови суду видати наказ про припинення трудових відносин судді із відповідним судом у разі наявності у такого судді іноземного громадянства. Наведене свідчить про наявність юридичних підстав для ухвалення рішення Головою Верховного Суду, яке припинило повноваження судді Верховного Суду ОСОБА_1 Наголошує, що у листі Служби безпеки України від 03 жовтня 2022 року №2/5-23154дск містяться однозначні твердження уповноваженого органу - Служби безпеки України про: а) наявність у судді Верховного Суду ОСОБА_1 паспорта громадянина РФ; б) наявність у судді Верховного Суду ОСОБА_1 громадянства Російської Федерації. При цьому, наявність громадянства інших держав в осіб, які обіймають високі посади, саме собою є загрозою національній безпеці, тому, виявляючи наявність такого громадянства та інформуючи суб`єктів, які повноважні припиняти державні владні повноваження осіб, що мають громадянство іншої держави, СБУ діє відповідно до наданих службі повноважень.
		Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частково задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині.
		Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , який виданий 24.10.1995 Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві (т.1, а.с.31-38).
		21.11.1992 постановою Верховної Ради України №2816-ХІІ «Про обрання заступника голови військового трибуналу Київського гарнізону та суддів військових трибуналів України» ОСОБА_1 обрано членом військового трибуналу Київського гарнізону.
		15.10.1998 постановою Верховної Ради України №184-ХІV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею військового суду Центрального регіону України безстроково.
		29.11.2001 постановою Верховної Ради України № 2870-ІІІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Київського апеляційного господарського суду безстроково.
		17.06.2004 постановою Верховної Ради України №1814-ІV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково (том 3, а.с.8-9).
		15.04.2014 рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України №2 ОСОБА_1 обрано на посаду Голови Вищого господарського суду України (том 2, а.с.146).
		Після успішного кваліфікаційного оцінювання, Указом Президента України від 10.11.2017 №357/2017 «Про призначення суддів Верховного Суду» ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Верховного Суду у Касаційний господарський суд (том 2, а.с.158-161).
		28.11.2017 наказом Верховного Суду №111-К «Про зарахування до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд ОСОБА_1 » позивача зараховано до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 28.11.2017 (том 2, а.с.163).
		30.11.2017 постановою Пленуму Верховного Суду №4 «Про обрання заступника Голови Верховного Суду» ОСОБА_1 обрано заступником Голови Верховного Суду строком на чотири роки (том 2, а.с.166).
		Відповідно до наказу Верховного Суду від 30.11.2017 №116-К «Про обрання заступника Голови Верховного Суду» ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків заступника Голови Верховного Суду строком на чотири роки з 30.11.2017 (том 2, а.с.167).
		05.12.2017 рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №2 «Про обрання Голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду» ОСОБА_1 обрано на посаду Голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду строком на чотири роки (том 2, а.с.168).
		Рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2022 №10 «Щодо питання дострокового звільнення судді ОСОБА_1 з посади голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду» на підставі Протоколу таємного голосування від 03.10.2022 №1, вирішено залишити суддю Верховного Суду ОСОБА_1 на посаді голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (том 1, а.с.112).
		03.10.2022 ОСОБА_1 подав заяву про надання відпустки за власний рахунок з 04.10.2022 до 14.10.2022 (том 1, а.с.113).
		Наказом Голови Верховного Суду від 04.10.2022 №3087-к надано голові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами тривалістю 11 календарних днів із 04 до 14 жовтня 2022 року (том 1, а.с.114).
		04.10.2022 головою Верховного Суду Князєвим Всеволодом видано наказ №3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду», яким «Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 126 Конституції України, статей 39, 119, 121, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 24 Закону України «Про відпустки» наказано:
		1.          Вважати ОСОБА_1 , суддю Верховного Суду у Касаційному господарському суді, таким, чиї повноваження судді припинено у зв`язку із встановленням факту набуття ним громадянства іншої держави.
		2.          Відкликати ОСОБА_1 з відпустки, наданої відповідно до наказу Голови Верховного Суду від 04.10.2022 №3087-к.
		3.          Відрахувати ОСОБА_1 05.10.2022 зі складу Верховного Суду у зв`язку із припиненням повноважень судді.
		4.          Фінансово-економічному управлінню ( ОСОБА_2 ) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 17 робочих днів щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 28.11.2020 по 27.11.2021 та 26 робочих днів щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 28.11.2021 до 04.10.2022, а також 15 календарних днів додаткової відпустки за 2022 рік.
		Підстава: лист СБУ №2/5-23154 дск від 03.10.2022» (том 8, а.с.138).
		Не погоджуючись з прийнятим наказом про відрахування зі штату суду та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відомості в листі СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск, не надавали відповідачу переконливих та беззаперечних доказів щодо факту отримання позивачем громадянства російської федерації. Дані з пошукових російських сервісів, які надані СБУ відповідачу на підтвердження наявності у позивача паспорту та коду російської федерації, враховуючи їх неофіційний характер, самі по собі не можуть бути достатніми для прийняття будь-якого рішення, яке може мати негативні наслідки для позивача, без їх належної перевірки. Факт можливого набуття позивачем громадянства іншої держави вимагав додаткової та ретельної перевірки, тому визнання відповідачем спірним наказом від 04.10.2022 №3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду» позивача таким, чиї повноваження судді припинено через встановленням факту набуття ним громадянства іншої держави та виключення його у зв`язку з цим зі штату Верховного Суду, за наявності у розпорядженні відповідача лише листа СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск, є передчасним.
		Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною першою та п`ятою статті 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково.
		Згідно з частиною шостою статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.
		Частиною сьомою статті 126 Конституції України визначено, що повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
		Відповідно до частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
		Спеціальним законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1402-VIII).
		Частинами першою-третьою статті 39 цього Закону встановлено, що Верховний Суд очолює Голова Верховного Суду, якого обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Пленум Верховного Суду з числа суддів Верховного Суду в порядку, встановленому цим Законом.
