Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/8179/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2024.
Дата набрання законної сили: 24.06.2024
Номер судового провадження: 61-14225ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		 
		24 червня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 185/8179/22
		провадження № 61-14225сво23
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року у складі судді Болдирєвої У. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до       ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь: 
		 - різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі 694 245,71 грн; 
		 - 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди;
		 - витрати, пов`язані з оцінкою майнової шкоди, у сумі 4 тис. грн; 
		 - витрати на правничу допомогу у сумі 10 тис. грн; 
		 - витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 423,46 грн.
		Позов мотивовано нормами деліктного права, з посилання на те, що відповідач допустив порушення Правил дорожнього руху і допустив зіткнення з належним їй автомобілем, завдавши їй майнової та моральної шкоди. 
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі.
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року у підготовчому засіданні затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якої:                ОСОБА_2 зобов`язується здійснити безготівкове перерахування суми відшкодування майнової шкоди у розмірі 250 тис. грн на поточний рахунок ОСОБА_1 - НОМЕР_1 , код одержувача - НОМЕР_2 , банк одержувача - акціонерне товариство «ПУМБ»; ОСОБА_1 відмовляється від позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі 694 245,71 грн, моральної шкоди на суму 100 тис. грн, витрат, пов`язаних з оцінкою майнової шкоди, у розмірі 4 тис. грн, витрат на правничу допомогу у сумі 10 тис. грн, судового збору у розмірі 9 423,46 грн. Провадження у справі закрито. Судові витрати у справі покладено на осіб, які їх понесли.
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в судовому засіданні сторони подали підписану ними спільну заяву про укладення мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок. Положення умов мирової угоди не суперечать законодавству України, не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб, відповідають інтересам обох сторін. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року - без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 тис. грн. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм процесуального права. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року справу № 185/8179/22 (матеріали касаційного провадження № 61-14225ск23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року повернуто справу № 185/8179/22 (матеріали касаційного провадження № 61-14225ск23)за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо затвердження мирової угоди. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо закриття провадження у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Витребувано матеріали справи № 185/8179/22 із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. 
		Підставами касаційного оскарження зазначено абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою  ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року щодо закриття провадження у справіпризначено до судового розгляду. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року зазначену справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1  мотивована тим, що ні вона, ні її представник не були присутні у судовому засіданні під час затвердження судом першої інстанції мирової угоди, а тому вона не знала про результати розгляду цієї справи. Судом першої інстанції не було роз`яснено наслідки затвердження мирової угоди. Положення мирової угоди про те, що вона не має до відповідача будь-яких інших претензій не стосується предмету позову в цій справі. Зазначене положення мирової угоди порушує її права, так як вона буде позбавлена можливості пред`явити позов до відповідача про відшкодування втрати товарного вигляду автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами 
		 
