Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-7772/10 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2024.
Дата набрання законної сили: 24.07.2024
Номер судового провадження: 61-5311ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		24 липня 2024 року
		м. Київ
		 
		 
		справа № 2-7772/10
		провадження № 61-5311св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Грушицького А. І.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВІК»,
		відповідач - постійно діючий третейський суд при товарній біржі «ДАЛІСА»,
		третя особа - ОСОБА_1 ,
		особа, якаподала апеляційну скаргу -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Барильської А. П., Макарова М. О., до якої включено заперечення на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року,
		 
		у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВІК» до постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА» по справі № 08/11/01 недійсним.
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		 
		Шахтарський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 06 жовтня 2010 року заяву ТОВ «ІНВІК» до постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «ДАЛІСА» у справі № 08/11/01 недійсним залишив без задоволення. 
		 
		Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнив у повному обсязі. 
		 
		Визнав ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна, придбаного за біржовим договором від 01 жовтня 2008 року № 2-Б, а саме об`єкт нерухомості: житловий будинок АДРЕСА_1 . 
		 
		Визнав за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме на об`єкт нерухомості: житловий будинок АДРЕСА_1 . 
		 
		Визнав дійсним біржовий договір від 01 жовтня 2008 року № 2-Б, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Вера», яке діяло на підставі доручення ОСОБА_2 та ОСОБА_5, з приводу продажу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_2 .
		 
		05 травня 2021 року ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
		 
		У заяві про поновлення строку вказувала про те, що їй не було відомо про рішення суду, оскільки вона не була залучена до участі у справі та не отримувала його копію. Для можливості реалізації права на апеляційне оскарження рішення вимушена була поїхати на тимчасово окуповану територію до Шахтарського міськрайонного суду Донецької області з метою отримання копій матеріалів справи. У грудні 2018 року зверталася до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області із заявою про відновлення втраченого провадження, яке відновлено було частково лише 30 березня 2021 року, а тому тільки після цього вона змогла подати апеляційну скаргу.
		 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що Шахтарський міськрайонний суд Донецької області не мав законних підстав та повноважень для розгляду питання, яке стосується нерухомого майна, що знаходиться в Подільському районі м. Києва, суд не мав розглядати питання стосовно визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 , оскільки на момент розгляду справи він не був власником житлового будинку та не втрачав документ, який засвідчує його право власності на будинок.
		 
		Звертала увагу, що біржовий договір, який було укладено на товарній біржі «ДАЛІСА» та за яким ОСОБА_1 набув у власність увесь житловий будинок, не був нотаріально посвідчений та по ньому не була здійснена державна реєстрація, що свідчить про нікчемність правочину. Крім того, суд не залучив її до участі у справі як законного власника житлового будинку. Вона не підписувала біржовий договір, гроші за ним не отримувала, наміру продажу житлового будинку не мала. Вважає, що було вчинено злочини за ознаками статей 190 та 358 КК України, внаслідок чого її було протиправно позбавлено права власності на житловий будинок на підставі підроблених документів.
		 
		Бердянський міськрайонний суд Запорізької області ухвалою від 30 березня 2021 року відновив частково втрачене судове провадження у справі № 2-7772/10 в частині наданих суду ОСОБА_2 прошитих та засвідчених матеріалів цивільної справи на 37 аркушах, які видані з архіву Шахтарського міськрайонного суду Донецької області, який знаходиться на тимчасово окупованій території та процесуальні рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року, ухвалу Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 30 березня 2011 року, ухвалу Верховного Суду України від 09 квітня 2011 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 07 жовтня 2013 року.
		 
		Донецький апеляційний суд ухвалою від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року повернув особі, яка її подала.
		 
		Верховний Суд постановою від 28 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Ухвалу Донецького апеляційного суду від 31 травня 2021 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 15 вересня 2023 року поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року, відкрив провадження за її апеляційною скаргою.
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року скасував. Зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно залишив без задоволення.
		 
		Верховний Суд постановою від 24 січня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мамася М. О. задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
		 
		Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в ухвалі від 15 вересня 2023 року, вирішуючи процесуальне питання про поновлення строку на апеляційне оскарження й поновивши його, вказав лише таке (дослівно): «Перевіривши матеріали справи та зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження судового рішення пропущено з поважних причин та його необхідно поновити».
		 
