Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/3435/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 27.06.2024. Зареєстровано: 28.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.06.2024.

Номер судового провадження: К/990/35839/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		27 червня 2024 року 
		м. Київ
		справа №300/3435/21
		адміністративне провадження №К/990/35839/23
		 
		Окрема думка судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Берназюка    Я.О. на постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі № 300/3435/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
		Відповідно до ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні; окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
		І
		Зазначеною постановою Верховного Суду скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023, згідно з якими було:
		визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у перерахунку позивачеві пенсії із збільшенням її розміру на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII;
		зобов`язано ГУ ПФУ здійснити з 01.06.2021 перерахунок та виплату позивачеві пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII, збільшивши пенсію на один відсоток заробітку за кожен рік роботи понад 20 років та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
		Цією ж постановою Верховний Суд ухвалив нове рішення, по суті, аналогічного змісту (без зазначення фактичних мотивів скасування, а не зміни рішень судів попередніх інстанцій):
		визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у перерахунку позивачеві пенсії із збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до частини 2 статті 56 Закону № 796-XII;
		зобов`язано ГУ ПФУ здійснити з 09.01.2021 перерахунок та виплату позивачу пенсії в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII, збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням проведених платежів.
		ІІ
		Вважаю, що у першій частині нового рішення Верховного Суду про задоволення позову варто було (1) замість словосполучення «відмови у перерахунку» зазначити - «відмови у перерахунку та виплаті» (так просив захистити свої права позивач та сформульована друга частина нового рішення про задоволення позову), (2) замість словосполучення «частини 2 статті 56» зазначити - «пункту 2 статі 56» (у статті 56 Закону № 796-XII немає частин, крім того, так сформульована друга частина нового рішення Верховного Суду про задоволення позову).
		Вважаю, що у другій частині нового рішення Верховного Суду про задоволення позову варто було (1) замість словосполучення «понаднормовий стаж» зазначити «додатковий стаж роботи» (таке формулювання відповідатиме положенням пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII), (2) замість словосполучення «проведених платежів» зазначити - «проведених виплат» (так просив захисти свої права позивач, крім того, так сформульовані відповідні положення Закону № 796-XII, в якому міститься лише одне словосполучення у статті 20 «платежі до бюджету»).
		ІІІ
		Вважаю, що у випадку задоволення позову дата з якої позивач має право на захист свого порушеного права, є « 10.12.2020» (не 09.01.2021), оскільки 10.06.2021 позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою (висловився офіційно про порушення суб`єктом владних повноважень його прав), а тому суд, встановивши протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні цієї заяви, зобов`язаний був відраховувати відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України (обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав) шестимісячний строк з дати звернення позивача до відповідача, а не до суду. Протилежний підхід презюмує «вигоду» суб`єкта владних повноважень від зволікання із реалізацією порушеного права суб`єкта приватного права, зокрема, фізичної особи.
		Крім того, згідно з позицією Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформованою у постанові від 12 грудня 2023 року у справі № 380/1907/23, є протиправним застосування до соціальних спорів строку, передбаченого частинами першою та другою статті 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати фізичною особою соціальне право на перерахунок пенсій з дати виникнення такого права без обмеження строком в разі, коли перерахунок непроведений із вини органів Пенсійного фонду України.
		ІV
		Вважаю, що у Верховного Суду не було правових підстав для відступу від позицій цього Суду, сформованих у постановах від 23.10.2019 у справі № 809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21 та від 10.01.2024 у справі № 300/168/21.
		Верховний Суд у цих справах на підставі закону та мотивовано сформував висновки про те, що:
		«Правове регулювання спірних правовідносин змінилось. Закон № 796-ХІІ пов`язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж встановлений частиною 2 ст. 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах визначених частиною 2 ст. 27 Закону № 1058-IV.
		Оскільки позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах ч. 2 ст. 27 Закону № 1058-IV, а залишився на пенсії за віком на умовах ч. 1 ст. 27 Закону № 1058-IV, то відповідач у зв`язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин правомірно припинив виплату позивачу збільшення пенсії, передбачену ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 2148-VIII від 03.10.2017.
