Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/11022/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2024.
Дата набрання законної сили: 10.07.2024
Номер судового провадження: 61-5457ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА                                                       
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                        
		10 липня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 758/11022/21
		провадження № 61-5457св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 24 липня 2023 року у складі судді Петрова Д. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2021 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення частини боргу подружжя.
		Позов обґрунтовано тим, що з 05 лютого 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 23 липня 2009 року.
		Під час перебування у шлюбі він уклав в інтересах сім`ї декілька кредитних договорів, за рахунок отриманих коштів з яких було придбано нерухоме майно. 
		21 грудня 2006 року він уклав з Акціонерним комерційним банком «ХФБ Банк Україна» (далі - АКБ «ХФБ Банк Україна») кредитний договір № 246-PBD, за рахунок якого погашено заборгованість за всіма попередніми кредитними договорами. 
		Про укладення цього договору та мету використання кредитних коштів відповідачці було відомо, що підтверджується її згодою на укладення кредитного договору. 
		На момент звернення з цим позовом заборгованість за кредитним договором № 246-PBD ним повністю погашено за рахунок його особистих коштів. 
		Зважаючи на те, що колишнє подружжя мало як майно, так і грошові зобов`язання, він вважає, що борг за цим кредитом (195 474,71 євро) є спільним.
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2  частину боргу подружжя за кредитним договором від 21 грудня 2006 року 
		№ 246-PBD, укладеним між АКБ «ХФБ Банк Україна» в інтересах подружжя, у розмірі 97 737,36 євро.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Подільського районного суду міста Києва 03 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 97 737,36 євро в якості частини боргу подружжя.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредитний договір від 21 грудня 2006 року № 246-PBD, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ХФБ Банк Україна», породжує цивільні права та обов`язки для обох із подружжя як солідарних боржників, виконання цивільного обов`язку одним подружжя породжує у нього право на регресну вимогу до іншого подружжя в розмірі 1/2 частки від суми виконаного спільного зобов`язання. 
		З огляду на положення частини шостої статті 261 ЦК України моментом початку позовної давності для регресної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у вказаних правовідносинах буде день виконання основного зобов`язання і фактично день припинення цього зобов`язання належним виконанням, а саме 07 вересня 2018 року.
		Таким чином, станом на дату звернення ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 - 09 серпня 2021 року, позовна давність за вимогою позивача про стягнення 1/2 частини боргу не сплинула, а порушене право (охоронюваний законом інтерес позивача), за захистом якого він звернувся до суду, підлягає захисту.
		Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 липня          2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 2 618,83 євро, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн та судовий збір у розмірі 11 350 грн. У задоволенні решти вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
		Додаткове рішення мотивовано тим, що при ухваленні рішення від 03 липня 2023 року одну із позовних вимог, щодо якої сторони подавали докази і давали пояснення, судом не вирішено, а саме про стягнення з ОСОБА_2 3 % річних.
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
		Прострочення відповідачкою виконання грошового зобов`язання порушує майнові права та інтереси позивача, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 % річних від простроченої суми боргу за період з 30 серпня 2021 року (моменту відкриття провадження у справі) до 21 липня 2022 року (подання заяви) у розмірі 2 618,89 євро.
		Об`єктивно оцінивши складність цієї справи, враховуючи предмет спору, кількість судових засідань та їх тривалість, об`єм виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, а також з огляду на приписи пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн, що відповідає критерію реальності, розумності, та співмірності. 
		Вимогу про стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору у розмірі 11 350,00 грн суд вважав такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією від 09 серпня 2021 року № 15Т003ЕGX про сплату судового збору на вказану суму.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 24 липня 2023 року змінено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 72 215,35 євро, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 975 грн, різницю сплаченого судового збору у розмірі 3 390,82 грн. Відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2                15 000 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в ході розгляду справи позивач належним чином підтвердив як факт отримання спірного кредиту під час шлюбу сторін, так і факт витрачання кредитних коштів в інтересах сім`ї.
		Отже, кредитний договір породжує цивільні права та обов`язки для обох із подружжя як солідарних боржників.
