Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/28679/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано судом: 31.07.2024. Зареєстровано: 01.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.08.2024.
Дата набрання законної сили: 23.07.2024
Результат оскарження 24.02.2025 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду: скасовано рішення суду апеляційної інстанції повністю із залишенням позову без розгляду
Номер судового провадження: 854/22066/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		23 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/28679/23
		 Головуючий в 1 інстанції : Попов В.Ф. Дата і місце ухвалення: 09.04.2024р., м. Одеса   Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду в складі:
		головуючого  Лук`янчук О.В.
		суддів  Бітова А.І.
		 Ступакової І.Г. 
		при секретарі Качуренко В.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року по справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Дірект", третя особа на стороні позивача Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «Кредіт Інвестмент Груп» про зобов`язання відновити будівлю - пам`ятку містобудування та архітектури,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		У жовтні 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Дірект", третя особа на стороні позивача Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради про зобов`язання ТОВ Універсал Дірект відновити будівлю - пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення - особняк Гавсевича, споруджений у 1903 році за проектом архітектора ОСОБА_1 , розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморська, 1-Б.
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року позовну заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури було залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.240 КАС України.
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 року було задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури, скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року та направлено справу за адміністративним позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Дірект", третя особа на стороні позивача Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради про зобов`язання відновити будівлю - пам`ятку містобудування та архітектури направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. 
		Апелянт зазначив, що в основу рішення суду першої інстанції по суті справи покладено ті самі доводи, які лягли в основу ухвали Одеського окружного адміністративного суду про залишення позову прокурора без розгляду, зокрема, щодо відсутності в уповноваженого органу, визначеного прокурором в якості позивача, права на звернення до суду з відповідними вимогами, що своєю чергою свідчить про відсутність процесуальної дієздатності у позивача, так само як і у прокурора, на подачу позову. Однак, як зазначив апелянт, вказана ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року була скасована постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 року, який не погодився з вищевказаною позицією суду першої інстанції.
		Таким чином апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно в основу рішення по суті справи покладено висновки, які фактично були підставою для залишення позову без розгляду згідно ст. 240 КАС України та з якими не погодився суд апеляційної інстанції.
		Апелянт зазначив, що невиконання ТОВ «Універсал Директ» покладених на нього договором купівлі-продажу та охоронним договором обов`язків щодо утримання у належному стані об`єкта культурної спадщини, що перебуває у його власності, а також вчинення власником будівлі-пам`ятки самочинних дій, які призвели до руйнування значної її частини, порушуються інтереси держави в особі відповідного органу охорони культурної спадщини щодо збереження культурної спадщини.
		Як зазначив апелянт, звернення прокурора до суду з даним позовом обумовлено необхідністю відновлення будівлі-пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення задля забезпечення її збереження для наступних поколінь.
		При цьому, оскільки в даному випадку Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадини Одеської обласної військово адміністрації є органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у виниклих спірних правовідносинах, саме вказаний орган визначений позивачем по справі.
		В апеляційній скарзі апелянт не погодився з твердженням суду першої інстанції стосовно того, що частиною 2 статті 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено право органу охорони культурної спадщини на звернення до суду у випадку загрози пошкодження або знищення пам`ятки лише з позовом про викуп пам`ятки.
		Позивач вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги висновки Верховного Суду, згідно яких положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави (постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20).
		При цьому, як зазначив апелянт, суд касаційної інстанції неодноразово підтверджував правильність визначення прокурором Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації в якості позивача та фактично погодився з належністю обраного прокурором способу захисту державних інтересів шляхом звернення до суду з позовом зобов`язального характеру (про зобов`язання укласти охоронний договір), відмінним від передбаченого Законом викупу пам`ятки.
		Апелянт вважає, що обраний прокурором спосіб захисту є єдиним можливим, належним та ефективним способом захисту інтересів держави у виниклих спірних правовідносинах.
		Також апелянт не погодився з посиланням суду першої інстанції на подані прокурором у справі № 916/378/24 позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно (будівлю пам`ятку) в обґрунтування своєї позиції щодо обрання неналежного способу захисту у справі № 420/28679/23.
		Позивач вважає, що позовні заяви, що розглядаються в межах справ № 420/28679/23 та № 916/378/24, мають різні предмети, правові підстави та склад сторін, а позовні вимоги в межах справ № 420/28679/23 та № 916/378/24 не є взаємовиключними.
