Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/43310/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2024.
Дата набрання законної сили: 03.07.2024
Номер судового провадження: 61-15709ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 липня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/43310/16-ц
		провадження № 61-15709 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Пророка В. В.,
		суддів:          Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач-ОСОБА_1 ,представник позивача -адвокат Позняк Олександр Миколайович,відповідач-держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом  ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням права на розгляд справи судом у розумний строк,
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Позняком Олександром Миколайовичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року, ухвалене суддею Підпаловим В. В., та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.           У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з первісним позовом до Держави України в особі Державної судової адміністрації, Державної казначейської служби України, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути на її користь моральну шкоду, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи № 757/43310/16-ц судом у розумний строк, у сумі 50 000,00 грн. У подальшому, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути це відшкодування моральної шкоди з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Державної казначейської служби України (далі - ДКС України).
		 
		2.           Позов мотивований тим, що 04 травня 2015 року особи, що діяли у складі організованої групи, здійснили напад на автозаправну станцію «WOG», розташовану у місті Києві на вулиці Крайня, 1, після чого зникли з місця події на автомобілі «Volkswagen». Автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадського порядку особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) в місті Києві, серед яких був чоловік позивачки - ОСОБА_2 , переслідував цей автомобіль, у якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу ОСОБА_3 загинув від отриманих вогнепальних поранень.
		 
		3.           14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування щодо зазначеної події. А 19 серпня 2015 року відповідний обвинувальний акт був переданий до Дніпровського районного суду міста Києва - зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к.
		 
		4.           27 серпня 2015 року у зазначеній кримінальній справі ОСОБА_1 звернулась з цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку.
		 
		5.           Позивачка вважає, що з серпня 2015 року мала право на законні очікування щодо розгляду судом справи № 755/15795/15-к у розумний строк та виникнення законного очікування щодо стягнення моральної шкоди у справедливому розмірі на її користь з обвинувачених, у разі визнання їх винними. Водночас на час подання цього позову справа № 755/15795/15-к не призначена до розгляду і в розумний строк не розглянута.
		 
		6.           Позивачка не оскаржує дії та діяльність суддів, а предмет цього позову не є втручанням у правосуддя у кримінальній справі № 755/15795/15-к. ОСОБА_1 вважає, що саме держава Україна, яка відповідальна за діяльність органів судової влади, не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбаченого частиною першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини 1950 року(далі - Конвенція). Неспроможність захистити своє порушене право на розгляд справи судом у розумний строк викликає у позивачки почуття приниженості, моральні страждання, у зв`язку з чим на підставі статей 8, 9, 55 Конституції України вона звернулась до суду з відповідним позовом.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		 
		7.           Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2017 року до участі у справі у якості відповідача залучена ДКС України.
		 
		8.           Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року у справі замінений неналежний відповідач - Державна судова адміністрація України на належного відповідача - КМУ. Суд першої інстанції виходив зі статей 113 та 116 Конституції України, а також Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (у актуальній редакції далі - Закон про КМУ). Зокрема, стаття 20 Закону про КМУ містить перелік основних повноважень цього органу, з яких можна зробити висновок, що КМУ вживає всіх передбачених законодавством України заходів для захисту прав і свобод людини і громадянина.
		 
		9.           Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
		 
		10.       Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
		 
		11.       Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року у справі № 800/426/17 висловила позицію, згідно з якою протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
		 
		12.       Тобто слід приділяти особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19.
		 
		13.       У пункті 1.6 Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. Водночас поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції не є тотожним (ідентичним) поняттю процесуальних строків в національних системах права.
		 
		14.       Законодавство України передбачає певну особливість деліктної відповідальності держави в особі її органів та/або посадових осіб цих органів - наявність вини не є обов`язковою. Але ця особливість не спростовує обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
		 
		15.       Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів обставин, викладених у її позовній заяві, зокрема, щодо безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Дніпровським районним судом міста Києва кримінальної справи № 755/15795/15-к, того якими діями чи бездіяльністю саме відповідачів завдано позивачці моральну шкоду. Позивачка не аргументувала у чому проявилися її моральні страждання, приниження честі і гідності, у чому проявилася глибока неповага суду до її прав. Також позивачка не обґрунтувала належним чином заявлену суму відшкодування моральної шкоди. Також суд першої інстанції зазначив, що вирок або інше судове рішення у кримінальній справі № 755/15795/15-к не ухвалені, тому вимоги позовної заяви можуть бути розтлумачені як спроба тиску та втручання у діяльність головуючого судді у цій кримінальній справі, що забороняється законом.
		 
