Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/6453/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2024. Зареєстровано: 26.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2024.
Дата набрання законної сили: 25.07.2024
Номер судового провадження: П/620/6549/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		25 червня 2024 року Чернігів Справа № 620/6453/24 
		Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ЖитнякЛ.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 25.03.2024 позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
		- зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 25.03.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
		Так, позов мотивовано тим, що позивачу не виплачується доплата як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, як передбачено Законом №796.
		Суд ухвалою від08.05.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов. 
		Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначає, що правові положення ст.39 Закону України від28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на позивача не поширюються, відповідно, права на отримання підвищення до пенсії передбаченого ст.39 Закону від28.02.1991 №796, він не має, оскільки, статусу «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом, позивач не має. Крім того, звертає увагу суду, що до позовної заяви не надано доказів постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
		Позивач перебуває на обліку у відповідача, є непрацюючим пенсіонером та проживає в селі Мньов, Чернігівський район, Чернігівська область, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від23.07.1991 №106 віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
		При цьому позивачем надано довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру, про те, що він з 03.11.1995 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28).
		Позивач звернувся до відповідача щодо перерахунку пенсії. Проте, листом від19.04.2024 №6305-4987/Г-02/8-2500/24 відповідач відмовив у проведенні нарахування та вказав, що пенсія виплачується згідно з чинним законодавством, оскільки ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (а.с.37-38).
		Вважаючи, що відповідно до ст.39 Закону України від28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення та відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, повинна виплачуватись щомісячна доплата до пенсії у розмірах двох мінімальних заробітних плат, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає про таке.
		Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати позивачеві з 25.03.2024 підвищення до його пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
		Так, спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України від28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
		Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена наступним чином: «1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
		2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
		3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
		Між тим, 28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
		Так, 04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
		Разом з цим, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		При цьому, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області як отримувач пенсії за віком та зареєстрований в селі Мньов, Чернігівський район, Чернігівська область, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон добровільного відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради України PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
		Суд зазначає, що незважаючи на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від17.07.2018 №6-р/2018 не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, ст.9 Закону №796-ХІІ, суд вважає, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987-VIII.
		Так, статтею 39 в редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016 врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.
		Отже, у спірних правовідносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта  статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII.
		Враховуючи, що статтю 39 в редакції Закону №987-VIII і статтю 39 в редакції до внесення змін Законом №76-VIII (які визнані неконституційними) не можна вважати однопредметними нормативно-правовими актами, оскільки вони встановлюють право на доплати різному колу суб`єктів, то підстави для застосування темпорального підходу для вирішення колізії цих норм, відсутні.
		Натомість, з урахуванням змістовної складової та мотивів рішення Конституційного Суду України від17.07.2018 №6-р/2018 , суд вважає, що ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
		Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення виниклої внаслідок цього колізії забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність діїКонституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
		Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України від17.07.2018 №6-р/2018, відновлено право на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
		На противагу заперечень відповідача про те, що у позивача відсутній статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд вказує, що відсутність такого статусу не позбавляє останнього права на доплату до пенсії, адже пов`язується саме з обставинами проживання на забрудненій території.
		Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акту статті 39 Закону №796-ХІІдо внесення змінЗаконом України від28.12.2014 №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування, з огляду на чинність із 01.01.2016статті 39 Закону №796-ХІІуредакціїЗакону України від04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті3,8 Конституції Українитастатті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
		Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність діїКонституції України, її верховенство якОсновного Законудержави на всій території України.
		Отже, з моментуухвалення Конституційним Судом України рішення від17.07.2018 №6-р/2018, відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставістатті 39 Закону №796-ХІІ.
		Також, варто звернути увагу на те, що право на отримання підвищення до пенсії, передбаченогостаттею 39 Закону №796-XII, мають особи за умови наявності сукупності таких умов: 1) особа є непрацюючим пенсіонером; 2) проживає, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення; 3)є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		По перше, у постанові Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, вказано на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другоюстатті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015 на відміну від зазначених у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від21.01.2019: (а)позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; (б) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; (в) позивач є непрацюючим пенсіонером; (г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України; (д) предметом спору є нарахування та виплата з 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному частиною другоюстатті 39 Закону №796-ХІІв редакції чинній до 01.01.2015.
		Під час розгляду справи було встановлено, що позивач статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи не має. Так відповідач вважає, що наявність статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, є обов`язковою умовою для нарахування та виплати спірного щомісячного підвищення до пенсії.
