Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/5169/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2024.
Дата набрання законної сили: 20.06.2024
Номер судового провадження: 61-16166ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 червня 2024 року                    
		м. Київ
		 
		справа № 991/5169/23
		провадження № 61-16166св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора в інтересах держави,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Островською Олесею Нектаріївною, на рішення Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року у складі головуючої судді Саландяк О. Я., суддів Олійник О.В., Широкої К.Ю.та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 листопада 2023 року у складі головуючого-судді Павлишина О. Ф., суддів Никифорова А. С., Чорної В. В.
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		У червні 2023 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора в інтересах держави (далі - позивач, прокурор) звернувся до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
		Позов мотивований тим, що 13 лютого 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору продавець передав у власність, а покупець прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 (далі - об`єкт нерухомості). Квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні, житлова площа 62,9 кв. м, загальна площа 103,3 кв. м. Договірна ціна об`єкта нерухомості становить 1 862 335,43 грн.
		14 лютого 2020 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) укладено договір дарування об`єкту нерухомості, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. Згідно з пункту 1 договору дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровувана приймає у власність як дарунок об`єкт нерухомості. Сторони оцінюють дарунок на суму 1 862 335,43 грн (пункт 3 договору дарування). 
		Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. 13 лютого 2020 року о 12.56 проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомості (реєстраційний номер 2030109146101) за ОСОБА_3 , а 14 лютого 2020 року о 09.56 - за ОСОБА_1 .
		Установлено, що ОСОБА_1 10 січня 2013 року прийняла присягу державного службовця та з того часу і дотепер працює в органах Державної митної служби України. Станом на час набуття об`єкта нерухомості вона обіймала посаду заступника начальника відділу митного оформлення «Запитів» митного поста «Львів-північний» Галицької митниці Державної митної служби України, на яку призначена наказом в.о. начальника Галицької митниці Державної митної служби України від 18 грудня 2019 року № 99-о.
		24 березня 2021 року ОСОБА_1 шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, у якій у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» зазначила, що 14 лютого 2020 року набула право власності на об`єкт нерухомості загальною вартістю 1 862 336,00 грн. При цьому в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації вказала підставу набуття такого активу - подарунок у негрошовій формі від ОСОБА_3 . Зазначену інформацію ОСОБА_1 попередньо підтвердила під час подання на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції про суттєві зміни в майновому стані 18 лютого 2020 року. У розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» щорічної декларації за 2020 рік ОСОБА_1 місцем фактичного проживання вказала об`єкт нерухомості.
		Те, що ОСОБА_3 набула право власності на об`єкт нерухомості за дорученням ОСОБА_1 та вона може як опосередковано, так і прямо вчиняти щодо цього активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження підтверджено таким: 
		наявність між власником та суб`єктом декларування родинних відносин ( ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 );  
		майже одночасне оформлення права власності на об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 після реєстрації права за її матір`ю ОСОБА_3 , що свідчить про те, що суб`єкт декларування координує поведінку номінального власника активу для подальшого його набуття у власність; 
		приховання факту фактичного набуття активу пояснюється відсутністю задекларованих грошових заощаджень та законних доходів у ОСОБА_1 за звітні роки, що передували даті набуття об`єкта нерухомості;  
		згідно з відомостями декларації за 2020 рік та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй належить дороговартісне  майно, а саме: - трикімнатна квартира АДРЕСА_2 (набуте на підставі договору дарування від 14 лютого 2020 року, дарувальник - ОСОБА_3 ); ? двокімнатна квартира АДРЕСА_3 (набуте на підставі договору дарування від 13 жовтня 2021 року, дарувальник - ОСОБА_3 ); ? автомобіль марки «HONDA» модель «CR-V» (підстава набуття, що вказана в щорічній декларації за 2020 рік, безоплатне користування). 17 грудня 2019 року ОСОБА_3 видала довіреність ОСОБА_1 на представлення інтересів та продаж вказаного автомобіля. При цьому право власності на автомобіль за ОСОБА_3 виникло 08 листопада 2019 року на підставі договору купівлі-продажу № 6329/19/026354. Таким чином ОСОБА_1 на сьогодні має у власності 2 квартири та на праві користування автомобіль, кожен з цих активів набутий нею у подібний спосіб, спочатку оформлено право власності на мати з подальшим, майже одночасним, даруванням чи надання у користування своїй дочці.
		Під час збору доказів необґрунтованості активів отримано пояснення від попереднього власника об`єкта нерухомості - ОСОБА_2 , який повідомив, що перед купівлею огляд квартири проводили та всі організаційні питання вирішували чоловік та молода жінка (безпосередньо ОСОБА_1 ), а під час оформлення документів у нотаріуса уже були присутні старші за віком чоловік та жінка (тобто батьки ОСОБА_1 ). При цьому набуття активу не відповідає інтересам третьої особи, так як для купівлі квартири були використанні всі заощадження подружжя ОСОБА_3, а також позичена значна сума грошових коштів. Постійне місце проживання ОСОБА_3 - м. Бережани Тернопільської області, а тому вигода ОСОБА_1 більш ймовірна, оскільки її місце роботи територіально знаходиться поруч з придбаною квартирою.
		Об`єкт нерухомості набутий матір`ю ОСОБА_1 14 лютого 2020 року, а тому аналізу підлягають щорічні декларації за 2019 та 2020 року (за період, що передував укладенню договору купівлі-продажу). Сукупний  розмір законних доходів ОСОБА_1 на дату набуття квартири, які могли бути використанні, становив 112 271,50 грн, відтак вона не мала фінансової можливості самостійно придбати об`єкт нерухомості.
		Щодо фінансової спроможності ОСОБА_3 придбати квартиру, то за період з 2000 по 2012 року вона отримала доходів на суму 196 240,92 грн. Починаючи з 07 травня 2012 року по лютий 2020 року отримала виплати у розмірі 117 200,38 грн, а всього - 337 648,31 грн. Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 за період з 2001 по 2020 роки отримав сукупний дохід на суму 1 245 679,31 грн. Сукупний бюджет подружжя складав 1 559 120, 69 грн. Витрати подружжя на придбання майна за вказаний період становили 927 312,50 грн. Станом на 13 лютого 2020 року (дата набуття об`єкту нерухомості) різниця між доходами та витратами подружжя ОСОБА_3 становила 631 808,19 грн, проте насправді вказана сума значно менша, оскільки не враховано витрати на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, проїзд тощо. Таким чином ОСОБА_3 як самостійно, так і за рахунок спільних заощаджень з чоловіком, не мала фінансової спроможності придбати об`єкт нерухомості, який у подальшому був подарований дочці - ОСОБА_1 .
		Під час проведення моніторингу способу життя на підставі статті 514 Закону України «Про запобігання корупції» Національним агентством отримано пояснення від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо походження коштів, використаних на придбання об`єкта нерухомості. Зокрема, ОСОБА_3 повідомила, що кошти, використані на придбання квартири, набуті у процесі трудової діяльності, продажу належного майна, а також отриманої позики у 2019 році у розмірі 2 000 000,00 грн на підставі договору позики, укладеного між нею та ОСОБА_5 . Факт одержання грошових коштів підтверджується розпискою. Разом з тим про існування обґрунтованих сумнівів щодо реального здійснення позики свідчать відомості, зокрема, щодо фінансового та матеріального стану ОСОБА_5 . Так, за період з 1998 по 2019 року ОСОБА_5 отримав дохід у розмірі 2 758 904,34 грн. З квітня 2015 року останній отримує пенсію по інвалідності, за період до дати надання позики отримав 74 631,92 грн. Згідно з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру транспортних засобів він одержав доходи на загальну суму 188 176,00 грн. Таким чином загальний розмір доходів ОСОБА_6 становить 3 021 712, 26 грн. Щодо витрат на придбання нерухомості та транспортних засобів, понесених ОСОБА_5 , такі складають 777 417,50 грн. Отже, станом на дату надання ОСОБА_3 позики різниця між доходами та витратами ОСОБА_5 могла становити 2 244 294, 76 грн (не враховуючи витрат на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, проїзд тощо). З урахуванням інформації, що міститься на веб-сайті Державної служби статистики України щодо сукупних витрат у середньому за місяць з розрахунку на одне домогосподарство у розрізі з 1999 року по листопад 2019 року, ймовірно достовірний дохід ОСОБА_5 станом на 01 листопада 2019 року становить 1 455 011,56 грн. Однак слід звернути увагу й на строк договору, встановлений сторонами, ? 5 років. При цьому ОСОБА_5 було відомо, що ОСОБА_3 отримує пенсію за віком, інші джерела доходів у неї відсутні, тому надання такої значної суми в позику безпроцентно варто оцінювати як подарунок без реальної перспективи його повернення в майбутньому. За своїми характеристиками та умовами вказаний правочин не відповідає загальним засадам розумності.
		Згідно з проведеним розрахунком, загальний розмір законних доходів ОСОБА_1 на дату набуття активу, які могли бути використанні, становив 112 271,50 грн. Тож різниця між вартістю об`єкта нерухомості та законним доходами суб`єкта декларування становить 1 750 064,93 грн. Вказана різниця перевищує визначену в частині другій статті 290 ЦПК України мінімальну межу виміру - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом ( 1 003 500,00 грн), та не перевищує межу, встановлену статтею 3685  КК України. Отже має місце вважати необґрунтованим набуття об`єкта нерухомості. 
