Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/970/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.07.2024.
Дата набрання законної сили: 03.07.2024
Номер судового провадження: 61-1773ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 липня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/970/22
		провадження № 61-1773св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Сєвєродонецька квартирно-експлуатаційна частина (району),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сєвєродонецької квартирно-експлуатаційної частини (району) (далі - Сєвєродонецька КЕЧ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 .
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Сєвєродонецької КЕЧ від 31 травня 2019 року № 83 його було звільнено з посади помічника начальника Сєвєродонецької КЕЧ на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за систематичне невиконання трудових обов`язків. Підставою для звільнення зазначено накази Сєвєродонецької КЕЧ від 23 травня 2019 року № 67, від 29 травня 2019 року № 68 та від 31 травня 2019 року № 70, згідно з якими його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган. 
		Про звільнення відповідач повідомив його листом від 31 травня 2019 року, який він отримав засобами поштового зв`язку 03 червня 2019 року. З наказом про звільнення він ознайомився під підпис 21 червня 2019 року. 
		ОСОБА_1 зазначав, що його звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, за відсутності доказів систематичного невиконання посадових обов`язків або правил внутрішнього трудового розпорядку. До отримання наказу про звільнення він не знав про те, що до нього застосовувалися заходи дисциплінарного впливу. 
		У період винесення наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності він був відсутній на робочому місці, жодних пояснень щодо обставин притягнення його до дисциплінарної відповідальності він не надавав та не міг цього зробити, оскільки перебував на лікарняному. 
		Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив: визнати протиправними та скасувати накази Сєвєродонецької КЕЧ від 23 травня 2019 року № 67, 
		від 29 травня 2019 року № 68 та від 31 травня 2019 року № 70, згідно з якими його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган; визнати протиправним та скасувати наказ Сєвєродонецької КЕЧ від 31 травня 2019 року № 83 про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника начальника Сєвєродонецької КЕЧ згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків; поновити його на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судом рішення; зобов`язати відповідача виключити з трудової книжки позивача як незаконний запис від 31 травня 2019 року про звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків; стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача, 25 000,00 грн.  
		Короткий зміст судових рішень  
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано незаконним наказ Сєвєродонецької КЕЧ від 31 травня 2019 року № 70 про оголошення помічнику начальника частини Збройних Сил України 
		ОСОБА_1 догани. 
		Визнано незаконним наказ Сєвєродонецької КЕЧ від 31 травня 2019 року № 83 про звільнення ОСОБА_1 , помічника начальника Сєвєродонецької КЕЧ відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків.
		Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді помічника начальника Сєвєродонецької КЕЧ з 31 травня 2019 року. 
		Стягнено із Сєвєродонецької КЕЧ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 507 882,18 грн, без урахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів, та на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.
		Стягнено із Сєвєродонецької КЕЧ на користь держави судовий збір у розмірі 9 048,42 грн. 
		Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення 
		ОСОБА_1 на роботі на посаді помічника начальника Сєвєродонецької КЕЧ та виплати йому середньомісячної заробітної плати у розмірі 10 017,38 грн без урахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів. 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, при винесенні оскаржуваних наказів від 23 травня 2019 року № 67 та від 29 травня 2019 року № 68 відповідач дотримався вимог статей 147-1, 148, 149 КЗпП України.
		Водночас остаточною підставою для звільнення позивача був саме наказ від 31 травня 2019 року № 70, оскільки після оголошення другої догани (наказ від 29 травня 2019 року № 68) начальник Сєвєродонецької КЕЧ погодив заяву позивача від 29 травня 2019 року щодо надання йому щорічної основної відпустки з 03 червня 2019 року. З 30 травня 2019 року до 18 червня 2019 року 
		ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
		Суд визнав наказ від 31 травня 2019 року № 70 про оголошення позивачу догани за прогул незаконним, а отже, у діях ОСОБА_1 відсутнє систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами трудового розпорядку, а тому суд дійшов висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. Крім того, суд урахував, що на порушення частини третьої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено у період його тимчасової непрецездатності. 
		Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу була завдана моральна шкода, оскільки його нормальні життєві устої були порушенні у зв`язку з незаконним звільненням з роботи, у результаті чого він зазнав моральних страждань, а тому, урахувавши вимоги розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн. 
		Вирішуючи питання про поновлення позивачу строку для звернення до суду з позовом за захистом трудових прав, суд першої інстанції виходив з того, що із оскаржуваними наказами Сєвєродонецької КЕЧ від 23 травня 2019 року № 67, від 29 травня 2019 року № 68, від 31 травня 2019 року № 70 про оголошення доган, позивач ознайомився 21 червня 2019 року, про що свідчить його підпис на цих наказах.
		Копію наказу про звільнення від 31 травня 2019 року № 83 позивач отримав засобами поштового зв`язку 03 червня 2019 року.
		01 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про скасування оскаржуваних наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, вважаючи, що спірні правовідносини віднесено до публічно-правових. 
		Тобто, позивач вперше звернувся до суду з позовом у строки, передбачені статтею 233 КЗпП України.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постановою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої 
		статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 
		Копію постанови Верховного Суду від 09 грудня 2021 року позивач отримав засобами поштового зв`язку 12 січня 2022 року та на наступний день (13 січня 2022 року) звернувся до суду з позовом у порядку цивільного судочинства. 
		Зважаючи на наведене, суд визнав поважними причини пропуску 
		ОСОБА_1 строку на звернення до суду з цим позовом, також урахувавши, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві Положення, згідно з пунктом 1 якої, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Постановою Київського апеляційного суду від 21грудня 2023 року апеляційну скаргу Сєвєродонецької КЕЧ задоволено. 
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь Сєвєродонецької КЕЧ судовий збір у розмірі 9 266,83 грн.
		Компенсовано Сєвєродонецькій КЕЧ за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 977,20 грн. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
		Водночас апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 233 КЗпП України. Не звернув увагу на те, що перебіг строку для звернення до суду з позовом розпочався 05 серпня 2020 року, тобто з наступного дня після набрання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року законної сили, а з позовом ОСОБА_1 звернувся 
		13 січня 2022 року, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для поновлення позивачу строку на звернення до суду з позовом за захистом трудових прав.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, а тому понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 977,20 грн підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Решта понесених відповідачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 9 226,83 грн підлягають відшкодуванню позивачем. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи  
		У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року залишити в силі. 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилаються на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 
		(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		А також на відсутність висновку Верховного Суду щодо обчислення позовної давності внаслідок закриття провадження в адміністративній справі та звернення заявника до суду за встановленою юрисдикцією (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач пропустив встановлений 
		статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з позовом. Не звернув уваги на те, що вперше він звернувся до адміністративного суду за захистом трудових прав 01 липня 2019 року, тобто в межах передбаченого законом строку. 
		Залишаючи без змін ухвалу Окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (справа № 640/11845/19) про закриття адміністративного провадження, ані суд апеляційної інстанції, ані касаційний суд не роз`яснили йому положення статті 239 КАС України та, відповідно, можливість звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою підсудністю. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» строки, визначені 
		статтею 233 цього Кодексу, було продовжено на строк дії карантину.
		Зазначене дає підстави для висновку про те, що запровадження на всій території карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з позивача судовий збір, оскільки він є інвалідом другої групи та учасником бойових дій, а отже, він звільнений від сплати судового збору в силу вимог Закону України «Про судовий збір». 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 лютого 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1  передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року (після усунення недоліків) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 761/970/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву. 
		У березні 2024 року матеріали справи № 761/970/22 надійшли до Верховного Суду.  
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є  неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		Наказом Сєвєродонецької КЕЧ від 06 червня 2017 року № 4 ОСОБА_1 прийнято на роботу та з 07 червня 2017 року призначений на посаду помічника начальника Сєвєродонецької КЕЧ.
		Наказом Сєвєродонецької КЕЧ від 23 травня 2019 року № 67 помічнику начальника частини працівнику Збройних Сил України ОСОБА_1 оголошено догану. 
		Догана оголошена за результатами проведення службового розслідування, згідно з наказом відповідача від 20 травня 2019 року № 63 та розпорядженням начальника Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 20 травня 2019 року № 516/4/2076, з метою встановлення причин та умов, що сприяли складанню працівниками патрульної поліції адміністративного протоколу за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) стосовно ОСОБА_1 .
