Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/3402/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2024.
Дата набрання законної сили: 19.06.2024
Номер судового провадження: 61-14279ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 червня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 372/3402/22
		провадження № 61-14279св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , подану адвокатом Богомазовим Павлом Сергійовичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року у складі судді Висоцької Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023  року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулікової С. В., Олійника В. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом
		У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 третя особа, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, просила зобов`язати відповідача не чинити їй перешкод у побаченні зі спільними дітьми, та встановити порядок і режим побачення з дітьми.
		Позов обґрунтований тим, що, не перебуваючи в зареєстрованому або в цивільному шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , вона народила синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 
		Тривалий час вона перебувала у статусі одинокої матері, відповідач визнав своє батьківство лише 19 червня 2012 року. 
		Діти проживають разом із батьком. 
		Останнім часом відповідач забороняє їй бачитись із дітьми, вороже налаштовує дітей проти матері, чим позбавляє її можливості піклуватися про дітей та брати участі у їх вихованні. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року, що залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023  року, позов задоволено.
		Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у побаченні із синами - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Встановлено спосіб участі матері ОСОБА_1 у вихованні дітей ОСОБА_3 та  ОСОБА_4 , а саме шляхом побачень у першу та четверту неділю кожного місяця з 11 год 00 хв до 18 год 00 хв.
		Суди, задовольнивши позов, керувались тим, між сторонами склались неприязні стосунки, що негативно вплинули на сприйняття дітьми особи матері. 
		Суд першої інстанції допитав дітей в судовому засіданні,на запитання суду діти відповідали, що згадують із радістю час дозвілля із матір`ю, гру в настільні ігри, спільні прогулянки, які мали систематичний характер до червня 2022 року, і висловлювали сум, що такі часи закінчилися через поведінку матері. Єдиною причиною відмови від спілкування із матір`ю діти називали її минуле, водночас заперечуючи будь-яке негативне ставлення до них з боку матері.
		Суди врахували факт проживання дітей із батьком, перебування їх під його постійним контролем та піклуванням, спілкування виключно із батьком з грудня 2022 року, та дійшли висновку про недоцільність під час вирішення цього спору враховувати виключно небажання дітей зустрічатися з позивачкою. 
		Відповідач безпосередньо створив ситуацію, за якою діти стали випадковими свідками конфлікту, під час якого відповідач пред`являв претензії їхній матері щодо обставин її інтимного життя.
		Відповідач, не усвідомлюючи складності та делікатності вказаного конфлікту, переклав тягар усвідомлення цих принижуючих матір відомостей на дітей без врахування їхнього віку, який зумовлює психологічні особливості підлітків.
		Тобто, не вдаючись до створення перешкод шляхом вчинення якихось активних дій, відповідач зайняв пасивну позицію, за якою самоусунувся від вирішення конфлікту, який вийшов за межі їхніх стосунків із позивачкою, і став деструктивним чином впливати на дітей.
		Суди врахували, що у жовтні 2022 року відповідач звернувся до директора школи із письмовою заявою про виключення позивачки із групи в соціальних мережах «Вайбер», де висвітлюється життя класу, мотивувавши це «відсутністю відношення матері дітей до виховання та навчання» (а. с. 22)
		Відповідач також не приховував від суду, що інформацію про непристойне минуле позивачки від доніс до її матері та брата, спеціально запросивши їх для цього в гості. Надаючи пояснення суду, відповідач також повідомляв інформацію про позивачку із великою кількістю деталей інтимного характеру.
		Вказане спростовує позицію відповідача, висловлену в судовому засіданні, що у нього немає будь-яких претензій до позивачки, це є виключною справою його дітей, та переконало суди в намірі відповідача ускладнити життя позивачки, принизити її в очах оточуючих.
		Суд першої інстанції звернув увагу, що зі слів відповідача він був обізнаний про «непристойне» життя позивачки вже на момент їхнього знайомства, тобто 15 років тому, проте претензії щодо її морального обліку в нього виникли тільки тепер.
		Суди взяли до уваги висновок Виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області щодо визначення участі матері у вихованні дітей та висновки психологічного обстеження дітей. 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з поясненнями позивачки відповідач створює перешкоди в участі у вихованні дітей, водночас позивачка має рівні права щодо участі у вихованні дітей і рішення про встановлення графіку побачень не порушує прав відповідача. Сам по собі факт звернення до суду з позовом, щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми вказує на перешкоди зі сторони відповідача.
