Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/24259/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 02.07.2024. Зареєстровано: 03.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2024.
Дата набрання законної сили: 02.07.2024
Номер судового провадження: 2816/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 липня 2024 р. Справа № 520/24259/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
		Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 27.11.23 у справі №520/24259/23
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області 
		про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області, в якій просив суд: 
		- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області в ненарахуванні та невиплаті на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.01.2022 року по 31.08.2023 року;
		- зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.01.2022 року по 31.08.2023 року.
		В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області в ненарахуванні та невиплаті на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.01.2022 року по 31.08.2023 року. Зазначені обставини зумовили його звернення до суду.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
		Визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області в ненарахуванні та невиплаті на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.03.2023 року по 31.08.2023 року.
		Зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.03.2023 року по 31.08.2023 року 16936,77 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у справі №520/24259/23, зменшивши суму стягнення за час затримки розрахунку при звільненні з 16936,77 грн. до 1501,20 грн. 
		В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №520/24259/23 незаконне та необґрунтоване, прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Стосовно порушень норм процесуального права зазначає, що судом першої інстанції порушені вимоги ст.242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначає також, що судом першої інстанції порушені вимоги ст. 246 КАС України, зокрема пунктів 2, 3, 5, 6 частини 4. Вважає, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам даної справи. Зазначає, також, що судом першої інстанції також порушені вимоги ст.90 КАС України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів у справі, надання оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивування відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стосовно порушень норм матеріального права зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушені норми вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України, не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Посилається, що з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 7,5% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів: 40598,38 грн., 7,5% від цієї суми становитиме 3044,87 грн., тобто 8,34 грн. за день затримки розрахунку (3044,8785/365). Таким чином приблизний середній заробіток за затримку виплати цієї суми при звільненні за 6 місяців становитиме 1501,2 грн. Отже, якщо суд дійде висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, вважає, що сума в 1501,2 грн., з огляду на її розмір, є розумною, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, яка розрахована із урахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по останній день порушення розрахунку з ним та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.
		Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України. 
		На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Відповідно до ч. ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу у лавах Головного управління МВС України в Харківській області та був звільнений.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2022 року по справі № 520/13/22 позов залишено без задоволення; вирішено вийти за межі позову; зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основних відпусток міліціонера за період 03.02.2001р.-17.12.2012р. та 18.04.2014р.-06.11.2015р.
		Судове рішення у вказаній справі не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили 05.09.2022.
		Позивачем у позовній заяві вказано, що Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Харківській області виконала вищезазначене рішення суду 31 серпня 2023 року, а саме перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 40598,38 грн., із зазначенням в якості коментаря до платежу «виплата гр. ком. за нев. дні осн. відп. ОСОБА_1 », що підтверджується квитанцією АТ «Державний ощадний банк України».
		Відтак, позивачем вказано, що період з 25.01.2022 року по 31.08.2023 року є часом затримки розрахунку при звільненні, а отже на його користь відповідачем мала б бути виплачена сума середнього заробітку за весь час затримки.
		Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області в не нарахуванні та не виплаті на користь  ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.01.2022 року по 31.08.2023 року, звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою. 
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області в не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.03.2023 року по 31.08.2023 року та зобов`язання Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.03.2023 року по 31.08.2023 року у розмірі 16936,77 грн.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
		Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
		Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
		Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
		У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
		Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
		Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
		Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
		Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
		За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
		Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
		Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
		Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
		Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом періоду прострочення.
		У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України (в тому числі і частину 1 викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		18 липня 2022 року Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» опубліковано в офіційному виданні Голос України, а тому цей Закон набрав чинності 19 липня 2022 року, тобто з наступного дня після офіційного опублікування.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
		Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
		У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
		Як встановлено з матеріалів даної справи, позивача 06.11.2015 року було звільнено з лав органів внутрішніх справ України (а.с.43). 
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2022 року у справі №520/13/22 (набрало законної сили 05.09.2022) зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основних відпусток міліціонера за період 03.02.2001р.-17.12.2012р. та 18.04.2014р.-06.11.2015р.
		Фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні основних відпусток проведено лише 31.08.2023 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с.21). 
		Оскільки відповідачем не було проведено із позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні основних відпусток міліціонера, протиправність чого встановлено Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 04.08.2022 року у справі №520/13/22, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі по тексту - Порядок №100).
		Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
		У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		У відповідності до п.5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
		Згідно довідки від 03.11.2020 року №48 про нараховане та виплачене грошове забезпечення колишнього співробітника ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_1 за період з 18.04.2014 по 06.11.2015 включно позивачем за період вересень 2015 року - жовтень 2015 року було отримано грошове забезпечення у загальному розмірі 6132,50 грн. (за вересень 2015 року грошове забезпечення - 2205,45 грн., за жовтень 2015 року грошове забезпечення - 3927,05 грн.) (а.с.19).
		Відтак, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 100,53 грн. (6132,50 грн. / 61 календарних днів (вересень 2015 року  30 календарний день, жовтень 2015 року - 31 календарний день).
		Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації за невикористані дні основних відпусток з 07.11.2015 року (з дня, наступного після звільнення) по 30.08.2023 включно. 
		Однак, при визначенні періоду, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції ч.1 ст.117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 181 календарний день.
		Отже, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (181 календарні дні) становить 18 195,93 грн. (100,53 грн. х 181 дні).
		При цьому, колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
		Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
		Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
		З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого в постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
		1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.
		Враховуючи наведене вище, а також зазначені правові позиції Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, у даній справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 43 616,07 грн., з яких: 3017,69 грн. - виплачено у добровільному порядку грошове забезпечення відповідно до довідки від 03.11.2020 року №48 про нараховане та виплачене грошове забезпечення колишнього співробітника ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_1 за період з 18.04.2014 по 06.11.2015 включно; 40598,38 грн. - грошова компенсація за невикористані дні основних відпусток виплачена на виконання судового рішення у справі №520/13/22, яка складає 93,08 % виплат, належних позивачу при звільненні.
		Відтак, обґрунтованим є висновок суд першої інстанції щодо необхідності зменшення належного до нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. 
		Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, правильним є висновок суду першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 16 936,77 грн. (93,08% від 18 195,93 грн.). 
		З огляду на наведене вище, а також правові висновки Верховного Суду, на які міститься посилання вище, які з огляду на ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування у даній справі, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що сума в 1501,2 грн. є розумною, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, яка розрахована із урахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по останній день порушення розрахунку з ним та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.
		Посилання в апеляційній скарзі на порушення норм процесуального права, а саме приписів ст.90, 242, 246 КАС України, а також на порушення норм матеріального права, а саме 116, 117 КЗпП України, є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого обґрунтованого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи. 
		Окрім того, щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки судом було враховано у даній справі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вказаній постанові. 
		Відтак, колегія суддів погоджується, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області в не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.03.2023 року по 31.08.2023 року та зобов`язання Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.03.2023 року по 31.08.2023 року 16 936,77 грн.
		За наслідками апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави в розумінні ст.317 КАС України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. 
		Одночасно, надаючи правову оцінку клопотанню ОСОБА_1 , в якому останній просив суд закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №520/24259/23 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи це клопотання тим, що відсутні підстави для розгляду апеляційної скарги, оскільки її підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку, то колегія суддів вважає таке клопотання необґрунтованим, з огляду на наступне. 
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
		Згідно з ч.1 ст.55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленогочастиною дев`ятоюстатті 266 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.3 ст.55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.
		Відповідно до п.1 ч.1, ч.3 ст.59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
		Як встановлено з матеріалів даної справи, апеляційна скарга (документ сформований в системі «Електронний суд») Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області подана за підписом представника скаржника ОСОБА_2 .
		До вказаної скарги додано довіреність від 01.02.2024 року згідно якої ОСОБА_3 на підставі витягу з ЄДР від 30.10.2023 року щодо Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області уповноважує ОСОБА_2 представляти інтереси Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші, передбачені законом процесуальні документи. Довіреність видана без права передоручення іншим особам. Довіреність дійна до моменту її скасування (а.с.113). 
		Згідно доданого Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб  підприємців та громадських формувань щодо Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області Салтовець С.А. є головою комісії з припинення або ліквідатор (а.с.114).
		Таким чином, ОСОБА_2 є уповноваженою особою, яка має право підписувати апеляційні скарги від імені Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, а тому відсутні правові підстави для задоволення клопотання позивача про закриття апеляційного провадження. 
		Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
		Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
		Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності, що є предметом оскарження у даній справі.
		Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
		Оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України 
		Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області залишити без задоволення.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №520/24259/23 залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
		 
		Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді   З.О. Кононенко   В.А. Калиновський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...