Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/6725/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.06.2024.
Дата набрання законної сили: 12.06.2024
Номер судового провадження: 61-16199ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 червня 2024 року
		м. Київ
		справа № 569/6725/22
		провадження № 61-16199св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		відповідач - ОСОБА_5 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Рибченко Антон Олександрович, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року в складі судді Левчука О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року  в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У травні 2022 року  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна.
		Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від  24 квітня 2009 року ОСОБА_6 був власником будівлі кафе-бару, загальною площею 281,2 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,0210 га, на  АДРЕСА_1 . 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від  15 липня 2015 року у справі №  569/14997/14-ц визнано за ОСОБА_7 право власності на вказані об`єкти нерухомості (нежитлове приміщення та земельну ділянку) у порядку звернення стягнення на  предмет іпотеки. 
		04 листопада 2015 року державний реєстратор зареєстрував за ОСОБА_7 право власності на зазначене нерухоме майно.
		06 листопада 2015 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_7 відчужив на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення та земельну ділянку на  АДРЕСА_1 . 
		29 січня 2016 року державний реєстратор зареєстрував за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (по 1/3 частці за  кожним) право спільної часткової власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) загальною площею 373,2 кв. м, на  АДРЕСА_2 (підставою виникнення права власності зазначено: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, договір про спільну діяльність, акт приймання-передачі нерухомого майна, технічний паспорт).
		Після набуття права власності на приміщення (будівлю кафе-бару) та земельну ділянку, що розташовані на  АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 вчинили спільні дії, спрямовані на поліпшення зазначеного нерухомого майна. Внаслідок спільних вкладень та дій позивачів добудовано третій поверх будівлі кафе-бару та  введено в експлуатацію поліпшену будівлю за вказаною адресою, також здійснено ремонтні роботи. У результаті поліпшення спірну будівлю кафе-бару перетворено у нежитлове приміщення загальною площею 373,2 кв. м та змінено поштову адресу на  АДРЕСА_2 .
		На час набуття права власності на будівлю на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , а у подальшому ОСОБА_2 і  ОСОБА_4 та добудови за рахунок останніх третього поверху до вказаної будівлі, дії позивачів були добросовісними, а укладені правочини відповідали нормам матеріального права та були дійсними.
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 серпня 2020  року у справі № 569/7189/20 встановлено факт проживання ОСОБА_3 та   ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з  01 січня 2004 року до 07 травня 2020 року. За таких обставин все майно, набуте зазначеними особами у цей період часу, є спільною сумісною власністю. Отже, ОСОБА_3 є співвласником нерухомого майна (нежитлового приміщення та земельної ділянки) на АДРЕСА_2 за правом спільної сумісної власності з ОСОБА_4 , тому, відповідно, має право на  відшкодування 1/2 частки належних ОСОБА_4 витрат на утримання та збереження цього нерухомого майна.
		Позивачі були добросовісними набувачами (володільцями) спірного нерухомого майна, проте рішенням Рівненського міського суду від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц це нерухоме майно витребувано на користь  ОСОБА_5 .
		Вартість фактично понесених необхідних витрат на утримання та збереження нерухомого майна на АДРЕСА_1 складає 2 379 317,53  грн. Відповідно до частини третьої статті 390 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач зобов`язаний такі витрати відшкодувати позивачам. Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України ОСОБА_5 зобов`язаний відшкодувати витрати у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме 3 216 202,00 грн. Також відповідач зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати за несплату зазначених сум за період з вересня 2016 року до червня 2022 року у сумі 4 424 936,43 грн.
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просили:
		- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 3 340 151,80 грн, з  яких: 793 105,80 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 627 187,40 грн інфляційних втрат; 1 072 067,30 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 847 790,58 грн інфляційних втрат;
		- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 3 340 151,80 грн, з  яких: 793 105,80 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та  земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 627 187,40 грн інфляційних втрат; 1 072 067,30 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 847 790,58 грн інфляційних втрат;
		- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 670 075,90 грн, з яких: 396 552,90 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 313 593,70 грн інфляційних втрат; 536 033,70 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що   не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 423 895,60 грн інфляційних втрат;
		- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1 670 075,90 грн, з  яких: 396 552,90 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 313 593,70 грн інфляційних втрат; 536 033,70 грн - у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою в результаті його поліпшень, що   не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 423 895,60 грн інфляційних втрат.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_7 не набував права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) загальною площею 281,2 кв. м, на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,021 га, за вказаною адресою, оскільки рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, яке було підставою для державної реєстрації за ним права власності на вказане нерухоме майно, скасоване 27 жовтня 2015 року, тобто до прийняття рішень державним реєстратором про реєстрацію вказаного права власності за ОСОБА_7 . Державна реєстрація за ОСОБА_7 права власності на ці об`єкти не є тотожною факту набуття права власності на підставі скасованого (до моменту звернення до державного реєстратора) судового рішення про визнання права власності. Крім того, вказана державна реєстрації була скасована судовим рішенням, яке набрало законної сили.
		ОСОБА_1 станом на 06 листопада 2015 року не був позбавлений об`єктивної можливості перевірити той факт, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, на підставі якого ОСОБА_7 зареєстрував за собою право власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку, скасоване рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року, внесеним до Єдиного державного реєстру судових рішень 05 листопада 2015 року. Крім того, представник ОСОБА_1 і ОСОБА_4 отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідними відомостями щодо об`єктів нерухомості. ОСОБА_1 був обізнаний про наявність судового спору у справі № 817/3309/15, предметом оскарження в якому були рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за  ОСОБА_7 права власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку, а також постановлення у цій справі ухвали про забезпечення позову від 06 листопада 2015 року, ОСОБА_1 оскаржив її (ухвалу про забезпечення позову) до апеляційного суду. Також ОСОБА_1 11 січня 2016  року подав заяву про видачу ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2016 року у справі №   569/17329/15-к, якою накладено арешт на нежитлове приміщення та земельну ділянку, яку його представник 12 січня 2016   року оскаржив до апеляційного суду. Отже, безпідставними є доводи ОСОБА_1 , що йому не було відомо про відсутність у ОСОБА_7 права власності на об`єкти нерухомості на АДРЕСА_1 .
		Реєстрація за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 права спільної часткової власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, на АДРЕСА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, а також після зміни адреси та площі спірних приміщення і земельної ділянки.
		Суд першої інстанції враховував обставини недійсності з моменту їх укладення договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки від  06  листопада 2015 року, які встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у  справі № 569/1651/16-ц, що  є  підставою для спростування тверджень про виникнення будь-яких прав та  обов`язків у сторін таких правочинів. Вказаним судовим рішенням скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне майно та витребувано це майно у ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .
		Суд першої інстанції застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 569/3814/19, відповідно до якого, вирішуючи спори щодо відповідальності добросовісного або недобросовісного набувача після витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні враховувати таке: недобросовісний набувач зобов`язаний повернути або відшкодувати власнику всі доходи, які він одержав або міг одержати за весь час володіння майном; добросовісний набувач повинен відшкодувати такі доходи лише з моменту, коли він дізнався про незаконність володіння майном, наприклад, з моменту, коли йому вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.