		Суди не встановили обставин, що спілкування ОСОБА_1 із дітьми буде перешкоджати їхньому нормальному розвитку, навпаки буде сприяти повноцінному вихованню дітей, розвитку, задоволенню життєво-важливих потреб, зростанню під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить їх виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2023 року ОСОБА_2 через адвоката Богомазова П. С. засобами електронного зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29  серпня 2023  року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №  645/5557/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 04 вересня 2020 року у справі № 264/3435/18-ц, від 04 листопада 2019 року у справі №  554/10183/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, від 30 липня 2021  року у справі № 175/5360/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі №  607/13092/16-ц. 
		Відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
		Суди не взяли до уваги висновки психологічного обстеження дітей. Не врахували думку дітей.
		Позивачка не надала доказів того, що відповідач створює їй перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей, оскільки діти достатньо дорослі він не може змусити їх бажати бачитись з матір`ю, а суди керувались лише поясненнями позивачки.
		Допит дітей відбувся з порушеннями статті 232 ЦПК України, зокрема: проведений у присутності батьків, зацікавлених у наданні відповідей на запитання суду на схиляння дітей на свою сторону; дітям складно висловити думку, коли у залі судового засідання близько 8 осіб окремо про батька чи матір, щоб не образити жодного з них, головуючий не роз`яснив обов`язок давати правдиві показання.
		Під час надання відповідачем пояснень в суді першої інстанції, суддя висловлював його негативне та принизливе ставлення до відповідача. 
		Суди не врахували тієї обставини, що позивачка подала до школи підроблену медичну довідку ОСОБА_3 .
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив до Верховного Суду не надійшов.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2023року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Розпорядженням від 23 квітня 2024 року № 581/0/226-24 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Червинської М. Є. призначено повторний автоматизований розподіл справи.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Олійник А. С. судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Сторони у справі не перебували в зареєстрованому шлюбі та не проживали однією сім`єю без реєстрацію шлюбу.
		Відповідно до свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , та копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_8 .
		Згідно зі свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 , та копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_9 .
		Батьками дітей записані: мати - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_2 
		Діти зареєстровані за адресою місця реєстрації позивачки: АДРЕСА_1 , проте постійно проживають разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією про задеклароване/зареєстроване місце поживання особи від 21 жовтня 2022 року № № 85499657, 85499670, актом про встановлення місця проживання від 22 червня 2022 року, довідкою від 22 червня 2022 року № 30-01. 
		У червні 2022 року між сторонами за ініціативою відповідача закінчилися близькі стосунки, які тривали протягом 15 років. 
		Відповідач звинуватив позивачку в наданні платних послуг інтимного характеру в момент їхнього знайомства на початку відносин. Випадковими свідками цієї розмови стали діти сторін, які сприйняли цю інформацію як правдиву і поступово почали віддалятися від позивачки. 
		У грудні 2022 року відносини між дітьми та матір`ю зійшли нанівець, діти почали категорично відмовлятися від спілкування, не відповідають на телефонні дзвінки та смс-повідомлення.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Звернувшись до суду з позовом,  ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилається на те, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. 
		Зазначає, що батько створює умови, за яких позивачка не має можливості спілкуватись з дітьми, налаштовує синів проти неї, звернувся до керівництва школи, де навчаються діти, з проханням виключити матір із чату батьків, що було зроблено. 
		Вважає, що найкращим інтересам дитини буде відповідати встановлений судом порядок та режим побачень з дітьми.
		Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від  20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції про права дитини
		держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. 
		Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. 
		Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини друга, восьма, дев`ята статті 7 СК України).
		Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства»  (далі - Закон) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону).
		Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Таким чином, права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
		Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
		Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Згідно з частинами першою, другою статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
		Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
		Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
		Отже, мати, яка проживає окремо від дитини, зобов`язана брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи її ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		Батько, який проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
		Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства).
		Згідно з частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
		У рішенні від 19 вересня 2019 року у справі «Andersena v. Latvia», заява № 79441/17, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)  зазначив, що «найкращі інтереси дитини» не можуть розумітися однаково, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або постанову про опіку або батьківських правах. Національні суди, відхиляючи певну інформацію і докази, що стосуються конкретного розгляду, не можуть вважатися такими, що проігнорували найкращі інтереси дитини.
		У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
		Таким чином, між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 607/13092/16-ц, провадження № 61-1713св17, на яку посилається заявник, від 14 липня 2020 року у справі № 127/28537/18, провадження № 61-7403св20, від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19.
