Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/2690/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 05.07.2024. Зареєстровано: 06.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2024.
Дата набрання законної сили: 06.08.2024
Номер судового провадження: П/500/2859/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 280/2690/24
		04 липня 2024 рокум.ТернопільТернопільський  окружний  адміністративний  суд, у  складі  головуючого судді Мандзія О.П.,  розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою   ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
		визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 про відмову у рапорті ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
		зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та передати цей рапорт для подальшого розгляду за належністю для прийняття рішення по суті рапорту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звернувся до свого безпосереднього командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 11.01.2024 про звільнення його з військової служби через сімейні обставини на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через перебуванням у нього на утримані трьох і більше дітей віком до 18 років, рапорт зареєстровано відповідачем 14.01.2024. Однак відповідач повідомив, що позивач не підтвердив юридичний обов`язок утримувати двох дітей, стосовно яких він є вітчимом, з посиланням на Сімейний кодекс України, відповідно до якого у нього виникає лише право на утримання дітей. 
		На думку позивача, відмова у звільненні  його з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ є протиправною, оскільки підставою для звільнення являється лише сам факт утримання (незалежно від обов`язку чи право вітчима), у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
		Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 відкрито провадження у справі.
		Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 адміністративну справу передано до Тернопільського окружного адміністративного суду для розгляду.
		Ухвалою суду від 01.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами  спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
		На виконання вимог вказаної ухвали, Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду відзив. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що за результатами розгляду рапорту позивача надано відповідь від 05.02.2024 №1082, за змістом якої надані позивачем документи не підтверджують наявності такої підстави для звільнення з військової служби як перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, оскільки обов`язок утримувати двох дітей, щодо яких позивач є вітчимом, лежить на їхніх батьках. Станом на день розгляду рапорту позивача, останній не підтвердив, що він має юридичний обов`язок утримувати малолітніх дітей своєї дружини від попереднього шлюбу (падчерок) - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , стосовно яких військовослужбовець відповідно є вітчимом. Обов`язок з утримання цих дітей, якщо не доведено інше, мають її батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Військовослужбовець має обов`язок утримувати цих дітей, якщо він їх усиновив, адже відповідно до ч.4 ст.232 Сімейного кодексу України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Проте доказів усиновлення не надано. У разі відсутності факту усиновлення, вітчим має обов`язок утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст.267 Сімейного кодексу України). Проте інформації про такі обставини та докази на їх підтвердження також не надано. Навпаки, з долучених до рапорту документів випливає наявність у малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матері і батька, на утриманні яких перебувають ці діти. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд  при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
		Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.05.2022 №43 старший солдат ОСОБА_1 з 25.05.2022 зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначений на посаду навідника мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону. 
		Позивач звернувся з рапортом від 11.01.2024 (вх. № 745 від 14.01.2024) про звільнення з лав Збройних Сил України у зв`язку із сімейними обставинами на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
		До рапорту додано: копію паспорту ОСОБА_1 ; копію індивідуального податкового номера ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_4 ; копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ; копію свідоцтва про народження   ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження   ОСОБА_6 ; витяг №13.01-10/373 про зареєстрованих у житловому будинку осіб; копію відповіді №47/205618-33-23/20.3.2 від 01.01.2024; довідку про статус батьків багатодітної сім`ї №01-22/1046 від 27.12.2023.
		Військова частина НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача надала відповідь від 05.02.2024 №1082, за змістом якої надані позивачем документи не підтверджують наявності такої підстави для звільнення з військової служби як перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, оскільки обов`язок утримувати двох дітей, щодо яких позивач є вітчимом, лежить на їхніх батьках. 
		Відповідно до Правової оцінки обставин, наведених у рапорті старшого навідника 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 (вх. №745 від 14.01.2024), долученої до листа Військової частини НОМЕР_1 від 05.02.2024 №1082, з наданих документів випливає, що військовослужбовець проживає разом з дружиною ОСОБА_4 та на їх утриманні перебуває дитина від їх шлюбу - ОСОБА_6 , 2023 року народження, а також з ними проживають дві дитини дружини військовослужбовця від іншого чоловіка - ОСОБА_2 , 2017 року народження, ОСОБА_3 , 2020 року народження.  Підставою для звільнення з військової служби є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Перебування на утриманні означає наявність обов`язку утримувати таких дітей і здійснення такого обов`язку. Відповідно до ст.121, ч.1 ст.180 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану; батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Отже, такий обов`язок у військовослужбовця існує стосовно своєї дитини, щодо якої він записаний батьком. Військовослужбовець не підтвердив, що він має юридичний обов`язок утримувати малолітніх дітей своєї дружини від попереднього шлюбу (падчерок) - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , стосовно яких військовослужбовець відповідно є вітчимом. Обов`язок з утримання цих дітей, якщо не доведено інше, мають її батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Військовослужбовець має обов`язок утримувати цих дітей, якщо він їх усиновив, адже відповідно до ч.4 ст.232 Сімейного кодексу України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Проте доказів усиновлення не надано. У разі відсутності факту усиновлення, вітчим має обов`язок утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст.267 Сімейного кодексу України). Проте інформації про такі обставини та докази на їх підтвердження також не надано. Навпаки, з долучених до рапорту документів випливає наявність у малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матері і батька, на утриманні яких перебувають ці діти. Отже, надані військовослужбовцем документи не підтвердили наявності підстави для звільнення його з військової служби.
