Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/1207/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 31.07.2024. Зареєстровано: 01.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.08.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
		веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
		________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		"29" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1207/24Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.
		при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
		розглянувши справу №916/1207/24
		За позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815)
		До відповідача: Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
		Про витребування майна 
		 
		Представники:
		Від позивача: Лісецька Н. В., ордер
		Від відповідача: Зубков А. В., самопредставництво 
		Встановив: Акціонерне товариство Українська залізниця звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про витребування майна.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.03.2024р. прийнято позовну заяву Акціонерного товариства Українська залізниця до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1207/24. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "29" квітня 2024 р. о 10:00. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 29.04.2024р. о 10:00.
		09.04.2024р. до суду відповідачем надано відзив.
		16.04.2024р. до суду позивачем було надано відповідь на відзив. 
		29.04.2024р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.05.2024р. о 12:15. 
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.04.2024р. повідомлено відповідача по справі №916/1207/24 Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про судове засідання, яке відбудеться "13" травня 2024 р. о 12:15. Встановлено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив в порядку ст.167 ГПК України до 13.05.2024р.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.05.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/1207/24. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "10" червня 2024 р. о 10:30. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 10.06.2024р. о 10:30.
		10.06.2024 р. суд оголосив перерву у судовому розгляді по суті до 29.07.2024 р. о 12:45.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.06.2024р. повідомлено відповідача по справі №916/1207/24 Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про судове засідання, яке відбудеться (у зв`язку з перебуванням судді у відпустці з 26.06.2024р. по 26.07.2024р.) "29" липня 2024 р. о 12:45. 
		Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
		Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог.
		У судовому засіданні 29.07.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 31.07.2024р.
		 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників учасників справи, суд встановив.
		 
		В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану до Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 08.03.2022р. №669 щодо вирішення питання про надання допомоги у вигляді дизельного пального для Військової частини НОМЕР_1 в кількості  8093 л; для Військової частини НОМЕР_3 в кількості  8104 л.
		Позивачем було зазначено суду, що 09.03.2022р. Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) було отримано від Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі  Позивач), а саме від виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» дизельне паливо у кількості 6782 кг (8093 л).
		За посиланням позивача, зазначені обставини підтверджуються Актом приймання-передачі матеріальних цінностей складеним 09.03.2022р. за №16, який підписано командиром Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) (надалі  Відповідач) та Виробничим підрозділом «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».
		Позивачем було пояснено суду, що на момент передачі вищезазначеного майна відповідачу останнє знаходилось у власності позивача. Позивач звертався з листами щодо вирішення питання стосовно повернення дизельного палива у кількості 6782 кг (8093 л) або оформлення актів про примусове відчуження майна: лист від 23.09.2022 №ТЧ-1-07/866 до відповідача частини 3012, лист від 24.01.2023р. №ТЧ-1-07/90 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		На лист від 24.01.2023 №ТЧ-1-07/90 ІНФОРМАЦІЯ_3 була надана відповідь листом від 03.02.2023р. №3/10/3-287, у якому зазначено, що Південне Одеське територіальне управління не заперечує щодо вилучення військовими частинами 3012 та 3014 Національної гвардії України дизельного палива.
		03.02.2023р. позивач звернувся до відповідача з листом №ТЧ-1-07/175 щодо надання наказу про вилучення майна. 
		Позивач пояснював суду, що відповідачем видано наказ від 27.02.2023 №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» відповідно до якого з метою забезпечення потреб Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) в умовах правового режиму воєнного стану наказано здійснити вилучення майна, яке перебувало на обліку у виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» та було фактично отримано військової частиною згідно акту приймання-передачі від 09.03.2022 №16, а саме дизельне паливо у кількості 6 782 кг.
		Згідно наказу від 27.02.2023 №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна», 29.06.2023р. було складено акт №307 про примусове відчуження або вилучення майна відповідно до якого Відповідачем на підставі вимог п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» здійснено вилучення на користь Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 майна  дизельне паливо в кількості 6782 кг. (далі - Майно), власником якого є виробничий підрозділ «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця». В акті зазначено: оцінку майна проведено комісією Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 за справедливою вартістю на дату вилучення. Вартість вилученого дизельного палива складає - 228708,71 грн.
		Посилаючись на ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» позивачем було зазначено суду, що в даному випадку майно позивача було вилучено всупереч встановленого Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» порядку на підставі незаконного наказу відповідача від 27.02.2023 №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна».