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь: різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі 694 245,71 грн; 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; витрати, пов`язані з оцінкою майнової шкоди, у сумі 4 тис. грн; витрати на правову допомогу в сумі 10 тис. грн; витрати на сплату судового збору у розмірі 9 423,46 грн. 
		20 січня 2023 року від сторін до суду надійшла заява про затвердження мирової угоди, укладеної між ними з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок. 
		За змістом мирової угоди сторони у справі домовилися, що ця мирова угода покриває усі існуючі претензії майнового характеру або іншого виду ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який зобов`язується здійснити безготівкове перерахування суми відшкодування майнової шкоди у розмірі 250 тис. грн на поточний рахунок ОСОБА_1 -   НОМЕР_1 , код одержувача - НОМЕР_2 , банк одержувача - акціонерне товариство «ПУМБ», а  ОСОБА_1 відмовляється від позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі 694 245,71 грн, моральної шкоди на суму 100 тис. грн, витрат, пов`язаних з оцінкою майнової шкоди, у розмірі 4 тис. грн, витрат на правничу допомогу у сумі 10 тис. грн, судового збору у розмірі 9 423,46 грн.
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		 
		Передаючи справу № 185/8179/22 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зпосиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року та від 19 січня 2022 року у справі № 2-394/11, провадження № 61-1839св20 та № 61-10323св21; від 02 серпня 2023 року у справі № 2-283/09, провадження № 61-4493св23; в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2023 року у справі № 2-1855/12, провадження № 61-10223ск23; у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2023 року у справі № 759/6865/19, провадження № 61-9020ск23; від 10 листопада 2022 року у справі № 758/9905/15, провадження № 61-9228ск22; а саме щодо можливості перегляду ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди, зокрема, у частині закриття провадження у справі на підставі пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України.
		Згідно з пунктами 11, 15 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: затвердження мирової угоди; закриття провадження у справі.
		Пунктами 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
		Таким чином, наведеними нормами ЦПК України право особи на касаційне оскарження ухвали місцевого суду розмежовано і окреслено процесуальним питанням, яке вирішувалося цим судом. Отже, законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
		Частинами першою-четвертою статті 207 ЦПК України передбачено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
		Тобто мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Правова природа мирової угоди полягає в тому, що вона є договором між сторонами, де вони зобов`язуються припинити судовий процес і прийняти умови, які вони визнають та є прийнятними для обох сторін. 
		Тому закриття провадження у справі у разі затвердження мирової угоди не є окремим процесуальним рішенням суду, а є закономірним наслідком затвердження мирової угоди між сторонами, і цей наслідок в силу вимог       частини третьої статті 207 ЦПК України детально роз`яснюється сторонам до ухвалення судового рішення про затвердження мирової угоди. Затвердження мирової угоди між сторонами неможливо без закриття провадження у справі, отже за своєю природою ухвала затвердження мирової угоди повинна передбачати закриття провадження у справі, однак не є саме ухвалою про закриття провадження у справі.
		Висновок про те, що ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди не віднесена до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, так як переглядалася в апеляційному порядку на підставі пункту 11 частини першої статті 353 ЦПК України, який відсутній у переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх апеляційного перегляду згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, є усталеним та відображений в численних судових рішеннях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема: від 01 серпня 2023 року у справі № 2-1855/12, провадження № 61-10223ск23; від 20 червня 2023 року у справі № 759/6865/19, провадження № 61-9020ск23; від 10 листопада 2022 року у справі № 758/9905/15, провадження № 61-9228св22; від 26 січня 2022 року у справі № 947/9347/21; від 19 жовтня 2020 року у справі № 642/3921/16, провадження № 61-14133св20; від 16 квітня 2020 року у справі № 522/1401/19, провадження № 61-5098св20; від 11 жовтня 2018 року у справі № 596/911/13; від 07 вересня 2018 року у справі № 641/2628/17, провадження № 61-43684св18; від 20 липня 2018 року у справі № 755/8998/17, провадження № 61-40545св18; від 27 липня 2018 року у справі № 452/2942/16, провадження № 61-40425св18.
		Водночас, у справах № 947/9347/21, № 642/3921/16, № 522/1401/19, № 596/911/13-ц, № 641/2628/17, № 755/8998/17, № 452/2942/16-ц Верховний Суд виходив із того, що ухвала суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди не підлягає касаційному оскарженню в цілому, незалежно від факту закриття провадження у справі. 
		Натомість, у справах № 2-1855/12, № 759/6865/19, № 758/9905/15-ц Верховний Суд вказав на те, що ухвала суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди в частині закриття провадження у справі підлягає касаційному оскарженню на підставі пункту 15 частини першої статті 353 ЦПК України.
		При цьому суд касаційної інстанції часто доволі суперечливо відмовляє у відкритті касаційного провадження і в частині закриття провадження у справі на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України (визнаючи касаційну скаргу в цій частині необґрунтованою), не зважаючи на те, що вказана норма не застосовується до ухвали, якою закінчено розгляд справи, і якою за свою природою є ухвала про закриття провадження у справі.
		Водночас, у справах № 2-394/11 та № 2-283/09 Верховний Суд у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про можливість перегляду справи в суді касаційної інстанції з підстав оскарження ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди.
		Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Частиною четвертою статті 404 ЦПК України передбачено, що про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
		У рішенні від 09 березня 2011 року у справі «Буланов та Купчик проти України» Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) закцентував увагу на тому, що «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом.
		Встановлення розумних обмежень і ретельне регулювання процедур оскарження допомагають зберегти баланс між ефективністю судової системи і доступом до правосуддя. 
		Обмеження права на касаційне оскарження певних процесуальних рішень дозволяє концентруватися на суттєвих питаннях права та правосуддя, зменшуючи кількість скарг, які не стосуються таких питань.
		ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», § 47).
		Декларуючи статус Верховного Суду як «суду права» та встановлюючи в ЦПК України обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень, зокрема певних ухвал місцевого суду за чітко визначеним переліком, відображеним у частині першій статті 353 ЦПК України, законодавець виходив з того, що лише окреслені ним у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України вирішені судом першої інстанції процесуальні питання можуть бути проінспектовані касаційним судом за касаційною скаргою учасника справи, а також особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
		Передбачена у пункті 11 частини першої статті 353 ЦПК України можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду «ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди» та відсутність згаданого пункту в переліку ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, дає підстави для висновку про свідоме виключення вказаного процесуального питання з-під компетенції касаційного суду щодо перегляду судових рішень, якими вирішувалися питання затвердження мирової угоди. 
		При цьому в пункті 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачена можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду саме «ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі», і саме ця ухвала може бути оскарження в касаційному порядку на підставі пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України
		Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які їм видаються прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на судовий орган. Тому припинення судового процесу та закриття провадження у справі, за змістом частини четвертої статті 207 ЦПК України, є безальтернативним результатом затвердження судом мирової угоди.
		Зокрема, 12 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у рамках справи № 908/1604/17 висловився, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду                 від 05 березня 2019 року у справі № 917/1564/17.
		Отже, з огляду на відсутність у Верховного Суду повноважень на перегляд у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди, розмежування дій суду щодо затвердження мирової угоди та щодо закриття провадження у справі, які є єдиним процесуальним рішенням про затвердження мирової угоди, є недоцільним і беззмістовним, що жодним чином не сприяє вирішенню спірного питання судом, так як касаційний перегляд такого судового рішення зводитиметься лише до факту констатації правильності висновку місцевого суду про закриття провадження у справі у зв`язку з затвердженням мирової угоди.
		 
