Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11718/22 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 12.07.2024. Зареєстровано: 13.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2024.
Дата набрання законної сили: 09.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 липня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/11718/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Бенедисюка І.М. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б., 
		за участю  секретаря судового засідання Росущан К. О.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача -  Стеченко Я.В. (адвокат)
		відповідача -  не з`явилися
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний"
		на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024,
		додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 та
		постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" 
		до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний"
		про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 11 063 865,04 грн.
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		 
		1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" (далі - ТОВ  "Пролог-93", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" (далі - АТ "Південний", Банк, відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 15.06.2023) орендної плати за користування приміщеннями за період серпня-грудня 2022 року у розмірі - 6 112 883,95 грн., вартості експлуатаційних витрат, понесених ним протягом указаного періоду у розмірі -    878 441,75 грн., а також 2 327 618,36 грн - процентів річних за користування чужими грошовими коштами,                   1 744 947,98 грн - пені.
		 
		2.   Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 (суддя Паламар П.І.) позов ТОВ "Пролог-93" задоволено частково. Стягнуто з АТ "Південний" на користь ТОВ "Пролог-93"  6 991 298,70 грн боргу, 2 000 000 грн штрафних та фінансових санкцій, 165 958,49 грн витрат по оплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовлено.
		 
		2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 (суддя Паламар П.І.) заяву ТОВ "Пролог-93" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з АТ "Південний" на користь ТОВ  "Пролог-93" 150 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У заяві в іншій частині відмовлено.
		 
		2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 (колегія суддів: Коротун О.М., Майданевич А.Г., Сулім В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 в частині стягнення 2   000   000,00 грн штрафних та фінансових санкцій - скасовано, задоволено позовні вимоги в цій частині частково. 
		 
		Стягнуто з АТ "Південний" на користь ТОВ "Пролог-93"  500   000 (п`ятсот тисяч) 00 грн - пені та 124   693 (сто двадцять чотири тисячі шістсот дев`яносто три) грн 80 коп - річних. 
		 
		В решті рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 про стягнення 6      991   298,70 грн - основного боргу та судового збору - залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 
		 
		Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 в частині стягнення 50   000,00 грн витрат на професійну правову допомогу - скасовано, відмовлено в задоволенні заяви у цій частині. В решті додаткове рішення (про стягнення 100   000,00 грн витрат на професійну правову допомогу) - залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		3.1. АТ "Південний", не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення, додаткове рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог, а також у задоволенні клопотань про відшкодування витрат на надання правничої допомоги - відмовити в повному обсязі.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		4.1. Касаційна скарга (з врахуванням доповнень до неї) подана на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду  у подібних правовідносинах:
		 
		- де у спірних правовідносинах сторони передбачили у договорі оренди підставу для його припинення (одностороннього розірвання) у вигляді існування обставин форс-мажору, без доказування впливу форс-мажору на сторону договору, яка ініціює його припинення (розірвання) з урахуванням частини першої, третьої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
		 
		- де у спірних правовідносинах орендар (банківська установа) в силу приписів частини шостої статті 762 ЦК України, звільняється від сплати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, зокрема, в силу приписів регуляторних норм Національного банку України, а саме: п. 428 Положення про ліцензування банків, п. 8 Постанови Правління НБУ №18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", статті 13 Закону України "Про охорону праці", а також прямого обмеження зі сторони орендодавця на належне використання орендованого приміщення.
		 
		4.3. Аргументами АТ "Південний", зокрема, є:
		 
		- скаржник, повідомивши 31.08.2022 позивача про припинення Договору оренди в односторонньому порядку (з посиланням на існування та триваючий характер форс-мажорних обставин з 24.02.2022), дотримався умов пункту 20.3 Договору оренди, зокрема в силу приписів частини першої та третьої статті 651 ЦК України;
		 
		- на переконання скаржника, Договір оренди припинив свою дію 30.09.2022;
		 
		- суд не звернув увагу на те, що на відміну від пунктів 20.1 та 20.2, які врегульовують порядок звільнення орендаря від відповідальності за невиконання зобов`язань, для реалізації права на припинення Договору оренди в односторонньому порядку, пункт 20.3 не вимагає доведення впливу форс-мажорних обставин на неможливість виконання зобов`язання за договором шляхом надання сертифікату Торгово-промислової палати України, а вимагає лише факту існування форс-мажорних обставин та їх тривалості понад 21 день;
		 