		Під час аналізу відомостей про доходи, задекларовані ОСОБА_1 за період 2015-2020 роки, установлено, що річний розмір законних доходів не дає можливості здійснити заощадження, необхідні для придбання коштовного майна. При цьому, ОСОБА_1 розуміла, що у разі придбання нею активів за відсутності законних доходів стосовно неї можуть бути вжиті заходи, спрямовані на моніторинг способу її життя, з метою встановлення відповідності її рівня життя наявним у неї та членів її сім`ї майну й одержаним ними доходами згідно з декларацією, що подається відповідно до закону.
		Таким чином, 13 лютого 2020 року ОСОБА_3 набула у власність об`єкт нерухомості вартістю 1 862 336,43 грн за дорученням її дочки ОСОБА_1 ? заступника начальника відділу митного оформлення «Запитів» митного поста «Львів-північний» Галицької митниці Державної митної служби України, яка може прямо вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження.
		Прокурор просив:
		визнати необґрунтованим актив вартістю 1 862 336,43 грн, а саме - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 103,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2030109146101;
		звернути стягнення на необґрунтований актив - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 103,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2030109146101, з ОСОБА_1 у дохід держави в межах суми 1 862 336,00 грн.
		Короткий зміст судових рішень 
		Рішенням Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 листопада 2023 року, задоволено позов Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора.
		Визнано необґрунтованим актив, вартістю 1 862 336, 43 грн, а саме - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 103,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2030109146101, яка належить ОСОБА_1 .
		Звернено стягнення на необґрунтований актив - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 103,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2030109146101, з А. В. в дохід держави в межах суми 1 862 336,00 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		ОСОБА_1 , будучи державним службовцем, є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», і щодо її активів, за наявності передбачених законом умов, може застосовуватися інструмент визнання активів необґрунтованими і їх стягнення в дохід держави. Відповідно до примітки до статті 513 Закону України «Про запобігання корупції» державні службовці категорії «Б» є службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. На таких осіб поширюються додаткові заходи здійснення фінансового контролю, визначені частиною четвертою статті 52 цього Закону, зокрема повідомляти про суттєві зміни в майновому стані, а згідно з абзацом 2 частини першої статті 513 Закону їх декларації підлягають обов`язковій повній перевірці. При цьому щодо ОСОБА_1 , як суб`єкта декларування, може здійснюватися вибірковий моніторинг способу життя;
		активами, щодо необґрунтованості яких вирішується питання, позивач визначає об`єкт нерухомості, власником якої є ОСОБА_1 , вартістю 1 862 336,00 грн. З огляду на те, що вказана квартира набута після 28 листопада 2019 року, щодо неї  може бути пред`явлено позов про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
		оскільки позовні вимоги стосуються активів, набутих у 2020 році, необхідним є врахування даних щодо майнового стану ОСОБА_1 до дати такого набуття. На підтвердження фінансового стану та неможливості набуття активів до позовної заяви позивачем додано, зокрема, декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, подані ОСОБА_1 за 2016-2021 роки (т. 2, а. с. 106-129). Під час розгляду справи колегією суддів досліджені подані прокурором копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, які були подані ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру декларацій за 2016-2020 роки та повідомлення про суттєві зміни майнового стану за 2021 рік (т. 2, а. с. 106-133). Разом з тим, декларація за 2019 рік вважається такою, що має підсумковий характер по відношенню до попередніх, а відтак саме вона під час розгляду справи підлягає найдетальнішому аналізу на предмет розміру законних доходів відповідача;
		суд встановив, що згідно з щорічною декларацією ОСОБА_1 за 2019 рік станом на 31 грудня 2019 року у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» зазначено заробітну плату, отриману за основним місцем роботи у розмірі 165 653,00 грн, у розділі 12 «Грошові активи» відомості відсутні (т. 2, а. с. 121-124). Відповідно до відомостей в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» щорічної декларації за 2020 рік доходи ОСОБА_1 становили: заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, у розмірі 261 268,00 грн; подарунок у негрошовій формі вартістю 1 862 336,00 грн, у розділі 12 «Грошові активи» відомості відсутні. Також у розділі 3 відображено наявність квартири що відповідає об`єкту нерухомості, який є предметом позову (т. 2, а. с. 125-129, 140-142). Також відомостями, які містяться у повідомленні про суттєві зміни, поданому ОСОБА_1 17 жовтня 2021 року, нею відображено отримання 13 жовтня 2021 року подарунку у негрошовій формі у розмірі 195 300,00 грн від ОСОБА_3 та зазначено у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» набуття від ОСОБА_3 у цей же день квартири площею 65,1 кв. м, розташованої у м. Івано-Франківськ, вартістю на дату набуття 195 300,00 грн (т. 2, а. с. 132-133). З розрахункових листів за 2020 рік щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати та відомостей про рух коштів на належному їй рахунку №  НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Райффайзен Банк», за період з 01 січня 2020 року до 13 лютого 2020 року вона отримала заробітну плату в розмірі 16 221,50 грн (т. 2, а. с. 93-93 зворот). Тобто, сукупний розмір законних доходів ОСОБА_1 на дату набуття активу, які могли бути нею використані, становив 112 271,50 грн (розмір максимально можливих грошових активів на кінець 2019 року (96 050,00 грн ? грошові активи, які не підлягають декларуванню відповідно до пункту 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції») та доходів за січень-лютий 2020 року (16 221,50 грн), без урахування витрат). Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що різниця між вартістю об`єкта нерухомості та законними доходами суб`єкта декларування становить 1 750 064,93 грн (1 862 336,43 грн (вартість об`єкта нерухомості) - 112 271,50 грн (законні доходи)). Є очевидним, що ОСОБА_1 не мала фінансової можливості за рахунок законних доходів самостійно придбати об`єкт нерухомості. Вказана різниця перевищує визначену в частині другій статті 290 ЦПК України мінімальну межу виміру - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом (1 003 500,00 грн), та не перевищує межу, встановлену статтею 3685 КК України (6 831 500,00 грн), що може свідчити про необґрунтованість набуття об`єкта нерухомості;
		колегія суддів відхилила доводи представника відповідача щодо включення до таких розрахунків розміру доходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , так як вони не є особами, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи членами сім`ї такої особи. Разом з тим, ураховуючи, що позивач доводить відсутність коштів на придбання об`єкта нерухомості, а відповідач доводить волевиявлення та наявність коштів на придбання об`єкта нерухомості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , судом досліджено надані сторонами відповідні докази щодо цих обставин;
		щодо ОСОБА_3 суд дослідив: копію трудової книжки ОСОБА_7 , відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та встановив, що максимально можливий сукупний дохід ОСОБА_3 станом на лютий 2020 року складав 8 648 руб 81 коп. та 315 441,33 грн без врахування витрат. При цьому колегія суддів не враховує у дохід ОСОБА_3 вказані відповідачем у відзиві на позовну заяву та запереченні, готівкові кошти, що розміщені у 2015 році на депозитному рахунку в АТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 53 000,00 грн, оскільки ці кошти є заощадженнями з доходів за попередні періоди, що обраховані вище. Водночас суд враховує нараховані відсотки по депозитному рахунку в банку у розмірі 2 000,00 грн;
		щодо ОСОБА_4 суд дослідив: копію трудової книжки ОСОБА_4 , витяг із послужного списку, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30 грудня 2015 року № 207, посвідчення серії НОМЕР_3 від 27 січня 1997 року, посвідчення серії НОМЕР_4 від 10 квітня 2006 року, посвідчення серії НОМЕР_5 від 27 жовтня 2016 року, довідку Обласної МСЕК від 26 жовтня 2016 року № 0803253. За наслідками дослідження вказаних доказів суд встановив самостійну трудову діяльність ОСОБА_4 у період з 1972 по 1980 роки, проходження служби в Демократичній Республіці Афганістан у період з 1985 по 1987 роки та відомості про проходження військової служби у період з 1980 по 2005 роки, у тому числі у складі ПГВ з 1990 по 1992; наявність пільг та статусів ветерана війни - учасника бойових дій, інваліда війни, інваліда ІІ групи. Однак вказані документи не містять конкретних даних про кількість та розміри призначеного чи виплаченого грошового забезпечення у вказані у ньому періоди, забезпечення військовослужбовця чи його родини продуктовими пайками, відомостей про видачу чеків та їх кількість. Також суд дослідив докази щодо отриманих ОСОБА_4 доходів за період з жовтня 1977 по лютий 2020 року та встановив, що максимально можливий сукупний дохід ОСОБА_4 станом на лютий 2020 рік склав: 1 529 402 руб 09 коп., 377 623 968 крб, 2 082 415,85 грн без урахування витрат. Відтак, максимально можливий сукупний бюджет подружжя ОСОБА_3 без врахування витрат станом на лютий 2020 рік становив 1 538 050 руб 90 коп. + 377 623 968 крб + 2 397 857,18 грн (1 529 402 руб 09 коп. + 377 623 968 крб + 2 082 415,85 грн + 8 648 руб 81 коп. та 315 441,33 грн). Водночас з наданих позивачем доказів установлено, що мінімально можливі витрати подружжя ОСОБА_3 на придбання майна за вказаний період становили 930 510,50 грн. Отже, станом на 13 лютого 2020 року різниця між доходами та витратами подружжя ОСОБА_3 становила 1 538 050 руб 90 коп + 377 623 968 крб + 1 467 346,68 грн = 1 538 050 руб 90 коп. + 377 623 968 крб + 2 397 857,18 грн - 930 510,50 грн. При цьому встановлена судом сума обчислена без врахування витрат на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, підтримання житла у стані придатному для проживання, проїзд у транспорті, на підтримку здоров`я, купівлю трьох автомобілів, їх утримання та заправку, забезпечення двох дітей тощо. Представник відповідача у судовому засіданні не оспорювала суми доходів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а лише доповнила їх відомостями, що стосувались доходів до 2018 року та про заощадження родини, так само і не оспорювались здійсненні останніми витрати, про які вказав позивач у позовній заяві та які були перевірені у ході судового розгляду;
