Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11897/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі - продажу.
Надіслано судом: 17.07.2024. Зареєстровано: 17.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.07.2024.
Дата набрання законної сили: 11.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 липня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/11897/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Бакуліної C. В., Мамалуя О. О.,
		за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Медичні закупівлі України" 
		на рішення Господарського суду міста Києва
		у складі судді Картавцевої Ю. В.,
		від 12 грудня 2023 року
		та постанову Північного апеляційного господарського суду 
		у складі колегії суддів: Мальченко А. О., Агрикової О. В., Козир Т. П.,
		від 17 квітня 2024 року (повний текст складений 29 квітня 2024 року)
		 
		у справі за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України",
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" (Pube Global LLC),
		про стягнення 2 096 757,60 грн,
		 
		за участю представників:
		від позивача: Мальцев С. С.
		від відповідача: Вапельник С. Д.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст позовних вимог.
		У липні 2023 року Державне підприємство "Медичні закупівлі України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" (Pube Global LLC) про стягнення штрафу у сумі 2  096  757,60 грн за договором про закупівлю № 09/580-11/2022 від 25 листопада 2022 року.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив поставку обумовленого договором товару у межах календарного року та в порушення пункту 3.6. договору не виконав зобов`язання щодо надання позивачу як замовнику у визначений договором строк забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії, з огляду на що відповідно до підпункту 8.3.2. пункту 8.3. договору зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленої (неприйнятої) продукції. 
		Господарський суд міста Києва ухвалою від 31 липня 2024 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив за зазначеною позовною заявою провадження у справі №  910/11897/23, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. 
		2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
		За результатом проведеної Державним підприємством "Медичні закупівлі України" процедури публічної закупівлі 25 листопада 2022 року між Державним підприємством «Медичні Закупівлі України» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пюбе Глобал» (Pube Global LLC) (постачальник) (разом і далі по тексту - сторони) був укладений договір про закупівлю № 09/580-11/2022 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язався поставити Замовнику фармацевтичну продукцію - Антирабічний імуноглобулін/антитоксин (кінський) 150 МО, 200 МО, 300 МО, 450 МО, 750 МО, 1  000 МО, 1  500 МО; код ДК 021:2015 - 33600000-6, визначену пунктом 1.2. договору, а Замовник зобов`язався прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим договором.
		Предметом цього договору є продукція, асортимент, ціна та кількість якої вказується в специфікації (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору (далі за текстом - продукція) (пункт 1.2. договору).
		Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору поставка продукції здійснюється відповідно до Incoterms 2020 на умовах DAP - склад замовника (на території України).
		Згідно з пунктом 2.4. договору право власності на продукцію переходить від Постачальника до Замовника після прийняття продукції в пункті призначення та підписання видаткової накладної та/або акта приймання продукції згідно з розділом 6 цього договору.
		Відповідно до пункту 3.1. договору валютою цього договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна продукції складає 10 483 788,00 грн без ПДВ. Ціна за одиницю продукції вказується у специфікації (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору.
		Розрахунок здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування Замовником коштів на поточний банківський рахунок Постачальника (пункт 3.3. договору).
		Згідно з пунктом 3.4. договору за загальним правилом оплата продукції за цим договором здійснюється на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати. Попередня оплата за цим договором здійснюється Замовником протягом 90 календарних днів з дня надання постачальником забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії та за умов дотримання Постачальником вимог, визначених пунктами 3.6. - 3.10. цього договору.
		Відповідно до пункту 3.6. договору Постачальник протягом 14 календарних днів з дати укладання цього договору зобов`язаний надати Замовнику забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії, наданої обслуговуючим банком Постачальника, вказаним у пункті 16 цього договору, при цьому сума банківської гарантії забезпечення повернення попередньої оплати повинна дорівнювати загальній ціні продукції за цим договором, визначеній у пункті 3.1 цього договору. Наданий Постачальником оригінал безвідкличної і безумовної банківської гарантії забезпечення повернення попередньої оплати повинен бути виконаний у формі автентичного повідомлення системою SWIFT та/або на паперовому носії з урахуванням примірної форми згідно з додатком 4 до договору.
		Згідно з пунктом 4.1. договору Постачальник зобов`язався здійснити поставку продукції за цим договором у строк до 28 лютого 2023 року включно. Поставка продукції здійснюється Постачальником однією або окремими партіями.
