Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/3586/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.07.2024.
Дата набрання законної сили: 25.06.2024
Номер судового провадження: 61-12114ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		25 червня 2024 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 522/3586/20 
		провадження № 61-12114св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідачі: Національний університет «Одеська морська академія», Компанія «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» (Andriaki Shipping Co. Ltd.), Асоціація взаємного страхування судновласників Об`єднаного Королівства (Бермудські Острови) ЛТД, 
		 
		розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 червня 2021 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Цюри Т. В., у справі за позовом  ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська морська академія», Компанії «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» (Andriaki Shipping Co. Ltd.), Асоціації взаємного страхування судновласників Об`єднаного Королівства (Бермудські Острови) ЛТД про відшкодування шкоди, завданої смертю особи, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У березні 2020 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного університету (далі - НУ) «Одеська морська академія», Компанії «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» (Andriaki Shipping Co Ltd), Асоціації взаємного страхування судновласників Об`єднаного Королівства (Бермудські Острови) ЛТД про відшкодування шкоди, завданої смертю особи. 
		 
		Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 02 вересня 2016 року за результатами медичного огляду її чоловік ОСОБА_2 визнаний повністю придатним за станом здоров`я до виконання обов`язків, пов`язаних з роботою у морі. 
		 
		05 вересня 2016 року між Компанією «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» (Andriaki Shipping Co Ltd) та  ОСОБА_2 укладений трудовий договір щодо працевлаштування останнього на посаду електромеханіка на судно «MILITOS» під прапором Греції строком на 4 місяці. 
		 
		07 грудня 2016 року під час стоянки судна в Греції ОСОБА_2 госпіталізували до місцевого медичного центру зі скаргами на болі у горлі. Згодом лікарі встановили її чоловіку діагноз у вигляді плоскоклітинної карциноми трахеї та у період з 07 грудня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 надавали ОСОБА_2 медичні послуги з лікування захворювання згідно з діагнозом. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у медичному центрі. 
		 
		Позивач вважає, що, будучи безпідставно визнаним НУ «Одеська морська академія» придатним до морської служби, її чоловік протягом трьох місяців зазнавав негативного впливу виробничих кліматичних факторів на судні, що призвело до обширних метастазів у всі життєво важливі органи ОСОБА_2 та його раптової смерті. 
		 
		На думку позивача, за умови належного проведення НУ «Одеська морська академія»медичного огляду ОСОБА_2 не був би допущений до роботи в морі, яка значно пришвидшила розвиток хвороби та призвела до обширних метастазів; хвороба могла бути виявлена на більш ранній стадії її розвитку, що забезпечило б можливість надати ОСОБА_2 своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу; тривалість життя ОСОБА_2 могла бути більшою. 
		 
		Служба на судні мала негативний вплив на стан здоров`я ОСОБА_2 , у зв`язку з чим Компанія «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» як роботодавець та фактичний власник судна, яке є об`єктом підвищеної небезпеки, має нести солідарну відповідальність щодо відшкодування шкоди у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 . 
		 
		Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 848 250,00 доларів США на відшкодування шкоди, завданої смертю її чоловіка, та 96 909,00 доларів США на відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 09 червня 2021 року у задоволенні позову відмовив. 
		 
		Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що в діях відповідачів відсутній склад правопорушення, позивач не мала права на відшкодування шкоди у зв`язку зі смертю потерпілого на підставі статті 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки вона не перебувала на утриманні свого чоловіка. 
		 
		Крім того, у розписці-дозволі на розрахунок від 16 листопада 2017 року позивач повністю, остаточно, безвідклично та беззастережно підтвердила та заявила, що після отримання нею 96 909,00 доларів США будь-які особи, що прямо чи опосередковано пов`язані зі смертю її чоловіка, звільняються від будь-яких претензій, позовів, вимог у будь-якій юрисдикції, у тому числі від вимог щодо компенсації втраченого заробітку, моральної шкоди тощо, відповідно до будь-якого законодавства, включаючи законодавство України, що виникли внаслідок або яким-небудь чином пов`язані зі службою  ОСОБА_2 на судні «MILITOS» та/або його хворобою і подальшою смертю. 
		 
		Отже, звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди після отримання відповідної компенсації у розмірі 96 909,00 доларів США свідчить про порушення позивачем принципу заборони суперечливої поведінки та статті 3 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови в позові. 
		 