		Голова Верховного Суду: представляє Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України у зносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями; визначає адміністративні повноваження заступника Голови Верховного Суду; скликає Пленум Верховного Суду; вносить на розгляд Пленуму подання щодо обрання на посаду секретаря Пленуму; виносить на розгляд Пленуму питання та головує на його засіданнях; контролює ефективність діяльності апарату Верховного Суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду та його першого заступника, вносить подання про застосування до керівника апарату суду та його першого заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства; інформує Пленум Верховного Суду про діяльність Верховного Суду; здійснює інші повноваження, визначені законом.
		Голова Верховного Суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
		Згідно з статтею 52 Закону №1402-VIII суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
		Главою 1 Розділу VII Закону №1402-VIII регламентовано порядок звільнення судді з посади.
		Так, частиною першою, другою статті 112 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
		Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
		Главою 2 Розділу VII Закону №1402-VIII передбачено порядок припинення повноважень судді.
		Так, згідно з статтею 119 Закону №1402-VIII повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.
		Частиною першою статті 121 Закону №1402-VIIІ передбачено, що повноваження судді припиняються у разі припинення його громадянства відповідно до Закону України «Про громадянство України» або набуття суддею громадянства іншої держави - з дня припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави.
		Частиною другою статті 121 Закону №1402-VIIІ визначено, що набуттям громадянства іншої держави для цілей цієї статті визнається: 1) отримання суддею статусу громадянина іншої держави в результаті дій, вчинених таким суддею або від його імені за його дорученням або за його згодою для створення відповідних правових наслідків; 2) у разі якщо суддею отриманий статус громадянина іншої держави в силу закону або іншим чином без його згоди, - невчинення суддею дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.
		Відповідно до статті 125 Закону №1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
		З аналізу наведених норм можна зробити висновок про те, що суддею є громадянин України, який призначений на посаду відповідно до Конституції України та Закону №1402-VIII, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Повноваження судді можуть припинятися виключно за підставами, які визначені в частині сьомій статті 126 Конституції України.
		Так, за цією нормою повноваження судді припиняються у таких випадках: 1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду щодо визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерть судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
		З матеріалів справи вбачається, що у спірному випадку відповідач прийняв наказ від 04.10.2022 №3097-к про відрахування позивача зі штату суду, у зв`язку з фактом набуття ним громадянства іншої держави, на підставі листа СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск.
		Досліджуючи зміст даного листа та докази, наявні на той час у відповідача, щодо факту набуття позивачем громадянства іншої держави, колегія суддів встановила наступне.
		15.09.2022 журналісти програми «Схеми» (Радіо Свобода) опублікували розслідування під назвою «Український суддя з російським паспортом», в якому стверджували про наявність у позивача громадянства російської федерації.
		Зокрема, в розслідуванні журналісти повідомили, що отримали в своє розпорядження витяг з реєстру «Роспаспорт» з двох різних джерел. Згідно з ним паспорт громадянина російської федерації ОСОБА_3 оформлений у Москві у 1999 році. У заяві на отримання громадянства, поданій від імені ОСОБА_3 , підставою для видачі вказано його посвідчення військовослужбовця інституту Міністерства оборони СРСР, який він закінчив з відзнакою у 1989 році. У 2012 році на ім`я ОСОБА_3 був оформлений новий паспорт громадянина російської федерації. Підстава заміни документа - досягнення 45-річного віку. Наявна і заява на новий паспорт, яка теж подана від його імені. Того ж місяця, як свідчать дані щодо перетину кордону, український суддя з`їздив потягом до Москви. Також за допомогою даних, вказаних у його російському паспорті, журналісти віднайшли індивідуальний податковий номер ОСОБА_3 в офіційному реєстрі федеральної податкової служби російської федерації. Цей код не присвоєно автоматично із паспортом, за ним треба додатково звертатися у податкові органи Росії. Він ОСОБА_4 присвоєний у 2010 році. Таким чином, журналісти зробили висновок, що записи в офіційних державних реєстрах Російської Федерації свідчать про наступне: український суддя ОСОБА_1, отримавши у 90-их російський паспорт, не лише від нього не відмовився, піднімаючись кар`єрними сходами у системі українського правосуддя - а навпаки, поновив у 2012-му (том 1, а.с.43-61).
		Листом СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск на запит щодо наявності російського громадянства у голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 було повідомлено Верховний Суд про наступне:
		«За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - м. Запоріжжя) отримав паспорт громадянина російської федерації від 17.10.2012 №4512799636, який продовжено ОСОБА_1 замість паспорту громадянина російської федерації, який втратив чинність №4598589684 від 22.07.1999.
		Також ОСОБА_1 за даними податкового реєстру російської федерації отримав податковий номер НОМЕР_2 , який міститься в реєстрі угод щодо нерухомого майна рф, стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вказане вище свідчить про наявність у судді ОСОБА_1 громадянства російської федерації за даними наведених реєстрів рф.
		Служба безпеки України на підставі наявної інформації позбавила суддю ОСОБА_1 доступу до державної таємниці з огляду на потенційну загрозу національній безпеці.
		Перевірка вказаних даних продовжується, про її результати буде повідомлено додатково» (том 8, а.с.23).
		Також, 23.09.2022 Головою Верховного Суду Князєвим Всеволодом було направлено лист вих.№58/ВС-121нт на адресу СБУ з проханням підтвердити або спростувати перебування ОСОБА_1 у громадянстві Російської Федерації та наявності у нього документів, що посвідчують особу, виданих Російською Федерацією (том 8, а.с.140).
		Листом СБУ від 06.10.2022 №5/6/5/2-2587 (отримано та зареєстровано Верховним Судом 13.10.2022 вх. № 61/ВС-163нт арк.1нт) на запит від 23.09.2022 №58/ВС-121нт щодо підтвердження факту наявності у голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 громадянства російської федерації було додатково повідомлено Верховний Суд про те, що згідно з даними пошукового сервісу «ФСН росии» ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав російський ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 , використовуючи паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_3 . З використанням російського сервісу «ЕГРН-Документ» «проверка паспорта гражданина рф» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) встановлено, що паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_3 серед недійсних не значиться (том 8, а.с.141).