		16.       Суд першої інстанції також зазначив, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Але при цьому констатував, що позивачка не оскаржує дії та діяльність суддів, а предмет позову не вказує на втручання в правосуддя у кримінальній справі № 755/15795/15-к.
		 
		17.       Апеляційний суд додатково звернув увагу у мотивувальній частині свого оскаржуваного рішення, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що саме до компетенції національних судів належить організувати судовий розгляд так, щоб він був швидким та ефективним (див. mutatis mutandis рішення від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, п. 31), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, п. 28), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, п. 60) тощо).
		 
		18.       Також апеляційний суд зазначив, що ЄСПЛ неодноразово визнавав порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо гарантування права на вирішення судом спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру впродовж розумного строку, а також порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних юридичних засобів захисту від порушення зазначеного права (дивитись, наприклад, рішення від 01 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyuk v. Ukraine, заява № 55109/08, п. 22-28), від 12 жовтня 2017 року у справі «Криворотова та інші проти України» (Krivorotova and Others v. Ukraine, заяви № 57166/08 та 3 інші, п. 7-11), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, п. 55-62, 66)).
		 
		19.       На переконання апеляційного суду на сьогодні в законодавстві України немає спеціальних норм для звернення до суду з вимогою до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду судової справи, як і немає особливих процедур для швидкого розгляду такої вимоги. Тому вирішення питання про відшкодування особі шкоди за порушення її права на розумний строк вирішення судової справи судом можливе лише в рамках загальних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України) про відшкодування шкоди.
		 
		20.       Надані позивачкою копія обвинувального акту, копія цивільного позову в кримінальному провадженні, копії ухвал Дніпровського, Солом`янського та Дарницького районних судів міста Києва, копії апеляційних скарг та ухвал Апеляційного суду міста Києва, копії довідки, подання та 32 судові засідання, на які посилається позивачка та які відбулись в період 2016-2017 роках, свідчать про те, що здійснення правосуддя у кримінальному провадженні у справі № 755/15795/15-к не залишене поза увагою суду. Проте, відомості про тривалість вказаних судових засідань у справі відсутні, а причини їх відкладення суд не має повноважень оцінювати в межах даної справи, як і обґрунтованість та законність процесуальних дій суду в цьому кримінальному провадженні. Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду районними судами кримінальної справи № 755/15795/15-к.
		 
		21.       Також відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, питання про стягнення з держави України (у справі № 520/2261/19 - в особі Вищої ради правосуддя) компенсації за недотримання судом гарантії розумного строку розгляду справи не можна вирішити поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду й оцінкою дій судді у цьому процесі, що може зробити лише Вища рада правосуддя у межах відповідних дисциплінарних процедур. Лише в межах дисциплінарного провадження Вища рада правосуддя може оцінити обставини, що призвели до розгляду згаданої справи поза межами установлених законом строків, зокрема з`ясувати, чи було це наслідком протиправного порушення суддею вимог законодавства або ж недотримання розумного строку розгляду справи було викликане певними чинниками, що об`єктивно унеможливлювали її розгляд чи перешкоджали цьому (наприклад, об`єктивною неможливістю сформувати склад суду, перебування судді або учасника (учасників) справи в стані тимчасової непрацездатності, надмірним навантаженням на суддю, зловживанням учасником справи процесуальними правами та ін.), адже у кожній конкретній ситуації суд має віднайти баланс між потребою розглянути справу якомога швидше та вимогою дотримання прав всіх її учасників. Тому питання щодо стягнення з держави України (в особі відповідного органу) компенсації за недотримання судом розумних строків розгляду справи не може бути вирішене поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду та оцінкою дій судді в цьому процесі, що відноситься до виключної компетенції Вищої ради правосуддя у межах відповідних дисциплінарних процедур.
		 
