Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/7242/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2024.
Дата набрання законної сили: 10.07.2024
Номер судового провадження: 61-6448ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 липня 2024 року
		м. Київ
		справа № 466/7242/22
		провадження № 61-6448св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачка -  ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета 
		спору, - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дроботько Ольга Василівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О.,              Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.
		Зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		1.           У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у нерухомому майні.
		2.           На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 15 березня 2012 року, який було розірвано на підставі рішення суду у сімейних справах 
		м. Тель-Авів-Яфо від 06 вересня 2022 року (ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2023 року зазначене судове рішення визнано на території України).
		3.           Посилався на те, що під час перебування з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, а саме 28 грудня 2018 року він надав письмову згоду своїй дружині на придбання нею будь-якого нерухомого майна на території Львівської області, ця згода завірена адвокатом-нотаріусом Валерією Турбовською, виконана на івриті, переклад засвідчено апостилем у суді м. Тель-Авів 03 січня 2019 року, серійний номер 83754. 
		4.           20 червня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівська міського нотаріального округу Потапчук Р. П., ОСОБА_2 придбала квартиру 
		АДРЕСА_1 . 
		5.           Вважав, що зазначена квартира придбана за час шлюбу за спільні кошти подружжя, безпосередньо за його згодою, а відтак належить сторонам на праві спільної сумісної власності. 
		6.           Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , придбаної за час шлюбу за спільні кошти подружжя, за його згодою на підставі договору купівлі-продажу серія та № 2185 від 20 червня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівська міського нотаріального округу Потапчук Р. П., зареєстрованої, як власність дружини ОСОБА_2 , рішення про державну реєстрацію № 47426303 від 20 червня 2019 року.
		Стислий виклад позиції відповідачки
		7.            ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 заперечувала. Зазначала, що квартира 
		АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю, оскільки була придбана, хоча і в шлюбі з позивачем, але за її особисті кошти. 28 грудня 2017 року вона отримала від чоловіка письмову згоду на придбання нею будь-якого нерухомого майна на території Львівської області в особисту приватну власність. Посилалася на те, що вона на території України мала в особистій приватній власності два об`єкти нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 35,3 кв. м, та квартиру АДРЕСА_3 . Зазначене нерухоме майно вона продала, а кошти, виручені від його продажу, використала для купівлі спірної квартири.
		8.           Акцентувала увагу на умовах вищезгаданого договору купівлі-продажу квартири, а саме, що квартира, яка набувається за цим договором, вважатиметься особистою приватною власністю покупця ОСОБА_2 , оскільки купівля здійснюється за її особисті кошти, що підтверджується заявою чоловіка покупця - ОСОБА_3 , підпис на якій нотаріально засвідчено адвокатом-нотаріусом держави Ізраїль Валерією Турбовською 28 грудня 
		2018 року.
		9.           Оскільки квартира придбавалася за згодою і заявою позивача, за її особисті кошти в особисту власність, презумпція спільності права власності подружжя на це майно не може застосовуватися.
		Основний зміст та мотиви судового рішення суду першої інстанції
		10.        Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 
		2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
		11.        Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира є особистою приватною власністю відповідачки ОСОБА_2 , оскільки придбана нею за час шлюбу з ОСОБА_4 , але за кошти, які належали їй особисто. Презумпція спільності права власності подружжя, закріплена у частині другій статті 60 Сімейного кодексу України, до спірних правовідносин не застосовується.
		12.        Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова 
		від 12 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції
		13.        Постановою Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. 
		14.        Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири 
		АДРЕСА_1 .
		15.        Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачка не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на придбане у період шлюбу майно. Зазначено, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували придбання спірного нерухомого майна саме за її особисті кошти. Сама лише заява чоловіка визнана недостатнім доказом набуття відповідачкою права особистої власності на квартиру. Зустрічних вимог у цій справі щодо спірного об`єкта з підстав того, що частка сплачених за нього коштів є її особистою власністю, відповідачка не пред`являла.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		16.        У касаційній скарзі, поданій 01 травня 2024 року, ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дроботько О. В., просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року та залишити рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2023 року без змін.
		17.        Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на
		те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків
		щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17           (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо односторонніх правочинів, які підтверджують факт набуття майна в особисту приватну власність (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		18.        Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що заява ОСОБА_3 від 28 грудня 2018 року, у якій він підтвердив факт придбання нею нерухомого майна за особисті кошти, є одностороннім правочином, який усуває правові підстави для набуття позивачем права спільної сумісної власності на майно, що набувається дружиною на території Львівської області. ОСОБА_1 від зазначеної заяви не відмовлявся, правочин не визнаний недійсним та відсутні підстави для визнання його нікчемним.