		Одеський апеляційний суд постановою від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. 
		 
		Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 червня 2021 року змінив, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті залишив без змін. 
		 
		Постанову апеляційний суд мотивував тим, що підставою для відшкодування шкоди є склад цивільно-правового правопорушення, елементами якого є шкода, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та смертю потерпілого, вина заподіювача шкоди. 
		 
		Із свідоцтва про смерть та висновку судово-медичної експертизи некропсії - некротомії відомо, що причиною смерті ОСОБА_2 стала серцево-легенева недостатність на ґрунті узагальненого карциноматозу органів, вражених плоскоклітинним раком. 
		 
		Водночас, висновками спеціалістів не спростовано, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок онкологічного захворювання, та не встановлено, що вплив шкідливих чинників був вирішальним та призвів до смерті ОСОБА_2 , а отже, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювачів шкоди та смертю особи не доведений. 
		 
		З огляду на такі обставини відсутні підстави для застосування правил статті 1200 ЦК України до спірних правовідносин, тому вимоги про відшкодування шкоди у розмірі 848 250,00 доларів США є безпідставними. 
		 
		Крім того, в порядку статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, тоді як ОСОБА_1 такою не вважається, оскільки на час смерті чоловіка вона не досягла пенсійного віку та не мала статусу особи з інвалідністю. 
		 
		Щодо відшкодування моральної шкоди, то сторонами не оспорюється те, що                                  20 листопада 2017 року ОСОБА_1 як дружина померлого отримала від роботодавця (Компанії «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД») компенсацію у розмірі 96 909,00 доларів США, визнавши, що: її померлий чоловік успішно пройшов усі стандартні перевірки у медичному центрі «Академмарин» НУ «Одеська морська академія»; судновласник доклав усіх зусиль аби надати її чоловікові належну медичну допомогу і надані медичні послуги були високої якості; її чоловік не знав, що хворів на онкологічне захворювання, хвороба протікала безсимптомно; роботодавець її чоловіка не повинен сплачувати жодної компенсації відповідно до умов трудового договору, який був припинений          12 грудня 2016 року, тобто смерть не настала під час праці; суму у розмірі             96 909,00 доларів США роботодавець пропонує у пам`ять померлого; вона повністю, остаточно, безвідклично та беззастережно підтвердила та заявила, що після отримання 96 909,00 доларів США будь-які особи, що прямо чи опосередковано пов`язані зі смертю її чоловіка звільняються від будь-яких претензій, позовів, вимог у будь-якій юрисдикції, у тому числі від вимог щодо компенсації втраченого заробітку, моральної шкоди тощо, відповідно до будь-якого законодавства, включаючи законодавство України, що виникли внаслідок або яким-небудь чином пов`язані зі службою її чоловіка на судні «MILITOS», та/або його хворобою і подальшою смертю. 
		 
		З додатку 1 трудового договору моряка вбачається, що одноразовий платіж у розмірі 96 909,00 доларів США виплачується дружині моряка, якщо моряк помирає під час працевлаштування, включаючи смерть, яка настала під час поїздки на судно та з нього, або внаслідок морського чи інших супутніх ризиків. 
		 
		У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 помер у лікарні через кілька місяців з часу залишення судна, після спливу строку дії контракту, і ОСОБА_1 визнала те, що за умовами трудового договору він мав бути припиненим 12 грудня 2016 року, тобто, що смерть настала не під час працевлаштування, а виплата коштів для роботодавця не мала ознак обов`язковості. 
		 
		Отже, отримавши компенсацію моральної шкоди, яка за розпискою могла бути завдана як роботодавцем, так і будь-якими іншими особами, незалежно від змісту правовідносин, але за ознакою дій, пов`язаних зі службою на судні та/або хворобою і подальшою смертю ОСОБА_2 , позивач вчинила юридично значущу дію, що позбавляє її права повторного пред`явлення претензій щодо відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Доводи ОСОБА_1 про те, що отриманням компенсації врегульовано лише трудові відносини з роботодавцем, спростовуються змістом розписки, з якої також вбачається, що зобов`язання про відсутність претензій стосуються будь-яких осіб, що прямо чи опосередковано пов`язані з роботою та/або хворобою чи смертю її чоловіка. 
		 
