Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/2792/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2024.
Дата набрання законної сили: 19.06.2024
Номер судового провадження: 61-416ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 червня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 202/2792/19
		провадження № 61-416св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л., про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку.
		Позов обґрунтований тим, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . 
		Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 і на 1/2 частину земельної ділянки за цією ж адресою. 
		ОСОБА_2 заповіту не склав.
		Спадкоємцями за законом після смерті  ОСОБА_2 у рівних частках є його діти: ОСОБА_1 , дочки ОСОБА_4 і  ОСОБА_5 . 
		Кожному з них в частині спадкування вказаного будинку і земельної ділянки належить по 1/6 частині. 
		Усі троє дітей ОСОБА_2 у шестимісячний строк звернулися до Першої дніпровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Проте державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки спірний будинок належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 грудня 1997 року.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його дід ОСОБА_7 , який був власником вказаного будинку. Після його смерті відкрилась спадщина на 2/3 частини цього будинку. 
		За життя ОСОБА_7 заповіту не склав. 
		Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 в рівних частках є його діти: син ОСОБА_2 (його батько) і дочка ОСОБА_2 (відповідач у справі).
		Кожному з них належить по 1/3 частині у спадковому домоволодінні. 
		Зазначений житловий будинок був збудований під час перебування у шлюбі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , тому кожному з них належало по 1/2 його частині. 
		У 1996 році ОСОБА_8 померла і належна їй 1/2 частка у домоволодінні була успадкована чоловіком ОСОБА_7 , сином ОСОБА_2 , дочкою ОСОБА_2 , по 1/6 частині кожним. 
		Таким чином, його дідові ОСОБА_7 належало 2/3 частини (1/2 + 1/6) у спірному домоволодінні. ОСОБА_2 після смерті баби ОСОБА_8 належала 1/6 частина, а після смерті діда ОСОБА_7 - 1/3 частини спірного домоволодіння, а всього 1/2 частина (1/6 + 1/3). 
		Батько позивача ОСОБА_2 після смерті своїх батьків фактично прийняв спадщину, користуючись спадковим будинком, гаражем, який знаходився у дворі будинку, де знаходився його автомобіль марки «Москвич», велосипедами, що належали його батькам, інструментами для ремонту будинку, вудочками і гумовим човном, що знаходились у гаражі. 
		Також факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_8 і  ОСОБА_7 підтверджується актом комісії, посвідченим квартальним комітетом, оригіналом державного акта на право власності на землю від 23 червня 1997 року, який його батько забрав зі спірного будинку у шестимісячний строк після смерті ОСОБА_7 . На цей час державний акт на землю знаходиться у сестри позивача ОСОБА_5 . 
		Отже, його батько ОСОБА_2 прийняв спадщину відповідно до статті 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), фактично вступивши в управління спадковим майном.
		ОСОБА_2 приховала від нотаріуса факт смерті ОСОБА_7 - батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та 22 грудня 1997 року уклала договір дарування спірного домоволодіння на підставі довіреності, виданої ОСОБА_7 01 грудня 1997 року на ім`я ОСОБА_3 , яка зі смертю ОСОБА_7 припинила свою дію. 
		Після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_2 належить лише 1/2 частина спірного будинку, а інша 1/2 частина належить батькові позивача - ОСОБА_2 . 
		Просив встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 ; визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2  від 22 грудня 1997 року; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2020 року в позові відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. 
		Позивач не надав доказів, що ОСОБА_2 фактично вступив в управління майном після смерті ОСОБА_7 .
		Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 протягом двох тижнів після смерті ОСОБА_7 продав свій автомобіль, який знаходився в гаражі на території спірного домоволодіння. Позивач не надав доказів, що в гаражі було ще будь-яке належне спадкодавцеві майно, яким після смерті свого батька користувався ОСОБА_2 .