		З матеріалів справи вбачається, що зазначені обставини були документовані старшим оперуповноваженим в ОВС 3 відділу 5 управління ДКР СБ України в акті огляду Інтернет-ресурсів від 19.12.2022, шляхом здійснення скріншотів зображення екрану під час здійснення огляду інформації на веб-ресурсі (том 7, а.с.226-234).
		З вищевикладеного вбачається, що лист СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск містив відомості про наявність у позивача громадянства російської федерації за даними реєстрів російської федерації. 
		Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2022 позивач звернувся до Державного бюро розслідувань із заявою, в якій повідомив, що 13.09.2022 під час інтерв`ю з журналістом програми «Радіо свобода» йому стало відомо про нібито наявність в нього російського громадянства. Позивач вказав, що метою поширення цієї недостовірної інформації є спроба дискредитації його як посадової особи для руйнації системи державної влади України в умовах війни з росією та безпосередній вплив на результати розгляду господарським судом судових справ, що має ознаки злочину. Тому просив здійснити необхідну перевірку та вжити відповідні заходи у межах наданих повноважень. До заяви позивач додав копії отриманих внаслідок журналістського розслідування з сервісів російської федерації документів (том 1, а.с.151).
		16.09.2022 позивач звернувся із схожою за змістом заявою до СБУ, в якій також вимагав здійснити належну перевірку причин появи та розміщення недостовірної інформації щодо нього. У випадку встановлення ознак складу злочину - зареєструвати кримінальне провадження та провести досудове розслідування (том 1, а.с.153).
		19.09.2022 позивач подав до Голови Верховного Суду Князева В.С. заяву щодо відсутності у позивача громадянства російської федерації, де вказував, що в ЗМІ поширюються недостовірні відомості щодо нього. Стверджував, що громадянства російської федерації (як паспорта, так і податкового номера) він ніколи не отримував і не має бажання цього робити. Жодного випадку надання ним переваги російській федерації чи пов`язаним з нею підприємствам під час здійснення правосуддя не було і не буде. Позивач повідомив, що поширення неправдивої інформації стосовно нього спрямовано на вивільнення ним посади голови суду. У зв`язку з цим ним було направлено ряд заяв у правоохоронні органи України з метою притягнення до відповідальності винних у її поширенні осіб (том 1, а.с.194-195).
		Аналогічні за змістом заяви від 19.09.2022 позивач подав до Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, Міністра оборони України, Голови СБУ, Голови Ради суддів України, Генерального прокурора та Вищої ради правосуддя (том 1, а.с.170-174, 176-177, 179-189, 191-193).
		19.09.2022 представник позивача звернувся із адвокатськими запитами:
		           1)          №7395 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання інформації: щодо придбання ОСОБА_1 або ким-небудь на його ім`я посадочних документів для перетину українсько-російського кордону у період з 01.01.2012 та 31.12.2012; щодо перетину ОСОБА_1 по посадочному документу українсько-російського кордону у період з 01.01.2012 та 31.12.2012 або коли-небудь (том 1, а.с.197);
		           2)          №7396 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання інформації щодо придбання посадочних документів, отриманих за результатами журналістського розслідування щодо позивача, та перетину останнім українсько-російського кордону по таким (том 1, а.с.199);
		           3)          №7397 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про надання відомостей щодо придбання та використання ОСОБА_1 посадочних документів для пересування територією України у період з 01.01.2012 по день надання відповіді на цей запит (том 1, а.с.201);
		           4)          №7338, №7408 до Державної прикордонної служби України про надання відомостей щодо перетину кордону (у тому числі, українсько-білоруського та/або українсько-російського) ОСОБА_1 у період з 01.01.2009 по день надання відповіді на ці запити (том 1, а.с.204, 228);
		           5)          №7399, №7401 до Офісу Генерального прокурора про надання інформації щодо номерів кримінального провадження, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за наслідком розгляду заяв ОСОБА_1 від 15.09.2022 та від 16.09.2022 (том 1, а.с.209, 212);
		           6)          №7416, №7417, №7418, №7419, №7420, №7421, №7422, №7423, №7424, №7425, №7426, №7427, №7428, №7429 до Вищої ради правосуддя, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Державної податкової служби, Міністерства оборони України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Голови Ради суддів України, СБУ, Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Державної міграційної служби України, Голови Верховного Суду щодо надання обґрунтованих, в межах чинного законодавства, претензій до ОСОБА_1 (у разі наявності) (том 1, а.с.244, 247, 249, том 2, а.с.3, 5, 7, 11, 13, 15, 17, 19, 21, 23, 26);
		           7)          №7410, №7409, №7412, №7413, №714 до Державної податкової служби, Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Національної поліції України та СБУ щодо надання інформації чи притягувався позивач до кримінальної відповідальності та чи здійснювалось коли-небудь повідомлення йому про підозру (том 1, а.с. 231, 233, 235, 237, 240, 242);
		           8)          №7402, №7403, №7404, №7406, №7407 до Офісу Генерального прокурора та СБУ про надання інформації та документів, у зв`язку з розміщенням публікації на сайті програми «Схеми» (Радіо Свобода) повідомлення про те, що: «СБУ володіє інформацією, яка може свідчити про наявність російського громадянства у судді ОСОБА_1 . Ці дані отримані у порядку та спосіб визначений законодавством. Наразі СБУ працює над отриманням матеріалів, котрі можуть остаточно підтвердити чи спростувати наявні дані та, зокрема, зможуть слугувати юридичними доказами. Позиція СБУ - представники судової влади мають володіти виключно українським громадянством» (том 1,а.с.215, 217, 220, 222, 224, 226).
		20.09.2022 позивач подав до Голови Верховного Суду Князева В.С. заяву, де знову заперечував викладене журналістами щодо нього, вказавши, що з метою позбавлення статусу громадянина країни-агресора (нібито наявного) протягом встановленого законом строку (10 днів) позивач звернувся 15.09.2022 до Державного бюро розслідувань та 16.09.2022 до Служби безпеки України. Повідомив, що є виключно громадянином України. Громадянство будь-якої іншої країни за власним бажанням ніколи не отримував (том 1, а.с.156).