		- скаржник звертає увагу на те, що підставами застосування положення пункту 20.3 Договору оренди слугував загальновідомий факт існування форс-мажорних обставин в Україні внаслідок військової агресії та повномасштабного вторгнення військ російської федерації;
		 
		- скаржник не посилається на дію форс-мажорних обставин як на підставу неможливості виконання зобов`язання та звільнення від відповідальності, а тому, на переконання скаржника, у відповідача не було обов`язку подавати сертифікат Торгово-промислової палати;
		 
		- відповідач не просив припинити зобов`язання (розірвати договір) у зв`язку із форс-мажором на підставі статті 617 ЦК України, відповідач припинив зобов`язання у зв`язку із настанням обставин, передбачених пунктом 20.3 Договору оренди, тобто на підставі частини першої, третьої статті 651 ЦК України.
		 
		4.4. Щодо оскарження додаткового рішення, то скаржник зазначає про те, що  додаткове рішення не містить мотивів для часткового задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, а розмір заявлений до стягнення витрат не є співмірним з витраченим часом, складністю справи та обсягом робіт.
		 
		4.5. Скаржник у своїй касаційній скарзі також зазначає про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з переглядом справи суду касаційної інстанції в загальному розмірі                  1  064   659, 30 грн.
		 
		5. Доводи інших учасників справи 
		 
		5.1. У відзиві на касаційну скаргу (документ сформовано в системі "Електронний суд" 19.06.2024) позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, який становить 68   000,00 грн.
		 
		5.2. АТ "Південний" 05.07.2024 надіслало до Верховного Суду письмові пояснення.
		 
		5.3. Від ТОВ "Пролог-93" 09.07.2024 надійшли додаткові пояснення у справі.
		 
		5.4. Від представників АТ "Південний" 09.07.2024 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (документи сформовані в системі "Електронний суд", копії яких також надіслано на електронну адресу суду).
		 
		5.5. З урахуванням того, що сторони та їх представники надали свої пояснення в судовому засіданні, яке відбулося 02.07.2024, АТ "Південний" надіслало письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи, а також з огляду на те, що явка учасників справи та їх представників в судове засідання Верховним Судом не визнавалася обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку за можливе розглянути справу за відсутності АТ "Південний" та його представників.
		 
		6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		6.1. Між позивачем і відповідачем 02.04.2021 укладено Договір оренди нежитлового приміщення (далі - Договір). Згідно з умовами якого позивач (орендодавець) зобов`язався передати відповідачу (орендарю) в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1 422,08 м2   по вул. Ігорівська/Набережно-Хрещатицька, 13/5 у м. Києві, зокрема, другий поверх площею 1 089,6 м2, частину першого поверху приміщення площею 203,2 м2, а відповідач - прийняти та проводити оплату за оренду вказаного майна та здійснювати інші платежі на умовах договору.
		 
		6.2. Відповідно умов пунктів 3.2, 3.3 Договору термін оренди за згодою сторін встановлюється тривалістю 35 місяців з дати початку оренди, відповідно до пункту 3.1 цього Договору та діє до 30.04.2024 включно. Жодна із сторін не має права в односторонньому порядку припинити/розірвати дію договору, окрім випадків, передбачених даним договором та чинним законодавством України.
		 
		6.3. Загальна сума місячної орендної плати складає гривневий еквівалент         31 513,26 доларів США без урахування ПДВ. Сторони погодилися, що при здійсненні кожного платежу орендної плати, вона підлягає автоматичному коригуванню за формулою: 
		орендна плата =((загальна площа для розрахунку орендної плати * щомісячну орендну плату за 1м2   + плата за користування паркомісцем *7) * курс НБУ (на дату підписання Договору)) + ПДВ. 
		 
		6.4. Крім перерахування орендної плати орендар повинен протягом 7-ми банківських днів з моменту отримання орендарем рахунків орендодавця компенсувати витрати на комунальні послуги за попередній період (з урахуванням раніше виплачених авансових платежів), якими він користується, а також аванс на комунальні послуги за поточний період із розрахунку фактичних витрат попереднього періоду.
		 
		6.5. Відповідно до умов пунктів 6.1, 6.3, 6.5 Договору сторони погодили, що орендар буде сплачувати орендарю орендну плату у безготівковій формі за поточний місяць оренди, але не пізніше 10-го числа цього місяця. Всі платежі за договором оренди здійснюються у національній валюті України - гривні.
		 
