Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/3980/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Зловживання владою або службовим становищем.
Надіслано судом: 18.06.2024. Зареєстровано: 18.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Результат оскарження 27.11.2024 Апеляційний суд Львівської області: скасовано вирок повністю з поверненням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/462/28/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015140000000115

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 462/3980/16-к 
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		17 червня 2024 року                         Залізничний районний суд міста Львова
		             в складі:
		               головуючого  судді:          ОСОБА_1 ,
		               при секретарі:          ОСОБА_2 
		               за участі прокурора:          ОСОБА_3 ,
		               обвинуваченого:          ОСОБА_4 ,
		               захисника:              ОСОБА_5 
		розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження про обвинуваченнявідносно:
		 
		                ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,                         уродженця м.Львова, зареєстрованого за адресою:      АДРЕСА_1 , проживаючого у      АДРЕСА_2 та фактично постійно проживаючого за адресою                      АДРЕСА_3 , громадянина                         України,
		 
		за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		обвинувачений ОСОБА_4 , займаючи,згідно наказу МВС України №900 о/с від 20 липня 2011 року, посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативного забезпечення управління внутрішньої безпеки в місті Києві (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України) та згідно наказу МВС України №416 о/с від 21.05.2013, працюючи на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу на Львівській залізниці (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України), будучи працівником правоохоронного органу та маючи спеціальне звання «майор міліції», являючись службовою особою, яка здійснює функції представника влади, з корисливих мотивів, шляхом обману та зловживання довірою, заволодів майном потерпілого ОСОБА_6 , а саме грошовими коштами при наступних обставинах.
		Так, обвинувачений ОСОБА_4 , у березні 2013 року знаходячись на вул. Д. Апостола у м.Львові, неподалік адміністративної будівлі МРЕВ ДАІ, попередньо домовившись про зустріч із потерпілим ОСОБА_6 , який являвся директором ТОВ «Залозецький цегельний завод», адреса: смт. Залізці, Зборівського району, Тернопільської області, що розташований на території Залозецької сільської ради, та перебуваючи в салоні його автомобіля, шляхом обману та зловживання його довірою, пообіцяв за 10 000 доларів США особисто вплинути на окремих, невстановлених слідством, службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, з метою спонукати їх не збільшувати у 2013 році орендну плату за користування земельною ділянкою ТОВ «Залозецький цегельний завод», а також при проведенні планових та позапланових перевірок залишати поза увагою можливі порушення фінансово-господарської діяльності вказаним суб`єктом господарювання, хоча в дійсності, в силу своїх повноважень, він не мав наміру та реальної можливості цього вчинити, чим ввів в оману потерпілого ОСОБА_6 .
		Потерпілий ОСОБА_6 усвідомлюючи, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи працівником міліції, наділений владними повноваженнями, може вплинути на службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, погодився на пропозицію обвинуваченого ОСОБА_4 , передати йому обумовлену суму грошових коштів.
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_4 , у не встановлений досудовим розслідуванням час в березні-квітні 2013 року, перебуваючи на Майдані Незалежності у м. Києві, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_6 , попередньо домовившись про зустріч, зустрівся з ним та отримав грошові кошти в розмірі 24 000 гривень.
		Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зателефонував потерпілому ОСОБА_6 , та запропонував перераховувати решту грошових коштів на банківський розрахунковий рахунок, після чого шляхом подальшого надсилання смс-повідомлення, надав йому номер свого особистого банківського рахунку, відкритого у ЗГРУ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 .
		Цього ж дня, згідно попередньо досягнутої домовленості потерпілий ОСОБА_6 , будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 в оману, за допомогою терміналу ЗГРУ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що знаходиться на  АДРЕСА_4 ,в присутності свого батька  ОСОБА_7 , шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 20 000 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		В подальшому, 13 квітня 2013 року, будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 в оману, згідно попередньо досягнутої домовленості по телефону, за допомогою терміналу, що знаходиться на АДРЕСА_5 , шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 , 2 000 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		18 травня 2013 року будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 , в оману, згідно попередньо досягнутої домовленості по телефону, за допомогою терміналу, що знаходиться на АДРЕСА_6 , в присутності касира ОСОБА_8 та свого батька ОСОБА_7 , шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 , 38 000 гривень, які в подальшому останній зняв з вказаного рахунку.
		27 травня 2013 року будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 в оману, згідно попередньо досягнутої домовленості по телефону, за допомогою терміналу, що знаходиться на АДРЕСА_6 , шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 , 4 000 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		31 серпня 2013 року, будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 , в оману, згідно попередньо досягнутої домовленості по телефону, за допомогою терміналу, що знаходиться на АДРЕСА_6 , шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 . 1 600 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 в період з березня  серпня 2013 року заволодів майном, а саме грошовими коштами потерпілого ОСОБА_6 , на загальну суму 89 600 гривень шляхом обману та зловживання його довірою, що є значною шкодою для потерпілого.
		Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_4 , займаючи,згідно наказу МВС України №900 о/с від 20 липня 2011 року, посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативного забезпечення управління внутрішньої безпеки в місті Києві (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України) та згідно наказу МВС України №416 о/с від 21 травня 2013 року, працюючи на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу на Львівській залізниці (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України), маючи спеціальне звання «майор міліції», виконуючи функції представника влади  працівника правоохоронного органу, будучи службовою особою перевищив свої службові повноваження, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, а саме дії, які ніхто не має права виконувати або дозволяти, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.