		Позивачем було зазначено суду, що майно позивача не могло бути предметом примусового вилучення відповідно до процедури, передбаченої Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
		Посилаючись на ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», а також зазначаючи суду, що 27.11.2018 проведено державну реєстрацію «Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця» у новій редакції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця» від 30.10.2018 № 938 (далі  Статут), у наслідок чого найменування Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінене на Акціонерне товариство «Українська залізниця», позивачем було зауважено, що Акціонерне товариство «Українська залізниця», відповідно до положень Статуту є юридичною особою приватного права, а майно, передане до статутного капіталу та майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством, є його приватною власністю.
		За посиланням позивача, вилучення майна передбачає позбавлення права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
		Позивач зазначав суду, що вилучене майно (дизельне паливо в кількості 6782 кг) не передавалося позивачу у володіння на праві господарського відання або оперативного управління, а було набуте ним під час здійснення господарської діяльності (є приватною власністю позивача) та не є індивідуально визначеним майном, тому вилучення майна є протиправним.
		Посилаючись на ч.1, 2 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», позивачем було зазначено суду, що Наказ від 27.02.2023 №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» не був погоджений відповідною державною адміністрацією.
		За посиланням позивача, відповідач, видаючи наказ про примусове вилучення у позивача Майна, діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, і тому примусове вилучення у позивача Майна за таким наказом відбулося з порушенням встановленої Законом України «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану» процедури. 
		Також було зауважено позивачем, що він не звертається до суду з вимогами щодо визнання противоправним та скасування наказу відповідача №93 від 27.02.2023 «Про примусове відчуження або вилучення майна» враховуючи практику Верховного Суду.
		Враховуючи зазначене, з огляду на незаконність примусового вилучення відповідачем у позивача майна за наказом від 27.02.2023 №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» та актом №307 про примусове відчуження або вилучення майна, а також той факт що жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем майна за рахунок позивача сторонами не вчинялось, інші підстави набуття відповідачем Майна, визначені ст. 11 ЦК України відсутні, позивач вважає, що майно, було набуте відповідачем без достатньої правової підстави.
		Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на положення ст. 1212 та ст.1213 Цивільного кодексу України та зазначав суду, що відповідно до бухгалтерської довідки позивача, станом на момент звернення з відповідним позовом до суду, вартість набутого відповідачем майна дизельного палива у кількості 6, 782 т (6782 кг) становить 317546,13 грн. Таким чином, відповідачем безпідставно набуте майно позивача, а саме дизельне паливо в кількості 6 782 кг. вартістю 317546,13 грн.
		Позовні вимоги Акціонерного товариства Українська залізниця направлено на витребування від Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) дизельного палива в кількості 6 782 кг вартістю 317546,13 грн.
		Відповідно до наданого відзиву, відповідачем було зазначено суду, що заявлених позовних вимог військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, як відповідач, не визнає в повному обсязі, заперечує та вважає заявлені позовні вимоги безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню.
		Відповідачем було зазначено суду, що до Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» звернулося ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 08.03.2022 №669 щодо вирішення питання про надання допомоги у вигляді дизельного пального для Військової частини НОМЕР_1 в кількості  8093 л. (6782 кг.). 
		Відповідачем було зазначено суду, що на лист від 24.01.2023 №ТЧ-1-07/90 ІНФОРМАЦІЯ_3 була надана відповідь від 03.02.2023 №3/10/3-287, де зазначено, що Південне Одеське територіальне управління не заперечує щодо вилучення військовими частинами 3012 та 3014 Національної гвардії України дизельного палива.
		Посилаючись на листування між сторонами, відповідачем було зазначено суду, що усі вимоги позивача були виконані в повному обсязі. Позивач погодився саме на запропоновані ним же варіанти вирішення питання урегулювання передачі на потреби військової частини НОМЕР_1 дизельного палива шляхом вилучення.
		Відповідачем було зазначено суду, що позивач не надав реєстраційних документів, щодо свого правового статусу, виду діяльності та виду власності. 
		При оформленні відповідних документів, а саме акту приймання-передачі, акту № 307 про примусове відчуження або вилучення майна, складено акт встановленої форми відповідно Постанови КМУ від 31.10.2012 року, як цього саме вимагає норма Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», де чітко зазначено, здійснено вилучення майна, а також зазначена його вартість на дату передачі. Керівництвом регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» було запропоновано саме видання наказу та складання акту щодо вилучення майна, оскільки попередньо пальне було взагалі передане на потреби військової частини НОМЕР_1 , як безкоштовна допомога.
