Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 214/65/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2024.
Дата набрання законної сили: 13.06.2024
Номер судового провадження: 61-5155ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 червня 2024 року                    
		м. Київ
		 
		справа № 214/65/20
		провадження № 61-5155св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи 
		позивач - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, 
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року у складі судді Гриня М. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, діючи в інтересах дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
		Позов мотивований тим, що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 25 червня 2018 року у справі № 214/2069/18 ОСОБА_7 (мати), яка зареєстрована у неприватизованому житлі за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 (батько), зареєстрований у неприватизованому житлі за адресою: АДРЕСА_2 , позбавлені батьківських прав щодо своїх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У зв`язку з цим діти перебувають на первинному обліку Служби у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради. Рішенням виконкому Саксаганської районної у місті ради від 19 вересня 2018 року № 421 «Про надання малолітнім ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 статусу дітей, позбавлених батьківського піклування» малолітнім надано відповідний статус. 
		Оскільки до настання обставин, за яких діти залишились без батьківського піклування, діти проживали з батьками в неприватизованому житлі за вказаними адресами, рішенням виконкому Саксаганської районної у місті ради від 17 жовтня 2018 року № 469 «Про збереження права користування житлом за дітьми, позбавленими батьківського піклування, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 » за дітьми було збережено право користування зазначеним житлом до їх повноліття.
		ОСОБА_4 та ОСОБА_8 разом з матір`ю зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Місце проживання ОСОБА_6 не зареєстровано у встановленому законом порядку. Відповідно до інформації від 27 серпня 2018 року № 4100 відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Саксаганської районної у місті ради, батько дітей - ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проте станом на час звернення до суду з позову він знятий з реєстрації місця проживання.
		Рішенням виконкому Тернівської районної у місті ради від 17 жовтня 2018 року № 398 «Про встановлення опіки над малолітньою дитиною ОСОБА_4 ». над малолітньою ОСОБА_9 встановлено опіку та призначено опікуна ОСОБА_10 .
		Рішенням виконкому Саксаганської районної у місті ради від 17 квітня 2019 року № 166 «Про влаштування малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до державного закладу на повне державне забезпечення» дітей влаштовано до комунального навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів № 9 з посиленою спортивною підготовкою» Криворізької міської ради.
		Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 20 серпня 2018 року органом приватизації виконкому Саксаганської районної у місті ради здійснено приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 , власником вказано батька дітей ? ОСОБА_1 
		21 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , право користування якою зберігається за дітьми, позбавленими батьківського піклування, стала ОСОБА_2 . Під час укладення вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 , маючи злочинний намір, не повідомив, що за дітьми, позбавленими батьківського піклування зберігається право на користування майном, яке відчужено, внаслідок чого порушено їх житлові та майнові права.
		Позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу від 21 листопада 2018 року №1-1486, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним.
		Короткий зміст судових рішень
		Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, позов задоволено.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 21 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , предметом якого є квартира, розташована за адресою:  АДРЕСА_2 , житловою площею 29,6 кв.м, загальною площею 46,9 кв.м.
		Продовжено дію заходу забезпечення позову, визначеного ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 жовтня 2020 року, у вигляді заборони вчинення будь-яких дій, пов`язаних з відчуженням квартири АДРЕСА_3 на користь третіх осіб, - протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації місця проживання дитини не є підставою для відмови в позові.
		Суд встановив, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 21 листопада 2018 року за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було збережено право користування квартирою АДРЕСА_3 , а відтак надання згоди органу опіку та піклування на укладення правочину була обов`язковою. Проте орган опіки та піклування на укладення договору купівлі-продажу дозволу не надавав. Враховуючи те, що діти до їх відібрання проживали у квартирі, яка є предметом оспорюваного договору, та за ними було збережено право користування на зазначене житло, дії відповідачів щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування є такими, що призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування зазначеною квартирою.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18), у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 385/1598/18 (провадження № 61-12954св19).
