Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 332/3499/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Воєнні злочини.
Надіслано судом: 20.06.2024. Зареєстровано: 20.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/332/437/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024221090000070

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Заводський районний суд м. Запоріжжя 
		вул. Мирослава Симчича 65, м. Запоріжжя, 69106, тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua
		 
		Справа № 332/3499/24
		Провадження №: 1-кп/332/437/24
		УХВАЛА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 червня 2024 р. м. Запоріжжя
		Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі колегії: головуючої судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання ОСОБА_4 , прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника адвоката ОСОБА_8 , перекладача ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221090000070 від 16.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.438 КК України, 
		встановила:
		До Заводського районного суду м.Запоріжжя надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.438 КК України.
		Ухвалою від 17.06.2024 по вказаному кримінальному провадженню було призначено підготовче судове засідання.
		У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під ватрою на 60 днів, мотивуючи свою позицію тим, що 23.06.2024 спливає визначений строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , ризики, передбачені п.п.1,2,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися та продовжують існувати, нових обставин для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не з`явилося, тому продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 необхідне для забезпечення розгляду кримінального провадження.
		Прокурор ОСОБА_5 підтримав клопотання про продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під ватрою на 60 днів. 
		Обвинувачений ОСОБА_7  проти задоволення клопотання прокурора не заперечував.
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 при вирішенні вищезазначеного питання поклалася на розсуд суду.
		Потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,які про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.
		Заслухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому є доцільним, виходячи з наступного.
		Частина 2 статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
		Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
		Згідно з ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
		Положеннями ч.1 ст.183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Частина 2 ст.177 КПК України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
		Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
		Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.
		Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:
		- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;
		- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч.1 ст.194 КПК України).
		Водночас, в силу положень ч.2 ст.42 КПК України ОСОБА_7 наразі перебуває у статусі обвинуваченого, тому судом не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
		В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені слідчим суддею ризики, що визначені у п.п.1,2,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України:
		1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
		2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
		3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
		4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
		5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		В силу ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.
		Встановлено, що під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжявід 06.03.2024до ОСОБА_7 застосовано запобіжнийзахід увигляді триманняпід вартоюстроком на60днів,без визначеннярозміру застави,який уподальшому бувпродовжений до 23.06.2024 включно.
		Згідно зі ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
		Колегія суддів при вирішенні питання про продовження виключного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 приходить до висновку про те, що більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти зазначеним прокурором ризикам, передбаченим п.п.1,2,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений утриманців не має, також не має офіційного працевлаштування на території України та будь-яких інших джерел доходу, а також будь-яких інших сталих та міцних соціальних зв`язків.
		Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 є громадянином Російської Федерації та згідно з обвинувальним актом безпосередньо приймав активну участь у бойових діях в складі ЗС РФ проти ЗС України на території Запорізької області, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі.
		У зв`язку з цим колегія суддів враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
		У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
		Ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України. Крім того, обізнаність обвинуваченого про анкетні дані та місцезнаходження свідків також надасть більше можливостей на незаконний на них вплив.
		Також, на думку колегії суддів існує ризик того, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміноване йому кримінальне правопорушення, може переховуватися від суду.
		Окрім того, аналізуючи обставини за яких вчинялося інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, колегія суддів приходить до висновку, що перебуваючи на волі в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України та ведення бойових дій, обвинувачений може повернутися до участі у збройній агресії проти України та продовжити вчиняти кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
		Також колегія суддів враховує, що Указом Президента України № 64/2022на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз`яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
		Колегія суддів вважає, що тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
		Враховуючи наявні дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає виправданим саме такий обраний запобіжний захід, оскільки обставини інкримінованого кримінального правопорушення, норми діючого кримінального процесуального законодавства та наявні ризики дають підстави вважати, що більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження.
		Разом з тим, чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі.
		Вказані обставини, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7  кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, дають достатні підстави вважати, що існують ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, про які зазначено в клопотанні прокурора.
		Оскільки ОСОБА_7  обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, яке згідно з пред`явленим обвинуваченням є насильницьким, колегія суддів дійшла висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистих свобод, що не суперечить положенням ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Колегія суддів також враховує вимоги ч.6 ст.176 КПК України, згідно з якою, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбаченихстаттями 109-114-1,258-258-5,260,261,437-442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме  тримання під вартою.
		Крім цього, в ході розгляду клопотання прокурора стороною захисту не надано, а судом не встановлено обставин, що обвинувачений за станом здоров`я не може перебувати в умовах слідчого ізолятора.
		Запобіжний захід, з урахуванням його тривалості, на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондує характеру суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретним підставам і меті запобіжного заходу, що узгоджується з позицією ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovich v. Ukraine, заява №28969/04, від 16 травня 2013 року).
		Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого таким, що підлягає задоволенню, а отже вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою, який не може перевищувати 60 (шістдесят) днів.
		Колегія судді не визначає розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, вчинениого із застосуванням насильства.
		Керуючись ст.ст.177-178, 181,314, 331, 369  372, 392 КПК України, колегія суддів, 
		постановила:
		Клопотання прокурора відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-задовольнити.
		Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,продовжити на 60 (шістдесят) днів тобто до 18 серпня 2024 року включно.
		Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. 
		Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
		Копію ухвали направити співробітникам Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» для виконання.
		 
		Головуюча суддя:             ОСОБА_1 
		 
		Судді:                 ОСОБА_2 
		 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...