		Відповідачі у справі № 569/1651/16-ц ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ) отримали судові повістки у справі за позовом ОСОБА_5 про витребування майна 18 березня 2016 року через розміщення оголошення в газеті, і саме з цієї дати власник мав право вимагати від вказаних осіб як добросовісних набувачів передання усіх доходів від майна, які вони одержали або могли одержати. З огляду на викладене, суд першої інстанції відхилив доводи позивачів у  цій справі про необхідність відшкодування будь-яких витрат, здійснених до 18 березня 2016 року, на утримання та збереження нежитлового приміщення та земельної ділянки під ним на  АДРЕСА_2 , незалежно від того, були вони необхідними чи ні.
		Щодо витрат, які здійснені після 18 березня 2016 року, суд першої інстанції зазначив, що витрати, заявлені позивачами за позовом до стягнення, які пов`язані з витратами на постачання електроенергії, централізовану охорону майна, подачу  води та прийняття стічних вод, придбання будівельних та інших матеріалів,  дизельного палива, ремонтні роботи, не є необхідними витратами саме   на утримання і збереження майна відповідно до частини третьої статті  390  ЦК України. ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на  підтвердження таких витрат не надали належних та допустимих доказів, оскільки у деяких квитанціях, чеках, накладних покупцем зазначено лише ОСОБА_1 , а інші товарні документи не містять будь-якої інформації про придбання товарів будь-ким з позивачів та їх подальше використання для утримання і збереження саме нежитлової будівлі на  АДРЕСА_2 .
		Отже, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача на  користь позивачів 2 397 317,53 грн на відшкодування витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених з  часу, з якого власникові належить право на повернення майна. Не підлягають також задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних втрат за несплату вказаної суми, оскільки така вимога є додатковою до основного зобов`язання. 
		Доводи позивачів про те, що добудова третього поверху нежитлової будівлі кафе-бару велася ними спільно, спростовані судом першої інстанції, оскільки відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт від 25  грудня 2015 року та декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 26  січня 2016  року замовником будівництва реконструкції кафе з надбудовою технічного поверху під кафе-бар на АДРЕСА_2 був лише ОСОБА_1 , а не інші позивачі. Також суд відхилив доводи позивачів про спільне здійснення витрат на поліпшення зазначеного майна відповідно до договору про спільну діяльність від  25  грудня 2015 року, оскільки сторони не подали до суду відповідного договору. Підтвердженням того факту, що саме ОСОБА_1 був замовником зазначених будівельних робіт, є також довідки від 27 січня 2016 року про вартість будівельних робіт та витрат за січень 2016 року. 
		Таким чином, невід`ємні поліпшення нежитлового приміщення будівлі кафе-бару були здійснені лише ОСОБА_1 .
		Зважаючи на викладене, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна у результаті його поліпшень, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та  допустимі докази здійснення відповідних поліпшень вказаними особами після 29 січня 2016 року - дати державної реєстрації права спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на  зазначене нерухоме майно. Відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних втрат за несплату вказаної суми, оскільки така вимога є додатковою.
		Внаслідок здійсненого ОСОБА_1 поліпшення нежитлового приміщення кафе-бару на АДРЕСА_2  шляхом добудови третього поверху вартість такого нерухомого майна збільшилася на 3 216 202,00 грн, саме на таку суму він має право відшкодувати свої витрати на відповідне поліпшення згідно з частиною четвертою статті 390 ЦК України. Проте ОСОБА_1 просить стягнути не всю вказану суму, а лише 1 072 067,30 грн.
		Перебіг позовної давності за позовною вимогою ОСОБА_1 до  ОСОБА_5 розпочався 19 березня 2016 року, тому відповідно до  статті  257 ЦК України позовна давність спливла 19 березня 2019 року. Звернення 31 травня 2022 року ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 1 072 067,30 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, відбулося після спливу позовної давності. Відповідач заявив про застосування позовної давності. 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року залишено без змін.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недостовірність тверджень ОСОБА_1 про його необізнаність щодо відсутності у ОСОБА_7 права власності на відчужувані ним об`єкти нерухомості. ОСОБА_1 станом на 06 листопада 2015 року не був позбавлений об`єктивної можливості перевірити той факт, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, на підставі якого ОСОБА_7 зареєстрував за собою право власності на спірні нежитлове приміщення та земельну ділянку, скасовано рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року, яке було внесене до Єдиного державного реєстру судових рішень 05 листопада 2015 року. Ця обставина була достовірно відома як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 , оскільки їхній представник ОСОБА_8 , яка діяла на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, 05 листопада 2015 року отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідними відомостями щодо об`єктів нерухомості. Також ОСОБА_1 як третій особі було відомо про існування судового спору в Рівненському окружному адміністративному суді (справа №   817/3309/15) за позовом ОСОБА_5 , під час розгляду якої 06 листопада 2015  року було винесено ухвалу про забезпечення позову, а постановою від 28 січня 2016 року скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку за ОСОБА_7 . 
		Реєстрація права спільної часткової власності на нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв. м, на АДРЕСА_2 за  ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, а також після зміни адреси та площі спірних приміщення і земельної ділянки.
		Застосовуючи норми статей 204, 216, 236 ЦК України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд першої інстанції врахував обставини недійсності з  моменту укладення договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки, які встановлені судовим рішенням в іншій справі, та   дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень щодо виникнення будь-яких прав та обов`язків у сторін таких правочинів. 
		Що стосується тверджень  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4  про добросовісне володіння спірним майном, то обставини справи та їхня поведінка (дії щодо набуття прав власності на   приміщення кафе та  земельну ділянку, негайне відчуження цього майна, перереєстрація, надання в  іпотеку іншій особі у день придбання, неявка у  судові засідання, заперечення поінформованості про розгляд у цій та інших справах) не  вказують на  спрямованість дій позивачів на виконання завдань цивільного судочинства, визначених у статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		Суду не надано доказів, що витрати на утримання, збереження нерухомого майна та земельної ділянки у розмірі 2 379 317,53 грн (витрати на постачання електроенергії, централізовану охорону майна, подачу води та прийняття стічних вод, ремонт, забезпечення іншої супутньої діяльності) були необхідні для збереження саме будівлі кафе-бару на АДРЕСА_1 , доказів сплати таких витрат та їх придбання саме позивачами. Позивачі ототожнюють поняття «необхідних витрат на утримання і збереження нерухомого майна» з   витратами, які вони вчинили на здійснення своєї кількарічної (з часу невиконання ними рішення у справі № 569/1651/16 від 20 квітня 2016 року) господарської діяльності в спірному                  кафе-барі для отримання прибутку та які, на їхню думку, має сплатити відповідач. Витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт не можуть вважатися необхідними витратами на утримання та збереження майна, оскільки їхнім результатом є поліпшення, які не можуть бути відокремлені від майна. 