		19.        Крім того, посилається на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності у неї можливості самостійно придбати спірну квартиру, з огляду на те, що її купівля була проведена за ціну, нижчу від вартості проданих нею квартир.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		20.        Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
		21.        21 червня 2024 року матеріали цивільної справи № 466/7242/22 надійшли на адресу Верховного Суду.
		22.        Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 25 червня 2024 року ОСОБА_5 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дроботько О. В., на постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 
		2024 року.
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		23.        У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_2 та нерелевантність наведеної нею в якості підстави для касаційного оскарження судової практики. Вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження.
		24.        Зауважує, що справа, яка переглядається в касаційному порядку, обтяжена іноземним елементом, він є громадянином держави Ізраїль, відповідачка - громадяникою України. При підписанні заяви від 28 грудня 
		2018 року нотаріусом не було йому роз`яснено змісту положень пункту 3 частини третьої статті 57 Сімейного кодексу України, а було лише засвідчено справжність його підпису на такій заяві. Заява була посвідчена на території України, без перекладу, у зв`язку з чим він підписував таку заяву мовою, якою не володіє.
		25.        Зосереджує увагу на тому, що він не розумів зміст підписаної ним заяви від 28 грудня 2018 року, зміст норм матеріального права України йому не відомий. Натомість належних, достатніх та допустимих доказів на спростування презумпції спільності набутого у період шлюбу майна ОСОБА_2 не надала.
		26.        03 липня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат 
		Дроботько О. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому посилається на те, що касаційна скарга подана нею також з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо односторонніх правочинів, якими один з подружжя встановлює правовий режим майна, як особистої власності. Зауважує про безпідставність доводів позивача, що при підписанні ним заяви від 28 грудня 2018 року він не розумів мови та правових наслідків такого правочину. Зазначені обставини не можуть бути підставою для визнання одностороннього правочину недійсним. Додатково посилається на відсутність необхідності доводити характер походження грошових коштів, за які вона придбала спірну квартиру, а також наявні у матеріалах справи докази визнання ОСОБА_3 банкрутом.
		27.        Додатково ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дроботько О. В., просить суд проводити розгляд справи за участю представника відповідачки.
		28.        Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		29.        Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		30.        Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
		31.        Оскільки судом касаційної інстанції в межах касаційного провадження не проводиться встановлення обставин справи і фактів, а також не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін суд касаційної інстанції не знаходить.
		32.        Підстави для закриття касаційного провадження відсутні.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		33.        15 березня 2012 року між громадянином держави Ізраїль ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сокальського районного управління юстиції Львівської області, актовий запис № 38є
		34.        На підставі рішення суду у сімейних справ м. Тель-Авів-Яфо (держава Ізраїль) від 06 вересня 2022 року, яке ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2023 року визнано на території України, шлюб між сторонами розірвано.
		35.        20 червня 2019 року між акціонерним товариством «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Адамант» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
		36.        У пункті 4.5. цього договору вказано, що до відома продавця, в особі представника, доведено, що квартира, яка набувається за цим договором, вважатиметься особистою приватною власністю покупця, оскільки купівля здійснюється за її особисті кошти, що підтверджується заявою чоловіка   покупця - ОСОБА_3 , підпис на якій нотаріально засвідчено адвокатом-нотаріусом держави Ізраїль Валерією Турбовською, 28 грудня               2018 року.
		37.        За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 1 079 129,21 грн, зазначене відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і зміна після укладення не підлягає (пункт 2.1. договору).
		38.        Згідно з пунктом 2.2. цього договору, сторони розуміють і погоджуються, що сума, вказана в пункті 2.1. цього договору, повністю оплачена покупцем продавцю до підписання цього договору на виконання умов укладеного між ним попереднього договору.
		39.        Договір від імені ОСОБА_2 підписано її представником 
		ОСОБА_7 
		40.         ОСОБА_1 28 грудня 2018 року в присутності адвоката-нотаріуса Валерії Турбовської в м. Рамат-Ган (Ізраїль), яка засвідчила справжність його підпису, підписав заяву такого змісту: «Я, ОСОБА_1 , цією заявою даю свою згоду моїй дружині ОСОБА_2 на придбання нею будь-якого нерухомого майна на території Львівської області, шляхом укладення та підписання нею чи її представником попередніх договорів купівлі-продажу, договорів купівлі-продажу, договорів про внесення змін до раніше укладених договорів, договорів про їх розірвання, договорів про відступлення прав (заміну сторони в зобов`язанні), щодо яких буде досягнута згода, на умовах на її власний розсуд чи на розсуд представника. При цьому я заявляю, що такі правочини відповідають інтересам нашої сім`ї, та погоджуюсь з тим, щоб умови договорів (в тому числі суми договорів) визначалися моєю дружиною чи її представником самостійно. Крім того, прошу вважати набуте нерухоме майно особистою приватною власністю дружини, оскільки воно набувається за особисті кошти відповідно до пункту 3 частини третьої статті 57 Сімейного кодексу України. Наш шлюб зареєстровано 15 березня 2012 року».