		6.6. Платежі, передбачені пунктом 5.3 договору здійснюються орендарем щомісячно на підставі окремо встановлених орендодавцем рахунків протягом 7-ми банківських днів з дати їх отримання.
		 
		6.7. Договір оренди вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов`язань згідно з договором (пункт 23.1 Договору).
		 
		6.8. Згідно з пунктом 6.6 Договору, з метою забезпечення виконання Договору орендар перераховує забезпечувальний платіж в сумі 2 301 379,90 грн., в т.ч. ПДВ, який розраховується як орендна плата за два останні місяці дії цього договору з урахуванням індексації на поточний рахунок орендодавця, вказаний в розділі 25 Договору, без надання рахунків.
		 
		6.9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями від 09.04.2021 № 188, від 05.05.2021 № 189 підтверджується факт сплати відповідачем на користь позивача в рахунок оренди приміщень забезпечувальних платежів у загальному розмірі 2 301 379,90 грн.
		 
		6.10. Актом прийому-передачі приміщення від 01.06.2021 підтверджується факт передачі позивачем відповідачу орендованого майна (нежитлові приміщення та паркомісця) за спірним договором.
		 
		6.11. Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі спірного договору, наявними у справі рахунками на оплату, актами надання послуг, підтверджується той факт, що за період користування серпня-грудня 2022 року відповідач не сплатив на користь позивача належну орендну плату у розмірі 6 112 883,95 грн та не відшкодував експлуатаційні витрати протягом цього періоду вартістю               878 441,75 грн.
		 
		6.12. Попередні судові інстанції встановили, що між сторонами Договору здійснювалось листування. Так, 14.07.2022 Банк з посиланням на воєнний стан, як всім відому форс-мажорну обставину, запропонував позивачу припинити Договір (повідомив про припинення договору) з 14.09.2022 року.
		 
		6.13. Позивач листом від 04.08.2022 повідомив Банк, що пропозиція останнього є необґрунтованою, оскільки відповідачем, зокрема, не підтверджено дію форс-мажору для нього та не попереджено  про це орендодавця належним чином (належними документами). Тому позивач відмовив відповідачу у достроковому розірванні договору оренди.
		 
		6.14. Банк листом від 31.08.2022 з посиланням на пункт 20.3 Договору направив вдруге повідомлення позивачу про припинення Договору та повідомив про свій намір: 
		1) припинити договір оренди в силу пункту 20.3. договору оренди з 30.09.2022; 
		2) прийняти об`єкт оренди та провести взаємні розрахунки 30.09.2022; 
		3) врахувати забезпечувальний платіж у розмірі 2 301   379,90 гривень в рахунок погашення орендної плати за серпень-вересень 2022 року.
		 
		6.15. Позивач листом від 13.09.2022 вдруге відмовив відповідачу в припиненні договору оренди.
		 
		6.16. Судом апеляційної інстанції також зазначено про те, що 29.09.2022 позивач повідомив Банк, що обмежує його право на користування належними відповідачу меблями, речами та обладнанням, що перебувало в орендованому приміщенні. При цьому орендодавець послався на пункт 8.1.8 Договору, в якому зазначено: " 8.1.8. у випадку затримки платежів, зазначених у розділі 5 цього договору більше, ніж на 10 календарних днів підряд, орендодавець має право обмежити доступ до приміщення та/або відключити приміщення від систем забезпечення електроенергією, водою, теплопостачання (кондиціювання), до моменту погашення заборгованості орендарем, включаючи штрафні санкції".
		 
		6.17. У зв`язку з простроченням відповідачем орендної плати за договором, позивач 12.06.2023 листом повідомив Банк про припинення дії договору оренди нежитлового приміщення від 02.04.2021 та просив повернути вказане майно по акту приймання-передачі. Судами встановлено, що вказаний лист відповідач одержав 19.06.2023, що підтверджується даними витягу з офіційного сайту ПАТ   "Укрпошта" (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku).
		 
		6.18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір припинений саме 30.06.2023 через прострочення відповідачем орендної плати більше ніж за 3 місяці. Факт прострочення скаржник не спростував ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції. А тому позивач реалізував своє право на відмову від договору в порядку пункту 13.3.(3) Договору.
		 
