Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/2038/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.06.2024.
Дата набрання законної сили: 20.06.2024
Номер судового провадження: 61-17607ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		20 червня 2024 року
		м. Київ
		Справа № 372/2038/22
		Провадження № 61-17607св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., - розглянув у порядку письмового провадження справу
		за участю 
		позивача - ОСОБА_1 (далі - позивач), 
		відповідачки-  ОСОБА_2 (далі - відповідачка)
		про визнання права власності 
		за касаційними скаргами позивача, інтереси якого представляє адвокат Шипілов Олександр Вікторович (далі - адвокат), 
		на постанову Київського апеляційного суду від 8 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року, прийняті колегією суддів у складі Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.
		(1) Зміст позовної заяви
		1.           У липні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив визнати за ним право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання тощо, використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку за адресою: АДРЕСА_1 , і становлять 42,5 % від 100 % готовності будинку загальною вартістю 814 176,00 грн станом на 5 липня 2019 року (далі - будинок). Мотивував вимогу так:
		1.1.       У 2009 році сторони спільно придбали будинок із земельною ділянкою, які зареєстрували на ім`я відповідачки. Після придбання будинок зазнав значних змін, зараз має більшу площу, ніж на момент придбання, але не введений в експлуатацію.
		1.2.       У 2009 - 2013 роках позивач проживав із відповідачкою, перебуваючи в іншому шлюбі. 25 листопада 2021 року Обухівський районний суд Київської області у справі № 372/1147/19 ухвалив рішення, згідно з яким встановив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 11 грудня 2013 року до 29 травня 2014 року включно. 
		1.3.       30 травня 2014 року відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстрував шлюб позивача з відповідачкою (актовий запис № 769). А 5 липня 2019 року Дніпровський районний суд міста Києва у справі № 372/2994/18 ухвалив рішення, згідно з яким цей шлюб розірвав.
		1.4.       За час спільного подружнього життя сторони збільшили площу будинку на 120,3 кв. м. Будівництво будинку завершене, відповідачка використовує його за функціональним призначенням. Але з її вини будинок не прийняли в експлуатацію, а право власності на нього не зареєстрували. Вона не дає позивачу змоги скористатися правом на визнання будинку після реконструкції об`єктом спільної сумісної власності подружжя та на визнання права власності на 1/2 його частину.
		(2) Зміст рішень суду першої інстанції
		2.           13 березня 2023 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позовні вимоги задовольнив: визнав за позивачем право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання тощо, які були використанні в процесі будівництва (реконструкції) будинку, та становлять 42,5 % від 100 % готовності будинку загальною вартістю 814 176,00 грн станом на 5 липня 2019 року. Мотивував рішення так:
		2.1.       Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 1440/12-2022 вартість будівельних матеріалів, використаних для спорудження будинку, станом на 1 жовтня 2009 року (дата придбання будинку) становила 82 571,00 грн (із урахуванням 15 % готовності); вартість будівельних матеріалів, використаних для спорудження будинку, станом на 5 липня 2019 року (дату розірвання шлюбу сторін) становила 1 905 844,00 грн (із урахуванням 100 % готовності); вартість будівельних матеріалів придбаного будинку (15 % від загальної кількості), використаних під час реконструкції, станом на 5 липня 2019 року становила 277 492,00 грн. Вартість будівельних матеріалів, що є спільною сумісною власністю позивача із відповідачкою, становить 1 628 352,00 грн.
		2.2.       Станом на дату розірвання шлюбу сторін, а саме на 5 липня 2019 року, готовність об`єкта становила 100 %, а частина використаних будівельних матеріалів від раніше існуючого будинку - 15 %. Тому слід задовольнити позовні вимоги та поділити 85 % будівельних матеріалів будинку, що у рівних частках складає по 42,5 % кожній зі сторін.
		3.           17 березня 2023 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив додаткове рішення щодо розподілу судових витрат: стягнув із відповідачки на користь позивача 8 141,73 грн судового збору за подання позову, 496,20 грн за подання заяви про забезпечення позову, 15 000,00 грн витрат, пов`язаних із залученням експерта для ведення експертизи, та 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував рішення так:
		3.1.       Позивач надав належні докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат.
		3.2.       Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Відповідачка у клопотанні про розподіл судових витрат не висловилася щодо розміру витрат позивача, пов`язаних із розглядом справи.
