Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/1225/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: 31.07.2024. Зареєстровано: 01.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.08.2024.
Дата набрання законної сили: 30.07.2024
Номер судового провадження: 22-ц/811/841/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 442/1225/23                Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С. 
		Провадження № 22-ц/811/841/24            Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		   30 липня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - судді Ніткевича А.В., 
		суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
		секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
		з участю представника Львівської обласної прокуратури Мельничука Ю.І., представника позивача ЛОДА Бобра А.М., представника відповідачів ОСОБА_1 , представника третьої особи ОСОБА_2 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Львівської обласної державної адміністрації на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в складі судді Павлів З.С. в справі за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» та ОСОБА_3 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Державного підприємства «Ліси України» та Державної інспекції архітектури та містобудування України, про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва,-
		встановив:
		У лютому 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Осоння Карпати» та ОСОБА_3 з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ДП «Ліси України» та Державної інспекції архітектури та містобудування України, про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва, в якому просив:
		- визнати недійсним правочин, оформлений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» №3 від 02.07.2020 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрований у реєстрі за №3214, 3215, 3216) та актом приймання  передачі нерухомого майна від 02.07.2020, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. та зареєстрований в реєстрі за №3217,3218) в частині внесення ОСОБА_3 до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» нежитлових приміщень: нежитлова будівля загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлова будівля загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлова будівля загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлова будівля загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлова будівля загальною площею 40,1 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлова будівля загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлова будівля загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212;
		- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на вищевказані нежитлові приміщення;
		- зобов`язати ОСОБА_3 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлову будівлю загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлову будівлю загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлову будівлю загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлову будівлю, загальною площею 40, 1кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлову будівлю загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлову будівлю, загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212.
		В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.03.2020 у справі № 442/5556/19 за ОСОБА_3 визнано право власності на: нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44,80 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26,40 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_5 ; нежитлову будівлю літ. І-1, загальною площею 26,50 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_4 ; нежитлову будівлю літ. Е-1, загальною площею 52,50 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_9 ; нежитлову будівлю літ.Є-3, загальною площею 205,8 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76,40 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю літ.Д-4, загальною площею 397 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_8 ; нежитлову будівлю літ. Й-1, загальною площею 26,40 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_3 . 
		Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.04.2020, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно. Підстава реєстрації: технічний паспорт від 18.03.2019 та вищевказане рішення суду у справі №442/5556/19. 
		02.07.2020 загальними зборами учасників ТОВ «Осоння Карпати» вирішено вищевказані об`єкти нерухомості, які належать ОСОБА_3 , передати до статутного капіталу товариства. Актом приймання-передачі майна від 02.07.2020 ОСОБА_3 (учасник товариства) передала, а ОСОБА_4 (директор ТОВ «Осоння Карпати») прийняв спірне нерухоме майно. 
		При цьому, постановою Львівського апеляційного суду від 23.08.2022 вищевказане рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.03.2020 у справі № 442/5556/19 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Таким чином, вважає, що ТОВ «Осоння Карпати»набуло майно від особи, яка не мала на нього права. Тобто,державна реєстрація права власності на спірні об`єкти нерухомості здійснена на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 20.03.2020, яке скасоване постановою Львівського апеляційного суду від 23.08.2022, при цьому, сам запис не скасовано. 
		Між дійсними і зареєстрованими правами існує суперечність, скасування законних підстав набуття права власності на спірне нерухоме майно позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення. Відомості реєстру про набуття права власності відповідачами на вказані об`єкти нерухомості не можуть братися до уваги, як офіційні і достовірні. 
		Факт існування такого рішення загальних зборів учасників та акта приймання-передачі майна стали перешкодою для реалізації державою в особі ЛОДА права власності на лісову ділянку, на якій незаконно розташовані самочинно збудовані нежитлові будівлі, а тому вищезазначені рішення загальних зборів та акт мають бути визнані недійсними. Враховуючи те, що судом скасовано підставу реєстрації права власності за ОСОБА_3 , відтак і подальша реєстрація права власності на ці обєкти за ТОВ «Осоння Карпати» є протиправною. Вважає, що втручання шляхом постановлення судового рішення про недійсність правочину (оформленого протоколом загальних зборів), скасування права власності та знесення самочинно збудованих об`єктів буде відповідати критерію законності.