		Позивачі не підтвердили витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт для поліпшення нежитлового приміщення кафе, зокрема надбудови. Згідно з  висновком експерта сума, на яку збільшилась вартість кафе-бару в результаті поліпшень, що не можуть бути відокремлені, становить 3 216 202,00  грн. Зібраними у   справі доказами підтверджено, що саме ОСОБА_1 був замовником таких будівельних робіт, невід`ємні поліпшення нежитлового приміщення будівлі кафе-бару були здійснені лише ним, проте він заявив до стягнення лише 1 072 067,30 грн.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що звернення 31 травня 2022 року ОСОБА_1 з позовом у цій справі відбулося після спливу позовної давності, а ОСОБА_5 просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
		Що стосується вимог, заявлених в цій справі ОСОБА_3 , то колегія суддів апеляційного суду вважала, що у нього відсутня правова підстава для пред`явлення  таких вимог. Він не був учасником правовідносин, які виникли у інших учасників справи з ОСОБА_5 у 2015-2016 роках з приводу спірного нерухомого майна. ОСОБА_3 не довів та не вказав, яке його особисте право відповідачем було порушено на час виникнення спірних правовідносин. Встановлення у 2020 році судовим рішенням факту спільного його проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 та поділ між ними спільного майна не породжує у  ОСОБА_3 права вимоги, та предметом цього провадження не може бути поділ суми (її частки) відшкодування витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 .
		Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторони подавали до суду на  затвердження мирову угоду від 11 серпня 2023 року, з тексту якої вбачається, що ОСОБА_5 добровільно виконав перед позивачами зобов`язання з відшкодування витрат на утримання і зберігання спірного нерухомого майна та  витрат на його поліпшення і претензій немає і бути не може. Проте 28 серпня 2023 року сторони подали на затвердження мирову угоду вже іншого змісту, за умовами якої ОСОБА_5 протягом місяця з дня затвердження мирової угоди мав сплати позивачам визначені суми. Причину такої зміни умов сторони обґрунтовано пояснити не змогли. Колегія суддів таку поведінку сторін розцінила як зловживання процесуальними правами та спробою маніпулювати судом, ухвалою від 07 вересня 2023 року відмовила в затвердженні мирової угоди, продовживши розгляд справи по суті спору.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (далі - заявники), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять суд касаційної інстанції скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень 
		заявники посилаються на пункти 1, 3, 4 частини другої статті   389 ЦПК України. Вважають, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у  справі № 910/15521/17, від 29 січня 2020 року у справі № 635/3414/16-ц, від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/1213/19. Зазначають, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 390 ЦК України. 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що, вирішуючи спір в частині відшкодування витрат на утримання та збереження нерухомого майна, суди невірно трактували поняття «необхідні витрати», оскільки наказом Фонду державного майна від 23 серпня 2000 року № 1774 законодавець визначив перелік необхідних витрат на утримання майна, який суди не взяли до уваги. 
		Суди неправильно  застосували положення статті 261 ЦК України та невірно визначили початок перебігу позовної давності з 19 березня 2016 року. При цьому залишили поза увагою факт переривання позовної давності шляхом звернення до суду з позовом у справі № 569/5761/19 (про відшкодування збитків (упущеної вигоди)).
		Позивачі стверджують, що вони є добросовісними набувачами спірного майна і у них виникло право на   відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість витребовуваного майна, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі №   569/1651/16-ц. 
		Помилковими вважають заявники також висновки судів про те, що ОСОБА_3 не є особою, права та обов`язки якої порушені внаслідок витребування спірного майна за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц, яке належало йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_4 . ОСОБА_3 є належним позивачем у цій справі і має право заявити вимоги до відповідача відповідно до частини третьої та четвертої статті 390 ЦК України. 
		Суди неправильно оцінили подані до суду докази на підтвердження обставин щодо витрат на придбання товарів, які були використані у поліпшенні спірного майна (чеки, накладні, інші товарні документи тощо). Суди зробили помилкові висновки, що лише ОСОБА_1 здійснив невід`ємні поліпшення. Під час розгляду іншої справи, № 569/1651/16-ц, суди не ставили під сумнів, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за договором спільної діяльності стали власниками спірного нерухомого майна та факт наявності невід`ємних поліпшень такого нерухомого майна. Суди у цій справі безпідставно дійшли протилежних висновків. 
		Також заявники посилаються на те, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо уступок та порядку вирішення спору, що було оформлено спільною заявою та мировою угодою, які були подані на  затвердження до суду апеляційної інстанції 11 серпня 2023 року. У мировій угоді від 11 серпня 2023 року були відсутні домовленості щодо можливості та необхідності її  виконання, тому 28 серпня 2023 року на затвердження суду було подано нову редакцію мирової угоди з умовою виконання сторонами своїх обов`язків та строками такого виконання. Проте апеляційний суд ухвалою від 07 вересня 2023 року  безпідставно відмовив у затвердженні мирової угоди від 28 серпня 2023 року. Дії сторін щодо врегулювання спору є послідовними та направлені на вирішення справи по суті. 
		Позиція інших учасників справи
		ОСОБА_5 не скористався своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		09 листопада 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та   ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Рибченко А. О., надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року.
		Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження за    касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Рибченко А. О., на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
		26 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		23 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла спільна заява сторін про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
		Суди встановили, що 24 квітня 2009 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_9 будівлю кафе-бару та земельну ділянку на    АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О. В. та зареєстровано у реєстрі за № 571.
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2014  року у справі № 569/14997/14-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави накладено арешт на  об`єкт нерухомості: нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, на   АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться вказане приміщення з прилеглою територією.
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015  року у    справі № 569/14997/14-ц задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 та звернено стягнення на предмет застави (приміщення, що  знаходиться на   АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за  тією ж адресою) шляхом визнання права власності на вказані об`єкти за  ОСОБА_7 .
		Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від  23  вересня 2015 року уточнено резолютивну частину рішення від 15 липня 2015 року щодо площі земельної ділянки - 0,021 га та її кадастрового номера -   5610100000:01:026:0008.
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015   року скасовано заходи забезпечення позову шляхом зняття арешту (заборони відчуження) з нежитлового приміщення, площею 281,2 кв. м, на   АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій знаходиться вказане приміщення з прилеглою територією.
		Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет застави. Рішення суду апеляційної інстанції оприлюднено в  Єдиному державному реєстрі судових рішень 05 листопада 2015 року.
		Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року скасовано ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015 року та скасовано заходи забезпечення позову у зв`язку з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_7 .
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року скасовано додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015  року та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і   кримінальних справ від 14 січня 2016 року залишено без змін рішення Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року. 
		30 жовтня 2015 року ОСОБА_7 звернувся до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Данилевич І. Є. із заявами про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходяться на    АДРЕСА_1 , на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, яке на той час вже було скасовано.