		При цьому, зазначаючи про «встановлені обставини», апеляційний суд у тексті ухвали на них не посилався. Отже, апеляційний суд належним чином не перевірив, чи наведено ОСОБА_2 поважні причини пропуску більше ніж на 11 років строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, чи наявні правові підстави для його поновлення, чи не свідчить таке поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 лютого 2024 року поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року та відкрив провадження за її апеляційною скаргою.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що питання про часткове відновлення втраченого судового провадження було вирішено лише 30 березня 2021 року, а постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року скасовано ухвалу Донецького апеляційного суду від 31 травня 2021 року якою було повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_2 , тому колегія суддів дійшла до висновку, що строк на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року може бути поновлено.
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнив частково.
		 
		Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року скасував та направив справу на розгляд до Подільського районного суду м. Києва.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Шахтарський міськрайонний суд Донецької області, розглянувши вказаний позов зробив це з порушенням правил виключної підсудності, оскільки вирішив питання про нерухоме майно, що знаходиться у Подільському районі м. Києва.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду,  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Подільського районного суду м. Києва. 
		 
		30 квітня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		На підставі ухвали Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		 
		Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 липня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ситнік О. М.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 2-647/2009, від 19 квітня 2021 року у справі № 756/7310/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 2п-3069/09 та інших.
		 
		У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції поновив строк на апеляційне оскарження через 11 років після постановлення оскаржуваного рішення без достатніх підстав та за відсутності поважних причин пропуску такого строку.
		 
		Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що в ухвалі про відкриття провадження обґрунтовуючи пропуск строку з грудня 2018 року по травень 2021 року, проігноровано дату, з котрої заявнику було відомо про існування оскаржуваного рішення та ту обставину, що з початку 2015 року по грудень 2018 року ОСОБА_2  не вчиняла жодних дій щодо відновлення матеріалів втраченого провадження та подання апеляційної скарги. Також ОСОБА_2 жодним чином не обґрунтувала неможливість звернення із заявою про відновлення втраченого провадження у 2015 році та вчинення тих же дій, які були вчинені нею у 2018-2019 роках, після першого повернення апеляційної скарги.
		 
		Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що скаржник тричі зверталася до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами на рішення суду першої інстанції, в яких наводила мотиви щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з чого випливає, що вона була ознайомлена із оскаржуваним рішенням ще до відновлення матеріалів втраченого судового провадження.
		 
		У цій справі товарна біржа і третейський суд знаходилися у м. Шахтарську Донецької області, третейська справа розглядалася також у м. Шахтарську Донецької області, тому спір про визнання недійсним рішення у вказаній третейській справі правомірно розглядався судом, розташованим за місцем знаходження товарної біржі та третейського суду.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суд встановив, що у 2009 році ОСОБА_1 подав до постійно діючого третейського суду «Факт» позовну заяву до ТОВ «ІНВІК» про визнання дій ТОВ «ІНВІК» неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 01 жовтня 2008 року на підставі біржового договору № 2-Б він придбав у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 фон Дейка об`єкт нерухомості: 2/4 житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 , житловою площею 235 кв. м. Відповідно до правил біржової торгівлі товарної біржі «ДАЛІСА», продавець та покупець не можуть особисто брати участь у біржових торгах, а тільки через брокерські контори, у зв`язку з чим ОСОБА_1 повинен був підписати з брокерською конторою ТОВ «ІНВІК» договір доручення № 2-п від 16 вересня 2008 року, відповідно до якого товариство взяло на себе зобов`язання від імені та за рахунок ОСОБА_1 придбати на біржових торгах, які проводила товарна біржа «ДАЛІСА», об`єкт нерухомості: 2/4 житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 , житловою площею 235 кв. м.
		 
		На підставі пункту 2.5 договору доручення № 2-П ТОВ «ІНВІК» взяло на себе зобов`язання нотаріально посвідчити біржовий договір № 2-Б від 01 жовтня 2008 року, підписаний між ОСОБА_1 та продавцем нерухомості, а також взяло на себе зобов`язання зареєструвати право власності на зазначений вище об`єкт нерухомості. Після цього ОСОБА_1 прибув до офісу ТОВ «ІНВІК» з проханням нотаріально посвідчити біржовий договір № 2-Б, на що йому відповіли, що цього зробити не зможуть з причин того, що продавець цього об`єкта нерухомості не передав усіх необхідних документів.
		 
		08 листопада 2008 року постійно діючий третейський суд «Факт» розглянув спір між ОСОБА_1 і брокерською конторою ТОВ «ІНВІК» про визнання права власності на об`єкт нерухомості: 2/4 зазначеного житлового будинку. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив в повному обсязі. 
		 
