Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 624/377/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості.
Надіслано для оприлюднення: 09.07.2024. Зареєстровано: 11.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.07.2024.
Дата набрання законної сили: 09.08.2024
Номер судового провадження: 1-кп/624/60/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023082370000311

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 624/377/24 
		провадження № 1-кп/624/60/24 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 липня 2024 року Кегичівський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Кегичівка, Красноградського району, Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023082370000311 за обвинуваченням: 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоукраїнка, Вільнянського району, Запорізької області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, такого, що проходить військову службу на посаді гранатометника 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 на посаді «солдат», неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, інвалідності не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , перебуваючого під вартою в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
		обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,
		з участю сторін кримінального провадження:
		- обвинувачення: прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 , 
		- захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 ,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		Судом встановлено, що 08.02.2023 наказом начальника штаба військової частини НОМЕР_1 № 45 ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду гранатометника 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат» та він вважається таким, що приступив до виконання обов`язків за вказаною посадою.
		Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
		Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
		Будучи військовослужбовцем військової служби по мобілізації, солдат ОСОБА_3 згідно з вимогами ст. ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов`язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
		В свою чергу, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
		Так, з 24 квітня 2023 року по 03 травня 2023 року солдат ОСОБА_3 проходив стаціонарне лікування у КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР в м. Запоріжжя.
		Далі, 04 травня 2023 року солдат ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби, діючи в умовах воєнного стану, після закінчення лікування, не з`явився до місця служби, а саме місце розташування військової частини НОМЕР_1 , в АДРЕСА_3 , при цьому ОСОБА_3 свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв до 17 квітня 2024 року, коли був виявлений співробітниками відділу поліції № 5 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області.
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав. Пояснив, що після проходження курсу лікування не мав наміру повертатися до військової частини для проходження подальшої служби. Підтвердив, що дій, направлених на повернення до військової служби не вчиняв. Був затриманий у квітні 2024 року. Пояснює свої дії страхом. Натепер усвідомлює протиправність діяння, тим більш в умовах війни, щиро кається, бажає продовжити військову службу.
		Визнавальні свідчення обвинуваченого суд вважає правильними та достовірними, а також такими, що відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки вони надані послідовно, несуперечливо та кладе в основу обвинувального вироку.
		Зважаючи на те, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, погодився з правовою кваліфікацією своїх дій, його свідчення відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють обставини кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності позиції обвинуваченого, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про позбавлення в подальшому права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, за відсутності сумнівів у добровільності позиції обвинуваченого, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та обмежився допитом обвинуваченого.
		Таким чином, допитавши обвинуваченого, дослідивши письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого, та надавши юридичну оцінку діям ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про доведеність вини останнього.
		Оцінюючи у даному кримінальному провадженні кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 повністю доведена, а скоєне ним підлягає кваліфікації за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто нез`явлення до місця служби з метою ухилитися від військової служби, з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану.
		Відповідно до статті 1 КК України кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
		Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
		Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
		Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
		Призначаючи покарання ОСОБА_3 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства», рішення від 9 жовтня 2003 року, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету  покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
		Відповідно до положень ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК України визначено, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
		Відповідно до ч. 3, 6 ст. 12 КК України злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
		Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
		Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 відноситься до особливо тяжкого злочину.
		Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		ОСОБА_3 вину визнав, розкаявся у вчиненому, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, дані про його особу, не одружений, є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується негативно, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, прокурор просив призначити мінімальне покарання передбачене санкцією статті, обвинувачений та захисник також просили призначити мінімальне покарання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» Захист Вітчизни,незалежності татериторіальної цілісностіУкраїни єконституційним обов`язкомгромадян України.І вумовах збройноїагресії збоку іншоїдержави,Захист Вітчизнинабуває особливогозначення.Тому наслідкиухилення відвійськової службив цихумовах черезпокарання,повинні досягатитакої мети,яка зможезапобігти вчиненнюнових кримінальнихправопорушень якзасудженим,так ііншими особами,про щозазначено вч.1ст.1 та ч. 2 ст. 50 КК України.
		Із врахуванням ступеня тяжкості скоєного злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, особи обвинуваченого, наявності обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, обставин скоєння кримінального правопорушення та відношення до скоєного, суд дійшов висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливо лише в ізоляції від суспільства і призначає покарання ОСОБА_3 в мінімальних межах санкцій ч. 4 ст. 408 КК України, яке сприятиме його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог частини 2 статті 65 КК України, дана міра покарання є справедливою і достатньою для виправлення ОСОБА_3 , попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
		Також, відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
		Тому підстав для застосування норм ст.ст. 69, 69-1, 75 КК України до обвинуваченого суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.
		Обвинувачений тримається під вартою з 19 квітня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2024, якою обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 242240 гривень. Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 08.07.2024 запобіжний захід був продовжений до 05 вересня 2024 року включно із можливістю внесення застави у розмірі 242240 гривень. Тому, враховуючи призначення за цим вироком покарання, що належить відбувати реально, суд вважає за необхідне залишити запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого під вартою із можливістю внесення застави в розмірі 242240 гривень до набрання вироку законної сили.
		Відповідно до протоколу затримання підозрюваного від 19 квітня 2024 року, ОСОБА_3 було затримано 19 квітня 2024 року о 11 год. 53 хв.
		За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.
		Судові витрати та речові докази відсутні. 
		Цивільний позов не заявлявся. Арешт не накладався.
		Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		Визнати ОСОБА_3 винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та піддати його покаранню у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
		Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.
		Строк відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з моменту набрання вироком законної сили.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту фактичного затримання з 11 години 53 хвилин 19 квітня 2024 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.
		Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кегичівський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
		Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		 
		 
		Суддя      ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...