Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 903/283/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано судом: 05.07.2024. Зареєстровано: 05.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2024.
Дата набрання законної сили: 30.09.2024
Результат оскарження 30.09.2024 Північно-західний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: 07/903/283/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
		E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 25 червня 2024 року  Справа № 903/283/24
		Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г., 
		прокурора відділу Волинської обласної прокуратури Гудкова М.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу 
		за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради 
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя
		про стягнення 1580634грн 02коп,
		 
		встановив: заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ Казкова оселя (відповідача) 1580634грн. 02коп. заборгованості по оплаті пайової участі. Також просить стягнути з відповідача 23709грн. 51коп. витрат по сплаті судового збору.
		В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку будівництва частина 2 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону. Між позивачем та відповідачем не укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, а відповідні грошові кошти в розмірі 1580634грн. 02коп. до бюджету ТОВ Казкова оселя, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, не сплачувалися.
		Зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 1580634 грн.
		Ухвалою суду від 29.03.2024 відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. 
		03.04.2024р. заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області надіслав на адресу суду заяву (вх.№01-74/582/24), в якій зазначив, що Волинською обласною прокуратурою за подання вказаного позову зайво сплачено судовий збір на суму 4741грн. 91коп. У вказаній заяві прокурор просив суд повернути Волинській обласній прокуратурі 4741грн. 91коп. зайво сплаченого судового збору за подання в електронній формі даної позовної заяви.
		19.04.2024 представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№01-75/2959/24), в якому заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначив, що 21.03.2022 було створено акт готовності об`єкта до експлуатації р. №АС01:0005-4473- 0893-6854. При цьому, у п. 12 зазначеного акту вказано, що відповідно до п. 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019, не сплачуються кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
		01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін До деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-ІХ, якими статтю 40 Закону № 3038-VІ виключено. За змістом цього Закону та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року. Акт законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність, особи. Якщо відносини виникни раніше і регулювалася актом законодавства, який втратив чинність, новий акт законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Протягом 2020 року діяли перехідні положення, а з 01.01.2021 р. повністю скасовано обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
		Відповідач вважає, що у нього відсутній обов`язок сплачувати пайові внески на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.
		19.04.2024 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області надіслав на адресу суду відповідь на відзив (вх.№01-75/2961/24), в якій не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві та просив суд відхилити їх з підстав необгрунтованості. Прокурор зазначив, що стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в
		інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись
		положення норми права, що втратила чинність.
		Розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»
		Закону №132-IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання. Обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року. 
		Ухвалою суду від 21.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 30 травня 2024 року.
		30.05.2024 представник відповідача під час розгляду справи по суті подав суду додаткові пояснення у справі (вх..01-75/3781/24). 
		У судовому засіданні судом оголошено перерву до 25.06.2024. Ухвалою суду від 30.05.2024 повідомлено Луцьку міську раду, що розгляд справи буде продовжено 25 червня 2024 року.
		У судовому засіданні 25.06.2024 прокурор заперечив щодо прийняття судом додаткових пояснень відповідача, оскільки такі пояснення були подані останнім під час розгляду справи по суті.
		Згідно ч.1, 2, 5 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. 
		Згідно ч.2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
		Враховуючи викладене, оскільки представником відповідача додаткові пояснення у справі подані під час розгляду справи по суті, без зазначення причин неподання їх під час підготовчого провадження, суд дійшов висновку про залишення додаткових пояснень відповідача без розгляду. 
		Також, у судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити. 
		Частинами 1 та 3 ст.202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		Оскільки, явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності інших учасників справи.
		 
		Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення прокурора, господарський суд встановив наступне.
		У жовтні 2018 року відповідачем  ТОВ «Казкова оселя» згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 12.10.2018 №ІУ113182851639, було здійснено будівництво об`єкта: «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. В`ячеслава Чорновола в м. Луцьку». Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1  «Будинки багатоквартирні масової забудови».
		Згідно акту готовності вказаного об`єкта до експлуатації від 21.03.2022 №АС01:0005-4473-0893-6854 будівництво здійснювалося у період з жовтня 2018 року до березня 2022 року.
		Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано відповідачу сертифікат №ІУ 123220326559 від 02.04.2022, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта та підтверджено його готовність до експлуатації. 
		Як вбачається із п. 12 акта готовності об`єкта до експлуатації, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі  пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX). 
		Прокурор зазначає, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має
		намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, був зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.
		При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року.
		У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту були порушені, отже, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
		 
		Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		Згідно ст 1 даного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. 
		Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
		Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
		Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
		За змістом даної статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Замовник об`єкта будівництва зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (окрім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування до прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію. Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
		Разом з тим, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача, 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-ІХ, якими статтю 40 Закону № 3038-VІ виключено. 
		В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема: 
		- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд  4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків  2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2); 
		- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2); 
		- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2). 
		При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1). 
		Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).
		Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.
		Строк, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» для укладення договору пайової участі  протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
		Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19
		виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір. 
		Згідно статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. 
		Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими. 
		При набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності. 
		Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. 
		Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються. 
		Отже з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності. 
		Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
		У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. Таким чином, замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. 
		Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).
		Відносини щодо повернення безпідставно збережених коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. 
		Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. 
		Відсутність правової підстави  це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. 
		Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.
		Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: 
		- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; 
		- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX. 
		Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
		Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році. 
		Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію
		Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: 
		- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені,  протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; 
		- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році,  протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
		Таким чином для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. 
		При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21). 
		Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі. 
		Водночас, Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та від 04.04.2024 у справі №923/1306/21. 
		Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		Як вбачається з матеріалів справи, між Луцькою міською радою та ТОВ «Казкова оселя» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, відповідачем не сплачувалися (натомість, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону №132-IX). 
		Згідно даних сертифіката від 02.04.2022 № ІУ 123220326559, загальна площа однокімнатних квартир становить 1753 квадратних метрів, загальна площа двокімнатних квартир становить 1865,3 квадратних метрів, загальна площа трикімнатних квартир становить 1519,3 квадратних метрів. Відтак загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 5137,6 квадратних метрів. На дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ 123220326559, виданим 02.04.2022) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.02.2022 № 53. Вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 15383 гривень.
		Таким чином, згідно розрахунку прокурора з відповідача на користь позивача необхідно стягнути грошові кошти по оплаті пайової участі у сумі 1580634грн 02коп (5137,6 квадратних метрів х 15383 грн = 79031701 грн; 79031701 грн х 2% = 158063,02 грн) для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади.
		Доводи та заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не заслуговують на увагу суду та спростовуються вище викладеним. Крім того, стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність.
		З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову Луцької окружної прокуратури Волинської області.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		 03.04.2024р. заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області надіслав на адресу суду заяву (вх.№01-74/582/24), в якій зазначив, що Волинською обласною прокуратурою за подання позовної заяви в електронній формі зайво сплачено судовий збір на суму 4741грн. 91коп. Просив суд повернути зайво сплачений судовий збір. 
		Згідно платіжної інструкції №439 від 15.03.2024 Волинською обласною прокуратурою було сплачено 23709,51грн судового збору.
		Частиною 3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
		Таким чином суд дійшов висновку про повернення Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 4 741грн. 91коп судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції №439 від 15.03.2024.
		Враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.
		Керуючись ст.4 Закону України «Про судовий збір», ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, 
		в и р і ш и в :
		 
		1. Позов задовольнити.
		 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя (43024, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Чорновола В`ячеслава, буд.5А, код ЄДРПОУ 37940254) на користь Луцької міської ради (43025, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Богдана Хмельницького, буд.19, код ЄДРПОУ 34745204) грошові кошти по оплаті пайової участі у сумі 1580634грн 02коп, для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади.
		3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя (43024, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Чорновола В`ячеслава, буд.5А, код ЄДРПОУ 37940254) на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 18967грн 60коп витрат по сплаті судового збору.
		4. Повернути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (43021, Волинська обл, м.Луцьк, вул.Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009371) Волинській обласній прокуратурі (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 4 741грн. 91коп. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції №439 від 15.03.2024.
		 
		Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
		Повне рішення складено та підписано 05.07.2024.
		 
		СуддяО. Г. Слободян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...