		22.       Матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до Вищої ради правосуддя та відповідних результатів перевірки такого звернення.
		 
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		 
		23.       04 травня 2015 року автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління МВС України в місті Києві, серед яких був чоловік позивачки - ОСОБА_2 , переслідував автомобіль, у якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу чоловік позивачки загинув.
		 
		24.       14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100040006385, зокрема за фактом загибелі чоловіка позивачки ОСОБА_4 . У цьому кримінальному провадженні позивачка є потерпілою.
		 
		25.       19 серпня 2015 року обвинувальний акт переданий до Дніпровського районного суду міста Києва - зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к.
		 
		26.       27 серпня 2015 року у кримінальній справі № 755/15795/15-к позивачка звернулась із цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку.
		 
		27.       На час подання позову у цивільній справі № 757/43310/16-ц кримінальна справа № 755/15795/15-к не розглянута.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		28.       У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником - адвокатом Позняком О. М., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		29.       Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у справі за наявності підстав, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України).
		 
		30.       Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
		 
		31.       27 червня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		32.       З урахуванням змісту касаційної скарги  ОСОБА_1 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		33.        ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, оскільки держава Україна не виправдала її законні очікування щодо розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к у розумні строки, які випливають із приписів пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 21 частини першої статті 7 та статті 28 КПК України, що в свою чергу також вплинуло на реалізацію законних очікувань позивачки щодо відшкодування їй моральної шкоди в межах її цивільного позову до обвинувачених у кримінальній справі № 755/15795/15-к. При цьому вона однозначно вказала, що не оскаржує дії та діяльність суддів у кримінальній справі № 755/15795/15-к.
		 
		34.       На момент звернення позивачки до Верховного Суду з цією касаційної скаргою кримінальна справа № 755/15795/15-к досі не розглянута, всі обвинувачені звільнені з під варти, а один з обвинувачених ( ОСОБА_5 ) отримав компенсацію за рішенням ЄСПЛ від 06 жовтня 2022 року у справі «Крижановський та інші проти України» (Kryzhanovskyy and Others v. Ukraine, заява № 16218/17 та 4 інші заяви). У цій справі, рішення ЄСПЛ у якій існувало на момент розгляду цивільної справи № 757/43310/16-ц судами попередніх інстанцій та про яке відповідно до матеріалів справи адвокат позивачки повідомляв суд першої інстанції, ЄСПЛ визнав порушення частини третьої статті 5 Конвенції щодо надмірної тривалості тримання особи під вартою, визнав порушення частини першої статті 6 Конвенції через надмірну тривалість кримінального провадження та статті 13 Конвенції через відсутність у національному законодавстві України будь-якого ефективного засобу правового захисту щодо надмірної тривалості кримінального провадження. Зокрема ЄСПЛ присудив ОСОБА_5 3 100,00 Євро компенсації за порушення його прав державою Україна.
		 
		35.       З урахуванням цього, позивачка вважає, що Верховний Суд має відступити від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, яким апеляційний суд аргументував відмову їй у задоволенні її позовних вимог, кваліфікувавши їх як такі, що підпадають під дію цього правового висновку. Зокрема, позивачка вважає, що за конкретних обставин цієї цивільної справи, вона має право звернутись до суду з позовними вимогами у цивільній справі, які заявила без необхідності встановлення наявності складу дисциплінарних порушень суддів, що здійснювали та продовжують здійснювати розгляд кримінальної справи № 755/15795/15-к. При цьому суд має встановлювати факт реальних затримок у розгляді справи судом, а не протиправність дій або бездіяльності суддів, які зумовили такі затримки (що виключає втручання у здійснення суддями правосуддя), оскільки відповідальність держави Україна у цьому випадку не залежить від вини суддів. ЄСПЛ вже вказував, що дисциплінарні провадження щодо суддів не є ефективним способом захисту учасників справи від порушення їх прав, передбачених Конвенцією, щодо строків розгляду судових справ (дивитись, наприклад, рішення від 18 липня 2006 року у справі «Єфименко проти України» (Efimenko v. Ukraine, заява № 55870/00, п. 46), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, п.п. 27-28).
		 