		З огляду на зазначене, зважаючи на те, що безпосередньо судом першої інстанції встановлено фактичні обставини порушення відповідачем інтересів держави в сфері охорони культурної спадщини, підтверджені відповідними доказами, апелянт вважає відмову у задоволенні позову прокурора у даній справі безпідставною.
		Зважаючи на все вищевикладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 року та прийняти нове судового рішення  про задоволення позову.
		Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ «КРЕДІТ ІНВСЕТМЕНТ ГРУП».
		27.06.2024 року ТОВ «КРЕДІТ ІНВСЕТМЕНТ ГРУП» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому висловило незгоду з доводами апелянта, викладеними в апеляційній скарзі. Так товариство не погодилось з твердженням прокурора про те, що обраний ним у даній справі спосіб захисту інтересів держави є єдиним можливим, належним та ефективним.
		Товариство вказало на те, що не заперечує проти відновлення пам`ятки за рахунок коштів винної особи  відповідача ТОМ «Універсад Дірект», однак вважає, що обраний прокурором спосіб захисту не передбачений нормами чинного законодавства, не є ефективним та не призведе до відновлення порушених прав держави в особі Департаменту, а також іпотекодержателя ТОВ «КРЕДІТ ІНВСЕТМЕНТ ГРУП».
		Третя особа підтримала позицію суду першої інстанції стосовно того, що у цій справі прокурор просить суд зобов`язати ТОВ «Універсал Дірект» вчинити дії, які відповідач вже зобов`язаний вчинити відповідно до вимог ст. ст. 24, 27, 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування), відновити у разі пошкодження, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону, а тому у разі задоволення позовних вимог прокурора та зобов`язання ТОВ «Універсал Дірект» відновити будівлю, таке рішення суду жодним чином не створює для відповідача нового обов`язку окрім вже існуючого, який передбачений нормами Закону України «Про охорону культурної спадщини». Вказане, на думку третьої особи, свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту.
		Зважаючи на зазначене ТОВ «КРЕДІТ ІНВСЕТМЕНТ ГРУП» просило залишити без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 р. по справі №420/28679/23 - без змін.
		03.07.2024 року ТОВ «КРЕДІТ ІНВСЕТМЕНТ ГРУП» подало до П`ятого апеляційного адміністративного суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
		В обґрунтування поданого клопотання товариство посилалось на те, що дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у ній виник з договірних відносин, позов обґрунтований нормами ЦК та ГК України, прокурором обрано спосіб захисту, що не передбачений нормами КАС України. 
		Заявник посилався на те, що позов прокурора ґрунтується на порушенні відповідачем ТОВ «Універсал Дірект» зобов`язань, що випливають з умов двох договорів - купівлі-продажу та охоронного договору. З огляду на зазначене товариство вважає, що позовні вимоги прокурора стосуються договірних правовідносин, що виникли між Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації (позивач) та відповідачем ТОВ «Універсал Дірект» (відповідач) на підставі невиконання Охоронного договору.
		Зважаючи на зазначене ТОВ «КРЕДІТ ІНВСЕТМЕНТ ГРУП» просило закрити провадження по адміністративній справі №420/28679/23 за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури до відповідача ТОВ «Універсал Дірект» про зобов`язання відновити будівлю пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення.
		Розглянувши подане клопотання, колегія суддів зазначає наступне:
		За положеннями пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі у разі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, заступник керівника Одеської обласної прокуратури, вказував на порушення ТОВ «Універсал Дірект», як власником будівлі-пам`ятки, вимог договору купівлі-продажу та охоронного договору, що виразилось в незабезпеченні її утримання у належному технічному стані, внаслідок чого в подальшому сталось руйнування частини конструкцій зазначеної будівлі-пам`ятки.
		Відповідно до частини першої та четвертої статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
		Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.
		Таким чином, юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи (постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16).
		Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18 аналізував правову природу охоронного договору, дійшов висновку, що такий договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.
		Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.
		Таким чином, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону № 1805-III, є адміністративним договором.
		Згідно п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
		Крім того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
		Таким чином колегія суддів доходить висновку, що виниклий у даній справі спір, який обумовлений невиконанням ТОВ «Універсал Дірект» охоронного договору, який є адміністративним договором, не відноситься до юрисдикції господарського суду, яка розповсюджується на договірні правовідносини, які врегульовані нормами цивільного чи господарського законодавства, а є публічно-правовим спором, який відноситься до адміністративної юрисдикції.