		(3) Зміст постанов суду апеляційної інстанції
		4.           8 листопада 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року та додаткове рішення від 17 березня 2023 року і прийняв постанову про відмову у задоволенні позову. Аргументував постанову так:
		4.1.       Будинок придбаний 1 жовтня 2009 року та зареєстрований за відповідачкою. Після придбання він зазнав значних змін (реконструкції) і має іншу площу, а саме 198,9 кв. м. У матеріалах справи відсутні докази, що будинок введений в експлуатацію та побудований з належно затвердженим проєктом або за наявності документа, що дає право виконувати будівельні роботи. Тому будинок є самочинним будівництвом.
		4.2.       У разі здійснення самочинного будівництва неможливо визнати право власності на будівельні матеріали, обладнання й інше майно, використане у процесі такого будівництва.
		4.3.       Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту цивільного права. Така позовна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності, що неприпустимо, зокрема з огляду на вимоги статті 376 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18)).
		4.4.       Суд першої інстанції помилково встановив обставину фактичного спільного проживання сторін однією сім`єю у період із 2009 року до 11 грудня 2013 року, бо Обухівський районний суд Київської області у справі № 372/1147/19 вже оцінив ці правовідносини та встановив таку обставину за період із 11 грудня 2013 року до 29 травня 2014 року. Позивач не довів суду належними та допустимими доказами факт спільного проживання сторін у справі однією сім`єю з 2009 року до 11 грудня 2013 року «з огляду на перебування відповідача в іншому шлюбі».
		5.           31 січня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою стягнув із позивача на користь відповідачки 38 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував постанову так:
		5.1.       Загальний розмір понесених відповідачкою витрат на правову допомогу в судах обох істанцій становить 38 000,00 грн. Позивач не заявив про неспівмірність таких витрат через складність справи, час, витрачений адвокатом на надання послуг, їхній обсяг і значення справи для сторони.
		(4) Зміст касаційних скарг і відзиву
		6.           6 грудня 2023 року позивач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 8 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року і додаткове рішення від 17 березня 2023 року. Мотивував касаційну скаргу так:
		6.1.       Апеляційний судне врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах:
		6.1.1.         Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, згідно з яким презумпцію, встановлену в статті 60 СК України, можна спростувати; один із подружжя може оспорити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		6.1.2.         Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, згідно з яким істотність збільшення вартості майна слід з`ясовувати шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя; тобто істотність збільшення вартості має бути такою, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається, чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових або грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
		6.1.3.         Верховного Суду України від 11 червня 2012 року у справі № 6-66цс11, згідно з яким у разі ненабуття права власності на новостворене майно через відсутність його державної реєстрації відповідно до вимог закону, а також у разі незавершення будівництвом жилого будинку, об`єктом спільної сумісної власності подружжя є матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, що відповідає вимогам статті 331 ЦК України.
		6.1.4.         Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі 
		№ 6-388цс15, згідно з яким до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає; у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна); у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію; визнаючи право власності на матеріали чи обладнання, суд у рішенні має їх зазначити (назвати).
		6.2.       Суд апеляційної інстанції не врахував висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 1440/12-2022. У ній експерт визначив вартість будівельних матеріалів станом на момент придбання будинку та на час розірвання шлюбу сторін. Відповідачка не висловила заперечень щодо цього висновку.
		6.3.       Обухівський районний суд Київської області у рішенні від 25 листопада 2021 року у справі № 372/1147/19 встановив фактичну участь позивача у придбанні та реконструкції спірного домоволодіння. Відповідачка не надала доказів на спростування цієї обставини.
		6.4.       Суд першої інстанції ухвалив обґрунтовані рішення щодо суті спору та розподілу судових витрат.
		7.           28 лютого 2024 року адвокат в інтересах позивача сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 7099/0/220-24 від 29 лютого 2024 року), в якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року та залишити додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2023 року «в силі без змін». Мотивував цю касаційну скаргу тим, що, стягуючи з позивача на користь відповідачки 23 000,00 грн витрат за розгляд справи у суді першої інстанції та 15 000,00 грн - у суді апеляційної інстанції, суд не з`ясував, які саме роботи виконав адвокат відповідачки, їхній обсяг, а також кількість витраченого на них часу; внаслідок цього стягнув відшкодування витрат у вочевидь завищеному розмірі. Крім того, у касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду позивач повторно виклав зміст його скарги на постанову цього суду.