		Крім того, ОСОБА_1 наполягала на солідарній відповідальності відповідачів, що з огляду і на такі обставини вказує на суперечливість доводів про неохоплення компенсацією періоду огляду. 
		 
		Доводи апеляційної скарги про те, що, видаючи розписку, ОСОБА_1 не розуміла її зміст, а переклад на зрозумілу їй мову не був коректним, є неспроможними, оскільки про усвідомлення змісту розписки, правильність перекладу та вільного воловиявлення в отриманні компенсації саме на викладених в ній умовах, позивач зазначила в самому тексті цього документа. На час вирішення спору розписка є дійсною, факт її видання не заперечувався, отримані грошові кошти позивач не повертала. 
		 
		Поряд із цим, суд першої інстанції помилково вважав висновок експерта єдиним належним доказом у справі, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині слід вважати обґрунтованими. 
		 
		Висновки спеціалістів, надані на обґрунтування позову, не є висновками експерта, тому їх слід розглядати як письмові докази. Водночас письмові докази не замінюють висновку експертизи, а отже, не відповідають вимогам допустимості доказів, виходячи з обставин, якими обґрунтовуються вимоги позову. 
		 
		Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте частково шляхом невірного обґрунтування, оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду               від 04 липня 2023 року, а справу направити на новий розгляд. 
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України      (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі № 130/2134/16, від 11 серпня 2021 року у справі № 191/2592/19, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди необґрунтовано відхилили клопотання учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 мотивувала тим, що суд першої інстанції порушив порядок проведення та закінчення підготовчого засідання і, як наслідок, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони позивача про призначення судово-медичної експертизи. 
		 
		Вказує, що у наданому стороною відповідачів висновку № 196 вирішувалося, зокрема, питання щодо існування у  ОСОБА_2 ознак онкології легень, проте до складу експертної комісії не залучався фахівець відповідного медичного профілю - лікар-онколог, що давало іншим учасникам процесу обґрунтовані підстави поставити під сумнів фаховість комісії, а також об`єктивність та повноту такого висновку, який суперечив іншим матеріалам справи. 
		 
		Отже, відмова суду першої інстанції у призначенні експертизи лише з підстав порушення стороною позивача стадійності заявлення такого клопотання, не дало можливості суду встановити з достатнім ступенем вірогідності обставини справи. 
		 
		Апеляційний суд, проігнорувавши вказані порушення, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про долучення доказів, а саме висновку комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 42020160000000742 за фактом смерті ОСОБА_2 . 
		 
		Вказує, що платіж за наданою нею розпискою має характер контрактної (договірної) компенсації, виплата якої передбачена договором про працевлаштування (трудовим договором моряка), укладеним 05 вересня 2016 року між Компанією «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» та ОСОБА_2 . 
		 
		Зі змісту розписки вбачається, що роботодавець формально не визнав свої зобов`язання щодо виплати контрактної суми компенсації, однак у знак доброї волі і пам`яті ОСОБА_2 вирішив виплатити суму для врегулювання претензій позивача саме щодо своїх контрактних зобов`язань. 
		 
		Виплата контрактної компенсації була предметом попередніх переговорів, що передували підписанню розписки, в якій жодним чином не згадується про врегулювання можливих деліктних правовідносин, тобто шкоди, завданої смертю особи, що є підставою цього позову. 
		 
		Визначення у розписці її статусу як «найближчий родич» додатково свідчить про те, що сторони мали на меті врегулювати саме контрактні зобов`язання, що випливають з договору особистого страхування життя, тобто виплатити контрактну суму компенсації на випадок смерті, що передбачено статтею 20 Договору про працевлаштування та Додатком 1. 
		 
		На момент підписання розписки вона не знала і не могла знати та усвідомлювати про існування підстав для пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди, завданої смертю її чоловіка, у межах деліктних правовідносин, а тому не мала та не могла мати наміру відмовлятися від вимог, що випливають із таких правовідносин. 
		 
		Вважає, що відповідачі мають нести солідарну відповідальність за неналежне проведення передрейсового медичного огляду ОСОБА_2 . 
		 
		Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився також апеляційний суд, не вжили заходів для повного та всебічного розгляду справи, а неповне встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, призвели до формального підходу при вирішені цього спору. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У жовтні 2023 року НУ «Одеська морська академія» та Асоціація взаємного страхування судновласників Об`єднаного Королівства (Бермудські Острови) ЛТД подали відзиви на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , у яких просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 28 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Приморського районного суду міста Одеси. 
		 
