Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/4465/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.07.2024. Зареєстровано: 24.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2024.

Номер судового провадження: 5613/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		23 липня 2024 року м. Рівне№460/4465/24
		Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
		 ОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України,  ІНФОРМАЦІЯ_1  про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі  позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі  відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі  відповідач 2), в якому позивач просить суд: 
		визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо застосування приводу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 
		визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ); 
		визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 № 76 від 26.03.2024 року «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призовну та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ); 
		визнати протиправним та скасувати пункт 30 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2024 № 87 (по стройовій частині) щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є Свідком Єгови та з 24.03.2019 належить до Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Позивач має стійкі релігійні переконання, які унеможливлюють проходження ним військової служби. З 26.03.2024 позивач неодноразово як в усній, так і в письмовій формі повідомляв службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_5 та ВЧ НОМЕР_1 , що він належить до Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та надавав письмове підтвердження цього факту, а саме: довідку, видану Релігійним Центром Свідків Єгови в Україні (№2226 від 22.01.2024). Водночас, позивач письмово заявив, що на підставі своїх релігійних переконань відмовляється від військової служби та бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантованою статтею 35 Конституції України. Позивач зазначає, що його примусово було призвано на військову службу під час мобілізації, незважаючи на його несумісні із військовою службою релігійні переконання. Просить задовольнити позов у повному обсязі. 
		Відповідач 1 зазначив, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 . 26.03.2024 позивача було зупинено на блок пості при в`їзді м.Вараш Національною гвардією України для перевірки документів. В цей момент здійснювалися заходи оповіщення військовозобов`язаних громадян військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_5 . За результатами заходів було проведено оповіщення військовозобов`язаного ОСОБА_1 з метою подальшого проведення уточнення військово-облікових даних та визначення призначення на особливий період. Позивача направлено на проходження військово-лікарської комісії, за результатами якої позивача визнано придатним для проходження військової служби протокол №6/12 від 26.03.2024. Військовозобов`язаний позивач не надав жодних документів щодо наявності підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Відповідно до наказу начальника Вараського РТЦКСП №76 від 26.03.2024 Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації військовозобов`язаний ОСОБА_1 був призваний на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 . 
		Позивач набув статусу військовозобов`язаного згідно інформації системи «Оберіг» електронний реєстр військовозобов`язаних з 20.06.2019 року зарахований в запас згідно абзацу 5 частини 10 статті 14 Закону 2232-ХІІ у зв`язку з чим був призваний на військову службу під час мобілізації. 
		Вказує, що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 жодних заяв від позивача не надходило щодо неможливості проходження військової служби через релігійні переконання. Доказів своєчасного надання цієї інформації до ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачем не надано. 
		Також зауважує, що стосовно направлення позивача на альтернативну службу дане питання врегульовано Законом України Про альтернативну (невійськову) службу №1975-ХІІ. Для вирішення питань проходження альтернативної служби Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями можуть утворюватися відповідні допоміжні органи у справах альтернативної служби (стаття 7 Закону №1975-XII). У відповідача відсутні підстави для направлення позивача на проходження альтернативної (невійськової) служби, а тому відповідач 1 діяв виключно в межах своїх повноважень та на виконання вимог діючого законодавства. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову. 
		Відповідач 2 позов не визнав та зазначив, що у зв`язку із оголошенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 загальної мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_7 був призваний та направлений 27.03.2024 до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.03.2024 №87 ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_1 та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . 
		28.03.2024 ОСОБА_1 відмовився виконати вимоги, викладені у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2024, а 29.04.2024 ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 . 
		Зазначає, що позивачем до позову не долучено жодного доказу про те, що у період з дати оголошення мобілізації (24.02.2022) до дати призову на військову службу (27.03.2024), тобто протягом більше 2 років, позивач виявив бажання пройти альтернативну службу та відповідно особисто подавав письмову заяву до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем проживання щодо вирішення питання про направлення на альтернативну службу. Несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу є підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу. Відсутність звернення ОСОБА_1 протягом двох років до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації із заявою щодо заміни військового обов`язку на невійськовий (альтернативний) слугує підставою для твердження про відсутність протиправних дій з боку відповідачів щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. 
		Щодо покликання позивача на ту обставину, що він звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 та до військової частини НОМЕР_1 з приводу того, що він бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, відповідач вказує, що до компетенції РТЦК та СП і військових частин такі повноваження не відносяться, це є виключною компетенцією відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації. 
		Вважає, що позивача призвано на військову службу на законних підставах, то відповідно наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.03.2024 №87 видано відповідно до норм чинного законодавства та відсутні правові підстави для визнання такого наказу протиправним та скасування. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову. 
		Від представника позивача 20.05.2024 та 03.06.2024 надійшли відповіді на відзиви відповідачів, в яких зазначає, що особу, яка має несумісні з військовою службою релігійні переконання не може бути примусово, всупереч її волі, призвано на військову службу під час мобілізації. Конституційне право на свободу віросповідання та на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, під час дії військового стану не скасовано та не обмежено. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 конституційні права передбачені статтею 35 Конституції України на період дії воєнного стану не обмежено. Чинне законодавство передбачає лише два правомірних варіанта дій ІНФОРМАЦІЯ_8 , якщо він вважає підстави відмови особи від проходження військової служби під час мобілізації безґрунтовними: а) притягнення такої особи до адміністративної відповідальності або б) звернення до органів національної поліції з повідомлення про вчинення особою кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України. Жодним законом не передбачений примусовий, тобто, всупереч прямої відмови особи (незалежно від мотивів такої відмови та її правомірності), призов на військову службу, зарахування до списків особового складу та примусове відправлення до військової частини. За відсутності законних підстав для відмови така особа має бути не примусово направлена до військової частини, а притягнута до адміністративної/кримінальної відповідальності. Позивач, як Свідок Єгови, не погоджувався на проходження військової служби, через свої релігійні переконання. Втім, замість передання у відповідності до своїх повноважень до правоохоронних органів даних про вчинення позивачем, на думку відповідача 1, передбаченого ст. 336 КК України кримінального правопорушення, відповідач 1 призвав позивача проти його волі на військову службу під час мобілізації та насильно відправив до військової частини. 