		04 листопада 2015 року державний реєстратор Данилевич І. Є. прийняла рішення, індексний номер 25835213, про державну реєстрацію права власності на  нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) загальною площею 281,2 кв. м, що  знаходиться на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 , та  рішення, індексний номер 25830082, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766655556101, за тією ж адресою за ОСОБА_7 . Підставою для державної реєстрації було рішення Рівненського міського суду Рівненської області від  15  липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, яке на час реєстрації вже було скасовано.
		06 листопада 2015 року Рівненський окружний адміністративний суд у справі №  817/3309/15 забезпечив позов та заборонив відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження нежитлового приміщення, площею 281,2 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,021 га, під вказаним приміщенням, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходяться на  АДРЕСА_1 , до набрання рішенням суду у зазначеній справі законної сили.
		Крім того, станом на 06 листопада 2015 року був чинним арешт вказаних об`єктів нерухомості: нежитлове приміщення (будівлю кафе), загальною площею 281,2   кв. м та земельну ділянку, на якій вказане майно розташоване, на    АДРЕСА_1 , застосований ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2014 року у справі №  569/14997/14-ц. Ці заходи забезпечення позову були скасовані ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року.
		Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від  28 січня 2016  року у справі № 817/3309/15 (за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на   нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Данилевич І. Є., відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на   предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними та скасування рішення) скасовано рішення державного реєстратора Данилевич І. Є. від  04  листопада 2015, індексний номер 25835213, про державну реєстрацію права власності на  нежитлове приміщення (будівлю кафе), загальною площею 281,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, що знаходиться на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 , а також рішення, індексний номер 25830082, про державну реєстрацію за ним права власності на земельну ділянку, площею   0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766655556101, що знаходиться за вказаною адресою.
		Представник ОСОБА_1 і ОСОБА_4 - ОСОБА_8 , яка діяла на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, 05 листопада 2015 року отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з  відповідними відомостями щодо об`єктів нерухомості на АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_1 як третій особі було відомо про існування судового спору у справі № 817/3309/15.
		04 січня 2016 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/17329/15-к накладено арешт на нежитлове приміщення, загальною площею 281,2 кв. м, на АДРЕСА_1  та земельну ділянку за вказаною адресою (кадастровий номер 5610100000:01:026:0008). Заборонено реєстраційній службі Рівненського міського управління юстиції здійснювати реєстрацію, перереєстрацію вказаних об`єктів нерухомості. Заборонено ОСОБА_1 будь-яким чином користуватися та розпоряджатися вказаним майном на час проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.
		11 січня 2016 року ОСОБА_1 подав до Рівненського міського суду Рівненської області заяву про видачу ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2016 року у справі № 569/17329/15-к.
		12 січня 2016 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гладчук З. Я. подала апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/17329/15-к про арешт майна.
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 28 січня 2016 року скасовано ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду рівненської області від 04 січня 2016 року щодо накладення арешту на нежитлове приміщення, загальною площею 281,2 кв. м, на АДРЕСА_1  та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, на якій знаходиться вказане приміщення.
		29 січня 2016 року державний реєстратор ОСОБА_10 зареєструвала право спільної часткової власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, за   ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (по 1/3 частці за кожним), підстава виникнення права власності: декларація про готовність об`єкта до  експлуатації, серія та номер: РВ 143160260380, видана 26 січня 2016 року, видавник: Управління ДАБІ у Рівненській області; договір про спільну діяльність, виданий 25 грудня 2015 року, видавник: укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; акт приймання-передачі нерухомого майна, виданий 28 січня 2016 року, видавник: укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; технічний паспорт, серія та номер: 277, виданий 28 січня 2016 року, видавник: фізична особа - підприємець ОСОБА_11 .
		Реєстрація права спільної часткової власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, за  ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, а також після зміни адреси та  площі спірних приміщення і земельної ділянки. Ці обставини встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц.
		Зокрема, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у  справі № 569/1651/16-ц визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (будівлі кафе) на АДРЕСА_1 , загальною площею 281,2   кв. м, та земельної ділянки, площею 0,021 га, з кадастровим номером 5610100000:01:026:0008, на якій вказана будівля розташована, укладений 06  листопада 2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , посвідчений 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О. В., зареєстрований у  реєстрі за № 2647, та скасовано державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на ці об`єкти нерухомості.
		Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 06 листопада 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_12 , посвідчений 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В., зареєстрований у реєстрі за № 2651.
		Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення (будівлю кафе), загальною площею 281,2 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,021 га, що  знаходяться на АДРЕСА_1 , проведену 06 листопада 2015  року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О. В.
		Витребувано від ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходяться на  АДРЕСА_2 .
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 серпня 2016 року залишено без змін рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року залишено без змін рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 серпня 2016 року.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року відмовлено у    задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї   статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи  порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права   без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення   оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та   вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи  відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		У частині другій статті 328 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Убачається, що між сторонами у справі тривалий час існує конфлікт з приводу права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) та земельну ділянку, які знаходяться на АДРЕСА_3 .              Суди різних інстанцій неодноразово розглядали справи та ухвалювали рішення у таких справах.
		Установлені судами у цих справах обставини в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді справи, яку зараз переглядає Верховний Суд. 
		Так, 24 квітня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_13 придбав нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій воно розташоване. Цей договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 571.
		25 квітня 2011 року ОСОБА_13 уклав з позикодавцем ОСОБА_7 договір позики, відповідно до якого ОСОБА_13 отримав у борг від ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 1 470 000,00 грн строком на 2 місяці з терміном повернення до 25 червня 2011 року. На забезпечення виконання умов договору позики відповідач передав в заставу ОСОБА_7 об`єкти нерухомості - нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій воно розташоване. 
		У справі № 569/14997/14-ц 
		У вересні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_13 , у якому просив звернути стягнення на предмети застави за договором позики, укладеним 25 квітня 2011 року між ним та ОСОБА_13 , а саме на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, та земельну ділянку,  що знаходяться на АДРЕСА_1 .
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2014  року накладено арешт на  об`єкти нерухомості: нежитлове приміщення (будівлю                    кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, на   АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться вказане приміщення. 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 23 вересня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено. Звернено стягнення на предмети застави за договором позики, укладеним 25 квітня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 , а саме на об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею  281,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,0210 га, кадастровий 5610100000:01:026:0008, що розташована на АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності на вказані об`єкти за ОСОБА_7 .
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015   року скасовано заходи забезпечення позову шляхом зняття арешту (заборони відчуження) з нежитлового приміщення та земельної ділянки, які знаходяться на   АДРЕСА_1 . 
		Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня  2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмети застави відмовлено (рішення оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05 листопада 2015 року).
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 , апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених ним позовних вимог. Зокрема, суд зазначив, що спірний договір нотаріально не посвідчений, а укладений в простій письмовій формі, що суперечить вимогам статті 577 ЦК України, якою передбачено, що якщо предметом застави є нерухоме майно, то договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року скасовано ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015 року та скасовано заходи забезпечення позову у зв`язку з відмовою у позові  ОСОБА_7 .
