Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2464/23 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 15.07.2024. Зареєстровано: 15.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2024.
Дата набрання законної сили: 04.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 липня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  914/2464/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Жайворонок Т.Є. - головуючого, Ємця А. А., Колос І. Б.
		 
		за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.,
		представників учасників справи:
		позивача Івано-Франківської міської ради, місто Івано-Франківськ, Івано-Франківська область - Бахур Н.В.,
		відповідача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, місто Львів - Оленюк С. Л. (самопредставництво),
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради, місто Івано-Франківськ, Івано-Франківська область 
		на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 (суддя - Сухович Ю. О.)
		та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 (головуючий - суддя Кравчук Н. М., судді: Матущак О. І., Плотніцький Б. Д.),
		 
		у справі за позовом Івано-Франківської міської ради, місто Івано-Франківськ, Івано-Франківська область 
		до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів 
		про скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів
		 
		УСТАНОВИВ
		 
		У серпні 2023 року Івано-Франківська міська рада (далі - Міськрада, позивач) звернулася до суду з позовом до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ, Комітет) про визнання незаконним та скасування рішення АМКУ від 22.06.2023 № 63/27-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (далі - Рішення АМКУ) у справі № 63/2-03-59-2022 та накладення штрафу.
		 
		Оспорюваним Рішенням АМКУ визнано дії Міськради порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні групам суб`єкта господарювання (комунальним підприємствам) пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міськрада просила суд визнати його незаконним та скасувати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.04.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024, у задоволенні позовних вимог Міськради відмовлено. 
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що оскаржуване позивачем рішення АМКУ прийняте на підставі норм чинного законодавства про захист економічної конкуренції. За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач належним чином дослідив всі обставини та правомірно зробив висновки про порушення позивачем вимог законодавства про економічну конкуренцію.
		 
		Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції.
		 
		Зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, Міськрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Міськради та вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо наявності підстав для визнання Рішення АМКУ недійсним.
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування: 
		-  статей 48, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - ЗУ «Про захист економічної конкуренції», Закон) під час перегляду АМКУ рішень органів місцевого самоврядування нормативно-правового характеру, зокрема про встановлення місцевих податків і зборів, які на момент їх розгляду вичерпали свою дію;
		- пункту 30.2. статті 30 Податкового кодексу (далі - ПК) України, як підстави надання податкових пільг певній групі платників податків: а саме пільг зі сплати земельного податку у розмірі 100 відсотків для комунальних підприємств, засновниками яких є органи місцевого самоврядування.
		 
		12.06.2024 до Верховного Суду від Західного міжобласного територіального відділення АМКУ надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому АМКУ заперечує доводи касаційної скарги. Просить ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
		 
		Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення сторін, Суд дійшов висновку про таке.
		 
		Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		05.05.2021 Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради листом №  1541/01-18/03в надіслав до Західного міжобласного територіального відділення АМКУ на погодження проект рішення Івано-Франківської міської ради «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2022 рік».
		 
		АМКУ листом від 17.05.2021 № 63-02/2644 «Щодо проекту рішення» повідомив позивача про непогодження проекту Рішення № 252-11, у зв`язку з тим, що дії позивача в частині встановлення пільг у розмірі 100 відсотків суми податкового зобов`язання за рік для підприємств, установ, організацій, засновником яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківськ, за умови, що частка комунальної власності в них становить 100 відсотків, можуть містити ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого абзацом 7 частини другої статті 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб`єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
		 
		21.05.2021 Міськрада листом від № 1541/01-18/03-в повідомила, що надані АМКУ зауваження до проекту рішення Івано-Франківської міської ради «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2022 рік» взято до уваги Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та внесено коригування до вказаного проекту рішення. Міськрадою повторно направлено на погодження АМКУ проект рішення, в якому пільги для підприємств, установ, організацій, засновником яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська, не передбачались.
		 
		27.05.2021 Західне міжобласне територіальне відділення АМКУ розглянуло проект рішення Івано-Франківської міської ради «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2022 рік» з коригуванням відповідно до зауважень АМКУ та листом № 63-02/2904 повідомило позивача про погодження зазначеного проекту рішення.
		 
		При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.07.2021 за номером № 252-11 Міськрадою прийняте рішення «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2022 рік» (далі - Рішення №   252-  11), яким передбачено пільги зі сплати земельного податку в розмірі 100  відсотків суми податкового зобов`язання за рік для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська, за умови, що частка комунальної власності в них становить 100  відсотків (пункт 8 Переліку пільг для фізичних та юридичних осіб Додатку 2 до рішення).
		 