		41.        07 серпня 2017 року між акціонерним товариством «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Адамант» та ОСОБА_7 укладено попередній договір № ПЖЧ-20-060 купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Потапчук Р. П. за реєстровим № 1886. Предметом зазначеного договору є двокімнатна квартира, проєктний номер 60, загальною площею за проектом 72,1 кв. м, будівництво якої здійснюється у складі багатоквартирного житлового будинку на 
		АДРЕСА_4 .
		42.        На момент укладення цього договору ціна продажу становить суму 
		1 099 236,58 грн (пункт 2.1.).
		43.        Згідно з пунктом 3.1. цього договору, основний договір укладається після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_4 , реєстрації права власності продавця на квартиру та виключно після сплати покупцем суми гарантійного (забезпечувального) платежу у повному 100% розмірі відповідно до розділу 5 цього договору.
		44.        Розділом 5 цього договору визначено, що покупець сплачує три чергові платежі, які складають 50 % від розміру гарантійного внеску, не пізніше 
		07 травня 2018 року, але сторони також погодили, що до цієї дати має бути внесений гарантійний платіж у розмірі 100 %, який зараховується у ціну продажу (пункти 5.1, 5.4, 5.6, 5.9 цього договору).
		45.        09 січня 2019 року між акціонерним товариством «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Адамант», ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір про заміну сторони в зобов`язанні (відступлення прав), який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ростовою Л. О. за реєстровим № 16, на підставі якого замінено сторону покупця в попередньому договорі 
		№ ПЖЧ-20-060 від 07 серпня 2017 року, з ОСОБА_7 на ОСОБА_2 .
		46.        Цей договір укладено за згодою чоловіка нового покупця на укладення цього договору, справжність підпису на якій засвідчено адвокатом-нотаріусом Валерією Турбовською 28 грудня 2018 року, з апостилем № 83754 суду м. Тель-Авів держави Ізраїль 03 січня 2019 року та за наявності заяви покупця про те, що у шлюбі чи у фактичних шлюбних відносинах він не перебуває, зміст якої доведено до відома нового покупця та продавця (пункт 14 цього договору).
		47.        Сторони цього договору також погодили, що частково сплачений покупцем гарантійний (забезпечувальний) платіж в сумі 1 099 236,58 грн, зараховується в якості оплати гарантійного (забезпечувального) платежу на користь нового покупця та не підлягає поверненню продавцем покупцю. Будь-які взаєморозрахунки між покупцем та новим покупцем у зв`язку з укладенням цього договору узгоджуються і проводяться між ними окремо. Покупець та новий покупець гарантують та підтверджують продавцю, що не проведення новим покупцем будь-яких взаєморозрахунків з покупцем у зв`язку із укладенням цього договору, не є підставою для розірвання цього договору чи визнання його недійсним.
		48.        17 березня 2023 року ОСОБА_7 підписано заяву, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рибак Ю. В., в якій він стверджує, що розрахунок за договором про заміну сторони в зобов`язанні (відступлення прав) від 09 січня 2019 року, що був укладений між акціонерним товариством «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Адамант», ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , між ним та ОСОБА_2 проведено в повному обсязі. Претензій майнового чи іншого характеру до ОСОБА_2 він не має.
		49.        19 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу квартири 
		АДРЕСА_2 , належної ОСОБА_2 , продаж вчинено за 72 983,00 грн.                           У пункті 3.4 цього договору вказано, що майно, яке є предметом договору, є особистою власністю продавця.
		50.        19 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , належної ОСОБА_2 Продаж вчинено за 239 127,80 грн.                             У пункті 3.4 цього договору вказано, що майно, яке є предметом договору, є особистою власністю продавця.
		51.        29 січня 2023 року ОСОБА_10 надано декларацію, підпис на якій засвідчено адвокатом Талія Іфрах, якою нею зроблено такі заяви: «1. Я є адвокатом та нотаріусом, маю ліцензію нотаріуса за номером 16395. 