		щодо майнового стану ОСОБА_5 , то колегія суддів, ураховуючи, що договір позики, на який посилається відповідач, укладено 01 листопада 2019 року, то колегія суддів надає оцінку доказам щодо його майнового стану до вказаної дати. Дослідивши відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку та військового збору, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру транспортних засобів та надавши їм оцінку, а також інформацію, надану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, суд встановив, що загальний розмір законних доходів ОСОБА_5 станом на час можливого надання позики становив 3 023 015,51 грн. Водночас ОСОБА_5 здійснив витрати на придбання нерухомості та транспортних засобів на загальну суму 1 677 417,50 грн, відтак станом на дату надання позики ОСОБА_3 різниця між законними доходами та витратами ОСОБА_5 становила 1 345 598, 01 грн (вказана сума не включає витрат на забезпечення нормальної життєдіяльності родини, витрат на утримання іншого майна тощо). Крім того, у матеріалах справи наявні відомості про купівлю-продаж транспортних засобів, що загалом узгоджується із поясненнями ОСОБА_5 щодо виду його діяльності, однак встановити вартість угод, які стосуються таких транспортних засобів неможливо через відсутність такої інформації у реєстраційних картках транспортних засобів та картках на реєстрацію транспортного засобу для фізичної особи (т. 3, а. с. 186, 188, 190, 193, 198, 200, 201, 203, 206, 209, 211, 213, 215, 219, 221, 240);
		з матеріалів справи вбачається, що під час проведення моніторингу способу життя на підставі статті 514 Закону України «Про запобігання корупції» Національним агентством отримано пояснення від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо походження коштів, використаних для придбання об`єкта нерухомості (т. 2, а. с. 155-178, 179-187). Зокрема, ОСОБА_3 повідомила, що кошти на квартиру вона із своїм чоловіком використали із власних заощаджень, які були ними набуті за результатами трудової діяльності, продажу належних їм квартир у АДРЕСА_5 у 2016 році, а також отримання позики у 2019 році. ОСОБА_5 вказав, що кошти було надано ОСОБА_3 (його тещі) безпосередньо в день укладення договору та у готівковій формі. Позикодавець розраховує, що позика має бути повернута за рахунок коштів подружжя ОСОБА_3, у тому числі доходів, які можуть бути отримані у майбутньому від продажу належного їм нерухомого та рухомого майна, оплати за судовим рішенням про стягнення заборгованості із УПФ. Крім того, колегія суддів ураховує наступні обставини: рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2012 року (справа № 1915/578/2012) стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, у розмірі 700,00 грн щомісячно з 2012 по 2015 роки (т. 5, а. с. 169-171); рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 січня 2022 року (справа № 607/16528/21) про часткове задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договорами позики встановлено, що 16 січня 2019 року ОСОБА_5 надав ОСОБА_8 позику у розмірі 900 000,00 грн, який, в свою чергу, зобов`язань за договорами позики не виконав, позичених коштів не повернув (т. 5, а. с. 172-176). Отже, враховуючи виключно встановлений у ході судового розгляду розмір максимально можливих законних доходів ОСОБА_5 та розмір мінімально можливих його витрат за період, який має значення у цій справі, колегія суддів вважає, що майновий стан ОСОБА_5 не дозволяв йому 01 листопада 2019 року надати позику у розмірі 2 000 000,00 грн, а відтак обставини купівлі об`єкта нерухомості у цій справі, в тому числі за рахунок такої позики, є необґрунтованими;
		відповідно до абзацу 2 частини другої статті 81 ЦПК України у цій категорії справ тягар доведення обґрунтованості активів (спростування необґрунтованості) покладається на відповідача за наявності двох умов: достатньої доведеності зв`язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та  доведеності наявності різниці між вартістю активів та законними доходами, визначеної частиною другою статті 290 ЦПК України. Відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 6 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та частини п`ятої статті 290 ЦПК України Державним бюро розслідувань здобуто відомості про набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, а саме ? заступником начальника митного оформлення запитів митного поста «Львів - північний» Львівської митниці - ОСОБА_1 , державним службовцем категорії «Б», активів з ознаками необґрунтованості. В цій справі відповідач не була безпосереднім законним набувачем активу, про необґрунтованість якого стверджує позивач, однак в силу договору дарування від 14 лютого 2020 року, укладеного наступного дня після його набуття третьою особою, набула права володіння ним. На підставі досліджених доказів зв`язок відповідача як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, із активом, про необґрунтованість якого стверджує позивач, є очевидним. Обставини цієї справи свідчать про те, що прямий спосіб набуття цих активів ОСОБА_3 за умови недостатності розміру законних доходів для такого набуття, одночасно виступає опосередкованим способом набуття активів ОСОБА_1 ;
		сукупність вторинних ознак, які містяться в укладених договорах, близький ступінь родинних зв`язків третіх осіб із відповідачем, проживання ОСОБА_1 у м. Львів у зв`язку з переведенням по службі та необхідністю мати житло за місцем роботи, показаннях ОСОБА_9 щодо огляду квартири не безпосередньо особами, які її в подальшому придбали, дозволяють дійти висновку, що ОСОБА_3 діяла в інтересах суб`єкта декларування та набула спірну квартиру за дорученням ОСОБА_1 . Через мізерність строку періоду перебування активу у володінні ОСОБА_3 не є можливим надати оцінку можливості ОСОБА_1 прямо чи опосередковано вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Разом з тим встановлення набуття активу у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у повній мірі підпадає під визначення «набуття активів» у розумінні пункту 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України;
		колегія суддів критично оцінила показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки вказані особи є зацікавленими в результатах розгляду справи через належність їх до кола родичів відповідача, а їх показання є суперечливими як між собою, так і не узгоджуються з фактичними обставинами справи, які встановлено із досліджених доказів. Зокрема, ОСОБА_4 в ході допиту допустив суперечливість власних показань, зокрема у тому, що його родина протягом своєї життєдіяльності не несла жодних витрат, а понесені витрати є настільки мізерними, що не впливають на розмір заощаджень, які наведені у відзиві на позов. Із його пояснень вбачається, що до купівлі квартири 13 лютого 2020 року його родина несла витрати на ремонт житла у м. Бережани та в м. Івано-Франківськ, користувався автомобілем, а відтак він ніс витрати на пальне, проживав в готелі, проходив із дружиною лікування тощо. Такі витрати не можливо вважати такими, що не вплинули на розмір заощаджень родини, на що посилається відповідач. Крім того, свідок ОСОБА_4 посилається на обставини, які не доведені документально, хоча могли бути підтверджені належними доказами, зокрема щодо наданих відомостей про: купівлю-обмін валюти, про розмір витрат на ремонт житла у м. Бережани Тернопільської області, про які йдеться у рішенні суду від 11 серпня 2015 року у справі про визнання права на проживання (т.5, а. с. 163-168), про безкоштовне лікування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у відповідних медичних установах, якщо такі особи дійсно хворіють, відомості про першоджерело грошових коштів, які перебувають на компенсаційних рахунках ОСОБА_4 в АТ «Ощадбанк» (т. 5 а. с. 151) тощо. Також суд звертає увагу на суперечливість показань ОСОБА_4 щодо купівлі спірної квартири у м. Львів для власних потреб, оскільки така мета придбання та користування об`єкта нерухомості не співвідноситься із негайним його переоформленням на інших осіб. Показання свідка ОСОБА_5 про те, що його діяльність відображена у звітності фіскальних органів не узгоджується із його показаннями про наявність можливості надати ОСОБА_3 позику у розмірі 2 000 000,00 грн із врахуванням наданої 16 січня 2019 року позики ОСОБА_8 у розмірі 900 000,00 грн (т. 5, а. с. 172) та розміру аліментів, стягнутих судовим рішенням. Твердження ОСОБА_5 про високу успішність його бізнесу, який полягає, зокрема, і у купівлі рухомого/нерухомого майна з метою його перепродажу за більшу вартість, не узгоджується з його ж показаннями про необхідність отримання банківського кредиту у 2005 році, а також історією купівлі-продажу гаража за адресою: АДРЕСА_6 , який було відчужено ним за суму на 93 757,00 грн меншу, ніж придбано (т. 3, а. с. 168-171). Крім того, ОСОБА_5 також відмовився назвати розмір своїх заощаджень, який з`ясовувався виключно з метою надання оцінки його спроможності надати позику, про які стало відомо в ході розгляду справи;
		неявка свідка ОСОБА_3 у судове засідання всупереч обов`язку такої явки, неповідомлення причин неявки та відсутність доказів причин її поважності розцінюється колегією суддів як небажання останньої надати правдиві та достовірні показання суду, з огляду на відсутність повідомлення про таку відмову та її причини, як це передбачено частиною другою статті 71 ЦПК України;
		колегія суддів вважала доводи відповідача про відсутність значних витрат на утримання житла родини неспроможними, а показання свідка ОСОБА_4 про те, що такі витрати стосувались лише побілки та встановлення лічильника - неправдивими, оскільки спростовуються змістом рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року (справа № 2/593/214/2015) про задоволення позову ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_10 до військової частини НОМЕР_2 про визнання права на проживання. Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що  ОСОБА_3 пояснила, що реконструкція приміщення у житлове: проведення газу, води, опалення, встановлення сантехніки, встановлення вікон, дверей, водяних та газових лічильників було проведено позивачами за власні кошти та з дозволу відповідача, що було враховано судом під час ухвалення судового рішення у цій справі. У матеріалах справи № 2/593/214/2015 наявні докази виду та сум таких витрат, разом з тим, відповідач не доводив суду їх дійсний розмір, пославшись виключно на його мізерність;