		Крім цього, у лютому 2021 року заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, ДП «Дрогобицьке лісове господарство» до ОСОБА_3 з позовом про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення лісової ділянки від 01.06.2017, укладеного між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та фізичною особою ОСОБА_3 . 
		Підставою для розірвання даного договору було те, що тимчасовим лісокористувачем ОСОБА_3 порушено істотні умови договору, оскільки остання на земельній ділянці самовільно побудувала вищевказані нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти. 
		Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.09.2021 позов задоволено.
		Розірвано договір довгострокового тимчасового користування лісами №7 від 01.06.2017, укладений між ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_3 , який зареєстровано 19.07.2017 за №96 у Львівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства.
		Зобов`язано ОСОБА_3 повернути лісову ділянку загальною площею 1,5 га, яка розташована в кварталі 65, виділі 85, 95 Східницького лісництва на території Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району у володіння розпорядника земельної ділянки - Львівської обласної державної адміністрації та у користування - ДП «Дрогобицьке лісове господарство». 
		15.11.2022 Львівським апеляційним судом дане судове рішення в частині задоволення вимог заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» до ОСОБА_3 про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення лісової ділянки скасовано, позов у цій частині залишено без розгляду. В іншій частині рішення залишено без змін. 
		Тобто, вищевказаний договір тимчасового користування лісами розірвано та зобов`язано ОСОБА_3 повернути лісову ділянку у володіння розпорядника ЛОДА. 
		Станом на день звернення до суду дана лісова ділянка зайнята будівлями і спорудами, право власності на які зареєстровано за ТОВ «Осоння Карпати», фактичним власником об`єктів самочинного будівництва, що унеможливлює використання її ні ЛОДА, ні ДП «Дрогобицьке лісове господарство». Вважає, що існує достатньо підстав для звернення власника такої земельної ділянки до суду з позовом про усунення будь-яких перешкод в порушенні його права власності, в тому числі й звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
		Оскаржуваним рішеннямДрогобицького міськрайонногосуду Львівськоїобласті від09лютого 2024року позов заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» та ОСОБА_3 з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Ліси України» та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва  задоволено частково.
		Визнано недійсним правочин, оформлений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» №3 від 02.07.2020 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрований у реєстрі за №3214, 3215, 3216) та актом приймання  передачі нерухомого майна від 02.07.2020, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. та зареєстрований в реєстрі за №3217,3218) в частині внесення ОСОБА_3 до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» нежитлових приміщень: нежитлова будівля загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлова будівля загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлова будівля загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлова будівля загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлова будівля загальною площею 40,1 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлова будівля загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлова будівля загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212.
		Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» (вул.Галицька, 23А, м.Львів  Винники, 79495, код ЄДРПОУ 42832041) з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на: нежитлову будівлю загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлову будівлю загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлову будівлю загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлову будівлю загальною площею 44, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлову будівлю, загальною площею 40, 1кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлову будівлю загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлову будівлю, загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212.
		Стягнуто солідарно з ТОВ «Осоння Карпати» та ОСОБА_3 5368 гривень судових витрат.
		В решті позову  відмовлено.
		Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме щодо звільнення земельної лісової ділянки від самовільно зведених споруд та приведення її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, оскаржив заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_5 .
		Вважає, що рішення у цій частині ухвалено без повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, є необґрунтованим та незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Зазначає, що постановою Верховного Суд від 03.08.2023 у справі № 442/5556/19 встановлено, що на земельній ділянці площею 1,5 га, користувачем якої була ОСОБА_3 на підставі договору від 01.06.2017, вона самочинно побудувала спірні нежитлові будівлі, на які виготовила технічні паспорти. В межах цієї справи ОСОБА_3 визнавала, що самочинно побудувала нежитлові будівлі рекреаційно-оздоровчого комплексу, рік побудови 2017, а узаконення будівництва на лісовій земельній ділянці, яка є у користуванні позивачки, їй необхідно для реалізації права власності, зокрема, з метою законного володіння, користування та розпорядження майном.
