Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/199/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 05.07.2024. Зареєстровано: 05.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2024.
Дата набрання законної сили: 26.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		27 червня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/199/24 
		Господарський суд Тернопільської області
		 
		у складі судді Шумського І.П. 
		за участі секретаря судового засідання: Бега В.М. 
		розглянув матеріали справи
		за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ДТЗ" (69000, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Штабна, будинок 13, приміщення 31)
		до відповідача  Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вулиця Житня, 14, будинок 1, місто Москва, Російська Федерація, 119991)
		про стягнення 503355844,62 грн збитків.
		 
		За участю від:
		позивача  Трепшина К.О.
		відповідача - не з`явився
		 
		Зміст позовних вимог.
		01.04.2024 через підсистему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ДТЗ" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 503355844,62 грн збитків.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та бойових дій на території Тернопільської області 13.05.2023 було знищено майно позивача, чим завдано йому шкоду (збитки) в сумі 503355844,62 грн.
		 
		Позиція відповідача.
		Відповідач участі уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений в ухвалі від 03.04.2024 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.
		Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у частині 2 статті 178 ГПК України.
		Згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
		 
		Процесуальні дії суду у справі.
		Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 03.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/199/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.05.2024. 
		При цьому, позивачу запропоновано у строк 18.04.2024 надати суду постанову про залучення його як потерпілого у кримінальному провадженні 22023210000000109 від 14.05.2023 та докази надіслання на адресу відповідача перекладених на російську мову: позовної заяви з додатками; ухвали про відкриття провадження у справі №921/199/24; постанови про залучення його як потерпілого у кримінальному провадженні 22023210000000109 від 14.05.2023.
		Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, протягом 15 днів з дня отримання документів передбачених п. 4 ухвали.
		Враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією з 24.02.2022, відповідача було повідомлено про дату, час та місце проведення підготовчого засідання у даній справі шляхом розміщення такої інформації на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
		30.04.2024 від позивача надійшла заява б/н від 30.04.2024 (вх. №3485), у якій повідомлено, що після відкриття провадження у даній справі ним проведено державну реєстрацію змін про юридичну особу, а саме зміну її місцезнаходження. У зв`язку з цим, згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб  підприємців та громадських формувань від 17.04.2024 місцезнаходженням позивача є: 69000, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Штабна, будинок 13, приміщення 31.
		Ухвалою суду від 02.05.2024, тобто після відкриття провадження у справі, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ДТЗ" залишено без руху на підставі ч.11 ст.176 ГПК України, оскільки до позову не долучено належних доказів на підтвердження повноважень особи, що його підписала та надіслання на електронну адресу відповідача копії позову із перекладом на зрозумілій йому мові. При цьому, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 20.05.2024.
		20.05.2024 представником позивача через підсистему "Електронний суд" надіслано заяву б/н від 20.05.2024 (вх. № 4002), якою позивачем у визначений судом строк усунуто недоліки позовної заяви, які було визначено в ухвалі від 02.05.2024.
		Ухвалою суду від 21.05.2024 (з урахуванням ухвали від 22.05.2024) підготовче засідання у даній справі призначено на 03.06.2024. При цьому, судом постановлено повідомити відповідача про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України та офіційному веб-сайті Господарського суду Тернопільської області.
		Надалі, ухвалою суду від 03.06.2024 закрито підготовче провадження по справі №921/199/24 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 27.06.2024, про що відповідача повідомлено шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України та офіційному веб-сайті Господарського суду Тернопільської області.
		Представником позивача в судовому засіданні 27.06.2024 підтримано позовні вимоги.
		Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 27.06.2024 не забезпечив.
		Відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду справи шляхом розміщення відповідного оголошення-повідомлення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022 та оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України та офіційному веб-сайті Господарського суду Тернопільської області.
		У зв`язку з військовою агресією держави відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
		Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
		Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
		Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою відповідача, а відтак, суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення документів.
		Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
		Враховуючи наведене, для повідомлення учасників справи, які перебувають на території країни-агресора, або самої країни-агресора є можливим розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.4 ст. 122 ГПК України, а також на офіційному веб-сайті Господарського суду Тернопільської області, що здійснювалося Господарським судом Тернопільської області в межах судового процесу у даній справі.
		Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень та знаходяться у вільному доступі.
		Таким чином суд, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про розгляд даної справи.
		Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
		Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
		Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
		З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.
		Суд, у судовому засіданні 27.06.2024, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом.
		Позивач зазначає, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ДТЗ" (код ЄДРПОУ 42634661) зареєстроване як юридична особа. 
		Основним видом економічної діяльності позивача, відповідно до видів економічної діяльності КВЕД, є КВЕД 46.61 «Оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням». 
		Іншими видами діяльності підприємства є КВЕДи:
		45.11 «Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами»;
		45.40 «Торгівля мотоциклами, деталями та приладдям до них, технічне обслуговування і ремонт мотоциклів»;
		46.19 «Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту»;
		46.43 «Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення;
		46.90 «Неспеціалізована оптова торгівля»;
		47.42 «Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах»;
		47.91 «Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет»;
		73.11 «Рекламні агентства».
		Відповідно до п.2.2, 2.3 Розділу 2 «Мета та предмет діяльності товариства» статуту ТОВ «ПК «ДТЗ» предметом діяльності товариства є здійснення виробничої, торговельної, інноваційно-посередницької, консультаційної, інжинірингової, транспортної, рекламної, культурно-освітньої та іншої діяльності, що не суперечать чинному законодавству України. У відповідності зі своїм предметом і головними цілями створення та діяльності товариство здійснює діяльність у таких напрямках, зокрема, оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням (основний); торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; торгівля мотоциклами, деталями та приладдям до них, технічне обслуговування і ремонт мотоциклів та інше.
		У позові позивач зазначає, що його господарська діяльність здійснюється, зокрема за рахунок зовнішньоекономічної діяльності товариства у вигляді експортно-імпортних операцій, виробничої кооперації, сумісної діяльності на закордонному ринку.
		24.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БЦ АЗИМУТ» (надалі орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «ДТЗ» (надалі - орендар) укладено договір оренди №1/02 (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування 9504,00 кв.м. частини нежитлового приміщення (надалі - об`єкт оренди), розташований за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, корпус №4.
		Відповідно до п. 1.4 договору орендар може використовувати об`єкт оренди виключно для здійснення наступної діяльності: зберігання та зборка сільськогосподарської техніки.
		Передача об`єкта оренди оформляється актом прийому-передачі об`єкта оренди, який складається в двох примірниках і підписується сторонами. Підписання акту прийому-передачі підтверджує факт передачі об`єкта оренди орендарю (п.2.1 договору). 
		У п. 13.1 договору зазначено, що договір оренди набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.01.2025 включно. Строк оренди починається з моменту передачі об`єкту оренди по акту приймання-передачі і закінчується днем закінчення строку дії цього договору.
		На виконання п.2.1 договору, 21.03.2022 між ТОВ «БЦ АЗИМУТ» та ТОВ «ПК «ДТЗ» підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне користування об`єкт оренди. На момент підписання акту приймання-передачі, об`єкт оренди знаходився у задовільному стані, що дозволяло використовувати його у відповідності до мети оренди.
		Отже, починаючи з 21.03.2022 позивач займався господарською діяльністю, використовуючи орендоване складське приміщення для зберігання належних йому товарів.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Надалі строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, зокрема: з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022; з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022.
		13.05.2023 збройними силами Російської Федерації було здійснено пуск ракет по території підприємства, розташованого в місті Тернопіль на вулиці Лук`яновича, 8. Цього ж дня близько 22 год. 35 хв., зафіксовано приліт крилатих ракет та їх подальший вибух на території вказаного підприємства, внаслідок чого відбулося горіння складських приміщень, що належать на праві власності ТОВ "БЦ Азимут" та орендовані окремими суб`єктами господарської діяльності, зокрема ТОВ "ПК "ДТЗ".
		Ракетна атака підтверджується інформацією, розміщеною 14.05.2023 на офіційному сайті Головного управління ДСНС України в Тернопільській області, а також розміщеною в інших відкритих інтернет-джерелах інформацією, які містяться в матеріалах справи.
		Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, за даним фактом Слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області 14.05.2023 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, за ознаками ч.1 ст. 438 КК України та відкрито кримінальне провадження №22023210000000109. У ньому також зазначено, що 13.05.2023 збройними силами Російської Федерації здійснено пуск ракет по території колишнього комбайнового заводу в м. Тернопіль по вул. Лук`яновича, 8. Цього ж дня, близько 22 год. 35 хв. зафіксовано приліт крилатих ракет та їх подальший вибух на території вказаного підприємства, внаслідок чого відбулося горіння: - складського приміщення з побутовою технікою площею орієнтовно 1000 кв.м; - складського приміщення із полімерними матеріалами площею 1000 кв.м, а також травмовано людей.
		15.05.2023 комісією у складі провідного інспектора ВЗНС Тернопільського РУ ГУ ДСНС України у Тернопільській області Бороповського М.П., директора ТОВ "БЦ "Азимут" Говрилова С.П., слідчого СВ Тернопільського РУП ГУ НП в Тернопільській області Бодашиної С.Є., довіреної особи ТОВ "Промислова компанія "ДТЗ" Лобунця О.І., довіреної особи ТОВ "Мототехімпорт" Малиноги О.М., довіреної особи ТОВ "Торговий дім "АМТ" Костоглодова В.С., виконуючої обов`язки директора ТОВ "ТБФ" Стефурок С.П., директора ТОВ "Тербудкомплект" Гарасима Т.Б., директора ТОВ "Адем Інвест" Нечипорука А.М. складено акт про пожежу, яка виникла 13.05.2023 о 22:35 год., на об`єкті нежитлових приміщень комплексу виробничого корпусу №4 літера З, за адресою м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, прим. 1з; місце виникнення пожежі склад готової продукції та матеріалів.
		Актом про пожежу зафіксовано, зокрема факт знищення по ТОВ "ПК "ДТЗ" (орендар): побутову та сільськогосподарську техніку, вело- мототехніку, електричні інструменти, легковий автомобіль ЗАЗ 110206 р.н. В4852ТІ, який належить гр. ОСОБА_1 .
		В акті про пожежу від 15.05.2023 зазначено, що ймовірною причиною пожежі є вибух внаслідок потрапляння боєприпасів, їх залишків, під час бойових дій.
		Позивач зазначає про знищення його майна внаслідок пожежі, спричиненої внаслідок ракетних ударів з боку збройних сил Російської Федерації 13.05.2023.
		16.05.2023 позивачем проведено інвентаризацію товарів, які станом на 13.05.2023, знаходились на складі за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича,8, корп. 4.
		За результатами проведеної ТОВ «ПК «ДТЗ» інвентаризації, 16.05.2023 складено інвентаризаційний опис (перелік знищених) товарно - матеріальних цінностей, в якому наведено найменування товару, що перебував у пошкодженому складському приміщенні за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича,8, корп. 4, кількість товару, ціну та суму товару.
		Право власності позивача на наведене у ньому майно підтверджується первинними документами на придбання товарів, зокрема: електронними митними деклараціями на імпорт товару, товаро-супровідними документами, інвойсами та іншими документами, копії яких додано до позовної заяви.
		15.05.2023 представником ТОВ «ПК «ДТЗ» до Тернопільського районного управління поліції ГУПН в Тернопільській області подано заяву (повідомлення) про вчинення кримінального злочину, за змістом якої повідомлено про факт знищення майна позивача, в результаті пожежі, яку спричинив ракетний удар з боку збройних сил Російської Федерації.
		Відповідно до талона-повідомлення Єдиного обліку №13338 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 16.05.2023, заяву позивача зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі єдиного обліку) Тернопільського районного управління поліції ГУПН в Тернопільській області за №13338.
		Заява №13338 Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «ДТЗ» була передана до Слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області та приєднана до кримінального провадження № 22023210000000109 від 14.05.2023.
		17.05.2023 представнику позивача вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого.
		Згідно з ч.1, ч.2, ч.3 ч.5 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
		Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
		Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
		За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. 