		Сторони у справі визнали, що погашення кредиту за час їх перебування у шлюбі здійснювалося за рахунок спільних сімейних коштів. Останній транш за кредитом у розмірі 3 000,52 євро сплатила відповідачка. 
		Право на регресну вимогу у позивача виникло з моменту виконання солідарного зобов`язання, відтак строк позовної давності ним пропущено не було.
		Разом з цим, позивач неналежним чином визначив суму коштів, які підлягає стягненню з відповідачки.
		Всього за кредитом було сплачено 254 914,71 євро. Враховуючи особисто сплачені відповідачкою за кредитом 3 000,52 євро, загальна сума сплачених коштів складає 257 915,23 євро. 
		Грошові кошти у розмірі 50 000 євро від загального розміру заборгованості за вказаним кредитом «прощені» банком позичальнику. 
		З суми фактичного погашення кредиту 59 640,00 євро були сплачені під час шлюбу за рахунок сімейного бюджету, відтак вважаються такими, що сплачені обома сторонами по справі. 
		Сума заборгованості у розмірі 51 612,45 євро була сплачена не позивачем, а іншою особою - поручителем за кредитом, який не є стороною справи.
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач особисто сплатив заборгованість за солідарним зобов`язанням сторін у розмірі 143 662,26 євро, а тому набув право регресної вимоги до відповідачки на суму 71 832,13 євро. В свою чергу відповідачка здійснила погашення солідарної заборгованості сторін на суму 3000,52 євро, з яких 1 500,26 євро - за позивачем. А тому, враховуючи положення статті 601 ЦК України, обґрунтованими є вимоги позивача до відповідачки на загальну суму 70 330,87 євро. 
		Враховуючи вказану суму заборгованості, розмір нарахування 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 30 серпня 2021 року до 21 липня 2022 року складає 1 884,48 євро. 
		Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позовних вимог на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Зважаючи на висновки суду про обґрунтованість лише частини позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 35 975 грн (50 000 ? 71, 95%). В свою чергу сплачений позивачем судовий збір в суді першої інстанції піддягає відшкодуванню йому у розмірі 8 166,33 грн.
		Сплачений відповідачкою судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає відшкодуванню їй у розмірі 4 775,51 грн (17 025 грн. ? 28,05 %).
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		12 квітня 2024 року  ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16-ц,  від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц, від 08 квітня 2020 у справі            № 361/7130/15-ц, від 01 листопада 2018 року у справі № 205/9626/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована таким. 
		Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що вартість кредитів на придбання квартир складала 43 000 дол. США, а садових будинків - 61 000 дол. США. Решту коштів позивач витратив на погашення попередньо отриманих кредитів та відсотків, нарахованих на такі кредити, тобто близько 100 000 євро, отриманих за останнім (дев`ятим) кредитним договором.
		Відповідачка звертала увагу суду, що за період з 2002 року до отримання останнього кредиту у 2006 році на суми кредитів не могла набігти заборгованість за відсотками в розмірі, що перевищує 100 % суми всіх кредитів.
		Боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
		Крім того, при поділі спільної сумісної власності зобов`язання між подружжям не розподіляються, а враховуються.
		Правильне вирішення справи про поділ спільного майна подружжя зумовлює встановлення всього обсягу такого майна з урахуванням боргів подружжя.
		Водночас питання боргів не було предметом розгляду під час поділу майна подружжя у справі № 2607/9126/12.
		Доводи інших учасників справи 
		У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2024 році, представник ОСОБА_1 адвокат Забродський В. В., заперечує проти доводів ОСОБА_2 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення  - без змін. Крім того, просить врахувати суму понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, яка за попереднім (орієнтовним) розрахунком становить 20 000 - 25 000 грн.
		Також у відзиві порушено питання про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Подільського районного суду міста Києва від  03 липня 2023 року, додаткового рішення цього ж суду від 24 липня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) постанови Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року.
		У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 05 лютого 2000 року до 23 липня 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 03 липня 2000 року.
		Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року у справі № 2607/9126/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя затверджено мирову угоду від 28 січня 2013 року, укладену між сторонами, за умовами якої вони домовилися визнати об`єктами спільної сумісної власності та поділити спільне нерухоме майно подружжя.
