Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/5306/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2024.
Дата набрання законної сили: 18.07.2024
Номер судового провадження: 51-3498км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015030000000068

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		18 липня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/5306/16-к
		провадження № 51-3498км19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		головуюча                                       ОСОБА_1 ,
		судді                                                 ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 ,
		 
		секретар судового засідання               ОСОБА_4 ,
		 
		учасники  судового провадження:
		прокурор                                                     ОСОБА_5 ,
		виправдана                                                 ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		захисники                                                   ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 
		(у режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій,на ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 березня 2024 року в  кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015030000000068, стосовно 
		 
		ОСОБА_10 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с. Боремель Демидівського району Рівненської області,          та
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася в с. Чаруків Луцького району Волинської області, проживає в АДРЕСА_1 ,
		виправданих за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України),на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПКУкраїни)у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		 
		І. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. 
		Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що апеляційний розгляд мав формальний характер, суд апеляційної інстанції всупереч приписам статей 419, 439 КПК України не надав належної оцінки апеляційним вимогам прокурора, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційну скаргу без задоволення. Також апеляційний суд не виконав вказівки, викладені в попередній постанові Суду.
		Зазначає, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів прокурора про безпідставність визнання судом недоведеною наявності в діях ОСОБА_10 та ОСОБА_6 складових частин об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України; не спростував доводів прокурора щодо того, що саме ОСОБА_6 за попередньою змовою з іншим працівником податкового органу - ОСОБА_10 вимагала та одержувала неправомірну вигоду від фізичних осіб-підприємців за безперешкодне повернення та нестворення умов по перешкоджанню повернення бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ).
		Вважає, що в матеріалах провадження наявні достатні та допустимі докази винуватості виправданих, проте апеляційний суд погодився з неправильною оцінкою судом першої інстанції показань свідків та залишив поза увагою доводи прокурора про необґрунтоване визнання недопустимими таких доказів, як протоколи огляду місця події (службових кабінетів) та протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД).
		Стверджує, що апеляційний суд відхиливклопотання щодо повторного дослідження доказів у порядку ст. 404 КПК України стосовно  ОСОБА_10 з тих підстав, що вона померла після ухвалення виправдувального вироку, що суперечить висновкам об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
		 
		 
		ІІ. Зміст судових рішень, у тому числі оскаржуваного, і встановлені судами обставини кримінального провадження 
		За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2018 року  ОСОБА_6 таОСОБА_10  визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		Ухвалою Волинського апеляційного суду від 04 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено беззадоволення, а вирок - без зміни.
		Органом досудового розслідування  ОСОБА_10 , яка обіймала посаду заступника начальника Луцької об`єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ) Головного управління ДФС у Волинській області, та ОСОБА_11 , яка обіймала посаду заступника начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб - начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб Луцької ОДПІ, обвинувачувалися в тому, що вони, будучи службовими особами, які займають відповідальне становище, представниками органу виконавчої влади, виконуючи функції працівників правоохоронного органу, діючи умисно, за попередньою змовою  між собою, використовуючи надану їм владу та службове становище, всупереч інтересам служби, створили умови, за яких суб`єкти підприємницької діяльності за формальне проведення документальної перевірки підприємницької діяльності та безперешкодне повернення бюджетного відшкодування податку на додану вартість змушені були передавати службовим особам Луцької ОДПІ ГУ ДФС в Волинській області неправомірну вигоду, а  ОСОБА_10 та ОСОБА_6 одержували на системній основі неправомірну вигоду за викладених у вироку обставин.
		Так, в період з травня по серпень 2015 року ОСОБА_10 та ОСОБА_6 отримали в якості неправомірної вигоди: від фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 - 5650 грн, 6500 грн та 10 900 грн; від фізичної особи-підприємця ОСОБА_13 - 56 200 грн та 2000 грн. Крім того, ОСОБА_10 отримала від ОСОБА_14 неправомірну вигоду в сумі 1000 грн, 700 грн та 500 грн, від ОСОБА_15 - 50 000 грн, 25 000 грн та 45 000 грн. Також ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_16 неправомірну вигоду у виді 80 та 100 літрів дизельного пального вартістю відповідно 1128 грн та 1420грн, із урахуванням оптової вартості дизельного пального в розмірі 14, 2 грн за 1 літр.
		 
		ІІІ. Позиції учасників судового провадження
		Від захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10 надійшли заперечення на касаційну скаргу.
		У судовому засіданні прокурор підтримала подану касаційну скаргу, виправдана та захисники заперечили проти її задоволення. 
		 
		IV. Мотиви Суду
		IV.1. Вимоги закону, якими керується Суд
		Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного була застосована належна правова процедура.
		За правилами ст. 370КПК України судове рішення повинно  бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		У ч. 2 ст. 419 КПК України вказано, що при  залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		Частиною 2 ст. 439 КПК України передбачено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді.
		Разом із тим зазначені вимоги закону під час розгляду цього провадження апеляційним судом залишилися не виконаними.
		 