		Так, обвинувачений ОСОБА_4 , будучи працівником правоохоронного органу, у березні 2013 року знаходячись на вул. Д.Апостола у м.Львові, неподалік адміністративної будівлі МРЕВ ДАЇ, попередньо домовившись про зустріч із потерпілим ОСОБА_6 , який являвся директором ТОВ «Залозецький цегельний завод» адреса: смт. Залізці, Зборівського району, Тернопільської області, що розташований на території Залозецької сільської ради, та перебуваючи в салоні його автомобіля, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, спрямованих на вчинення дій які ніхто не має права виконувати або дозволяти, маючи намір заволодіти грошовими коштами потерпілого ОСОБА_6 , пообіцяв за 10 000 доларів США особисто вплинути на окремих, невстановлених слідством, службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, з метою спонукати їх не збільшувати у 2013 році орендну плату за користування земельною ділянкою ТОВ «Залозецький цегельний завод», а також при проведенні планових та позапланових перевірок залишати поза увагою можливі порушення фінансово-господарської діяльності вказаним суб`єктом господарювання, хоча в дійсності, в силу своїх повноважень, він не мав наміру та реальної можливості цього вчинити, чим ввів в оману потерпілого ОСОБА_6 .
		Потерпілий ОСОБА_6 усвідомлюючи та будучи переконаним, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи працівником міліції, наділений владними повноваженнями, може вплинути на службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, погодився на його пропозицію передати обумовлену суму грошових коштів.
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_4 , у не встановлений досудовим розслідуванням час в березні-квітні 2013 року, виходячи за межі наданих йому повноважень, перебуваючи на Майдані Незалежності у м. Києві, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_6 , попередньо домовившись про зустріч, зустрівся з ним та отримав грошові кошти в розмірі 24 000 гривень.
		Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зателефонував потерпілому ОСОБА_6 , та запропонував перераховувати решту грошових коштів на банківський розрахунковий рахунок, після чого шляхом подальшого надсилання смс-повідомлення, надав йому номер свого особистого банківського рахунку, відкритого у ЗГРУ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 .
		Цього ж дня, згідно попередньо досягнутої домовленості потерпілий ОСОБА_6 , будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 в оману, за допомогою терміналу ЗГРУ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що знаходиться на  АДРЕСА_4 ,в присутності свого батька  ОСОБА_7 , шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 , 20 000 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		В подальшому, 13 квітня 2013 року, будучи введеним потерпілим ОСОБА_4 , в оману, згідно попередньо досягнутої домовленості по телефону, за допомогою терміналу, що знаходиться на АДРЕСА_5 шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 , 2 000 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		18 травня 2013 року, будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 , в оману, згідно попередньо досягнутої домовленості по телефону, за допомогою терміналу, що знаходиться на АДРЕСА_6 в присутності касира ОСОБА_8 та свого батька ОСОБА_7 , шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 , 38 000 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		27 травня 2013 року, будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 , в оману, згідно попередньо досягнутої домовленості по телефону, за допомогою терміналу, що знаходиться на АДРЕСА_6 шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 , 4 000 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		31 серпня 2013 року, будучи введеним обвинуваченим ОСОБА_4 , в оману, згідно попередньо досягнутої домовленості по телефону, за допомогою терміналу, що знаходиться на АДРЕСА_6 шляхом готівкового поповнення, перерахував на рахунок обвинуваченого ОСОБА_4 , 1 600 гривень, які в подальшому він зняв з вказаного рахунку.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , вину в інкримінованих злочинах заперечив в повному обсязі. Повідомив, що в 2014-2015 роках, він дійсно займав посаду заступника начальника ВВБ на Львівській залізниці ДВБ МВС України, підполковника міліції. Одного дня, до нього підійшов потерпілий ОСОБА_6 , та, як потім з?ясувалося, адвокат ОСОБА_9 , і почали вимагати повернення коштів, які йому ніби-то передав потерпілий ОСОБА_6 , в розмірі 10 000 доларів США. Згодом, знову відбулась зустріч з вказаними особами, до яких приєднався ще один невідомий обвинуваченому чоловік, та вони вже в трьох вимагали з нього грошові кошти. Після цього, відбулася ще одна аналогічна зустріч. Розповів, що з потерпілим ОСОБА_6 , його познайомив товариш ОСОБА_10 , який придбав в обвинуваченогоавтомобіль з розтермінуванням, заплативши лише 10 000 доларів США., та ще 6000-7000 доларів США, мав повернути згодом. Дані кошти, ОСОБА_10 , зобов?язувався перерахувати обвинуваченому частинами на карту. Отримуючи грошові кошти на картку, ОСОБА_4 , був впевнений, що гроші йому відправляв саме ОСОБА_10 , як заборгованість за проданий автомобіль. Також повідомив суд, що з потерпілим ОСОБА_6 , він зустрічався всього кілька разів, зокрема, в м Києві, щоб разом випити кави. Вказав, що потерпілий не звертався до нього для вирішення жодних питань та номер своєї карти для переказу коштів він не надав. Факт переказу грошових коштів не заперечив.
		Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 , своєї вини у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України, його винність у вчиненні інкримінованих злочинів, підтверджується дослідженими під час судового розгляду наступними доказами.
		Заявами потерпілого ОСОБА_6 , з додатками, з яких вбачається, що він повідомив про те, що обвинувачений ОСОБА_4 , зловживав службовим становищем та вчинив низку порушень законодавства у сфері запобігання та протидії боротьби з корупцією, оскільки отримав неправомірну вигоду для себе та третіх осіб у виді грошових коштів частинами на суму 99 570, 15 грн., за вчинення в інтересах ОСОБА_6 , та інтересах третіх осіб неправомірних дій щодо його господарської діяльності. Так, ОСОБА_4 , надав потерпілому реквізити карткового рахунку, на який він мав перерахувати кошти. Після отримання обвинуваченим грошових коштів, на неодноразові звернення потерпілого вчинити обіцяні дії або ж повернути кошти, він не реагував, а зустрічей уникав.
		Викопіюванням з банківського рахунку № НОМЕР_1 , обвинуваченого ОСОБА_4 , з якого вбачається, що 09 квітня 2013 року, йому було перераховано грошові кошти в розмірі 20 000 грн., 13 квітня 2013 року, йому було перераховано грошові кошти в розмірі 1 990,05 грн., 18 травня 2013 року, йому було перераховано грошові кошти в розмірі 38 000 грн., 27 травня 2013 року, йому було перераховано грошові кошти в розмірі 3 980,10 грн.
		Протоколом огляду від 29 червня 2016 року, квитанції-чеку №l, яким встановлено, що на ньому міститься наступна інформація: АДРЕСА_4 , дата: 09 квітня 2013 року, 12:09:44, рахунок/карта отримувача: 4405885820095872, сума: 20000.00 UAH, зміст операції: надходження готівки за платіжними картками ISAMONO70000526057361. Проведеним оглядом квитанції-чеку №2 встановлено, що на ньому міститься наступна інформація: номер чека: 13042013141750, час: 13 квітня 2013 року 14:17:50, місто: Львів, вулиця Хмельницького, 214, опис: поповнення картки по номеру, рахунок отрим.: НОМЕР_2 , сума: 1990,05 грн., разом: 2000.00 грн, результат: вдало. Проведеним оглядом квитанції-чеку №3 встановлено, що на ньому міститься наступна інформація: номер чека: 13042013143911, дата: 13 квітня 2013 року, 14:39:11, АДРЕСА_5 , опис: поповнення картки по номеру, рахунок отримувача НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , результат: вдало. Проведеним оглядом квитанції-чеку №4 встановлено, що на ньому міститься наступна інформація АДРЕСА_6 , дата 18 травня 2013 року 14:43:32, внесення на рахунок 4405885820095872, сума: 38000.00 UAH, П.І.Б. платника: ОСОБА_4 . Проведеним оглядом квитанції-чеку №5 встановлено, що на ньому міститься наступна інформація: номер чека: 27052013161131, час: 27.05.2013 року, 16:11:31. Місто: Львів. Вулиця: АДРЕСА_6 , опис: поповнення картки по номеру, рахунок отрим.: НОМЕР_2 . ПІБ: ОСОБА_4 , сума: 3980.10 грн., результат: вдало. Проведеним оглядом квитанції-чеку №6 встановлено, що на ньому міститься наступна інформація: номер чека: 27052013161735, час: 27 травня 2013 року, 16:17:35, АДРЕСА_6 , рахунок отрим.: НОМЕР_2 . ПІБ: ОСОБА_4 . Сума: 19.00 грн., результат: вдало. Проведеним оглядом квитанції-чеку №7 встановлено, що на ньому міститься наступна інформація: «номер чека: НОМЕР_4 , час: 31 серпня 2013 року, о 18:00:38. місто: Тернопіль, вулиця: АДРЕСА_7 , опис: поповнення картки по номеру, рахунок отрим.: НОМЕР_5 . Сума: 1600.00 грн., результат: вдало.
		Інформацією з ПрАТ «Київстар» про телефонні (вхідні-вихідні) з?єднання абонента НОМЕР_6 , яким користується обвинувачений ОСОБА_4 , з якої вбачається, що 09 квітня 2013 року, о 11 год. 37 хв., 13 квітня 2013 року о 13 год. 10 хв., 27 травня 2013 року о 16 год. 12 хв., обвинуваченим ОСОБА_4 , було отримано вихідні SMS, з номеру телефону НОМЕР_7 , яким користується потерпілий ОСОБА_6 ; 13 квітня 2013 року, о 11 год. 06 хв., 13 квітня 2013 року о 14 год. 24 хв.,13 квітня 2013 року о 14 год. 40 хв., 18 травня 2013 року о 14 год. 14 хв., 27 травня 2013 року о 11 год. 42 хв., 27 травня 2013 року о 16 год. 32 хв., 21 год., 13 хв., 21 год. 14 хв., 21 год. 54 хв., обвинуваченим ОСОБА_4 , було отримано вхідний дзвінок з номеру телефону НОМЕР_7 (яким користується потерпілий ОСОБА_6 ); 13 квітня 2013 року о 13 год. 00 хв.,13 квітня 2013 року о 13 год. 22 хв., 13 квітня 2013 року о 14 год. 25 хв.,18 травня 2013 року о 14 год. 02 хв., 18 травня 2013 року о 15 год. 33 хв., 27 травня 2013 року о 15 год. 35 хв.,31 серпня 2013 року о 18 год. 12 хв., обвинуваченим ОСОБА_4 , було здійснено вихідні дзвінки з номеру телефону НОМЕР_7 (яким користується потерпілий ОСОБА_6 ).