		27 вересня2023 року справа № 522/3586/20 надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		02 вересня 2016 року Медико-санітарною службою «Академмарин» НУ «Одеська морська академія» ОСОБА_2 визнаний непридатним до вахтової служби та придатним до морської служби як електромеханік без обмежень у придатності на строк дії довідки № 140.334, а саме з 02 вересня 2016 року до 02 вересня 2017 року (том 1 а. с. 29, 30). 
		 
		05 вересня 2016 року між Компанією «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» (Andriaki Shipping Co Ltd)та ОСОБА_2 укладений трудовий договір про працевлаштування останнього на посаду електромеханіка на судні «MILITOS» під прапором Греції строком на 4 місяці (том 1 а. с. 17-27). 
		 
		У зв`язку з погіршанням стану здоров`я під час роботи 07 грудня 2016 року ОСОБА_2 госпіталізували до Медичного центру міста Пірей, де він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		У висновку про смерть зазначено, що ОСОБА_2 помер від серцево-легеневої недостатності на ґрунті узагальненого карциноматозу (том 1 а. с. 31-37). 
		 
		Згідно з висновком судово-медичної експертизи некропсії - некротомії від 15 березня 2017 року смерть ОСОБА_2 настала внаслідок серцевої недостатності на ґрунті узагальненого карциноматозу органів, вражених плоскоклітинним раком. 
		 
		20 листопада 2017 року ОСОБА_1 як дружина померлого ОСОБА_2 отримала від Компанії «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» (Andriaki Shipping Co Ltd)компенсацію у зв`язку зі смертю чоловіка у розмірі 96 909,00 доларів США, які перераховані на поточний рахунок позивача (том 2 а. с. 205-207). 
		 
		На підтвердження факту отримання вказаної компенсації ОСОБА_1 видала розписку, в якій, серед іншого, вона визнала, що її померлий чоловік успішно пройшов усі стандартні перевірки у Медичному центрі «Академмарин» у місті Одесі, Україна; судновласник доклав усіх зусиль аби надати її чоловікові належну медичну допомогу і надані медичні послуги були високої якості; її чоловік не знав, що хворів на онкологічне захворювання, але хвороба протікала безсимптомно; роботодавець її чоловіка не повинен сплачувати жодної компенсації відповідно до умов трудового договору, який був припинений 12 грудня 2016 року, тобто смерть не настала під час праці; суму у розмірі 96 909,00 доларів США роботодавець пропонує у пам`ять померлого (том 2 а. с. 189-204). 
		 
		Крім того, у розписці ОСОБА_1 повністю, остаточно, безвідклично та беззастережно заявила, що після отримання нею 96 909,00 доларів США будь-які особи, що прямо чи опосередковано пов`язані зі смертю її чоловіка, звільняються від будь-яких претензій, позовів, вимог у будь-якій юрисдикції, у тому числі від вимог щодо компенсації втраченого заробітку, моральної шкоди тощо, відповідно до будь-якого законодавства, включаючи законодавство України, що виникли внаслідок або яким-небудь чином пов`язані зі службою її чоловіка на судні «MILITOS» та/або його хворобою і подальшою смертю. 
		 
		На час смерті чоловіка ОСОБА_1 працювала на посаді прибиральника службових приміщень в Управлінні освіти Херсонської міської ради, отримувала заробітну плату у розмірі 3 360,00 грн на місяць (том 2 а. с. 16, 17). 
		 