		У спірне домоволодіння ОСОБА_2 приходив лише як гість. Зазначене підтвердили свідки, допитані в судовому засіданні. Доказів того, що ОСОБА_2 користувався велосипедами, гумовим човном, інструментами, що належали ОСОБА_7 , забрав державний акт на право власності на землю, позивач не надав, суд такі обставини не встановив.
		Суд першої інстанції відхилив посилання позивача, як на доказ фактичного вступу в управління майном після смерті ОСОБА_7 наданий ним акт від 23 лютого 2019 року, зазначивши, що він не може вважатися належним і допустимим доказом відповідно до статей 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 ані протягом шести місяців після смерті ОСОБА_7 , ані надалі (з дня смерті ОСОБА_7 до дня смерті ОСОБА_2 минув 21 рік) не вчинив жодної юридично значимої дії, яка б свідчила про його волевиявлення прийняти спадщину. 
		Під час розгляду справи позивач не надав доказів фактичного вступу в управління майном ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 , а тому немає правових підстав для задоволення позову в частині встановлення факту прийняття спадщини і визнання за ним права власності на частину житлового будинку АДРЕСА_2 .
		Суд першої інстанції зазначив що у частині другій статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 зазначила, що погоджується з тим, що договір дарування спірного житлового будинку є нікчемним правочином, оскільки вчинений від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності, яка на момент вчинення правочину припинила свою дію у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 . Суд дійшов висновку про безпідставність і необґрунтованість позову ОСОБА_1 щодо встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку АДРЕСА_2 , вказавши, що інтереси позивача укладанням оспорюваного договору не порушено. 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2020 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право на спадщину після смерті ОСОБА_7 відкрилось 05 грудня 1997 року, суд при вирішенні питання щодо спадкових прав керується ЦК УРСР,  чинного на той час. 
		Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у позові, оскільки позивач не надав доказів фактичного вступу в управління майном ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 , а тому немає правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині встановлення факту прийняття спадщини і визнання за ним права власності на частину житлового будинку АДРЕСА_2 .
		Суд апеляційної інстанції вказав, що не потребує визнання недійсним договір дарування спірного будинку, укладений від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності після його смерті, оскільки такий договір є нікчемним. Такий спосіб захисту з огляду на положення статей 15, 16 ЦК України за наведених обставин не є ефективним. Крім того, у задоволенні вимог щодо визнання права власності в  порядку спадкування за законом на частину житлового будинку АДРЕСА_2 необхідно відмовити, оскільки такі вимоги є похідними від вимог щодо встановлення факту прийняття спадщини, які судом визнані безпідставними і необґрунтованими.
		Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди не врахували, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців державного акта на право приватної власності на землю; не звернули увагу, що позивач надав копію державного акта про право власності на землю від 23 червня 1997 року № 003454 на ім`я ОСОБА_7 та вказав, що його оригінал знаходиться у ОСОБА_5 ,позивач звернувся із заявою про витребування державного акта; не врахували, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, то суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу; безпідставно відмовили у задоволенні клопотання позивача про витребування державного акта про право власності на землю від 23 червня 1997 року № 003454, зазначивши, що цей доказ не стосується предмета спору; не звернули увагу, що оспорюваний договір укладено у 1997 році та застосували до вимоги про його визнання недійсним норми ЦК України 2003 року; не врахували, що вимоги про визнання недійсним договору дарування та визнання права на 1/6 частки в праві на житловий будинок АДРЕСА_2 є похідними від вимоги про встановлення факту прийняття спадщини. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
		Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 22 грудня 1997 року між ОСОБА_3 , який діяв за дорученням від ОСОБА_7 , і ОСОБА_2 , посвідченого 22 грудня 1997 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л., за реєстровим № 4148. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_7 та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Задовольнивши позов, суд першої інстанції керувався тим, що після смерті ОСОБА_7 , крім спадкоємця першої черги - ОСОБА_2 , спадкоємцем був його син ОСОБА_2 , оскільки в установлений законом шестимісячний строк вступив у володіння спадковим майном.
		Договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 22 грудня 1997 року між ОСОБА_3 , який діяв за дорученням від померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , і ОСОБА_2 , посвідчений 22 грудня 1997 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л., за реєстровим № 4148 має бути визнаний недійсним.
		Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина, в тому числі на спірний будинок, суд встановив факт прийняття спадщини ОСОБА_2 , а тому два спадкоємці - ОСОБА_2 та ОСОБА_2 мають право на успадкування по1/2  частині після смерті ОСОБА_7 . 
		Враховуючи, що після смерті ОСОБА_2 залишилось три спадкоємці, а саме: дочка ОСОБА_5 , син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4 , за ОСОБА_1 має бути визнано право на 1/6 частину спірного житлового будинку.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовна давність за вимогою про встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 сплинула 20 вересня 1999 року, а про встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто за життя спадкоємця першої черги ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Згідно зі статтею 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін, а ЦК України 2003 року набрав чинності лише 01 січня 2004 року. 
		Права позивача ОСОБА_1 щодо спадщини його баби ОСОБА_9 і діда ОСОБА_7 є похідними від прав батька позивача ОСОБА_2 , оскільки він не надав суду доказів на обґрунтування поважних причин пропуску трирічного строку позовної давності більше ніж на 17 років.
		Суд дійшов висновку, що позовна вимога про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_7 задоволенню не підлягає у зв`язку із пропуском без поважних причин позовної давності.
		Оскільки є підстави для відмови у задоволенні позовної вимоги про встановлення фактів прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_9 та  ОСОБА_7 , то похідна вимога щодо визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину спірного житлового будинку також задоволенню не підлягає.
		Дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини батьком позивача, визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку АДРЕСА_2 , суд дійшов висновку, що оспорюваним договором дарування від 22 грудня 1997 року права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 не порушені. Крім того, позивач не є стороною оспорюваного договору. Отже, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладеного 22 грудня 1997 року між ОСОБА_3 , який діяв за дорученням від імені ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_2 , посвідченого 22 грудня 1997 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л., за реєстровим № 4148 необхідно відмовити.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, просить її скасувати, рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 червня 2022 року залишити в силі.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, провадження № 61-21211св18, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/5408/21, від 07 жовтня 2020 року у справі
		№ 450/2286/16-ц, провадження № 61-2032св19, від 11 вересня 2020 року у справі № 910/16505/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20, провадження № 61-7861св22, від 24 березня 2021 року у справі № 202/2792/19, провадження № 61-10473св20, Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 2-82/09, провадження № 14-734свц19, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19, від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, провадження № 14-53цс18.
		Суд першої інстанції встановив, що позивач не пропустив позовну давність, оскільки його права порушено з моменту смерті його батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з позовом він звернувся у квітні 2019 року.
		Обставини, на які він послався, суд апеляційної інстанції не дослідив, не витребував у ОСОБА_5 оригінал державного акта на землю.
		Суд апеляційної інстанції визнав його батька ОСОБА_2 таким, що прийняв спадщину після смерті своїх батьків: матері ОСОБА_9 та батька ОСОБА_7 , але не застосував наслідків прийняття спадщини з посиланням на трирічний строк позовної давності саме за вимогами про встановлення факту прийняття спадщини.
		Суд обмежив наслідки прийняття його батьком ОСОБА_2 спадщини позовною давністю та в частині оскарження договору дарування не визнав майнові права його батька на 1/2 частину житлового будинку як спадкоємця першої черги внаслідок пропуску позовної давності на встановлення факту прийняття спадщини.
		Спадкові правовідносини врегульовані розділом «Спадкове право» ЦК УРСР. Оскільки спадкування - це перехід прав і обов`язків від померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців), якій відбувається за законом або заповітом, то позовна давність до такого переходу не застосується. Правовий висновок апеляційного суду про позовну давність у спадковому праві є помилковим, оскільки спадкове право визначає лише строк у 6 місяців для прийняття спадщини, якій є не позовною давністю (загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено), а є присічним строком (строк, після спливу якого спадкоємець втрачає право на спадкове майно).