		Суд не погоджується з таким обґрунтуванням, позаяк, правова конструкція статті 39Закону України №796,у редакції, чинній після ухвалення 17.07.2018 рішенням Конституційного Суду України №1-11/2018(3830/15), передбачає, щогромадянам, які працюютьна територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Абзац 2статті 39 Закону №796-ХІІ,передбачає, щопенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендіїстудентам, які там навчаються,підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
		Тож, вказане устатті 39 Закону №796-ХІІпідвищення до пенсії, заробітної плати та стипендії аж ніяк не залежить від наявності статусу особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, а є соціальної виплатою для відповідних громадян - у даному випадку, які отримують пенсію і не працюють.
		СамЗакон №796-ХІІрегулює суспільні правовідносини не лише щодо осіб, які мають відповідний статус, а загалом для всіх жителів, регіонів та ситуацій, пов`язаних з Чорнобильською катастрофою, тому, прив`язка визначених у статті 39 соціальних гарантій до обов`язкової наявності визнаного статусу, виходячи з тлумачення преамбулиЗакону, не є правильним.
		Під час розгляду даного спору було досліджено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, який проживає в селі Мньов Чернігівського району Чернігівської області, що підтверджується довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру, про те, що він з 03.11.1995 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28).
		Згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від23.07.1991 №106, вказаний населений пункт відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
		Таким чином, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
		Суд висновує, що за даних правовідносин, наявність документа, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи або учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, не є обов`язковою обставиною, від якої залежить призначення підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, оскільки така соціальна гарантія залежить виключно від проживання на території радіоактивного забруднення та передбаченастаттею 39 Закону №796-ХІІ, що власне і випливає з буквального тлумачення приписів вказаної статті.
		Аналогічний правові висновки щодо застування відповідних норм права викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від18.03.2020 у справі №240/4937/18 та підтримано в ухвалі Верховного Суду від25.04.2023 у справі №240/18781/22, а також проаналізовано правозастосування у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від20.03.2024 у справі №620/3398/23.
		Щодо заперечень відповідача про те, що позивачем не надано доказів, що він постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому останній не має правових підстав на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, встановленомустаттею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд зазначає про таке.
		Згідно зістаттею 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначеноЗаконом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII.
		Відповідно до частини 1статті 1 Закону №796-XIIЗаконспрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
		Конституційним Судом України в Рішенні від17.07.2018 №6-р/2018 вказано, що обмеження чи скасуванняЗаконом №76-VIIIпільг, компенсацій і гарантій, установленихЗаконом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбаченихстаттею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		Приписамистатті 3 Конституції Українивизначено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		Отже,Закон №76-VIIIу частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установленихЗаконом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другоїстатті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
		При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей53і60 Закону №796-ХІІу редакціях, чинних до внесення змінЗаконом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосуваннястатті 39 Закону №796-ХІІвказане Рішення не містить.
		Конституційний Суд України у Рішенні від13.05.1997 №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізньогозаконучи іншого нормативно-правового акта.
		Суд враховується, щоЗакон №796-ХІІне регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
		Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульованоЗаконом України від27.02.1991 №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі - Закон №791а-ХІІ).
		Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбаченостаттею 2 Закону №791а-ХІІ.
		Відповідно до частин 2, 3статті 2 Закону №791а-ХІІповноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
		Пунктом 2розділу І Закону №76-VІІІустаттю 2 Закону №791а-ХІІвнесено зміни, якими абзац п`ятий частини другоїстатті 2 цього Законувиключено, відтак з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІвизначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
		1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
		2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
		3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
		Таким чином, з 01.01.2015 лише зона посиленого радіоекологічного контролю була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначенихЗаконом №791а-ХІІ.
		Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від23.07.1991 № 06, за якою с. Мньов Чернігівської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
		Як на підставу відмови у позові відповідач послався на те, що позивачем не підтверджено постійне проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, у той час, як обов`язковою умовою для нарахування та виплати спірної доплати до пенсії є саме проживання особи в цій місцевості.
		Проте, позивачем до позову було додано довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру, про те, що він з 03.11.1995 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28).
		Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером, який проживає з 03.11.1995 в селі Мньов Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення, останній має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеномустаттею 39 Закону №796-ХІІ.
		Щодо розміру виплати підвищення до пенсії позивачеві як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, суд зазначає таке.
		Відповідно до ст.63 Закону №796-ХІІ фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
		Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
		Відповідно до ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу Українибудь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
		01.01.2015 набрав чинності Закон України від28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетний кодекс України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей20, 21,22,23, 30,31,37,39, 48, 50,51,52 та54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установленихЗаконом №796-ХІІ.
		Постановою Кабінету Міністрів України від23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210), та доручено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цієюпостановою, за матеріалами пенсійних справ.