		Крім цього, факт самочинного будівництва нежитлових будівель, що суперечить умовам договору довгострокового тимчасового користування лісами № 7 від 01.06.2017, встановлено і в межах розгляду цивільної справи № 442/1208/21 за позовом керівника Дрогобицької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, ДП «Дрогобицьке лісове господарство» до ОСОБА_3 про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами від 01.06.2017 № 7.
		Звертає увагу, що прокурор заперечував проти долучення відповідного висновку експерта до матеріалів справи, оскільки такий мав бути поданий разом з поданням відзиву.
		Вважає у цьому контексті дещо суперечливою поведінку сторони відповідача ОСОБА_3 , яка спочатку у справі № 442/5556/19 зазначала про будівництво відповідних будівель без порушень будівельних норм та правил, більше того, в подальшому зареєструвала право власності на відповідне нерухоме майно.
		При цьому, в силу ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації не підлягають речові права, зокрема, на тимчасові некапітальні споруди.
		Зазначає, що сторона, яка вчиняє дії або робить заяви в спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримувати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
		Щодо пропорційності та законності втручання держави у володіння майном та балансу інтересів держави і суспільства, покликається на практику Європейського суду з прав людини.
		Звертає увагу, що у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні.
		На думку апелянта, Львівський апеляційний суд у справі № 442/5556/19 встановив наявність юридичних підстав, з якими закон в силу вимог ст. 376 ЦПК України пов`язує незаконність оформлення права власності на самочинне будівництво та є підставою для скасування наявного у ТзОВ «Осоння Карпат» права власності.
		Зокрема, судом підтверджено, що на збудовані об`єкти нерухомості відсутні докази прийняття їх в експлуатацію, як і відсутні докази звернення позивача до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації.
		Таким чином, постановлення судового рішення про знесення самочинно збудованих об`єктів буде відповідати критерію законності.
		Суспільний інтерес у даній справі полягає у необхідності правильного застосування законодавства при будівництві об`єктів нерухомості та оформленні на них права власності, а також забезпеченні економічних інтересів держави.
		Стверджує, що ОСОБА_3 достовірно знала, що спірні об`єкти нерухомості побудовані нею самочинно, однак з метою уникнення можливих наслідків, внесла такі до статутного капіталу створеного ТВО «Осоння Карпат», що не може свідчити про добросовісність при отриманні права власності на спірне майно.
		Зазначає, що Львівська обласна державна адміністрація є особою, права якої порушено, оскільки з врахуванням ЗК України передає, у тому числі, у користування земельні ділянки лісового фонду із земель державної власності, а також відповідно до ЛК України наділена повноваженнями щодо розпорядженням лісовими ділянками.
		На думку апелянта, судові рішення у справах № 442/5556/19 та № 442/1208/21 не можливо у повній мірі виконати, оскільки не скасовано державну реєстрацію права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомості та їх не знесено, відповідно ділянку не звільнено.
		Важає, що єдиним способом захисту порушеного права є знесення самочинно збудованого майна.
		Покликається на судову практику касаційного суду у цьому контексті, зокрема зазначає, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав, передбачених законодавством, не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.
		Таким чином, коли належний власник земельної ділянки не надав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь яких порушень його прав, як власника земельної ділянки.
		Звертає увагу, що вимога про звільнення земельної ділянки територіальної громади від майна є різновидом негаторного позову, при цьому здійснення ОСОБА_3 самочинного будівництва спірних об`єктів нерухомості порушує права Львівської обласної адміністрації на користування та розпорядження земельною ділянкою.
		Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно.
		Поряд з цим, встановивши відповідні обставини у мотивувальній частині, в резолютивній частині суд ухвалив кардинально протилежне рішення, відмовивши у задоволенні позову у відповідній частині.
		Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким такі вимоги задовольнити
		25.03.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ЛОДА Смотрича Д.В. на апеляційну скаргу, просить таку задовольнити.
		22.04.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ТзОВ «Осоння Карпат» та ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на спірні правовідносини та відповідні доводи, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.
		Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що належний спосіб захисту повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні, а саме гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування, а ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору, є головним критерієм його обрання.
		Врахувавши представлені прокуратурою аргументи, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором доведено правову необхідність та підставність звернення до суду з позовом у даній справі.
		Зокрема, «державним» (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, припинення користування державною лісовою ділянкою.
		Крім цього, питання звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Львівської обласної державної адміністрації у даних правовідносинах було предметом розгляду Верховного Суду у справі №442/5556/19, який у своїй постанові зазначив, що Львівська обласна державна адміністрація є розпорядником земельної ділянки, на якій побудоване спірне нерухоме майно, вказану лісову ділянку виділено у довгострокове користування ОСОБА_3 за розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року №309/0/5-17, а тому прокурор вправі звертатись до суду з даним позовом.
		22.02.2023 рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі №442/5556/19 від 20.03.2020 позов задоволено.
		Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.04.2020 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Підстава реєстрації: технічний паспорт від 18.03.2019, рішення суду №442/5556/19, видане 20.03.2020.
		При цьому, постановою Львівського апеляційного суду від 23.08.2022 вищевказане рішення суду скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено, постановою Верховного суду від 03.08.2023 постанову Львівського апеляційного суду залишено без змін.
		Рішення судів про відмову в задоволенні позову про визнання права власності на спірні об`єкти нерухомості мотивовано тим, що такі об`єкти нерухомості є самочинним будівництвом, при цьому, належні та допустимі докази про звернення ОСОБА_3 у передбаченому законом порядку до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття самочинно збудованих об`єктів до експлуатації, а також доказів прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, відсутні.
		При цьому, з Протоколу загальних зборів учасників ТзОВ «Осоння Карпати» 02.07.2020 збільшено статутний капітал товариства до 1000000 грн, ОСОБА_3 включено до складу учасників ТзОВ «Осоння Карпати», затверджено розподіл часток учасників ТОВ «Осоння Капати», визначено, що ОСОБА_3 сплачує вартість частки в статутному капіталі у ТОВ «Осоння Капати» на суму 380000 грн шляхом передачі до статутного капіталу нерухомого майна, що належить їй на праві власності, у такий спосіб Актом приймання-передачі майна від 02.07.2020 ОСОБА_3 (учасник товариства) передала, а ОСОБА_4 (директор ТзОВ «Осоння Карпати») прийняв спірне нерухоме майно.
		На підставі протоколу загальних зборів учасників ТзОВ «Осоння Карпати» від 02.07.2020 та акту приймання  передачі від 02.07.2020, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено дані про реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення за ТзОВ «Осоння Карпати».
		Разом з цим, суд дійшов висновку, що оскільки право власності за ОСОБА_3 на спірні нежитлові будівлі не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності), право власності на спірний об`єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 ЦК України порядку, відтак, спірні нежитлові будівлі не могли бути предметом вищевказаного правочину, що має наслідок визнання його недійсним.
		При цьому, суд врахував висновки касаційного суду викладені в постанові від 11.09.2018 справа №918/1377/16 та дійшов висновку, що оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України), є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України.
		Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. 
		Таким чином, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, необхідно розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки, при цьому, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
		Суд звернув увагу, що здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
		Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
		Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (справа №916/1174/22, провадження №12-39гс23)
		Таким чином, здійснення ОСОБА_3 самочинного будівництва спірних об`єктів нерухомості порушує права Львівської обласної адміністрації на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірні об`єкти нерухомості побудовані.
		При цьому, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
		Зважаючи на визнання оскаржуваного протоколу зборів недійсним, суд дійшов висновку, що і державну реєстрацію права приватної власності за ТзОВ «Осоння Карпати», здійснену на підставі такого правочину, необхідно скасувати.
		У зв`язку з тим, що рішення суду про визнання права власності за ОСОБА_3 на самочинно збудоване майно, яке було фактично винесено з врахуванням виготовленої технічної документації, скасовано, суд виходив з того, що відсутні належні та достовірні докази на підтвердження типу спірного майна.
