Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 138/3333/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2024.
Дата набрання законної сили: 05.06.2024
Номер судового провадження: 61-1287ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 червня 2024 року                                                                    
		м. Київ
		                                                                                
		справа № 138/3333/23
		провадження № 61-1287св24 
		                                                                                                                           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		судді-доповідача Литвиненко І. В., 
		суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»,
		відповідачі: Міністерство юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області                                            від 20 листопада 2023 року у складі судді Холодова Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.
		 
		у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України та визнання недійсним договору землі,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»                  (далі - СТОВ «Прогрес») у листопаді 2023 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України                                   від 13 жовтня 2023 року № 3630/5 «Про задоволення скарги»;
		- визнати недійсним договір оренди землі від 20 жовтня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0522686800:02:000:0102, строком на 49 років, право оренди за яким зареєстровано 20 жовтня 2023 року, номер запису про інше речове право: 52309476.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області ухвалою                                      від 20 листопада 2023 року повернув позовну заяву на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
		Ухвалу місцевий суд мотивував тим, що позивач, звертаючись до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та визнання недійсним договору оренди землі, в позовній заяві об`єднав дві вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства - господарського та цивільного, при цьому щодо однієї вимоги діють правила виключної підсудності.
		Вінницький апеляційний суд постановою від 27 грудня 2023 року апеляційну скаргу СТОВ «Прогрес» задовольнив частково. Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті ухвалу залишив без змін.
		Апеляційний суд постанову мотивував тим, що суд першої інстанції фактично дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України, оскільки порушено правила об`єднання позовних вимог. Однак, судом не взято до уваги, що вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу суб`єкта владних повноважень підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому мотивувальна частина ухвали підлягає зміні в редакції цієї постанови.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги 
		Від СТОВ «Прогрес» у січні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області                                      від 20 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду                                від 27 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій під час винесення оскаржуваних судових рішень не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19, від 24 травня                    2023 року у справі № 559/3364/21, від 10 травня 2023 року у справі № 640/9468/20, від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, від 08 березня 2023 року у справі № 910/17491/21, від 06 березня 2023 року у справі № 761/37884/19-ц,                          від 01 лютого 2023 року у справі № 143/549/21, від 24 січня 2023 року у справі № 570/277/22, від 07 грудня 2022 року у справі № 07/10025/20, від 19 жовтня                  2022 року у справі № 369/757/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20, від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20, від 09 лютого 2022 року у справі                 № 757/34482/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/6686/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 143/1020/20, від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/3582/17, від 03 березня 2021 року у справі № 707/477/20, від 17 лютого       2021 року у справі № 821/669/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18а, від 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а, від 19 червня 2019 року у справі № 823/2042/16, від 18 червня 2019 року у справі    № 924/478/18, від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17, від 27 березня  2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 823/2048/16, від 30 січня 2019 року у справі № 820/3703/17, від 29 січня                    2019 року у справі № 803/1589/17, від 28 листопада 2018 року у справі                                   № 825/642/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16,                                             від 07 листопада 2018 року у справі № 755/13532/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16,                             від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16а, від 30 травня 2018 року у справі № 907/1215/15, від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16, від 04 квітня 2018 року у справі                                          № 361/2965/15-а, від 14 березня 2018 року у справі № 396/2555/17, від 17 лютого 2017 року у справі № 821/669/17.
		Якщо в результаті прийняття рішення особа набула речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		Виходячи з предмета та підстав спору позов у цій справі підсудний саме Могилів-Подільському міськрайонному суду Вінницької області.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Від Міністерства юстиції України у лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що позивач помилково пов`язує скасування наказу Міністерства юстиції України від 13 жовтня 2023 року № 3630/5 з визнанням недійсним договору оренди землі; визнання недійсним договору оренди землі є самостійною підставою для вчинення відповідних реєстраційних дій незалежно від чинності зазначеного наказу.
		Позивач вже звертався до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вимогами про скасування наказу Міністерства юстиції України                              від 13 жовтня 2023 року № 3630/5 і йому було відмовлено у відкритті провадження, оскільки справа підлягає в порядку господарського судочинства та підсудна Господарському суду міста Києва.
		У новій позовній заяві позивач об`єднав непов`язані між собою позовні вимоги з метою досягти розгляду позову у Могилів-Подільському міськрайонному суді Вінницької області з порушенням правил виключної підсудності.
		Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про повернення позивачу позовної заяви.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження  у цій справі та витребував справу з Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.
		Справа № 138/3333/23 надійшла до Верховного Суду 20 лютого 2024 року.
		Верховний Суд ухвалою від 24 травня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безімянная проти Росії» (заява                                № 21851/03) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Колегія суддів наголошує на тому, що визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є  позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
		Відповідач у цивільному процесі - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
		За змістом частини другої статті 50 ЦПК України участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;                                 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.
		Статтею 20 ЦПК України встановлено, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
		Пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України передбачено, що позовна заява  повертається у випадку, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
		Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
		Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		З 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року                       № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
		Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право. 
		Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18).
		При цьому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Розгляд одних і тих же вимог та надання правової оцінки одним і тим же доказам у різних справах різних юрисдикцій протирічить завданню правосуддя щодо вирішення спору (стаття 2 ЦПК України).
		Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою СТОВ «Прогрес» з наказом Міністерства юстиції України від 13 жовтня 2023 року № 3630/5 «Про задоволення скарги».
		Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача щодо права оренди на земельну ділянку, яка належить на праві власності відповідачу - фізичній особі ОСОБА_1 .
		Та обставина, що співвідповідачем, зокрема у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. А пов`язані з необхідністю захисту приватноправових відносин позивача.
		З огляду на викладене, помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивач об`єднав дві вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
		Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19), від 17 лютого 2021 року у справі № 821/669/17 (провадження № 11-309апп20) та від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21 (провадження № 14-125цс23).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
		Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Оскільки суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та постановив ухвалу про повернення позовної заяви, а суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді не виправив допущені місцевим судом порушення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (вирішення питання про відкриття провадження у справі).
		 
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, тому розподіл судових витрат не здійснюється. 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» задовольнити.
		Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області                                            від 20 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду                                      від 27 грудня 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                        І. В. Литвиненко   Судді:                                                                                            А. І. Грушицький                                                                                                          Є. В. Петров                                                                                                          В. В. Пророк                                                                                                          О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...