		Вважаючи, що смерть ОСОБА_2 настала передчасно та внаслідок несвоєчасного виявлення онкологічної хвороби працівниками Медико-санітарною службою «Академмарин» НУ «Одеська морська академія», ОСОБА_1 надала Висновок спеціаліста Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України» від 19 лютого 2019 року № 286/19 та Висновок спеціаліста Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров`я України» від 09 жовтня 2019 року № 20/20-11, якими встановлено, що станом на 02 вересня 2016 року у ОСОБА_2 мали місце прояви тяжкого онкологічного захворювання; Одеська морська академія склала медичний висновок не у відповідності до положень Кодексу з підготовки і дипломування моряків та несення вахти (далі - Кодекс ПДНВ), Манільських правил, Конвенції Міжнародної організації праці «Про медичні огляди моряків»; під час огляду у спеціалістів не було об`єктивних даних, що ОСОБА_2 за станом здоров`я був придатним до безпечного мореплавання та виконання трудових обов`язків; станом на 07 грудня 2016 року у ОСОБА_2 мало місце онкологічне захворювання метастатичного раку з вираженими змінами внутрішніх органів та систем; у період його працевлаштування організм зазнавав впливу шкідливих речовин та постійних змін клімату; рентгенолог не виявив усі, що мали місце на флюрограмі, патологічні зміни, та зміни серцево-судинної системи; за станом здоров`я ОСОБА_2 не мав бути допущеним до рейсу; комплекс шкідливих факторів під час роботи міг прискорити перебіг хвороби (том 1 а. с. 39-163, 165-172). 
		 
		На спростування доводів позивача НУ «Одеська морська академія» надав Висновок експерта (комісійної судово-медичної експертизи за фактом смерті ОСОБА_2 )             від 02 жовтня 2020 року № 196, складений на його замовлення Комунальною установою «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», за змістом якого станом на 02 вересня 2016 року у ОСОБА_2 не було виявлено ознак онкологічного процесу; навіть якщо припустити наявність початку онкологічного захворювання, то це не могло бути виявлено при стандартному обстеженні; обстеження було проведено у повному обсязі, відповідно до показань, що мали місце на момент огляду; порушень порядку огляду не допущено; смерть ОСОБА_2 не пов`язана з недоліками його обстеження; ОСОБА_2 був придатним до безпечного мореплавання (служби на морі) за станом здоров`я відповідно до вимог, що пред`являються до допуску моряків до роботи на судні, згідно з положеннями Кодексу ПДНВ з урахуванням Манільських правок (том 2 а. с. 60-70, 153-162). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод            від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
		 
		У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). 
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). 
		 
		У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		 
		За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. 
		 
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. 
		 
		Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. 
		 
		Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. 
		 
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. 
		 
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду                          від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16. 
		 
		Щодо відшкодування майнової шкоди, завданої смертю фізичної особи 
		 
		Згідно з пунктом 8 частини першої, частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. 
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. 
		 
		Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправності поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини. 
		 
		За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому доведення наявності і обґрунтування розміру шкоди покладається на позивача, який повинен довести, що: заподіяна шкода сталася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача і тільки такі дії (бездіяльність) стали єдиною і достатньою причиною заподіяння шкоди; шкода є реальною; протиправна дія (бездіяльність) заподіювача шкоди є причиною, а шкода, якої завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. 
		 
		Відповідач, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди позивачу. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;          3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 1200 ЦК України особам, визначеним у              пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. 
		 
		Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання;     б) дитина потерпілого, народжена після його смерті. 
		 
		З системного аналізу вказаних норм цивільного законодавства повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. 
		 
		Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. 
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). 
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		 
		Встановивши, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок онкологічного захворювання(серцево-легеневої недостатності на ґрунті узагальненого карциноматозу органів, вражених плоскоклітинним раком), і позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що вплив шкідливих факторів під час роботи її чоловіка на судні став вирішальним та призвів до смерті останнього, а отже, не довела причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювачів шкоди і смертю ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у цьому конкретному випадку відсутні підстави для відшкодування позивачу шкоди, передбаченої статтею 1200 ЦК України. 
		 
		При цьому, апеляційний суд правильно виснував, що в порядку статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, тоді як ОСОБА_1 такою не вважається, оскільки на час смерті чоловіка вона не досягла пенсійного віку та не мала статусу особи з інвалідністю. 
		 
		Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи 
		 
		Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. 
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що: 
		 
		- 20 листопада 2017 року ОСОБА_1 як дружина померлого ОСОБА_2 отримала від Компанії «Андріакі Шиппінг Ко ЛТД» (Andriaki Shipping Co Ltd)компенсацію у зв`язку зі смертю чоловіка у розмірі 96 909,00 доларів США, які перераховані на поточний рахунок позивача; 
		 