		36.       Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не відповідають вимогам ЦПК України чи не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Суди усіх інстанцій оцінюють докази та встановлюють обставини у справі відповідно до вимог Глави 5 ЦПК України, а не відповідно до бачення будь-якої сторони спору того, як це має відбуватись, зокрема ті чи інші погляди учасника справи не замінюють та не змінюють вимоги Глави 5 ЦПК України. Також Верховний Суд не бере до уваги аргументи позивачки, які суперечать один одному, відповідно до доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
		 
		37.       Верховний Суд також виходить з того, що попри застереження позивачки у касаційній скарзі щодо необхідності відступити від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, відповідне клопотання, передбачене частиною першою статті 404 ЦПК України, вона до Верховного Суду не заявляла, а обмежилась лише вимогами щодо касаційного перегляду справи з вирішенням її спору по суті в межах статті 409 ЦПК України.
		 
		(2) Позиція інших учасників справи
		 
		38.       Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		39.       Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).
		 
		40.       В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України).
		 
		41.       Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		 
		42.       Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України).
		 
		43.       Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України).
		 
		44.       Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
		 
		45.       Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113 Конституції України). Згідно із пунктом 2 частини першої статті 119 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
		 
		46.       Розумні строки розгляду справи судом - одна із основних засад судочинства (пункт 7 частини другої статті 129 Конституції України).
		 
		47.       Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ратифікована Конвенція, а відтак в силу статті 9 Конституції України вона є частиною національного законодавства України.
		 
		48.       Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції (стаття 1 Конвенції).
		 
		49.       Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя (частина перша статті 6 Конвенції).
		 
		50.       Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 розділу І Конвенції).
		 
		51.       Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
		 
		52.       Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята статті 10 ЦПК України).
		 
		53.       Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (згідно із частиною першою статті 11 ЦПК України).
		 
		54.       Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).
		 
		55.       Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
		 
		56.       При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		57.       Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
		 
		58.       Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).
		 
		59.       Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		60.       Також підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (згідно із пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		61.       Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
		 
		62.       Відповідно до пункту 21 частини першої статті 7 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI (у актуальній редакції далі - КПК України) зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносено розумність строків розгляду. Стаття 28 КПК України присвячена питанню розумних строків у кримінальному провадженні.
		 
		63.       Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість та розумність.
		 
		64.       Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		65.       Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування
		 
		66.       Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою статті 1167 ЦК України (згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України).
		 
		67.       Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України у випадках, встановлених законом, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		 
		68.       Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
		 
		69.       Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		70.       ЄСПЛ визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. ЄСПЛ, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 14 січня 2011 року у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 52), від 29 березня 2006 року у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], заява № 36813/97, п. 190-191).
		 
		71.       ЄСПЛ вже вказував, що дисциплінарні провадження щодо суддів не є ефективним способом захисту учасників справи від порушення їх прав, передбачених Конвенцією, щодо строків розгляду судових справ (дивитись, наприклад, рішення від 18 липня 2006 року у справі «Єфименко проти України» (Efimenko v. Ukraine, заява № 55870/00, п. 46), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, п.п. 27-28).
		 
		72.       Засіб правового захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з точки зору закону, так і на практиці в тому сенсі, що він дозволяє або запобігти оскаржуваному порушенню чи його продовженню, або забезпечує належне відшкодування шкоди, завданої будь-яким порушенням, яке вже мало місце (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 07 лютого 2017 року у справі «Лашманкін та інші проти Росії» (Lashmankin and Others v. Russia, заява № 57818/09, п. 344), від 10 січня 2012 року у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, п. 96), від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 157).
		 
		73.       Апеляційний суд справедливо зауважив, що наведена ним практика ЄСПЛ вказує на компетенцію національних судів щодо належної організації судового розгляду у такий спосіб, щоб він був швидким та ефективним. Також апеляційний суд справедливо вказав на те, що ЄСПЛ неодноразово визнавав порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо гарантування права на вирішення судом спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру впродовж розумного строку, а також порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних юридичних засобів захисту від порушення зазначеного права (дивитись наведені апеляційним судом відповідні рішення ЄСПЛ).
		 