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року скасовано додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015  року та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і   кримінальних справ від 14 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року залишено без змін. 
		У справі, яка переглядається, встановлено, що 30 жовтня 2015 року ОСОБА_7 на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, яке станом на 30 жовтня 2015 року вже було скасовано рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року, звернувся до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Данилевич І. Є. із заявами про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходяться на АДРЕСА_1 . 
		Державний реєстратор Данилевич І. Є. 04 листопада 2015 року прийняла рішення, індексний номер 25835213, про державну реєстрацію права власності на  нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, що  знаходиться на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 , та рішення, індексний номер 25830082, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766655556101, за тією ж адресою за ОСОБА_7 . Підставою для державної реєстрації було рішення Рівненського міського суду Рівненської області від  15  липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц. 
		Рішення державного реєстратора від 04 листопада 2015 року стали предметом оскарження у справі № 817/3309/15, про яку зазначено нижче.   
		У справі №  817/3309/15
		У травні 2016 року ОСОБА_13 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу державної реєстрації актів речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції (далі - Відділ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_7 . Предметом оскарження у цій справі є рішення державного реєстратора від 04 листопада 2015 року про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) та земельну ділянку під вказаним приміщенням, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за  ОСОБА_7 . Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про забезпечення позову. 
		Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року, застосовано заходи забезпечення позову шляхом заборони Відділу вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження нежитлового приміщення, площею 281,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,021 га, під вказаним приміщенням, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, цільове призначення для реконструкції та обслуговування існуючого кіоска з літнім майданчиком під кафе, до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.
		Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року  адміністративний позов  ОСОБА_13 задоволено частково.
		Скасовано рішення державного реєстратора Данилевич І. Є. від 04 листопада 2015 року, індексний номер 25835213, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) загальною площею 281,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 . 
		Скасовано рішення державного реєстратора Данилевич І. Є. від 04 листопада 2015 року, індексний номер 25830082 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 766655556101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 . 
		Постанову адміністративного суду мотивовано тим, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від  15  липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц,  на підставі якого була проведена державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення та на земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ,  за ОСОБА_7 , скасоване рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року, тому оскаржувані рішення про державну реєстрацію теж підлягають скасуванню.
		У справі, яка переглядається, також встановлено, що 06 листопада 2015 року між ОСОБА_7 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) були укладені договори купівлі-продажу, посвідчені 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О. В., зареєстровані в реєстрі за № №  2647, 2648, за умовами яких ОСОБА_7 відчужив на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) на  АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:026:0008, на якій воно розташоване.
		У договорах було зазначено, що вказані об`єкти нерухомого майна, які відчужуються за цими договорами, належать продавцю на праві приватної власності та були отримані ним на підставі рішення суду, серія та номер 569/14997/14-ц, виданого Рівненським міським судом, 15 липня 2015 року. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проведена реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції Рівненської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04 листопада 2015 року (індексні номери: 46906276, 46892924), за номерами записів про право власності 11888633, 11885811, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 766832156101, 766655556101.
		На підставі вказаних договорів державний реєстратор приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О. В. 06 листопада 2015 року здійснила державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказане нежитлове приміщення - будівлю кафе-бару та земельну ділянку.
		Крім того, 06 листопада 2015 року між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) та               ОСОБА_12 (іпотекодержателем) було укладено договір іпотеки, посвідчений 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В., згідно з яким накладено обтяження на зазначене майно, обтяжувач: ОСОБА_12 . 
		Законність набуття ОСОБА_7 , а у подальшому ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомого майна стала предметом оскарження у справі  № 569/1651/16-ц.
		 
		У справі № 569/1651/16-ц
		У лютому 2016 року  ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,  Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В., приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Чубай О. С., Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції, у якому просив визнати недійсними укладені між ОСОБА_7 та  ОСОБА_1 договори купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року земельної ділянки (кадастровий номер 5610100000:01:026:0008), площею 0,021 га, та нежитлового приміщення (загальною площею 281,2 кв. м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округуКиселюк О. В.; визнати недійсним договір іпотеки від 06 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В.; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначене нежитлове приміщення та земельну ділянку, проведену 06 листопада 2015 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (номери записів про право власності 11940396, 11940865) на підставі договорів купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року, посвідчених приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В., зареєстрованих у реєстрі за №№ 2647, 2648; витребувати від ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 зазначене спірне майно (нежитлове приміщення та земельну ділянку), що належить їм на праві спільної часткової власності, по 1/3 частці кожному.
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 серпня 2016 року, позовні вимоги  ОСОБА_5 задоволено.
		Визнано недійсними договори купівлі-продажу нежитлового приміщення (будівлі кафе-бару), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,2 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, на АДРЕСА_1 , укладені 06 листопада 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . 
		Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 06 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 . 
		Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, за цією ж адресою.
		Витребувано від ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 нежитлове приміщення, зокрема будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 серпня 2016 року залишено без змін.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року відмовлено.
		Під час розгляду справи № 569/1651/16-ц суди встановили, що 06 листопада 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки, що знаходяться за адресою:   АДРЕСА_1 , посвідчені 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О. В., зареєстровані в реєстрі за № 2647, № 2648.
		Цього ж дня ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ОСОБА_12 (іпотекодержатель) уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу  Киселюк О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2652, згідно з яким було накладено обтяження на зазначене майно, обтяжувач: ОСОБА_12  
		З відомостей, які містилися в інформаційній довідці від 15 лютого 2016 року № 53286636, суд встановив, що 29 січня 2016 року державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Міщур О. Г. зареєстрував право спільної часткової власності по 1/3 частці, за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, за адресою: АДРЕСА_2 , де підставою виникнення права власності зазначено «декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: РВ 143160260380, виданий 26 січня 2016 року, видавник: Управління ДАБІ у Рівненській області; договір про спільну діяльність, серія та номер: б/н, виданий 25 грудня 2015 року, видавник: укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 28 січня 2016 року, видавник: укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; технічний паспорт, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 28 січня 2016 року, видавник: ФОП ОСОБА_11 ». У цьому ж витязі наявна інформація про те, що 09 лютого 2016 року приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Чубай О. С. посвідчив від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_4  договори купівлі-продажу земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766655556101, за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з якими ОСОБА_1 було відчужено ОСОБА_2 та   ОСОБА_4 по 1/3 частці земельної ділянки, з кадастровим номером 5610100000:01:026:0008, який ідентичний кадастровому номеру земельної ділянки 5610100000:01:026:0008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і перебувала у власності ОСОБА_13 з 24 квітня 2009 року і яка разом з будівлею кафе-бару за адресою: АДРЕСА_1 , вибула з його власності на підставі оспорюваних ним договорів.