		Визнав ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна, придбаного за біржовим договором від 01 жовтня 2008 року № 2-Б, а саме об`єкт нерухомості: житловий будинок АДРЕСА_3 . 
		 
		Визнав за ОСОБА_1 право власності на вказане нерухоме майно.
		 
		Визнав дійсним біржовий договір від 01 жовтня 2008 року № 2-Б, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Вера», яке діяло на підставі доручення ОСОБА_2 та ОСОБА_5, з приводу продажу об`єкта нерухомості - житлового будинку АДРЕСА_2 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Згідно із статтею 114 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або його основної частини.
		 
		Аналогічні положення містяться і в статті 30 чинної редакції ЦПК України.
		 
		У постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року в справі № 303/7617/18 зазначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Частиною першою статті 181 ЦК України встановлено, що до нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно, про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України), про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України), про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України), про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним), про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо, про визнання правочину з нерухомістю недійсним, про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави, розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна, про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		 
		У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 175/2261/18 вказано, що перелік позовів, для яких установлена виключна підсудність, розширеному тлумаченню не підлягає. Правила виключної підсудності діють також у випадку пред`явлення кількох позовних вимог, пов`язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18 зазначено, що місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (зокрема, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
		 
		За договором дарування від 23 травня 2008 року, посвідченим державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори і зареєстрованим в реєстрі за № 7-817, ОСОБА_2 отримала в дар 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .
		 
		З матеріалів справи відомо, що Шахтарський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 06 жовтня 2010 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та визнав за ним право власності на цей житловий будинок з порушенням вимог частини першої статті 114 ЦПК України (у відповідній редакції), якою встановлено виключну підсудність для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
		 
		Тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил виключної підсудності, оскільки вирішив питання про нерухоме майно, що знаходиться у Подільському районі м. Києва.
		 
		Згідно із статтею 378 ЦПК України, якою визначено підстави для скасування судом апеляційної інстанції судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
		 
		Особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, тому не могла заявити про непідсудність справи.
		 
		Отже, Шахтарський міськрайонний суд Донецької області не мав законних підстав та повноважень для розгляду питання, яке стосується нерухомого майна, що знаходиться в Подільському районі м. Києва.
		 
		Таким чином, враховуючи встановлені обставини та наведені вимоги процесуального закону, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення суду першої інстанції, оскільки воно постановлено із порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
		 
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 лютого 2024 року поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року та відкрив провадження за її апеляційною скаргою.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 05 травня 2021 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. У клопотанні вказувала про те, що їй не було відомо про рішення суду оскільки вона не була залучена до участі у справі та не отримувала його копію. Для можливості реалізації права на апеляційне оскарження рішення вона вимушена була поїхати на тимчасово окуповану територію до Шахтарського міськрайонного суду Донецької області з метою отримання матеріалів справи. У грудні 2018 року звернулася до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області із заявою про відновлення втраченого провадження, яке відновлено було частково лише 30 березня 2021 року і лише після цього вона змогла подати апеляційну скаргу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України (у редакції, чинній на день звернення із апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Згідно з частиною другою статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		 
		Норма частини другої статті 354 ЦПК України встановлює процесуальний строк саме для учасника справи, а  ОСОБА_2 участі в справі в суді першої інстанції не брала, рішення суду їй не направлялося.
		 
		Апеляційний суд в ухвалі від 12 лютого 2024 року послався на статтю 55 Конституції України, згідно з якою кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань, а також застосував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		 
		Так, у своєму рішенні у справі «Скорик проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
		 
		Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
		 
		З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справа «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).
		 
		Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.
		 
		Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо безпідставного поновлення строку апеляційного оскарження.  
		 
		Доводи, що стосуються суті спору на житловий будинок, колегія суддів Верховного Суду до уваги не бере, оскільки такі доводи мають бути перевірені компетентним судом першої інстанції, а рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року апеляційний суд скасував лише з процесуальних підстав.
		 
		У зв`язку саме з цією обставиною також відхиляються доводи, що рішення суду першої інстанції мало би бути скасоване лише в частині права власності на 1/4 частину будинку (частки ОСОБА_2 ).
		 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 2-647/2009, від 19 квітня 2021 року у справі № 756/7310/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 2п-3069/09 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
		 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постановусуду апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                             А. І. Грушицький  Судді:  В. М. Ігнатенко   І. В. Литвиненко   Є. В. Петров   О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...