		Згідно з поясненнями представника позивача, даними в судовому засіданні 27.06.2024, така постанова не приймалась. 
		З урахуванням приписів ч.2 ст. 55 КПК України, ТОВ «ПК «ДТЗ» являється потерпілим у кримінальному провадженні № 22023210000000109.
		З метою встановлення розміру матеріальних збитків, спричинених ТОВ «ПК «ДТЗ» внаслідок ракетного удару, 18.05.2023 заступником начальника слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області Слюсарчуком В.В., в рамках кримінального провадження № 22023210000000109, винесено постанови про призначення судових товарознавчих експертиз та постанову про призначення судової транспортної товарознавчої експертизи. На підставі зазначених постанов, судовими експертами сектору товарознавчих та гемологічних досліджень відділу товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних, екологічних досліджень та оціночної діяльності Тернопільського НДЕКЦ МВС були підготовлені експертні висновки з оцінки розміру матеріальної шкоди, заподіяної ТОВ «ПК «ДТЗ», а саме:
		1. Відповідно до Висновку експерта від 12.06.2023 № СЕ-19/120-23/5509-ТВ, розмір матеріальної шкоди (збитку), заподіяної ТОВ «ПК «ДТЗ», внаслідок знищення частини оцінюваного майна в результаті вибухів 13.05.2023 бойових ракет в орендованому приміщенні даного товариства за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, корпус 4, станом на 13.05.2023, становив 27248091,93 грн;
		2. Відповідно до Висновку експерта від 19.06.2023 № СЕ-19/120-23/5511-ТВ, розмір матеріальної шкоди (збитку), заподіяної ТОВ «ПК «ДТЗ», внаслідок знищення частини оцінюваного майна в результаті вибухів 13.05.2023 бойових ракет в орендованому приміщенні даного товариства за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, корпус 4, станом на 13.05.2023, становив 186829899,85 грн;
		3. Відповідно до Висновку експерта від 31.05.2023 № СЕ-19/120-23/5512-ТВ, розмір матеріальної шкоди (збитку), заподіяної ТОВ «ПК «ДТЗ», внаслідок знищення частини оцінюваного майна в результаті вибухів 13.05.2023 бойових ракет в орендованому приміщенні даного товариства за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, корпус 4, станом на 13.05.2023, становив 126098 181,87 грн;
		4. Відповідно до Висновку експерта від 22.06.2023 № СЕ-19/120-23/5515-ТВ, розмір матеріальної шкоди (збитку), заподіяної ТОВ «ПК «ДТЗ», внаслідок знищення частини оцінюваного майна в результаті вибухів 13.05.2023 бойових ракет в орендованому приміщенні даного товариства за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, корпус 4, станом на 13.05.2023, становив 90164780,00 грн; 
		5. Відповідно до Висновку експерта від 09.06.2023 № СЕ-19/120-23/5517-ТВ, розмір матеріальної шкоди (збитку), заподіяної ТОВ «ПК «ДТЗ», внаслідок знищення частини оцінюваного майна в результаті вибухів 13.05.2023 бойових ракет в орендованому приміщенні даного товариства за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, корпус 4, станом на 13.05.2023, становив 23606141,97 грн;
		6. Відповідно до Висновку експерта від 20.06.2023 № СЕ-19/120-23/5518-АВ, розмір матеріальної шкоди (збитку), заподіяної ТОВ «ПК «ДТЗ», внаслідок знищення частини оцінюваного майна в результаті вибухів 13.05.2023 бойових ракет в орендованому приміщенні даного товариства за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, корпус 4, станом на 13.05.2023, становив 49408749,00 грн.
		Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (такий висновок щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта, наданого в межах кримінального провадження, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/21300/17, від 15.06.2021 у справі № 910/5898/20, від 11.03.2021 у справі № 923/188/20, від 04.08.2021 у справі №918/36/19).
		Згідно з пояснення представника позивача, даними в судовому засіданні 27.06.2024, така кількість експертних досліджень викликана подальшою ідентифікацією майна, яке було пошкоджено. Водночас майно, що стало предметом експертиз повторно на їх розгляд не подавалось (не оцінювалось).