		З таких обставин, суд вказав, що позбавлений можливості визначити статус спірного майна (тимчасова чи капітальна споруда) та встановити чи обраний прокурором спосіб захист, в даному випадку знесення самочинно збудованого майна, є належним та таким, що відповідатиме критеріям сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном ізгарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Також, взявши до уваги позицію Державної інспекції архітектури та містобудування суд дійшов висновку, що заявлена прокурором вимога про знесення самочинно збудованого майна не співмірна із суспільними інтересами в даному випадку, та є крайнім заходом в таких правовідносинах, оскільки законодавцем передбачені альтернативні способи захисту прав як користувача, так і власник земельної ділянки, в тому числі й визнання права власності за останнім на самочинно збудоване майно, тому у задоволенні позову у частині зобов`язання ОСОБА_3 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, відмовив.
		Крім цього, суд стягнув солідарно з відповідачів у користь позивача сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується лише прокурором в інтересах позивача та виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів слідуючи принципу диспозитивності та вимогам ст. 367 ЦПК України, законність оскаржуваного рішення в іншій частині не перевіряє.
		Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія виходить з такого.
		Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі  компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судомпідстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший  третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
		Урегульовуючи розбіжності у раніше викладених правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зазначивши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Зокрема, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави,зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. 
		Підсумовуючи викладене вище, необхідно відзначити, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»). 
		Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Тлумачення пункту 3 частини першоїстатті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
		Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другоїстатті 129 Конституції України).
		Як зазначалося вище, позов у даній справі прокурор подав в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, оскільки позовна заява адміністрацією подана не була, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави.
		У постанові ВП ВС у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020, зазначено, що бездіяльність органу державної влади у захисті інтересів держави є підставою для представництва таких інтересів прокурором.
		Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувано порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		Зважаючи на те, що питання можливості представництва прокурором держави в особі Львівської обласної державної адміністрації не ставиться під сумнів учасниками справи, оскільки рішення з цих підстав не оскаржується, крім цього, враховуючи, що питання можливості (правомірності) звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Львівської обласної державної адміністрації у даних правовідносинах було предметом розгляду Верховного Суду у справі №442/5556/19, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що звернення прокурора до суду із позовною заявою у цій справі відбулось із дотриманням вимог законодавства щодо доведення наявності порушень інтересів держави, обґрунтування необхідності їх захисту та нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими органами.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
		Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.
		Згідно ізст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Моментом виникнення майнових прав, а саме: суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.
		При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.
		Судом встановлено, що 01.06.2017 між Державним підприємством «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_3 укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами №7, згідно з яким остання прийняла у строкове платне довгострокове тимчасове користування лісову ділянку від ДП «Дрогобицьке лісового господарство» з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних та культурно - оздоровчих цілей.
		Згідно із умовами договору, у користування виділяється лісова ділянка, загальною площею 1,5 га, яка розташована в кварталі 65, виділ 85, 95 Східницького лісництва, на території Новокропивницької сільської ради, в адміністративних межах Дрогобицького району, згідно з планом - схемою.
		Відповідно до п. 3 вказаного договору на момент передачі в користування на лісовій ділянці розміщені такі об`єкти: табір для відпочинку.
		Договір укладено строком на 15 років (п. 24 Договору).
		Згідно із п. 29 договору дія такого припиняється у випадку: закінчення строку, на який його було укладено, припинення дії Договору за взаємною згодою сторін, припинення діяльності однієї із сторін, випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню стороною 2, систематичного невиконання стороною 2 обов`язків, що передбачені цим договором та законом, використання лісової ділянки способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів або призводять до погіршення навколишнього природного середовища, вилучення у сторони 1 у встановленому законом порядку земельної ділянки, на якій розташована виділена в користування Стороні 2 лісова ділянка, використання Стороною 2 лісової ділянки у цілях, не передбачених цим Договором, використання Стороною 2 відповідної земельної лісової ділянки не за цільовим призначення, проведення Стороною будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди Сторони 1, з інших підстав, визначених законодавством.
		Львівським апеляційним судом у постанові від 15.11.2022 та постановою Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №442/1208/21 за позовом заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, Державного підприємства „Дрогобицьке лісове господарство до ОСОБА_3 про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення лісової ділянки, встановлено, що вищевказаний договір укладено на виконання п. 4 розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року №309/0/5-17 «Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування».