		21.09.2022 позивач подав до Державної міграційної служби України та Міністерства закордонних справ України заяви, в яких вказав, що ніколи не мав, не має та не планує мати громадянство російської федерації або будь-якої іншої країни, окрім України. Проте, починаючи з 15.09.2022 в засобах масової інформації поширюються недостовірні відомості про нібито наявність у нього громадянства російської федерації. Оскільки наразі в Україні відсутні будь-які консульства та посольства країни-агресора, як і відсутні можливості будь-якого офіційного листування з ворогом, то подати заяву про вихід або відмову від неіснуючого громадянства російської федерації він позбавлений можливості. Тому, на виконання приписів пункту 2 частини другої статті 121 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ним подається відповідна заява до Державної міграційної служби України (том 2, а.с.28-33).
		21.09.2022 позивач повторно звернувся до СБУ із заявою, в якій наголошував, що поширення дискредитаційної інформації щодо нього вчинено з метою дестабілізації судової системи та «підриву» довіри до українських судів. Розуміючи можливість негативних наслідків проведення вищезазначеної діяльності, позивач знов просив: невідкладно внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення; ініціювати проведення комплексу слідчих та розшукових дій, в тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, з метою перевірки і документування викладених фактів; притягнути до відповідальності винних у вчиненні вищезазначених протиправних дій (том 1, а.с.154).
		21.09.2022 позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо втручання в його фундаментальні права і свободи (в порядку статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини») (том 2, а.с.34-37).
		21.09.2022 позивач подав до Голови Верховного Суду Князева В.С. заяву, в якій повідомив, що наразі через воєнну агресію російської федерації, відсутність будь-яких дипломатичних представництв країни-агресора на території України та неможливість ведення будь-якого офіційного листування з ворогом, він звернувся до правоохоронних органів, Президента України та інших державних органів та посадових осіб. Зокрема, ним вчинено ряд наступних дій:
		           1)          подано заяви 15.09.2022 до Державного бюро розслідувань, 16.09.2022 до СБУ, 19.09.2022 до Прем`єр-Міністра України, 19.09.2022 до Міністра оборони України, 19.09.2022 до Президента України, 19.09.2022 до Голови СБУ, 19.09.2022 до Голови Верховної Ради України, 19.09.2022 до Голови Ради суддів України, 19.09.2022 до Вищої ради правосуддя, 19.09.2022 до Генерального прокурора, 19.09.2022 до Голови Верховного Суду, 21.09.2022 до Міністерства закордонних справ України, 21.09.2022 Державної міграційної служби України;
		           2)          подано адвокатські запити 19.09.2022 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Державної прикордонної служби України, Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального Прокурора, СБУ, Державної податкової служби, до Національного антикорупційного бюро України, до Національної поліції України, Голови Вищої ради правосуддя, Міністерства оборони України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Голови Ради суддів України, Кабінету Міністрів України, Державної міграційної служби України, Голови Верховного Суду;
		           3)          подано лист 20.09.2022 до Голови Верховного Суду;
		           4)          подано звернення 21.09.2022 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
		           5)          подано заяви про злочин 21.09.2022 до СБУ.
		До заяви позивачем надано додатки - документи на підтвердження доводів, зазначених ним у заяві (том 1, а.с.157-160).
		29.09.2022 за власною ініціативою позивач пройшов дослідження із застосуванням поліграфа за участю двох експертів в ГО «Всеукраїнська асоціація поліграфологів», за результатами якого складено висновок. В ході дослідження були задані наступні перевірочні запитання, на які було отримано відповіді та зареєстровано відповідні психологічні реакції:
		           1)          На запитання: «Скажіть, збором документів для громадянства росії Ви займались?» - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація;
		           2)          На запитання: «Скажіть, для отримання громадянства росії документи Ви подавали?» - отримана відповідь: «Ні» - достовірна інформація;
		           3)          На запитання: «Скажіть, для набуття громадянства росії які-небудь дії Ви вчиняли?» - отримана відповідь: «Ні» - достовірна інформація;
		          4)          На запитання: «Скажіть, громадянство росії коли-небудь Ви отримували?» - отримана відповідь: «Ні» - неоднозначне реагування;
		5)          На запитання: «Скажіть, коли-небудь права та обов`язки громадянина росії Ви набували?» - отримана відповідь: «Ні» - неоднозначне реагування;
		          6)          На запитання: «Скажіть, подвійне громадянство України та росії коли-небудь Ви мали? - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація;
		          7)          На запитання: «Скажіть, коли-небудь громадянином росії Ви ставали?» - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація;
		          8)          На запитання: «Скажіть, коли-небудь Ви мали паспорт громадянина росії?» - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація;
		          9)          На запитання: «Скажіть, паспорт громадянина росії коли-небудь у Вас був?» - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація;
		          10)          На запитання: «Скажіть, Ви особисто паспорт громадянина росії отримували?» - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація;
		          11)          На запитання: «Скажіть, на території росії Ви перебували в статусі громадянина росії» - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація;
		          12)          На запитання: «Скажіть, звинувачення журналістів в отриманні Вами громадянства росії відповідають дійсності?» - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація;
		          13)          На запитання: «Скажіть, в дійсності Ваш статус громадянина росії - це фейк?» - отримано відповідь «Так» - достовірна інформація;
		          14)          На запитання: «Скажіть, після 91-го року Ви перебували в статусі громадянина іншої країни?» - отримано відповідь «Ні» - достовірна інформація; (в дослідженні передувало нейтральне питання: «Скажіть, після 91 року Ви стверджуєте, що були виключно в статусі громадянина України?», отримана відповідь: «так»).
		У висновку за результатами дослідження з використанням поліграфа від 29.09.2022 ГО «Всеукраїнська асоціація поліграфологів» відносно ОСОБА_1 зазначено, що в ході дослідження були виявлені стійкі, виражені психофізіологічні реакції, які свідчать про те, що свідчення ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв дій для отримання громадянства росії, є достовірними; свідчення ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв дій для отримання паспорта громадянина росії є достовірними (том 2, а.с.40-47).