		У цій справі необхідно враховувати, що діти позбавлені батьківського піклування та мають відповідні гарантії права на житло. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що діти ніколи не були власниками квартири АДРЕСА_3 та навіть не були в ній зареєстровані, а тому договір щодо відчуження цієї квартири згоди органу опіки та піклування не потребував, вчинення правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування не є безумовною підставою для визначення правочину недійсним, оскільки на момент вчинення спірного правочину діти:  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мали право користування спірним житлом та згідно з пунктом 1 рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 жовтня 2018 року № 469 за ними зберігається право на користування квартирою АДРЕСА_3 до повноліття незалежно від того, чи проживають вони у жилому приміщенні. Відтак надання згоди органу опіку та піклування на укладення правочину була обов`язковою. 
		Аргументи учасників справи
		У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не зареєстрований як юридична особа та відповідно не має цивільної правосуб`єктності юридичної особи. Таким чином, Орган опіки та піклування виконкому Саксаганської районної у місті ради не може бути суб`єктом права вимоги звернення до суду з цим.
		У порушення вимог статті 229 ЦПК України суд першої інстанції не дослідив належним чином докази у справі, які свідчать про те, що за адресою: АДРЕСА_2 був зареєстрований тільки батько дітей ОСОБА_1 , натомість з матір`ю ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані двоє дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а ОСОБА_4 взагалі ніде незареєстрований.
		Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 20 серпня 2018 року Органом приватизації виконкому Саксаганської районної у місті Кривому Розіради, згідно з рішенням виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 15 серпня 2018 року № 356, спірна квартина належала ОСОБА_1 . У пункті 1.4. оспорюваного договору ОСОБА_1 стверджує, що правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Наведене підтверджується й довідкою від 27 серпня 2018 року № 4100, відповідно до якої зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 є тільки ОСОБА_1 . Крім того, завідуючою Третьою криворізькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_12 для оформлення договору купівлі-продажу було отримано довідку Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі від 21 листопада 2018 року, з якої вбачається, що у відчужуваній квартирі зареєстрованих осіб не значиться. Таким чином, діти ніколи не були власниками спірної квартири та навіть не були зареєстрованими в ній, відповідно і дозвіл органів опіки та піклування під час укладення оспорюваного правочину не вимагався. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного договору не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
		На підтвердження того факту, що діти проживали за адресою: АДРЕСА_2 , позивач надав: акт обстеження житлово-побутових умов від 07 жовтня 2015 року, за змістом якого за вказаною адресою проживають батьки та їх троє дітей; акт обстеження житлово-побутових умов від 30 серпня 2018 року, відповідно до якого у квартирі АДРЕСА_4 було проведено обстеження умов проживання на підставі збереження права користування житлом за дітьми, які залишилися без батьківського піклування та виявлено, що троє дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 у квартирі не проживають; акт обстеження житлово-побутових умов від 20 вересня 2018 року, за змістом якого за адресою: АДРЕСА_2 проживає один батько. 
		Таким чином, відсутні правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання спірного правочину недійсним, оскільки позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надав доказів такої недійсності. За таких обставин презумпція правомірності оспорюваного договору купівлі-продажу не спростована позивачем у судовому порядку.
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження у справі. 
		В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 727/1556/19, від 20 березня 2021 року у справі № 1612/2343/12, від 07 грудня 2020 року у справі № 201/3817/18).
		Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Судивстановили, що на первинному обліку служби у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради перебувають діти позбавлені батьківського піклування, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Згідно з актів обстеження житлово-побутових умов від 07 жовтня 2015 року, від 30 серпня 2018 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 разом з батьками проживали та користувались квартирою АДРЕСА_3 .
		Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 червня 2018 року у справі № 214/2069/18 позбавлено ОСОБА_7 та ОСОБА_1 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		На підставі рішення органу приватизації виконкому Саксаганської районної у місті ради від 15 серпня 2018 року № 356 квартира АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності від 20 серпня 2018 року № 1429.