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції застосував статті 71, 76 ЦК Української РСР та вказав, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
		Законодавець визначив, що прийняття спадщини відбувається не шляхом подання позовної заяви до суду протягом трьох років, а шляхом подання заяви до нотаріуса або фактичного прийняття спадщини протягом шести місяців, тому визначає момент виникнення спадкових прав і обов`язків саме моментом прийняття спадщини протягом шестимісячного строку. Отже, строк прийняття спадщини є присічним (преклюзивним), позовна давність має іншу юридичну природу, яку законодавець не пов`язує із спадковими правовідносинами.
		Правовий висновок суду апеляційної інстанції висловлений всупереч правовому висновку Верховного Суду у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, а саме моментом виникнення спадкових прав та обов`язків, який встановлений частиною другою статті 548 ЦК Української РСР «з моменту відкриття спадщини», а не з моменту встановлення судом факту прийняття спадщини або через три роки після відкриття спадщини та суперечить правовому висновку Верховного Суду про «входження майнового права на спадкове майно до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права».
		Суд апеляційної інстанції внаслідок неправильного тлумачення норми матеріального права, а саме частини другої статті 548 ЦК УРСР у поєднанні із порушенням норм процесуального права, дійшов до помилкових висновків щодо прав і обов`язків сторін і ухвалив незаконне рішення.
		Питання позовної давності не було предметом спору між учасниками справи, оскільки сторони пояснень з цього приводу не надавали, відповідачі не заперечували, що його батько не знав про укладений договір дарування, в апеляційній скарзі, у відзиві на позов відповідачі про це не вказували, під час виступу у судових дебатах в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_3 визнав позов. Отже, суд апеляційної інстанції порушив право на справедливий суд, принцип змагальності та рівності сторін щодо нього.
		Суд першої інстанції, встановивши факт прийняття спадщини, дійшов правильного правового висновку щодо недійсності договору дарування та визнання майнового права ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з моменту відкриття спадщини, тобто з дати смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , правильно застосував норми матеріального права про позовну давність, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін та ухвалив рішення, яке відповідає закону.
		Доводи інших учасників справи
		У квітні 2024 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому відповідачі просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
		Відзив мотивований тим, що в матеріалах справи немає доказів того, що батько позивача ОСОБА_2 у шестимісячний строк після смерті ОСОБА_9 вступив в управління або володіння спадковим майном, що належало його матері або звертався до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після неї.
		Доводи касаційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги про встановлення фактів прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_7 задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском без поважних причин позовної давності. Обґрунтування поважності причин значного порушення строку позовної давності позивач не навів та відповідних доказів суду не надав.
		Правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 , права та законні інтереси позивача оспорюваним договором не порушені. Крім того, позивач не є його стороною договору дарування.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
		У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктом 1 частини другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Житловий будинок АДРЕСА_2 належав ОСОБА_7 на підставі договору на право забудови будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 06 вересня 1950 року.
		20 жовтня 1973 року ОСОБА_2 змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 » у зв`язку із реєстрацією шлюбу (т. 1, а. с. 56). 
		ОСОБА_7 перебував у шлюбі зі ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		01 грудня 1997 року ОСОБА_7 видав довіреність на ім`я ОСОБА_3 на розпорядження майном.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 . 
		Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина, в тому числі на 2/3 частини будинку АДРЕСА_2 (житловий будинок був збудований подружжям ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , кожному належало по 1/2 частині у спільному майні. У 1996 році після смерті ОСОБА_9 , належна їй частка у житловому будинку у розмірі 1/2 частини, була успадкована чоловіком ОСОБА_7 , сином ОСОБА_2 та дочкою ОСОБА_2 . Враховуючи, що дідові ОСОБА_7 вже належала 1/2 частина у спільному майні подружжя, то після смерті дружини, ОСОБА_7 стало належати 2/3 у праві власності на будинок, ці обставини сторони не заперечують та визнають. 
		Спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 є його діти: син ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_2 
		22 грудня 1997 року між ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 , та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 . За змістом правочину ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_2 , який належав дарителю на підставі договору на право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою посвідченого Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 28 грудня 1950 року за реєстровим № 10622, зареєстрований в Інвентарбюро 16 грудня 1974 року № 308-142 (т. 1, а. с. 7).  
		Згідно з розпискою ОСОБА_13 у грудні 1997 року він придбав у ОСОБА_2 автомобіль марки «Москвич» за 2 000,00 дол. США, який він забрав з гаража, де крім транспортного засобу, були запчастини для машини, газові балони та мішки із зерном (т. 1, а. с. 88).
		04 липня 2003 року ОСОБА_14 змінив прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_15 » у зв`язку із реєстрацією шлюбу (т. 1, а. с. 12). 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 18 квітня 2019 року № 00022661272 ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 10, 56). 
		ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_14 (т. 1, а. с. 11).
		21 грудня 2018 року державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білецька В. І. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на домоволодіння АДРЕСА_2 , після смерті його батька - ОСОБА_2 з тих підстав, що право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 зареєстровано за іншою особою (т. 1, а. с. 14). 
		23 лютого 2019 року голова квартального комітету № 3 Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради засвідчив підписи в акті сусідів: ОСОБА_16 та  ОСОБА_17 , які проживають за адресою: АДРЕСА_3 , про те, що у період до 1998 року включно ОСОБА_2 користувався гаражем, що розташований за адресою: домоволодіння АДРЕСА_2 , в якому зберігались: автомобіль «Москвич», білого кольору, яким користувався ОСОБА_2 , інструменти, вудочки, човен, два велосипеди «Україна», якими користувались його батько - ОСОБА_7 та його мати  - ОСОБА_9 . 
		ОСОБА_2 користувався вказаним гаражем в домоволодінні АДРЕСА_2 за життя батьків та після смерті ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 16). 
		05 травня 2020 року комісія склала акт про те, що її члени ніколи не були у домоволодінні АДРЕСА_2 , ні за життя, ні після смерті ОСОБА_7 . Акт складений 23 лютого 2019 року, його було підписано, однак комісія не була ознайомлена з достовірними обставинами (т. 3, а. с. 75). 
		Відповідно до довідки № 50, підписаної 16 травня 2019 року головою квартального комітету № 3 Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_2 з 10 грудня 1995 року до дня складення довідки мешкала за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 39). 
		Згідно зі спадковою справою № 504/98 ОСОБА_2 отримала у спадок після смерті ОСОБА_7 спадкове майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,0680 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належала померлому на підставі дубліката державного акта на право приватної власності, серія ДП № 003454, виданого Дніпропетровською міськрадою 15 липня 1998 року, та грошові кошти, що належали померлому на підставі ощадних книжок (т. 1, а. с.129-130). 
		Доказів звернення (заяв) ОСОБА_2 щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 у нотаріальній справі № 504/98 немає. 
		Відповідно до спадкової справи № 327/2018, заведеної Першою державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_2 , із заявами про прийняття спадщини після смерті свого батька звернулись: дочка ОСОБА_5 , син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4 , у нотаріальній справі є докази споріднення вказаних осіб (т. 1, а. с. 148-150). 
		Згідно з роздруківкою з месенджера Viber, а саме переписки, що відбулась 26 липня 2018 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 зробила фото державного акта на право приватної власності на землю, виданого 23 червня 1997 року, на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 20 лютого 1997 року № 215 щодо земельної ділянки, розташованої на території АДРЕСА_4 га, що належала ОСОБА_7 . Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 003454 (т. 1, а. с. 85, 129). 
		Зі змісту вказаної переписки випливає, що у ОСОБА_5 є відповідний акт, виданий 23 червня 1997 року (т. 3, а. с. 91). 
		ОСОБА_5 згідно з ухвалою суду від 17 червня 2021 року надала повідомлення, що витребуваний судом оригінал державного акта на право приватної власності на землю від 23 червня 1997 року надати не може, оскільки у неї його немає і вона не знає де він є (т. 3, а. с.115-116). 