		30.09.2022 позивач також пройшов психофізіологічне дослідження із застосуванням комп`ютерного поліграфа у державному компетентному відомості (за запрошенням Головного управління розвідки МО), за результатами якого складено довідку. В ході дослідження були задані наступні перевірочні запитання:
		          1)          «Ви заповнювали документи для отримання паспорта громадянина російської федерації?» - відповідь: «Ні», оцінка: «Обман не виявлено»;
		          2)          «Ви отримували паспорт громадянина російської федерації?» - відповідь: «Ні», оцінка: «Обман не виявлено»;
		          3)          «Ви вчиняли якісь дії для отримання громадянства російської федерації?» - відповідь: «Ні», оцінка: «Обман не виявлено».
		У вказаній довідці зазначено, що за результатами проведеного психофізіологічного дослідження із застосуванням комп`ютерного поліграфа, з вірогідністю не менше 95% зроблено висновок, що опитуваний ОСОБА_1 не причетний до вчинення умисних дій, спрямованих на входження в російське громадянство та отримання паспорта громадянина РФ (том 2, а.с.48-54).
		04.10.2022 позивач подав до Голови Верховного Суду Князева В.С. , Державної міграційної служби України та СБУ заяви, в яких повідомив, що пройшов два поліграфічні дослідження за різними методиками тестування та їхні результати (том 2, а.с.55-59, 61-63).
		Суд першої інстанції вірно вказав, що набуття суддею громадянства іншої держави створює правові наслідки не лише у вигляді припинення повноважень судді, а й у вигляді припинення громадянства України.
		Так, розділом IV Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III визначений вичерпний перелік державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства. Це - Президент України, Комісія при Президентові України з питань громадянства, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 вказаного Закону добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття, є підставою для втрати громадянства України.
		У контексті наведеного судом встановлено, що на той час Президент України за наслідком розгляду електронної петиції доручив Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснити перевірку наявності підстав для припинення громадянства України ОСОБА_1 .
		Під час розгляду питання щодо втрати позивачем громадянства України останній пройшов опитування в ГУР МО з використанням поліграфу, якого не уникав та за результатами якого наявність факту добровільного набуття ним громадянства не підтверджена.
		Колегія суддів враховує, що відповідно до листа СБУ від 01.03.2023 №10/400/1-8, адресованого Голові Комісії при Президентові України з питань громадянства, щодо підтвердження наявності підстав для припинення громадянства України ОСОБА_1 та надання актуальної інформації з порушеного питання вбачається, що журналістами програми «Схеми» в ЗМІ було оприлюднено матеріали, які нібито свідчать про отримання ОСОБА_1 паспорту громадянина російської федерації серії НОМЕР_3 . Оглядом сайту «ФСН росии» встановлено, що особі на ім`я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 при використанні паспорту російської федерації серії НОМЕР_3 , було присвоєно російський ІПН НОМЕР_4 . Також оглядом російського сервісу «ЕГРН-Документ» «проверка паспорта гражданина рф», який отримує інформацію з баз МВС та ФМС російської федерації і носить інформаційний характер, встановлено, що вищевказаний паспорт російської федерації серед недійсних не значиться. Враховуючи викладене, на адресу Державної міграційної служби України 20.09.2022 Службою безпеки України було направлено лист №5/6/1/4-2088 про отримання інформації щодо можливого добровільного набуття ОСОБА_1 паспорту російської федерації серії НОМЕР_3 для розгляду матеріалів та здійснення провадження з даного питання. Інша актуальна інформація та матеріали з порушеного питання відсутні (том 8, а.с.50-51).
		Згідно з листом Офісу Президента України від 07.06.2023 №43-01/487 за результатами розгляду матеріалів про припинення громадянства України ОСОБА_1 . Комісією при Президентові України з питань громадянства, ураховуючи наявну інформацію, надану СБУ, а також з метою належного розгляду порушеного питання відповідно до Закону України «Про громадянство України» та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215/2001, було прийнято рішення повернути матеріали про припинення громадянства України ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України для проведення додаткової перевірки щодо наявності підстав для втрати зазначеною особою громадянства України з урахуванням наявної інформації (рекомендувавши звернутися у тому числі до СБУ та Верховного Суду), оформлення їх відповідно до вимог законодавства України (том 8, а.с.55).
		Тобто, СБУ надала відповідачу і Комісії при Президентові України з питань громадянства відомості щодо ОСОБА_1 Водночас Комісія при Президентові України з питань громадянства, за наслідком їх розгляду, визнала такі недостатніми для ухвалення рішення про припинення позивачем громадянства України та направила матеріали справи позивача до Державної міграційної служби для проведення додаткової перевірки.
		Під час надання актуальної інформації на лист Державної міграційної служби від 27.04.2023 №6.4-4150/2-23 щодо можливого добровільного набуття громадянином України ОСОБА_1 громадянства російської федерації, СБУ у листі від 29.05.2023 №10/921/1-8 повідомила Державній міграційній службі України, що з метою перевірки інформації, розміщеної в ЗМІ, 27.09.2022 скеровано лист №5/6-2466 Голові Представництва «РФІ/PЛ, Інк.» Оксані Ткаченко щодо надання на їх адресу підтверджуючих документів, які були оприлюднені для підтвердження факту наявності громадянства російської федерації у ОСОБА_1 . Відповідь на вказаний лист не надано. Водночас у ході перевірки оприлюднених відомостей, зокрема ксерокопій документів про оформлення ОСОБА_1 російських паспортів, які використовувалися в журналістському розслідуванні, встановлено розбіжності, а саме: номер паспорта в заяві про його видачу ( НОМЕР_5 ) не відповідає номеру паспорта ( НОМЕР_6 ) у витягу з «СПО СК:АС «Российский паспорт», заява про видачу паспорта не відповідає чинній на той момент формі, підставою для оформлення паспорта в 2012 році вказано паспорт серія НОМЕР_7 , отриманий в 1999 році, проте відповідно до витягу «Источник информации: СПО СК:АС «Российский паспорт» паспорт серія НОМЕР_7 є недійсним із 09.12.1998. На цей час отримання документів, що підтверджують дані про наявність громадянства російської федерації у ОСОБА_1 офіційним шляхом не видається за можливе (том 8, а.с.62).