		За вказаною мировою угодою у приватну власність ОСОБА_4 переходить:
		- однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 37,00 кв. м, в тому числі житловою площею 19,50 кв. м, яка придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко Н. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 781; 
		- однокімнатна квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 35,30 кв. м, у тому числі житловою площею 14,90 кв. м. та підсобних приміщень, яка придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Л. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 4487; 
		- 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 , що вцілому складається з двох жилих кімнат, загальною площею 39,70 кв. м, у тому числі жилою площею 22,60 кв. м. При цьому, 1/2 частина квартири належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 квітня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетніковою С. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1062 та договору купівлі-продажу квартири від 08 серпня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабач О. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2986.
		У приватну власність ОСОБА_1 переходить:
		- садовий будинок АДРЕСА_4 масиву «Вишеньки», вул. Вишнева, 8. Право власності на майно було зареєстроване за ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 2027 від 08 лютого 2008 року, виданим Гнідинською сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі рішення виконкому №143 від 28 серпня 2007 року; 
		- земельна ділянка загальною площею 0,0500 га з цільовим призначенням - для садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, садове товариство «Каштан», кадастровий номер 3220882600:04:001:0026, право власності на яку належало ОСОБА_4 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, серія КВ№089707, від 16 грудня 2003 року, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 листопада 2003 року ВАР №674336, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі під № 654; 
		- садовий будинок АДРЕСА_5 товариство «Каштан» садівничого масиву «Вишеньки», вул. Вишнева, 8. Будинок був придбаний на ім`я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Кузьміченком  А.  П., зареєстрованого в реєстрі за № 1187, а також зареєстрованого в Гнідинській сільській раді Бориспільського району Київськогої області 23 березня 2004 року за №19; 
		- земельна ділянка, загальною площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, садове товариство «Каштан» садівничого масиву «Вишеньки», кадастровий номер 3220882600:04:001:0189, право власності на яку належало ОСОБА_4 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, серія КВ № 112744, від 25 травня 2004 року, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 березня 2004 року ВВВ № 952417, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі за № 1006; 
		- земельна ділянка, загальною площею 0,0657 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , кадастровий номер 8000000000:90:831:0004, право власності на яку оформлено за ОСОБА_1 та підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ № 989187, від 01 квітня 2008 року, виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 грудня 2007 року № 11821 (ВКВ № 955202), зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі за № 10-7-07782. 
		Під час перебування у шлюбі та спільного проживання з ОСОБА_3 . ОСОБА_1 уклав наступні кредитні договори: 
		- 20 листопада 2002 року з компанією «Alfred C.Toepfer International» (далі - кредитний договір № 1) на суму 30 000 дол. США; 
		- 31 жовтня 2003 року з АБ «ІНГ Банк Україна» (далі - кредитний договір № 2) на суму 41 000 дол. США; 
		- 17 березня 2004 року з АКБ «Укрсоцбанк» (далі - кредитний договір № 3) на суму 20 000 дол. США; 
		- 02 квітня 2004 року з АКБ «Укрсоцбанк» (далі - кредитний договір № 4) на суму 13 000 дол. США; 
		- 19 грудня 2005 року з АБ «ІНГ Банк Україна» (далі - кредитний договір № 5) на суму 41 000 дол. США; 
		- 07 квітня 2006 року з АБ «ІНГ Банк Україна» (далі - кредитний договір № 6) на суму 60 000 дол. США; 
		- 09 червня 2006 року з АКБ «Укрсоцбанк» (далі - кредитний договір № 7) на суму 56 000 дол. США; 
		- 09 червня 2006 року з АКБ «Укрсоцбанк» (далі - кредитний договір № 8) на суму 44 000 євро; 
		- 21 грудня 2006 року з АБ «ІНГ Банк Україна» (далі - кредитний договір № 9) на суму 200 000 євро.
		Згідно з умовами кредитного договору № 1 ОСОБА_1 отримав кошти на придбання квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_2 . Заборгованість за вказаним кредитним договором погашалася протягом 2002-2003 років. Остання сума платежу внесена 31 жовтня 2003 року за рахунок коштів, одержаних за кредитним договором № 2, укладеним у той же день.