		колегія суддів вважала за необхідне надати оцінку відомостям з листа начальника філії Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» Я. Соляра від 04 серпня 2023 року № 117.29-32/42801/2023, зі змісту якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_4 відкриті компенсаційні рахунки в ТВБВ № 10019/032 філії Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк», залишки за якими складають наступні суми: рахунок № НОМЕР_7 - 8 427,30 грн; рахунок № НОМЕР_6 - 585,50 грн. Станом на 14 серпня 2012 року за рахунком №  НОМЕР_6 була проведена виплата компенсації в сумі 1 000,00 грн (т. 5, а. с. 151). З урахуванням пояснень ОСОБА_4 , які надані у судовому засіданні, за відсутності доказів походження цих коштів від його батьків/баби, вбачається, що на цих рахунках, зокрема, зберігається частина заощаджень від його власної трудової діяльності, зараховані в період несення ним військової служби. Відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 року, який набув чинності 11 лютого 1997 року, адміністративно встановлено курс гривні до радянського карбованця для цілей перерахунку заощаджень: 1,05 гривні/крб. станом на 01 жовтня 1996 року. Відтак розмір заощаджень у карбованцях, які підлягають відновленню за вказаним Законом, є значним, а тому суттєво впливає на розмір заощаджень ОСОБА_4 у вказаній валюті, який наведений у відзиві та позиції відповідача у справі;
		колегія суддів вважала за необхідне надати оцінку аргументам ОСОБА_1 щодо обміну заощаджень сім`ї ОСОБА_3 на долари США та на гривні з метою подальшої купівлі об`єкта нерухомості. Зокрема, за викладеною в ході судового розгляду версією відповідача, за рахунок конвертації у різні періоди карбованців СРСР та гривень у долари США та навпаки, такі заощадження виросли за рахунок росту курсу валют. У відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні вказувала, зокрема, про те, що її батько у 1990-1992 роках проходив військову службу в Польській Народній Республіці, отримав дохід та разом з сімейними заощадженнями обміняв на 8 000,00 доларів США. У 2005 році за рахунок виплат при звільненні з військової служби у 2005 році придбав 7 500,00 доларів США, а в 2010 та 2016 роках дохід від продажу нерухомого майна обміняли на 13 000,00 доларів США. У судовому засіданні ОСОБА_4 вказував, що обмін валюти із доларів США на гривні з метою купівлі 13 лютого 2020 року квартири у м. Львів відбувся напередодні угоди у м. Тернопіль. Разом з тим, загальновідомими фактами/обставинами є те, що у СРСР громадяни не мали права вільно володіти іноземною валютою у готівковій формі або на банківських рахунках. Навіть за умови, що вони її отримували, наприклад, працюючи за кордоном, то повертаючись в СРСР валюта обмінювалася за офіційним курсом на карбованці або на чеки «Зовнішпосилторгу» та «Зовнішторгбанку». Неофіційні операції з валютою були кримінальним злочином. Проте, чорний валютний ринок існував і долар там коштував в середньому у 14-15 разів дорожче за офіційний курс. Системний аналіз положень Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21 червня 2018 року № 2473-VIII, Постанови № 2 «Про затвердження Положення про здійснення операцій із валютними цінностями», прийнятої 02 січня 2019 року Правлінням Національного банку України дозволяє зробити висновок, що внаслідок валюто-обмінної операції особі видається, зокрема, квитанція/чек, що підтверджує здійснення такої операції. У судовому засіданні представник відповідача вказала, що ОСОБА_4 здійснювались валюто-обмінні операції, зокрема, і за кордоном, однак квитанцій та чеків він не зберігав, тому надати їх відповідач не може. Разом з тим факти проведення купівлі-продажу іноземної валюти не можуть підтверджуватись виключно показаннями свідка. У зв`язку наведеним, колегія суддів позбавлена можливості перевірити вказані факти на достовірність. Колегія суддів вважає, що дійсно сім`я ОСОБА_3 мала можливість заощаджувати надлишкові кошти, які утворювались в процесі життєдіяльності родини. Про такий факт свідчить як внесення ОСОБА_3 у 2015 році на депозитний рахунок в АТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 53 000,00 грн, так і купівля іншого рухомого та нерухомого майна відповідно до встановлених обставин. Разом з тим у цій справі відсутні жодні достовірні та достатні докази на підтвердження того, що такі заощадження конвертувались у долари США, адже відсутні будь-які ознаки розрахунків свідків у справі при вчиненні ними правочинів, використанні банківських рахунків тощо у даній валюті, які б надали можливість колегії суддів у сукупності із показаннями свідків прийти до переконливості позиції відповідача;
		шляхом співставлення доказів сторін суд вважає встановленим зв`язок об`єкта нерухомості з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ? ОСОБА_1 та наявність різниці між вартістю такого активу та її законними доходами у межах, визначених частиною другою статті 290 ЦПК України. Колегія суддів встановила, що набуття квартири вартістю 1 862 336,43 грн відбулось за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а грошові кошти, необхідні для її придбання, не набуті за рахунок законних доходів ні відповідача, ні третіх осіб, на яких вона посилалась. Відтак такий актив підлягає визнанню необґрунтованим у розумінні статті 291 ЦПК України.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		суд першої інстанції, дослідивши матеріали провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем відповідності набутого ОСОБА_1 майна поняттю активів згідно зі статтею 290 ЦПК України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не було власних коштів для придбання об`єкта нерухомості, а майновий стан ОСОБА_5 не дозволяв йому надати 01 листопада 2019 року позику у розмірі 2 000 000 грн, відтак обставини купівлі об`єкту нерухомості у цій справі батьками відповідача за власні кошти та за рахунок позики, є необґрунтованими;
		посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції встановив факт наявності в батьків 1 467 346,00 грн власних коштів, які були частково використані для придбання квартири, є безпідставним, так як суд не встановлював цієї обставини, а визначав різницю в доходах без врахування необхідних та поточних витрат;
		твердження в апеляційній скарзі про порушення судом параграфу 1 глави 71 ЦК України та що дії батьків щодо укладення договорів позики, купівлі квартири та дарування останньої не суперечать чинному законодавству, визнаються колегією суддів неспроможними. Законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. Із урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України). За таких обставин суд першої інстанції не мав підстав для вирішення питань щодо недійсності укладених договорів позики, купівлі квартири та її дарування, оскільки встановив необґрунтованість активів;
		помилковим є посилання в апеляційній скарзі про те, що судом порушено частину третю статті 290 ЦПК України, оскільки не враховано, що квартира набута безоплатно, а відтак позивач мав визначити її мінімальну ринкову вартість на дату набуття, оскільки відповідно до змісту вказаної норми для визначення вартості активів, зазначених у частині другій статті 290 ЦПК України, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття. Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу квартири продавець передав у власність, а покупець прийняла у її власність за ціною 1 862 335,43 грн, визначеною згідно зі звітом про незалежну оцінку, виданого ТзОВ «Комплексна оцінка майна» станом на 18 жовтня 2019 року (пункт 3 договору купівлі-продажу). Оскільки набуття вказаної квартири відбулось за дорученням ОСОБА_1 , тобто не безоплатно і не за ціною, яка є нижчою за мінімальну ринкову, позивач не мав обов`язку визначати мінімальну ринкову вартість квартири або аналогічної квартири на дату набуття;
		доводи апеляційної скарги про те, що представником позивача не надано доказів, що набуття квартири здійснено за дорученням ОСОБА_1 , та посилання на те, що факт дарування квартири не є доказом, що квартира була придбана за її дорученням, визнаються колегією суддів необґрунтованим. Судом першої інстанції правильно встановлено, що прямий спосіб набуття активів ОСОБА_3 , за умови недостатності розміру законних доходів для такого набуття, одночасно виступає опосередкованим способом набуття активів ОСОБА_1 . При цьому висновок суду першої інстанції про набуття квартири за дорученням ОСОБА_1 обґрунтовано не лише фактом дарування, а й іншими доказами - мізерністю строку перебування активу у володінні ОСОБА_3 , сукупністю вторинних ознак, які містяться в укладених договорах, близьким ступенем родинних зв`язків третіх осіб із відповідачем, проживанням ОСОБА_1 у м. Львів у зв`язку з переведенням по службі та необхідністю мати житло за місцем роботи, показаннями ОСОБА_9 щодо огляду квартири не безпосередньо особами, які її в подальшому придбали;
		суд визнав безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що позов до батьків, які набули у власність квартиру, не пред`являвся, вони не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, оскільки з положень частини четвертої статті 290 ЦПК України слідує, що позивач не має обов`язку пред`являти позов до іншої фізичної особи, яка набула у власність активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від того чи є або не є особа, яка набула актив, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
		твердження в апеляційній скарзі про, що суд не врахував доходи батьків із 1975 до 2001 року і не повністю врахував доходи з 2001 до 2019 рік, спростовується розрахунками, проведеними судом першої інстанції щодо доходів родини ОСОБА_3, а, спростовуючи їх, відповідач не додала до апеляційної скарги жодного доказу;
		безпідставними колегія суддів апеляційного суду визнає й посилання в апеляційній скарзі на пояснення свідка ОСОБА_4 про те, що в подружжя за час спільного проживання були мінімальні витрати, за відсутності доказів щодо сукупних витрат домогосподарства на харчування, житло, воду, електроенергію, газ, інші види палива та розрахунків таких витрат, а також твердження в апеляційній скарзі, що суд відхилив показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі припущень щодо родинних зв`язків та зацікавленості в результаті розгляду справи. Судом першої інстанції надано оцінку показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не тільки з врахуванням того, що ці особи є зацікавленими в результатах розгляду справи через належність їх до кола родичів відповідачки, а й через те, що показання є суперечливими як між собою, так і з фактичними обставинами справи, які встановлено із досліджених доказів;
		обґрунтовано не взято до увагу посилання відповідача щодо конвертування батьками відповідача коштів у валюту, оскільки валюто-обмінні операції не підтверджено письмовими доказами. При цьому колегія суддів враховує і той факт, що необхідність збереження заощаджень у іноземній валюті спростовується внесенням ОСОБА_3 у 2015 році на депозитний рахунок в АТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 53 000,00 грн, тобто за відсутності будь-яких відомостей щодо недовіри банківській системі, іноземна валюта не зберігалась у банківських установах, однак національна валюта клалась на банківський рахунок.
