Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/10045/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування видів г.д.; нагляду у сфері г.д.; реалізації державної регуляторної політики у сфері г.д.; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2024. Зареєстровано: 26.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2024.
Дата набрання законної сили: 24.06.2024
Номер судового провадження: A/855/7819/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10045/24                                      Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Жукова Є.О.,                                                                                                                                                    Суддя-доповідач Кобаль М.І.  
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 червня 2024 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого:                                        Кобаля М.І.,
		суддів:                                                   Бужак Н.П., Костюк Л.О., 
		 
		розглянувши у в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги заступника Генерального прокурора в інтересах Держави на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом заступника Генерального прокурора в інтересах Держави до Міністерства енергетики України, Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про визнання протиправними дій, скасування рішень, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року повернуто позовну заяву особі, яка її подала.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду (за текстом апеляційної скарги).
		Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Відповідно до п. 3 ч. 1    ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Частиною 2    статті 311 КАС України    визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
		Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
		В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.
		З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного.
		Згідно із ч. 1    ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Частиною 1    ст. 242 КАС України    передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву дійшов висновку, що позивачем не надано        належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску встановленого законом строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та доказів неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод. 
		Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,  14.07.2023 року заступник Генерального прокурора (далі по тексту - прокурор) в інтересах Держави звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:
		          - визнати протиправним та скасувати рішення про видачу спеціального дозволу ТОВ «Краснолиманське», оформлене протоколом технічної наради з розгляду питання передачі запасів вугілля з балансу ДП «ВК «Краснолиманська» на баланс ТОВ «Краснолиманське», затверджений 07.05.2003 Міністерством палива та енергетики України;
		- визнати протиправними дії Державної служби геології та надр України щодо продовження на 19 років дії спеціального дозволу від 19.12.2003 № 3316;
		- визнати протиправними та скасувати накази Державної служби геології та надр України від 28.04.2012 № 174 та від 30.08.2013 № 440;
		- визнати протиправним та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами від 19.12.2003 № 3316, виданий ТОВ «Краснолиманське» (код ЄДРПОУ 32281519) для видобування кам`яного вугілля та супутніх корисних копалин.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 позовну заяву заступника Генерального прокурора залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з належним обґрунтуванням та доказів щодо поважності пропуску строків звернення до суду.
		28.03.2024 року від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
		У поданій заяві позивач зазначає, що підстави для подання даного позову виникли після отримання 17.04.2023 Офісом Генерального прокурора звернення керівника Головного підрозділу детективів НАБУ Калужинського А.В., разом з яким надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016220000000460.
		Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016220000000460 хоч і розпочато 25.04.2016, але з цієї дати прокурору не було відомо про порушення інтересів Держави у сфері надрокористування, які підлягали б судовому захисту шляхом вжиття заходів представницького характеру та реалізації органами прокуратури конституційної функції представництва інтересів Держави в суді.
		Відомості про вказане кримінальне провадження внесено до ЄРДР за фактом зловживання службовим становищем службовими особами ДП «ВК «Краснолиманська», під час реалізації вугільної продукції приватним товариствам за заниженою вартістю, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 209 КК України, а не за фактом протиправної видачі спеціального дозволу № 3316 Міненерго України та Держгеонадрами.
		Позивач вказує, лише під час здійснення досудового розслідування, окрім завищення вартості вугілля, детективами НАБУ встановлено незаконність видачі Міненерго України 19.12.2003 року спеціального дозволу на користування надрами № 3316 ТОВ «Краснолиманське» та продовження Держгеонадрами його дії у листопаді 2013 року до 19.12.2032. 
		Зокрема, під час проведення слідчої дії 17.02.2023, на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.01.2023, в ході тимчасового доступу до речей та документів у приміщенні господарського суду Харківської області старший детектив НАБУ отримав доступ до матеріалів справи № 922/41/16, яку він вилучив у чотирьох томах.
		Таким чином, як вказує заявник, до 17.04.2023 Спеціалізована антикорупційна прокуратура, під час виконання конституційної функції процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12016220000000460, не мала можливості встановити підстави для представництва інтересів Ддержави в суді до здобуття слідством документів, які підтверджують порушення видачі ТОВ «Краснолиманське» спеціального дозволу № 3316 та незаконність продовження строку його дії, й опрацювання цих документів.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року повернуто позовну заяву особі, яка її подала, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		За приписами частини першої    статті 122 КАС України    позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		У відповідності до вимог частини 2    статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України    для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
		Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
		Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених    Кодексом адміністративного судочинства України    певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
		Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011    визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
		Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
		Суд також звертає увагу, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
		Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених    Кодексом адміністративного судочинства України    певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
		Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі № 640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
		У постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні відповідних порушень інтересів держави, які підлягають захисту в суді, поза межами строку звернення до суду повинні враховуватися судами як поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, якщо прокурор звернувся до суду протягом встановленого законом строку звернення з дня виявлення таких порушень. Проте, направлення прокурором листів до відповідних державних органів щодо здійснення заходів захисту інтересів держави не зупиняє та не перериває перебігу встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		Згідно частини 4 статті 7 Закону України «Про прокуратуру», Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
		Частиною 2 статті 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, тобто є процесуальним керівником у кримінальному провадженні, який поінформований із наявними матеріалами та їх змістом.
		У той же час, відповідно до статті 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: 