		10.06.2022 Міськрада прийняла рішення №   102-25 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку» (далі - Рішення № 102-25). Вказаним рішенням встановлено на 2023 рік ставки земельного податку; пільги зі сплати земельного податку для фізичних і юридичних осіб, надані відповідно до пункту 284.1 статті 284 ПК України; порядок обчислення земельного податку, платники податку, об`єкт оподаткування, база оподаткування, податковий період, строк та порядок сплати податку, подання звітності про обчислення і сплату податку відповідно до статей 269 - 287 ПК України.
		 
		Рішенням № 102-25 передбачено пільги в розмірі 100 відсотків суми податкового зобов`язання за рік зі сплати земельного податку для підприємств, установ та організацій, засновниками яких є органи місцевого самоврядування Івано-Франківської міської ради. Проект даного рішення на погодження до АМКУ не подавався.
		 
		Західне міжобласне територіальне відділення АМКУ листом від 08.09.2022 № 63-02/1709 звернулося до Головного управління статистики в Івано-Франківській області щодо надання переліку юридичних та фізичних осіб-підприємців, які станом на 01.01.2022 та 01.07.2022 зареєстровані та здійснюють діяльність на території Івано-Франківської об`єднаної територіальної громади, з метою встановлення суб`єктів господарювання, що є конкурентами комунальних підприємств.
		 
		Згідно з інформацією, наданою Головним управлінням статистики в Івано-Франківській області (від 26.09.2022 № 63-01/1105), на території Івано-Франківської об`єднаної територіальної громади станом на 01.01.2022 зареєстровані та здійснювали діяльність суб`єкти господарювання, що є конкурентами комунальних підприємств, перелік яких додано.
		 
		АМКУ з метою з`ясування наведених обставин надіслало Головному управлінню Державної податкової служби (далі - ДПС) України в Івано-Франківській області вимогу про надання інформації № 63-02/760 від 04.04.2023.
		 
		Листом від 18.04.2023 № 4952/5/09-19-04-01-05 (вх. № 63-01/786 від 25.04.2023) Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області на вимогу АМКУ № 63-02/760 від 04.04.2023 про надання інформації надано перелік комунальних підприємств, засновниками яких є позивач, та для яких здійснювалось пільгове оподаткування зі сплати земельного податку у 2022 та 2023 роках. До зазначених підприємств належали: ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», КП «Івано-Франківськводоекотехпром», КП «Міська ритуальна служба», КП «Полігон ТПВ», КП «Електроавтотранс», КП «Івано-Франківськміськсвітло», КП «Управляюча компанія «Комфортний дім», КП «Центр розвитку міста та рекреації», КП «Благоустрій», КП «Франківськ Агро».
		 
		На підставі даних Головного управління статистики в Івано-Франківській області (вх. від 26.09.2022 № 63-01/1105) АМКУ встановлено, що на території Івано-Франківської об`єднаної територіальної громади станом на 01.01.2022 зареєстровані та здійснювали діяльність суб`єкти господарювання, що є конкурентами вищезазначених підприємств: ПАТ «Прикарпаттяобленерго», ТОВ  «Аріадна», ТОВ «Енерджі Сервіс Систем», ПП «Раут», ТОВ  «Західтеплоенергоінвест», ТОВ «Івано-Франківськ Енергоресурс», ТОВ  «Теплодар Карпати», ПП «Малі Трубопроводи», ТОВ «Юр-Аква 0901», ТОВ «Еко Карпати», ТОВ «Компанія Скіфос», ПАТ «Автотранспортне підприємство-0928», ТОВ  «Екотехкоплект Плюс», ТОВ «Євроальянсінвест», ТОВ «Австрійсько-Українська Компанія Еко Інвест», ТОВ «Івако», ТОВ «Сучасник», ТОВ «АТП-12629», ТОВ «Колумб Івано-Франківськ», ТОВ «Захід Стиль», ТОВ «Новекс Комфорт», ТОВ   «Жео Захід Стиль», ПП «Благо-Комфорт», ПП «Ролекта», ТОВ «Арс-Дім Сервіс», ТОВ «Діо-Груп Сервіс», ТОВ «Станіслав-ІФ», ДП «ГРП АСМУ в Івано-Франківській  області», ТОВ  «ГРП АСМУ», ТОВ «Анапа», ЖКП «Черніїв-Сервіс», КП «Крихівці Сільекобуд».
		 