		6.19. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, враховуючи умови договору, зібрані у справі докази, а також встановлені судом обставини, дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення орендної плати, експлуатаційних витрат. Крім того, суд першої інстанції зменшив розмір пені та процентів річних. 
		 
		6.20. Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, з урахуванням характеру спору, складності справи, обсягу наданих позивачу по справі адвокатом послуг (написання позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог, клопотань по справі, трьох відзивів на апеляційні скарги, відзиву на касаційну скаргу, ознайомлення з матеріалами справи, участі адвоката у восьми судових засіданнях, у т.ч. апеляційної і касаційної інстанцій), а також розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок позивача в розмірі 150 000 грн з заявлених 312   000 грн.
		 
		6.21. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення орендної плати в розмірі 6 112 883,95 грн за користування приміщеннями за період серпень-грудень 2022, а також вартість експлуатаційних витрат, понесених ним протягом указаного періоду у розмірі 878 441,75 грн. Разом - 6   991  298,70 грн. Окрім цього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення відсотку річних з 56 % (як визначено Договором) до 3% з урахуванням обставин справи. Також додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення 50 000,00 грн суд апеляційної інстанції скасував з прийняттям нового - про відмову в задоволенні заяви в цій частині.
		 
		7. Касаційне провадження
		 
		7.1. У зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2024, який наявний в матеріалах справи.
		 
		8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		8.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		8.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		 
		9.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		9.2. Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		9.3. Згідно із частиною першою статті 526 цього ж Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис міститься у частині першій статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
		 
		9.4. Відповідно до частини першої статті 759 та статті 761 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
		 
		9.5. За приписами частини першої статті 762 цього ж Кодексу за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, а частиною першою статті 286 ГК України також визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
		 
		9.6. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		9.7. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).
		 
		9.8. Звертаючись з позовом у даній справі  (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), позивач, окрім іншого, просив стягнути заборгованість з  орендної плати та експлуатаційних витрат, яка утворилась за період серпень-грудень 2022 року.
		 
		9.9. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позов, враховуючи умови договору, зібрані у справі докази, а також встановлені обставини, дійшли висновку про обґрунтованість вимог, зокрема, щодо стягнення орендної плати та експлуатаційних витрат.
		 
		9.10. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		9.11. Щодо доводів касаційної скарги стосовно відсутності правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах колегія суддів зазначає таке. 
		 
		9.12. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		 
		9.13. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		 
		9.14. В обґрунтування заявлений вимог щодо відсутності висновку Верховного Суду застосування положень частин першої, третьої статті 651 ЦК України та частини шостої статті 762 ЦК України, до спірних правовідносин, скаржник наводить мотиви, в яких зазначає підстави не згоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		9.15. Так, зокрема, скаржник зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не правильно застосували положення частин першої, третьої статті 651 ЦК України до спірних правовідносин, адже відповідач у порядку пункту 20.3 Договору повідомив позивача листом від 31.08.2022 про припинення договору оренди з 30.09.2022, а з підстав того, що договір містить положення про право сторін в односторонньому порядку припинити договір, стверджує, що Договір в силу приписів частин першої, третьої статті 651 ЦК України на підставі пункту 20.3 Договору припинив дію з 30.09.2022.
		 
		9.16. Із тексту оскаржуваного рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції відхилив аргументи відповідача про те, що на відміну від пунктів 20.1 та 20.2., які врегульовують порядок звільнення орендаря від відповідальності за невиконання зобов`язань, для реалізації права на припинення договору оренди в односторонньому порядку, пункт 20.3 Договору не вимагає доведення впливу форс-мажорних обставин на неможливість виконання зобов`язання за договором шляхом надання сертифікату Торгово-промислової палати України, а вимагає лише факту існування форс-мажорних обставин та їх тривалості понад 21 день. 
		 
		9.17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач, намагаючись тлумачити умови Договору, розмежовує "форс-мажорні обставини для звільнення від відповідальності" та "форс-мажорні обставини для припинення договору в порядку п. 20.3 договору". Однак, суд апеляційної інстанції, відхиляючи такі доводи зазначив, що всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та під час воєнного стану здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. 
		 