		З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення клопотання ТОВ «КРЕДІТ ІНВСЕТМЕНТ ГРУП» про закриття провадження у справі, оскільки дана справа підсудна судам саме адміністративної юрисдикції.
		Надаючи оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:
		Так, судом першої інстанції встановлено, що будівля по вул. Чорноморська, 1 - особняк Гавсевича, споруджений у 1903 році за проектом архітектора С.С. Гальперсона. 
		Рішенням Одеського обласного виконавчого комітету від 22.05.1990 №160 вказана будівля прийнята під охорону держави як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення та зареєстрована в реєстрі пам`яток місцевого значення на підставі наказу Міністерства культури і туризму від 16.06.2007 № 662/0/16-07 (охоронний номер 41-Од).
		У поданому позові заступник прокурора вказував на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.2009 року, укладеного між управлінням обласної ради з майнових відносин та ТОВ «Міський андрологічний центр», будівлю по вул. Чорноморська, 1 (особняк Гавсевича), загальною площею 1168,4 кв.м., було відчужено на користь ТОВ «Міський андрологічний центр».
		В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2018 року вказаний об`єкт культурної спадщини був відчужений ТОВ «Міський андрологічний центр» на користь ТОВ «Універсал Дірект».
		У пункті 8 вищевказаного договору купівлі-продажу вказано, що нежитлова будівля, яка відчужується за цим договором, є об`єктом культурної спадщини та прийнята під охорону держави рішенням Одеського обласного виконавчого комітету від 22.05.1990 №160, як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення та зареєстрована в реєстрі пам`яток місцевого значення на підставі наказу Міністерства культури і туризму від 16.06.2007 № 662/0/16-07 (охоронний номер 41-Од).
		Покупцю роз`яснено вимоги ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якої на Покупця покладається обов`язок протягом одного місяця з моменту виникнення у Покупця за договором купівлі-продажу права власності на предмет договору, укласти з Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації відповідний охоронний договір на пам`ятку з викладенням його істотних умов, у тому числі: протягом 2018-2019 років потрібно виконати першочергові протиаварійні роботи на пам`яток та науково-проєктну документацію; протягом 2019-2021 років провести комплекс реставраційних робіт; протягом 2021-2022 років здійснити благоустрій прилеглої території та виконання оздоблювальних робіт і інтер`єрах будівлі.
		Розпорядженням Приморської районної адміністрації від 07.09.2018 року №337 адресу нежитлової будівлі-пам`ятки за заявою ТОВ «Універсал Дірект» змінено на м. Одеса, вул. Чорноморська, 1-Б.
		12.10.2018 року між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ТОВ «Універсал Дірект» був укладений охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 04-02/1455ш, згідно з яким власник - ТОВ «Універсал Дірект» бере на себе зобов`язання щодо охорони будівлі-пам`ятки, загальною площею 1168,4 кв.м по вул. Чорноморській, 1 у м. Одесі  колишній особняк Гавсевича, споруджений у 1903 році за проектом архітектора С.С. Гальперсона.
		Відповідно до п. 5 Охоронного договору, власник несе відповідальність за рухоме і нерухоме майно, що належить до пам`ятки. Власник зобов`язується: використовувати пам`ятку виключно для діяльності, що не спричиняє ушкоджень пам`ятці; утримувати пам`ятку в належному санітарному, протипожежному і технічному стані.
		Згідно з п. 9 Охоронного договору, власник зобов`язаний негайно повідомляти орган охорони про будь-яке руйнування, пошкодження, аварію чи іншу обставину, що заподіяла шкоду пам`ятці, і своєчасно вживати заходів для приведення пам`ятки в належний стан.
		Крім того пунктом 10 Охоронного договору на власника покладено зобов`язання своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки і роботи з упорядження її території, а також виконувати реставраційні, ремонтні та інші роботи в терміни, передбачені п. 12 договору, а у разі потреби  в терміни, визначені окремим розпорядженням органу охорони. Також пунктом 11 Охоронного договору власник зобов`язаний проводити реставраційні, ремонті та інші роботи відповідно до науково-проєктної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом органу охорони.
		Пунктом 12 Охоронного договору власника зобов`язано виконати такі роботи:
		- розроблення науково-проєктної документації на реставрацію будівлі- пам`ятки - протягом 6 місяців з моменту підписання охоронного договору;
		- проведення робіт згідно з науково-проєктною документацією - протягом 2 років з моменту підписання охоронного договору%
		- проведення ремонту  реставраційного приміщень та інженерних мереж пам`ятки, що використовується власником  протягом експлуатації у відповідності з вимогами законодавства.