		Інформацією з ПрАТ «Київстар» про телефонні (вхідні-вихідні) з?єднання абонента НОМЕР_7 , яким користується потерпілий ОСОБА_6 , з якої вбачається, що 31 серпня 2013 року о 18 год. 12 хв., було отримано вхідний дзвінок з номеру телефону НОМЕР_6 , яким користується обвинувачений ОСОБА_4 .
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , повідомила, що станом на 2013 рікпрацювала в «Приват банку», та вимоги щодо ідентифікації особи, яка поповнює картку в банку не було. Зазначила, що всі квитанції зберігаються в банку лише 5 років.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , повідомив, що з обвинуваченим ОСОБА_4 , вони знайомі давно. Вказав, що ОСОБА_4 , продав своє авто співпрацівнику ОСОБА_10 , під виплату. Одного дня (точної дати вказати не зміг), він сидів в кафе,де на відстані 3-х метрів від нього, сиділи обвинувачений з потерпілим ОСОБА_6 , та його адвокатом (чи батьком). З вказаної розмови чув, як вони говорили про те, що обвинуваченому перераховано грошові кошти в розмірі 60 000 грн., і потерпілий з адвокатом (чи батьком), вимагали повернути 20 000 доларів США, оскільки вказані 60 000 грн., вони можуть розцінити як хабар, і тому в обвинуваченого можуть бути проблеми.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , повідомив, що з обвинуваченим ОСОБА_4 , вони разом працювали в одному управлінні, де з ними також працював ОСОБА_10 . Вказав, що йому відомо про те, що ОСОБА_10 , був винен обвинуваченому грошові кошти, які не повернув.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , повідомив, що ОСОБА_10 , придбав в обвинуваченого ОСОБА_4 , автомобіль та позичив грошові кошти в розмірі 100 000 грн. Так, свідок чув, як ОСОБА_10 , спілкувався з особою на ім?я « ОСОБА_15 », та говорив перерахувати обвинуваченому грошові кошти на картку. Про позику грошей він знав виключно зі слів обвинуваченого. Чи особа з якою спілкувався ОСОБА_10 , був потерпілим ОСОБА_6 , свідок не знає, та ствердити цього не може. Що це були за платежі та розрахунки між ними, йому теж невідомо.
		Потерпілий ОСОБА_6 , будучи неодноразово належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання для розгляду справи не з`явився. Судом здійснювалися заходи з метою встановлення місця його перебування, зокрема, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року, судом було накладено на потерпілого ОСОБА_6 , грошове стягнення у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2481 гривню у дохід держави, за неявку в судове засідання для розгляду кримінального провадження.
		Крім того, ухвалою від 23 жовтня 2023 року, здійснено витребування в Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби інформації стосовно перетинання потерпілим ОСОБА_6 , державного кордону.
		Згідно відповіді на запит №165216952 від 12 червня 2023 року, Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби, повідомлено, що потерпілий ОСОБА_6 , виїхав з межі території України 05 травня 2022 року.
		Також, 17 квітня 2024 року, судом було повторно здійснено запит до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби інформації стосовно перетинання потерпілим ОСОБА_6 , державного кордону, та згідно відповіді №19-28192/18/24- вих. від 22 квітня 2024 року, потерпілий виїхав з межі території України 05 травня 2022 року, та на територію України не повертався.
		Так, примусити потерпілого брати участь у судовому розгляді суд не може, він має право лише накласти грошове стягнення на потерпілого (ст. 325 КПК України), що й було зроблено судом, згідно ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року, а відтак, з урахуванням думки учасників кримінального провадження, які не заперечили проти розгляду справи без участі потерпілого, суд вважає за можливе продовжити судовий розгляд кримінального провадження без участі ОСОБА_6 , що не вплине на його повноту при з`ясуванні фактичних обставин справи. Вказана позиція суду повністю узгоджується з позицією, що викладена колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 вересня 2023 року по справі № 296/5606/20.
		При прийнятті рішення про можливість продовження розгляду справи без потерпілого, судом також приймається до уваги позиція Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 березня 2023 року (справа №761/37510/18) згідно якої, неявка потерпілого в судове засідання, в якому суд закінчив з`ясування обставин та перевірку їх доказами, після чого перейшов до судових дебатів, не перешкоджала їх проведенню за відсутності потерпілого, оскільки він не повідомив про причини своєї неявки в судове засідання, клопотань про відкладення судового розгляду від нього не надходило.