		Згідно із пунктом 7 договору передача лісової ділянки не тягне за собою виникнення у ОСОБА_3 права власності на відповідну земельну лісову ділянку.
		За умовами пункту 22 договору ОСОБА_3 має такі права: здійснювати господарську діяльність на лісовій ділянці з дотриманням умов цього договору та законодавства; за погодженням із ДП «Дрогобицьке лісове господарство» в установленому порядку зводити тимчасові будівлі, споруди, паркани та інші споруди лінійного типу, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації; приступити до використання лісової ділянки у термін, визначений пунктом 9 цього договору; отримувати від ДП «Дрогобицьке лісове господарство» необхідну усну та письмову інформацію стосовно режиму та порядку використання лісової ділянки; вносити пропозиції щодо перегляду умов цього договору або його розірвання у випадках, передбачених цим договором та законом; здійснювати інші права, надані законом.
		Обов`язки ОСОБА_3 визначені у пункті 23 договору, до яких, зокрема, належить проводити використання лісової ділянки у порядку, визначеному цим договором та законодавством; своєчасно вносити плату за користування лісовою ділянкою; не порушувати прав інших лісокористувачів; у разі припинення договірних відносин повернути лісову ділянку ДП «Дрогобицьке лісове господарство» з урахуванням умов, визначених пунктами 1418 цього договору; після закінчення терміну дії договору, а також в інших випадках припинення його дії, повернути ДП «Дрогобицьке лісове господарство» лісову ділянку протягом десяти днів із дати припинення у стані, придатному для ведення лісового господарства, виконувати інші обов`язки відповідно до законодавства.
		В свою чергу, відповідачка ОСОБА_3 на земельній ділянці самовільно побудувала нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти, видані Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», а саме на: нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю літ.И-1, загальною площею 44,80 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_6 ; нежитлову будівлю літ.Ї-1, загальною площею 26,40 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_5 ; нежитлову будівлю літ.1-1, загальною площею 26, 50 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_4 ; нежитлову будівлю літ.Е-1, загальною площею 52,50 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_9 ; нежитлову будівлю літ.Є-3, загальною площею 205, 8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ.Ж-2, загальною площею 76,40 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю літ.Д-4, загальною площею 397,00 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_8 ; нежитлову будівлю літ.И-1, загальною площею 26,40 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_3 .
		02.08.2019 ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання за нею права власності на вищевказане самочинно збудоване майно.
		Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі №442/5556/19 від 20.03.2020 з врахуванням ухвали про виправлення описки позов задоволено.
		Визнано за ОСОБА_3 право власності на:
		- нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_7 ;
		- нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44,80 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_6 ;
		- нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26,40 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_5 ;
		- нежитлову будівлю літ. І-1, загальною площею 26,50 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_4 ;
		- нежитлову будівлю літ. Е-1, загальною площею 52,50 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_9 ;
		- нежитлову будівлю літ.Є-3, загальною площею 205,8 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_1 ;
		- нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76,40 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_2 ;
		- нежитлову будівлю літ. Д-4, загальною площею 397 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_8 ;
		- нежитлову будівлю літ. Й-1, загальною площею 26,40 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_3 .
		Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.04.2020 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно. Підстава реєстрації: технічний паспорт від 18.03.2019, рішення суду №442/5556/19, видане 20.03.2020.
		Разом з цим, постановою Львівського апеляційного суду від 23.08.2022 рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.03.2020 скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Верховного суду від 03.08.2023 постанову Львівського апеляційного суду залишено без змін.