		IV.2. Щодо порушень вимог статей 419, 439 КПК України 
		На думку Суду, доводи прокурора, зазначені в касаційній скарзі, про те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, не дотримався вищевказаних вимог закону, не надав в ухвалі належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_10 та ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України за недоведеністю  вчинення кримінального правопорушення, є обґрунтованими. 
		З матеріалів провадження вбачається, що, не погоджуючись із виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , прокурор оскаржив його до апеляційного суду. У поданій апеляційній скарзіпрокурор зазначав, що суд першої інстанції незаконно виправдав ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , оскільки їх винуватість повністю доведена зібраними під час досудового розслідування доказами, які суд безпідставно визнав недопустимими, та просив апеляційний суд скасувати вирок через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватою за пред`явленим обвинуваченням з призначенням відповідного покарання, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_10 після дослідження всіх доказів та надання їм належної оцінки - закрити на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із її смертю, тобто з нереабілітуючих підстав.
		Прокурор наголошував, що суд необґрунтовано з формальних підстав визнав недопустимими доказами дублікати протоколів і аудіо-, відеозаписи НСРД та ухвали слідчих суддів апеляційного суду, на підставі яких проводились НСРД, і при цьому належних аналізу і оцінки їм не надав, хоча зафіксовані у цих доказах результати проведених НСРД свідчать про наявність в обвинувачених умислу на одержання неправомірної вигоди, обговорення часу, способу, місця її передачі, у тому числі в завуальованій формі, обізнаність обох обвинувачених у злочинних намірах, безпосередні факти передачі грошових коштів та іншого майна як неправомірної вигоди. Такі докази прокурор вважав належними та допустимими, оскільки дублікати протоколів виготовлені тим самим органом у той самий спосіб, як і оригінали, а саме шляхом оформлення протоколом ходу та результатів НСРД, зафіксованих на первинних матеріальних носіях секретної інформації, збережених в УСБУ у Волинській області. Щодо розсекречення ухвал слідчих суддів прокурор указував на відсутність порушень вимог закону, з урахуванням того, що кримінальне провадження було скеровано до суду в 2016 році, тобто до постановлення висновку Верховного Суду України від 16 березня 2017 року, на який послався суд у вироку. Відкриття ухвал та протоколів (дублікатів) НДРД стороні захисту відбулося в порядку ч. 11 ст. 290 КПК України в лютому 2021 року і сторона захисту мала достатньо часу (більш двох років) до ухвалення вироку для підготовки та здійснення захисту обвинувачених.  
		Також прокурор в апеляційній скарзі вказував, що суд не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_13 та не зазначив, чому, взявши до уваги показання обвинувачених, відкинув показання цих свідків. Крім того, суд допустив неповноту допиту інших свідків - ОСОБА_17 і ОСОБА_16 , які допитувалися до дослідження письмових доказів - результатів НСРД, тобто не допитувалися щодо обставин та змісту їх телефонних розмов з обвинуваченими про призначення зустрічей, обговорення сум, часу, способу та місця передачі грошових коштів та іншого майна. Прокурором заявлялись клопотання про повторний допит цих свідків, однак суд без належного обґрунтування відмовив у їх задоволенні, чим порушив право на змагальність сторін та позбавив можливості з`ясування тих обставин, які мають істотне значення для вирішення справи.
		Крім того, безпідставними прокурор вважав і доводи суду про визнання недопустимими доказами протоколів огляду місця події та висновку експерта.
		Однак апеляційний суд в ухвалі належним чином не мотивував, чому не взяв до уваги доводи апеляційної скарги прокурора. 
		Також заслуговують на увагу доводи прокурора про те, що суд першої інстанції не усунув недоліків, зазначених у попередній постанові касаційного суду.
		Так, постановою колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2020 року скасовано попередню ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, якою залишено без зміни виправдувальний вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_6 . Надалі апеляційний суд скасував і цей вирок та призначив новий  розгляд в суді першої інстанції. 
		У вищевказаній постанові ставились питання про неприпустимість автоматичного визнання доказів недопустимими внаслідок невідкриття стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України матеріалів досудового розслідування, про необґрунтованість висновків суду щодо визнання результатів оглядів місця події в кабінетах ОСОБА_10 та ОСОБА_6 недопустимими доказами, та інші.
		Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду не повною мірою виконали вказівки, викладені в постанові Касаційного кримінального суду, чим порушили вимоги ч. 2 ст. 439 КПК України. 
		 
