Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/9968/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; арешт майна.
Надіслано для оприлюднення: 19.07.2024. Зареєстровано: 22.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.07.2024.
Дата набрання законної сили: 24.07.2024
Номер судового провадження: 1-кс/755/2134/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023011000000238

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №:755/9968/24
		Провадження №: 1-кс/755/2134/24
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"18" липня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: 
		слідчого судді          ОСОБА_1 ,
		секретаря                  ОСОБА_2 ,
		розглянувши клопотання слідчого Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023011000000238 від 19.10.2023 року, про арешт майна,
		за участю:
		слідчого                  ОСОБА_3 ,
		захисника                 ОСОБА_4 ,
		в с т а н о в и в:
		 
		До Дніпровського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023011000000238 від 19.10.2023 року, про арешт майна. 
		Клопотання погоджене з прокурором прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_5 .
		Як зазначено у клопотанні, ОСОБА_6 , будучи громадянином України, фактично проживаючи на території міста Севастополя Автономної Республіки Крим, у невстановлений час, але не пізніше 10.01.2023 року, маючи умисел, направлений на добровільне зайняття посад, пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, добровільно зайняв посаду в незаконно створеному окупаційною владою т.зв. «уряді міста Севастополя».
		Починаючи з 2015 року ОСОБА_6 добровільно обіймав посади в незаконно утворених рф органах влади на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Зокрема, ОСОБА_6 з 10.01.2023 року розпорядженням №07-РГ/К т.зв. «губернатора города Севастополя» ОСОБА_7 займав посаду т.зв. «и.о. директора Департамента транспорта и развития дорожно-транспортной инфраструктуры города Севастополя».
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 на підставі добровільно поданої ним у 2023 році, але не пізніше 02.10.2023 року (більш точна дата у ході досудового розслідування не встановлена) заяви, перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , був призначений на посаду т.зв. «директора Департамента транспорта и развития дорожно-транспортной инфраструктуры города Севастополя», у незаконно утворених рф на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим органах влади, в тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, чим виконав всі необхідні дії, направленні на доведення свого злочинного умислу до кінця.
		На даний час ОСОБА_6 продовжує здійснення своєї протиправної діяльності, шляхом виконання організаційно-розпорядчих функцій у вказаному незаконному органі влади. 
		Як службова особа незаконно-створеного органу державної влади, ОСОБА_6 виконує рішення щодо організації роботи т.зв. «Департамента транспорта и развития дорожно-транспортной инфраструктуры города Севастополя», шляхом здійснення керівництва виконавчим органом на засадах єдиноначальності, внаслідок чого він несе персональну відповідальність за досягнення цілей, виконання завдань і здійснення функцій вказаного органу; підписує від імені виконавчого органу накази, розпорядження, договори, угоди, контракти та інші документи; виконавчого органу, виконує функцію представника наймача щодо осіб, які вступають на державну цивільну службу міста Севастополя до виконавчого органу, а так само щодо державних цивільних службовців міста Севастополя; забезпечує ефективне використання і збереження майна міста Севастополя; виконує інші покладені на нього функції.
		Вказане свідчить, що до повноважень ОСОБА_6 належить виконання організаційно-розпорядчих та господарсько-адміністративних функцій.
		З огляду на зазначене, ОСОБА_6 , зайнявши посаду т.зв. «директора Департамента транспорта и развития дорожно-транспортной инфраструктуры города Севастополя», за адресою АДРЕСА_1 , будучи службовою особою, має відповідні повноваження щодо визначення напрямку поточної діяльності незаконно створеного рф органу влади на ТОТ України Автономної Республіки Крим та можливість здійснювати вплив на процес прийняття необхідних для цього рішень та контролювати процес їх виконання, як одноособово, так і за участю підпорядкованих осіб/підрозділів. 
		23.01.2024 року ОСОБА_6 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		На виконання вимог ст. 135 КПК України, 25.01.2024 року повідомлення про підозру ОСОБА_6 та повістки про його виклик на 30.01.2024 року, 31.01.2024 року, 01.02.2024 року опубліковано в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр», випуск № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. 
		Проте, ОСОБА_6 за вказаними повістками не прибув, причин неприбуття та жодних заяв чи клопотань про перенесення часу проведення процесуальних дій до органу досудового розслідування не надав. У зв`язку із викладеним у органу досудового розслідування існують вагомі підстави вважати, що ОСОБА_6 переховується від органу досудового розслідування та суду. 
		У зв`язку з тим, що підозрюваний переховується від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме, 05.02.2024 року ОСОБА_6 оголошено у розшук. 
		Згідно наявної інформації, підозрюваний ОСОБА_6 постійно проживає на тимчасово окупованій території АР Крим, державний кордон і адміністративну межу з тимчасово окупованою територією України АР Крим не перетинав. 
		Між тим, санкція ч. 5 ст. 111-1 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_6 , передбачає можливість конфіскації майна, як виду покарання. 
		Згідно інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у громадянина України ОСОБА_6 на праві приватної власності перебуває об`єкт нерухомості - земельна ділянка, площею 0.1196 (га), розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Кадастровий номер 0120455600:08:001:0252. 
		Отже, на думку органу досудового розслідування, накладення арешту на вказане майно надасть змогу зберегти майно, унеможливить його подальше приховання, відчуження, та забезпечити конфіскацію майна як виду покарання. 
		Слідчий у судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити, накласти арешт на вказане майно, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування.
		Захисник заперечував щодо задоволення клопотання. 
		Власник майна підозрюваний ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився, про розгляд клопотання повідомлявся належним чином у встановлений законом спосіб, за таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду вказаного клопотання без участі власника майна. 
		Вислухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
		Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
		Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
		Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів, 2) спеціальної конфіскації, 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
		Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально - правового характеру у виді конфіскації майна. 
		Відповідно до ч. 3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
		При цьому, ч. 10 ст. 170 КПК України, зазначає, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
		Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
		Речовими доказами згідно ч. 1 ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст .9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
		Також, у ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).
		На підставі викладеного, з урахуванням мотивів клопотання слідчого про арешт майна та доданих до клопотання документів, слідчий суддя приходить до висновку, що слідчим доведено наявність достатніх підстав вважати, що мав місце факт вчинення кримінального правопорушення, та про необхідність накладення арешту на майно на підставі ч. 5 ст. 170 КПК України, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права, а також з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, слідчий суддя вважає необхідним накласти арешт на вказане майно, шляхом заборони розпорядження.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 110, 131, 170-175, 309 КПК України, -
		 
		у х в а л и в:
		 
		Клопотання слідчого Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 задовольнити.
		Накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_6 , а саме на земельну ділянку, площею 0.1196 (га), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0120455600:08:001:0252, із забороною розпорядження вказаним майном.
		Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.
		 
		Слідчий суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...