		74.       Відповідно до висновку ЄСПЛ оцінка нанесеної моральної шкоди, якщо тільки сума компенсації не визначена безпосередньо законом, є складним завданням, яке часто вимагає прийняття до уваги висновків у розглянутих судових справах, що мають схожі обставини, з метою визначення прийнятної компенсації (дивитись, наприклад, рішення від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» (Stankov v. Bulgaria), заява № 68490/01, п. 62).
		 
		75.       Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності (частина перша статті 19 Закону про КМУ). Стаття 20 Закону про КМУ визначає основні повноваження Кабінету Міністрів України, зокрема пункт 3 частини першої цієї статті спрямований на забезпечення належної організації судової системи України.
		 
		76.       Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28) зробила, зокрема, наступні правові висновки: 1) Суд не має повноважень представляти державу як відповідача у судовому процесі за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя; 2) Беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення; 3) Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
		 
		77.       Як вже зазначав Верховний Суд, відсутність у особи відчуття поваги до її конституційних прав є обґрунтованим джерелом особистих страждань та переживань, здатних спричиняти моральну шкоду, а надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зокрема, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 161/12828/21, пункт 95).
		 
		78.       Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
		 
		79.       Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
		 
		80.       Треба враховувати, що Конвенція, зокрема її стаття 1, передбачає обов'язок держави гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією, в першу чергу розділом І, прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Незабезпечення цього є самостійною підставою для відповідальності держави.
		 
		81.       В свою чергу стаття 13 розділу І Конвенції прямо вказує на необхідність забезпечення саме ефективного засобу правового захисту в національному органі, навіть якщо порушення прав здійснене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Аналогічне зобов`язання міститься у підпункті «а» пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй (чинний для України з 23 березня 1976 року).
		 
		82.       Із рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2022 року у справі «Крижановський та інші проти України» (Kryzhanovskyy and Others v. Ukraine, заява № 16218/17 та 4 інші заяви) випливає, що ЄСПЛ в чергове констатував порушення Конвенції державою Україна через значні строки розгляду кримінальних справ які є такими, що порушують права, передбачені Конвенцією.
		 
		83.       Суди попередніх інстанцій не встановили, а учасники цієї справи не довели, що позивачка якимись своїми діями впливала на строки розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к, збільшуючи їх.
		 
		84.       Строк розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к мав оцінюватись судами безвідносно причин його тривалості (можливих дисциплінарних порушень суддів) з точки зору Закону. З точки зору принципу розумності, з урахуванням зазначеної практики ЄСПЛ, цей строк є такими, що не відповідає умовам Конвенції, а відтак зобов'язанням держави Україна, які з цієї Конвенції випливають та ґрунтуються на Конституції України, що вказує на неправомірність їх порушення державою Україна.
		 
		85.       У свою чергу, як зазначено вище, Верховний Суд вже вказував, що відсутність у особи відчуття поваги до її конституційних прав є обґрунтованим джерелом особистих страждань та переживань, здатних спричиняти моральну шкоду. Крім того, позивачка без закінчення розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к не може реалізувати своє право стягнути завдану моральну шкоду з обвинувачених, що само по собі заподіює їх шкоду. І остання пов'язана із неналежним виконанням державою України своїх зазначених зобов'язань перед позивачкою. Тому відповідні вимоги позивачки до держави України є обґрунтованими, але ніяк не залежать від дисциплінарної відповідальності суддів, які розглядають кримінальну справу № 755/15795/15-к.
		 
		86.       Апеляційний суд, попри те, що визначився, що вимоги позивачки необхідно розглядати у загальному порядку, зокрема на підставі ЦК України (що не виключає застосування прямої дії норм Конституції України та Конвенції), необґрунтовано послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, проігнорувавши різницю правовідносин у судових справах та звівши фактично цей висновок до того, що будь-які порушення прав особи, зокрема строками розгляду судових справ, може вирішуватись виключно Вищою радою правосуддя у межах дисциплінарних процедур. Це суперечить як зазначеній практиці ЄСПЛ, так і суті цієї категорії позовних вимог, які заявляються саме до держави Україна, а не Вищої ради правосуддя.
		 