		За рахунок коштів, отриманих за кредитним договором № 2, подружжям, крім погашення заборгованості за кредитним договором № 1, було придбано садовий будинок АДРЕСА_8 .
		Заборгованість за вказаним кредитним договором погашалася протягом 
		2003-2005 років. Останній платіж з метою повного погашення внесено 19 грудня 2005 року за рахунок коштів, одержаних за кредитним договором № 5.
		За умовами кредитного договору № 3 (від 17 березня 2004 року № 10-12/49) ОСОБА_1 було надано кредит на споживчі цілі. У день укладення кредитного договору № 3 за отримані кредитні кошти подружжям було придбано садовий будинок АДРЕСА_9 .
		Заборгованість за вказаним кредитним договором сплачувалася протягом 
		2004-2006 років і остаточно була погашена за рахунок укладення кредитних договорів від 09 червня 2006 року (кредитні договори № 7, 8).
		За умовами кредитного договору № 4 (від 02 квітня 2004 року № 10-12/66) кредитор надав позичальнику кредит на придбання однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_10 . В подальшому вказана квартира була продана згідно з договором купівлі-продажу від 04 серпня 2004 року.
		Заборгованість за вказаним кредитом сплачувалася протягом 2004-2006 років та погашена остаточно після укладення кредитних договорів від 09 червня 2006 року (кредитні договори № 7, 8).
		У подальшому з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 2 було укладено кредитний договір № 5, за умовами якого ОСОБА_1 отримано кредит на споживчі цілі. Платежі за цим договором здійснювалися протягом січня-березня 2006 року.
		У подальшому, у тому числі з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 5, було укладено кредитний договір від 07 квітня 2006 року (кредитний договір № 6), згідно з умовами якого надано позивачу кредит у розмірі 60 000 дол. США на споживчі цілі.
		Заборгованість за цим договором була сплачена повністю за рахунок перекредитування за договором від 21 грудня 2006 року (кредитний договір № 9).
		Також з метою погашення заборгованості за кредитними договорами № 3, 4 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 09 червня 2006 року № 10-29/2093 (кредитний договір № 7), згідно з пунктом 1.1.1 якого позичальнику надано кредит окремими частинами (траншами) зі сплатою 11 процентів річних та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості до 56 000 дол. США на споживчі цілі.
		Заборгованість за цим кредитом погашалася протягом 2006 року та була сплачена повністю 23 грудня 2006 року за рахунок перекредитування за договором від 21 грудня 2006 року (кредитний договір № 9).
		Крім того, з метою погашення заборгованості за кредитними договорами № 3, 4 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 09 червня 2006 року № 10-29/2094 (кредитний договір № 8), за умовами якого позичальнику було надано кредит окремими частинами (траншами) зі сплатою 11 процентів річних та комісій в межах максимального ліміту заборгованості до 44 000 євро на споживчі цілі.
		Встановлено, що заборгованість за цим кредитом погашалася протягом 2006 року в основному за рахунок перекредитування за договором від 21 грудня 2006 року (кредитний договір № 9).
		В подальшому з метою погашення заборгованості (перекредитування) за кредитними договором № 6, 7, 8 між АКБ «ХФБ Банк Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір від 21 грудня 2006 року (кредитний договір № 9), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 200 000 євро строком на 15 років до 21 грудня 2021 року зі сплатою відсотків, комісійних та інших платежів відповідно до умов, визначених в договорі.
		Згідно із пунктом 1.2 кредитного договору № 9 кредит надано з метою рефінансування заборгованості за кредитами, отриманими в АКБ «Укрсоцбанк» (договори про надання відновлювальної кредитної лінії від 09 червня 2006 року), та АБ «ІНГ Банк Україна» (кредитний договір від 07 квітня 2006) та ремонту власної нерухомості.