		колегія суддів не прийняла подані відповідачем висновки експертів за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 25 жовтня 2023 року та розрахунок коштів, отриманих ОСОБА_5 від продажу автомобілів, оскільки в силу приписів частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки суду апеляційної інстанції не надано доказів неможливості подання до суду першої інстанції доказів, долучених до апеляційної скарги, із причин, що об`єктивно не залежали від відповідача, колегія суддів не має законних підстав для прийняття вказаних доказів.
		Аргументи учасників справи
		13 листопада 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд апеляційної інстанції грубо порушив статті 23, 46 Закону України «Про запобігання корупції», частину восьму статті 290, статті 291 ЦПК України. Прийняття дарунку відповідає вимогам законодавства України. Особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право отримати дарунок від батьків відповідно до статті 23 Закону України «Про запобігання корупції», подарунок батьків ? це законний дохід згідно з пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Батьки ? це близькі особи, обмежень щодо вартості на дарунок від батьків не має (стаття 1, стаття 23 Закону України «Про запобігання корупції»). Дії щодо купівлі батьками квартири 13 лютого 2020 року в м. Львові та дарування її на наступний день своїй доньці не суперечать чинному законодавству, зокрема статті 319 ЦК України, оскільки власник має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та вчиняти щодо свого майна будь-які дії, зокрема, дарувати своє майно. Законодавством встановлено порядок оформлення дарування. ОСОБА_1 та її батьки виконали всі умови щодо дотримання порядку оформлення дарування активу. До 14 лютого 2020 року вона не знала про намір батьків подарувати їй квартиру та не просила їх зробити такий подарунок, відповідних доручень батькам не давала та не уповноважувала їх купувати нерухоме майно. Мети умисного незаконного збагачення вона не переслідувала, коштів на придбання квартири подарованої батьками не надавала. При цьому, отриману в дар квартиру вона в установленому законом порядку задекларувала. За таких обставин актив у вигляді квартири, подарованої батьками, набутий ОСОБА_1 правомірно та отриманий із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктом 7 (подарунки) частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», отриманий нею актив є законним та обґрунтованим доходом, що узгоджується  з пунктом 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України. Цивільна конфіскація активу передбачає ще звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з прийнятим рішенням, що є непомірним навантаженням і надмірним тягарем, який вона понесе особисто за абсолютно правомірні дії ? прийняття дарунку від батьків;
		частиною третьою статті 290 ЦПК України передбачено, що для визначення вартості активів, зазначених у частині другій цієї статті, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття. Оскільки вона отримала безоплатно в дар актив у вигляді квартири, то позивач зобов`язаний був подати суду документ про мінімальну ринкову вартість квартири на дату її набуття. Посилання апеляційного суду на оцінку, яка була вказана в договорі купівлі-продажу квартири, укладеного 13 лютого 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суперечить частині третій статті 290 ЦПК України;
		в порушення пункту 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України позивач не довів, що набуття квартири було здійснено за дорученням ОСОБА_1 . Твердження судів про те, що набуття квартири відбулося за дорученням ОСОБА_1 є неспроможними, оскільки вони не доведені. Факт вчинення в законному порядку дарування квартири, факт родинних зв`язків ОСОБА_1 , факт її проживанням у м. Львів у зв`язку з переведенням по службі та право мати житло за місцем роботи ніяким чином не доводить, що ОСОБА_1 уповноважувала батьків купити та подарувати їй квартиру. Батьки ОСОБА_1 мали право купити квартиру та мали право подарувати її своїй доньці;
		актив (квартира) придбаний за кошти її батьків (частково власні кошти батьків та отримані в позику). Однак суд безпідставно вважає, що у батьків ОСОБА_1 не було коштів, ні власних, ні позичених, на придбання квартири, що не відповідає обставинам та матеріалам справи. Позивач надав суду підрахунок отриманих батьками ОСОБА_1 доходів за період з 2001 року по 2020 рік, причому в неповному обсязі. Тобто, позивач надав докази про доходи лише з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми доходів та нарахованих податків, які не містять інформації про отримані доходи до 2001 року. Суд безпідставно не врахував доходи батьків ОСОБА_1 з 1975 року по 2001 роки і не повністю врахував доходи за період з 2001 по 2019 роки. Суду були подані письмові докази про те, що батьки працювали з 1975 року і отримували заробітні зарплати в три рази вище середніх зарплат в Україні. Подані нею докази підтверджують факт наявності законно і регулярно отримуваних батьками доходів протягом тривалого часу. Наведене підтверджується копіями трудових книжок батьків, послужним списком її батька, довідками про отримані доходи. Суд безпідставно не прийняв до уваги надані документи лише з тих мотивів, що вони не містять конкретних відомостей про кількість та розміри призначеного чи виплаченого грошового забезпечення, отримуваного батьком ОСОБА_4 , та не містять відомостей про придбання валюти;
		суд не врахував, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що за практикою ЄСПЛ застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Хоча в справі не йдеться про застосування позовної давності, зауваження щодо об`єктивних перешкод у встановленні обставин подій, що мали місце у далекому минулому, через можливу втрату доказів чи їх достовірності і повноти із плином часу, є релевантними. Вимога документального підтвердження відповідачем валюто-обмінних операцій такої давнини була б для них надмірним (чи навіть недосяжним) тягарем доказування не тільки через об`єктивні чинники, але й суб`єктивні, зокрема, не усвідомлення потреби в їх збереженні з огляду на відсутність на дату імовірної валюто-обмінної операції правового регулювання інституту «стягнення необґрунтованих активів» чи будь-якого подібного правового механізму. Крім того, до 01 липня 2003 року здійснення фізичними особами валюто-обмінних операцій не супроводжувалось оформленням квитанції з ідентифікацією клієнта. Не вважається неординарними для України операції з конвертування доходів від продажу високовартісних активів в іноземну валюту з метою збереження цінності заощаджень, як це відбулося в обставинах цієї справи. Отже безпідставними висновки судів щодо відсутності можливості її батьків, а також свідка ОСОБА_5 , накопичити заощадження протягом більш ніж 30 років;
		під час розгляду справи суд встановив, що сім`я ОСОБА_3 мала можливість заощаджувати надлишкові кошти, які утворювались в процесі життєдіяльності родини. Суд ствердив, що на підставі досліджених доказів станом на 13 лютого 2020 року різниця між доходами та витратами подружжя ОСОБА_3 становила 1 538 050 руб 90 коп + 377 623 968 крб + 1 467 346 грн 68 коп. = 1 538 050 руб 90 коп + 377 623 968 крб + 2 397 857,18 грн - 930 510,50 грн. Суд встановив, що станом на час купівлі квартири в її батьків в наявності могло бути 1 467 346,00 грн власних коштів.  Надані нею докази підтверджують отримання її батьками доходів більш як за 30-річний період отримання батьками коштів. Докази, подані позивачем, показують лише короткий період в який її батьки отримували доходи. Це неповне і необ`єктивне висвітлення реальних доходів батьків. Та й навіть часткові, неповні відомості, зібрані та подані позивачем суду, давали можливість суду бачити, що її батьки забезпечені люди та були спроможні купити актив (квартиру). Суд безпідставно не прийняв як докази пояснення ОСОБА_4 щодо мінімальних витрат подружжя, не врахував загальновідомих фактів про прожитковий мінімум, мінімальні пенсії, зарплати;
		суд грубо, свавільно втрутився в законне набуття батьками квартири та законне володіння ними правомірно набутим майном, чим порушено пункт 1 статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суд фактично грубо порушив чинне законодавство щодо позики. Чинне законодавство не передбачає обов`язку позикодавця доказувати суду, що в нього були кошти, які він передав у позику. Немає норми закону, на підставі якої суд мав би перевірити (моніторити) доходи позикодавця, який не є особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та не є особою, яка набула у власність актив, щодо якого подано позов про визнання його необґрунтованим. Письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Допускаючи зазначені порушення норм права, суд ще й безпідставно рахував доходи свідка ОСОБА_5 лише з 1998 року. І хоча, зібрано та досліджено не всі доходи ОСОБА_5 , наявними в суді матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 мав дохід станом на листопад 2019 року 3 021 712, 26 грн. Крім того, надані нею докази, клопотання про долучення яких колегія суддів апеляційної палати Вищого антикорупційного суду задовольнила, підтверджують, що ОСОБА_5 отримав від продажу транспортних засобів 595 800,00 грн, що дорівнювало на дати продаж 80 152,87 доларів США. Прийнявши такі докази, суд апеляційної інстанції мав їх врахувати при прийнятті постанови;
		відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 89 ЦПК України. Відсутність висновку щодо застосування вказаної норми права призводить до того, що Вищий антикорупційний суд в аналогічних правовідносинах по різному оцінює докази і те, які докази є більше переконливими порівняно з сукупністю доказів іншої сторони. Вищий антикорупційний суд при розгляді справи № 991/2175/23 застосував інший підхід в оцінці доказів, зокрема прийняв до уваги покази свідків про те, що кошти отримані від продажу житла були конвертовані в долари США, оскільки бажання зберігати грошові кошти саме в іноземній валюті, з урахуванням суттєвих інфляційних процесів в України в середині 1990 років, є поширеним явищем в Україні. Даним рішенням суд визнав загальновідомим фактом перевід національної валюти в долари США і зберігання заощаджень саме в іноземній валюті. З таким висновком погодилася апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у постанові від 23 серпня 2023 року. Разом з тим, розглядаючи вказану справу, Вищий антикорупційний суд прийшов до протилежного висновку та не врахував того, що кошти отримані її батьками від продажу житла, були конвертовані в долари США. Крім того, всупереч вимог статті 76 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не вважали доказом показання свідків ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) щодо конвертації грошових коштів у валюту щодо позики грошових коштів. Безпідставно суд апеляційної інстанції не вважав доказом отриманих доходів трудові книжки, накази про послужний список ОСОБА_4 .
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання (дії) рішення Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року, яке залишене без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 листопада 2023 року, відмовлено.
		В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; апеляційний суд в оскарженому судовому застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 01 червня 2023 року у справі № 752/15831/16-ц, від 06 липня 2023 року у справі № 903/6/21 (903/610/22), від 01 травня 2023 року у справі № 640/26257/21, від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц; у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16).
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення задоволено. Зупинено виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Фактичні обставини 
		Відповідно до наказу в.о. начальника Галицької митниці Держмитслужби Державної митної служби України В. Цабака від 18 грудня 2019 року № 99-о призначено ОСОБА_1 з 30 грудня 2019 року на посаду заступника начальника відділу митного оформлення «Запитів» митного поста «Львів-північний» Галицької митниці Держмитслужби.
		Наказом в.о. начальника Львівської митниці Державної митної служби України І. Ніжнікова від 29 червня 2021 № 10-0 призначено ОСОБА_1 з 30 червня 2021 року на посаду заступника начальника відділу митного оформлення «Запитів» митного поста «Львів-північний» Львівської митниці в порядку переведення з Галицької митниці Держмитслужби.
		Згідно з наказом в.о. начальника Львівської митниці Державної митної служби України О. Шахрая від 30 вересня 2022 року № 1184-0 переведено ОСОБА_1 з 03 жовтня 2022 року на посаду заступника начальника відділу митного оформлення «Малехів» митного поста «Львів-північний» Львівської митниці.
		Наказом в.о. начальника Львівської митниці Державної митної служби України О. Шахрая від 25 листопада 2022 року № 1448-о з 28 листопада 2022 року ОСОБА_1 переведена на посаду начальника відділу митного оформлення № 4 митного поста «Львів-північний» Львівської митниці.
		13 лютого 2020 року між ОСОБА_2  (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В.
		Відповідно до пункту 1 вказаного договору продавець передав у власність, а покупець прийняла у власність об`єкт нерухомого майна за ціною 1 862 335,43 грн, визначеною згідно звіту про незалежну оцінку, виданого ТзОВ «Комплексна оцінка майна» станом на 18 жовтня 2019 року (пункт 3 договору купівлі-продажу).
		14 лютого 2020 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) укладено договір дарування об`єкту нерухомості, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. Згідно з пунктом 1 договору дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровувана приймає у власність як дарунок спірну квартиру. Сторони оцінюють дарунок в сумі 1 862 335,43 грн (пункт 3 договору дарування квартири). 
		14 лютого 2020 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична У. В. на підставі договору дарування від 14 лютого 2020 року провела державну реєстрацію об`єкта нерухомого, власник ОСОБА_1 . 
		Станом на час набуття об`єкта нерухомості (13 лютого 2020 року - 14 лютого 2020 року) ОСОБА_1 , будучи державним службовцем, є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» і щодо її активів за наявності передбачених законом умов може застосовуватися інструме6нт визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
		Щодо майнового стану ОСОБА_1 .
		Згідно з щорічною декларацією ОСОБА_1 за 2019 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» зазначено заробітну плату, отриману за основним місцем роботи у розмірі 165 653 грн, у розділі 12 «Грошові активи» відомості відсутні.
		З відомостей, зазначених у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» щорічної декларації за 2020 рік, доходи ОСОБА_1 становили: заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, у розмірі 261 268,00 грн; подарунок у негрошовій формі вартістю 1 862 336,00 грн. У розділі 12 «Грошові активи» відомості відсутні. Також у розділі 3 відображено наявність квартири, що відповідає об`єкту нерухомості, який є предметом позову, що розглядається. 
		Відповідно до відомостей, які містяться у повідомленні про суттєві зміни, поданому ОСОБА_1 17 жовтня 2021 року, нею відображено отримання 13 жовтня 2021 року подарунку у негрошовій формі у розмірі 195 300,00 грн від ОСОБА_3 та зазначено у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» набуття від ОСОБА_3 у цей же день квартири площею 65,1 кв. м, розташованої в м. Івано-Франківськ, вартістю на дату набуття - 195 300,00 грн. 
		У межах здійснення моніторингу способу життя ОСОБА_1 , як суб`єкта декларування, Національним агентством з питань запобігання корупції на запит Спеціалізованої антикорупційної прокуратури витребувано відомості та документа, серед яких: пояснення та підтвердні документи щодо походження коштів у ОСОБА_3 на придбання нерухомого майна - квартири, подарованої на підставі договору дарування від 14 лютого 2020 року; копії банківських виписок за всіма рахунками ОСОБА_1 за періоди з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та копії довідок про залишок коштів на них станом на 31 грудня 2019 року та 31 грудня 2020 року.
		Згідно з розрахунковими листами за 2020 рік щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати та відомостей про рух коштів на належному їй рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Райффайзен Банк», за період 01 січня 2020 року - 13 лютого 2020 року вона отримала заробітну плату в розмірі 16 221,50 грн.
		Сукупний розмір законних доходів ОСОБА_1 на дату набуття об`єкта нерухомості, які могли бути використані нею, становив 112 271,50 грн  (розмір максимально можливих активів на кінець 2019 року 96 050,00 грн та доходи за січень-лютий 2020 року). 
		Щодо майнового стану ОСОБА_3 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дівоче прізвище - Товарницька), та проживає за адресою АДРЕСА_7 .
		Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_7 , починаючи з жовтня 1975 року вона працювала на різних посадах, перебувала на обліку Бережанського центру зайнятості до 06 травня 2012 року тощо.
		У період з грудня 1981 року по грудень 1986 року отримала заробітну плату у розмірі ? 6 377 руб 80 коп.; у період з січня 1987 року по червень 1988 року - 2271 руб 01 коп.
		Відповідно до відомостей з ДРФОПП у період з 2000 по 2012 роки отримала доходів на суму 196 240,92 грн, а саме: заробітна плата у розмірі 134 177,79 грн; соціальні виплати з відповідних бюджетів ? 10 826,08 грн; виплати, отримані відповідно до умов цивільно-правового договору ? 425,29 грн; дохід від продажу нерухомого майна (договір купівлі-продажу квартири у м. Хмельницькому від 13 листопада 2010 року) ? 44 277,00 грн; 6 534,76 грн - інші доходи.
