Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/3323/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 11.07.2024. Зареєстровано: 12.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26.06.2024 Справа № 914/3323/23 
		Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи 
		за позовом Львівської міської ради, м. Львів
		до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група», м. Львів
		про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільною збудованої нежитлової будівлі.
		 
		за участю представників:
		від позивача: не з`явився;
		від відповідача: не з`явився.
		 
		ПРОЦЕС.
		На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільною збудованої нежитлової будівлі.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2023, справу №914/3323/23 передано на розгляд судді Гоменюк З.П.
		Ухвалою суду від 13.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.12.2023.
		04.12.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.12.2023) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№295821/23).
		Ухвалою від 04.12.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 04.12.2023, суд відклав підготовче засідання на 17.01.2024.
		Підготовче засідання 17.01.2024 не відбулось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у місті Львові та Львівській області повітряної тривоги, що тривала з 10:30 год. до 12:09 год.
		Ухвалою від 17.01.2024 суд відклав підготовче засідання на 07.02.2024.
		Ухвалою від 07.02.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 07.02.2024, суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 06.03.2024.
		26.02.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано.02.2024) від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№5498/24).
		Ухвалою від 06.03.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 06.03.2024, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.04.2024.
		У судовому засіданні 03.04.2024 оголошено перерву до 15.05.2024.
		15.05.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 15.05.2024) від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№12999/24 та вх.№13034/24).
		Ухвалою від 15.05.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 15.05.2024, суд ухвалив відкласти розгляд справи по суті 29.05.2024.
		У судовому засіданні 29.05.2024 оголошено перерву до 26.06.2024.
		У судове засідання 26.06.2024 позивач не з`явився, явку повноважного представника не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував. 
		У судове засідання 26.06.2024 відповідач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.
		У судовому засіданні 26.06.2024 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
		У судовому засіданні 26.06.2024, після повернення з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
		Аргументи позивача.
		В обґрунтуванні позовних вимог позивач повідомляє про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» відповідно до протоколу проведення електронного аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 23.07.2022 та акта про придбання майна без аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 01.08.2022 придбало нерухоме майно банкрута в процесі банкрутства Відкритого акціонерного товариства «Львівська макаронна фабрика» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170; ідентифікаційний код 00382355), порушений Господарським судом Львівської області у справі №8/29, а саме: механічну майстерню літ. «В-2», загальною площею 345,1 кв.м. за адресою: 79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170, реєстраційний номер майна в РПВНМ 70409, що належало на праві власності Відкритому акціонерному товариству «Львівська макаронна фабрика» на підставі свідоцтва, виданого 23.11.2000 року Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради про право власності на нежитлову будівлю, яка реконструйована в склад літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м., дозвільних документів на реконструкцію немає в наявності.
		З огляду на те, що будівництво об`єкта нерухомості здійснено без згоди власника землі  позивача, який передавав земельну ділянку не для тієї мети, з якою її було використано та без відповідних дозвільних документів, а також, зважаючи на те, що на момент придбання нерухомого майна відповідачем договір оренди від 19.07.2004 року, укладений між ЛМР та ВАТ «Львівська макаронна фабрика» втратив свою чинність, беручи до уваги відсутність інших правовстановлюючих документів на землю, позивач вважає таке будівництво самочинним.
		Враховуючи усі вище наведені обставини, позивач просить суд зобов`язати ТОВ «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170 шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі (склад) літ. «В-2» загальною площею 198,6 кв.м..
		 
		Аргументи відповідача.
		Відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог у повному обсязі. Свої заперечення та аргументи відповідач виклав у відзиві на позовну заяву (вх.№29582/23 від 04.12.2023), де повідомив суду наступне.
		Відповідно до протоколу проведення електронного аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 23.07.2022 та акта про придбання майна без аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 01.08.2022 відповідачем придбано нерухоме майно банкрута в процесі банкрутства Відкритого акціонерного товариства «Львівська макаронна фабрика» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170; ідентифікаційний код 00382355), порушений Господарським судом Львівської області у справі №8/29, а саме: механічну майстерню літ. «В-2», загальною площею 345,1 кв.м. за адресою: 79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170, яка належить Ват «Львівська макаронна фабрика» згідно свідоцтва на право власності на нежитлову будівлю №1371, виданого 23.11.2000 року Залізничною районною адміністрацією ЛМР, що була реконструйована в склад літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м..