		Рішенням виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 жовтня 2018 року № 469 збережено за дітьми, позбавленими батьківського піклування, - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - право користування житлом за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
		21 листопада 2018 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу,  предметом якого є квартира АДРЕСА_3 .
		Рішенням виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради від 17 жовтня 2018 року № 398 було встановлено опіку щодо ОСОБА_4 та призначено ОСОБА_10 опікуном.
		Рішенням виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 квітня  2019 року № 166 ОСОБА_5 , ОСОБА_4 року влаштовано до Криворізького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів № 9 з посиленою спортивною підготовкою» криворізької міської ради.
		Позиція Верховного Суду
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		У частині шостій статті 203 ЦК України передбачено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
		Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла (частина друга, третя статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»).
		При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов`язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім`ї, які відповідно до закону мають право користування ним (частина друга статті 59 СК України).
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 248 СК України дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім`ї, має право, зокрема на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала.
		Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім`ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім`ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім`ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім`ї чи дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 25 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно з частинами першою-третьою статті 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за місцем знаходження житла дітей несуть відповідальність за збереження зазначеного у частині першій цієї статті житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа після завершення терміну перебування у сім`ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім`ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховний Суд від 20 вересня справа № 727/1556/19 (провадження № 61-10149св21), на яку посилається заявник в касаційній скарзі, зазначено, що «відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину, не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження 
		№ 61-6301св18), та постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №201/3817/18 (провадження № 61-22364св19). Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що оскаржувані договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку вчинені з порушенням вимог частини п`ятої та шостої статті 203 ЦК України, суперечать інтересам неповнолітньої дитини, а тому їх слід визнати недійсними. Надаючи оцінку цим доводам позивача, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів та установлених обставин щодо місця реєстрації дитини позивача, дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності порушення прав малолітньої особи укладенням спірних правочинів, а також порушення гарантії збереження права дитини на житло, оскільки ОСОБА_4 , 2005 року народження, не є власником спірного будинку, який поряд із цим ніколи не був її зареєстрованим місцем проживання. Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому колегія суддів враховує, що у пункті 7 оскаржуваного договору купівлі-продажу будинку продавець ОСОБА_1 стверджувала, що прав щодо вказаного будинку у третіх осіб немає, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження та користування з іншими особами; осіб, які мають право користування та/або могли б вимагати визнання за ними права власності чи права користування на житловий будинок або його частку, немає».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено схожий висновок та зазначено, що «установивши, що ОСОБА_3 є бабою, а не матір`ю малолітньої, яка проживає як член сім`ї власника у спірній квартирі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про задоволення вимог позову, оскільки для укладення ОСОБА_3 оспорюваного договору купівлі-продажу квартири згоди органу опіки і піклування не потребувалося. […] малолітня ОСОБА_7 мала право лише на проживання у спірній квартирі до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_5, з ОСОБА_4. Враховуючи, що права та інтереси малолітньої ОСОБА_7 вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним. ОСОБА_7 має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому її житлові права відчуженням квартири, що належала її бабі, не порушені».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року у справі №201/3814/18 (провадження 61-22364св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення. Наведені вище норми свідчать про те, що дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах є обов`язок батьків, сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним. Суд апеляційної інстанції, встановивши що, при посвідченні оспорюваних договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки нотаріусу було надано, зокрема, лист Управління-служби у справах дітей Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради від 02 березня 2009 року щодо можливості укладення вказаних договорів; надано у письмовій формі згоду матері позивача на відчуження спірного майна, також заяву матері позивача, що такі правочини відповідають інтересам сім`ї, враховуючи, що нотаріусу було надано заяву ОСОБА_2 про відсутність права користування у малолітніх, неповнолітніх дітей домоволодінням та земельною ділянкою, які він відчужує, встановивши також, що батьки позивача на час укладення оспорюваних договорів були зареєстрованими на АДРЕСА_2 , зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки. Крім того, позивачем не доведено факту її проживання у будинку на АДРЕСА_1 на час укладення оспорюваних договорів (на той час - малолітня), оскільки її батьки були зареєстровані в той час за адресою: АДРЕСА_2 ; доказів постійного проживання одного з батьків позивача у спірному будинку на час укладення оспорюваних договорів суду не надано. […] Доводи касаційної скарги про те, що укладення спірних правочинів призвело до порушення прав дитини на житло, звуження обсягу її майнових прав та інтересів не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 на час відчуження домоволодіння на АДРЕСА_1 проживала разом з батьками на АДРЕСА_2».