		З 07 травня 2012 року ОСОБА_3 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування». Відповідно до інформації територіального підрозділу Пенсійного фонду України, у період з травня 2012 року по лютий 2020 року, вона отримала виплати в розмірі 117 200, 39 грн.
		Щодо майнового стану ОСОБА_4 .
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є чоловік ОСОБА_3 та батько ОСОБА_1 .
		Згідно з копією трудової книжки з жовтня 1977 року по вересень 2015 працював на різних посадах, а також з 1980 по 2005 проходив службу у ЗСУ.
		Зі змісту витягу зі послужного списку, витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30 грудня 2005 року № 207, посвідчень серії НОМЕР_3 від 27 січня  1997 року, НОМЕР_4 від 10 квітня 2006 року, НОМЕР_5 від 27 жовтня 2016 року, довідки Обласної МСЕК від 26 жовтня 2016 року № 0803253, встановлено трудову діяльність у період з 1972 по 1980 роки, проходження служби в Демократичній Республіці Афганістан у період з 1985 по 1987 роки та відомості про проходження військової служби у період з 1980 по 2005 роки, у тому числі у складі ПГВ з 1990 по 1992; наявність пільг та статусів ветерана війни?учасника бойових дій, інваліда війни, особи з інвалідністю ІІ групи. Вказані документи не містять конкретних даних про кількість та розміри призначеного чи виплаченого грошового забезпечення у вказані у ньому періоди, забезпечення військовослужбовця чи його родини продуктовими пайками, відомостей про видачу чеків та їх кількість.
		Нарахування грошового забезпечення з лютого по серпень 1988 року складало - 2 275 руб 58 коп.; з липня 1992 року по жовтень 1993 року - 1 527 126 руб 51 коп., з листопада 1992 року по серпень 1996 року - 377 623 968 крб, з вересня 1996 року по жовтень 1998 року - 8 564,80 грн; у період з грудня 1998 року по грудень 2005 року ? 82 513, 69 грн; виплачена пенсія у 2006 році - 24 209, 20 грн; у період з січня 2006 року по грудень 2008 року заробітна плата становила 62 455, 33 грн; пенсія у період з січня 2007 по лютий 2020 року ? 658 993,80 грн.
		У період з 2001 по 2020 роки  ОСОБА_4 згідно з відомостями з ДРФОПП отримав доходи у розмірі 337 648,31 грн, з яких: 300 638,00 грн ? заробітна плата (2009-2015); 22 631,31 грн ? соціальні виплати з відповідних бюджетів; 12 300,00 грн - грошові кошти, отримані від продажу земельної ділянки для індивідуального садівництва (договір купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року); 2 079,00 грн ? інші доходи.
		У період до лютого 2020 року ОСОБА_4 отримав дохід на загальну суму 908 031,00 грн, зокрема: 48 300,00 грн ? від продажу автомобіля у 2018 році марки «DAEWOO», модель «LANOS», 2005 року випуску; 200 760,00 грн  ? від продажу квартири у м. Тернопіль на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2016 року.
		Отже, максимально можливий сукупний дохід ОСОБА_4 станом на лютий 2020 склав: 1 529 402 руб 09 коп, 377 623 968 крб, 2 082 415,85 грн без урахування витрат.
		Максимально можливий сукупний бюджет подружжя без врахування витрат станом на лютий 2020 становив 1 538 050 руб 90 коп., 377 623 968 крб, 2 397 857,18 грн.
		Мінімально можливі витрати подружжя ОСОБА_3 на придбання майна за вказаний період становили 930 510,5 грн. Також матеріали справи містять відомості про набуття права власності рухомого майна (тобто витрати), а саме: 10 листопада 2000 року ? автомобіля «ВАЗ 2101» 1974 року випуску; 13 грудня 2002 року ? автомобіля марки «FORD», модель «FIESTA» 1986 року випуску; 23 вересня 2005 року ? автомобіля марки «DAEWOO», модель «LANOS», 2005 року випуску. Водночас відомості про вартість вказаних автомобілів відсутні у реєстраційних картках транспортного засобу.
		Національним агентством отримано пояснення від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо походження коштів, використаних для придбання об`єкта нерухомості. Зокрема, ОСОБА_3 повідомила, що кошти на квартиру у м. Львів вона зі своїм чоловіком використали із власних заощаджень, які були ними набуті за результатами трудової діяльності, продажу належних їм квартир у АДРЕСА_5 у 2016 році, а також отримання позики у 2019 році.
		Відповідно до договору позики, укладеного 01 листопада 2019 року, ОСОБА_5 (позикодавець) передав, а ОСОБА_3 (позичальник) прийняла у власність 2 000 000,00 грн, що еквівалентно 82 645,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору. Згідно з пунктом 2 договору позики зазначену суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 01 листопада 2024 року.
		Щодо позики ОСОБА_5 у поясненнях, наданих під час проведення моніторингу способу життя на підставі статті 514 Закону України «Про запобігання корупції» Національним агентством, вказав, що кошти було надано безпосередньо в день укладення договору та у готівковій формі. 
		Щодо майнового стану ОСОБА_5 .
		Отримано пояснення від ОСОБА_5 , у яких він вказав, що ОСОБА_3 приходиться йому тещою - матір`ю його дружини - ОСОБА_11 . 
		Відповідно до відомостей ДРФОПП ОСОБА_5 у період з 1998 року по 2019 рік отримав доходи в сумі 2 758 904,34 грн, з яких: 2 156 612,00 грн - дохід від власної підприємницької діяльності; 237 477,37 грн - дохід, виплачений самозайнятій особі; 222 487,00 грн - дохід, отриманий у спадщину (подарований); 58 139,80 грн - виграші, призи; 35 113,18 грн; 5 784,80 грн - операції з рухомим майном; 2 022,00 грн - заробітна плата; 41 268,19 грн - інші доходи.
		Згідно з інформацією Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ОСОБА_5 із квітня 2015 року отримує пенсію по інвалідності, за період з квітня 2015 року по листопад 2019 року отримав 75 935, 17 грн.
		Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру транспортних засобів ОСОБА_5 одержав доходи на загальну суму 188 176,00 грн від продажу майна.
		Загальний розмір законних доходів ОСОБА_5 станом на час можливого надання позики становив 3 023 015,51 грн.
		ОСОБА_5 здійснив витрати на придбання нерухомості та транспортних засобів на загальну суму 1 677 417,50 грн.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2012 року (справа № 1915/578/2012) стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_12 аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_13 , в твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн щомісячно, починаючи з 13 січня 2012 року та до закінчення сином навчання в червні 2015 року.
		Позиція Верховного Суду
		Законом України від 31 жовтня 2019 року №263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» (далі - Закон України №263-IX) запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, який набув чинності 28 листопада 2019 року.
		Активи, щодо яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів, є необґрунтованими і підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в установленому законом порядку (частина друга статті 69 Закону України «Про запобігання корупції»).
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
		Право власності припиняється у разі визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (пункт 12 частини першої статті 346 ЦК України).
		Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (частина п`ята статті 258 ЦК України).
		Перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем (частина сьома статті 261 ЦК України).
		Згідно з частиною другою статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:
		- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України;
		- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;
		- доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.
		Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (частина четверта статті 290 ЦПК України).
		Термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (пункт 1 частини восьмої статті 290 ЦПК України).
		Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України).
		Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (частина перша статті 291 ЦПК України).
		У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів (частина третя статті 292 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (частина перша статті 291 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою-третьою статті 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що:
		«обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню»;
		«тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide)» (GOGITIDZE AND OTHERS v. GEORGIA, № 36862/05, § 91, 105, ЄСПЛ, 12 серпня 2015 року).
		Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося дві різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються: процедурою вилучення майна: конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві; стандартами доказування, які застосовуються: для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість в конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (див.постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23)).
		Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим: виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в: ЦК; ЦПК; Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності; характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, є публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК) (див.постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23)).
		Правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива; законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України) (див.постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23)).
		У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абзац 2 частини другої статті 81 ЦПК України).
		У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина четверта статті 89 ЦПК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 991/1786/22 (провадження № 61-6794св23) зазначено, що:
		«посилання ОСОБА_1 на те, що суди попередніх інстанцій застосували щодо нього завідомо недосяжний стандарт доказування, за якого він заздалегідь не мав перспективи отримати рішення суду на свою користь, що не узгоджується зі статтею 6 Конвенції та має для нього серйозні наслідки, є неспроможними, оскільки у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (в результаті цивільного провадження in rem) суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони. Доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне є достатнім для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. 
		Аргументи заявника про те, що стягнення з нього в порядку глави 12 ЦПК України активів, щодо яких ставиться питання про визнання їх необґрунтованими, є «кримінальним» покаранням у розумінні статті 6 Конвенції, а отже, до нього мають застосовуватися усі визначені Конвенцією гарантії щодо кримінального обвинувачення, зокрема принцип презумпції невинуватості, не заслуговують на увагу, оскільки за своїм змістом цивільна конфіскація не є покаранням, адже спрямована на майно (речова конфіскація, in rem), а не на особу (особиста конфіскація, in personam). У застосованій національним законодавством моделі «цивільної конфіскації» державні органи не повинні доводити зв`язок майна з предикатним злочином. У конфіскації в рамках кримінального процесу держава зобов`язана довести, що майно є або предметом, або засобом вчинення злочину. Чинне законодавство ж передбачає, що правоохоронні органи доводять, а суд вирішує на основі принципу «переваги доказів», що активи набуті чиновником прямо або опосередковано з незрозумілих джерел, не конкретизуючи, який саме злочин/інша неправомірна поведінка були джерелом отриманих доходів.