		Відповідно до п.15 Порядку №1210 підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене с.39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: - тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні; - тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; - тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
		Зазначені положення Закону №79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови Кабінету Міністрів України від23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є також чинними.
		Поряд з цим, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що невідповідає Конституції України (є неконституційним).
		Тобто із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом №987-VIII.
		Тому стаття 39 вказаного Закону №796-ХІІіз 17.07.2018 має такий зміст:
		«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
		Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
		Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
		В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII від04.02.2016.
		При цьому суд зазначає, що ст.67 Закону №796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
		Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Конституційний Суд України у Рішенні від25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив: - в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, підпунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; - в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 95, частини 2 статті 124, частини 1 статті 129 Конституції України, пункту 5 частини 1 статті 4 Бюждетного кодексу України та пункту 2 частини 1 статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини 2 статті 19, часимни 1 статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
		Відтак, на переконання суду, рішення Конституційного Суду України від25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
		Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини 1 статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від17.10.2002 №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
		Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
		Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
		Тому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
		Наразі існує виключна правова проблема стосовно того, чи може прирівнюватись підвищення (доплата) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, до інших виплат, на які не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIІI.
		06.12.2016 був прийнятийЗакон №1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
		Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цимЗакономне застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно ізЗаконом від19.12.2019 №410-IX).
		До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно ізЗаконом від15.05.2018 №2415-VIII).
		Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цимЗакономвони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Як свідчить змістЗакону №1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, вЗемельний кодекс України,Кодекс України про адміністративні правопорушення,Кримінальний процесуальний кодекс України,Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»,Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці»,Закон України «Про Державний земельний кадастр»,Закон України «Про судовий збір»,Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»,Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
		Відповідно до наведених вище положеньЗакону №1774-VIIIзаконодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
		Законом №1774-VIIIзміни такого змісту встаттю 39 Закону №796-ХІІ(в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняттяЗакону №1774-VIIIбуло виключеноЗаконом №76-VIII[що було визнано неконституційнимРішенням Конституційного Суду України від17.07.2018 №6-р/2018].
		Так, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від08.09.2021 у справі №9901/315/20 (пункт 40), від03.11.2021 у справі №9901/378/20 (пункт 30)).
		Згідно із частиною першоюстатті 7 КАСсуд вирішує справи відповідно доКонституціїта законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Юридична силазаконуяк основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені вКонституції України.
		Конституційний Суд України в Рішеннівід03.10.1997 №4/зп у справі №18/183-97 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті94та статті160 Конституції України(справа про набрання чинностіКонституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
		З урахуванням дії темпоральних правил (принцип діїзаконув часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
		Відтак з набранням чинностіЗаконом №1774-VIIIмінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення,правонаякеутакихосіб виниклона підставістатті 39 Закону №796-ХІІ(у редакції, що діяла до 01.01.2015).Закон №1774-VIIIприйнятий у часі пізнішевід Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
		Такий висновок не суперечить положеннямстатті 71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цьогоЗаконуне може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цьогоЗакону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокремастатті 39 Закону №796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
		Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьоїстатті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2Рішення від22.09.2005 №5-рп/2005 Конституційний Суд Українивказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
		Суб`єктивне право позивача на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставістатті 39 Закону №796-ХІІне належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
		Підсумовуючи, суд висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставістатті 39 Закону №796-ХІІ(у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
		Вказаний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від04.04.2024 у справі №240/19227/21.
		Таким чином, позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, а не як помилково зазначає позивач щодо застосування мінімальної заробітної плати.
		Вирішуючи цей спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від18.03.2020, ухваленій у зразкові справі №240/4937/18, з врахуванням останньої позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від04.04.2024 у справі №240/19227/21.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року з врахуванням пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ. Відтак у задоволені вимоги про зобов`язання відповідача виплачувати щомісячну доплату позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом необхідно відмовити.
		Як встановлено судом, відповідач відмовив у перерахунку та виплаті пенсії, а отже, має місце протиправна дія, а не бездіяльність, як помилково вважає позивач.
		Таким чином, відмовляючи позивачеві у здійсненні перерахунку, відповідач діяв протиправно. Отже, порушене право позивача на перерахунок підлягає захисту шляхом визнання протиправних дій щодо відмови.
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року та зобов`язання відповідача здійснити з 25.03.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.
		Згідно з частинами 1 та 3 статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються.
		Керуючись статтями 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 25.03.2024 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 25.03.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.
		В решті вимог  відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 605,60грн (шістсот п`ять гривень 60 коп.) судового збору відповідно до частини задоволених вимог.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
		 
		Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
		Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 21390940).
		 
		Повне рішення суду складено 25.06.2024.
		 
		 
		Суддя Л.О. Житняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...