Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Розірвання договорів (правочинів); банківської діяльності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2024.
Дата набрання законної сили: 26.06.2024
Номер судового провадження: 12-27гс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		26 червня 2024 року
		м. Київ
		Справа № 910/13/21
		Провадження № 12-27гс24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідачаВласова Ю. Л.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
		 
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду касаційної скарги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 березня 2024 року (у складі колегії: головуючий суддя Євсіков О. О., судді: Корсак В. А., Алданова С. О.)
		у справі № 910/13/21
		за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна»
		до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»
		пророзірвання договору та стягнення коштів та
		ВСТАНОВИЛА:
		У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (далі - ТОВ «Тавріда Електрик Україна», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі -КБ «Приватбанк», відповідач) про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03 березня 2003 року (далі - Договір розрахунково-касового обслуговування), укладеного сторонами, та стягнення 13 925 892,10 грн штрафних санкцій, 2 626 426,20 грн інфляційних втрат і 1 315 766,32 грн трьох процентів річних.
		Заявою про збільшення позовних вимог позивач доповнив позовні вимоги та просив, крім наведеного, стягнути з відповідача 17 098,00 доларів США та 5 256,50 Євро.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу кошти, розміщенні на банківських рахунках, чим порушив свої зобов`язання, передбачені Договором розрахунково-касового обслуговування. Через це позивач тривалий час не може користуватися своїми власними коштами та використовувати їх в своїй поточній діяльності.
		Справа розглядалася неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 липня 2023 року у справі № 910/13/21 у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення мотивовано тим, що згідно з частиною першою статті 602 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Оскільки Договір розрахунково-касового обслуговування фактично припинив свою дію, а розірваним може бути лише чинний договір, вимога позивача про розірвання спірного договору є необґрунтованою, тому не підлягає задоволенню.
		Також місцевий господарський суд встановив, що судовим рішенням у справі № 904/1569/15 вже зобов`язано відповідача перерахувати на рахунки позивача кошти, які останній просить стягнути у цій справі, тому, виходячи з правовідносин що існували між сторонами, суд зробив висновок, що порушене право позивача вже захищено, отже, підстави для стягнення з відповідача 17 098,00 доларів США та 5 256,50 Євро відсутні.
		Північний апеляційний господарський суд постановою від 06 березня 2024 року зазначене рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/13/21 скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Розірвав Договір розрахунково-касового обслуговування; стягнув з КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Тавріда Електрик Україна» 13 925 892,10 грн, а саме: три проценти річних у розмірі 1 255 619,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 626 426,20 грн, 17 098,00 доларів США, три  проценти річних у розмірі 43 726,50 грн, 5 256,50 Євро, три проценти річних у розмірі 16 420,34 грн та судовий збір у розмірі 278 072,47 грн. Також суд стягнув з відповідача на користь позивача 417 108,71 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
		Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору та задовольняючи цю вимогу, виходив з того, що Договір розрахунково-касового обслуговування ТОВ «Тавріда Електрик Україна» уклало з Банком в особі філії, проте обставини, за яких Банк був позбавлений можливості виконувати зобов`язання за цим договором суд першої інстанції не встановив.
		Оскільки Банк не виконав взяті на себе за Договором зобов`язання з гарантування клієнту права безперешкодного розпорядження належними йому коштами, не виконав платіжні доручення позивача та не повернув йому грошові кошти, розміщені на банківських рахунках, суд апеляційної інстанції виснував, що такі дії, згідно з умовами спірного Договору, є істотним порушенням договору в розумінні статті 651 ЦК України.
		Протиправність поведінки відповідача, згідно із висновком суду апеляційної інстанції, вбачається також з обставин, встановлених у справі № 904/1569/15, відповідно до яких КБ «Приватбанк» не виконав поданих ТОВ «Тавріда Електрик Україна» платіжних доручень, а також з подальших дій Банку, який не виконав рішення суду у зазначеній справі, яким його було зобов`язано виконати платіжні доручення позивача. 