		Позивач зазначає, що в порушення ст. 19 Конституції України, відповідач під час вчинення вказаних дій та видання відповідного наказу діяв не у спосіб та не у межах наданих його законом повноважень. Відсутність порядку направлення на альтернативну (невійськову) службу осіб, які мають несумісні із військовою службою релігійні переконання не позбавляє таку особу конституційного права на заміну військової служби невійськовою службою. Зазначає, що навіть в умовах воєнного стану Україна, в особі її владних органів, в тому числі ІНФОРМАЦІЯ_8 і військових частин, не можуть порушувати прав таких осіб, як позивач, котрі мають релігійні переконання несумісні із несення військової служби. Порушення такого права позивача шляхом примусової мобілізації та відправлення і утримання у військовій частині є порушенням міжнародних гарантій. Просить врахувати наведене при прийнятті рішення.
		Ухвалою суду від 02.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Ухвалою від 21.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
		Ухвалою від 22.05.2024 витребувано від сторін додаткові докази. 
		Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України. 
		Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу. 
		Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке. 
		Відповідно до довідки релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" Центр свідків Єгови від 22.01.2024 №2226 ОСОБА_1 з 24 березня 2019 є посвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Як Свідок Єгови він бере участь у проповідуванні доброї новини (а.с.137). 
		З матеріалів справи (а саме з облікової картки до військового квитка (тимчасового посвідчення)) видно, що позивача взято на військовий облік 20.06.2019 у ІНФОРМАЦІЯ_9 . Знято з військового обліку 26.03.2024, при цьому в цей же день  26.03.2024 взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_10 (як особу, яка прибула з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання (аб.3 п. 1 ч. 1 ст. 37). 26.03.2024 позивача виключено з військового обліку як такого, що призваний чи прийнятий на військову службу (п.5 ч.5 ст. 37) або альтернативну (невійськову) службу. В обліковій картці зазначено військова посада  водій перевезення автомобільним транспортом. 
		Відповідач 1 надав суду копію повістки, якою ОСОБА_1 запропоновано 26.03.2024 о 12год. 30 хв. прибути за адресою: АДРЕСА_1 для уточнення військово-облікових даних, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період. Позивач від отримання повістки відмовився, про що складено акт від 26.03.2024. 
		За результатами проходження військово-лікарської комісії позивача визнано придатним для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 26.03.2024 № 6/12 (а.с.202).
		Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №76 від 26.03.2024 Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації позивача призвано на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 (а.с.205).
		Згідно витягу із наказу Командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 27.03.2024 №87 відповідно до мобілізаційного призначення, бойового розпорядження Голови Адміністрації спеціальної служби транспорту №51 від 07.03.2022, солдата ОСОБА_1 , 1999 р.н., призваного ІНФОРМАЦІЯ_11 , вважати призначеним до Військової частини НОМЕР_3 та зарахованим у розпорядження Командира Військової частини НОМЕР_3 .
		Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо його призову на військову службу під час мобілізації та не погоджуючись із прийнятими наказом про його призов на військову службу, а також наказом щодо зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на вciх видів забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктами владних повноважень в основу своїх дій та рішень, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає таке.
		Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
		За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
		Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
		Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.
		Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Положення статті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 Свобода думки, совісті і релігії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція).
		Так, відповідно до статті 9 Конвенції, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		За приписами статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбаченістаттями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63цієї Конституції.
		Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
		Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами, та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 Про загальну мобілізацію, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.
		У відповідності до статті 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі  Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.
		За правилами частини другої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до частини першої статті 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.
		Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі  Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
		Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
		Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
		На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
		Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
		Посилаючись на те, що позивач є присвяченим охрещеним служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та як свідок Єгови бере участь у проповідуванні доброї новини, позивач зазначає, що він належить до категорії інших військовозобов`язаних або окремої категорії громадян, які на підставі абзацу 16 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та має право на заміну військової служби альтернативною.
		Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що статтею 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України Про альтернативну (невійськову) службу.
		Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України Про альтернативну (невійськову) службу від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі  Закон №1975-ХІІ).
		Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
		За правилами статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
		Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
		Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).
		Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
		Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі  Положення №2066). 
		Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
		На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
		Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба  це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.
		З матеріалів справи слідує, що позивач є військовозобов`язаний та станом на 26.03.2024 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №76 від 26.03.2024 Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації позивача призвано на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 .
		Тобто, у даному випадку, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
		Суд звертає увагу на те, що Законом №3543-ХІІ альтернативна (невійськова) служба під час воєнного стану не визначена.
		При цьому, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
		Враховуючи те, що позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку позивач не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу.
		 