		 
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		У відповідності до ст. 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно з ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
		Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ДТЗ" визначило відповідачем державу - Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.
		Відповідно до ч.1 ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
		Враховуючи викладене та те, що майно позивача було знищено на території міста Тернополя, відповідно до ч.8 ст. 29 ГПК України, поданий на розгляд спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Тернопільської області.
		Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Частиною 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
		Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
		Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
		Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція Організації Об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
		Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
		У рішенні від 14.03.2013 у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
		Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
		Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, то й зобов`язань дотримуватися суверенітету вказаної держави та поважати його на цей час немає.
		У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу із цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні через припинення його роботи на території України.
		За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку з розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.
		Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
		Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 (провадження №61-19853св21) та №311/498/20 (провадження № 61-988св22).
		Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 (провадження №61-8291св21) та у справі №760/17232/20-ц (провадження №61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
		Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
		Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією Російської Федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 (провадження №61-4498св22), з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
		Подібна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №910/5699/23.
		Отже, виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача.
		Судом також береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
		З огляду на вказане, суд дійшов висновку про можливість розгляду зазначеної справи про стягнення з Російської Федерації збитків без згоди компетентних органів вказаної держави.
		Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з такого.
		Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Згідно зі ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
		Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
		Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
		Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
		З огляду на наведене суд доходить до висновку про те, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
		Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
		Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		На підставі наведених положень чинного законодавства, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, внаслідок чого останній набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
		Згідно із частинами 1-3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
		Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
		Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
		З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
		Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Як вже зазначалось, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
		У п. 4 частини першої статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
		Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
		Наказом Міжнародного суду справедливості Організації Об`єднаних Націй №182 від 16.03.2022 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
		Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії у відношенні до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
		Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
		Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких пошкоджено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
		Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
		Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків.
		Протиправність дій відповідача підтверджується Витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження № 22023210000000109 від 14.05.2023), про який вказано вище.
		Відповідно до висновків експертів №СЕ-19/120-23/5509-ТВ від 12.06.2023, №СЕ-19/120- 23/5511-ТВ від 19.06.2023, №СЕ-19/120-23/5512-ТВ від 31.05.2023, №СЕ-19/120-23/5515-ТВ від 22.06.2023, №СЕ-19/120-23/5517-ТВ від 09.06.2023, №СЕ-19/120-23/5518-АВ від 20.06.2023, за результатами проведених експертиз, розмір матеріальної шкоди (збитку), заподіяної ТОВ «ПК «ДТЗ», внаслідок знищення належного йому майна, розміщеного в орендованому ним приміщенні за адресою: м. Тернопіль, вул. Лук`яновича, 8, корпус 4, що сталося внаслідок ракетного обстрілу 13.05.2023 збройними силами Російської Федерації, становить 503355844,62 грн.
		Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
		Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
		В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
		Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
		Пунктом 1 частини 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 503355844,62 грн, завданої внаслідок ракетного обстрілу 13.05.2023 є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
		Як вже зазначалось, відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.
		За таких умов, пред`явлення позовної вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.2 ст. 74 ГПК України). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.
		 
		Розподіл судових витрат.
		При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Відповідно до ч.2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
		Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Разом з тим, ч.3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" зазначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
		Як вже зазначалось, Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ДТЗ" позовну заяву у даній справі подано в електронній формі через підсистему "Електронний суд".
		Тому, судовий збір за розгляд даної справи становить 847840 грн, який підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.
		На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -
		ВИРІШИВ:
		Позов задоволити.
		1. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вулиця Житня, 14, будинок 1, місто Москва, Російська Федерація, 119991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ДТЗ" (69000, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Штабна, будинок 13, приміщення 31, ідентифікаційний код 42634661) 503355844 (п`ятсот три мільйони триста п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот сорок чотири) грн 62 коп. збитків.
		Видати наказ.
		2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вулиця Житня, 14, будинок 1, місто Москва, Російська Федерація, 119991) 847840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн судового збору на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106). Cтягувач: Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795.
		Видати наказ.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.
		Повне рішення складено 05 липня 2024 року.
		 
		 
		Суддя І.П. Шумський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...