		Наказом Сєвєродонецької КЕЧ від 29 травня 2019 року № 68 помічнику начальника частини працівнику Збройних Сил України ОСОБА_1 оголошено догану.
		Догана оголошена за результатами проведення службового розслідування, згідно з наказом Сєвєродонецької КЕЧ від 20 травня 2019 року № 62 та на підставі рапорту працівника Збройних Сил України інженера ОСОБА_4 , з метою встановлення причин та умов неповернення автомобіля «LDV Convoj 400», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на територію Сєвєродонецької КЕЧ 
		о 18 год 00 хв 17 травня 2019 року, який закріплений за працівником Збройних Сил України ОСОБА_1 , без дозволу начальника частини, на порушення вимог наказу Міністра оборони України від 12 грудня 2016 року № 678.
		Наказом Сєвєродонецької КЕЧ від 31 травня 2019 року № 70 помічнику начальника частини працівнику Збройних Сил України ОСОБА_1 оголошено догану за порушення вимог пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Догана оголошена за результатами проведення службового розслідування, згідно з наказом начальника Сєвєродонецької КЕЧ від 30 травня 2019 року № 69, на підставі рапорта головного інженера - заступника начальника Сєвєродонецької КЕЧ від 30 травня 2019 року № 1156, з метою встановлення причин та умов, що сприяли відсутності на робочому місці без поважних причин працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 . 
		Згідно з матеріалами службового розслідування 30 травня 2019 року о 16 год 00 хв позивач не був присутнім на робочому місці, на телефонні дзвінки не відповідав. 
		29 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів з 30 травня 2019 року, та додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів з 02 липня 2019 року. 
		30 травня 2019 року начальник Сєвєродонецької КЕЧ погодив надання ОСОБА_1 відпустки з 03 червня 2019 року, після здачі справ та посади. 
		Наказом Сєвєродонецької КЕЧ від 31 травня 2019 року № 83 позивача звільнено з роботи 31 травня 2019 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов`язків.
		Копію оскаржуваного наказу про звільнення від 31 травня 2019 року № 83 позивач отримав засобами поштового зв`язку 03 червня 2019 року.
		Із наказами від 23 травня 2019 року № 67, від 29 травня 2019 року № 68, від 31 травня 2019 року № 70 про оголошення доган позивач ознайомився 21 червня 2019 року. 
		01 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування наказів від 23 травня 2019 року № 67, від 29 травня 2019 року № 68, від 31 травня 2019 року № 70, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постановою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої 
		статті 238 КАС України. 
		Справа № 640/11845/19 розглядалася в суді касаційної інстанції в порядку письмового провадження.
		Копію постанови Верховного Суду від 09 грудня 2021 року позивач отримав засобами поштового зв`язку 12 січня 2022 року. 
		Із позовом до Шевченківського районного суду міста Києва позивач звернувся 
		13 січня 2022 року. 
		Правове обґрунтування 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Частинами першою, другою статті 21 КЗпП України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
		Із передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстав працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
		Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
		У справах, у яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.
		Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі 
		пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
		Подібні за змістом висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 740/4649/20, від 26 жовтня 2022 року у справі 
		№ 757/62971/19-ц, від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 
		2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 760/4126/18.
		Вирішуючи спір, суд повинен з`ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов`язків позивачем передувало його звільненню. При системному аналізі трудового законодавства потрібно дійти висновку, що порушення трудової дисципліни вважається систематичним, якщо працівник, який мав дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни (яке з нього не зняте або не втратило юридичного значення зі спливом часу), порушив її знову. Вирішуючи такий спір, суд повинен перевірити законність попередніх стягнень, оскільки тільки правомірно накладені стягнення можуть ураховуватися і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої 
		статті 40 КЗпП України (постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц). 
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваних наказів від 23 травня 2019 року № 67 та від 29 травня 2019 року № 68 про оголошення доган відповідач дотримався вимог статей 147-1, 148, 149 КЗпП України.