		9.18. Апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що загальний офіційний лист ТПП України, розміщений в мережі Інтернет 28.02.2022, на який посилається відповідач, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, вказаний лист не є сертифікатом та не є документом, який виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини і не є допустимим і достатнім доказом настання форс-мажорних обставин для конкретної особи. Відповідач не надав належних та допустимих доказів в розумінні статей 74, 76-79, 80, 269 ГПК України, які б свідчили про те, що саме військова агресія російської федерації проти України унеможливила використання спірного приміщення в розумінні підстав припинення договору за пунктом 20.3 Договору. Тоді як сам по собі факт військової агресії російської федерації проти України, введення в державі воєнного стану не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажорних обставин конкретно для відповідача. 
		 
		9.19. А тому суд апеляційної інстанції відхилив доводи скаржника про припинення дії договору через настання форс-мажорних обставин, які тривали більше ніж 21 день. 
		 
		9.20. В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначив, про необґрунтованість позиції відповідача щодо дати припинення дії договору саме з 30.09.2022. 
		 
		9.21. В контексті доводів касаційної скарги в цій частині Суд зазначає, що положення частин першої, третьої статті 651 ЦК України, відсилають на умови договору або закону, які передбачають, зокрема, право сторін на односторонню відмову від договору.
		 
		9.22. З матеріалів справи вбачається, що Договір містить статтю 20 під назвою "Форс-мажорні обставини".
		 
		9.23. В пунктах 20.1 - 20.3 статті 20 Договору, сторони передбачили послідовність дій в разі настання форс-мажорних обставин для однієї із сторін, процедуру та строки подання доказів настання для однієї із сторін форс-мажорних обставин, сторони передбачили право для кожної із сторін припинити договір в односторонньому порядку, в разі знаходження сторони під дією форс-мажорних обставин більше 21 дня.
		 
		9.24. Тобто, пункт 20.3 Договору, не єдиний пункт договору, який регулює правовідносини сторін в разі настання форс-мажорних обставин, даний пункт є послідовним пунктом, який з настанням форс-мажорних обставин (пункти 20.1 - 20.2) дозволяє стороні застосувати положення пункту 20.3 Договору.
		 
		9.25. Із умов Договору вбачається те, що застосування пункту 20.3 Договору сторонами ставиться в залежність, зокрема, від таких обставин: 
		 
		1) наявність форс-мажорних обставин [повідомлення іншу сторону про їх настання так і про їх припинення у розумно короткий термін, але не більше 3 робочих днів, подальше підтвердження таких обставин довідкою Торгово-промислової палати України (пункти 20.1 -20.2 Договору)]; 
		 
		2) тривалість форс-мажорних обставин більше 21 дня; 
		 
		3) надсилання іншій стороні повідомлення щодо припинення Договору у дату, зазначену в такому повідомленні.
		 
		9.26. За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України), а за умовами пункту 20.3 Договору і підставою для вчинення правочину - припинення договору в односторонньому порядку, якщо обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) тривають більше 21 дня.
		 
		9.27. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
		 
		9.28. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
		 
		9.29. Втім, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
		 
		9.30. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина друга статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
		 
		9.31. У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
		- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
		- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
		- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
		 
		9.32. Як встановили суди попередніх інстанцій, наявність форс-мажорних обставин у цій справі обумовлена повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України.
		 
		9.33. Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) листом від 28.02.2022 №   2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
		 
		9.34. Вказаний лист ТПП України адресований "Всім кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.
		 
		9.35. У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки:
		- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
		- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;
		- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
		 
		9.36. У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
		 
		9.37. У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що:
		- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
		- вказаний лист ТПП України адресований "Всім кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;
		- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
		 
		9.38. У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд виснував, що:
		- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Цей лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
		 
		- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
		 
		- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання;
		 
		- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.
		 
		9.39. Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
		Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
		 
		9.40. Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.
		 
		9.41. Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
		 
		9.42. У постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
		 
		9.43. Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
		 
		9.44. З тексту оскаржуваних судових рішень вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на одностороннє припинення Договору, однак не довів підстави застосування положень договору, спрямованих на його припинення.
		 
		9.45. Суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема про те, що загальний офіційний лист ТПП України, розміщений в мережі Інтернет 28.02.2022, на який посилається відповідач, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, вказаний лист не є сертифікатом та не є документом, який виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини і не є допустимим і достатнім доказом настання форс-мажорних обставин для конкретної особи. Відповідач не надав належних та допустимих доказів в розумінні, які б свідчили про те, що саме військова агресія російської федерації проти України унеможливила використання спірного приміщення в розумінні підстав припинення договору за пунктом 20.3 Договору. 
		 