		Військова частина НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача (вх.№1668 від 01.02.2024) надала відповідь від 13.03.2024 №2024, за змістом якої надані документи не підтверджують наявності такої підстави для звільнення з військової служби як перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. На рапорт позивача  (вх. №745 від 14.01.2024) вже було надано обґрунтовану правову оцінку (вих. №1082 від 05.02.2024), повторний рапорт з доданими до нього документами задовольнити неможливо, оскільки підставою для звільнення з військової служби є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Наразі не підтверджено, що ОСОБА_1 має юридичний обов`язок утримувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , стосовно яких військовослужбовець є вітчимом. Обов`язок з утримування цих дітей, якщо не доведено інше, мають їх батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у   зв`язку з   виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок та військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
		Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Згідно з ч.6 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ   передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Підстави та порядок звільнення   з   військової служби передбачені    ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення   з   військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу   за   призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу   за   призовом осіб із числа резервістів в особливий період,   зокрема:   під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п.2).
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
		Відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
		Згідно   з   ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців   з   військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008       затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
		Відповідно до п.6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено  Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".
		Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця   з   військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
		Згідно   з   п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу   за   контрактом та   за   призовом осіб офіцерського складу (зокрема,   присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення   з   посад, переміщення по службі, звільнення   з   військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення   за   кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма   яких   встановлюються Міністерством оборони України.
		Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини),   за   посадами   яких   штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
		Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади   за   мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення   з   посад, призупинення військової служби або звільнення   з   військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою       статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
		Порядок підготовки та видання наказів   з   питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
		Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з   моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та   з   моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною       третьою,       пунктом 2       частини четвертої,       пунктом 3       частини п`ятої та       пунктом 3       частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":
		у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно   за   всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до       Дисциплінарного статуту Збройних Сил України       прирівняні до них;
		у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно   за   всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до       Дисциплінарного статуту Збройних Сил України       прирівняні до них .
		Стосовно порядку звільнення, п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що   військовослужбовці,   які бажають   звільнитися з   військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
		підстави звільнення   з   військової служби;
		думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України   за   відповідною військово-обліковою спеціальністю;
		районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
		Накази про звільнення військовослужбовців   з   військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
		Згідно   з   п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця   з   військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки   за   вибраним місцем проживання.
		Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої       наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за   №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців   з   військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
		До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців   з   військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
		Перелік документів, що подаються   з   Поданням до звільнення військовослужбовця   з   військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
		Відповідно до п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення   з   військової служби   через сімейні обставини   або   інші поважні причини   здійснюється   за   наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
		Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення   з   військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки   за   місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини   за   місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
		Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що   військовослужбовці,   які проходять військову службу   за   призовом під час мобілізації, звільняються   з   військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини   або   з   визначених названим Законом поважних причин,   за   умови, що такі   військовослужбовці   не висловили бажання продовжувати військову службу,   серед яких   така обставина як наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Ті   військовослужбовці,   які бажають   звільнитися з   військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. 
		З матеріалів справи видно, що  позивач з 19.08.2023 перебуває у шлюбі із ОСОБА_7 (прізвище після шлюбу ОСОБА_8 ), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .
		Позивач є батьком ОСОБА_6 , 2023 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
		Позивач стверджує, що на його утриманні перебувають також діти його дружини, а саме: ОСОБА_2 , 2017 року народження, ОСОБА_3 , 2020 року народження.
		Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 , їх батьком зазначено ОСОБА_5 .
		Так, виходячи з положень ст.3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття "сім`ї", можливо дійти висновку про те, що сім`я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
		Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім`ї": членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визначення їх членами сім`ї, крім спільного проживання, ї ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
		Отже, термін "сім`я" означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
		В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім`єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей своєї дружини.
		З цього приводу слід зазначити те, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
		Так, в силу положень ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
		Тобто, в контексті спірних відносин, позивач мав би обов`язок по утриманню неповнолітніх дітей своєї дружини, як щоб їх матір або зазначені у цій нормі особи (у разі їх наявності) з поважних причин не могли б надавати їм належного утримання.
		Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
		Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
		Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч.2 ст.166 СК).
		У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду (ст.181 СК України). При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст.164 КК України.
		Отже, з викладеного вбачається, що у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав.
		Частиною 1 ст.121 СК України визначено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		Як встановлено судом і це не заперечується сторонами, позивач є батьком лише однієї дитини - ОСОБА_6 , 2023 року народження, щодо інших зазначених ним у рапорті дітей позивач є вітчимом.
		Суд зазначає, що вітчим - це чоловік, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім`єю.
		Вітчим має правовий статус, що відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника.
		Сімейне законодавство передбачає права та обов`язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (ст.268 Сімейного кодексу України), отже вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.
		Суд вважає, що ОСОБА_1  не надав суду доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та має законодавчо встановлені обов`язки щодо них, в тому числі обов`язок по їх утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, відсутні. 
		Наведене узгоджується з висновком Верховного суду що міститься в постанові від 14.12.2023 справа №   160/11228/23.   
		Також відсутні і докази неучасті рідного батька ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в їх утриманні. Якщо мати дитини (падчерок) вбачає у поведінці свого колишнього чоловіка (батька дитини) ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов`язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей.
		З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що надані відповідачу документи жодним чином не підтверджували факт перебування у позивача на утриманні трьох неповнолітніх дітей, щоб могло бути підставою звільнення позивача з військової служби на підставі положень пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а відтак відмова відповідача у звільнені ОСОБА_1  з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами за його рапортом відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, ч.2 ст.19 Конституції України.
		Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, про що описано вище.
		Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення за встановленої судом безпідставності його вимог.
		Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
		Керуючись ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1  про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.  
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 04 липня 2024 року.
		Реквізити учасників справи:
		позивач:
		- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ); 
		відповідач:
		- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ). 
		Головуючий суддя                                                                      Мандзій О.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...