		Зі змісту листа Державної міграційної служби України від 14.11.2023 №6.4-10998/2-23 вбачається, що розгляд матеріалів за поданням про втрату громадянства України ОСОБА_1 припинено (том 8, а.с.183).
		Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що питання оспорювання встановлення факту наявності чи відсутності у позивача громадянства іншої держави не є предметом розгляду у даній справі, а має бути досліджено в окремому позовному провадженні.
		Тобто, оспорювання факту набуття позивачем громадянства іншої держави має бути доведено або спростовано в межах розгляду справи щодо оскарження дій Служби безпеки України щодо складання листа СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск, та правомірності чи протиправності викладеної в ньому інформації.
		Однак, позивач на час розгляду даної справи не скористався своїм правом щодо оскарження листа СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск та його змісту.
		Більше того, в межах розгляду даної справи, позивачем визначено відповідачем лише Верховний Суд, жодних позовних вимог чи будь-яких інших претензій до Служби безпеки України позивачем заявлено не було.
		Всі доводи сторін щодо форми заяви про видачу паспорта, дати недійсності попереднього паспорта, його номеру, наявності договору дарування частки квартири від 07.06.2012, афідевіт від 11.06.2024, мають бути досліджені під час розгляду справи саме щодо підтвердження або спростування наявності у позивача громадянства іншої держави, і саме в рамках розгляду тієї справи, зазначеним доказам має бути надано належну оцінку, оскільки для розгляду даної справи вказані докази значення не мають, так як предметом розгляду у справі №640/18519/22 є правомірність/протиправність наказу Голови Верховного Суду від 04.10.2022 № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду», прийнятого на підставі листа СБУ від 03 жовтня 2022 року №2/5-23154дск, а не наявність/відсутність у ОСОБА_1 громадянства іншої держави.
		Колегія суддів вказує, що враховуючи відомості, викладені в листі СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск, у відповідача були переконливі докази щодо факту отримання позивачем громадянства російської федерації, тому вчинення дій після отримання такої інформації, що виразились у прийнятті спірного наказу, було обґрунтованим та вірним виконанням Головою Верховного Суду своїх посадових обов`язків.
		Чинне законодавство України не містить приписів, які б надавали повноваження Голові Верховного Суду після отримання листа СБУ щодо факту набуття суддею відповідного суду громадянства іншої країни, заслуховувати позицію такої особи, перевіряти інформацію викладену у такому листі чи ставити її під сумнів, вчиняти дії для дослідження та перевірки відомостей, що в ньому викладені, направляти до СБУ прохання надати витяги з відповідних російських реєстрів чи сервісів та повідомити про подальші результати перевірки вказаних в них даних, а також звертатися із запитами до уповноважених державних органів з метою підтвердити чи спростувати факт наявності у позивача громадянства іншої держави.
		Тягар відповідальності за інформацію, викладену в листі може нести виключно видавець такої інформації, як компетентний та уповноважений орган держави, який на запит Верховного Суду повідомив про виявлені факти.
		Також, колегія суддів наголошує, що усі подальші відповіді та листи, як Служби безпеки України, так і Державної міграційної Служби, а також інформація, що в них викладена, виникла вже після направлення листа СБУ від 03.10.2022 №2/5-23154дск, тобто не мала відношення та виплив на прийняття наказу Голови Верховного Суду від 04.10.2022 № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду».
		Суд першої інстанції щодо аргументів позивача про те, що до нього в спірному випадку не можна застосувати наслідки, встановлені статтею 126 Конституції України, щодо припинення повноважень судді у зв`язку з набуттям громадянства іншої держави, адже до набрання чинності змін до даної статті у 2016 році такої підстави для припинення повноважень не було передбачено, вірно зазначив, що незалежно від часу набуття суддею громадянства іншої держави це діяння повинно кваліфікуватися відповідно до норми, яка діє на момент встановлення цього факту. 
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» передбачено, що з дня набрання ним чинності, а саме з 30.09.2016 призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційний господарський суд Указом Президента України від 10.11.2017, тобто після 30.09.2016 та набуття чинності змін правового регулювання припинення повноважень судді.
		Також, щодо доводів позивача щодо його відрахування відповідачем зі штату суду під час перебування у відпустці, що в свою чергу свідчить про порушення ним частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю України, суд першої інстанції вірно наголосив, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №766/10300/18, питання припинення повноважень судді є предметом спеціального регулювання, а тому загальні положення трудового законодавства в цій частині, зокрема щодо заборони бути звільненим під час перебування у відпустці, до даних правовідносин не застосовуються.
		З приводу наданих позивачем: 1) Науково-правового висновку фахівців у галузі права щодо порядку встановлення факту наявності в особи-громадянина України громадянства іншої держави за законодавством України, складеним 24.10.2022 доктором юридичних наук, професором, заступником декана Юридичного факультету Національного авіаційного університету ОСОБА_9, доктором юридичних наук, професором, членом-кореспондентом Національної академії правових наук України, заслуженим юристом України, головним науковим співробітником Київського регіонального центру Національної академії правових наук України ОСОБА_7 , доктором юридичних наук, доцентом, професором кафедри конституційного права Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_8 ; 2) Висновку науково-правової експертизи щодо тлумачення правових положень у сфері судоустрою та процесуального законодавства України, включаючи конституційні та міжнародно-правові аспекти, проведеної у відповідності із Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу», затвердженого 14.11.2022 Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України, доктором юридичних наук, професором Н.М. Пархоменко (т.7, а.с.142-176), колегія суддів зазначає наступне.
		Частиною першою статті 112 КАС України визначено, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
		За приписами частини першої статті 113 КАС України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.
		Зі змісту наведених норм вбачається, що висновок експерта з питань права не є доказом, а його прийняття та врахування є правом, а не обов`язком суду.
		Також такий висновок може стосуватися лише передбачених КАС України питань - застосування аналогії закону чи аналогії права чи змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
		Натомість, надані позивачем висновки експертів в галузі права стосується питань застосування законодавства України, при цьому питання, визначені приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 112 КАС України, в межах даної справи не виникали.