		У разі якщо Постачальником не здійснено поставку продукції у межах відповідного календарного року та при цьому не надано Замовнику за 45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року банківську гарантію забезпечення повернення попередньої оплати з метою здійснення Замовником попередньої оплати, з Постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2. цього договору, стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції (підпункт 8.3.2. пункту 8.3. договору).
		Відповідно до пункту 10.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов`язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє до 31 березня 2023 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
		За змістом підпункту 15.3.1. пункту 15.3. договору одностороння відмова, припинення зобов`язань та розірвання цього договору з боку Замовника вчиняється із письмовим повідомленням про це Постачальника і не потребує узгодження сторін у разі, зокрема порушення Постачальником умов розділів 3 - 7 цього договору та / або істотне порушення Постачальником своїх зобов`язань за цим договором.
		Замовник, керуючись пунктом 15.3.1. договору, звернувся до Постачальника з листом від 30 грудня 2022 року № 05/4629-12/2022, в якому проінформував Постачальника про розірвання договору в односторонньому порядку з наступного календарного дня після направлення цього повідомлення, з підстави порушення Постачальником пункту 3.6. договору, а саме: не надання Замовнику забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії. 
		У липні 2023 року Державне підприємство "Медичні закупівлі України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" (Pube Global LLC) про стягнення штрафу у сумі 2  096  757,60 грн за договором про закупівлю № 09/580-11/2022 від 25 листопада 2022 року, посилаючись на те, що відповідач не здійснив поставку обумовленого договором товару у межах календарного року та в порушення пункту 3.6. договору не виконав зобов`язання щодо надання позивачу як замовнику у визначений договором строк забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії, з огляду на що відповідно до підпункту 8.3.2. пункту 8.3. договору зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленої (неприйнятої) продукції. 
		3. Короткий зміст ухвалених по суті спору та оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.
		Господарський суд міста Києва рішенням від 12 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2024 року, у задоволенні позову відмовив повністю.
		Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді 20% штрафу від вартості непоставленої продукції, передбаченої підпунктом 8.3.2. пункту 8.3. договору відсутні, та виходили з того, що:
		- ненадання Постачальником Замовнику банківської гарантії у грошовому зобов`язанні Замовника за договором унеможливлює здійснення Замовником оплати продукції та є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а чинне законодавство не відносить до правових наслідків прострочення кредитора покладення на нього штрафних санкцій; такі наслідки встановлені законом для боржників;
		- підставою для застосування неустойки, визначеної підпунктом 8.3.2. пункту 8.3. договору, є одночасне існування таких умов: порушення відповідачем строку поставки продукції при ненаданні замовнику за 45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року банківської гарантії. Однак, позивач не довів обставин порушення відповідачем строку поставки продукції, що унеможливлює покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого підпунктом 8.3.2. пункту 8.3. договору, оскільки у договорі сторони погодили строк поставки продукції до 28 лютого 2023 року, а доводи позивача про те, що поставка продукції мала відбутися до кінця 2022 року суперечать умовам договору, позивач не надав доказів погодження сторонами строку поставки продукції до 31 грудня 2022 року та необхідності виконання відповідачем обов`язку з поставки продукції до цієї дати, договір був розірваний 31 грудня 2023 року в односторонньому порядку Замовником, з огляду на що з цієї дати зобов`язання сторін за договором припинилися і станом на цю дату погоджений сторонами в договорі строк поставки продукції не настав.
		4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
		У касаційній скарзі позивач - Державне підприємство "Медичні закупівлі України" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2024 року у справі № 910/11897/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
		Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач послався на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:
		- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 509, 510, 610, 612, 613 Цивільного кодексу України та дійшли помилкового висновку про те, що постачальник є кредитором у зобов`язанні надати замовнику банківську гарантію та є боржником у зобов`язанні поставити продукцію. При цьому скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах щодо зазначеного питання;
		- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 у справі № 908/1501/18;
		- неправильно застосували статтю 2 Бюджетного кодексу України та здійснили неправильне тлумачення пунктів 1.4., 3.4., підпункту 15.3.1. пункту 15.3. договору, не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 квітня 2024 року у справі № 924/710/23, від 07 листопада 2019 року у справі № 916/1345/18 щодо бюджетного періоду та про те, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє від відповідальності за порушення зобов`язання, з огляду на що дійшли помилкового висновку про можливість здійснення Замовником оплати продукції за договором у 2023 році після закінчення бюджетного періоду; 
		- не застосували статтю 629 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо тлумачення зазначеної норми права, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17;
		- не застосували пункти 3, 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права стосовно таких засад цивільного законодавства, як свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №  461/9578/15-ц, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, 
		- не застосували статті 173, 180, 183 Господарського кодексу України та положення Закону України «Про публічні закупівлі», щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду;
		- не застосували статті 526, 538 Цивільного кодексу України, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду; 
		- не застосували статтю 200 Господарського кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладені у постановах від 14 січня 2020 року у справі № 910/1134/19, від 21 лютого 2020 року у справі № 910/4460/19, від 10 листопада 2022 року у справі №  910/11504/21, про те, що стаття 200 Господарського кодексу України є спеціальною нормою, що підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин у цій справі. 