		Таким чином, відповідач вважає, що ним не проводилось нове будівництво, а також не здійснювалась реконструкція придбаного нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170
		Одночасно, відповідач покликається на наявність дозволу на проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна: цеху ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170 у м. Львові.
		Таким дозвільним документом, на думку відповідача, є Рішення Виконавчого комітету ЛМР №1465 від 23.12.2005 року.
		З огляду на наведене вище, ТОВ «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» просить суд відмовити у заявлених позовних вимогах так, як реконструкція будівлі механічної майстерні літ. «В-2» за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170 здійснено ВАТ «Львівська макаронна фабрика».
		 
		ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
		12.02.2004 року Львівською міською радою прийнято ухвалу №1067 «Про користування ВАТ «Львівська макаронна фабрика» земельною ділянкою на вул. Городоцькій, 170 у м. Львові», якою передано Відкритому акціонерному товариству «Львівська макаронна фабрика» в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 1,219 га, в тому числі у межах червоних ліній площею 0,0244 га з обмеженнями, на вул. Городоцькій, 170 для обслуговування існуючих споруд та зобов`язано укласти договір оренди землі.
		19.07.2004 року між Львівською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Львівська макаронна фабрика» року укладено договір оренди №3-147, згідно якого земельна ділянка площею 1,219 га, в тому числі у межах червоних ліній площею 0,0244 га з обмеженнями, на вул. Городоцькій, 170 для обслуговування існуючих споруд за цільовим призначенням земельної ділянки: землі промисловості.
		Термін договору оренди землі від 19.07.2004, укладений між Львівською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Львівська макаронна фабрика» на земельну ділянку площею 1,219 га (кадастровий номер 4610136300:03:003:0012), закінчився 12.02.2014 року (пункт 8 договору оренди №3-147 від 19.07.2004 року) та не продовжувався.
		Відповідно до протоколу проведення електронного аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 (продаж майна банкрутів (без аукціону)) від 23.07.2022 та акта про придбання майна без аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 01.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» придбано нерухоме майно банкрута в процесі банкрутства Відкритого акціонерного товариства «Львівська макаронна фабрика» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170; ідентифікаційний код 00382355), порушений Господарським судом Львівської області у справі №8/29.
		Згідно відомостей (найменування активів (майно, запропоноване для продажу) зазначено у протоколі проведення електронного аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 23.07.2022 року визначено лот №2: механічна майстерня літ. «В-2», загальною площею 345,1 кв.м. за адресою: 79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170, реєстраційний номер майна в РПВНМ 70409, що належало на праві власності Відкритому акціонерному товариству «Львівська макаронна фабрика» на підставі свідоцтва, виданого 23.11.2000 року Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради про право власності на нежитлову будівлю, яка реконструйована в склад літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м., дозвільних документів на реконструкцію немає в наявності.
		До відзиву на позовну заяву відповідач долучає копію технічних висновків за результатами обстеження будинку за адресою вул. Городоцька, 170 (літ. В-2) у м. Львові на відповідність Державним стандартам, будівельним нормам і правилам, що складені ФОП Кархутом Ігорем Івановичем (сертифікат експерта АЕ №006721 від 19.01.2022 року).
		Згідно загальних даних зазначених технічних висновків (п. 1): метою проведення робіт було встановлення дійсного технічного стану основних несучих і огороджуючи конструкцій будинку механічної майстерні ( літ. В-2) після реконструкції та відповідності проведених робіт чинним будівельним нормам і правилам, що діяли на момент закінчення робіт.
		Відповідно до п. 2 технічних висновків, вихідними даними для проведення роботи послужити матеріали БТІ та власності, згідно з якими площа будівлі в процесі реконструкції була зменшена з 345,1 кв.м. до 198,6 кв.м..