		Крім того, така позиція суду також узгоджується з позицією Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 червня 2021 року (справа № 642/957/17), згідно якої, оскільки сторони кримінального провадження не наполягали на обов`язковій участі потерпілої та не заперечували щодо допиту свідка без її участі, а тому порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено. Колегія суддів вважала, що факт допиту свідків за участю потерпілої чи без неї жодним чином не міг вплинути на кінцеве рішення у справі. Будь-яких нових аргументів з цього приводу, крім тих, які уже були висловлені та досліджені апеляційним судом, у касаційній скарзі прокурора не наведено. За таких обставин посилання прокурора на неналежне повідомлення потерпілої про розгляд кримінального провадження як на підставу для скасування оскаржуваного вироку, на думку суду, слід визнати неспроможними.
		Враховуючи вищевикладене, той факт, що суд вжив всіх можливих від себе заходів для встановлення місця перебування потерпілого, а також ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року, наклав на потерпілого ОСОБА_6 , грошове стягнення у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також те, що сторони кримінального провадження, в тому числі обвинувачений ОСОБА_4 , та його захисник, під час розгляду справи чітко ствердили, що не заперечують продовженню розгляду справи без потерпілого, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи.
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в комплексі прав потерпілого, істотна роль належить праву брати участь у судовому розгляді. Суд зобов`язаний вжити всіх заходів аби своєчасно повідомляти потерпілого про час і місце розгляду справи. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що участь потерпілого у судовому розгляді не є обов`язком. Відповідно, у разі неявки потерпілого суд, залежно від того, чи можливо за його відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду.
		Також, суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 94 КПК України, згідно якої, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 , інкримінованих злочинів підтверджується не окремим доказом чи одними лише поясненнями потерпілого ОСОБА_6 , а сукупністю досліджених під час розгляду справи доказів і лише їх комплексний аналіз дозволяє суду сформувати обґрунтоване переконання щодо винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 .
		Судом також не приймається посилання сторони захисту на пояснення, що надані потерпілим ОСОБА_6 , в ході службового розслідування УВБ ГУ МВС у Львівській області, оскільки потерпілого не було допитано під час судового розгляду, а також, матеріали справи не містять його допиту слідчим суддею, тоді, як суд може обґрунтовувати свої висновки показаннями свідка чи потерпілого, яких не було допитано під час судового засідання, лише якщо вони були допитані слідчим суддею, що повністю узгоджується з позицією викладеною в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 628/1284/20.
		Крім того, суд критично оцінює покликання сторони захисту на негативну характеристику потерпілого ОСОБА_6 , як доказ невинуватості обвинуваченого оскільки таке не виключає неправомірних дій обвинуваченого ОСОБА_4 .
		Також, суд відхиляє покликання захисника обвинуваченого на наявність між обвинуваченим ОСОБА_4 , та потерпілим ОСОБА_6 , цивільно-правових відносин, та його твердження про те, що потерпілому потрібно захищати свої права згідно ст. 16 ЦК України, зокрема шляхом подання позову про помилково сплачені кошти з обвинуваченого або про безпідставно збережені кошти. Суд вважає за необхідне зазначити захиснику, що відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання  не виконувати. Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство. Така позиція суду повністю узгоджується з позицією колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 серпня 2022 року, у справі № 442/3912/19.
		В той же час, як вбачається з досліджених судом доказів, між потерпілим та обвинуваченим була домовленість про те, що обвинувачений ОСОБА_4 , особисто вплине на окремих, невстановлених слідством, службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, з метою спонукати їх не збільшувати у 2013 році орендну плату за користування земельною ділянкою ТОВ «Залозецький цегельний завод», а також при проведенні планових та позапланових перевірок залишаться поза увагою можливі порушення фінансово-господарської діяльності вказаним суб`єктом господарювання,- хоча, як було повідомлено самим обвинуваченим ОСОБА_4 , в ході судового розгляду - в силу своїх повноважень, він не мав наміру та реальної можливості цього вчинити, оскільки ТОВ «Залозецький цегельний завод», знаходиться на території Тернопільської області, чим і ввів в оману потерпілого ОСОБА_6 , та фактично спростував позицію свого захисника, оскільки під час свого допиту, обвинувачений заперечив твердження адвоката ОСОБА_5 , про наявність будь-яких відносин (в тому числі цивільно-правових) між ним та потерпілим.
		Щодо показань свідків, які запрошені стороною захисту а саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , то надані ними пояснення не підтверджують і не спростовують обставини вчинення ОСОБА_4 , злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України. Їх твердження про наявність особи на ім?я ОСОБА_10 , який ніби-то заборгував перед обвинуваченим грошові кошти, крім показань вказаних свідків (які не були присутні при продажі транспортного засобу, та згідно їх пояснень про такий цивільний правочин дізнались лише зі слів обвинуваченого), та показань в судовому засіданні самого обвинуваченого, - не стверджує жоден належний та допустимий доказ.
		На переконання суд, такі показання обвинуваченого та свідків (які є колегами ОСОБА_4 , по службі) спрямовані на захист від пред`явленого обвинувачення та уникнення кримінальної відповідальності за вчинене. Крім того, такі показання обвинуваченого також спростовуються наявною в матеріалах справи декларацією про майно, доходи, витрати і зобов?язання фінансового характеру за 2013 рік, з яких вбачається, що обвинуваченим ОСОБА_4 , не було задекларовано продаж автомобіля, та відповідно дохід від вказаного цивільного правочину. А в графі «відомості про транспортні засоби», обвинуваченим взагалі нічого не зазначено.
