Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/352/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 02.07.2024. Зареєстровано: 03.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2024.
Дата набрання законної сили: 23.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
		гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua, 
		код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
		_____________________________________________________________________________
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		27.06.2024 Справа №905/352/24 
		Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І. за участю секретаря судового засідання Вологжаніної К.В., розглянувши матеріали справи
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслогістік-А», м. Дніпро, Дніпропетровська область,
		до держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва, Російська Федерація,
		про стягнення майнової шкоди у сумі 50617,00 доларів США, що є еквівалентом 1851006,00грн за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна, 
		 
		За участю:
		від позивача: представник не з`явився
		від відповідача: представник не з`явився
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транслогістік-А», м. Дніпро, Дніпропетровська область, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва, Російська Федерація, про стягнення майнової шкоди у сумі 50617,00 доларів США, що є еквівалентом 1851006,00грн за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна.
		Позовні вимоги обґрунтовані спричиненням майнової шкоди позивачу у вигляді втрати належних йому майнових активів: залізничного вантажного напіввагону №61580478, який було передано в оренду на підставі договору оренди залізничного рухомого складу №12032019 від 12.03.2019, та який знаходився на станції Карань Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (розташована в смт. Андріївка, Мирненська селищна територіальна громада, Волноваський район, Донецька область). 
		Рух справи.
		Ухвалою від 11.03.2024 суд відкрив провадження у справі; справу визначив розглядати за правилами загального позовного провадження.
		Приймаючи справу до свого провадження, судом враховано, що предметом позову є відшкодування шкоди (збитків), завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди (збитків) є територія суверенної держави Україна; позов обґрунтовано тим, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили закріплені у Статуті ООН принципи щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав та свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність України. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією. Робота посольства Російської Федерації на території України припинена. 
		Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22 Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
		При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, а навпаки, порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Вказані висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
		Таких самих висновків дійшов Верховний Суд і у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
		Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Підготовчі засідання проведені 10.04.2024, 08.05.2024 та 06.06.2024. Ухвалою від 10.04.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 (тридцять) днів до 10.06.2024. 
		Ухвалою суду від 06.06.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.06.2024.
		У судове засідання 27.06.2024 позивач представника не направив, подав клопотання про здійснення розгляду справи без участі його представника. 
		Відповідач представника у судове засідання не направив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
		Судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт  постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
		Враховуючи Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторін двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
		Згідно з листом Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
		Крім того у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинений обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
		Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.
		Таким чином передача будь-яких документів компетентним органам відповідача, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива.
		За наведених обставин суд не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв`язку з чим єдиним можливим повідомленням відповідача про розгляд справи є розміщення оголошень на сайті «Судової влади України» на сторінці Господарського суду Донецької області в провадженні якого знаходиться дана справа.
		Отже з огляду на викладене, з метою належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, судом були розміщені відповідні оголошення на офіційному вебсайті судової влади України. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (www.reyestr.court.gov.ua), відомості якого є офіційними та знаходяться у вільному доступі. Доступ до реєстру безоплатний та цілодобовий відповідно до ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень».
		Зважаючи на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст. ст.42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.
		Враховуючи ненадання відповідачем відзиву згідно зі ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Транслогістік-А» (позивач) є юридичною особою, резидентом України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань  41823474, дата державної реєстрації  21.12.2017, номер запису  12241020000083743.
		За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслогістік-А» є адреса: 49083, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Собінова, будинок1.
		Види економічної діяльності юридичної особи: 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у. (основний); 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; 46.44 Оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устатковання; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.
		З матеріалів справи вбачається, шо позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транслогістік-А», має у власності залізничний вантажний напіввагон №61580478, що підтверджується договором купівлі-продажу №ДМЗК-192/р від 11.02.2019, актом №11 приймання-передачі напіввагонів у власність від 20.06.2019 та видатковою накладною №326 від 20.06.2019.
		Як зазначив позивач вантажний напіввагон №61580478 позивач передав в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Актив Транс Логістік» за договором №12032019 оренди залізничного рухомого складу від 12.03.2019; вагон використовувався відповідно до умов договору оренди для перевезення вантажів залізничним сполученням.
		Листом №ЦЦМ-7/120 від 09.09.2022 АТ «Українська залізниця» повідомила позивача про те, що згідно з даними інформаційних систем філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Укрзалізниця» напіввагон №61580478 з вантажем «гематит» прийнято до перевезення 22.02.2022 на станції Кривий Ріг Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на адресу ПрАТ «ММК ім.Ілліча»; 25.02.2022 зазначений напіввагон о 03 год 15 хв у складі поїзда №2523 прибув на станцію Карань Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця»; через знаходження станції Карань на тимчасово окупованій території України, перевірити фактичне знаходження вагону, його стан та схоронність вантажу неможливо; інформація щодо його передислокації, збереження та/або повернення на підконтрольну українській владі територію у АТ «Укрзалізниця» відсутня.
		За інформації АТ «Укрзалізниця» останнім відомим місцем дислокації напіввагону №61580478 є станція Карань Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», смт.Андріївка, Мирненська селищна територіальна громада, Волноваський район, Донецька область.