		Згідно з висновками (п. 4) згаданих вище технічних висновків, зокрема визначено, що проведене вивчення матеріалів БТІ, візуальне та інструментальне дослідження основних несучих та огороджуючих конструкцій будівлі складу (літ. В-2) після самовільної реконструкції.
		Пунктом 5 висновку зазначено, що за результатами обстеження будинок складу (літ. В-2) після реконструкції відповідає вимогам чинних будівельних норм, нормативним актам з пожежної безпеки та санітарному законодавству України і може надійно експлуатуватись.
		Відповідно до довідки вих.№356/1/22 від 06.10.2022 року, виданої директором ТОВ «Укртехексперт», зазначено про те, що 13.07.2022 року проведено технічну інвентаризацію об`єкта нерухомого майна, комплексу будівель та споруд, що розташований по вулиці Городоцькій під №170 в місті Львові, Залізничного району, Львівської області, станом на 06.10.2022 рік та має такі технічні показники, зокрема, літ. «В-2» - склад  198,6 кв.м. Крім того, згаданою довідкою повідомлено, що літ. «В-2» - мехмайстерня  було здійснено будівництво та реконструкцію в склад. Дозвільні документи не надано.
		Також відповідач долучає копію Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1465 від 23.12.2005 року «Про проектування та реконструкцію з переоснащенням існуючого цеху ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170 під млин макаронного помолу.
		Розглянувши листа ВАТ «Львівська макаронна фабрика» від 10.11.2005 №31, проектні пропозиції реконструкції з переоснащенням існуючого цеху під млин макаронного помолу ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170, беручи до уваги листи Львівської обласної ради від 03.12.2004 №1552 та Львівської обласної державної адміністрації від 16.12.2004 №518-5483/1-17 про підтримку інвестиційного проекту технологічного переоснащення старого цеху виготовлення макаронних виробів під млин макаронного помолу, договір оренди земельної ділянки від 19.07.2004 №3-147, свідоцтво на право власності на нежитлову будівлю від 23. 11.2000 №1371, висновки СДПЧ-3 Залізничного РВ м. Львова головного управління МНСУ у Львівській області від 18.01.2005 №3/4, головного державного санітарного лікаря Залізничного району м. Львова від 16.03.2005 №13/014, управління архітектури і містобудування від 12.10.2005 №2-10052/20, керуючись ст. 24 Закону України «Про планування та забудову територій», виконавчий комітет вирішив:
		1. Дозволити ВАТ «Львівська макаронна фабрика» проектування та реконструкцію з переоснащенням існуючого цеху на вул. Городоцькій, 170 під млин макаронного помолу.
		2. Відкритому акціонерному товариству «Львівська макаронна фабрика»:
		2.1. Одержати в управлінні архітектури і містобудування вихідні дані на проектування.
		2.2. Виготовити проектну документацію та погодити її у встановленому чинним законодавством порядку.
		2.3. Укласти договір на будівництво відповідно до вимог рішення виконкому, від 04.04.2003 №236 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників) на розвиток соціальної інфраструктури м. Львова».
		2.4. Отримати в інспекції Держархбудконтролю дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції та переоснащення існуючого цеху.
		2.5. Після завершення робіт з реконструкції та виконання робіт з благоустрою здійснити виконавче знімання території, матеріали зйомки передати в управління архітектури і містобудування.
		2.6. Оформити у встановленому порядку документи для прийняття здійсненого будівництва в експлуатацію.
		Відомостей про документи на початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації на нежитлову будівлю (склад) літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170 та будь-яких дозвільних документів на реконструкцію нежитлової будівлі літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170, матеріали справи не містять.
		 
		ПОЗИЦІЯ СУДУ.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Статтею 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
		Частиною 1 статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
		До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад (положення п. а ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України).
		Виходячи з наведених законодавчих положень, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у даних відносинах щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, яка належить до комунальної власності є Львівська міська рада.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Положеннями ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
		Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про архітектурну діяльність», Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», Законом України «Про охорону культурної спадщини» тощо.
		Право на забудову виникає у особи, яка спочатку набула права на земельну ділянку на законних підставах. Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України «Про оренду землі»).
