Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/3297/23 : не визначено.
Надіслано судом: 30.07.2024. Зареєстровано: 01.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2024.
Дата набрання законної сили: 30.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		30 липня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  904/3297/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В., 
		розглянувши матеріали касаційної скарги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)
		на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023
		за позовом Комунального підприємства "Жовтоводськтепломережа" Жовтоводської міської ради
		до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)
		про стягнення 12 286,89 грн,
		ВСТАНОВИВ:
		Комунальне підприємство "Жовтоводськтепломережа" Жовтоводської міської ради (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.  Одеса) (далі - відповідач, скаржник) заборгованості за послуги теплопостачання у розмірі 12  286,89  грн, з яких: 8  582,92  грн. - сума основного боргу, 1  907,28 грн пені, 272,27  грн 3 % річних, 1  524,  42 грн індекс інфляції. 
		Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 справу визнано малозначною та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2024, позов задоволено в частині стягнення 8  582,92  грн основного боргу, 1  498,18  грн індексу інфляції, 260,22 грн 3 % річних; у решті позову відмовлено. Судові рішення мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання в частині своєчасної оплати за послуги постачання теплової енергії за договором; в частині стягнення пені суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для її нарахування, оскільки сторони не узгодили в договорах №231/22 та №36/23 конкретний розмір пені.
		Не погоджуючись із судовими рішеннями, 23.07.2024 (через систему ?Електронний суд?) Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.  Одеса) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023, в якій просить судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким позов залишити без задоволення в повному обсязі.
		Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
		Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б)  особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
		Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1)  справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
		Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
		Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
		Так, предметом позову у даній справі є стягнення 12  286,89  грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2  684,00  грн  х  100  =  268  400,00  грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
		В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки дана справа, а саме результати розгляду даної справи порушують право Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.  Одеса) (як особи, яка є учасником судової справи) на справедливий суд та правову визначеність, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій задовольняють у нарахуванні штрафних санкцій позивачу, які настали саме за прострочення останнього, також зазначає, що справа має для нього та в цілому для державних органів усіх рівнів виняткове значення, адже списання коштів з рахунків державних органів усіх рівнів здійснюються виключно після звернення позивача до органів ГУ ДКСУ на підставі виконавчих документів в порядку черговості надходження виконавчих документів, з урахуванням вимог Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 та Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 №590. Крім того, в якості обґрунтування скаржник зазначив підстави касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за виключним випадком, який передбачений пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
		Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
		Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
		При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. 
		Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
		Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
		З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 
		Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
		Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
		Колегія суддів відзначає, що незгода із судовими рішеннями попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
		Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
		Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.
		Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
		Разом з тим, посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини 2 статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини 3 зазначеної норми.
		Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами ?а - г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип ?правової визначеності? буде порушено.
		Частиною 4 статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини? визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 ?Справа ?Леваж Престасьон Сервіс проти Франції? (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
		Разом з тим, Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі ?Азюковська проти України? (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
		Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 1 статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем ?розумних обмежень? в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження №12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
		За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
		Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №904/3297/23 за касаційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
		Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
		УХВАЛИВ:
		1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №  904/3297/23 за касаційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		Головуючий                                                                                Г. М. Мачульський
		 
		Судді                                                                                          Л. І. Рогач
		 
		                                                                                          Є. В. Краснов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...