		Посилаючись на ч.2 ст. 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ч.1 ст. 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", абзац 16 статті 1 Закону України «Про оборону України» та на Постанову Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року №181-р «Питання запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні», відповідачем було зазначено суду, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2023 № 93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» виданий у відповідності до вимог чинного законодавства, який до речі не оспорюється позивачем, а, відповідно, визнається.
		Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що висновок відповідача про те, що «Керівництвом регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» було запропоновано саме видання наказу та складання акту щодо вилучення майна» не відповідає обставинам справи та зауважено, що відповідач, який є військовим формуванням з правоохоронними функціями зобов`язаний виконувати вимоги Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
		За поясненнями позивача, Наказ від 27.02.2023 №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» виданий з порушенням вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» є протиправним, незважаючи на будь-яке яке листування, що передувало його видачі. 
		Також позивачем було зазначено суду, що Статут не передбачає можливості безоплатної передачі майна Акціонерного товариства «Українська залізниця» іншим юридичним особам чи громадянам та Порядок розпорядження майном акціонерного товариства «Українська залізниця», затверджений постановою Кабінету міністрів України від 22 листопада 2017 р. №1054, також не передбачає можливості безоплатної передачі майна акціонерного товариства «Українська залізниця».
		Позивачем було зауважено суду, що відповідач не надав позивачу, а також не надає до суду копію акту оцінки та оприбуткування від 09.03.2022 №48/1, що не дає змоги позивачу та суду встановити чи є правомірною оцінка майна, яка була здійснена відповідачем.
		Також позивачем було зазначено, що висновок відповідача про визнання позивачем наказу №93 від 27.02.2023 «Про примусове відчуження або вилучення майна» правомірним - є помилковим.
		 
		Суд, розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача за час розгляду справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.
		 
		Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним у позові, суд зазначає таке.
		Згідно із статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указами Президента України дія воєнного стану продовжена.
		Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Згідно із п. 4 ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.
		Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», начальник військової адміністрації видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом.
		Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості; вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
		Згідно до ст. 9 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.
		Відповідно, Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», встановлено примусове відчуження майна та вилучення майна.
		Вилучення майна передбачає - позбавлення державних підприємств, відповідного майна з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, яке здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
		Як з`ясовано судом за наявними в матеріалах справи доказами, 08.03.2022р. листом №669 Південне територіальне управління Національної гвардії України звернулось до позивача щодо вирішення питання про надання допомоги у вигляді дизельного пального для Військової частини НОМЕР_1 в кількості  8093 л та для Військової частини НОМЕР_3 в кількості  8104 л. (а.с. 20, т.1).
		Відповідно до Акту приймання-передачі матеріальних цінностей складеним 09.03.2022р. за №16, який підписано командиром Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) та Виробничим підрозділом «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідачем було отримано дизельне паливо у кількості 6782 кг (8093 л). (а.с. 23, т.1).
		Листом від 23.09.2022о. №ТЧ-1-07/866 позивач звертався до відповідача стосовно вирішення питання щодо підпису актів про примусове відчуження. (а.с. 23, т.1).
		Листом від 24.01.2023р. №№ТЧ-1-07/90 позивач звертався до відповідача щодо вирішення питання щодо або примусового відчуження 13579 кг дизельного палива з повним відшкодуванням його вартості, або повернення його у майбутньому на баланс АТ «Укрзалізниця», або примусового вилучення без відшкодування вартості даної кількості дизельного палива. (а.с. 30, 31, т.1).
		Як з`ясовано судом, на лист від 24.01.2023 №ТЧ-1-07/90, відповідачем була надана відповідь листом від 03.02.2023р. №3/10/3-287, у якому зазначено, що Південне Одеське територіальне управління не заперечує щодо вилучення військовими частинами 3012 та 3014 Національної гвардії України дизельного палива.(а.с. 35, т.1).
		Судом встановлено, що 13.02.2023р. позивач звернувся до відповідача з листом №ТЧ-1-07/175 щодо надання наказу про вилучення майна. (а.с. 34, т.1).