		6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням та дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, зводяться до встановлення обставин справи та оцінки доказів, що не є повноваженнями суду касаційної інстанції. Також відповідач зазначає про те, що висновки Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи.
		Також відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить здійснити розподіл його витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції та присудити на його користь судові витрати понесенні на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
		Позиція Верховного Суду
		7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
		Верховний Суд, обговоривши доводи сторін у справі, викладені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши правильність застосування та дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Як встановили суди попередніх інстанцій, між сторонами у справі за результатом проведення позивачем процедури закупівлі був укладений договір про закупівлю № 09/580-11/2022 від 25 листопада 2022 року, який за своєю правовою природою є договором поставки. 
		Відповідно до частин першої та шостої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
		Згідно з частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. 
		До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Відповідно частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.
		Суди попередніх інстанцій, проаналізувавши умови укладеного між сторонами у справі договору, встановили, що за умовами цього договору у відповідача як Постачальника виникли зобов`язання, зокрема (1) з поставки позивачу як Замовнику обумовленої договором продукції у встановлений договором строк (пункти 1.2., 4.1. договору) та (2) з надання Замовнику протягом 14 календарних днів з дати укладення цього договору забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії, наданої обслуговуючим банком Постачальника (пункт 3.6. договору). 
		Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відповідно до частин першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
		Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
		Як встановили суди попередніх інстанцій у розділі 8 договору сторони встановили відповідальність сторін за порушення договору. 
		У пункті 8.2. договору сторони встановили відповідальність Постачальника у вигляді пені за порушення строку поставки, непередачі (несвоєчасної передачі, повернення з підстав, встановлених цим договором) продукції та передбачили додаткову відповідальність Постачальника у вигляді штрафу за порушення строку поставки продукції понад 30 календарних днів.
		У підпункті 8.3.2. пункту 8.3. договору сторони погодили, що у разі, якщо Постачальником не здійснено поставку продукції у межах відповідного календарного року та при цьому не надано замовнику за 45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року Банківську гарантію забезпечення повернення попередньої оплати з метою здійснення замовником попередньої оплати, з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2. цього договору, стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції.
		Здійснивши аналіз підпункту 8.3.2. пункту 8.3. договору, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що зазначена умова договору містить посилання на положення пункту 8.2. договору, що стосуються відповідальності Постачальника за порушення строку поставки, непередачі продукції, та з огляду на її зміст встановлює відповідальність саме за порушення Постачальником зобов`язання з поставки продукції. Підпункт 8.3.2. пункту 8.3. договору встановлює додаткову відповідальність постачальника за невиконання основного зобов`язання з поставки товару, передумовою застосування якої є доведення наявності факту порушення зобов`язання. При цьому, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що підставою для застосування додаткової відповідальності у вигляді штрафу, передбаченої підпунктом 8.3.2. пункту 8.3. договору, є одночасне існування таких умов: 1) порушення Постачальником строку поставки продукції; 2) не надання Постачальником Замовнику за 45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року Банківської гарантії.
		Дослідивши наявність у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами у справі, існування першої зазначеної умови для застосування відповідальності, передбаченої підпунктом 8.3.2. пункту 8.3. договору, суди попередніх інстанцій встановили відсутність в матеріалах справи доказів порушення відповідачем, як постачальником, зобов`язання з поставки передбаченої договором продукції у встановлений договором строк.
		При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що умови поставки продукції сторони визначили у розділі 4 договору. За умовами пункту 4.1. договору Постачальник зобов`язався здійснити поставку продукції за цим договором у строк до 28 лютого 2023 року включно. Поставка продукції здійснюється постачальником однією або окремими партіями.