		При цьому, надання банківською установою грошових коштів за кредитним договором № 9 згідно з випискою з банківського рахунку № НОМЕР_2 було здійснено в 2006-2007 роках, а саме: 26 грудня 2006 року - 64 100 євро; 15 лютого 2007 року - 30 000 євро; 23 серпня 2007 року - 10 750 євро; 22 жовтня 2007 року - 10 000 євро; 13 листопада 2007 року - 13 600 євро; 16 листопада 2007 року - 50 000 євро; 29 листопада 2007 року - 21 550 євро, тобто до моменту розірвання шлюбу (23 липня 2009 року) та до моменту припинення шлюбних відносин у 2008 році.
		Встановлено та заперечується сторонами, що, починаючи з дати укладення кредитного договору № 9 до дати розірвання шлюбу з відповідачкою, заборгованість сплачувалась за рахунок спільних коштів подружжя. Після розірвання шлюбу подальші виплати здійснювались ОСОБА_1 .
		Останній платіж за кредитним договором № 9 у розмірі 3000,52 євро сплатила ОСОБА_5 , що визнається сторонами у справі.
		Позиція Верховного Суду
		Правове регулювання спірних відносин
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції в незміненій апеляційній судом частині, а також суд апеляційної інстанції виходили з того, що виконання  ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 21 грудня 2006 року № 246-PBD, який він уклав з АКБ «ХФБ Банк Україна» в інтересах сім`ї, породжує у нього право на регресну вимогу до відповідачки в розмірі 1/2 частки від суми виконаного ним спільного зобов`язання відповідно до статті 544 ЦК України.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.
		За змістом положень глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна  власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання  розпорядження таким майном.
		Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
		Отже, об`єктом права спільної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично  використано на задоволення потреб сім`ї.
		Водночас відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року в справі № 465/275/16-ц (провадження 61-1125св19) та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21).
		Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 245/9244/17 (провадження № 61-5729св22) дійшов висновків, що виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
		Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого з подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.
		Згідно з частиною першою статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
		Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		У справі, що переглядається, встановлено, що у період перебування в зареєстрованому шлюбі позивачем отримувались кредитні в кошти у банківських установах, які частково повертались за рахунок доходів подружжя, і частково за рахунок отримання нових кредитів, останнім з яких був кредитний договір 
		№ 246-РВО від 21 грудня 2006 року.
		Послідовність отримання кредитних коштів та їх укладення саме в інтересах сім`ї підтверджується тим, що всі перелічені вище кредитні договори укладалися позивачем протягом перебування сторін у шлюбі з метою придбання нерухомого майна, яке в подальшому за мировою угодою визнано спільною сумісною власністю подружжя, а також для послідуючого погашення залишків заборгованості за кредитами, що, з припиненням таких кредитів за рахунок укладенням нових, не спростовує цільове призначення отриманих коштів, використаних в інтересах сім`ї. 
		Заперечуючи проти позову, відповідачка не надала докази того, що всю нерухомість для потреб сім`ї придбано за рахунок їх власних коштів, які були їхнім доходом від підприємницької діяльності.
		Натомість отримання та витрачання грошових коштів за кредитним договором від 21 грудня 2006 року в інтересах сім`ї підтверджується: змістом пункту 1.2 кредитного договору, відповідно до якого кредит надано, зокрема, з метою рефінансування заборгованості за кредитами, отриманими в АКБ «Укрсоцбанк» (два договори від 09 червня 2006 року), та АБ «ІНГ Банк Україна» (кредитний договір від 07 квітня 2006 року); наявністю письмової (безумовної та безвідкличної згоди) відповідачки на укладення кредитного договору від 21 грудня 2006 року; договором поруки від 25 грудня 2006 року, укладеним між відповідачкою та АКБ «ХФБ Банк Україна», на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 21 грудня 2006 року; іпотекою спільного майна подружжя - квартир, садового будинку та двох земельних ділянок, які передані в іпотеку за письмової згоди відповідачки. 
		При цьому, заперечуючи проти позову, відповідачка водночас визнала надання згоди на укладання кредитного договору № 9 під час перебування сторін у шлюбі, а також часткове виконання 07 вересня 2018 року нею зобов`язання за цим договором у розмірі 3 000,52 євро, тобто після розірвання шлюбу.