		Водночас, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача щодо можливості реалізації його права на альтернативну (невійськову) службу. 
		Статтями 9-12 Закону №1975-ХІІ визначено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені устатті 2цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
		Відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов`язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.
		Заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.
		Для явки за викликом до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації громадянин звільняється від навчання, а також від роботи із збереженням середньомісячного заробітку.
		Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:
		несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;
		відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;
		неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.
		Рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.
		Позивач, не зважаючи на встановлений порядок направлення на альтернативну службу, не надав суду доказів на підтвердження того, що після взяття його на військовий облік 20.06.2019 (тобто, вже після охрещення служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, яке, згідно довідки № 2226, було 24.03.2019) звертався до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання з мотивованою письмовою заявою для вирішення питання про направлення на альтернативну службу. 
		При цьому варто зауважити, що відповідачі в даній справі не наділені повноваженнями щодо направлення громадян на альтернативну (невійськову) службу. 
		 
		Щодо покликання позивача на те, що абзацом 16 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках, а також те, що позивач, як Свідок Єгови, належить до «інших військовозобов`язаних або окремої категорії громадян», які на підставі до абз. 16 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ч.4 ст. 35 Конституції України не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає таке. 
		Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Так, згідно з п. 24 ч.1 ст. 23 цього Закону (в редакції станом на дату розгляду справи, в редакції станом на 26.03.2024  це був абз. 16 ч. 1 ст. 23), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках. 
		Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
		Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, від 11.04.2024 №520/7954/22.
		Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що він звертався до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з заявами про надання відстрочки на підставі абз. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та що йому було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. 
		 