		8.           25 січня 2024 року відповідачка, інтереси якої представляє адвокат Завгородній М. М., подала відзив, ц якому просила відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги на постанову апеляційного суду від 8 листопада 2023 року, а також стягнути з позивача 15 000,00 грн витрат, які відповідачка понесла у суді касаційної інстанції. Мотивувала так:
		8.1.       Відповідачка купила спірний будинок 1 жовтня 2009 року. У справі № 372/1147/19 суд встановив факт спільного проживання сторін з 11 грудня 2013 року до 29 травня 2014 року. Тому будинок є об`єктом особистої приватної власності (частина перша статті 57 СК України).
		8.2.       Суд першої інстанції безпідставно виснував, що вартість будинку істотно збільшилася саме за рахунок праці та коштів сторін як подружжя. У справі № 372/1147/19 суд зазначив, що відсутні докази того, що вартість будинку збільшилася саме за рахунок праці та коштів сторін; вказав, що відповідно до висновку експертизи точний перелік виконаних робіт, їхній обсяг і вартість неможливо визначити через ненадання на дослідження звітної та виконавчої документації.
		8.3.       Постанови Верховного Суду та Верховного Суду України, на які позивач звернув увагу в касаційній скарзі, стосувалися справ з іншими обставинами, ніж у справі № 372/2038/22.
		(5) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
		9.           16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадженняза касаційною скаргою позивача на постанову Київського апеляційного суду від 8 листопада 2023 року для перевірки його доводів про те, що:
		-                  суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, від 9 червня 2021 року у справі № 466/9248/15-ц, Верховного Суду України від 11 червня 2012 року у справі № 6-66цс11, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15;
		-                  для скасування постанови апеляційного суду є підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України: порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 цього Кодексу (суд не дослідив висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 1440/12-2022 щодо вартості будівельних матеріалів на момент придбання будинку та на момент розірвання шлюбу, а також щодо визначення використаної під час реконструкції частки майна відповідачки, що належала їй особисто).
		10.        30 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року для перевірки його доводів щодо передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.
		11.        10 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		(6) Підстави передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		12.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Таке передання справи необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у справах щодо визнання права власності та поділу будматеріалів та обладнання, використаних під час будівництва (реконструкції).
		13.        Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
		14.        Позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку. Стверджував, що у 2009 році сторони спільно придбали будинок із земельною ділянкою, які зареєстрували на ім`я відповідачки. За час подружнього життя сторони збільшили площу будинку на 120,3 кв. м. Будівництво будинку завершене, але відповідачка відмовляється ввести його в експлуатацію. Через таку поведінку відповідачки позивач позбавлений можливості оформити своє право власності на 1/2 частину будинку як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.
		15.        Суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим. Апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у задоволенні позову. Виснував, що будинок є самочинним будівництвом, тому визнання права власності на будівельні матеріали й елементи, використані для самочинного будівництва, є неефективним способом захисту. Позивач із постановою апеляційного суду не погодився. Вказав, що у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати за сторонами спору право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
		16.        Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69).
		17.        Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).
		18.        Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне, бо це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, а вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
		19.        Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
		20.        Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).
		21.        У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
		22.        Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). 
		23.        З огляду на ці приписи суд має вирішити спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21, пункт 27)).
		24.        Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
		25.        Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 62 СК України).
		26.        Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:
		26.1.    1 жовтня 2009 року відповідачка придбала будинок за адресою: АДРЕСА_1 із земельною ділянкою. Загальна площа будинку на момент придбання становила 78,6 кв. м.
		26.2.    У рішенні від 25 листопада 2021 року у справі № 372/1147/19 Обухівський районний суд Київської області 
		26.3.    25 листопада 2021 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення у справі № 372/1147/19, згідно з яким встановив факт проживання позивача та відповідачки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 11 грудня 2013 року до 29 травня 2014 року включно. Суд вказав, що позивач конкретизував дату, з якої у сторін виникли фактичні шлюбні стосунки, а саме з 1 квітня 2009 року. Однак згідно з матеріалами справи, поясненнями сторін, показаннями свідків сторони почали проживати спільно однією сім`єю та вести спільне господарство щонайменше з 11 грудня 2013 року, оскільки до 10 грудня 2013 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Сторони проживали спільно без реєстрації шлюбу до 29 травня 2014 року, а 30 травня 2014 року зареєстрували шлюб.
		26.4.    30 травня 2014 року відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстрував шлюб сторін (актовий запис № 769).
		26.5.    5 липня 2019 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 372/2994/18, згідно з яким цей шлюб розірвав.
		26.6.    Після придбання будинок зазнав значних змін (реконструкцій) та збільшився у площі, яка наразі становить 198,9 кв. м. Станом на день вирішення спору реконструйований будинок не введений в експлуатацію.