		За матеріалами справи судом з`ясовано, що 27.02.2023р. командиром Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України видано Наказ №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» здійснено вилучення майна відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України від 17.05.2022р. №4765 «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму чи воєнного чи надзвичайного стану», яке перебувало на обліку виробничого підрозділу Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та було фактично отримано військової частиною згідно акту приймання-передачі від 09.03.2022р. №16, а саме дизельне паливо у кількості 6782 кг з метою забезпечення виконання військовою частиною службово-бойових завдань. (а.с. 21, т.1).
		Згідно наказу від 27.02.2023 №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна», 29.06.2023р. було складено акт №307 про примусове відчуження або вилучення майна відповідно до якого Відповідачем на підставі вимог п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» здійснено вилучення на користь Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 майна  дизельне паливо в кількості 6782 кг, власником якого є виробничий підрозділ «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця». В акті зазначено: оцінку майна проведено комісією Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 за справедливою вартістю на дату вилучення. Вартість вилученого дизельного палива складає - 228708,71 грн.(а.с. 26, 27, т.1).
		Поряд зі встановленими вище обставинами, судом встановлено таке.
		Акціонерне товариство «Укрзалізниця» утворене відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 цієї Постанови.
		Акціонерне товариство «Укрзалізниця» діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 р. № 1094) і відповідно до вказаного статуту, АТ УКРЗАЛІЗНИЦЯ є юридичною особою, тип  приватне акціонерне товариство.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 р. у справі №917/1212/21 зазначено, що відповідно до частини 5 статті 22 ГК України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
		Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.
		За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
		Тобто якщо засновниками акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.
		Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
		Частина 3 статті 145 ГК України передбачає, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.
		Згідно із частиною 5 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна», при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.
		Водночас, акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.
		Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в Законі України «Про управління об`єктами державної власності» (пункти 19, 20 статті 11 цього Закону).
		Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 р. у справі №917/1212/21 викладено правову позицію та визначено, що державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
		Закон України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі  Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
		Статтею 2 Закон України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" закріплено, що утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		Товариство утворюється як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.
		Статтею 3 Закон України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" передбачено, що з дня прийняття рішення Кабінету Міністрів України про утворення Товариства до державної реєстрації Товариства Державна адміністрація залізничного транспорту України, підприємства залізничного транспорту, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких належать державі та вносяться до статутного капіталу Товариства, не мають права без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту: вчиняти правочини, які можуть призвести до відчуження майна, вартість якого становить більше 5 відсотків балансової вартості активів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на день затвердження останнього балансового звіту; скорочувати чисельність працівників; здійснювати випуск цінних паперів, надавати позики; передавати нерухоме майно в оренду; передавати майно в заставу або безоплатне користування; придбавати акції (частки, паї) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств.
		Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2024 у справі № 380/1158/23. 
		Наразі є встановленим факт утворення Акціонерного товариства «Українська залізниця» за постановою Кабінету Міністрів України № 200 та належність до сфери управління Кабінету Міністрів України. 
		За Акціонерним товариством «Українська залізниця» закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане їй відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження таким майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом (пункт 22 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця» ).
		Пунктом 34 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця» передбачено, що товариство не має права безоплатно передавати майно, внесене до його статутного капіталу, іншим юридичним особам чи фізичним особам, крім випадків, передбачених законом. Розпорядження майном товариства, зокрема шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом.
		З урахуванням викладеного та зазначеного, суд приходить до висновку, що позивач не наділений законодавством та відповідним статутом Акціонерного товариства «Українська залізниця» повноваженнями вирішувати питання щодо відчуження державного майна, у зв`язку з чим суд погоджується із доводами позивача та приходить до висновку що у Акціонерного товариства «Українська залізниця» відсутні правові повноваження щодо добровільного відчуження (передачі) державного майна.
		Воєнний стан  це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
		У частині 2 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" законодавець уточнює, що термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" або Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану", залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.
		Статтею 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи  військові адміністрації.
		Частина 1 статті 3 цієї редакції зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. 
		Частиною 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
		Аналогічне визначення військовому командування, викладеному у частині 1 статті 3 "Про правовий режим воєнного стану", відображено у статті 1 Закону України «Про оборону України». 
		Правова конструкція статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" наділяє військове командування повноваженнями (в межах, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в України) видавати обов`язкові до виконання накази (директиви) з питань забезпечення оборони (громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану), у той же час, правова конструкція статті 4 (перший двох частин) Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" чітко визначає, що вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконання заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, втім у разі проведення у відповідній місцевості бойових дій рішення військового командування не потребує погодження одним із перелічених органів. 