		Абзацом 2 статті 4 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
		Предметом спору у даній справі є вимога до відповідача про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170 шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі (склад) літ. «В-2» загальною площею 198,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170.
		Предметом доказування у цій справі є встановлення обставин набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна; наявність/відсутність підстав вважати цей об`єкт об`єктом самочинного будівництва та наявність підстав для його знесення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Частиною 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
		Судом встановлено, що земельною ділянкою, кадастровий номер 4610136300:03:003:0012, загальною площею 1,2190, у тому числі під забудовою 0,4676 га, під твердим покриттям 0,2620 га, інші землі0,4894 га, на праві оренди надавалось ВАТ «Львівська макаронна фабрика», уклавши 19.07.2004 року договір оренди землі №3-147 з Львівською міською радою терміном на 10 років (до 12.02.2014 року). Після закінчення терміну договору №3-147 від 19.07.2004, а ні ВАТ «Львівська макаронна фабрика», а ні відповідач відповідних договорів на оренду землі щодо користування земельною ділянкою, кадастровий номер 4610136300:03:003:0012 з Львівською міською радою не укладали.
		Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
		Приписами статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
		У постанові від 20.02.2020 у справі №1940/1655/18 Верховний Суд вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.
		За приписами п. б, ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.
		Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
		Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ II «Землі України» Земельного кодексу України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
		Згідно з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ВАТ «Львівська макаронна фабрика» (ідентифікаційний код 00382355) перебуває в стані припинення та проводиться процедура банкрутства.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
		З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено наступне.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.05.2010 року у справі №8/29 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Львівська макаронна фабрика» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170; ідентифікаційний код 00382355); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном ВАТ «Львівська макаронна фабрика».
		Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ст. 182 Цивільного кодексу України).
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до статті 68 Кодексу України з процедур банкрутства, продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Порядок функціонування електронної торгової системи, організації та проведення електронних аукціонів, визначення розміру, сплати, повернення гарантійних внесків та сплати винагороди операторів електронних майданчиків затверджується Кабінетом Міністрів України. Авторизованим електронним майданчиком є апаратно-програмний комплекс, авторизований у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок надання доступу авторизованих електронних майданчиків до електронної торгової системи та розмір плати за такий доступ встановлюються Кабінетом Міністрів України. Замовником аукціону є арбітражний керуючий, призначений господарським судом у порядку, встановленому цим Кодексом. Замовнику та операторам авторизованих електронних майданчиків забороняється встановлювати вимоги, вчиняти дії чи виявляти бездіяльність, що будь-яким чином порушують рівність учасників аукціону або допускають їх дискримінацію. Усім учасникам аукціону, а також спостерігачам гарантується рівний доступ до будь-якої інформації про майно, виставлене для продажу, а також про хід підготовки та проведення аукціону. На аукціоні не може бути застосовано переважне право купівлі майна. Особливості продажу майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, у процедурі ліквідації боржника визначаються статтею 96 цього Кодексу.
		Статтею 83 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що негайно після завершення аукціону електронною торговою системою формується протокол про проведення аукціону, який надсилається всім учасникам та замовнику аукціону. У протоколі зазначаються: майно, запропоноване для продажу; кількість учасників аукціону; початкова вартість; ціна, запропонована переможцем аукціону, або відомості про те, що аукціон закінчився без визначення переможця; ціна або частина ціни, сплачена переможцем; найменування і місцезнаходження (для юридичної особи), прізвище, ім`я, по батькові і місце проживання (для фізичної особи) переможця аукціону; інформація про авторизований електронний майданчик, через який переможцем аукціону придбано майно; розмір винагороди оператора авторизованого електронного майданчика; реквізити, за якими мають бути перераховані кошти за придбане майно. Оригінал протоколу про проведення аукціону підписується оператором авторизованого електронного майданчика та переможцем. Після підписання протоколу оператор електронного майданчика не пізніше п`яти календарних днів розміщує його в електронній торговій системі. Кожен учасник аукціону може вимагати надання йому копії протоколу, засвідченої авторизованим електронним майданчиком, через який такий учасник брав участь в аукціоні. Така копія надається у день звернення. Інформація про результати аукціону негайно після завершення аукціону оприлюднюється в електронній торговій системі, на веб-сайтах авторизованих електронних майданчиків.