		У матеріалах справи є фотокопія державного акта на право приватної власності на землю від 23 червня 1997 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 20 лютого 1997 року № 215, земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_2 , площа 0,068 га, належить ОСОБА_7 . Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 003454 (т. 1, а. с. 85-86). 
		Відповідно до листа державного нотаріуса Білецької В. І. станом на 01 січня 2013 року в Державному реєстрі земель м. Дніпропетровська зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площа 0,068 га, за  ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 14 вересня 1998 року № 020487 (т. 1, а. с. 87). 
		Мотиви, якими керувався Верховний Суд, та застосовані норми права
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
		Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
		Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
		Згідно зі статтею 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються статтями 78 і 79 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
		Відмовляючи у позові в частині встановлення факту прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про встановлення фактів прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_9 та  ОСОБА_7 задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском без поважних причин позовної давності.
		Із цим висновком суду апеляційної інстанції Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.
		Предметом позову у цій справі є вимоги про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку.
		Суд першої інстанції виснував, що підстав для застосування загальної позовної давності тривалістю у три роки немає, оскільки права позивача було порушено з моменту смерті його батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , водночас позивач звернувся за судовим захистом у цій справі у квітні 2019 року.
		У касаційній скарзі заявник посилається на те, що на вимогу про встановлення факту прийняття спадщинистрок позовної давності не поширюється.
		Відповідно до загальних положень про спадкування, викладених у статтях 525, 527, 549 ЦК України, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, початком перебігу якого є час її відкриття.
		У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, провадження № 61-21211св18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, викладено висновок: «законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права».
		У постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 584/639/19, провадження № 61-10930св20, та 03 листопада 2021 року у справі № 452/938/18, провадження № 61-6582св21, зазначено, що «за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин відсутні». 
		Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що на вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном поширюється позовна давність не відповідає вище зазначеним правовим висновкам Верховного Суду, оскільки право на спадщину виникає з моменту її прийняття.
		Крім того, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити у позові саме з цієї підстави (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 388/795/17, провадження № 61-11929св20).
		Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. 
		Згідно з пунктом 5 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, тобто відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ЦК УРСР. 
		Оскільки позивач просить встановити факти прийняття спадщини його батьком ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 (діда позивача) та  ОСОБА_18 (баби позивача), то до спірних правовідносин застосовується ЦК УРСР.
		Суд першої інстанції встановив факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_18 та ОСОБА_7 , обґрунтовано застосувавши до спірних правовідносин статтю 549 ЦК України.
		Оскільки позивач прийняв спадщину після смерті батька  ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то до спірних правовідносин застосовується ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частин перша, третя статті 1268).
		Згідно з частинами першою, другою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
		Суд першої інстанції встановив факт прийняття спадщини батьком позивача ОСОБА_2 після смерті його батьків, тому для вирішення спору необхідно з`ясувати, чи до складу спадщини після смерті батька позивача - ОСОБА_2 увійшов житловий будинку АДРЕСА_2 , оскільки позивач як спадкоємець першої черги має право на ті права та обов`язки ОСОБА_2 , що належали останньому на день його смерті- ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Отже, позивач має право лише на ті права та обов`язки, які мав спадкодавець ОСОБА_2 .
		Подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 283/1742/21, провадження № 61-11547св22.
		Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 8). 
		Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_2 .
		За час свого життя, 01 грудня 1997 року, ОСОБА_7 видав довіреність на ім`я ОСОБА_3 на розпорядження майном (т. 1, а. с. 76).
		22 грудня 1997 року між ОСОБА_3 , який на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 , та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 72-73).
		За адресою спірного домоволодіння з 10 грудня 1995 року проживала і на цей час проживає відповідач ОСОБА_2 . ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_7 в цьому будинку не проживав і не був зареєстрований. 