		- Офіс Генерального прокурора,  обласні прокуратури, окружні прокуратури,  Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про прокуратуру» ( в редакції чинній на момент звернення до суду) в Офісі Генерального прокурора утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Спеціалізована антикорупційна прокуратура, на яку покладаються такі функції, зокрема, здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, провадження в господарській справі №922/41/16, на яку посилається позивач,  відкрито в 2016 році, рішення першої та апеляційної інстанції опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень в загальному доступі в 2016 році,  предметом розгляду в даній справі, серед іншого, були визнання недійсним спеціальний дозвіл № 3316 на користування надрами від 19.12.2003, в редакції від 2013 року (внесення змін), оформлений на ТОВ «Краснолиманське»; визнання недійсною угоду № 3316 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин від 13.11.2013, укладену між ТОВ «Краснолиманське» та Державною службою геології та надр України, що є додатком до спеціального дозволу № 3316 на користування надрами від 19.12.2003 в редакції від 2013 року (внесення змін); визнання недійсними наказів Державної служби геології та надр України № 174 від 28.04.2012 та № 440 від 30.08.2013 в частині продовження ТОВ «Краснолиманське» строку дії спеціального дозволу № 3316 на користування надрами.
		У свою чергу, кримінальне провадження №1201622000000460 розпочато 25.04.2016.
		Статтею 24 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що право подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом надано Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Встановлено також, що повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством, тобто закріплений пріоритет положень відповідних процесуальних кодексів.
		Таким чином, законодавством України закріплене право прокурора звертатися з позовом до суду, однак підстави та умови такого звернення чітко регламентовані та не можуть тлумачитись розширено, оскільки у протилежному випадку це суперечитиме, серед іншого, конституційним принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та принципу змагальності сторін (ч. 2 ст. 129 Основного Закону України).
		Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що прокурор, який наділений законом повноваженнями здійснювати процесуальне керівництво в кримінальних  провадженням, маючи доступ до інформації щодо погодження та надання спеціального дозволу на користування надрами, не був позбавлений можливості подавати запити до державних органів, зокрема, до Міністерства енергетики України, Державної служби геології та надр України для отримання вказаних протоколів, більше того, у відповідності до норм Кримінального процесуального кодексу України та посадових обов`язків в межах відповідного кримінального провадження, незалежно від дати розголошення відомостей досудового розслідування, тобто прокуратура мала володіти  інформацією про підстави для звернення до адміністративного суду значно раніше, ніж звернулася з позовом.
		Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що вчинення, із значним затягуванням певних слідчих дій, відповідними органами в межах кримінального провадження, не може мати наслідком автоматичного поновлення строку звернення з позовом до адміністративного суду.
		Суд апеляційної інстанції враховує, що у Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
		Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13.07.2005, у Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
		Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).
		Отже, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду, в порядку його представництва інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.
		При цьому, під поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. 
		У даній справі, заступник Генерального прокурора діє в інтересах Держави, разом з тим, обчислення строку звернення до суду не може ставитись в залежність від моменту коли один з представників багатотисячного державного апарату дізнався про певні обставини, в іншому випадку інститут обмеження строку звернення до суду буде нівельований. Держава має забезпечувати відповідний моніторинг, контроль за дотриманням своїх інтересів постійно і має для цього широкий (майже безмежний) обсяг механізмів.
		Вступ у справу прокурора не може впливати на строки визначені для суб`єкта, в даному випадку Держави, який такий прокурор представляє.
		Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій заступника Генерального прокурора не вбачається підстав для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
		З урахуванням того, що позивач звернувся до суду з даним позовом до суду 23.05.2024, тобто поза межами визначеного адміністративним судочинством строку звернення до суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає заявлені апелянтом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними, оскільки останній не був позбавлений можливості подати даний позов до суду в межах строків, встановлених чинним законодавством України.
		У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
		У свою чергу, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
		Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах установленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
		У розрізі розгляду питання про поновлення процесуальних строків, слід звернути увагу на те, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, докази на підтвердження того, що наведені неї обставини дійсно перешкоджали їй вчасно скористатись наданим їй правом звернення до суду.
		Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо поновлення строку на звернення до суду з даним позовом, а наведені апелянтом підстави для поновлення строку для звернення з даним позовом до суду    є неповажними,    що не може бути поважною причиною для поновлення строку, відповідно до норм адміністративного судочинства.
		Отже, враховуючи вищезазначені правові положення та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що у суду першої інстанції    були законні підстави для повернення позовної заяви позивача.
		На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на доступ до правосуддя випливає із принципу міжнародного права, який забороняє відмову у правосудді, та є одним з найважливіших елементів права на судовий захист.
		Отже, позивач мав можливість звернутися до суду з даним позовом в межах строку, передбаченого нормами адміністративного судочинства, проте зазначеного не здійснив, належних доказів неможливості звернення з даним позовом не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
		Таким чином, позивачем не надано        належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску встановленого законом строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та доказів неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, а тому позов у цій справі підлягає поверненню.
		Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 30 липня 2020 року у справі №815/4791/17, від 16 травня 2018 року у справі №815/3814/17.
		Відповідно до п. 9 ч. 4        ст. 169 КАС України        позовна заява повертається позивачу у випадках, передбачених частиною другою    статті 123 цього Кодексу.
		Відповідно до частин 1 та 2    статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк    або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними,    суд повертає позовну заяву.
		Отже, дослідивши матеріали та обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, особі яка її подала, оскільки підстави, на які посилається апелянт,        для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
		За змістом пункту 1    статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод        кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції,    не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
		Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
		Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
		Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
		Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що    вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
		Керуючись ст.ст.    169,    308,    310,    316,    322,    325,    328,    329 КАС України, суд, -                        
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора в інтересах Держави -  залишити без задоволення.
		Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року про повернення позовної заяви -    залишити    без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		                
		 
		Головуючий суддя:                                                                    М.І. Кобаль
		 
		 
		Судді:                                                                                          Н.П. Бужак
		 
		 
		                                                                                                    Л.О. Костюк
		 
		 
		 
		 
		Повний текст виготовлено 24.06.2024 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...