		В той же час, показання свідка ОСОБА_12 , безпосередньо підтверджують, що обвинувачений та потерпілий ОСОБА_6 , ходили разом в кафе, та мали прямі відносини, а також, свідок беззаперечно ствердив, що потерпілий ОСОБА_6 , перерахував на картковий рахунок обвинуваченого Шпирала близько 60 000, що безпосередньо співпадає з дослідженими судом письмовими доказами сторони обвинувачення. Крім того, вказаний свідок ствердив, що грошові кошти були перераховані саме ОСОБА_16 , на карту обвинуваченого ОСОБА_4 , та під час вказаної розмови, про жодну особу на ім?я ОСОБА_10 , мова не йшла.
		Не заслуговують на увагу і твердження сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_4 , не вчиняв будь-яких дій в інтересах потерпілого, оскільки висновки суду щодо винності обвинуваченого ОСОБА_4 , ґрунтуютьсяна всебічно досліджених і об`єктивно оцінених судом доказах, та для цього проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази в їх сукупності, та саме сукупність дослідження доказів, а не кожного доказу окремо, на переконання суду, мають визначальне значення для встановленні істини у кримінальному провадженні.
		Суд також не бере до уваги покази обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки такі є непослідовними, містять значні розбіжності та неспівпадіння, які обвинувачений протягом розгляду кримінального провадження пояснити не зміг. Зокрема, зазначаючи про те, що з потерпілим ОСОБА_16 , він майже не був знайомий, обвинувачений вказує, що неодноразово з ним зустрічався, зокрема у м. Києві, «по дружньому» попити каву. Також, обвинувачений не навів жодних аргументів з приводу його неодноразових зустрічей з потерпілим ОСОБА_16 , адвокатом ОСОБА_9 , та іншими незнайомими йому особами з приводу фінансових відносин між ними, одночасно вказуючи, що жодних фінансових відносин в нього з потерпілим не було.
		Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_4 , зауваживши, що грошові перекази надходять від імені потерпілого, - ні в потерпілого, ні в особи на ім?я ОСОБА_10 , який ніби-то заборгував обвинуваченому кошти,- не поцікавився та не з`ясував, чому, та за яких обставин потерпілий направляє йому такі кошти. Твердження обвинуваченого про відсутність будь яких фінансових відносин між ним та потерпілим, фактично спростовується поясненнями свідка ОСОБА_12 , який чітко ствердив, що він особисто чув розмову обвинуваченого та потерпілого з приводу переказу потерпілим ОСОБА_6 , обвинуваченому грошових коштів в розмірі близько 60 000 грн.
		При цьому, сам обвинувачений ОСОБА_4 , та його захисник під час розгляду справи не заявляли клопотання про виклик для допиту свідка ОСОБА_10 , оскільки вказали що його місце перебування їм невідоме. Проте, відсутність фактично ключового свідка, на якому грунтується позиція сторони захисту - не дала суду можливість перевірити твердження обвинуваченого, які крім гіпотетичних пояснень свідка ОСОБА_10 , не стверджуються більше жодним належним та допустимим доказом.
		Також судом не приймається наявна в матеріалах справи довідка ДВБ МВС України від 22 квітня 2015 року, згідно якої, в ході проведення перевірки відомості, наведені у зверненнях потерпілого ОСОБА_6 , свого документального підтвердження не знайшли, - оскільки така довідка не підтверджує і не спростовує обставини вчинення ОСОБА_4 , інкримінованих злочинів, та підтверджує, що саме Департаментом внутрішньої безпеки МВС України, не було виявлено ознак неправомірних дій обвинуваченого. В той же час, вина обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України, беззаперечно встановлена в ході розгляду кримінального провадження та стверджується іншими дослідженими судом доказами в своїй сукупності.
		Щодо клопотання сторони захисту про необхідність визнання висновку психофізіологічної експертизи та довідки психофізіологічної експертизи недопустимими доказами, оскільки експерт ОСОБА_17 , не є особою, уповноваженою на проведення психофізіологічної експертизи, суд зазначає наступне.
		Згідно висновку психофізіологічної експертизи, на підставі аналізу результатів поліграфного дослідження відносно ОСОБА_6 , встановлено, що брехня не виявлена. Так, вказаним висновком встановлено, що ОСОБА_18 , обіцяв ОСОБА_6 , здійснити, за грошову винагороду, сприяння у вирішенні будь-яких питань в тому числі у фінансово-господарській діяльності цегельного заводу. У 2013 році між ОСОБА_6 і ОСОБА_19 , крім сприяння у вирішенні будь-яких питань за винагороду, інших відносин, пов?язаних зі передачею грошей не існувало. ОСОБА_6 , передавав гроші ОСОБА_4 , у 2013 році, як винагороду за обіцяне сприяння у вирішенні будь-яких питань. ОСОБА_6 у березні 2013 року, особисто передав ОСОБА_4 у Києві грошові кошти в розмірі 24 000 грн. Крім того, ОСОБА_6 , саме ОСОБА_4 , передав реквізити рахунку у ОСОБА_20 (з його слів передано на мобільний телефон по SMS, запис збережено). ОСОБА_6 , гроші на рахунок ОСОБА_4 , у «Приватбанку» перераховував, як винагороду за обіцяне сприяння у вирішенні будь-яких питань. ОСОБА_6 , з ОСОБА_10 , - не знайомий. Між ОСОБА_6 , і ОСОБА_10 , боргових зобов?язань - не існувало. У січні 2015 року ОСОБА_6 , у Львові ОСОБА_4 , 10 000 грн., не повертав.