		Щодо покликань позивача на те, що відбулося втручання в його права, гарантовані ст. 9 Конвенції, а саме втручання не було передбачене законом та не було необхідним в демократичному суспільстві, варто зазначити таке. 
		За змістом ч.1ст.1 Закону №1975-ХІІ,альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених уст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу»(далі - Закон № 2232-XII), віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий періодЗаконне передбачає.
		Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
		Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
		Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановленізакономі є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Таким чином, усупереч доводів позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
		Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).
		Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye), Дягілєв проти Росії).
		ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи. 
		Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено уст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.
		За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини, закріпленим в ст. 9 Конвенції таст. 35 Конституції Українив аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
		Відповідно до статей17,65 Конституції Українизахист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положенняосновного законудублюються вст. 1 Закону № 2232-XII- захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
		Відповідно дост. 2 Закону№ 2232-XIIвійськовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Згідно зіст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України»захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
		Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
		Поряд з зазначеним суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. №2066 затверджено Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, до яких, зокрема належать і Свідки Єгови. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 р. № 1795 затверджено Перелік видів діяльності, якими можуть займатися громадяни, що проходять альтернативну (невійськову) службу, серед яких також наявний і транспорт. 
		Військова посада позивача згідно облікової картки  водій перевезення автомобільним транспортом. 
		В контексті цього суд вважає необхідним зазначити, що призов ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби, військову посаду позивача, він міг бути задіяний у перевезенні вантажів, ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.
		 
		Щодо покликання позивача на те, що до нього неправомірно застосували привід до ІНФОРМАЦІЯ_3 , то суд зазначає таке. 
		З матеріалів справи та відзиву відповідача 1 встановлено, що 26.03.2024 позивача було зупинено на блок пості при в`їзді м.Вараш Національною гвардією України для перевірки документів. В цей момент здійснювалися заходи оповіщення військовозобов`язаних громадян військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_5 . За результатами заходів було проведено оповіщення військовозобов`язаного ОСОБА_1 з метою подальшого проведення уточнення військово-облікових даних та визначення призначення на особливий період. Позивача направлено на проходження військово-лікарської комісії, за результатами якої позивача визнано придатним для проходження військової служби протокол №6/12 від 26.03.2024.
		Стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, що діяла станом на дату вручення позивачу повістки), передбачала, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
		Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		З наведено суд робить висновок, що відповідач, вручаючи позивачу повістку, та позивач, прибувши у встановлений строк за адресою, яка була зазначена у повістці, діяли відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Водночас адміністративний суд не надає оцінку наявним в матеріалах справи копіям заяв про припинення вчинення злочину (а.с.139-140, 147-148, 162-163), про кримінальне правопорушення (а.с.144-145, 152-153, 156-157), звільнення з-під незаконного утримання (а.с.160), оскільки надання оцінки таким заявам лежить в площині Кримінального кодексу України та не належить до повноважень адміністративного суду.
		Зважаючи на встановлені судом обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач, будучи військовозобов`язаним, підлягав призову на військову службу під час мобілізації, станом на дату вручення повістки не мав відстрочки від призову на військову службу, а тому вручаючи позивачу повістку, приймаючи наказ "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" №76 від 26.06.2024, зокрема, яким військовозобов`язаного ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , суб`єкт владних повноважень діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання таких дій та наказу №76 від 26.03.2024 протиправними.
		Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 30 наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 №87 від 27.03.2024 про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає, що позивач протиправність пункту 30 наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 №87 від 27.03.2024 визначає як наслідок протиправності дій та наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 №76 від 26.03.2024 по призову позивача на військову службу на направлення його на проходження такої служби.
		Враховуючи попередній висновок суду про правомірність дій та наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 №76 від 26.03.2024, - відсутні підстави і для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 №87 від 27.03.2024 (в частині, що стосується позивача).
		За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідачами доведено правомірність оскаржуваних дій та рішень в порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення. 
		Підстави для розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України відсутні. 
		Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та наказів  відмовити повністю. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. 
		Повний текст рішення складений 23 липня 2024 року 
		Учасники справи:
		Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ) 
		Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ) Відповідач -  ІНФОРМАЦІЯ_12 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 ) 
		 
		 
		 
		 
		Суддя С.М. Дуляницька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...