		Придбане на аукціоні майно, майнове право передається, а право вимоги відступається покупцю після повної сплати запропонованої ним ціни. Про передачу майна складається акт про придбання майна на аукціоні (ч. 1 ст. 87 Кодексу України з питань банкрутства).
		З матеріалів справи судом вбачається, що відповідач на електронному аукціоні BRW001-UA-20220723-20220723-77506 (продаж майна банкрутів (без аукціону)) від 23.07.2022 та акта про придбання майна без аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 01.08.2022 придбав нерухоме майно банкрута в процесі банкрутства ВАТ «Львівська макаронна фабрика» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170; ідентифікаційний код 00382355), що порушено Господарським судом Львівської області у справі №8/29.
		Переможцем аукціону є учасник, який запропонував найвищу ціну на час закінчення аукціону (ч. 2 ст. 78 Кодексу України з питань банкрутства).
		Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 87 Кодексу України з питань банкрутства, протокол про проведення аукціону та акт про придбання майна на аукціоні є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та державної реєстрації права власності або іншого майнового права на нерухоме майно в порядку, передбаченому законодавством. Послуги нотаріуса в такому разі оплачує покупець. Протокол про проведення аукціону та акт про придбання майна на аукціоні є підставою для реєстрації права власності або іншого майнового права на рухоме майно в порядку, передбаченому законодавством.
		Правочин щодо продажу майна, вчинений на аукціоні, проведеному з порушенням встановленого порядку його підготовки або проведення, що перешкодило або могло перешкодити продажу майна за найвищою ціною, може бути визнаний недійсним господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за заявою боржника, арбітражного керуючого, кредитора або особи, інтереси якої були при цьому порушені (ст. 73 Кодексу України з питань банкрутства).
		Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 27.04.2021 у справі №5023/5836/12 наголосив, що порушення будь-якого з етапів проведення аукціону у справі про банкрутство є підставою для визнання недійсними результатів аукціону в цілому. Водночас матеріали справи про банкрутство повинні містити належні, достатні та допустимі докази того, що порядок підготовки та проведення було здійснено у відповідності до норм КУзПБ.
		Тобто обов`язок доказування відсутності порушень покладено на замовника аукціону.
		Аналогічні висновки викладено у постанові від 14.08.2022 у справі №15/68-10.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).
		Зважаючи на те, що Господарським судом Львівської області у справі №8/29 не визнано правочин щодо продажу майна, вчинений на аукціоні BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 23.07.2022 та акт про придбання майна без аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 01.08.2022 недійсним, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» є власником нежитлової будівлі, яка реконструйована в склад літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. та знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170.
		Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		Так, відповідно до ч. 1 статті 332 Цивільного кодексу переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
		За таких умов у разі проведення реконструкції, реставрації або капітального ремонту об`єкта нерухомого майна утворюється нова річ.
		Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Матеріалами справи підтверджується, що між ЛМР та ВАТ «Львівська макаронна фабрика» існував договір оренди №3-147, згідно якого земельна ділянка площею 1,219 га, в тому числі у межах червоних ліній площею 0,0244 га з обмеженнями, на вул. Городоцькій, 170 була передана для обслуговування існуючих споруд за цільовим призначенням земельної ділянки: землі промисловості. Термін договору оренди землі від 19.07.2004, укладений між ЛМР та ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на земельну ділянку площею 1,219 га (кадастровий номер 4610136300:03:003:0012), закінчився 12.02.2014 року.
		З огляду на викладене, по закінченню терміну договору оренди землі, що був укладений між позивачем та ВАТ «Львівська макаронна фабрика», ЛМР, як власник земельної ділянки протягом 2014-2017 років не ініціював укладення (продовження) договору землі, не здійснив інших дій для користування (розпорядженнм) спірною земельною ділянкою, проте на момент звернення із зазначеними позовними вимогами (2023 рік) покликається на відсутність відповідного договору оренди з новим власником нежитлової споруди (ТОВ «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група»).