		87.       У справі № 520/2261/19 позивачка звернулася з цивільним позовом до суду та через незадовільні строки його розгляду, розгляд заяв про відводи суддів у спосіб, який позивачку не влаштовує, вона звернулась до держави Україна в особі саме Вищої ради правосуддя з позовом, який фактично призводив до оцінювання в одній судовій справі діянь суду (суддів) під час розгляду іншої справи. Саме тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/2261/19 вказала на те, що ці вимоги доцільно заявляти в межах дисциплінарних проваджень щодо суддів, за які відповідає Вища рада правосуддя. Вища рада правосуддя і її дисциплінарні органи мають право встановлювати наявність чи відсутність у діях судді дисциплінарного проступку виключно в межах визначеної законом процедури дисциплінарного провадження. Поза цією процедурою закон не допускає можливості здійснення Вищою радою правосуддя оцінки дій судді при відправленні правосуддя. Але у справі, що розглядається, позивачка прямо зазначає, що її позовні вимоги не стосуються оскарження безпосередніх дій суддів, їх відповідності вимогам Закону.
		 
		88.       З огляду на зазначене відсутні підстави для відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2261/19, викладеного у постанові від 25 червня 2020 року, оскільки він помилково застосований до цієї справи апеляційним судом. Але водночас це вказує на необґрунтованість посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Фактично апеляційний суд неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду, що є підставою касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а не на підставі її пункту 2.
		 
		89.       Водночас Верховний Суд вже вказував, що якщо сам суд мотивами свого судового рішення викликав у учасника справи хибне розуміння правового висновку Верховного Суду та підстав його застосування судом, що вплинуло на кваліфікацією таким учасником справи підстав касаційного оскарження цього рішення, то Верховний Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, має надавати аргументам касаційної скарги належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально, щоб уникнути надмірного формалізму (дивитись постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 727/5236/22, пункти 103-106). Зокрема, аргументи касаційної скарги фактично зводяться до спроб довести, що позовні вимоги позивачки не можуть розглядатися виключно в межах дисциплінарних процедур Вищої ради правосуддя щодо суддів, які розглядають кримінальну справу № 755/15795/15-к, тому за своєю суттю вони відповідають пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		90.       Враховуючи зазначене, оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам статті 263 ЦПК України (законність і обґрунтованість судового рішення) та підлягають скасуванню.
		 
		91.       Однак, оскільки суди попередніх інстанцій взагалі не оцінювали обґрунтованість заявленої позивачкою до відшкодування суми, не встановлювали жодних обставин саме з цього питання, а Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України має саме перевіряти правильність цієї оцінки судами попередніх інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до суду попередньої інстанції.
		 
		92.       Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		93.       Водночас Верховний Суд, враховуючи зміст частини четвертої статті 411 ЦПК України, також враховує предмет цього спору у контексті строків розгляду самої цивільної справи № 757/43310/16-ц тому, керуючись приписами частин першої та другої статті 2, статтею 11 ЦПК України, дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		 
		94.       Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
		 
		95.       На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити касаційну скаргу  ОСОБА_1 - скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		(2.2) Щодо дій, які повинен виконати суд апеляційної інстанції
		 
		96.       Відповідно до мотивів цієї постанови на підставі досліджених доказів у справі, встановлених дійсних обставин справи визначитись чи є обґрунтованою заявлена позивачкою до відшкодування моральної шкоди сума або яка саме сума є обґрунтованою та прийняти судове рішення, яке відповідатиме вимогам статті 263 ЦПК України, здійснити розподіл судових витрат.
		 
		(2.3) Щодо судових витрат
		 
		97.       Оскільки Верховний Суд передає справу на новий розгляд до апеляційного суду, розподіл судових витрат не здійснюється на цьому етапі, а має бути здійснений за результатами остаточного її вирішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 .
		 
		2. Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року.
		 
		3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                                    В. В. Пророк
		 
		 
		                                                                                                                      А. І. Грушицький
		 
		 
		                                                                                                                      І. В. Литвиненко
		 
		 
		                                                                                                                      Є. В. Петров
		 
		 
		                                                                                                                      О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...