		22.06.2023 Комітетом прийнято рішення № 63/27-р/к у справі № 63/2-03-59-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», яким визнано дії Івано-Франківської міської ради порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50, абзацом 7 частини другої статті 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб`єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
		 
		Відповідно до резолютивної частини рішення АМКУ постановлено:
		1. Визнати дії Івано-Франківської міської ради, які полягають у встановленні рішенням від 08.07.2021 № 252-11 на 2022 рік пільг зі сплати земельного податку у розмірі 100 відсотків для комунальних підприємств, засновниками яких є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська, тоді як для підприємств іншої форми власності, які діють на відповідних товарних ринках, тобто є конкурентами, такі пільги не передбачені, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50, абзацом 7 частини другої статті 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб`єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
		2. Визнати дії Івано-Франківської міської ради, які полягають у встановленні рішенням від 10.06.2022 № 102-25 на 2023 рік пільг зі сплати земельного податку у розмірі 100 відсотків для комунальних підприємств, засновниками яких є органи місцевого самоврядування м. Івано-Франківська, тоді як для підприємств іншої форми власності, які діють на відповідних товарних ринках, тобто є конкурентами, такі пільги не передбачені, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50, абзацом 7 частини другої статті 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб`єктам господарювання пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до спотворення конкуренції.
		3. Зобов`язати Івано-Франківську міську раду припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, в двохмісячний термін.
		 
		Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що нормою статті 15 Закону визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції вказані в ній дії (бездіяльність) не лише у разі призведення ними до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, а й у разі можливості такого призведення, а тому наявність відповідної можливості була достатньою підставою для кваліфікації дій позивача, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого абзацом 7 частини другої статті 15 та пунктом 3 статті 50 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції».
		 
		Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав, що відповідач належним чином дослідив всі обставини та правомірно зробив висновки про порушення позивачем вимог законодавства про економічну конкуренцію.
		 
		Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції згідно з пунктом 3 частини першої статті 50 Закону є, зокрема антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
		 
		Згідно абзацу 7 частини другої статті 15 Закону антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються дії, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
		 
		За вимогами підпункту 12.3.7. пункту 12.3. статті 12 ПК України сільським, селищним, міським радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів. 
		 
		Згідно з пунктом 30.2. статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
		 
		Пунктом 30.5. цієї статті встановлено, що податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
		 
		Відповідно до інформації, наданої Головним Управлінням ДПС в Івано-Франківській області (вх. № 63-01/786 від 25.04.2023) у 2022 році суб`єктам господарювання, що розташовані на території Івано-Франківської територіальної громади, було нараховано 66   085,00 грн земельного податку (сплачено 64  839,00  грн). 
		 
		За висновком АМКУ встановлення Міськрадою пільг зі сплати земельного податку підприємствам комунальної форми власності призводить до заощадження ними коштів, які вони не змогли б заощадити за звичайних ринкових умов, тобто без втручання держави. Крім того, вказані комунальні підприємства здобувають переваги над іншими суб`єктами господарювання не завдяки власним досягненням, а внаслідок дії Рішення № 252-11 та дії Рішення №   102-25 Міськради, що створює нерівні умови в конкуренції.
		 
		На подання АМКУ про попередні висновки у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 05.06.2023 № 63-03/77п Міськрада своїх заперечень чи спростувань не надавала.
		 
		Ураховуючи наведене, АМКУ дійшов висновку, що дії Міськради слід кваліфікувати як антиконкурентні та такі, що можуть призвести до обмеження конкуренції, тобто є порушенням, передбаченим пунктом 3 статті 50 та абзацом 7 частини другої статті 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції».
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).
		 
		1. На обґрунтування доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Міськрада посилається на неврахування у подібних правовідносинах висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 910/701/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, у яких Верховний Суд вказує, що при розгляді спорів з АМКУ принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. 
		 
		Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018  у справі № 922/2383/16, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 під судовим рішенням у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		 
		Разом з тим, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
		 
		Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що кожна зі справ за участю органів АМКУ є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями (постанови від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19). 
		 
		Аналіз наданих для порівняння постанов Верховного Суду дає підстави для висновку, що справа, яка розглядається, відрізняється за фактичними обставинами, складом правопорушень та регулюється різними нормами ЗУ «Про захист економічної конкуренції».
		 
		Водночас застосування судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, пункту 3 статті 50 визначеного абзацом 7 частини другої статті 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» не суперечить жодному з наданих для порівняння висновків суду касаційної інстанції, у яких йдеться про дотримання судом принципу змагальності при розгляді справи задля забезпечення повноти дослідження обставин справи, оцінку наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.
		 
		Ураховуючи наведене, Суд відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки доводи скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду попередніх інстанцій та переоцінки доказів і встановлення інших обставин. 
		 
		2. Мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 48, 60 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» під час перегляду АМКУ рішень органів місцевого самоврядування нормативно-правового характеру, зокрема, про встановлення місцевих податків і зборів, які на момент їх розгляду вичерпали свою дію, та пункту 30.2. статті 30 ПК України щодо надання податкових пільг певній групі платників податків.
		 
		Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		 
		Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
		 
		Згідно з вимогами частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Стаття 48 Закону визначає повноваження АМКУ при прийнятті рішень за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		 
		Підстави та порядок оскарження рішень АМКУ встановлено статтею 60 Закону.
		 
		За пунктом 30.2. статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
		 
		У справі, що розглядається, всупереч вимогам пункту 30.2. статті 30 ПК України, Міськрада надала пільги/звільнила від сплати земельного податку не за особливостями діяльності групи платників податку, а за приналежністю їх до підприємств, засновниками яких є орган місцевого самоврядування, за умови, що частка комунальної власності в них становить 100 відсотків.
		 
		Статтею 282 ПК України визначений виключний перелік юридичних осіб, яким передбачено пільги щодо сплати земельного податку та не передбачено встановлення пільг зі сплати земельного податку для комунальних підприємств, засновниками яких є орган місцевого самоврядування.
		 
		Частиною другою статті 15 Закону антиконкурентними діями органів місцевого самоврядування визнається зокрема, надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
		 
		Отже, сама можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами першою та другою статті 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
		 
		Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4062/20 та у постанові від 26.05.2020 у справі № 920/768/19.
		 
		Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наявність відповідної можливості була достатньою підставою для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого абзацом 7 частини другої статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону.
		Посилання скаржника на факт часу, як кваліфікуючу ознаку порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене абзацом 7 частини другої статті 15 Закону, не відповідає змісту норми права та фактичним обставинам справи (листування щодо непогодження та погодження проекту рішення, яке розпочалось з 05.05.2021, початок 20.10.2022 розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у якій прийнято рішення Колегії, тощо).
		 
		При цьому Закон не встановлює право/обов`язок Комітету на проведення перевірок на вжиття заходів лише відносно порушень антимонопольного законодавства, які тривають. 
		 
		Згідно з вимогами статті 25 ГК України Міськрада мала виконати вимоги АМКУ, та не приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності у межах своїх дискреційних повноважень, та сприяти розвитку конкуренції, не допускаючи порушення антимонопольного законодавства. 
		 
		Міськрада, приймаючи Рішення № 252-11 та Рішення № 102-25, вимог статті 25 ГК України не дотримала.
		 
		Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Рішення АМКУ прийняте відповідачем з урахуванням сукупності норм законодавства про захист економічної конкуренції. Комітет належним чином дослідив всі обставини справи та правомірно зробив висновки про порушення позивачем вимог законодавства про економічну конкуренцію.
		 
		Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення АМКУ діяв у межах своїх дискреційних повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
		 
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про відсутність єдиної позиції та висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 48, 60 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» та пункту 30.2. статті 30 ПК України під час розгляду органами АМКУ рішень нормативно-правового характеру органів місцевого самоврядування, зокрема про встановлення місцевих податків і зборів, які на момент розгляду справи такими органами, вичерпали свою дію, відхиляються з огляду на встановлені судами обставини справи в контексті доведеності, що у діях позивача містяться порушення вимог антиконкурентного законодавства за певний період, незалежно від того втратило це рішення чинність, чи його дію продовжено на наступний період.
		 
		Посилання скаржника на невірне застосування Комітетом АМКУ норм статей 48 та 60 Закону, пункту 30.2. статті 30 ПК України при встановленні порушень законодавства Міськрадою, передбаченого пунктом 3 статті 50 Закону  визначеного абзацом 7 частини другої статті 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», є безпідставними, з огляду на те, що дії, передбачені абзацом 7 вказаної статті є самостійною підставою для кваліфікації дій суб`єктів щодо порушення антиконкурентного законодавства.
		 
		Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 914/3068/22.
		 
		Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах.
		 
		Відповідно, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
		 
		Інші аргументи касаційної скарги не спростовують викладеного вище та не доводять неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		Інші доводи Міськради, які наведені в касаційній скарзі, зводяться до власного тлумачення норм законодавства та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій чи відхилені ними. Тому пов`язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом з огляду на статтю 300 ГПК України.
		 
		Верховний Суд вважає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
		 
		За таких обставин касаційну скаргу Міськради слід залишити без задоволення, а  рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таких, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Судовий збір за розгляд касаційної скарги за вимогами статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради, місто Івано-Франківськ, Івано-Франківська область залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 914/2464/23 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  суддя                                                       Т. Є. Жайворонок
		 
		Суддя                                                                               А. А. Ємець
		 
		Суддя                                                                               І. Б. Колос

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...