		З огляду на такі дії КБ «Приватбанк», а також на те, що виконавче провадження з виконання рішення у наведеній справі (№ 904/1569/15) було закрито суд апеляційної інстанції зазначив про необґрунтованість висновку місцевого господарського суду стосовно того, що у межах справи № 904/1569/15 вже було захищено порушене право ТОВ «Тавріда Електрик Україна», а також про помилковість висновку про тотожність позовних вимог у справі № 904/1569/15 (зобов`язання виконати платіжні доручення з рахунків у Банку на інші рахунки у Банку) та у цій справі № 910/13/21 (стягнення грошових коштів).
		На підставі  викладеного апеляційний господарський суд позовні вимоги про стягнення 13 925 892,10 грн грошових коштів, 2 626 426,20 грн інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн трьох процентів річних, 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро задовольнив, скасувавши рішення суду першої інстанції в цій частині.
		10 квітня 2024 року КБ «Приватбанк» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 березня 2024 року у справі № 910/13/21, у якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржник вказав на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, а саме статей 205, 253, 261, 520, 521, 1066, 1068, 1071 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, не застосував норму статті 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та порушив норми процесуального права, зокрема, статей 175, 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
		Також суд апеляційної інстанції не врахував, що у справі № 904/1721/20 підтверджено правомірність та чинність договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, а також не врахував доводів відповідача, що позивач має пов`язаність з країною-агресором та підсанкційною особою, незважаючи на факт зміни складу учасників.
		Ухвалою Касаційного господарського суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 березня 2024 року у справі № 910/13/21.
		Ухвалою Касаційного господарського суду від 16 травня 204 року справу № 910/13/21 разом із зазначеною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України.
		Ухвалою від 23 травня 2024 року Касаційний господарський суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою КБ «Приватбанк» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2024 року у справі № 910/13/21, і також передав зазначену касаційну скаргу на розгляд Великої Палати Верховного Суду оскільки додаткова постанова є невід`ємною частиною постанови Північного апеляційного господарського суду від 06 березня 2024 року у справі № 910/13/21, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		В ухвалі від 16 травня 2024 року Касаційний господарський суд зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 19 травня 2021 року у справі № 757/31948/18-ц, щодо тотожності позовів «про розірвання договору та стягнення коштів» і «про зобов`язання повернути грошові кошти», з яким Касаційний господарський суд не погоджується.
		Касаційний господарський суд звернув увагу, що відповідач у касаційній скарзі посилається на постанову Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 757/31948/18-ц та зазначає, що подання позову у справі  № 910/13/21 суперечить вимогам пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки є неможливим повторне вирішення судом тотожного спору, який вже вирішений по суті у справі № 904/1569/15.
		Касаційний господарський суд встановив, що предметом спору у справі № 757/31948/18-ц є вимоги позивача про розірвання договорів, укладених з КБ «Приватбанк», та стягнення грошових коштів. Позивач (фізична особа) у цій справі звернувся до суду з позовом до КБ «Приватбанк» про розірвання договорів банківського вкладу, стягнення сум свого вкладу, відсотків за договорами та трьох процентів річних. При цьому раніше, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року у справі № 201/5023/16-ц за позовом цієї ж особи до КБ «Приватбанк» було зобов`язано останнього повернути грошові кошти за депозитними вкладами у розмірі 24 000 доларів США та 30 000 доларів США, отже були вирішені позовні вимоги про стягнення зазначених коштів. Зважаючи на викладене Касаційний цивільний суд визнав правильним висновок суду першої інстанції стосовно наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Банку сум вкладів. 
		Колегія суддів Касаційного цивільного суду виходила з того, що у справах № 201/5023/16-ц та № 757/31948/18-ц є тотожними склад сторін, підстава позову (невиконання умов договорів банківського вкладу щодо повернення вкладнику коштів після закінчення строку дії договорів банківського вкладу), а також і предмети позовів у частині вимог про стягнення (повернення) коштів за договорами банківського вкладу (депозитами), оскільки деяка редакційна відмінність у формулюванні позивачем повторної аналогічної вимоги «про розірвання договорів та стягнення коштів» замість попереднього формулювання «про зобов`язання повернути грошові кошти» не є зміною предмета позову, зважаючи на аналогічність цих предметів по своїй суті.