		За фактом викрадення /присвоєння третіми особами/знищення належного позивачу майна слідчим ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022050000000612 від 09.11.2022 за фактом того, що в результаті повномасштабного вторгнення, напіввагон позивача №61580478 опинився на тимчасово окупованій території, встановити його фактичне місцезнаходження та стан неможливо; позивач втратив можливість вільно володіти та розпоряджатися залізничним вагоном. Вказаний злочин попередньо кваліфіковано за частиною 1 статті 438 КК України  порушення законів та звичаїв війни.
		Позивача визнано потерпілим у кримінальному провадженні №42022050000000612 від 09.11.2022.
		Позивач зазначає, що його майно втрачено в результаті збройної агресії з боку Російської Федерації, чим позивачу завдано матеріальної шкоди на загальну суму 50617,00 доларів США, що є еквівалентом 1851006,00грн за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна.
		Для визначення розміру збитків, завданих втратою залізничного напіввагону №61580478, що належать ТОВ «Транслогістік-А», на замовлення позивача проведено оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації (втрата можливості володіти та розпоряджатися 1-єю одиницею залізничного напіввагону), за результатами якої, згідно з висновком від 19.09.2023 ІН № ІРС-03-09-19-2023 суб`єктом оціночної діяльності Баранник І.В. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23.11.2020 №1021/20, виданий Фондом державного майна України) вартість розміру реальних збитків позивача станом на 01.09.2023 становить 1851006,00грн без урахування ПДВ, або 50617 доларів США без урахування ПДВ.
		Розглядаючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з такого.
		Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		В силу ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст.3, ст.321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
		Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		У відповідності до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався.
		14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу.
		22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».
		Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
		Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
		Аналогічних висновків дійшов Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
		Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
		Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідно до вказаного переліку, Мирненська селищна територіальна громада, до якої відноситься смт. Андріївка, де розташована станція Карань, зазначена як територія України, тимчасово окупована Російською Федерацією з 26.02.2022.
		Відповідно до ч.3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
		Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
		Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
		Належне позивачу майно було втрачено/знищено саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі  Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
		Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
		Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
		Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.
		Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
		Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності  суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
		Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326 Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за №1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі  Методика).
		В підтвердження розміру збитків, завданих втратою 1-го залізничного напіввагону №61580478, що належать ТОВ «Транслогістік-А», позивач надав до матеріалів справи висновок від 19.09.2023 ІН № ІРС-03-09-19-2023 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме  рухомого майна (втрата можливості володіти та розпоряджатися 1-єю одиницею залізничного напіввагону), наданий суб`єктом оціночної діяльності Баранник І.В. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 23.11.2020 №1021/20, виданий Фондом державного майна України), відповідно до якого вартість розміру реальних збитків станом на 01.09.2023 становить 1851006,00грн без урахування ПДВ, або 50617 доларів США без урахування ПДВ.
		Заперечення відповідача проти результатів оцінки збитків позивача в матеріалах справи відсутні.
		З огляду на таке суд приймає поданий позивачем висновок про оцінку як належні докази. Отже факт втрати майна позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
		Як визначено ст. 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України  гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
		Разом з тим відповідно до пункту 9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
		Отже, надаючи оцінку розміру доведених матеріалами справи збитків, суд дійшов висновку про їх доведення в сумі 1851006,00грн, що є еквівалентом 50617,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна станом на 01.09.2023.
		Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення суд зазначає, що законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
		Відповідач своїми діями порушив право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслогістік-А» на майно, яке розташоване на тимчасово окупованій території, оскільки у власника немає доступу до нього, що позбавляє його можливості володіння та користування цим майном.
		З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що на національному рівні гарантуються ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави  учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
		З урахуванням наведеного ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення  гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
		Вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування. Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію смт. Андріївка, Мирненська селищна територіальна громада, Волноваський район, Донецька область, де знаходиться станція Карань Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» позивач фактично втратив можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.
		З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
		За приписами ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
		Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення майнової шкоди у сумі 1851006,00грн, що є еквівалентом 50617,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна.
		Розподіл судових витрат.
		Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 27765,09грн.
		Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
		З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 27765,09грн. 
		Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять; підстави для їх розподілу відсутні.
		Керуючись ст. ст. 86, 129, 233, 236-237, 239-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги задовольнити.
		Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (ОДРН 1037739514196, ІПН 7710146102 (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитровка, буд. 15А, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслогістік-А» (49083, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Собінова, б. 1, код ЄДРПОУ 41823474) суму компенсації за заподіяну майнову шкоду у сумі 1851006,00грн, що є еквівалентом 50617,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна.
		Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (ОДРН 1037739514196, ІПН 7710146102 (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитровка, буд. 15А, будівля 1) в дохід Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у сумі 27765,09грн.
		Видати накази після набрання рішенням законної сили.
		В судовому засіданні 27.06.2024 суд склав та підписав вступну та резолютивну частини рішення.
		Повний текст рішення суд склав та підписав 02.07.2024.
		Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів; зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається в порядку, визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		 
		Суддя К.І. Аксьонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...