		9.46. Укладений між сторонами спору Договір містить пункт, який дає право стороні, що перебуває під дією форс-мажорних обставин понад 21 день, реалізувати право на одностороннє припинення договору, в той же час, із встановлених попередніми судовим інстанціями обставин вбачається, що відповідач у цій справ не довів належними та допустимими доказами підстав для застосування положень пункту 20.3 Договору.
		 
		9.47. Натомість, судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції, надано належну оцінку заявленим Банком підставам для припинення Договору, судами досліджено чи перебував відповідач під дією форс- мажорних обставин та досліджено подані відповідачем докази. В свою чергу відповідач не довів впливу форс-мажорних обставин, які слугують підставою для одностороннього припинення Договору, про що зазначено судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
		 
		9.48. Щодо наведених відповідачем підстав застосування положення частини шостої статті 762 ЦК України та відсутності висновків Верховного Суду у подібних правовідносин.
		 
		9.49. Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
		 
		9.50. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у постанові    Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 (висновки у якій, в силу положень частини четвертої статті 236 ГПК України враховано судом апеляційної інстанції) викладено правові висновки щодо застосування положень частини шостої статті 762 ЦК України.
		 
		9.51. Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 виклала наступні висновки щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК України:
		 
		- наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;
		 
		- обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними;
		 
		- відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
		 
		9.52. Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 зазначив, що для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
		 
		9.53. Таким чином, при оцінці судом таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а обов`язком орендаря є доведення належними та допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилається, як на такі, що підтверджують факт неможливості використання ним орендованого майна з незалежних від нього причин.
		 
		9.54. Верховний Суд звертає увагу на те, що правова позиція стосовно застосування приписів частини шостої статті 762 ЦК України є сталою і послідовною та викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у справах № 914/1248/18, №   914/2264/17, №   910/8040/20, №   616/41/20, №   910/14244/20, №   911/1064/21.
		 
		9.55. Суд апеляційної інстанції в цій справі, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду (у питанні застосування частини шостої статті 762 ЦК України) відхилив доводи відповідача в цій частині, а отже дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати в порядку частини шостої статті 762 ЦК України.
		 
		9.56. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно  необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. 
		 
		9.57. Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах. 
		 
		9.58. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
		 
		9.59. Інші аргументи касаційної скарги не спростовують викладеного вище та не доводять неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		9.60. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України", згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
		 
		9.61. Щодо оскарження додаткового рішення, яке постановою суду апеляційної інстанції скасовано в частині стягнення 50   000, 00 грн; відмовлено у задоволенні заяви в цій частині, а в решті про стягнення 100 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу залишено без змін.
		 
		9.62. Відповідач свої вимоги в цій частині обґрунтовує тим, що витрати на правову допомогу позивача у судах апеляційної та касаційної інстанцій є необґрунтованими, відсутні підстави для їх відшкодування, скаржник заявляє про не співмірність заявлених витрат на участь у підготовчих судових засіданнях із тривалістю судових засідань, про завищення вартості правової допомоги за складання процесуальних документів у суді першої інстанції, про відсутність доказів сплати позивачем коштів.
		 
		9.63. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення дійшов висновку про задоволеня заяви позивача частково, а саме в сумі 150   000, 00 грн., яку судом апеляційної інстанції зменшено до розміру 100 000,00 грн.
		 
		9.64. Натомість, відповідач в касаційній скарзі заявляє про необхідність скасувати додаткове рішення повністю, посилаючись на необґрунтованість заявлених позивачем сум і завищені розрахунки судових витрат. Відповідач наводить заперечення проти усього обсягу витрат, який фактично був заявлений позивачем (312 000,00 грн).
		 
		9.65. В контексті доводів скаржника в цій частині Суд зазначає таке.
		 
		9.66. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		 
		9.67. Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.
		 
		9.68. Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
		 
		9.69. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		 
		9.70. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
		 
		9.71. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		9.72. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		 
		9.73. Для цілей розподілу судових витрат: 
		 
		1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 
		 
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		9.74. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		 
		9.75. Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		9.76. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
		 
		9.77. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
		 
		9.78. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 
		 
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 
		 
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 
		 
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 
		 
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
		 
		9.79. Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		 
		9.80. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. 
		 