		2. 28 грудня 2018 року до мене з`явилось подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і просили засвідчити документ, який складено українською мовою та отримано від уповноважених органів в Україні. 3. Подружжя заявило у моїй присутності, що зміст документу погоджений між ними та зрозумілий їм та пан ОСОБА_1 просив засвідчити його підпис на вищезгаданому документі. 4. Оскільки я володію українською, російською мовами та мовою іврит, я переклала панові ОСОБА_5 зміст документу на мову іврит, а також на російську мову. 5. Після того, як особу пана ОСОБА_3 було засвідчено за його ізраїльським паспортом під номером НОМЕР_1 та після того як я була запевнена, що пан ОСОБА_13 зрозумів повністю значення дії, він підписав за своїм власним бажанням документ, текст якого складено українською мовою та який він приніс із собою. 6. Я засвідчила справжність підпису нотаріальною печаткою за номером 998/18, що додається до цієї декларації. 7. Я заявляю про те, що протягом усього періоду починаючи з 
		2018 року пан ОСОБА_1 не звертався до мене з претензією, що він не зрозумів зміст документу, який він підписав у моїй присутності. Мені відомо про те, що вищезгадана претензія подана ним тільки після судової процедури».
		Позиція Верховного Суду
		52.        Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		53.        Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		54.        Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		55.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		56.        Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		57.        Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		58.        Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		59.        Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
		60.        Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		61.        Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		62.        Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності права власності на майно подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
		63.        Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна (постанова Верховного Суду                від 13 березня 2024 року у справі № 537/541/23).
		64.        Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 638/2341/20 вказував, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
		65.        Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
		66.        Відповідно до частин другої, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. 
		67.        Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (частина перша статті 9 СК України)
		68.        Верховний Суд неодноразово зауважував, що по своїй суті згода подружжя є одностороннім правочином (постанови Верховного Суду                       від 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня                2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року у справі                                      № 303/2983/19).
		69.        У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 викладено правовий висновок, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
		70.        Вчинення згоди подружжя - це односторонній правочин, оскільки особа тим самим реалізує своє право та робить це можливим для інших осіб здійснити своє право.
		71.        Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям.
		72.        Крім того, Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у зазначеній постанові, яка ухвалена після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, та підлягає урахуванню на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, зауважено, що у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна.
		73.        З урахуванням наведених приписів чинного законодавства та судової практики, колегія суддів зауважує, що суд не може своїм рішенням підміняти домовленість (договір) між подружжям, яка не суперечить умовам законодавства України та моральним засадам суспільства.
		74.        Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
		75.        Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		76.        Встановивши, що перед придбанням відповідачкою спірної квартири, позивач надав свою письмову згоду на те, що таке майно буде придбаватися нею за особисті кошти в особисту приватну власність, і ця згода була відображена в умовах договору купівлі-продажу квартири від 20 червня                 2019 року (пункт 4.5 договору), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та його поділу.
		77.        Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності посилань позивача на нерозуміння наслідків надання такої згоди, з огляду на чинність вчиненого ним одностороннього правочину на час розгляду справи про поділ майна, відсутності правових підстав для висновку про його нікчемність. У цьому аспекті колегія суддів додатково звертає увагу на те, що факт підписання такої згоди ОСОБА_1 не оспорює. Не оспорював позивач також і дійсність зазначеного правочину і договору купівлі-продажу до розгляду судом першої інстанції справи по суті.
		78.        Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. 
		79.             Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		80.             Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
		81.        Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		82.        Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс                                      (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		83.        Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, врахував, що перед придбанням відповідачкою спірної квартири обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму нерухомого майна, ОСОБА_1 погодив набуття квартири дружиною в особисту приватну власність за її особисті кошти, і ця воля була відображена у тесті договору купівлі-продажу. Отже суд першої інстанції, надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, а також поведінці сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		84.        Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на фактичні обставини справи та вийшовши за межі правочинів подружжя щодо набуття спірного нерухомого майна в особисту приватну власність дружини, дійшов помилкового висновку про поширення на це майно презумпції спільності права власності подружжя.
		85.        Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		86.        З огляду на те, що законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції було помилково скасоване судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги  ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дроботько О. В., та скасування постанови Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		Щодо розподілу судових витрат
		87.        Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		88.        Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
		89.        Враховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи, касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дроботько О. В., підлягає задоволенню, а за подання касаційної скарги заявницею сплачено судовий збір у розмірі 24 810,00 грн, в порядку розподілу судових витрат з позивача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 24 810,00 грн.
		90.        Заяв про розподіл інших судових витрат, понесених відповідачкою, як за наслідками перегляду справи в суді апеляційної, так і в суді касаційної інстанцій, матеріали справи не містять.
		91.         Касаційна скарга не містить доводів щодо питань, вирішених додатковим рішенням суду першої інстанції про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в суді першої інстанції. Отже в касаційному порядку судове рішення у цій частині не оскаржується, а тому в силу положень статті 400 ЦПК України не переглядається судом касаційної інстанції.
		Керуючись статтями 402, 403, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дроботько Ольга Василівна, задовольнити.
		2.           Постанову Львівського апеляційного суду від  01 квітня 2024 року скасувати, залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2023 року.
		3.           Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в порядку розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, 24 810,00 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять) грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		                                                                                              О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...