		 
		Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).
		 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що ухвалити будь-яке судове рішення у цій справі є неможливим у зв`язку з різною практикою касаційних судів з процесуального питання, яке стало предметом розгляду на об`єднаній палаті, а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, виходячи з такого. 
		Крім того, у самій ухвалі про передачу справи на розгляд об`єднаної палати йдеться про іншу практику іншого касаційного суду.
		Правове процесуальне питання, які слід вирішити у цій справі: 
		1)     Чи є затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти: окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження?
		2)     У залежності від вирішення цього процесуального питання необхідно визначитися щодо касаційного оскарження ухвали суду в частині затвердження мирової угоди і в частині закриття провадження у справі.   
		 
		Вказане процесуальне питання Великою Палатою Верховного Суду з початку своєї процесуальної діяльності не вирішувалося.    
		У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
		У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
		Право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду (Golder v. the United Kingdom, § 38; Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП],        §§ 230). Теж саме застосовується у справах щодо критеріїв прийнятності заяви, що за своїм характером регулюються державою, яка користується певною свободою розсуду у цьому питанні (Luordo v. Italy (Луордо проти Італії), § 85). Однак, застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 § 1, якщо не переслідує «законну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (Ashingdane v. the United Kingdom (Ашинґдейн проти Сполученого Королівства), § 57; Fayed v. the United Kingdom (Файєд проти Сполученого Королівства), § 65; Markovic and Others v. Italy (Марковіч та інші проти Італії) [ВП], § 99). Право на доступ до суду, за деяких обставин, також може бути предметом правомірних обмежень, таких як встановлені законом обмежені терміни позовної давності (Stubbings and Others v. the United Kingdom (Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства), §§ 51-52), забезпечення судових витрат (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom (Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства), §§ 62-67) або вимоги щодо представництва (R.P. and Others v. the United Kingdom (R.P та інші проти Сполученого Королівства), §§ 63-67).
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28 травня 1985 року, § 96 рішення у справі «Krombach v. France»             від 13 лютого 2001 року).
		Згідно з пунктами 11, 15 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: затвердження мирової угоди(пункт 11); закриття провадження у справі (пункт 15).
		Аналогічні положеннямістяться у пунктах 10 і 13 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України. 
		Пунктами 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		Аналогічні положеннямістяться у статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
		Частинами першою-четвертою статті 207 ЦПК України передбачено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17 висловився, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 березня 2019 року у справі № 917/1564/17.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від вказаного правового висновку з таких підстав. 
		Мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Правова природа мирової угоди полягає в тому, що вона є договором між сторонами, де вони зобов`язуються припинити судовий процес і прийняти умови, які вони визнають та є прийнятними для обох сторін. 
		Тому закриття провадження у справі у разі затвердження мирової угоди не є окремим процесуальним рішенням суду, а є закономірним наслідком затвердження мирової угоди між сторонами, і цей наслідок в силу вимог       частини третьої статті 207 ЦПК України детально роз`яснюється сторонам до ухвалення судового рішення про затвердження мирової угоди. Затвердження мирової угоди між сторонами неможливо без закриття провадження у справі. Отже, за своєю правовою природою ухвала затвердження мирової угоди повинна передбачати закриття провадження у справі, однак не є саме ухвалою про закриття провадження у справі.
		У зв`язку з викладеним є підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду. 
		Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		З урахуванням принципу верховенства права звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, України, тому роль Великої Палати Верховного Суду може полягати саме у роз`ясненні особливостей інтерпретації вимог частини другої статті 358 ЦПК України в ситуаціях, аналогічних тій, що виникла у цій справі.
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
		 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Справу № 185/8179/22 за позовом  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   Б. І. Гулько
		 
		Судді:                                                                             А. І. Грушицький
		 
		                                                                                      В. І. Крат
		 
		                                                                                      Д. Д. Луспеник
		 
		                                                                                      Є. В. Синельников 
		 
		                                                                                      І. М. Фаловська
		 
		                                                                                      М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...