		Довідкою психофізіологічної експертизи від 09 квітня 2016 року, згідно якої, не дивлячись на заявлену згоду пройти експертизу на поліграфі з метою підтвердити правдивість своїх доводів, з боку особи, яку перевіряли, - невстановлене справжнє зацікавлення і щирість у спілкуванні під час проходження тестування. ОСОБА_4 протягом всього періоду роботи з ним, систематично ігнорував рекомендації експерта-поліграфолога, щодо дотримання необхідних правил поведінки під час перевірки, проявляв явну психологічну протидію процедурі тестування, а саме: ОСОБА_4 систематично не виконував правила проходження поліграфного тестування, під час запису тестів, а саме не дивлячись на неодноразові зауваження експерта - поліграфолога, постійно рухав ногами і головою, закривав очі і намагався регулювати процес дихання (затримував видих протягом одного або двох наступних циклів дихання (вдих/видих). Під час запису тестів, з метою зміни своїх фізіологічних показників, робив постійні спроби психологічної релаксації, перемикав і цілеспрямовано концентрував свою увагу на чомусь іншому (сторонніх факторах), намагався не вникати у зміст питань, відповіді виголошував тихо і нерозбірливо. Така поведінка експертом-поліграфологом розцінюється як психологічний самовплив у виді цілеспрямованої зміни функцій уваги. Відразу після закінчення запису тесту, поведінка його кардинально змінювалася, він ставав рухливим і активним. В сукупності, два відмічені фактори суттєво вплинули на можливість об?єктивної оцінки даних проведеної експертизи, отримані результати не надаються для їх експертного аналізу.
		Так, суд вважає за необхідне зазначити, що довідка Міністерства юстиції від 28 березня 2017 року, що надана суду, стверджує, що за даними Реєстру судових експертів ОСОБА_17 , не значиться. В той же час, у вказаній довідці не зазначено, що експерт не значився й на час проведення експертизи, тобто на 22 березня 2016 року. Крім того, з відкритих джерел, а саме, з Єдиного Реєстру поліграфологів України, вбачається, що поліграфолог ОСОБА_17 , практикує з 2007 року. Даних які б стверджували зворотнє, суду надано не було.
		Суд не приймає до уваги як належний та допустимий доказ висновок психофізіологічної експертизи 22 березня 2016 року, та довідку психофізіологічної експертизи від 09 квітня 2016 року, оскільки такі докази не були досліджені судом через призму безпосередності сприйняття доказів, яка дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
		Суд також наголошує, що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів. У випадку оцінки результатів психофізіологічної експертизи 22 березня 2016 року, та довідки психофізіологічної експертизи від 09 квітня 2016 року, суд має визначити допустимість не самого висновку експертизи та довідку, а відомостей, які в ньому містяться. Вказана правова позиція повністю узгоджується з позицією Касаційного кримінального суду у постанові від 11 липня 2023 року по справі №275/368/19.
		В той же час, як вбачається з вказаної довідки, обвинувачений сам погодився пройти психофізіологічне дослідження, під час якого проявляв психологічну протидію процедурі тестування, що свідчить про намагання обвинуваченого ОСОБА_4 , змінити свої фізіологічні показники, та в подальшому уникнути кримінальної відповідальності за скоєні злочини. Вказану поведінку обвинувачений в судовому засіданні пояснити не зміг.
		Сам факт проходження потерпілим дослідження з використанням поліграфа, вказує на те, що він з власної ініціативи, у спосіб не заборонений законом намагався збирати докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 , який при проходженні аналогічного дослідження, з причин, які не зміг пояснити, виявляв протидію процедурі тестування.
		Відтак, на переконання суду, беззаперечно встановлено, що ОСОБА_4 , являючись службовою особою, використовуючи службове становище, всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів, шляхом обману та зловживання довірою, заволодів майном потерпілого ОСОБА_6 , а саме грошовими коштами, в розмірі 24 000 гривень на Майдані Незалежності у м. Києві та в розмірі 20 000 гривень,2 000 грн., 38 000 грн., 4 000 грн., 1 600 грн., шляхом готівкового поповнення в терміналах, на рахунок ОСОБА_4 які в подальшому обвинувачений зняв з вказаного рахунку.
		Суд приходить до висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_4 , усвідомлював можливості, які надає йому займана посада, будучи працівником правоохоронного органу, службовою особою, яка здійснює функції представника влади, розумів можливість здійснення впливу на службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, з метою отримання для себе особисто неправомірної вигоди шляхом зловживання своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, переслідуючи при цьому корисливий мотив та маючи на меті отримання неправомірної вигоди.
		Дати іншу оцінку цим доказам, про що фактично просить сторона захисту, а також виправдати обвинуваченого, на переконання суду, підстав немає. Всі докази, на яких ґрунтується висновок суд, знаходяться у своєму взаємозв`язку, доповнюють один одного і сумніву в їх достовірності, не викликають.