		Таким чином, суд дійшов висновку, що саме позивач не здійснив жодних дій для спонукання укладення договору оренди землі та/або продовження його терміну дії як з ВАТ «Львівська макаронна фабрика», так і з відповідачем, який законно придбав майно ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на аукціоні під час реалізації майна боржника. Зважаючи на усе вище наведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено та позивачем не надано жодних доказів на те, що між ЛМР та відповідачем здійснювались заходи щодо належного оформлення договірних відносин щодо оренди земельної ділянки, на якій перебуває майно відповідача. Суд зазначає, що ТОВ «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» як новий власник придбаного на аукціоні майна ВАТ «Львівська макаронна фабрика» має право на оформлення договору оренди землі з ЛМР у встановленому законом порядку.
		З матеріалів справи судом вбачається, що відповідач на законних підставах прибав майно, запропоноване для продажу, що зазначено у протоколі проведення електронного аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 23.07.2022 року визначено лот №2: механічна майстерня літ. «В-2», загальною площею 345,1 кв.м. за адресою: 79022, м. Львів, вул. Городоцька, 170, реєстраційний номер майна в РПВНМ 70409, що належало на праві власності Відкритому акціонерному товариству «Львівська макаронна фабрика» на підставі свідоцтва, виданого 23.11.2000 року Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради про право власності на нежитлову будівлю, яка реконструйована в склад літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. 
		Тобто, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується право власності відповідача на спірне майно: нежитлову будівлю, яка реконструйована в склад літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. у місті Львові на вулиці Городоцькій, 170.
		Таким чином, придбавши відповідне майно, відповідач має право на звернення до позивача для оформлення (узаконення) користуванням земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності та на якій розташоване майно відповідача.
		Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 Цивільного кодексу України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Таким чином, за змістом частини першої статті 376 Цивільного України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо:
		1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети;
		2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;
		3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі №308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3520/16-ц).
		Водночас, згідно із ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України).
		Аналіз норм ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.
		Відповідно до п.п. 7,8 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Об`єктом містобудування є планувальна організація території, система розселення, система взаємопов`язаного комплексного розміщення основних об`єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури, функціональне зонування території України, її частин (груп областей), території Автономної Республіки Крим, областей, адміністративних районів, територій територіальних громад, населених пунктів, їх частин. Об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури (крім трубопроводів внутрішньогосподарських меліоративних систем). До об`єктів будівництва не належать нафтові і газові свердловини та об`єкти їх влаштування (облаштування), включаючи необхідні інженерні лінійні комунікації від свердловин для транспортування нафти і газу в місця підготовки продукції, та промислові трубопроводи для транспортування продукції, включаючи необхідні інженерні лінійні комунікації від свердловин для транспортування нафти і газу в місця підготовки продукції, а також прикордонні інженерно-технічні та фортифікаційні споруди, огорожі, прикордонні знаки, прикордонні просіки, комунікації (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Відповідно до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).
		Згідно з приписами ч. ч. 2, 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови, обмеження та технічні умови для проектування об`єктів будівництва в рамках здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії, можуть надаватися приватному партнеру, концесіонеру на підставі документа, що засвідчує право користування земельною ділянкою, виданого підприємству, установі, організації, що є балансоутримувачем майна, що передається у концесію, за умови, що така земельна ділянка (або її частина) відповідно до положень договору необхідна для здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).
		Матеріали справи, на сам перед, містять договір оренди №3-147 від 19.07.2004 року, згідно якого земельна ділянка площею 1,219 га, в тому числі у межах червоних ліній площею 0,0244 га з обмеженнями, на вул. Городоцькій, 170 була передана ВАТ «Львівська макаронна фабрика» для обслуговування існуючих споруд за цільовим призначенням земельної ділянки: землі промисловості.
