Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/5194/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2024.
Дата набрання законної сили: 12.06.2024
Номер судового провадження: 61-11049ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		                                                                                      
		12 червня 2024 року                                                                    
		м. Київ
		                                                                                
		справа № 500/5194/16-ц
		провадження № 61-11049св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача Литвиненко І. В., 
		суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,  
		 розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області                  від 26 квітня 2019 року у складі судді Грубіян Л. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сєвєрової Є. С., Комлевої О. С.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		ОСОБА_1 у вересні 2016 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі еквівалентній 65 000 доларів США за курсом Національного банку України на день винесення рішення.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що між ОСОБА_2 та нею 27 січня 2015 року був укладений договір № 24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкта - житлового будинку з 28 квартирами за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого вона взяла на себе зобов`язання здійснити фінансування будівництва, а ОСОБА_2 зобов`язався збудувати та здати в експлуатацію житловий будинок, після чого передати об`єкт нерухомості комерційною площею 64,70 кв. м в Бель - поверсі за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до розписки від 27 січня 2015 року відповідач отримав еквівалент доларів США 65 000 як повну оплату за об`єкт нерухомості комерційною площею                          64,70 кв. м на підставі договору № 24В/К/2.
		Після придбання вказаної нерухомості вона почала здійснювати ремонт, однак з`ясувалось, що ОСОБА_2 продав повторно вказану комерційну нерухомість та запропонував їй замість цього інший об`єкт нерухомості, але вона відмовилась. 
		Відповідач повернув їй грошові кошти, які вона витратила на ремонт у розмірі                       56 000 грн.
		Згодом, дійшовши домовленості між нею та ОСОБА_2 , 09 червня 2016 року було укладено договір № 24В/К/2/1 про розірвання договору № 24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкта - житлового будинку з 28 квартирами, за умови якого ОСОБА_2 зобов`язався повернути їй до 01 вересня 2016 року еквівалент 65 000 доларів США, однак гроші не повернув.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 26 квітня 2019 року позов задовольнив.
		Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі еквівалентній 65 000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.
		Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідачем не виконано умови договору від 09 червня 2016 року № 24В/К/2/1 про розірвання договору № 24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкта - житловий будинок з 28 квартирами за адресою: АДРЕСА_1 щодо повернення у повному обсязі                 ОСОБА_1 до 01 вересня 2016 року суму еквівалентну 65 000 доларів США, отриману раніше за об`єкт комерційної нерухомості, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 65 000 доларів США, оскільки позивач визначив розмір зобов`язання в еквіваленті у національній валюті.
		Одеський апеляційний суд постановою від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Воронкова В. О. залишив без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня                      2019 року залишив без змін.
		Постанову апеляційний суд мотивував тим, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги 
		Від представника ОСОБА_2 - адвоката Воронкова В. О. у липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог частково, а саме стягнути з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 689 350 грн, що еквівалентно                             65 000 доларам США, за договором від 09 червня 2016 року № 24В/К/2/1.
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17, щодо застосування приписів частини другої статті 533 ЦК України, зокрема визначення безпосередньо «дня здійснення платежу».
		Також суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, відповідно до яких обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту; застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня                  2018 року у справі № 753/11000/14-ц, щодо визначення рівнів тлумачення умов договору.
		 
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 14 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.
		Справа № 500/5194/16-ц надійшла до Верховного Суду 30 серпня 2023 року.
		Верховний Суд ухвалою від 11 квітня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27 січня 2015 року було укладено договір                 № 24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкта - житлового будинку                            з 28 квартирами за адресою: АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_2 27 січня 2015 року склав розписку, згідно з якою він отримав еквівалент доларів США 65 000 в якості повної оплати за об`єкт нерухомості - комерційною площею 64,70 кв. м на підставі договору № 24В/К/2, за адресою: АДРЕСА_1 .
		Факт отримання ОСОБА_2 коштів за розпискою не оспорюється.
		Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09 червня 2016 року було укладено договір № 24В/К/2/1 про розірвання договору № 24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкта - житлового будинку з 28 квартирами за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до пункту 2 якого у зв`язку з розірвання договору                     ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути у повному обсязі ОСОБА_1                                до 01 вересня 2016 року суму еквіваленту 65 000 доларів США, отриману раніше за об`єкт комерційної нерухомості загальною площею 64,7 кв. м за вищевказаною адресою.
		 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Застосовуючи ці критерії, Верховний Суд дійшов переконання, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 квітня 2018 року у справі                                       № 916/1435/17, з огляду на таке.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
		У статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
		За статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що 09 червня 2016 року між нею та відповідачем було укладено договір № 24В/К/2/1 про розірвання договору № 24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкта - житлового будинку з 28 квартирами, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався повернути їй до 01 вересня 2016 року еквівалент 65 000 доларів США, однак гроші не повернув, тому просила стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі еквівалентній 65 000 доларів США за курсом Національного банку України на день винесення рішення.
		Ухвалюючи рішення у цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі еквівалентній                               65 000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.
		Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
		Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження                                     № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
		Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
		Разом з тим Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, розглядаючи справу № 916/1435/17, предмет та підстави позову якої є подібними як у справі, що розглядається, дійшов висновку про те, що у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, а у статті 533 ЦК України передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором, тому суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 3 126,38 доларів США, що у гривневому еквіваленті станом на 15 червня 2017 року (дата направлення позовної заяви до господарського суду), складає 81 335,68 грн. 
		Колегія суддів не погоджується з позицією Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду щодо стягнення заборгованості, визначеної на дату звернення до суду з позовом, оскільки відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
		У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
		Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
		Враховуючи те, що з часу звернення до суду з позовом або з часу ухвалення судового рішення судом та до часу виконання рішення суду проходить достатньо тривалий період часу, а права позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції за вказаний період  не можуть бути захищені нарахуванням інфляційних втрат, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої  у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), колегія суддів вважає, що наявні підставидля відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17, так як в розумінні частини другої статті 533 ЦК України, днем платежу у цьому випадку  є дата виконання судового рішення, тому і  грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, повинна визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день виконання судового рішення, а не на день подання позову.  
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		З огляду на викладене вище, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення                               від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17, про те, що в разі визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на дату направлення позовної заяви до суду.
		Керуючись частиною третьою статті 403, частиною четвертою статті 404, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ: 
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 500/5194/16-ц (провадження № 61-11049св23)за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області                  від 26 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня    2023 року.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                        І. В. Литвиненко   Судді:                                                                                            А. І. Грушицький                                                                                                          Є. В. Петров                                                                                                          В. В. Пророк                                                                                                          О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...