		Після смерті ОСОБА_7 до Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернулась лише відповідач ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 124-125). 07 липня 1998 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку за спірною адресою і на грошові внески (т. 1, а. с. 130). 
		Верховний Суд зазначає, що з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин батько позивача ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_7 , до складу спадщину ввійшов і житловий будинок АДРЕСА_2 . Проте після прийняття спадщини ОСОБА_2 , через 17 днів після смерті його батька ОСОБА_7 , будинок, який входив до складу спадщини, був подарований відповідачці ОСОБА_2 .
		У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20, провадження № 61-11523сво23, викладено правовий висновок про те, що «правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення. В ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року».
		Суд апеляційної інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що протягом 21 року (з дня смерті батька ОСОБА_7 - 05 грудня 1997 до дня своєї смерті -  ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батько позивача - ОСОБА_2 не оскаржував договір дарування, на захист своїх прав спадкоємця щодо батьківського майна до суду не звертався, що підтверджується письмовими матеріалами справи та визнано сторонами у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
		Твердження позивача про те, що батько не знав про договір дарування не підтверджені належними, допустими і достатніми доказами.
		Таким чином, за життя  ОСОБА_2  не оскаржував обсяг спадщини після смерті свого батька  ОСОБА_7 . Тому на день смерті ОСОБА_2 спірний будинок до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 не входив, тому його спадкоємці не можуть його спадкувати.
		 Водночас твердження позивача про те, що відповідачі визнали позов, не  спростовує висновки суду апеляційної інстанції про відмову в позові, оскільки у відзиві на касаційну скаргу відповідачі  заперечують її доводи і вимоги.
		Верховний Суд зазначає, що з огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції про нікчемність договору дарування не відповідає висновку, викладеному у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20, провадження № 61-11523сво23, про те, що правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року могли бути визнані недійсними на підставі рішення суду. 
		Тому Верховний Суд виходить за доводи касаційної скарги, оскільки необхідно врахувати висновок щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Позивач просив визнати недійсним договір дарування квартири від 22 грудня 1997 року. Суд апеляційної інстанції встановив нікчемність цього договору.  З огляду на висновки Об`єднаної палати Верховного Суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20, провадження № 61-11523сво23, рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності в порядку спадкування за законом необхідно скасувати, ухвалити нове про відмову в позові з мотивів, які викладені в цій постанові. Рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту прийняття спадщини залишити без змін.
		Водночас Верховний Суд зазначає, що принцип заборони повороту до гіршого (non eformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження
		№ 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц, провадження № 61-9060св22).
		У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції відмовив у позові через пропуск строку позовної давності, а Верховний Суд - через необґрунтованість (права позивача не є порушеним). Тому не можна стверджувати про погіршення становища позивача.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		З урахуванням наведених вище мотивів, Верховний Суд вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року в частині вирішення вимог про встановлення факту прийняття спадщинизалишення в силі. В частині вирішення вимог про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину житлового будинку відмовити.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір сплачується 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн).
		За вимогу про встановлення факту прийняття спадщини(немайнового характеру) позивач у суді першої інстанції сплатив 768,40 грн, у суді апеляційної інстанції - 1 152,60 грн, у суді касаційної інстанції - 1 536,80 грн + 1 536,80 грн, а всього 4 994,60 грн.
		За вимогу про встановлення факту прийняття спадщини(немайнового характеру) відповідачі  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції сплатили по 1 152,60 грн з кожного.
		Таким чином, в порядку взаємозаліку відшкодування судових витрат, зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню по 1 344,70 грн з кожного. 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року скасувати.
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року в частині встановлення факту прийняття спадщини залишити в силі.
		У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.
		Стягнути зі  ОСОБА_2 , ОСОБА_3  на користь ОСОБА_1 судовий збір по 1 344 (одній тисячі триста сорок чотири) грн 70 коп з кожного.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                І. М. Фаловська
		Судді:                                                                                                             В. М. Ігнатенко
		С. О. Карпенко
		А. С. Олійник
		            В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...