		26.7.    Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 1440/12-2022 вартість будівельних матеріалів, використаних для спорудження будинку, станом на 1 жовтня 2009 року (дату придбання будинку) становила 82 571,00 грн (із урахуванням 15 % готовності); вартість будівельних матеріалів, використаних для спорудження будинку, станом на 5 липня 2019 року (дату розірвання шлюбу сторін) становила 1 905 844,00 грн (із урахуванням 100 % готовності); вартість будівельних матеріалів придбаного будинку (конструктивні елементи та інженерні комунікаційні мережі, що становлять 15 % від загальної кількості), використаних під час реконструкції, станом на 5 липня 2019 року становила 277 492,00 грн. Вартість будівельних матеріалів, що є спільною сумісною власністю позивача із відповідачкою, становить 1 628 352,00 грн
		27.        У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).
		28.        Метою позивача є поділ спільного сумісного майна подружжя. Загальний обсяг такого майна невідомий. Спір у справі № 372/2038/22 стосується будинку. З огляду на те, що він був реконструйований самочинно, право власності на нього за повної готовності до експлуатації та фактичного використання за призначенням не оформлене. Тому позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання тощо, використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку за час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та їхнього перебування у шлюбі. Очевидно, що у разі задоволення такого позову позивач не зможе забрати «свої» будматеріали й обладнання, оскільки такі вже використані у будинку. Для отримання належного захисту його права власності він буде змушений надалі знову звертатися до суду про стягнення з відповідачки, яка живе у будинку, спорудженому з цих будматеріалів і обладнання, їхньої вартості (встановлена у справі експертним шляхом). 
		29.        Отже, за такої конструкції, коли позивач прогнозовано не зможе отримати реальний захист його права у справі № 372/2038/22 (бо визнання за ним права власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання тощо, використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку, не дозволить отримати контроль над цим майном, яке вже «спожите»), ефективність обраного способу захисту є сумнівною. Конфлікт сторін унаслідок задоволення такого позову не буде вичерпаним. Позивач далі шукатиме шлях до стягнення з відповідачки вартості зазначеного у судовому рішенні майна. Таким чином, порушуватиметься принцип процесуальної економії, згідно з яким конфлікт сторін має бути вичерпаним в одному судовому процесі.
		30.         З огляду на це колегія суддів вважає, що за обставин, коли сторони здійснили самочинне будівництво та не можуть оформити право власності на відповідний об`єкт, зберігаючи за собою право спільної сумісної власності лише на будівельні матеріали, обладнання тощо, з яких цей об`єкт споруджений, кожна з таких сторін може претендувати виключно на те, щоби:
		(1) або визнати за нею право власності на всі будівельні матеріали, обладнання тощо, використані у процесі будівництва (реконструкції) будинку, зі стягненням на користь іншої сторони компенсації вартості 1/2 їх частини (у такому разі позивач має її внести на депозит суду),
		(2) або стягнути з іншої сторони компенсацію вартості 1/2 частини використаних у процесі будівництва (реконструкції) будинку будівельних матеріалів, обладнання тощо з визнанням за такою іншою стороною права власності на всі ці матеріали, обладнання (у такому разі позивач фактично відмовляється від його права власності на них).
		31.        Аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду вже застосувала для поділу неподільного рухомого майна (див. постанову від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21, пункти 39, 43-45, 59-60, 62, 95)). Вважаємо, що його слід поширити також на ситуацію з поділом будівельних матеріалів, обладнання тощо, використаних під час самочинного будівництва.
		32.        Велика Палата Верховного Суду вже розглядала питання про можливість визнання за подружжям права власності на будівельні матеріали, використані у процесі будівництва самочинного об`єкта. Правильно вказала, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на таке майно не виникає, а особи, які його споруджували, є власниками лише матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва. Однак виснувала, що у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію; визнаючи право власності на матеріали й обладнання, суд рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22)).
		33.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що цей висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування абзацу першого частини третьої статті 331 ЦК України потребує конкретизації, зокрема з огляду на інший її висновок, сформульований у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 щодо поділу неподільного рухомого майна:
		33.1.    По-перше, будматеріали, обладнання тощо, використані у процесі самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження відповідно їхньої економічної цінності. А їхня оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива.Тому варіант визнання судом права власності позивача на половину будматеріалів, обладнання тощо не дозволить жодній зі сторін вільно користуватися та розпоряджатися таким майном, оскільки воно вже використане у самочинному будівництві конкретного об`єкта, який інша сторона спору використовує для проживання без введення його в експлуатацію.