		- на підтвердження факту отримання вказаної компенсації ОСОБА_1 видала розписку, в якій, серед іншого, вона визнала, що її померлий чоловік успішно пройшов усі стандартні перевірки у Медичному центрі «Академмарин» у місті Одесі, Україна; судновласник доклав усіх зусиль аби надати її чоловікові належну медичну допомогу і надані медичні послуги були високої якості; її чоловік не знав, що хворів на онкозахворювання, але хвороба протікала безсимптомно; роботодавець її чоловіка не повинен сплачувати жодної компенсації відповідно до умов трудового договору, який був припинений 12 грудня 2016 року, тобто смерть не настала під час праці; суму у розмірі 96 909,00 доларів США роботодавець пропонує у пам`ять померлого; 
		 
		- у розписці ОСОБА_1 повністю, остаточно, безвідклично та беззастережно заявила, що після отримання нею 96 909,00 доларів США будь-які особи, що прямо чи опосередковано пов`язані зі смертю її чоловіка, звільняються від будь-яких претензій, позовів, вимог у будь-якій юрисдикції, у тому числі від вимог щодо компенсації втраченого заробітку, моральної шкоди тощо, відповідно до будь-якого законодавства, включаючи законодавство України, що виникли внаслідок або яким-небудь чином пов`язані зі службою її чоловіка на судні «MILITOS» та/або його хворобою і подальшою смертю. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 501/3065/16-ц (провадження № 61-45956св18), у якій предмет позову становили вимоги про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи під час виконання нею обов`язків на судні іноземної держави, сформований висновок, згідно з яким заява про отримання компенсації та звільнення від відповідальності поєднує в собі два документи: заяву про отримання грошових коштів та одночасно про відмову від свого права позиватися до суду взамін на отримання грошових сум, які є прийнятними особою для задоволення її вимог, є одностороннім правочином, який має обов`язковий характер для обох сторін, незважаючи на те, що підписує його тільки одна сторона, оскільки створює обов`язки не лише для позивача. 
		 
		Отже, отримавши компенсацію моральної шкоди, яка за розпискою могла бути завдана як роботодавцем, так і будь-якими іншими особами, незалежно від змісту правовідносин, але за ознакою дій, пов`язаних зі службою на судні та/або хворобою і подальшою смертю ОСОБА_2 , позивач вчинила юридично значущу дію, що позбавляє її права повторного пред`явлення претензій щодо відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) зазначила, що суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. 
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові     від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) надав таке тлумачення пункту 6 статті 3 ЦК України: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. 
		 
		Тобто, в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду у постанові                від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). 
		 
		В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». 
		 
		Отже, звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди після отримання відповідної компенсації у розмірі 96 909,00 доларів США свідчить про порушення позивачем принципу заборони суперечливої поведінки та статті 3 ЦК України, а тому суди попередніх інстанції обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у цій частині з наведених мотивів. 
		 
		Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційний суд правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду                             від 19 серпня 2019 року у справі № 130/2134/16, від 11 серпня 2021 року у справі № 191/2592/19, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18 (провадження № 61-5832св21), у якій спір стосувався відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, вказано, що відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. […] Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
		 
		Однак, відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, мають різну правову природу та є різними підставами позовів. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі № 130/2134/16 (провадження № 61-26004св18), в якій предмет позову становили вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вказано, що заява позивача не містить інформації щодо відшкодування шкоди на майбутнє, інформації щодо розміру відшкодованої шкоди та її складових, а лише зазначає, що станом на час її складання майнові та моральні збитки відшкодовані відповідачем у повному обсязі. Проте оскільки позивач продовжує лікування, реабілітацію, потребує постійного стороннього догляду та витрат на побутове обслуговування, тобто несе відповідні додаткові витрати, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем відшкодовано шкоду на момент написання зазначеної вище розписки, тобто на день розгляду кримінальної справи апеляційним судом, і при її написанні умови відшкодування шкоди наперед не були передбачені, але відповідач продовжує нести додаткові витрати, а тому їй заподіяна шкода і після набрання чинності вироком суду. 
		 
		Однак розписка, яку склала позивач у цій справі, містить посилання на звільнення від будь-яких претензій та позовів на майбутнє, а також інші умови, які були відсутні у розписці, що була предметом дослідження у справі № 130/2134/16. 
		 