		Отже, застосовуючи приписи статті 376 Цивільного кодексу України, суд констатує, що спірний об`єкт нежитлової будівлі (склад) літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170 не є самочинно збудованим, адже такий вже був збудований на земельній ділянці, яка була відведена ЛМР в установленому порядку для цієї мети згідно договору оренди №3-147 від 19.07.2004 року.
		Частиною 1 статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм і правил та затверджується замовником.
		Відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
		Контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю (ч. 5 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Також, суд звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується надання дозволу ВАТ «Львівська макаронна фабрика» для проведення реконструкції з переоснащенням існуючого цеху під млин макаронного помолу ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170. Зазначене знаходить своє відображенні у Рішенні Виконавчого комітету Львівської міської ради №1465 від 23.12.2005 року «Про проектування та реконструкцію з переоснащенням існуючого цеху ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170 під млин макаронного помолу. Отже, суд також не може застосувати приписи п. 2 ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України.
		Зважаючи на те, що відповідач, придибавши на аукціоні майно ВАТ «Львівська макаронна фабрика»: нежитлову будівлю, яка реконструйована в склад літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м, звернувся до ФОП Кархут І. І. для проведення та заключення експертних висновків щодо дійсного технічного стану основних несучих і огороджуючи конструкцій будинку механічної майстерні (літ. В-2) після реконструкції та відповідності проведених робіт чинним будівельним нормам і правилам, що діяли на момент закінчення робіт, отримав відповідний висновок. Так, зазначеним висновком підтверджується, що будинок складу (літ. В-2) після реконструкції відповідає вимогам чинних будівельних норм, нормативним актам з пожежної безпеки та санітарному законодавству України і може надійно експлуатуватись.
		З огляду на наявність у матеріалах справи експертного висновку щодо спірної будівлі, об`єкт нерухомості збудований відповідно до будівельних норм і правил, а отже застосування п. 3 ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України не знаходить свого підтвердження.
		Також, з огляду на те, що у матеріалах справи міститься Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1465 від 23.12.2005 року «Про проектування та реконструкцію з переоснащенням існуючого цеху ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170 під млин макаронного помолу, яким надано дозвіл Дозволити ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на проектування та реконструкцію з переоснащенням існуючого цеху на вул. Городоцькій, 170 під млин макаронного помолу.
		Пунктами 2.2., 2.5., 2.6. Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1465 від 23.12.2005 зазначено: «Виготовити проектну документацію та погодити її у встановленому чинним законодавством порядку.»; «Після завершення робіт з реконструкції та виконання робіт з благоустрою здійснити виконавче знімання території, матеріали зйомки передати в управління архітектури і містобудування.»; «Оформити у встановленому порядку документи для прийняття здійсненого будівництва в експлуатацію.».
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.
		Зважаючи на те, що під час дії договору оренди №3-147 від 19.07.2004 року, укладеного між Львівською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Львівська макаронна фабрика», ВАТ «Львівська макаронна фабрика» як добросовісний користувач земельної ділянки комунальної власності, що була відведена йому для обслуговування існуючих споруд за цільовим призначенням земельної ділянки: землі промисловості, у визначений законодавством порядок отримав дозвіл Виконавчого комітету Львівської міської ради, що оформлений Рішенням №1465 від 23.12.2005, для реконструкції з переоснащенням існуючого цеху під млин макаронного помолу, проте у зв`язку з процедурою банкрутства ВАТ «Львівська макаронна фабрика» недоробило та не здійснило у встановленому порядку оформлення документів для прийняття здійсненого будівництва в експлуатацію, розпродавши своє майно за аукціоном відповідно до ухвал Господарського суду Львівської області у справі 8/29, зазначений обов`язок покладається на нового власника майна  ТОВ «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група».
		Таким чином, ЛМР згаданим Рішенням надано дозвіл ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на реконструкцію та переоснащення існуючого цеху. У свою чергу, ВАТ «Львівська макаронна фабрика» розпочало здійснення робіт з реконструкції зазначено цеху, однак, у процесу банкрутства не завершило таке та не подало відповідних документів для прийняття здійсненого будівництва в експлуатацію. Однак, відповідач, як законний власник майна, яке було придбано ним на аукціоні під час процедури банкрутства ВАТ «Львівська макаронна фабрика», має право завершити реконструкцію існуючого цеху та на виконати пункт 2.6. Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1465 від 23.12.2005 щодо розробки та подання документів для прийняття здійсненого будівництва в експлуатацію, а отже, відповідач має переважне право на укладення договору оренди землі.