		Враховуючи вищевикладене, дії обвинуваченого ОСОБА_4 , слід кваліфікувати за ч.2 ст.190 КК України, як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, що завдало значної шкоди потерпілому, та за ч.1 ст.364 КК України, як зловживання службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для себе, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян.
		Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості та наслідки вчинених злочинів, які є корисливими, вчиненим у сфері службової діяльності, шляхом обману та зловживання довірою, таким, що завдало значної шкоди потерпілому та охоронюваним законом громадським інтересам, які відповідно до положень ст. 12 КК України /станом на день вчинення злочинів/ відносяться до злочинів середньої тяжкості, особу обвинуваченого, який вчинив злочини використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, не сприяв встановленню істини у справі, те, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, раніше не суджений, що є обставинами, які пом?якшують покарання, обставини, які обтяжують покарання  відсутні, а тому покарання слід обрати в межах санкції ч. 2 ст. 190 КК України, за якою кваліфіковано злочин, у виді обмеження волі;та в межах санкції ст. 364 КК України, за якою кваліфіковано злочин, у виді обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах та зі штрафом, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, яке є неможливим без ізоляції від суспільства, а також з метою попередження нових злочинів та на переконання суду саме таке покарання відповідатиме гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
		Принцип обрання покарання обвинуваченому відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, враховуючи характер та співвідношення тяжкості злочинних діянь, їх наслідки, ступінь суспільної небезпечності скоєних злочинів,- слід визначити шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим.
		В той же час, судом встановлено, що інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_4 , кримінальні злочини передбачені ч.1 ст. 364 КК України та ч. 2 ст. 190 КК України, було вчинено упродовж 2013 року. Відповідно до положень ст. 12 КК України /за редакцією станом на день вчинення злочинів/, вони відносяться до злочинів середньої тяжкості.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України /за редакцією станом на день вчинення злочину/, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п?ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.
		Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
		На момент судового розгляду зазначені строки давності притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364 КК України та ч. 2 ст. 190 КК України, - минули.
		Відтак, суд приходить до переконання, що обвинуваченого ОСОБА_4 , слід звільнити від призначеного покарання за ч.1 ст. 364 КК України та ч. 2 ст. 190 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
		Потерпілим ОСОБА_6 , подано до суду позовну заяву, в якій він просив суд стягнути з обвинуваченого на його користь матеріальну, моральну шкоду та витрати на правову допомогу адвоката. Вимоги позову мотивовано тим, що йому, неправомірними та протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_4 , які полягали в зловживанні владою в корисливих цілях,-завдано матеріальну шкоду яка з врахуванням індексу інфляції, становить 156 728 грн. Окрім того, позивачу було також завдано моральну шкоду, що полягала в приниженні честі, гідності, престижу, ділової репутації, моральних переживаннях, у зв?язку з погіршенням здібностей потерпілого до ведення підриємницької діяльностіта часткового позбавлення його можливості їх реалізації, через що порушились стосунки з оточуючими людьми, погіршився стан здоров?я. Завдану потерпілому моральну шкоду він оцінює в 100 000 грн. Крім того, просив суд стягнути на його користь витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 9 500 грн., якого він був змушений залучити внаслідок неправомірних дій обвинуваченого.
		За змістом ч. 1 ст. 326 КПК України якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник чи законний представник, суд залишає цивільний позов без розгляду, крім випадків, встановлених цією статтею. Так, цивільний позов може бути розглянутий за відсутності цивільного позивача, його представника чи законного представника, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред`явлений позов.
		Відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
		У матеріалах кримінального провадження заява потерпілого ОСОБА_6 , про проведення судових засідань без його участі, - відсутня, а обвинувачений пред`явлений цивільний позов не визнав. Відтак, суд дійшов висновку, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 , про відшкодування заподіяної йому шкоди слід залишити без розгляду.
		При цьому суд вважає необхідним роз`яснити, що відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.
		Заходи забезпечення вжиті ухвалою Залізничного районного суду м. Львова 11 травня 2017 року, - слід скасувати.
		 
		Керуючись ст.ст. 284-288, 371, 372 КПК України, суд,-
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.190, ч.1 ст.364 КК України та призначити покарання:
		 
		-за ч.2 ст.190 КК України  обмеження волі строком на 2 /два/ роки;
		 
		- за ч. 1 ст. 364 КК України  обмеження волі строком на 1 /один/ рік, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 /один/ рік та зіштрафомв розмірі 250 /двісті п?ятдесят/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 /чотири тисячі двісті п?ятдесят/ гривень.
		 
		На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 2 /двох/ років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 /один/ рік та зіштрафомв розмірі 250 /двісті п?ятдесят/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 /чотири тисячі двісті п?ятдесят/ гривень.
		 
		На підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_4 від покарання, призначеного за ч.2 ст. 190 КК України та ч. 1 ст. 364 КК України, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		 
		Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , - залишити без розгляду.
		 
		Заходи забезпечення вжиті ухвалою Залізничного районного суду м. Львова 11 травня 2017 року, - скасувати.
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		На вирок може бути подана апеляція до Львівського апеляційного суду протягом 30 діб з моменту проголошення.
		 
		           
		 
		   Суддя:                      ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...