		Зазначене кореспондується із висновком Європейського Суду у справі «Великода проти України», в якому суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому рішенні констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, були внесені зміни».
		Без сумніву, ст. 27 Закону № 2148-VIII розрізняє два види пенсії за віком:
		а) Розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп ? Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
		б) За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
		У справі, що розглядається, позивач отримує пенсію відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1058-IV та не звертався до відповідача із заявою про перехід на пенсію відповідно до ч. 2 ст. 27 цього Закону, що дозволило б позивачу претендувати на застосування до нього «раніше діючого законодавства».
		V
		У постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року у справі № 300/3435/21 зазначено:
		« 52. Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можна стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання умов призначення пенсії в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, які запроваджують нові правила виплати такої  надбавки в залежності від призначення пенсії на умовах визначення її розміру згідно із частиною другою статі 27 Закону № 1058-IV, тобто за інших умов її призначення ніж ті, що діяли на час призначення, то такі зміни є такими, що звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло)».
		« 55. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
		До осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати  надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим».
		« 56. Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII».
		Фактично ці висновки Верховного Суду передбачають наступне:
		1.          Виконуючи положення закону, які, зокрема, відповідають критеріям якості закону та легітимної мети, суб`єкт владних повноважень може вчиняти дії, що є протиправними.
		2.          Зміни до закону жодним чином не впливають на право особи скористатися попередніми положеннями цього закону, які вже є нечинними, у будь-який «зручний для особи час», незалежно від жодних обставин (суд може надавати закону зворотної дії в часі).
		3.          Існує можливість «унормування» судом дискримінації (нерівності) між фізичними особами в залежності від часу «набуття ними права», яке в подальшому було законом замінено на інше (інший механізм реалізації).
		4.          Унеможливлення проведення (через прийняття Верховною Радою України законів) пенсійної чи будь-якої іншої реформи в Україні, що особливо небезпечно у період воєнного стану та «післявоєнного» періоду.
		5.          Суд, змінюючи сталу власну позицію (правовий висновок), що стосується права необмеженої (значної) кількості осіб на додаткові виплати з бюджету, які підлягають негайній виплаті, не повинен зважати на положення статті 17 (захист економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу) та статті 95 Конституції України (бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами), а також не повинен враховувати принцип відповідальності за майбутні покоління (responsibility for future generations) як складову верховенства права (додатково див. Окрема думка від 12 березня 2024 року у справі №    440/14216/23). 
		VІ
		У постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року у справі № 300/3435/21 не наведено жодного мотиву стосовно фактичних причин відступу від уже сталої (протягом 5-и років) практики Верховного Суду.
		Єдиний державний реєстр судових рішень вказує на наступну кількість застосувань (згадок) у інших справах (судових рішеннях) постанов (позицій) Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 809/627/18 (1125 разів), від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19 (1031 разів), від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21 (1282 разів) та від 10.01.2024 у справі № 300/168/21 (379 разів).
		У цьому аспекті слід зазначити, що невід`ємною складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, можливість відступу судом від своєї попередньої позиції лише за наявності вагомих підстав; елементом правової визначеності є принцип єдності судової практики, який полягає у забезпеченні однакового правозастосування у судочинстві, що сприяє передбачуваності щодо вирішення спорів між учасниками судового процесу.
		Для узгодження принципу правової визначеності та концепції «живого права» у рішеннях ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду сформувалась стала практика, відповідно до якої відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, тобто суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього причини; метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи та її розвитку.
		Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
		 
		З урахуванням зазначеного, вважаю, що у Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду не було підстав для відступу від правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 23.10.2019 у справі № 809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі №    300/2091/21 та від 10.01.2024 у справі № 300/168/21.
		 
		 
		Суддя                                                                                                     Я.О. Берназюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...