		Суди попередніх інстанцій, встановивши порядок участі позивачки у вихованні дітей, взяли до уваги поведінку матері, яка існувала до червня 2022 року, спрямовану на участь у вихованні і житті синів, та відповіді дітей щодо їхньої позитивної оцінки відносин з матір`ю до червня 2022 року, що не заперечив відповідач, та те, що відповідач не перешкоджав та сприяв поширенню специфічної інформації про ОСОБА_1 , яка була йому відома протягом 15 років до цього моменту, і яка до червня 2022 року не впливала на участь матері у житті дітей, вчиняв дії щодо усунення позивачки, зокрема від участі у шкільному житті дітей (а. с. 22).
		Крім того, суди обґрунтовано взяли до уваги висновок Виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області щодо визначення участі матері у вихованні дітей (а. с. 113-117), яким визначено спосіб участі матері ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : перший та четвертий тиждень кожного місяці в неділю з 11 год 00 хв до 18 год 00 хв за умови, якщо діти здорові. 
		Орган опіки і піклування рекомендував ОСОБА_1 спільно з дітьми отримати консультації у психолога щодо поступового налагодження стосунків, не порушувати графік побачень, виконувати свої батьківські обов`язків, приділяти дітям увагу і турботу, а батьку ОСОБА_2 - поважати батьківські права ОСОБА_1 , не чинити перешкод у спілкуванні матері з синами. 
		Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		Верховний Суд зазначає, що відповідач в суді першої інстанції не надав доказів, а у касаційній скарзі не навів доводів, які б давали підстави вважати, що вказаний висновок органу опіки і піклування є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дітей.
		Суди взяли до уваги висновки психологічного обстеження дітей, які відображають заперечне ставлення дітей до матері виключно через отримання доступу до інформації, яка дискредитує матір, і не пов`язані із її систематичним негативним ставленням до них. При цьому діти відповідно до висновків мають позитивні асоціації з матір`ю до червня 2022 року.
		З огляду на вказане, доводи касаційної скарги про неврахування висновків психологічного обстеження дітей є безпідставними.
		Щодо доводів заявника, що допит дітей відбувся з порушенням статті 232 ЦПК України, Верховний Суд зазначає таке.
		Згідно з частиною першою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. 
		Аналогічні приписи закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
		Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. Водночас думка дитини не завжди може відповідати її найкращим інтересам.
		У справі «Ген та інші проти України» (рішення ЄСПЛ від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19, 42767/19, пункт 66) суд зазначив, що право дитини висловлювати власні погляди не потрібно тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю.
		Верховний Суд зауважує, що суд може оцінювати думку дитини з урахування їх віку не лише безпосередньо в судовому засіданні, але і через оцінку висновку органу опіки і піклування, службові особи якого проводили опитування дитини; за наслідками професійного посередництва, зокрема шляхом її опитування у присутності експерта психолога, який має відповідну кваліфікацію та може проводити бесіди з дитиною і правильно передати та інтерпретувати її слова, з фіксацією його результатів для суду у вигляді висновків експерта. 
		Отже, з огляду на право дитини бути вислуханою способами забезпечення реалізації такого права у справах, зокрема щодо визначення способу участі у вихованні дитини, можуть бути: заслуховування думки безпосередньо від дитини в залі судового засідання; отримання інформації щодо думки дитини з висновку органу опіки і піклування, експерта та / або спеціаліста.
		Заслуховування думки дитини в судовому засіданні не є допитом свідка, малолітнього/неповнолітнього свідка відповідно до статей 230, 232 ЦПК України, оскільки не спрямоване на з`ясування обставин справи, а має на меті з`ясування суб`єктивної думки дитини, яку суд враховує залежно від фактичних обставин справи та найкращих інтересів дитини, які можуть не відповідати висловленій думці. 
		Верховний Суд зауважує, що процесуальний закон не містить спеціальних норм, які б регулювали порядок заслуховування думки дитини у спорах щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном, що передбачено статтею 171 СК України, тому керується загальними приписами цивільного процесуального законодавства з урахуванням міжнародних актів та законодавства у сфері захист прав дітей.
		У пункті 112 Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, зазначено, що діти мають право висловлювати свої погляди і думки з будь-якого питання або справи, які стосуються або впливають на них. Вони повинні бути в змозі зробити це незалежно від їхнього віку, в безпечному середовищі, з повагою до їх особистості. Вони повинні відчувати себе вільно, коли вони говорять з суддею або іншим посадовим особам. Це може потребувати, щоб судді уникали деяких формальностей, наприклад, носіння перуки і мантії або заслуховування дитини в самому залі суду; як приклад, може бути корисно заслухати дитину в кабінеті судді.
		Тобто суд під час заслуховування думки дитини створює умови, які будуть безпечні, комфортні, не злякають дитину, дадуть їй змогу говорити і висловлюватись вільно.