		Водночас у пункті 4.5. договору сторони погодили, що у випадку, коли поставка здійснюється на умовах попередньої оплати, постачальник зобов`язаний здійснити поставку продукції у строк, узгоджений сторонами у договорі, або зазначений у заявці на поставку продукції, та у межах строку, передбаченого чинним на момент здійснення попередньої оплати законодавством, що регулює порядок здійснення попередньої оплати та з урахуванням п. 4.1. - 4.4. договору.
		Однак, докази внесення сторонами змін до пункту 4.1. договору щодо строку поставки продукції, погодження сторонами іншого строку поставки продукції, докази направлення позивачем відповідачу заявки на поставку продукції в порядку пункту 4.5. договору з визначенням іншого строку поставки, ніж той, що був визначений у пункті 4.1. договору, зокрема до 31 грудня 2022 року, в матеріалах справи відсутні.  
		Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано відхили доводи позивача про те, що поставка продукції за договором мала відбутись у строк до кінця 2022 року, як такі, що суперечать умовам договору та наявним у матеріалах справи доказам. 
		У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 2 Бюджетного кодексу України, здійснили неправильне тлумачення пунктів 1.4., 3.4., підпункту 15.3.1. пункту 15.3. договору, не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 квітня 2024 року у справі № 924/710/23, від 07 листопада 2019 року у справі № 916/1345/18 щодо бюджетного періоду та про те, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє від відповідальності за порушення зобов`язання, з огляду на що дійшли помилкового висновку про можливість здійснення Замовником оплати продукції за договором у 2023 році після закінчення бюджетного періоду.
		Верховний Суд не бере до уваги ці твердження скаржника з огляду на таке. 
		Відповідно до пункту 2 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення здійснення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 298 від 17 березня 2011 року, одержувачем бюджетних коштів є державне підприємство "Медичні закупівлі України", що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України і одержує кошти на виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров`я в частині доведеного до нього переліку напрямів профілактики, діагностики та лікування протягом відповідного бюджетного періоду. 
		Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, матеріали справи не місять доказів того, що бюджетна програма КПКВК 2301400 «Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру», на виконання якої між сторонами у цій справі був укладений договір про закупівлю № 09/580-11/2022 від 25 листопада 2022 року, схвалена лише на 2022 рік. Матеріали справи також не містять доказів закріплення (виділення у бюджеті) коштів під фінансування договору саме у 2022 році, як і відсутність фінансування згаданої програми у 2023 році та неможливість здійснення попередньої оплати у 2023 році.
		Крім того, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши умови договору, правильно зазначив про те, що за умовами договору обов`язки сторін щодо надання банківської гарантії, а також здійснення попередньої оплати розраховуються днями: 14 днів та 90 днів відповідно. Умови договору передбачають строк поставки продукції до 28 лютого 2023 року та не містять застереження, що цей обов`язок має бути виконаний Постачальником до кінця 2022 року. Крім того, встановлений договором 90-денний строк внесення Замовником попередньої оплати (як з дати проведення аукціону, так і з дати укладення договору) спливає у 2023 році.
		Встановивши ці обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано та правильно відхилив посилання позивача на Бюджетний кодекс України та на можливість внесення попередньої оплати лише у 2022 році.
		Верховний Суд не бере до уваги доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про неправильне тлумачення судами попередніх інстанцій пунктів 1.4., 3.4., підпункту 15.3.1. пункту 15.3. договору, про неможливість здійснення Замовником оплати продукції за договором у 2023 році після закінчення бюджетного періоду, оскільки зазначеним доводам позивача суди надали належну правову оцінку, зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
		Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 квітня 2024 року у справі №  924/710/23, від 07 листопада 2019 року у справі № 916/1345/18 щодо застосування статті 2 Бюджетного кодексу України стосовно визначення тривалості бюджетного періоду, оскільки такі висновки у зазначених постановах Верховного Суду відсутні. При цьому, посилання скаржника на висновок Верховного Суду про те, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє від відповідальності за порушення зобов`язання, не спростовує правильний висновок судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/11897/23 щодо відсутності в умовах договору застережень про необхідність здійснення Постачальником поставки продукції до кінця 2022 року, а навпаки підтверджує висновки судів, зроблені за результатом аналізу умов укладеного між сторонами у справі договору, про можливість виконання договору у 2023 році.