		З огляду на те, що на нежитлова будівля (склад) літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170 вже існував як цех ВАТ «Львівська макаронна фабрика», посилання позивача на те, що це є самочинно збудована будівля не підтверджено належними та допустимими доказами.
		Згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
		Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
		Отже, виходячи з наведеного вище суд наголошує, що в силу вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України) спеціальним законом є Земельний кодекс України, імперативна норма частини другої статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій Земельним кодексом України, можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
		Адже, на відміну від положень частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини другої статті 212 Земельного кодексуу України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.
		Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини другої статті 212 Земельного кодексу України як спеціальної норми права викладено в постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі №915/1416/21. Цей же висновок Верховним Судом послідовно застосовано у постановах від 19.03.2024 у справі №915/1439/21 та від 23.04.2024 у справі №904/994/22.
		Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі №910/14524/19 виснував, що особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
		Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22).
		Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду (постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 24.02.2020 у справі 3458/1046/15, від 23.06.2020 у справі 3680/214/16-ц, від 20.01.2021 у справі 3442/302/17, від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22) власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.
		Стаття 375 Цивільного кодексу України надає власнику земельної ділянки право дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Здебільшого землі комунальної власності надаються під забудову на основі договорів оренди. В кожному разі право будь-якого користувача земельної ділянки на її забудову не має самостійного характеру, походить від права власника такої земельної ділянки і не може бути обґрунтованим посиланням на статтю 375 Цивільного кодексу України інакше, як в аспекті дозволу власника на таку забудову.
		За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування, юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності (абзац третій п. 2.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).
		Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі», у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта на праві оренди, до набувача такого об`єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об`єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.
		У пункті 34 постанови від 20.07.2022 №923/196/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 року у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 54)). Згідно з указаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 54)).
		Оскільки під час розгляду цієї справи судом встановлено, що нежитлова будівля літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170 вже існувала як механічна майстерня літ. «В-2», загальною площею 345,1 кв.м. та перебувала у користуванні та розпорядженні ВАТ «Львівська макаронна фабрика» до моменту продажу майна божника в процесі реалізації такого у справі 8/29 про банкрутство, зазначене не є самочинним будівництвом у розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України. Відповідно до договору оренді №3-147, земельна ділянка ЛМР була надана у користування та розпорядження для обслуговування існуючих споруд на такій земельній ділянці. Також, зважаючи на Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1465 від 23.12.2005 року «Про проектування та реконструкцію з переоснащенням існуючого цеху ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170 під млин макаронного помолу», яке містить у посилання у самій назві «існуючого цеху» дає суду можливість зробити висновок про те, що спірне нерухоме майно вже існувало на земельній ділянці (кадастровий номер 4610136300:03:003:0012), визнавалось ЛМР, а отже приведення такої земельної ділянки у придатний для її використання стан (попередній її стан) свідчить про те, що вимогою позивача є не знесення нежитлової будівлі літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м., а відновлення попереднього стану такої, тобто повернення нежитлової будівлі до площі 345,1 кв.м..
		Зважаючи на вище наведені приписи законодавства, відповідач, який законно набув у власність нежитлове приміщення літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 170, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після його набуття, а отже, процес оформлення договору оренди між позивачем та відповідачем покладається безпосередньо на власника такої земельної ділянки.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Львівської міської ради не підлягають до задоволення.
		Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
		Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
		Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, зважаючи на усі наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги належним чином не обґрунтовані, не підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, а відтак, не підлягають до задоволення.
		На підставі наданих суду доказів, аналізуючи усі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
		 
		СУДОВІ ВИТРАТИ.
		Як передбачено п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
		У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відтак, з огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог повністю, судовий збір залишається за позивачем.
		Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2024.
		 
		 
		СуддяГоменюк З.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...