		Отже, оскільки у справі, яка переглядається, прокурором доведено відповідність набутого ОСОБА_1 у власність майна (грошових коштів) ознакам активу, визначеного статтею 290 ЦПК України, а також відсутність доказів законності джерел походження цих коштів, то суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, навівши в оскаржуваних рішеннях достатні та обґрунтовані для такого висновку мотиви».
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		У справі, що переглядається, на підставі сукупності досліджених доказів та з урахуванням принципу розумності, суди встановили наявність зв`язку квартири АДРЕСА_1 вартістю 1 862 336,43 грн з ОСОБА_1 , яка є особою, уповноваженою на виконання функцій держави відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», набуття об`єкта нерухомості за її дорученням, приховання факту фактичного набуття активу з огляду на відсутність задекларованих грошових заощаджень та законних доходів у ОСОБА_1 за звітні роки, що передували даті набуття об`єкта нерухомості. Зокрема, спірну квартиру відповідач набула на підставі договору дарування від 14 лютого 2020 року, укладеного між нею та її матір`ю ОСОБА_3 , яка набула вказане нерухоме майно в день, що передував укладенню договору дарування на користь відповідача, на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2020 року; грошові кошти, необхідні для придбання квартири не набуті за рахунок законних доходів відповідача та/або підтверджених доходів третіх осіб, на яких вона посилалась; сукупний ймовірний дохід ОСОБА_1 , отриманий на законних підставах на дату набуття об`єкта нерухомості міг становити 112 271,50 грн (без врахування витрат); щодо отриманих в позику ОСОБА_3 2 000 000,00 грн на підставі укладеного з ОСОБА_5 договору позики, суд дослідив і майновий стан ОСОБА_5 та встановив, що станом на дату надання позики ОСОБА_3 грошових коштів, різниця між його доходами та витратами становила 1 345 598, 01 грн (без урахування витрат на забезпечення нормальної життєдіяльності родини, витрат на утримання майна тощо), тобто майновий стан ОСОБА_5 не дозволяв йому надати позику у розмірі 2 000 000,00 грн. Суди врахували сукупність вторинних ознак, що містяться в укладених договорах, близький ступінь родинних зв`язків третіх осіб з відповідачем, яка проживає у м. Львів, де розташований об`єкт нерухомості, у зв`язку з переміщенням по службі та необхідністю мати житло за місцем роботи, показання свідка ОСОБА_14 (відчужувача спірної квартири). ОСОБА_1 має у власності 2 квартири та на праві користування автомобіль марки «HONDA» модель «CR-V», 2017 року випуску, кожен з указаних видів майна набутий нею у власність та відповідно у користування у подібний спосіб - набуття у власність майна ОСОБА_3 з подальшим даруванням (щодо квартир) чи наданням у користування на підставі довіреності з правом продажу майна (щодо автомобіля) своїй дочці - ОСОБА_1 .
		За встановлених обставин цієї справи суди зробили обґрунтований висновок про те, що прямий спосіб набуття активу (об`єкта нерухомості) ОСОБА_3 за умови недостатності розміру законних доходів для такого набуття одночасно виступає опосередкованим способом набуття активів ОСОБА_1 . За наведених обставин та наявності різниці між вартістю активу та грошових коштів, набутих на законними підставах, такий актив підлягає визнанню необґрунтованим.
		Отже, у цій справі прокурором наведено достатні фактичні дані, які підтверджують набуття активу близьким родичем особи, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за її дорученням, та їх необґрунтованість. Тому саме на відповідача покладається процесуальний обов`язок спростування необґрунтованості активу, зокрема, законності джерел походження коштів на його придбання (абзац 2 частини другої статті 81 ЦПК України). Суди зробили висновок, що належних та достатніх доказів законності джерел походження коштів на його придбання відповідач не надала, навівши в оскаржених рішеннях достатні та обґрунтовані для такого висновку мотиви.
		Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що актив у вигляді квартири, подарованої батьками, набутий нею правомірно та отриманий із законних джерел, зокрема, визначених пунктом 7 (подарунки) частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», з таких підстав.
		У абзаці 1 пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи.
		Водночас, повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності (частина перша статті 513  Закону України «Про запобігання корупції»).
		Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до відповідно до абзацу 2 частини другої статті 81 ЦПК України у цій категорії справ тягар доведення обґрунтованості активів (спростування необґрунтованості) покладається на відповідача за наявності двох умов: достатньої доведеності зв`язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та доведеності наявності різниці між вартістю активів та законними доходами, визначеної частиною другою статті 290 ЦПК України.
		При цьому суди, з врахуванням особливостей позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, передбачених главою 12 ЦПК України, встановили набуття квартири саме за дорученням ОСОБА_1 , яке обґрунтовано не лише фактом дарування, а й іншими доказами у справі, та не встановили, що актив, щодо якого поданий позов про визнання його необґрунтованим, був набутий за рахунок законних доходів.
		Доводи ОСОБА_1 про те, що вона отримала актив у вигляді квартири безоплатно, а відтак позивач зобов`язаний був подати документ про мінімальну ринкову вартість квартири є необґрунтованим, оскільки для визначення вартості активів, зазначених у частині другій цієї статті, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (частина третя статті 290 ЦПК України). В цій справі суди зробили висновок про опосередкований спосіб оплатного набуття активів безпосередньо ОСОБА_1 . 
		Стосовно аргументів щодо об`єктивних перешкод у встановленні обставин подій, що мали місце у далекому минулому, через можливу втрату доказів чи їх достовірності і повноти із плином часу, в контексті можливості її батьків, а також свідка ОСОБА_5 , накопичити заощадження протягом більш ніж 30 років, посилань в касаційній скарзі на порушення вимог статті 12, частини четвертої статті 89 ЦПК України в частині доказів щодо майнового стану батьків ОСОБА_1 , а також ОСОБА_5 , касаційний суд зауважує, що суди ретельно дослідили та надали оцінку всім зібраним у справі доказам. При цьому під час розгляду справи судом першої інстанції задоволено усі клопотання сторін стосовно дослідження доказів та встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги про те, що суд фактично порушив чинне законодавство щодо позики, яке не передбачає обов`язок позикодавця доводити суду, що у нього були кошти, які він надав в позику, а також про відсутність норми права, на підставі якої суд мав би право перевірити доходи позикодавця щодо особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у цій справі, оскільки законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. В цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (див. постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23)).
		Аргумент касаційної скарги про те, що суд встановив, що станом на час купівлі квартири в її батьків в наявності могло бути 1 467 346,00 грн власних коштів не узгоджується з встановленими судами обставинами, оскільки суд встановив саме різницю між доходами та витратами сім`ї та акцентував увагу на тому, що вказана сума обчислена без врахування витрат, які необхідні для життєдіяльності сім`ї протягом усіх років, за які їх ймовірно накопичено.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Щодо стягнення необґрунтованих активів в дохід держави
		Касаційний суд зауважує, що згідно з частиною четвертою статті 292 ЦПК України стягнення в дохід держави активів, визнаних судом необґрунтованими, або інших активів відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім випадків здійснення такого стягнення в порядку, встановленому Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».
		Визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (пункт 12 частини першої статті 346 ЦК України) є підставою припинення права власності, а чинне законодавство не містить особливостей стягнення в дохід держави активів, визнаних необґрунтованими, якщо звертається стягнення на сам актив (зокрема, майно, майнові права), а не його вартість. Тому вартість набуття у власність такого активу особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має значення для кваліфікації такого активу як необґрунтованого, а не для звернення стягнення його в дохід держави. 
		У зв`язку з цим, якщо звертається стягнення безпосереднього на необґрунтований актив (зокрема, майно, майнові права), у резолютивній частині судового рішення не потрібно зазначати його вартість або визначати певну суму грошових коштів, в межах якої має бути звернено стягнення на майно.
		Тому рішення суду першої інстанції належить відповідно змінити в резолютивній частині.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження, дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені без додержання норм процесуального права. 
		У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції змінити у резолютивній частині, виключивши вказівку про вартість майна та встановлення судом певної суми грошових коштів, в межах якої має бути звернено стягнення на необґрунтований актив, а в іншій частині - залишити без змін.
		Оскільки Верховний Суд лише змінює судові рішення в частині редакції резолютивної частини, то розподіл судових витрат не здійснюється. 
		У зв?язку з цим підлягає поновленню виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року в незміненій касаційним судом частині, зупинене ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року до закінчення касаційного провадження. 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року, залишене без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 листопада 2023 року, змінити у резолютивній частині, виключивши в абзацах другому та третьому рішення словосполучення «вартістю 1 862 336,43 грн (один мільйон вісімсот шістдесят дві тисячі триста тридцять шість гривень сорок три копійки)», «в межах суми 1 862 336 (один мільйон вісімсот шістдесят дві тисячі триста тридцять шість) гривень».
		В іншій частині рішення Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 листопада 2023 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року в незміненій касаційним судом частині.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		В. М. Коротун
		 
		Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...