		При цьому, як вбачається з Протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати», 02.07.2020 вирішено: збільшити статутний капітал ТОВ «Осоння Карпати» до 1000000 грн, ОСОБА_3 включено до складу учасників ТОВ «Осоння Карпати», затверджено розподіл часток учасників ТОВ «Осоння Капати», визначено, що ОСОБА_3 сплачує вартість частки в статутному капіталі у ТОВ «Осоння Капати» на суму 380000 грн шляхом передачі до статутного капіталу нерухомого майна, що належить їй на праві власності: нежитлова будівля загальною площею 205,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212, нежитлова будівля загальною площею 52,5 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212, нежитлова будівля загальною площею 76,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212, нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлова будівля загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлова будівля загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлова будівля загальною площею 40, 1кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; Нежитлова будівля загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212, нежитлову будівлю відпочинку № НОМЕР_1 загальною площею 29,9 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2553697, нежитлову будівлю відпочинку № НОМЕР_2 загальною площею 29,9 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2553721, нежитлову будівлю відпочинку № НОМЕР_3 загальною площею 34,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2553771, нежитлова будівля павільйону загальною площею 14,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2553791.
		Даний протокол загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» посвідчено нотаріально 02.07.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І.
		Актом приймання-передачі майна від 02.07.2020 ОСОБА_3 (учасник товариства) передала, а ОСОБА_4 (директор ТОВ «Осоння Карпати») прийняв спірне нерухоме майно.
		На підставі вищеназваних протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» від 02.07.2020 та акту приймання  передачі від 02.07.2020, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено дані про реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення за ТОВ «Осоння Карпати».
		Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги та виходить із того, що скасовуючи рішення суду першої інстанції від 20 березня 2020 року у справі № 442/5556/19 та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, встановивши, що згоди на здійснення будівництва об`єктів нерухомості, а саме спірних нежитлових приміщень, компетентним органом ОСОБА_3 не надано, а також ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо отримання нею документів, які надають право виконувати будівельні роботи, дійшли висновку, що побудовані позивачем об`єкти нерухомості є самочинним будівництвом.
		У зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів звернення позивача у передбаченому законом порядку до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття самочинно збудованих об`єктів до експлуатації, а також доказів прийняття в експлуатацію спірного нерухомого майна, суди відмовили у задоволенні позову ОСОБА_3 до державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство», третя особа Старокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області, правонаступником якої є Східницька селищна рада Дрогобицького району Львівської області, про визнання права власності.
		Зокрема, касаційний суд зазначив, що заява ОСОБА_3 від 01 липня 2013 року №240, направлена до Дрогобицької районної державної адміністрації, не свідчить про дотримання порядку отримання дозволу на встановлення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, а лист Дрогобицької районної державної адміністрації від 23 липня 2013 року № 797 носить інформаційний характер та не свідчить про прийняття компетентним органом державного архітектурно-будівельного контролю рішення про надання такої згоди або відмову у прийнятті в експлуатацію самочинно збудованих спірних об`єктів нежитлових приміщень.
		Враховуючи наведене, питання самочинності об`єктів спірного будівництва, було предметом судового розгляду та оцінки, а відповідні висновки судів жодним чином не спростовані, тому підстави у їх переоцінці, відсутні.
		За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Іншими словами, колегія суддів виходить з того, що спірні нежитлова будівля загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлова будівля загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлова будівля загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлова будівля загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлова будівля, загальною площею 40, 1кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлова будівля загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлова будівля, загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212, є об`єктами самочинного будівництва.
		Згідно із ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).
		Земельна лісова ділянка - це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (частина восьма статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)).
		Відповідно до статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
		Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (частина перша статті 16 ЛК України).
		Об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності (частина перша статті 18 ЛК України).
		Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року (частина друга статті 18 ЛК України).
		Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт (частина третя статті 18 ЛК України).
		Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (частина четверта статті 18 ЛК України).
		Суб`єктами правовідносин тимчасового користування лісами є власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (частина сьома статті 18 ЛК України).
		Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації (частина перша статті 20 ЛК України).
		Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів (частина друга статті 20 ЛК України).
		Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		В свою чергу, у частинах третій, четвертій статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те,що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (див. постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року по справі № 642/7110/15-ц).
		У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження №61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача)».
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 у року по справі 653/1096/16-ц, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
		Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
		Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року по справі 906/554/18.
		Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
		Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
		Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
		Як зазначалося вище, спірні нежитлові будівлі збудовані ОСОБА_3 на земельній ділянці лісового фонду, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який давав право виконувати будівельні роботи.
		Колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.