		Установивши зазначені обставини у справі, суди дійшли таких висновків:
		- на момент реєстрації права власності на спірні об`єкти за ОСОБА_7 , тобто станом на 04 листопада 2015 року, рішення Рівненського міського суду від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц було скасоване рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року, тобто правова підстава для набуття ОСОБА_7 права власності на спірні об`єкти припинила існувати ще 27 жовтня 2015 року;  
		- станом на 06 листопада 2015 року ОСОБА_7 не був та не міг бути власником спірного нерухомого майна (у зв`язку із відсутністю фактичних та юридичних підстав для набуття права власності), а тому укладені між ним та   ОСОБА_1  договори купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року належить визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на ці об`єкти нерухомого майна;
		- оскільки договори купівлі-продажу спірного майна (нежитлового приміщення і земельної ділянки) від 06 листопада 2015 року, укладені між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , визнані недійсними, то і договір іпотеки від 06 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) і ОСОБА_12 (іпотекодержателем), є недійсним, оскільки ОСОБА_1 не мав права відчужувати (передавати в іпотеку) майно, яке йому не належить;
		- реєстрація права спільної часткової власності на нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, за відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, а також після зміни адреси та площі спірних приміщення і земельної ділянки;
		- реєстрація права спільної часткової власності на земельну ділянку за адресою:              АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5610100000:01:026:0008, цільове призначення: для реконструкції та обслуговування існуючого кіоска з літнім майданчиком під кафе, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766655556101, за відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та                     ОСОБА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, а також після зміни адреси земельної ділянки.
		Дослідивши реєстраційну справу щодо спірних об`єктів нерухомого майна, надану в судовому засіданні державним реєстратором Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно РМУЮ Міщур О. Г., враховуючи наявність в матеріалах справи наказу від 08 лютого 2016 року № 74 «Про присвоєння поштової адреси», виданого Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради за заявою відповідача ОСОБА_1 , про зміну поштової адреси об`єкта спірного нежитлового приміщення, згідно з яким було змінено поштову адресу спірного об`єкта з « АДРЕСА_1 » на «  АДРЕСА_2 », а також беручи до уваги наявне в матеріалах справи рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 281481000 від 09 лютого 2016 року, проведене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Чубай О. С., який розглянув заяву про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прийняту 09 лютого 2016 року за реєстраційним номером 155544093, яку подали відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 для внесення змін до запису про нерухоме майно відповідно до наказу № 74 від 08 лютого 2016 року, суд встановив, що всі перераховані дії відповідачів свідчать про те, що вони були спрямовані на зміну адреси і площі спірних об`єктів, зміни власників спірних об`єктів з метою утруднити для позивача або ж зробити неможливим захист його прав власності в судовому порядку і повернення йому спірного майна, яке вибуло з його володіння поза його волею.  
		За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку, що на підставі статей 387, 388 ЦК України підлягає витребуванню на користь  ОСОБА_5  нежитлове приміщення і земельна ділянка на АДРЕСА_1 (адресу змінено на АДРЕСА_2 . 
		У справі 569/5761/19
		21 березня 2019 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування збитків (упущеної вигоди).
		Позов обгрунтований тим, що у квітні 2009 року за договором купівлі-продажу позивач придбав будівлю кафе та земельну ділянку на АДРЕСА_1 . 28 жовтня 2015 року позивач уклав з ОСОБА_15 договір оренди цього приміщення, однак передати приміщення не зміг через неправомірні дії відповідачів, які незаконно позбавили його права власності.
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, позов задоволено частково.
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 1/3 частину збитків (упущеної вигоди) за період з 16 лютого 2016 року до 09 березня 2017 року у розмірі                637 330,41 грн.
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 1/3 частину збитків (упущеної вигоди) за період з 16 лютого 2016 року до 09 березня 2017 року у розмірі               637 330,41 грн.
		Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 1/3 частину збитків (упущеної вигоди) за період з 16 лютого 2016 року до 09 березня 2017 року у розмірі                      637 330,41 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року касаційні скарги  ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1   задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення.  У задоволенні позову  ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення збитків відмовлено.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що що позивач не мав фактичної та юридичної можливості передати орендарю право користування спірною будівлею за договором оренди від 28 жовтня 2015 року у зв`язку із чим йому завдано збитків у вигляді упущеної вигоди. 
		Верховний Суд встановив, що 27 жовтня 2015 року ОСОБА_5 брав участь в апеляційному розгляді справи, що стосувалася спірного нерухомого майна, був обізнаний про вибуття нерухомого майна з його володіння, про що свідчать його наступні дії щодо пред`явлення віндикаційного позову. Наступного дня (28 жовтня 2015 року) він уклав договір оренди щодо цього ж майна  із жорсткими штрафними санкціями, що свідчить про те, що у питанні можливості дотримання строку передачі майна в оренду він діяв на власний ризик та повинен був усвідомлювати можливість реального виконання укладеного на таких умовах договору оренди. 
		Щодо відшкодування витрат, передбачених частинами третьою, четвертою статті 390 ЦК України
		У справі, яка переглядається,  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , просять суд стягнути з ОСОБА_5 : 
		- на користь ОСОБА_1 3 340 151,80 грн, з  яких: 793 105,80 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 627 187,40 грн інфляційних втрат; 1 072 067,30 грн - у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 847 790,58 грн інфляційних втрат;
		- на користь ОСОБА_2 3 340 151,80 грн, з  яких: 793 105,80 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на  АДРЕСА_2 та  земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 627 187,40 грн інфляційних втрат; 1 072 067,30 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 847 790,58 грн інфляційних втрат;
		- на користь ОСОБА_4 1 670 075,90 грн, з яких: 396 552,90 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 313 593,70 грн інфляційних втрат; 536 033,70 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що   не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 423 895,60 грн інфляційних втрат;
		- на користь ОСОБА_3 1 670 075,90 грн, з  яких: 396 552,90 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 313 593,70 грн інфляційних втрат; 536 033,70 грн                          - у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою в результаті його поліпшень, що   не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 423 895,60 грн інфляційних втрат.
		Правовими підставами для пред`явлення таких позовних вимог позивачі вказують положення частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України.
		Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. 
		Тлумачення змісту частини третьої статті 390 ЦК України дає підстави дійти висновку, що витрати, про які вказується у цій частині, по-перше, стосуються утримання або збереження майна; по-друге, вони мають бути необхідними, а не зайвими або навіть корисними; по-третє, мають бути здійсненими добросовісним або недобросовісним набувачем (володільцем).
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року у справі № 910/15521/17 зроблено висновок, що «під поняттям «необхідні витрати» розуміються тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не «необхідні», відшкодуванню не підлягають».
		Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
		У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі                            № 6-389цс16 та постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 444/1725/16-ц, на які також посилались позивачі у касаційній скарзі, наведено правовий висновок щодо застосування положень частин третьої та четвертої  статті 390 ЦК України, зокрема «застосування положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень».