		9.81. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
		 
		9.82. Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
		 
		9.83. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
		 
		1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
		 
		2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
		 
		9.84. Суд першої інстанції у додатковому рішення вказав про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 позов ТОВ "Пролог-93" до АТ  "Південний" задоволено частково, стягнуто з АТ "Південний" на користь ТОВ   "Пролог-93" 6 991 298,70 грн боргу, 2 000 000 грн штрафних та фінансових санкцій, 165 958, 49 грн витрат по оплаті судового збору.
		 
		9.85. Керуючись частиною п`ятою статті 129 ГПК України та враховуючи практику Верховного Суду із вказаного процесуального питання, місцевий господарський суд зазначив про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		 
		9.86. З урахуванням вищенаведеного, характеру спору, складності справи, обсягу наданих позивачу по справі адвокатом послуг (написання позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог, клопотань по справі, трьох відзивів на апеляційні скарги, відзиву на касаційну скаргу, ознайомлення з матеріалами справи, участі адвоката у восьми судових засіданнях, у т.ч. апеляційної і касаційної інстанцій), а також розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позивача, а саме в сумі 150 000 грн (яку судом апеляційної інстанції зменшено до розміру 100 000,00 грн).
		 
		9.87. Апеляційний господарський суд зазначив про те, що з матеріалів справи вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі       312 000,00 грн позивач підтверджує договором від 01.09.2020 № 110/20 про надання правової допомоги, укладеним між Адвокатським об`єднання "Пленум" та ТОВ   "Пролог-93", додатковою угодою від 20.12.2021 № 20/12/21 до договору про надання правової допомоги від 01.09.2020 № 110/20, додатковою угодою від 05.10.2022 № 5 до договору про надання правової допомоги від 01.09.2020 №   110/20, додатковою угодою від 01.12.2022 № 6 до договору про надання правової допомоги від 01.09.2020 № 110/20, актом приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) від 08.02.2024, а також детального опису наданих послуг професійної правничої допомоги позивачу при розгляді Господарським судом міста Києва справи №  910/11718/22.
		 
		9.88. Так, відповідно до наданого розрахунку сторони погодили, що витрати, пов`язані з розглядом справи становить 312 000,00 грн. 
		 
		9.89. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що приймає доводи скаржника, що стягнення 50   000,00 грн за складання позовної заяви, за складання заяви про збільшення позовних вимог - 36   000,00 грн, за складання письмових пояснень на подані відповідачем заперечення (на заяву про збільшення позовних вимог) - 46   000,00 грн, за ознайомлення з матеріалами справи - 8   000,00 грн, складання заяви щодо передачі до суду апеляційної інстанції матеріалів оскарження, а не всіх матеріалів - 6   000,00 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу на ухвалу від 05.12.2022 (на 4 аркушах) - 18   000,00 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу на ухвалу від 21.12.2022 (на 2 аркушах) - 28   000,00 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу на ухвалу від 18.07.2023 (на 6 аркушах) - 20   000,00 грн, а також за складання відзиву на касаційну скаргу (на 8 аркушах) - 32   000,00 грн - не є обґрунтованим.
		 
		9.90. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим розміром правової допомоги, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 100   000,00 грн.
		 
		9.91. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу позову, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України. 
		 
		9.92. Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
		 
		9.93. З доводів касаційної скарги не вбачається того, у зв`язку з чим Суд міг би замінити висновки судів першої та апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах попередніх інстанцій.
		 
		9.94. Застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить вказаним скаржником висновків суду касаційної інстанції.
		 
		9.95. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 123, 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень. 
		 
		9.96. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		9.97. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.
		 
		9.98. Враховуючи спірний характер правовідносин, сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.
		 
		9.99. Отже, доводи касаційної скарги в цій частині також не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
		 
		9.100. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом. 
		 
		9.101. Верховний Суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, які узгоджуються з міркуваннями Верховного Суду, викладеними у цій постанові. 
		 
		9.102. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
		 
		9.103. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		 
		10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		10.1. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		10.2. Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень (в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024) - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
		 
		11. Судові витрати
		 
		11.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний"  залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 (в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі №   910/11718/22 - без змін.
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя                                                                                                    І. Бенедисюк 
		 
		Суддя                                                                                                    Т. Жайворонок 
		 
		Суддя                                                                                                    І. Колос

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...