		Натомість, Касаційний господарський суд в ухвалі про передання справи № 910/13/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що у разі задоволення позову немайнового характеру, виконання рішення суду здійснюється в порядку встановленому статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавець перевіряє виконання рішення боржником, тобто рішення суду має бути виконано боржником добровільно. Можливість вчинення примусових виконавчих дій, які не залежать від бажання боржника, зокрема, звернення стягнення на грошові кошти та майно боржника, відбувається у виконавчому провадженні з виконання рішення суду майнового характеру (стягнення грошових коштів). На підставі зазначеного Касаційний господарський суд вважає помилковим висновок про тотожність таких предметів спорів, як «зобов`язання повернути грошові кошти» та «стягнення коштів», внаслідок чого вважає за необхідне відступити від нього.
		Велика Палата Верховного Суду не погоджується із наявністю підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, і передання справи № 910/13/21 на її розгляд.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку передає справу на розгляд Великої Палати, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду іншого касаційного суду.
		З наведених норм права вбачається, що Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку якщо касаційний суд вважає необхідними відступити від висновку, зробленого іншим касаційним судом щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Разом із тим, висновок про тотожність позовів у справах № 757/31948/18-ц та № 201/5023/16-ц  Касаційний цивільний суд зробив з огляду на те, що у справі № 757/31948/18-ц позивач звернувся з позовом про розірвання договорів банківського вкладу (депозиту) та стягнення неповернутих банком вкладів після закінчення строку дії договорів банківського вкладу, а у справі № 201/5023/16-ц був розглянутий позов про зобов`язання банку повернути позивачу ці ж неповернуті вклади за депозитними договорами строк дії яких закінчився. Касаційний цивільний суд зазначив, що викладення позивачем у новому позові вимог у дещо зміненій редакції не є свідченням пред`явлення позову у вказаній частині з інших підстав, а редакційна відмінність у формулюванні повторної аналогічної вимоги «про стягнення коштів» замість попереднього «про зобов`язання повернути грошові кошти» не є зміною предмета позову, оскільки по своїй суті ці предмети є аналогічними. 
		Водночас, у справі № 910/13/21 позивач звернувся з позовом про розірвання договору розрахунково-касового обслуговування та стягнення з банку коштів, які були на рахунках позивача з підстав істотного порушення банком вказаного договору в частині невиконання платіжних доручень позивача про перерахування коштів. При цьому, у справі № 904/1569/15 був розглянутий позов про зобов`язання банку виконати умови п. 2.1.3 зазначеного Договору, а саме перерахувати кошти за поданими позивачем платіжними дорученнями. Обставина, що рішення суду у справі № 904/1569/15 не було виконано позивачем ні добровільно, ні в примусовому порядку, є підставою позову у справі № 910/13/21 про розірвання договору, тоді як у справі № 757/31948/18-ц така підстава відсутня.
		З наведеного вбачається, що відносини у справах № 757/31948/18-ц та № 201/5023/16-ц, у яких був зроблений висновок Касаційним цивільним судом, не є подібними з відносинами у справах № 910/13/21 та № 904/1569/15. 
		Також, Касаційний господарський суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо тотожності конкретних позовів «про розірвання договорів та стягнення коштів» і «про зобов`язання повернути грошові кошти», який Касаційний цивільний суд зробив на підставі порівняльного аналізу обставин двох конкретних справ. При цьому, власне висновок Касаційного цивільного суду щодо умов застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, не суперечить умовам застосування пункту 3 частини першої статті 231 у сукупності з пунктом 2 частини першої статті 175 ГПК України, наведеним в ухвалі про передання справи № 910/13/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ураховуючи те, що касаційні суди дійшли різних висновків про застосування аналогічних норм процесуальних кодексів з огляду на різні обставини, встановлені у наведених справах, а також відсутність розбіжностей у висновках щодо умов для застосування наведених норм, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 910/13/21 на її розгляд.
		Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		З огляду на зазначене справа № 910/13/21 підлягає поверненню 
		колегії Касаційного господарського суду для розгляду.
		Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу № 910/13/21 повернути колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв М. І. Гриців К. М. Пільков Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний І. В. Желєзний О. В. Ступак Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король О. С. Ткачук С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич О. В. Кривенда Є. А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...