		Верховний Суд вважає, що є правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 ,                ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення на їхню користь витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 , оскільки витрати на постачання електроенергії, централізовану охорону майна, подачу води та прийняття стічних вод, придбання будівельних та інших матеріалів, дизельного палива, ремонтні роботи не є необхідними витратами саме на утримання і збереження майна у розумінні частини третьої статті 390 ЦК України. Більше того, позивачі в якості підтвердження таких витрат не надали до суду належних та допустимих доказів оплати саме ними таких витрат, оскільки частково у наданих ними квитанціях, чеках, накладних покупцем зазначено ОСОБА_1 , а інші товарні документи не містять жодної інформації про придбання товарів будь-ким із позивачів та їх подальше використання для утримання і збереження саме нежитлової будівлі на АДРЕСА_2 .
		Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивачів про те, що «без здійснення витрат на постачання електричної енергії, вивезення ТПВ, централізовану охорону майна, подачу та відвід води, витрати на заробітну плату найманим працівникам, витрати на підтримання поточного стану (поточний ремонт, будівельні матеріали), витратами забезпечення іншої супутньої діяльності (реклама оренди приміщень, програмне забезпечення для ведення та подачі звітності, касове обслуговування, основні засоби, благ. допомога), сплаченого єдиного податку, експлуатація приміщення за його цільовим призначенням була б неможлива через відсутності умов здійснення господарської діяльності», оскільки у цьому випадку позивачі фактично підміняють поняття «необхідних витрат на утримання і збереження нерухомого майна» з витратами, які вони вчинили на здійснення своєї тривалої (з часу невиконання ними рішення у справі № 569/1651/16 від 20 квітня 2016 року) господарської діяльності в цьому кафе для отримання прибутку та які, на їхню думку, має оплатити відповідач.
		Витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт також не можуть вважатися необхідними витратами на утримання та збереження майна, оскільки їх результатом є поліпшення, які не можуть бути відокремлені від такого майна.
		Трактуючи поняття «необхідні витрати», позивачі посилалися на наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року № 1774 «Про затвердження договорів оренди», в якому, на їхню думку, законодавець чітко визначив перелік необхідних витрат на утримання нерухомого майна. 
		Верховний Суд вважає, що вказаний наказ не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки останній втратив свою чинність на підставі наказу Фонду державного майна України від 25 липня 2023 року № 1329 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 року № 1774» та стосувався інших правовідносин, ніж ті, що виникли між сторонами у справі, яка переглядається. 
		З огляду на відсутність підстав для стягнення на користь позивачів витрат на утримання та збереження майна, не підлягає задоволенню і похідна вимога про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на цю суму. 
		Щодо відшкодування витрат, передбачених частиною четвертою статті 390 ЦК України, то суди встановили, що 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 подав до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області Декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції кафе з надбудовою технічного поверху під кафе-бар за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована 25 грудня 2015 року за № РВ083153592237. 
		25 січня 2016 року ОСОБА_1 подав до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненської області декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, а саме реконструкція кафе з надбудовою технічного поверху під кафе бар, АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована 26 січня 2016 року за № РВ143160260380. Пункт 20 Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 26 січня 2016 року № РВ143160260380 свідчить, що витрати на будівельні роботи складають 118 912, 00 грн.
		Посилання позивачів на те, що добудова третього поверху нежитлової будівлі кафе-бару велася ними спільно, суди обґрунтовано відхилили з огляду на те, що згідно з декларацією про початок виконання будівельних робіт від 25 грудня 2015 року та декларацією про готовність до експлуатації об`єкта від 26 січня 2016 року замовником будівництва реконструкції кафе з надбудовою технічного поверху під кафе-бар за адресою: АДРЕСА_1 , був лише ОСОБА_1 , а не інші позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,  ОСОБА_3 .
		Також суди відхилили посилання позивачів на спільне здійснення витрат на поліпшення вищезазначеного майна відповідно до договору про спільну діяльність від 25 грудня 2015 року, оскільки позивачі не надали до суду цього договору в якості доказу у справі. 
		Підтвердженням того факту, що саме ОСОБА_1 був замовником згаданих будівельних робіт є також довідки від 27 січня 2016 року про вартість будівельних робіт та витрат за січень 2016 року.
		Відтак, суди дійшли висновку про те, що невід`ємні поліпшення нежитлового приміщення будівлі кафе-бару на АДРЕСА_2 були здійснені лише одним із позивачів, ОСОБА_1 , який відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України має право на відшкодування витрат на невідокремлювані поліпшення пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.
		У той же час є обґрунтованим висновок судів про те, що вимоги інших позивачів, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , щодо відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 в результаті його поліпшень, не можуть бути задоволені, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази здійснення відповідних поліпшень вказаними особами після 29 січня 2016 року - дати державної реєстрації права спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на згадане нерухоме майно. Відповідно, не підлягають також задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних втрат за несплату вказаної суми.
		Із наявного у справі висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-технічної експертизи від 30 травня 2022 року № 69/22, складеного судовим експертом Сапуновою А. І., суди встановили, що внаслідок проведеного ОСОБА_1 поліпшення нежитлового приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом добудови третього поверху вартість такого нерухомого майна збільшилася на 3 216 202,00 грн, і саме на таку суму відшкодування він має право згідно з частиною четвертою статті 390 ЦК України, однак до стягнення ОСОБА_1 заявив лише 1 072 067,30 грн, яка не підлягала стягненню з огляду на таке.
		Щодо застосування позовної давності
		Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		У статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Посилаючись на положення статей 256, 257, 261, 267 ЦК України щодо перебігу позовної давності, судову практику, зокрема викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), суди дійшли обґрунтованих висновків, що початком перебігу позовної давності за вимогами про стягнення витрат встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права та таким днем є 18 березня 2016 року, день публікації оголошення про виклик їх до суду у справі № 569/1651/16-ц про витребування майна з чужого незаконного володіння. Тобто перебіг позовної давності за позовною вимогою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 розпочався 19 березня 2016 року, а тому відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність спливла 19 березня 2019 року. Відповідач у справі заявив про застосування наслідків спливу позовної давності. Звернення 31 травня 2022 року ОСОБА_1 з позовом у цій справі відбулося після спливу позовної давності. 
		З огляду на положення частини четвертої статті 267 ЦК України суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.
		Що стосується вимог, заявлених у цій справі ОСОБА_3 , то суди дійшли правильних висновків, що в нього була відсутня правова підстава для пред`явлення таких вимог, оскільки він не був учасником правовідносин, що виникли у позивачів з ОСОБА_5 у 2015-2016 роках з приводу спірного нерухомого майна. Останній не довів суду, яке його особисте право було порушено відповідачем на той час. Встановлення в 2020 році судовим рішенням, на яке посилаються позивачі, факту спільного його проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 та поділ між ними спільного майна у тій справі, серед якого частка в праві власності на кафе на АДРЕСА_2 чи її грошовий еквівалент навіть не згадувались, не породжує у нього права вимоги та предметом цього провадження не може бути поділ суми                  (її частки) відшкодування витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 , між подружжям.