		З огляду на вказане у разі заслуховування думки дитини в судовому засіданні приведення дитини до присяги та попередження про відповідальність за відмову висловлювати свою думку не передбачені, як і не є обов`язковим для суду вилучення осіб із зали засідання під час заслуховування, тому доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
		Суд у справі, що переглядається врахував існування ризику маніпулювання дитиною, коли її заслуховують і вона висловлює свою думку (наприклад, одним з батьків проти іншого), та встановив, що діти щиро та відкрито висловились про обставини, які існували до червня 2022 року та після червня 2022 року та їхнє небажання спілкуватись з матір`ю через образу на неї. 
		Водночас небажання синів спілкуватись з матір`ю через образу на неї за особливості її інтимної сторони життя, які склались до їхнього народження, але стали відомі їм у червні 2022 року, не можуть бути підставою для усунення матері від участі у їхньому вихованні, проте вказують на необхідність налагодження стосунків між дітьми і матір`ю в процесі їхніх зустрічей, зокрема за участю спеціаліста, що обґрунтовано взяли до уваги суди попередніх інстанцій.
		Верховний Суд зазначає, що у справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, зокрема її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 334/1202/20, провадження № 61-7951св22, від 15 серпня 2023 року у справі № 759/4170/20, провадження № 61-3420св23.
		Згідно з матеріалами справи, обставинами, встановленими в судовому засіданні в суді першої інстанції, суди врахували те, що позивачка є психічно здоровою особою, любить синів і бажає брати участь у їх вихованні. 
		Доказів застосування позивачкою фізичних покарань до дітей, наявності у неї шкідливих звичок, які б перешкоджали нормальному вихованню синів, у матеріалах справи немає. 
		Верховний Суд зауважує, що в інтересах дитини доцільно керуватися спільною батьківською відповідальністю. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
		Спільне батьківство необхідно сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
		Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації і, завдяки тривалому контакту батьків, ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
		Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, провадження № 61-16408св23, від 27 березня 2024 року у справі № 495/8804/22, провадження № 61-7258св23.
		У справі, що переглядається, незважаючи на неприязні відносини між сторонами, та обставини які дітям стали відомі внаслідок конфлікту батьків і які призвели до відчуження і зниження емоційного зв`язку дітей з матір`ю, регулярне спілкування синів з матір`ю не лише не перешкоджатиме їх нормальному розвитку і вихованню, а і буде сприяти цьому, оскільки дітям потрібна любов, турбота та увага обох батьків, а роль матері у вихованні синів є також надзвичайно важливою, що також підтверджується висновком органу опіки і піклування і висновками психологічного обстеження дітей.
		Відповідач не спростував доводів позивачки, обставин, встановлених судами, не довів, що існують істотні обставини, за яких встановлення графіку зустрічей матері із синами не відповідатиме найкращим інтересам дітей, та які переважатимуть право матері, яка не проживає з дітьми, на безпосередню участь у їх вихованні.
		Отже, суди врахували законність вимоги позивачки, відповідність цієї вимоги легітимній меті та пропорційність втручання у права відповідача, що є необхідним у демократичному суспільстві з урахуванням найкращих інтересів дітей.
		Доводи відповідача, що суд висловлювався негативно та принизливо є оціночними судженнями ОСОБА_2 , не доводять упередженого ставлення судді до відповідача та не вплинули на ухвалення законного рішення. 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не є компетенцією суду касаційної інстанції.
		У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.
		Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження                    № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 264/3435/18-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, від 30 липня 2021  року у справі № 175/5360/13-ц, не є релевантними у справі, що переглядається. 
		Заявник посилається на загальні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №  645/5557/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, а у суду немає обов`язку вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона. 
		У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі №  554/10183/16, суди врахувавши те, що позивач прикутий до ліжка, взявши до уваги рішення органу опіки і піклування про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька з малолітньою дитиною, задовольнили позов та зобов`язали матір не чинити перешкоди батьку у спілкуванні з дитиною, визначили порядок спілкування батька з дитиною.
		Вказані висновки не суперечать висновкам судів у справі, що переглядається.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі  № 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22, зазначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (аналогічно пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
		Оскільки заявник не зазначив конкретної норми матеріального чи процесуального права, щодо якої відсутній висновок у подібних правовідносинах, тому посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах є необґрунтованим.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргуОСОБА_2 , подану адвокатом Богомазовим Павлом Сергійовичем, залишити без задоволення.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023  року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                                      А. С. Олійник
		В. М. Ігнатенко
		                                                                                                                                  І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...