		IV.3. Щодо протоколів огляду місця події 
		З матеріалів провадження вбачається, що, визнаючи недопустимим доказом протоколи огляду місця події - службових кабінетів ОСОБА_10 і ОСОБА_6 , апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 233 КПК України, оскільки фактично було проведено обшуки, що, на думку судів, вимагало дозволу слідчого судді, передбаченого ст. 235 КПК України, однак прокурором ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення обшуків не надано. Крім того, в ході судового розгляду встановлено, що у наданні дозволу на проведення обшуків службових кабінетів ОСОБА_10 і ОСОБА_6 слідчим суддею відмовлено.
		Разом із тим, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2023 року (справа № 648/1543/15-к, провадження № 51-4767км21), вимога отримати дозвіл на обшук, за відсутності добровільної згоди особи, стосується лише житла чи іншого володіння особи, що випливає з тлумачення статей 233, 235 КПК України.
		Зазначені норми закону захищають особу від необґрунтованого втручання державних органів у сферу її приватності, на яке особа вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Службовий кабінет сам по собі не може вважатися житлом або іншим володінням, доступ до якого визначає виключно його володілець. Службове приміщення надається для виконання службових обов`язків і доступ до нього визначається іншим регулюванням, яке ґрунтується на міркуваннях, не пов`язаних із захистом приватності осіб, яким таке службове приміщення надане.Для визначення, чи відбувається втручання у приватне життя внаслідок обшуку у службовому приміщенні, слід застосовувати критерій «розумного очікування конфіденційності». Тобто, якщо обставини справи свідчать про те, що особа має підстави розумно очікувати на приватність при використанні приміщення або будь-яких елементів приміщення, то на приміщення або           відповідну його частину поширюються гарантії від втручання у приватне життя                       (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Peev v. Bulgaria» від 26 липня 2007 року).
		Водночас Суд звертає увагу, що  ОСОБА_10 обіймала посаду заступника начальника Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, а ОСОБА_11 - посаду заступника начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб, вони були службовими особами, які займають відповідальне становище, представниками держави. Огляд проводився у службових кабінетах, які були надані для виконання їх службових обов`язків. У матеріалах провадження відсутні обставини, які б давали підстави  ОСОБА_10 і ОСОБА_6  розумно розраховувати на можливість використання кабінету для свого приватного життя та/або на збереження конфіденційності в межах службового кабінету, або вирішувати, коли і яким чином надавати до нього доступ. Таким чином, на службові кабінети  ОСОБА_10 і ОСОБА_6 не поширювалися гарантії від втручання в приватне життя, передбачені Конституцією України та вказаними нормами КПК України, і проведення в них слідчих дій не вимагало дозволу суду.
		 
		IV.4. Щодо закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 .
		Як установив апеляційний суд, обвинувачена ОСОБА_10 06 вересня 2023 року померла, про що 08 вересня цього року зроблено актовий запис №639, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
		У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для продовження апеляційного розгляду  немає, та, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, закрив кримінальне провадження у зв`язку зі смертю останньої.
		При цьому апеляційний суд послався на правовий висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року (справа № 761/33482/16-к, провадження № 51-4744кмо18), про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється це провадження, крім випадків, коли воно є необхідним для реабілітації померлого.
		Разом із тим, як вказала об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2023 року (справа № 710/466/16-к, провадження № 51-6068кмо21), вищевказаний висновок стосувався ухвалення Судом рішення у разі встановлення смерті засудженого під час касаційного провадження, тобто після того як рішення набрало законної сили, а за доводами касаційної скарги не заперечуються висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості засудженого.
		У постанові об`єднаної палати від 04 вересня 2023 року міститься правовий висновокщодо застосування статей 284, 417 КПК України, відповідно до якого після встановлення під час апеляційного розгляду факту смерті обвинуваченого, щодо якого ухвалено виправдувальний вирок, суд апеляційної інстанції зобов`язаний виконати вимоги статей 370, 404, 419 КПК України, забезпечити участь захисника, продовжити апеляційний розгляд, надати мотивовані відповіді на доводи апеляційних скарг та постановити ухвалу, передбачену одним із пунктів 1, 2, 5 або 6 ст. 407 КПК України з урахуванням вимог статей 284, 417 КПК України. 
		Проте у цьому провадженні апеляційний суд, постановивши рішення про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 , не виконав вимог статей 370, 404, 419 КПК України, не перевірив апеляційну скаргу прокурора, ухвалив рішення всупереч вимогам ст. 417 КПК України та безпідставно закрив кримінальне провадження, не надавши відповіді на доводи сторони обвинувачення, яка заперечує наявність підстав для ухвалення виправдувального вироку.
		 
		V. Висновки Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги прокурора порушив приписи статей 370, 404, 419, 439 КПКУкраїни.
		Отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило йому ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення та, як наслідок, могло потягти неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставами для скасування ухвали та призначення нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції. 
		За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, ухвала -скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові та прийняти законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки. 
		 
		Керуючись статтями  433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		 
		Касаційну скаргупрокурора задовольнити.
		Ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 березня 2024 року стосовно ОСОБА_10 та  ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                           ОСОБА_2                                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...