		Водночас наказ від 31 травня 2019 року № 70 про оголошення позивачу догани за прогул суди визнали незаконним та дійшли висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутнє систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами трудового розпорядку, а отже, його звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним. 
		У цій частині ОСОБА_1 постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року не оскаржує. 
		Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом за захистом трудових прав, суд першої інстанції виходив з того, що копію наказу про звільнення від 31 травня 2019 року № 83 позивач отримав засобами поштового зв`язку 03 червня 2019 року, а отже саме з цього часу для нього розпочався перебіг місячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України. 
		Зважаючи на те, що вперше з позовом до адміністративного суду позивач звернувся 01 липня 2019 року, а після закриття адміністративного провадження та ухвалення судового рішення Верховним Судом - на наступний день, після вручення йому копії судового рішення суду касаційної інстанції, суд першої інстанцій визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з цим позовом, також урахувавши, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» строки, визначені 
		статтею 233 цього Кодексу, продовжено на строк дії такого карантину.
		Натомість апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 233 КЗпП України. Не звернув увагу на те, що перебіг строку для звернення до суду з позовом розпочався 05 серпня 2020 року, тобто з наступного дня після набрання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року законної сили, а з позовом ОСОБА_1 звернувся 13 січня 2022 року, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для поновлення позивачу строку на звернення до суду з позовом за захистом трудових прав.
		У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з позовом, та, відповідно, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. 
		Перевіряючи наведені доводи заявника, Верховний Суд виходить з такого. 
		Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.
		Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18). 
		Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. 
		Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку про те, що у 
		статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. 
		Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій 
		статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами (постанова Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18). 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про те, що перебіг строку для звернення позивача до суду з позовом розпочався 04 серпня 2020 року, тобто після ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 04 серпня 2020 року, якою залишено без змін ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2020 року про закриття провадження у справі.  
		Натомість суд першої інстанції, належно дослідивши зібрані у справі докази, урахувавши конкретні обставини цієї справи, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача є незаконним, перебіг місячного строку для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом розпочався 03 червня 2019 року, тобто з часу, коли позивачу стало відомо про порушення його трудових прав. Установивши, що ОСОБА_1 довів наявність обставин, які об`єктивно перешкоджали йому, як звільненому працівнику, в реалізації свого права на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з відповідним позовом, суд першої інстанції обґрунтовано його поновив. 
		Аналізуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, знайшли своє підтвердження.  
		Верховний Суд урахував, що суд першої інстанції помилково послався, як на додаткову підставу для поновлення позивачу строку для звернення до суду з позовом за захистом трудових прав, на зміни, внесені Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» до КЗпП України, оскільки перебіг місячного строку для ОСОБА_1 розпочався 03 червня 2019 року, тобто до набрання чинності зазначеним Законом (02 квітня 2020 року), а тому питання поновлення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, підлягало вирішенню відповідно до статті 234 КЗпП України. Водночас зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті. 
		У контексті наведеного колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про помилкове неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду від 06 вересня 
		2023 року у справі № 910/18489/20 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 щодо застосування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
		Щодо доводів касаційної скарги про помилкове вирішення питання розподілу судових витрат. 
		Відповідно до частин першої, другої статті 131 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, а тому понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 977,20 грн підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Решта понесених відповідачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 9 226,83 грн підлягають відшкодуванню позивачем. 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
		Відповідно до часини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не звернув увагу на те, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , зокрема, посилався на те, що є інвалідом II групи, на підтвердження зазначеного надав копію посвідчення серії НОМЕР_2 від 12 січня 2012 року, а тому суд помилково стягнув з нього на відшкодування витрат зі сплати судового збору 9 226,83 грн.
		Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з позивача судовий збір, є обґрунтованими. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції. 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування судового рішення суду апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, він звільнений від сплати судового збору, то з Сєвєродонецької КЕЧ підлягає стягненню на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 18 096,84 грн.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.  
		Постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року залишити в силі. 
		Стягнути із Сєвєродонецької квартирно-експлуатаційної частини (району) на користь держави судовий збір у розмірі 18 096,84 грн (вісімнадцять тисяч дев`яносто шість гривень 84 коп.).
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...