		Крім того, на відміну від цієї справи у справі № 130/2134/16 позивачу завдано шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тобто джерелом підвищеної небезпеки. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 191/2592/19 (провадження № 61-6770св21), у якій предмет спору стосувався стягнення боргу за договором позики, зазначено, що оскільки клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи для визначення за часом як виготовлена розписка, у якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту) та інше, сторона відповідача заявила на стадії розгляду справи по суті, суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, з огляду на те, що представник відповідача не навів суду обґрунтувань з приводу поважності причин незаявлення суду відповідного клопотання на стадії підготовчого провадження. Верховний Суд погоджується з тим, що такого роду клопотання як призначення експертизи у справі, за правилами статті 189 ЦПК України, повинні бути заявлені на стадії підготовчого провадження. Разом із тим, з огляду на конкретні обставини цієї справи, Верховний Суд, дійшов переконання, що відмова у цій справі у призначенні судом судово-технічної експертизи для визначення за часом як виготовлена розписка, у якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту) не дозволило встановити дійсні обставини, відповідно виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи, що відповідно є проявом надмірного формалізму. Встановлення, обставин того, як виготовлена розписка, у якій послідовності виконувались її реквізити (підпис та друк тексту), з урахуванням того, що текст розписки надруковано на комп`ютері, а не виконано власноручно відповідачем, мають істотне значення для вирішення цієї справи з урахуванням заперечень сторони відповідача. 
		 
		Однак у справі, яка переглядається, ніщо не перешкоджало позивачу належним чином реалізувати свої процесуальні права щодо заявлення відповідних клопотань у строки, визначені ЦПК України, враховуючи, що за змістом ухвали від 06 жовтня 2020 року, якою Приморський районний суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті, в судове засідання з`явилися представник позивача та представник відповідача НУ «Одеська морська академія», які не заперечували щодо закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду. Інші учасники справи на засідання не з`явилися, заяв та клопотань про збір доказів до суду не подавали (том 2 а. с. 74). 
		 
		Клопотання про призначення у справі судово-медичної експертизи сторона позивача заявила 26 січня 2021 року, тобто на стадії розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, з огляду на те, що представник позивача не навів суду обґрунтувань з приводу поважності причин незаявлення відповідного клопотання на стадії підготовчого провадження (том 2 а. с. 124-127, том 3 а. с. 63, 64). 
		 
		Крім того, відмова у цій справі у призначенні судом першої інстанції судово-медичної експертизи не призвела до неможливості встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, оскільки, отримавши грошову компенсацію, яка за розпискою могла бути завдана як роботодавцем, так і будь-якими іншими особами, незалежно від змісту правовідносин, але за ознакою дій, пов`язаних зі службою на судні та/або хворобою і подальшою смертю ОСОБА_2 , позивач вчинила юридично значущу дію, що позбавило її права повторного пред`явлення претензій щодо відшкодування шкоди. 
		 
		Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. 
		 
		Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. 
		 
		Отже, обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, висновки, зроблені Верховним Судом у вказаних справах, не суперечать висновкам, зробленими судами під час розгляду цієї справи. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про долучення доказів, а саме висновку комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 42020160000000742 за фактом смерті ОСОБА_2 , не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		 
		Відповідно до частин другої-четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		 
		За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частин другої, третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувалися з порушенням установленого порядку. 
		 
		У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і безпосередньо в засіданні суду апеляційної інстанції. 
		 
		Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати вимоги пунктів 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. 
		 
		Дослідження нових доказів провадиться, зокрема у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. 
		 
		Враховуючи те, що позивач не навела об`єктивних причин неможливості подання до суду першої інстанції висновку комісійної судово-медичної експертизи від 26 січня 2021 року за матеріалами кримінального провадження № 42020160000000742, тобто доказу який існував на час розгляду справи в суді першої інстанції, хоча вона як потерпіла мала право ознайомлюватися з матеріалами кримінальної справи та була обізнана про призначення органами досудового слідства вказаної експертизи, оскільки пропонувала питання, роз`яснення яких, на її думку, потребував висновок експерта, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв такий доказ та відмовив у задоволенні клопотання про його дослідження. 
		 
		Факт відмови в задоволенні вказаного клопотання у зв`язку з його необґрунтованістю не свідчить про порушення апеляційним судом принципу змагальності сторін. Серед обов`язків суду, встановлених частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, окрім сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, також визначено запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами. 
		 
		З урахуванням викладеного наведені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, є необґрунтованими. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення       від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладений правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції                  (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції             (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 червня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 04 липня 2023 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:Є. В. Петров   А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...