		З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09 квітня 2024 року у справі № 924/710/23, від 07 листопада 2019 року у справі №  916/1345/18. 
		Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що укладений між сторонами договір про закупівлю № 09/580-11/2022 від 25 листопада 2022 року був розірваний 31 грудня 2022 року в односторонньому порядку позивачем як Замовником, що сторонами не заперечується.
		Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що 31 грудня 2022 року внаслідок розірвання договору з дати такого розірвання зобов`язання сторін за договором припинилися.
		Встановивши ці обставини, а саме: погодження сторонами у зазначеному договорі строку поставки продукції до 28 лютого 2023 року та розірвання цього договору 31 грудня 2022 року, суди попередніх інстанцій, керуючись статтею 530 Цивільного кодексу України, дійшли правильного висновку про те, що станом на 31 грудня 2022 року - дату розірвання договору встановлений у ньому строк виконання відповідачем як постачальником зобов`язання з поставки продукції, не настав, а з 31 грудня 2022 року внаслідок розірвання договору зобов`язання сторін, у тому числі зобов`язання Постачальника поставити продукцію за договором, припинилися.
		З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин порушення відповідачем строку поставки продукції, що унеможливлює покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого підпунктом 8.3.2. пункту 8.3. договору, у підвищеному розмірі та вважає, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
		Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 509, 510, 610, 612, 613 Цивільного кодексу України не спростовують зазначені правильні висновки судів попередніх інстанцій та до уваги Верховним Судом не беруться. 
		Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №  904/4156/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 у справі № 908/1501/18, з огляду на таке.
		У справах № 904/4156/18 та № 908/1501/18 спірні правовідносини також, як і у цій, справі мали договірний характер, однак стосувалися стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, нарахованих продавцем / постачальником покупцю за порушення покупцем строків оплати, тобто стосувалися порушення грошового зобов`язання. Спірні правовідносини у справах №  904/4156/18 та №  908/1501/18 не стосувалися застосування відповідальності продавця / постачальника за порушення негрошового зобов`язання, зокрема не стосувалися порушення продавцем / постачальником зобов`язання з поставки товару у визначений договором строк. Обставини щодо передбаченого договором обов`язку продавця / постачальника надати покупцю банківську гарантію та обставини порушення продавцем / постачальником цього обов`язку у справі №  904/4156/18 були відсутні. 
		Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 у справі № 908/1501/18, були сформовані у зазначених справах за інших фактичних обставин, ніж ті, що склалися у цій справі № 910/11897/23. Наведене не дає підстави вважати правовідносини у справах №  904/4156/18 та №  908/1501/18 подібними правовідносинам у цій справі № 910/11897/23, що виключає можливість та необхідність врахування при вирішенні справи №  910/11897/23 зазначених висновків Верховного Суду.
		У справі № 355/385/17, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в якій (постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року), послався скаржник, спірні правовідносини виникли між сторонами договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття). З позовом до суду звернувся страхувальник до страховика з вимогами про зобов`язання вчинити певні дії, а саме: визнати подію звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників страховим випадком, та визнати право на відшкодування за цим договором, стягнути суму страхового відшкодування та моральну шкоду. Отже, спірні правовідносини у справі №  355/385/17 не мали характеру правовідносин купівлі-продажу або поставки. Вимога про стягнення штрафних санкцій за порушення негрошового зобов`язання не була предметом спору у справі № 355/385/17. Сторонами у справі № 355/385/17 були страхувальник та страховик, натомість у цій справі № 910/11897/23 сторонами у справі є замовник та постачальник. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справах № 355/385/17 та №  910/11897/23 за усіма критеріями: змістовним, об`єктивним та суб`єктивним.
		Крім того, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №  355/385/17 викладений лише загальний висновок щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору. Однак, Верховний Суд зазначає про те, що цей загальний висновок щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України, зроблений у неподібних до цієї справи № 910/11897/23 правовідносинах, не підтверджує наявності у постачальника за договором поставки обов`язку здійснити поставку товару раніше строку, визначеного договором. 
		Як вбачається скаржник також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №  461/9578/15-ц, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, щодо застосування статті 3 Цивільного кодексу України, та зазначає про те, що поведінка Постачальника (відповідача) щодо невиконання умов, закріплених у пункті 3.6. договору, та не надання Замовнику (позивачу) банківської гарантії не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у статті 3 Цивільного кодексу України. 