		У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		У справі, що переглядається, суди встановили, що до відібрання дітей у батьків вони проживали у квартирі, яка є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу; рішенням виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 17 жовтня  2018 року № 469 збережено за дітьми, позбавленими батьківського піклування: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 право користування житлом за адресами: АДРЕСА_1 (місце реєстрації проживання матері) та АДРЕСА_2 (місце реєстрації проживання батька); внаслідок укладення 21 листопада 2018 року оспорюваного договору відчужено квартиру, право на користування якою було збережено за дітьми, які мають статус дітей, позбавлених батьківського піклування, та в силу вимог чинного законодавства їм гарантовано особливий захист і допомогу з боку держави.
		За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що діти не були власниками спірної квартири, місце їх проживання не зареєстровано за адресою спірної квартири. Суди зробили правильний висновок, що правочин щодо відчуження спірного житлового приміщення на момент його укладення потребував згоди органу опіки та піклування, укладення оспорюваного договору суперечить інтересам дітей, які мають статус дітей, позбавлених батьківського піклування, порушує їх охоронювані законом житлові права на квартиру, право користування за якою за ним зберігається протягом усього часу перебування у відповідних закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім`ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім`ї. 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради не мав права звертатись до суду з цим позовом колегія суддів відхиляє.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
		У статті 56 ЦК України визначено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов`язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, зокрема є захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей.
		У статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» передбачено, що органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань щодо соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей, подання заяв, клопотань, позовів про захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
		Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста статті 203 ЦК України).
		Касаційний вже суд звертав увагу, що будь-які правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Така вимога спрямована на створення можливостей для охорони майнових прав та інтересів вказаних осіб. Звичайно, діти за життя батьків (усиновлювачів), за винятком певних випадків, не мають відповідних прав на їх майно. Однак заради забезпечення недопущення порушення їх прав та інтересів і можливості реалізації батьками відповідних майнових прав щодо дитини (наприклад, на утримання дитини - стаття 180 СК України) передбачається, що при вчиненні будь-яких правочинів батьки мають враховувати права та інтереси дітей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 948/1158/19 (провадження № 61-14556св21)).
		Ініціаторами (позивачами) звернення до суду з позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним є насамперед сторона (сторони) цього правочину, хоча можуть бути будь-які інші заінтересовані особи. При цьому потрібно враховувати, що під особами, відповідно до частини першої статті 2 ЦК України, розуміються тільки фізичні та юридичні особи. До заінтересованих осіб в розумінні частини третьої статті 215 ЦК України належать і малолітні, неповнолітні чи непрацездатні діти сторони (сторін) правочину. Орган опіки та піклування, з урахуванням змісту статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», може пред`являти позов про опорювання правочину (ресцисорний позов), якщо він порушує права дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. У такому разі дитина-сирота та/або дитина, позбавлена батьківського піклування, є заінтересованою особою в розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.
		Таким чином, саме виконавчий комітет Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради (код ЄДРПОУ юридичної особи 05410871, адреса: вул. Володимира Великого 32, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область) є органом опіки та піклування, який можезвертатися до суду з позовом провизнання недійсним правочину, що суперечить правам та інтересам дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		В. М. Коротун
		 
		Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...