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3  про те, що вони є добросовісними набувачами та мають право на відшкодування витрат, передбачених частинами третьою, четвертою статті 390 ЦК України, не впливають на правильність висновків судів щодо відмови в задоволенні позову з наведених вище підстав.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій  застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у  справі № 910/15521/17, від 29 січня 2020 року у справі № 635/3414/16-ц, від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/1213/19, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		У справі № 904/3405/19 спір виник між ОКП «Електромережі-Південне» (власником мереж) та Відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» (користувачем) щодо виконання умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 100-СВ/09 та стягнення заборгованості, яка виникла через невиконання цього договору. 
		Предметом спору у справі № 635/3414/16-ц є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
		У справі № 308/1213/19 предметом спору є встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на майно (двокімнатну квартиру, земельну ділянку, банківські вклади).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норми права, оскільки предмети позовів та їх нормативно-правове обґрунтування не є подібними зі справою, що переглядається, у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини.
		Разом із цим є необґрунтованими доводи касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у  справі № 910/15521/17, оскільки, вирішуючи цей спір, суди взяли до уваги правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 393 ЦК України та тлумачення терміна «необхідні витрати» і ці висновки поклали в основу оскаржуваних судових рішень.  
		Посилання заявників у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що стало однією із підстав для відкриття касаційного провадження у справі, відхиляються Верховним Судом, оскільки постанова Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року (провадження № 6-389цс16), постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 444/1725/16-ц, на які посилалися позивачі у касаційній скарзі, містять правові висновки щодо застосування частини четвертої статті 390 ЦК України, які судами підставно було взято до уваги.
		Доводи касаційної скарги про те, що, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, суди неправильно застосували норми статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 до  ОСОБА_5 про відшкодування витрат у сумі 1 072 067,40 грн, на яку збільшилась вартість нерухомого майна,  є необґрунтованими, оскільки, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій частині, суди належним чином з`ясували ці обставини у справі і надали належну оцінку доводам сторін. 
		Щодо затвердження мирової угоди сторін у справі
		23 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла спільна заява сторін про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.
		Укладена між сторонами у справі мирова угода передбачає такі умови: 
		«Ми, сторони у справі № 569/6725/22, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дійшли згоди про укладення цієї мирової угоди за наступними обставинами:
		1.   Сторони дійшли згоди про наступний порядок виконання зобов`язань за   обставинами справи, зокрема щодо зменшення відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на   АДРЕСА_2 в контексті взаємних уступок з   5 595 519 (п`яти мільйонів п`ятисот дев`яносто п`яти тисяч) гривень 53 копійок до 3 750 000 (трьох мільйонів сімсот п`ятдесяти тисяч) гривень в  пропорційних частинах та вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
		2.   Сторони посвідчують часткове виконання зобов`язань за обставинами справи на момент підписання цієї угоди, а саме здійснення відшкодування ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) шляхом сплати на користь: ОСОБА_1 і   ОСОБА_2 , кожному окремо, по 200 000 (двісті тисяч) гривень у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на  АДРЕСА_2 та  земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна та в якості відшкодування суми витрат, на яку збільшилася вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна; ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , кожному окремо, по 100 00 (сто тисяч) гривень у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, та як відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна.
		3.   Виходячи з викладених домовленостей та обставин, сторони погодили, що  ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) зобов`язується протягом шести місяців з дня затвердження цієї мирової угоди судом сплатити на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання на АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 1 050 000  (один мільйон п`ятдесят тисяч) гривень у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та   земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, та як відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 в результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна.
		4.   Виходячи з викладених домовленостей та обставин, сторони погодили, що:  ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) зобов`язується протягом шести місяців з дня затвердження цієї мирової  угоди судом сплатити на користь ОСОБА_2   (зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 1 050 000  (один мільйон п`ятдесят тисяч) гривень у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та    земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, та як відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна.
		5.   Виходячи з викладених домовленостей та обставин, сторони погодили, що  ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) зобов`язується протягом шести місяців з дня затвердження цієї мирової угоди судом сплатити на користь ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання на АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) 525 000 (п`ятсот двадцять п`ять тисяч) гривень у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, та як відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 в  результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна.
		6.   Виходячи з викладених домовленостей та обставин, сторони погодили, що  ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) зобов`язується протягом шести місяців з дня затвердження цієї мирової угоди судом сплатити на користь ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання на АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 )  525 000 (п`ятсот двадцять п`ять тисяч) гривень у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, та як відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна.
		7.       Сторони дійшли згоди, що сплата заборгованості може бути проведена шляхом готівкового (з наданням відповідних письмових розписок) чи безготівкового (зарахування на розрахунковий рахунок) розрахунку.
		8.       Сторони цієї справи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дійшли згоди про необхідність просити суд затвердити викладені ними домовленості щодо урегулювання предмету спору у цій справі.
		9.       Сторони цієї справи підтверджують, що дійшли згоди щодо розподілу понесених судових витрат наступним чином: сторони не мають претензій одна до одної щодо стягнення судових витрат, та не мають наміру і підстав для їх стягнення одна з одної після затвердження цієї мирової угоди.
		10.   Сторони вважають, що затвердження цієї угоди та її повне виконання буде мати наслідком відсутність будь-яких претензій матеріального та  морального характеру сторонами одна до одної в майбутньому, що пов`язані з предметом спору у цій справі.
		11.   Мирова угода складена у шести екземплярах, по кожному екземпляру для сторони у справі та один екземпляр до матеріалів судової справи № 569/6725/22 для затвердження судом».
		ЦПК України урегульовано питання затвердження (відмови у затвердженні мирової угоди).
		Згідно з частиною першою статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. 
		У частині п`ятій статті 207 ЦПК України визначено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 
		1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 
		2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
		Затвердженням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб, визначений в умовах мирової угоди.
		Верховний Суд акцентує увагу, що мирова угода в цивільному судочинстві - це вид процесуальної домовленості учасників справи в межах судового процесу, спрямованої на врегулювання спору на підставі взаємних поступок, досягнення компромісу. 
		Аналізуючи зміст мирової угоди, яка подана на затвердження Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що її умови не є такими, що спрямовані на врегулювання спору на підставі взаємних поступок сторін та досягнення компромісу, а тому вона не підлягає затвердженню. 
		Такий висновок Верховного Суду ґрунтується на тому, що відповідно до змісту мирової угоди на відповідачаОСОБА_5 покладено обов`язок з відшкодування позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, та відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна у результаті його поліпшень. 
		Таким чином, мирова угода закріплює лише обов`язки відповідача, однак не містить умов щодо прав, які набуває ОСОБА_5 на підставі цієї мирової угоди.
		Отже, подана мирова угода не відповідає закону та не може бути затверджена Верховним Судом.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті   401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Рибченком Антоном Олександровичем, залишити без задоволення.
		Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                       І. М. Фаловська
		 
		       Судді                                                                                  В. М. Ігнатенко
		С. О. Карпенко
		А. С. Олійник
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...