		З огляду на наведене надані позивачем висновки експертів в галузі права не приймаються судом до уваги.
		Колегія суддів вказує, що правила етичної поведінки для суддів - це сукупність норм, які розповсюджуються на діючих суддів та суддів, які перебувають у відставці.
		Високий статус судді, особлива важливість виконуваної державної функції, виняткові професійні вимоги створюють багатогранність суддівської етики, яка диктує правила поведінки судді як на службі, так і поза її межами, як щодо чинного судді, так і судді у відставці.
		Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в особистому житті та бути відповідальними за свою поведінку, якщо вона виходить за межі загальноприйнятих норм.
		У пункті 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, зазначено, що повноваження, що надані суддям, тісно пов`язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.
		Отже, у висновках щодо стандартів поведінки Консультативна рада європейських суддів зазначає, зокрема, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки й утримуватися від будь-якої діяльності, що може підірвати їхню незалежність та зашкодити їхній неупередженості.
		Таким чином, суддя має дотримуватися високих стандартів поведінки та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.
		Європейський суд з прав людини наголошує, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною позицією оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд. Стаття 6 Конвенції водночас не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року). Однак вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази, тому завдання Європейського суду з прав людини полягає, з-поміж іншого, в тому, щоб установити, чи було провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, справедливим у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Отже, Суд не може, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 (mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 року, серія A № 140, сторінка 29, пункт 46).
		Колегія суддів звертає увагу, що існує певна юридична прогалина щодо процедури реагування на наявність у судді громадянства іншої країни у вітчизняному законодавстві.
		Громадянство - це особливий політико-правовий зв`язок між особою і державою, що виявляється в їхніх взаємних правах та обов`язках. Таким чином, громадянин має перелік обов`язків перед державою, громадянином якої він є: підкорятися її владі, дотримуватися законодавства держави, сплачувати податки, служити у збройних силах тощо. Якщо особа стає громадянином двох або більше держав, її обов`язки перед однією державою неминуче входять у непереборні протиріччя з обов`язками перед іншою. Класичним прикладом такого протиріччя сьогодні є захист держави - не можна одночасно захищати територіальну цілісність, державний суверенітет і національну безпеку України та російської федерації.
		Важливо пам`ятати, що громадянство - це право, а не обов`язок особи. Українська держава визнає право громадянина змінити своє громадянство відповідно до Загальної декларації прав людини, але за загальним правилом лише за умови виходу з українського громадянства. Набуття іншого громадянства зумовлює зміну правового статусу особи.
		Законодавство переважної більшості держав світу виходить із невизнання подвійного (множинного) громадянства, оскільки воно створює значні політичні та юридичні проблеми у практиці міждержавних відносин (нагадаємо, що поширеною практикою є виправдування агресії турботою про своїх громадян на території іншої держави).
		Країни-члени Ради Європи 6 травня 1963 року підписали Конвенцію про скорочення випадків множинного громадянства, в якій множинне громадянство та його правові результати розглядаються як негативна колізія між законодавством кількох держав.
		Враховуючи, що громадянство - це політико-правовий зв`язок, кожна держава створює власний механізм набуття та припинення громадянства, який відображає історичні, соціальні та культурні особливості становлення кожної нації. В Україні відбувається процес становлення власної доктрини громадянства.
		Наразі одним із не врегульованих повною мірою проблемних питань є питання набуття суддями України громадянства іншої держави. Стаття 4 Конституції України визначає, що в Україні існує єдине громадянство. Принцип єдиного громадянства означає, зокрема, що громадянин України не може мати громадянство іншої держави. Вимога статті 127 Конституції України, згідно з якою на посаду судді може бути призначений громадянин України, означає, що він не може мати іншого громадянства та, відповідно, обов`язки перед іншою державою.
		Інші статті Конституції України перебувають у системному зв`язку із цими вимогами. Стаття 126 Конституції України передбачає, що повноваження судді припиняються, зокрема, у разі припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави. Проте Конституцією та законодавством України не повною мірою врегулювано питання, яким саме чином припиняються повноваження судді, ким вони припиняються та за якою процедурою.
		Склалася певна юридична практика, відповідно до якої голова суду видає наказ про відрахування зі штату суду судді, який здобув іноземне громадянство. Проте складність цієї ситуації полягає у, зазвичай, спірності наявності юридичного факту отримання іншого громадянства. Згідно з дипломатичною практикою одна держава не повідомляє про громадянство своїх громадян іншу державу, тим більше у стані війни з нею. Проте, якщо факт громадянства підтверджений іншими доказами, які не викликають сумнівів, голова суду може видавати наказ із посиланням на відповідний юридичний факт.
		Колегія суддів дійшла висновку, що отримання відповідачем інформації від Служби безпеки України про встановлення факту набуття позивачем громадянства іноземної держави було достатньою підставою для прийняття спірного наказу.
		Згідно із ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» передбачено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
		Відповідно до покладених на Службу безпеки України завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, цей державний орган з правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі в ході контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону України «Про Службу безпеки України»), які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.
		В свою чергу стаття 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» визначає, що для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право, зокрема: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України.
		Доводи позивача, що лист Служби безпеки України не може бути належним та допустимим доказом набуття чи існування у позивача громадянства іншої держави не заслуговують на увагу, оскільки можливість встановлення факту набуття іноземного громадянства передбачена нормами Закону України «Про Службу безпеки України» та Закону України «Про контррозвідувальну діяльність».
		Релевантна позиція щодо допустимості як доказу листа Служби безпеки України, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 9901/166/21.
		Згідно аналізу норм вищевказаних законів вбачається, що саме на Службу безпеки України покладено ряд певних обов`язків і функцій, які дозволяють зазначеному органу виявляти факт набуття громадянином України громадянства іншої держави. 
		Інформація про набуття позивачем громадянства іншої держави отримана від органів Служби безпеки України є такою, що отримана в межах виконання завдань, покладених на ці органи законом, є достатнім та належним доказом, який підтверджує набуття особою громадянства іншої країни.
		Слід зазначити, що наявність російського громадянства в українських посадовців ставить під прямий удар національну безпеку України, зокрема без належної реакції та дій з боку відповідних органів, в органах державної влади і надалі можуть перебувати громадяни країни-агресора.
		Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б невілювали дані надані СБУ, а також доводили б позицію позивача щодо відсутності в нього громадянства рф.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Колегія суддів звертає увагу, що Механізм формування, ведення та засади функціонування бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України або виїхали з такої території» (далі - База даних), визначені Положенням про цю Базу даних, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 №614, зареєстрованого в Міністерстві    юстиції України 26.10.2022 №1319/38655 (далі - Положення).
		Відповідно до пункту 17 Положення інформація про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасову окуповану територію України або виїхали з такої зберігається протягом 10 років з дня її внесення.
		Водночас, зберігання в Базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється лише з 08.11.2017, оскільки до набрання чинності Положення, така інформація зберігалась у Базі даних протягом 5 років, у порядку визначеному наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2007 №472.
		Статус судді в Україні є несумісним з наявністю громадянства іншої держави. Наявність громадянства іншої держави є підставою для припинення повноважень судді, яке здійснюється головою суду, у якому суддя здійснює правосуддя.
		Видача Головою Верховного Суду наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду» була здійснена невідкладно після одержання інформації стосовно наявності у судді Верховного Суду громадянства іншої держави - рф, адже як зазначалось вище статус судді в Україні є несумісним з громадянством іншої держави.
		Для таких випадків (встановлення наявності в судді громадянства іншої держави) законодавець визначив імперативний обов`язок голови суду видати наказ про припинення трудових відносин судді із відповідним судом у разі наявності у такого судді іноземного громадянства.
		Наведене свідчить про наявність юридичних підстав для ухвалення рішення Головою Верховного Суду, яке припинило повноваження судді Верховного Суду ОСОБА_1
		Колегія суддів вказує, що у листі Служби безпеки України від 03 жовтня 2022 року №2/5-23154дск містяться однозначні твердження уповноваженого органу - Служби безпеки України про: а) наявність у судді Верховного Суду ОСОБА_1 паспорта громадянина рф; б) наявність у судді Верховного Суду ОСОБА_1 громадянства російської федерації.
		Оскільки, наявність громадянства інших держав в осіб, які обіймають високі посади, саме собою є загрозою національній безпеці, тому, виявляючи наявність такого громадянства та інформуючи суб`єктів, які повноважні припиняти державні владні повноваження осіб, що мають громадянство іншої держави, СБУ діє відповідно до наданих службі повноважень.
		Крім того, колегія суддів вказує, що відповідач не зобов`язаний був вчиняти жодних дій для перевірки відомостей, адже СБУ є належним суб`єктом стосовно надання відповідної інформації і форма наданої інформації також не може викликати сумнівів. При цьому, в листі чітко констатовано про наявність, а не про ймовірну наявність, у судді ОСОБА_1 громадянства рф.
		Також слід наголосити, що надаючи оцінку доводам сторони позивача щодо достовірності інформації, викладеної у листі Служби безпеки України від 03 жовтня 2022 року №2/5-23154дск з посиланням на лист Державної міграційної служби від 27.04.2023 №6.4-4150/2-23 та лист СБУ від 29.05.2023 №10/921/1-8 (відповідно до змісту яких встановлено розбіжності), колегія суддів звертає увагу, що з жовтня 2022 року і на момент розгляду даної справи лист Служби безпеки України від 03 жовтня 2022 року №2/5-23154дск відкликаний чи скасований не був, тому у відповідача не було жодних правових підстав для його неврахування.
		Дослідивши усі наявні в матеріалах справи докази та аргументи, на які посилалися сторони та третя особа, колегія суддів дійшла висновку, що    у відповідача був наявний саме обов`язок, а не право, і відповідно лише    один    можливий          наслідок    - вчинити дії щодо прийняття спірного наказу, з огляду на отримання інформації від уповноваженого органу про набуття суддею громадянства іноземної держави.
		Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, однак слід враховувати і вимоги частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		У зв`язку із цим з урахуванням вимоги таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, позивачу було надано можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і запропоновано надати свої докази та довести їх переконливість перед судом. Позивач таких доказів не надав, тоді як відповідач свій обов`язок доказування правомірності оскаржуваного наказу належно виконав.
		Слід зазначити, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
		Такий підхід відповідає й ідеям, закріпленим Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції, що має назву «Право на ефективний засіб юридичного захисту», проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal vs . the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Стаття 55 Конституції України закладає основи можливостей захисту права, виходячи саме з підвалин природно-правового підходу. Вона проголошує право кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
		Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що захист порушеного права має відбуватися починаючи з моменту, коли таке право було порушено, але послідовно та обов`язково із оскарження всіх негативних для сторони позивача факторів (дій, рішень чи бездіяльності), а не шляхом вибіркового оскарження дій (бездіяльності) чи рішень суб`єкта владних повноважень, маючи на меті за рахунок вчинення однієї активної дії, повернути правове становище, що існувати до прийняття всього спектру рішень чи вчинення певної кількості дій суб`єктом владних повноважень.
		За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наказ Голови Верховного Суду від 04.10.2022 № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду» є правомірним та не підлягає скасуванню.
		Враховуючи правомірність наказу Голови Верховного Суду від 04.10.2022 № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду» та відсутність підстав для його скасування, позовні вимоги про поновлення позивача з 05.10.2022 на посаді судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та стягнення з Верховного Суду на користь позивача розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.10.2022 по день ухвалення рішення в цій справі не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині та відмову у задоволенні позову.
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Апеляційну скаргу Верховного Суду - задовольнити частково. 
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Голови Верховного Суду від 04.10.2022 №3097-к «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду», зобов`язання Верховного Суду зарахувати суддю ОСОБА_1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 05.10.2022 та зобов`язання Верховного Суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2022 по день винесення наказу про зарахування судді ОСОБА_1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів.
		Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
		В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст.   328,   329 КАС України.
		Повний текст постанови виготовлено 17.06.2024.
		 
		Головуючий суддя:                                                                                        А.Ю. Кучма 
		 
		                                                                                                                          Н.В. Аліменко
		 
		                                                                                                                          Л.В. Бєлова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...