		Щодо цих доводів скаржника Верховний Суд зазначає про те, що положення, закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України, щодо загальних засад цивільного законодавства, як і висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, є загальними для застосування до будь-яких правовідносин, з огляду на що суд касаційної інстанції не надає оцінку подібності правовідносин у справах № 461/9578/15-ц, № 910/16579/20, № 180/1735/16-ц та № 390/34/17, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в яких послався скаржник. Разом з цим Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що поведінка Постачальника (відповідача) не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у статті 3 Цивільного кодексу України, оскільки такі доводи не спростовують правильні висновки судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі обставина невиконання відповідачем умови пункту 3.6. договору не є підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого підпунктом 8.3.2. пункту 8.3. договору, зазначена обставина є підставою для стягнення з відповідача штрафу в порядку цієї умови договору лише у разі доведення обставини порушення відповідачем строку поставки продукції, яку позивач не довів, що унеможливлює стягнення з відповідача штрафу в порядку підпункту 8.3.2. пункту 8.3. договору.
		У касаційній скарзі позивач також посилається на не застосування судами попередніх інстанцій статті 200 Господарського кодексу України, на не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права про те, що стаття 200 Господарського кодексу України є спеціальною нормою, що підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, викладених у постановах від 14 січня 2020 року у справі №  910/1134/19, від 21 лютого 2020 року у справі № 910/4460/19, від 10 листопада 2022 року у справі № 910/11504/21.
		Здійснивши аналіз подібності правовідносин у зазначених справах, Верховний Суд встановив, що предметом спору у справах № 910/1134/19, № 910/4460/19 та № 910/11504/21 були вимоги про зобов`язання виконати вимогу про сплату коштів за гарантією, стягнення суми забезпечення виконання договору за банківською гарантією. Натомість у цій справі такі вимоги позивачем не заявлялися. Вимога про стягнення штрафних санкцій за порушення негрошового зобов`язання не була предметом спору у зазначених справах. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах правовідносинам у цій справі № 910/11897/23, що розглядається. Як вбачається висновки Верховного Суду щодо застосування статті 200 Господарського кодексу України, як спеціальної норми, були сформовані у правовідносинах, що стосуються стягнення за банківською гарантією, та стосувалися застосування цієї норми саме у цих правовідносинах. Наведене унеможливлює необхідність застосування зазначених висновків Верховного Суду до інших правовідносин. Підстави для застосування цих висновків Верховного Суду до правовідносин, що стосуються стягнення штрафних санкцій за порушення негрошового зобов`язання, відсутні.
		З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.
		Крім того, позивач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування: статей 173, 180, 183 Господарського кодексу України та положень Закону України «Про публічні закупівлі», а також статей 526, 538 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Зі змісту вказаної норми процесуального права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19).
		У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
		Як вбачається, позивач у касаційній скарзі наводить лише перелік та цитування положень статей 173, 180, 183 Господарського кодексу України, положень Закону України «Про публічні закупівлі» та статей 526, 538 Цивільного кодексу України, щодо яких на його думку відсутній висновок Верховного Суду, проте, не зазначає, яким чином, на його думку, положення цих правових норм мають бути застосовані у спірних правовідносинах, щодо якого саме спірного питання при застосуванні цих норм права відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Наведене виключає можливість здійснення формування Верховним Судом висновків щодо застосування зазначених норм права та свідчить про необґрунтованість визначеної позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що незастосування судами попередніх інстанцій положень статей 173, 180, 183 Господарського кодексу України та положень Закону України «Про публічні закупівлі», а також статей 526, 538 Цивільного кодексу України не призвело до ухвалення неправильного по суті спору рішення, а доводи касаційної скарги за своїм змістом фактично зводиться до незгоди зі встановленими судами обставинами справи та незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою цих обставин та наявних у справі доказів.
		8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. 
		Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій у повному обсязі з`ясували обставини, на які сторони послалися як на підставу своїх вимог та заперечень, правильно з дотриманням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.
		Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2024 року у справі № 910/11897/23.
		9. Судові витрати.
		Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Медичні закупівлі України" залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2024 року у справі № 910/11897/23 залишити без змін.
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          О. Баранець
		 
		Судді                                                                                                    С. Бакуліна 
		 
		          О. Мамалуй

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...