Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/698/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії.
Надіслано для оприлюднення: 28.06.2024. Зареєстровано: 29.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2024.
Дата набрання законної сили: 26.06.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		26 червня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  924/698/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Могил С. К.,  
		за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
		представників учасників справи:
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс"
		на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та
		постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024
		у справі за позовом Першого заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради та Красилівської міської ради
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс"
		про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 41 420,73 грн.
		ВСТАНОВИВ:
		Історія справи
		Перший заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури звернувся із позовом до суду в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради та Красилівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" (далі - ТОВ "Енергопрод Сервіс") про визнання недійсними додаткових угод від 14.10.2022 № 2 та від 14.11.2022 № 3 до договору від 17.02.2022 № 43 про закупівлю електричної енергії, а також стягнення 41 420,73 грн. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внесення змін до договору, з урахуванням вказаних сторонами процентних величин збільшення ціни товару, суперечить законодавству, відповідно до якого збільшення ціни товару до 10 % повинно відбуватися пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку. Отже, укладення спірних додаткових угод здійснено з порушенням чинного законодавства, що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання їх недійсними.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Ухвалою від 03.10.2023 Господарський суд Хмельницької області відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва
		Рішенням від 26.02.2024 Господарський суд Хмельницької області задовольнив позов у повному обсязі.
		Мотивував тим, що укладені між сторонами додаткові угоди не відповідають вимогам частини п?ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Оскільки додаткові угоди є недійсними, то розрахунок за поставлену електричну енергію мав би здійснюватися за ціною, вказаною в договорі від 17.02.2022 №43. Натомість позивач-1 необґрунтовано сплатив відповідачу кошти в сумі 41420,73 грн.Вказав на те, що цінові довідки Харківської торгово-промислової палати, на підставі яких укладені спірні додаткові угоди № 2 та № 3 до договору, не містять інформацію про коливання ціни електричної енергії на ринку, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги як підстава для підвищення ціни за одиницю товару на ринку. Суд наголосив на тому, що не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка   містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.
		Врахував також те, що в залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати   10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю   та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін.
		Виснував, що оспорювані прокурором додаткові угоди не відповідають приписам Закону України "Про публічні закупівлі". Ураховуючи, що оспорювані додаткові угоди до договору підлягають визнанню недійсними, відповідач зобов`язаний повернути позивачеві надміру сплачені кошти за електричну енергію.
		Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 16.04.2024 залишив рішення суду першої інстанції без змін.
		Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач правомірно пред`явив позов у цій справі за місцем виконання договору. 
		Короткий зміст касаційної скарги 
		ТОВ "Енергопрод Сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі -  ГПК України) скаржник посилається на те, судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у: 
		- постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2022 у справі № 904/193/22, від 21.12.2022 у справі № 904/180/22, постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 щодо ефективного способу захисту порушених прав та щодо застосування норм частини першої статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
		- постанові Великої Палати Верховного Суду, сформульованих в підпунктах 8.20 - 8.27 та 10.1 - 10.3  постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо застосування положень статей   2,   22 Бюджетного кодексу України (далі - БК  України)   та   пунктів 5, 7, 43 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №   228.
		Скаржник також обґрунтовує касаційну скаргу тим, що, на його думку, наразі відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми ст. 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах (в контексті покладення відповідальності за порушення вимог, установлених Законом України "Про публічні закупівлі" та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону), у тому числі, пункту 2 частини п`ятої   статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
		З цих підстав відповідач також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах.
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що спір у цій справі суди вирішили з порушенням правил територіальної підсудності.
		За доводами скаржника, предметом спору у цій справі є визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених коштів, що обумовлено порушенням частини п`ятої статті 41 Закону України    "Про публічні закупівлі", а не внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару, відповідно, в даному випадку застосовуються загальні правила підсудності, визначені у   статті 27 ГПК України, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.06.2019 у справі № 903/432/18.
		Скаржник також звертає увагу на те, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.10.2022 №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування". Зазначена постанова не обмежує збільшення ціни товару лише 10 %, а допускає збільшення ціни навіть на відсоток коливання ціни такого товару на ринку. Проте суди попередніх інстанцій положення наведеної постанови не врахували.
		Підстави передачі справи на розгляд палати
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що спір у цій справі суди вирішили з порушенням правил територіальної підсудності. 
		У справі, що розглядається, господарські суди попередніх інстанцій визначили територіальну підсудність справи про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 41 420,73 грн за місцезнаходженням позивача, застосувавши при цьому положення частин першої та п`ятої статті 29 ГПК України з огляду на те, що умовами укладеного сторонами договору місцем поставки визначені населені пункти, які знаходяться у Хмельницькій області.
		Під час касаційного перегляду колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд здійснював касаційний перегляд справи № 924/674/21 за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Хмельницької обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейн Енерджі" про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення.
		У постанові від 15.06.2022 у cправі №  924/674/21 Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду визнала безпідставними доводи товариства про те, що справа № 924/674/21 була розглянута з порушенням територіальної підсудності, оскільки відповідно до умов договору місце поставки товару здійснюється за місцезнаходженням АЗС учасника на території Хмельницької області.
		Також у постанові від 30.01.2024 у cправі №  924/564/22 Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що суд першої інстанції рішення ухвалив з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) з огляду на частину п`яту статті 29 ГПК України, оскільки умовами договору було погоджено місце поставки товару. 
		Проте колегія суддів не погоджується з цими висновками, з огляду на таке.
		Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		У постанові від 19.02.2021 у справі 904/2979/20, розглядаючи питання відповідності приписам законодавства договору поруки, як підстави для зміни територіальної підсудності спору, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначав, зокрема, що для учасника справи місце її розгляду не може не мати певного значення та не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сторона не є заінтересованою у розгляді справи за належною територіальною юрисдикцією (див. пункти 59 та 61).
		Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).
		У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
		Так, за загальним правилом, визначеним у частинах першій, другій статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
		Відповідно ж до частини першої статті 29   ГПК України "Підсудність справ за вибором позивача" право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої   статтею 30 цього Кодексу.
		За частиною п`ятою цієї ж статті позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.
		Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
		Відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; 4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. 
		Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
		Колегія суддів зазначає, що у справі, що переглядається, спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору поставки, а місце поставки не має значення для визначення юрисдикції спору. Іншими словами, за синалагматичним договором, який передбачає зустрічні зобов`язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов`язання виник спір.
		Тому, на думку колегії суддів, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 ЦК України.
		У разі спору про стягнення грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору не підлягає застосуванню і пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України, відповідно до якого якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання; якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання. 
		Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов`язання про фізичну  сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов`язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує. 
		Отже, поняття місця виконання грошового зобов`язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції і не може бути встановлене договором. У зв`язку з цим не підлягає застосуванню і частина п`ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.
		Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним правочину, то така вимога також не стосується місця виконання договору ані в частині поставки, ані в частині сплати коштів.
		Отже, на переконання колегії суддів, у справі, що переглядається, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом частини першої статті 27 ГПК України: позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.
		Таким чином, колегія суддів пропонує відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у cправі №  924/674/21 щодо застосування частин першої та п`ятої статті 29 ГПК України. 
		За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначених процесуальним законом.
		Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
		Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, передати справу на розгляд об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
		З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
		Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №   823/2042/16).
		Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
		Враховуючи наведене та з огляду на необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2022 у cправі №924/674/21, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає за необхідне передати справу №   924/698/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		УХВАЛИВ:
		Справу № 924/698/23 за позовом Першого заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради та Красилівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. 
		Головуюча                                                                                          Л. Рогач
		Судді                                                                                                    Н. Волковицька
		                                                                                                    С. Могил

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...