		33.2.    По-друге, не має якогось сенсу для цивільного обороту визначний Великою Палатою Верховного Суду обов`язок суду перелічити у судовому рішенні всі використані у такому будівництві будматеріали, обладнання тощо, на які він визнає право власності, бо кожна зі сторін спору не зможе надалі окремо від іншої сторони відчужити це використане для самочинного будівництва майно третім особам. 
		Крім того, формування у судовому рішенні переліку відповідних матеріалів, обладнання тощо для визнання на них права власності за позивачем потребуватиме спеціальних знань хоча би через те, що частина з них у спорудженому будинку приховані за іншими. Та й точне встановлення всього переліку будматеріалів, обладнання тощо, з яких побудований (реконструйований) об`єкт може бути неможливо встановити навіть експертним шляхом.
		Отже, не є ефективним способом захисту права власності такий поділ в натурі «спожитих» для будівництва будматеріалів, обладнання тощо у будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї. 
		33.3.    По-третє, аналогічно не матиме якогось сенсу для цивільного обороту визначення судом часток сторін спору у праві спільної часткової власності на використані для вказаного самочинного будівництва будматеріали, обладнання тощо. Подальшої перспективи виділення такого майна кожній зі сторін в натурі немає. А потреба повторного звернення до суду, наприклад, для припинення права на частку у спільному майні (стаття 365 ЦК України) може виникнути саме через неможливість реального використання сторонами права власності на частку у праві спільної часткової власності на майно, що вже було використане для самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї.
		33.4.    По-четверте, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже визначилася з поділом неподільних речей у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, то мала б узгодити з її висновками у вказаній справі підхід до поділу будматеріалів, обладнання тощо, використаних для самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, оскільки значна частина цих матеріалів, обладнання тощо невіддільна від самого будинку.
		34.        З огляду на вказане як судове рішення про визнання права власності позивача на половину будматеріалів, обладнання тощо, використаних для самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, так і судове рішення про визначення часток сторін спору у праві спільної часткової власності на використані для вказаного будівництва будматеріали, обладнання тощо, зумовлюватиме стан фактичної невизначеності у відносинах сторін спору та вимагатиме від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту або повторного звернення до суду з вимогою про присудження одній зі сторін компенсації за її будматеріали, обладнання тощо за рахунок іншої сторони. 
		Інакше кажучи, ні визнання за одним із подружжя права власності на матеріали, обладнання тощо, ні визначення часток сторін спору у праві спільної часткової власності на ці матеріали, обладнання тощо не вирішить спір, а буде передумовою для нового звернення до суду.
		35.        Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
		36.        Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
		37.        Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).
		38.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що у справах щодо поділу будматеріалів, обладнання тощо, які перебувають у спільній сумісній власності та були використані для будівництва, яке є самочинним, право позивача має бути захищене аналогічно, як і у випадку з поділом неподільного рухомого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20):
		(1) або за його позовом про визнання за ним права власності на всі будівельні матеріали, обладнання тощо, використані у процесі будівництва, зі стягненням з нього на користь іншого співвласника компенсації вартості 1/2 їх частини (у такому разі позивач має її внести на депозит суду),
		(2) або за його позовом про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості 1/2 частини використаних у процесі будівництва будівельних матеріалів, обладнання тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на всі такі матеріали, обладнання (у такому разі позивач фактично відмовляється від його права власності на них).
		39.        Оскільки кошти є універсальним еквівалентом вартості майна, зокрема будматеріалів, обладнання тощо, використаних у будівництві, то застосування позивачем одного із цих двох способів захисту дозволить у разі задоволення позову вичерпати спір і усунути потребу будь-якої зі сторін конфлікту знову звертатися до суду. Саме у такі способи можна забезпечити юридичну визначеність у спірних правовідносинах.
		40.        В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		41.        На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		42.        ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		43.        З огляду на вказане Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передає справу № 372/2038/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від викладених у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) висновків щодо застосування у подібних правовідносинах припису абзацу першого частини третьої статті 331 ЦК України, а саме про те, що у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати за сторонами спору право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку; визнаючи таке право, суд у рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Вказаний відступ полягатиме у формулюванні висновку, викладеного у пункті 38 цієї ухвали, що відповідатиме підходу Великої Палати Верховного Суду, викладеному у її постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
		Керуючись статтями 260, 261, 402-404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		у х в а л и в:
		передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 8 листопада 2023 рокута додаткову постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Головуючий  В. І. Крат Судді  Д. А. Гудима   І. О. Дундар   А. Ю. Зайцев  Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...