		В свою чергу, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376
		ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі №458/1173/14-ц, від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19,від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, від18 квітня 2019 року у справі №206/6229/15.
		Колегією суддів не встановлено обставин, за яких була б беззаперечною можливість знесення спірних об`єктів нерухомості, з врахуванням специфіки та форм забудови земельної ділянки, чи що такі об`єкти суперечать суспільним інтересам.
		Згідно із позицією Державної інспекції архітектури та містобудування, заявлена прокурором вимога про знесення самочинно збудованого майна не співмірна із суспільними інтересами в даному випадку, та є крайнім заходом в таких правовідносинах, оскільки законодавцем передбачені альтернативні способи захисту прав як користувача, так і власник земельної ділянки, в тому числі й визнання права власності за останнім на самочинно збудоване майно.
		У постанові від 18 січня 2023 року справа № 488/2807/17 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті13, частина сьома статті41, стаття50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України)(див. постанови Великої Палати Верховного Судувід 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі№487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).
		Контрольза використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим,враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд,у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.
		Також Велика Палата Верховного Суду знову звернула увагу на те, що приписи законодавства дозволяли та дозволяють громадянам отримати у приватну власність замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів, але тільки у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (частина першастатті 12 ЛК України; частина другастатті 56 ЗК України).
		Звертаючись до суду з вимогами про знесення самочинного будівництва, прокурор стверджує, що спірні нежитлові споруди є капітальними, не заперечувала таке і ОСОБА_3 , звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване майно.
		Такі обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а також показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , виготовленням технічних паспортів на капітальні нежитлові споруди.
		Разом з тим, суд не може залишити поза увагу й представлений стороною відповідача Висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за зверненням ТОВ «Осоння Карпати» №50/23 від 27.09.2023, згідно з яким спірні нежитлові будівлі на час проведення дослідження відносяться до тимчасових будівель, споруд. 
		З метою уточнення висновку, суд першої інстанції допитував експерта ОСОБА_9 , який додатково підтвердив, що за результатами проведеної експертизи дійшов висновку, що спірні будівлі є тимчасовими.
		В свою чергу, Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року зазначив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
		Даний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові у справі№320/1889/17-ц, в якому касаційний суд, зокрема зазначив, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України, земельна діляка може бути надана особі у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, а в подальшому, за умови дотримання будівельних норм та правил, можливе вирішення питання про прийняття в експлуатацію спірних нежитлових будівель в адміністративному порядку.
		Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про відсутність підстав для задоволення вимог прокурора в частині зобов`язання відповідачки ОСОБА_3 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва та вважає рішення в цій частині обгрунтованим та законним.
		Не може залишитись поза увагою суду те, що суд першої інстанції помилково стягнув солідарно з відповідачів в користь позивача судовий збір у відповідному розмірі, оскільки згідно ст.ст. 541, 543ЦК України передбачена солідарна відповідальність лише за виконання обов"язку, який встановлений законом або договором.
		В свою чергу, у ст.141ЦПК України не передбачено право солідарної вимоги або солідарного обов"язку на присудження з другої сторони понесених іншою стороною судових витрат, тому судові витрати необхідно стягувати з кількох відповідачів у відповідній частині, що свідчить про необхідність зміни оскаржуваного рішення у цій частині та матиме наслідком часткове задоволення апеляційної скарги, незважаючи на відсутність відповідних доводів у такій, оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
		Також, вирішивши питання про стягнення судових витрат, суд не вказав у резолютивній частині у чию користь такі мають бути стягнуті.
		Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Поряд з цим, незважаючи на наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення у відповідній частині, підстави для перерозподілу судових витрат за наслідками апеляційного розгляду, відсутні.
		Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Львівської обласної державної адміністрації - задовольнити частково.
		Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в частині розподілу судових витрат змінити.
		Стягнути в рівних частинах з Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» та ОСОБА_3 в користь Львівської обласної прокуратури 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 00 копійок судового збору, а саме по 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень 00 копійок з кожного.
		У решті рішення залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складений 31 липня 2024 року.
		 
		Головуючий: А.В. Ніткевич 
		 
		Судді:    С.М. Бойко
		 
		С.М. Копняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...