		Саме після остаточного погашення заборгованості перед банком 07 вересня 2018 року за кредитним договором від 21 грудня 2006 року, іпотеку, у тому числі з квартир, які за мировою угодою у справі №2607/9126/12 перейшли у власність відповідачки, було припинено.
		За умов неспростування позивачкою презумпції спільності майна подружжя, зазначені обставини лише підтверджують спільність боргу колишнього подружжя.
		Отже, оцінивши надані сторонами докази, суди встановили, що кредитні кошти за за кредитним договором від 21 грудня 2006 року є об`єктом спільної сумісної власності, тому борг з їх повернення є спільним боргом подружжя.
		Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення частини грошей, які витрачені позивачем особисто після розірвання шлюбу на погашення кредиту, вимоги про що і заявлені у порядку статей 15, 16, 544 ЦК України.
		Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують.
		Те, що боргові зобов`язання повинні враховуватись лише при поділі майна подружжя, є помилковим.
		У постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Той факт, що сторони не врахували відповідних боргових зобов`язань при укладенні договору про поділ майна подружжя, не може доводити відсутність цих спільних боргових зобов`язань колишнього подружжя.
		З аналогічних підстав не підлягають врахуванню доводи заявниці на те, що зобов`язання між подружжям не розподіляються, а лише враховуються при поділі спільної сумісної власності.
		Аргументи про те, що правильне вирішення справи про поділ спільного майна подружжя зумовлює встановлення всього обсягу такого майна з урахуванням боргів подружжя, не суперечать змісту оскаржуваних судових рішень, в яких враховано як наявність у сторін майна, набутого у шлюбі та розподіленого на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, так і грошових коштів, отриманих за кредитними договорами, укладеними в інтересах сім`ї, на купівлю такого майна. 
		Те, що питання боргів не було предметом розгляду під час поділу майна подружжя у справі № 2607/9126/12, не перешкоджає окремому вирішенню у судовому порядку.
		Визначаючи розмір регресного зобов`язання відповідачки перед позивачем та змінюючи рішення суду у відповідній частині, суд апеляційної інстанції врахував загальний розмір сплачених коштів кредитної заборгованості (257 915,23 євро), особисто сплачені відповідачкою кошти за кредитом (3 000,52 євро), грошові кошти сплачені під час шлюбу за рахунок сімейного бюджету (59 640,00 євро), грошові кошти, «прощені» банком позичальнику (50 000 євро), та суму заборгованості, сплачену іншою особою - поручителем за кредитом, який не є стороною у справі (51 612,45 євро).
		Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначеного, а тому постанова суду апеляційної інстанції у цій частині відповідно до статті 400 ЦПК України не переглядається.
		Також касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з визначенням судом 3 % річних та розподілом судових витрат у справі, а тому додаткове рішення цього ж суду від 24 липня 2023 року у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції щодо стягнення 3 % річних та розподілу судових витрат на предмет законності та обґрунтованості Верховним Судом не перевіряється.
		Доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції у незміненій частині та апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). 
		У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча  пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний  аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
		Посилання касаційної скарги як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16-ц,  від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц, від 08 квітня 2020 у справі № 361/7130/15-ц, від 01 листопада 2018 року у справі № 205/9626/16-ц, є помилковими.
		У вказаних постановах наголошено на необхідності дослідження, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
		Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, щодо застосування положеньстатей 15, 16, 544 ЦК України та статей 60, 65, 69 СК України. Водночас, у справах встановлені різні фактичні обставини щодо набуття подружжям майна, правового режиму майна, повернення кредитних коштів тощо.
		У відзиві на касаційну скаргу представник позивача просив закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
		За змістом указаної норми суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Разом із цим, колегія суддів уважає, що оскільки відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, надано правову оцінку під час касаційного перегляду справи, тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що крім пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України заявник також оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Зазначене унеможливлює закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
		Колегія суддів вважає, що оскаржувана рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 24 липня 2023 року у незмінених частинах та постанова Київськогоапеляційного суду від 25 січня 2024 року ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 24 липня 2023 року у незмінених частинах та постанову Київськогоапеляційного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников   О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...