		Як з`ясовано судом, матеріали справи не містять доказів, що Наказ №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» від 27.02.2023р. командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України було погоджено, відповідно, з районною, обласною державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, як то вимагається чинним законодавством України. 
		У постанові Верховного Суду від 16.02.2024 р. у справі № 910/10009/22 викладено наступну правову позицію.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 р. у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 р. (пункт 48), від 28.01.2020 р. у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 р. у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 р. (пункт 6.13), від 26.01.2021 р. у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 р. у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 р. у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 р. у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 р. у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 р. у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 р. у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 р. у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 р. у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 р. у справі 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 р. у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 р. у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 р. у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 р. у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 р. у справі № 513/879/19 (провадження №14-49цс22, пункт 24)).
		Крім того, згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 р. у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 р. у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 р. у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 р. у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 р. у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 р. у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 р. у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 р. у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 р. у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 р. у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 р. у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 р. у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).
		Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia  «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 р. у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 р. у справі №487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).
		Відтак суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).
		На спростування доводів та заперечень відповідача, які були зазначені ним у поданому відзиві, суд зазначає, що звернення із вимогою про визнання протиправним та скасування Наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.
		Також судом враховано, що наразі Наказ №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» від 27.02.2023р. командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.
		За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних  приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		Отже, судом з`ясовано, що відповідачем відповідно до Наказу №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» від 27.02.2023р. командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснено вилучення дизельного палива в кількості 6782 кг, власником якого є виробничий підрозділ «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця», та за час розгляду справи судом встановлені обставини щодо відсутності правових підстав для здійснення таких дій, в тому числі, що у Акціонерного товариства «Українська залізниця» відсутні правові повноваження щодо добровільного відчуження (передачі) державного майна, також судом було надано оцінку Наказу №93 «Про примусове відчуження або вилучення майна» від 27.02.2023р. командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, тобто майно було набуто відповідачем без правової підстави.
		З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає про обов`язок відповідача щодо повернення отриманого майна позивачу. 
		В свою чергу, стаття 1213 ЦК України передбачає, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
		Посилаючись на положення ст. 1213 Цивільного кодексу України, а також надаючи бухгалтерську довідку виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 13.03.2024р. №ТЧ-1-15/144 (а.с. 36, т.1), позивачем було визначено на 01.03.2024р. вартість дизельного палива за 1 тону у розмірі 46821,9001 грн. та зазначено, що сума дизельного палива становить 317546,13 грн. 
		Поряд з цим, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів визначення ціни палива у розмірі 228708,71 грн., на якій наполягав відповідав, надаючи заперечення проти ціни палива, відповідачем документально не спростовано суму в розмірі 317546,13грн., яку було визначено позивачем на підставі відповідної бухгалтерської довідки, наданої до суду, у зв`язку з чим доводи відповідача у даній частині не приймаються судом до уваги. 
		Крім того, приймаючи до уваги, що відповідачем не визнається вартість дизельного палива, зазначена позивачем у позовній заяві, позивачем надано докази на підтвердження вартості дизельного палива, а саме: довідку розрахунку ціни на дизельне паливо (видану виробничим підрозділом «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»), копію акту №Пал24-307 прийому-передачі товару, копію акту приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю (форми №5-НП) від 14.02.2024, копію накладної №38555561, копію повідомлення №1498 від 29.01.2024.
		Враховуючи усе вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку задоволення позовних вимог позивача.
		Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
		Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
		Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
		Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
		При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
		З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача про витребування від Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) дизельного палива в кількості 6782 кг вартістю 317546,13 грн.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 3810,55 грн. (317546,13 х 1,5% х 0,8%) покладаються на відповідача. 
		Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		ВИРІШИВ:
		1.Позовну заяву Акціонерного товариства Українська залізниця  задовольнити повністю.
		2.Витребувати від Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на корить Акціонерного товариства Українська залізниця (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) дизельне паливо в кількості 6782 кг, вартістю 317546,13 грн.
		3.Стягунти з Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3810 (три тисячі вісімсот десять) грн. 55 коп.
		 
		Повний текст рішення складено 31 липня 2024р.
		Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
		Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		Суддя Т.Г. Д`яченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...