		Пунктами 13 та 14 Охоронного договору передбачено, що у разі самовільного проведення власником робіт, пов`язаних з перебудовою чи переробленням, які призвели до спотворення пам`ятки, її території чи охоронних зон, їх наслідки повинні бути усунуті за рахунок власника в терміни, визначені письмовим розпорядженням органу охорони. У разі невиконання власником вимог законодавства та умов цього договору, власник притягується до відповідальності згідно чинного законодавства, а також зобов`язується відшкодувати завдані ним збитки на підставі розрахунків, здійснених спеціалізованими організаціями чи сертифікованими спеціалістами.
		Судом також встановлено, що на замовлення ТОВ «Універсал Дірект» у 2021 році розроблена науково-проєктна документація «Протиаварійні роботи на будівлі-пам`ятці містобудування та архітектури місцевого значення (особняк Гавсевича) у м. Одеса, по вул. Чорноморська, 1 (1-Б)», яка погоджена листом Департаменту від 12.07.2021 року.
		Незважаючи на одержання ТОВ «Універсал Дірект» дозволу Департаменту від 05.08.2021 року на проведення протиаварійних робіт, вони не були розпочаті, внаслідок чого у січні 2023 року сталося руйнування частини конструкцій зазначеної будівлі-пам`ятки. В судовому засіданні суду першої інстанції сторони вказали на те, що станом на сьогоднішній день від будівлі залишились лише дві стіни.
		В ході проведеного представником Департаменту огляду 30.06.2023 року зафіксовано, що більшість несучих конструкцій будівлі-пам`ятки по вул. Чорноморській, 1 в м. Одесі демонтовано, що не відповідає рішенням, викладеним у погодженій науково-проєктній документації, у зв`язку з чим Департаментом видано розпорядження № 10 від 30.06.2023 року про припинення будь-яких робіт на об`єкті.
		Розпорядженням Департаменту від 06.07.2023 року №11 зобов`язано ТОВ «Універсал Дірект» розробити та надати на погодження до Департаменту науково-проєктну документацію, спрямовану на реставрацію та відновлення зазначеної будівлі-пам`ятки, а також провести роботи у строки, визначені погодженою науково-проєктною документацією.
		У строк, визначений розпорядженням, ТОВ «Універсал Дірект» було надано на розгляд Департаменту науково-проєктну документацію «Реставрація будівлі (Особняк Гавсевича), розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморська, 1 (1-Б) (пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення», яку погоджено листом від 14.09.2023 року №2267.
		07.07.2023 року Одеською обласною державною адміністрацією винесено постанову № 6646/1/01-33/6807/2-23 про накладення фінансових санкцій на ТОВ «Універсал Дірект» за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, згідно якої за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання пам`ятки до товариства згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» застосовані фінансові санкції у сумі 170 000 грн.
		Звертаючись з даним позовом до суду, заступник прокурора посилався також на висновок судового експерта №009/23 від 24.08.2023 року, складений за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по кримінальному провадженню № 42023163030000045 від 30.06.2023 року, згідно з яким будівельні роботи, проведені на будівлі-пам`ятці, не відповідають погодженій науково-проєктній документації «Протиаварійні роботи на будівлі-пам`ятці містобудування та архітектури місцевого значення (особняк Гавсевича) у м. Одеса, по вул. Чорноморська, 1 (1 -Б)», а також вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, зокрема, роботи з демонтажу конструктивних елементів будівлі-пам`ятки проведені без відповідного дозволу органу архітектурно-будівельного контролю.
		В оскаржуваному рішенні від 09.04.2024 року суд першої інстанції вказав на те, що судом встановлено, що в порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ від 08.06.2000 року, договору купівлі-продажу та охоронного договору, ТОВ «Універсал Дірект», як власник будівлі-пам`ятки, не забезпечило її утримання у належному технічному стані, зокрема, не виконало зобов`язання щодо проведення першочергових протиаварійних, ремонтних та реставраційних робіт, що не спростовується відповідачем у справі. 
		Однак, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури, суд першої інстанції вказував на те, що системний аналіз всіх норм Закону України «Про охорону культурної спадщини» дає підстави стверджувати що вказаний Закон не передбачає право звернення до суду Департаменту культури з іншими позовними вимогами, окрім зазначених у статті 21 цього закону, а тому, прокурором у цій позовній заяві визначено орган, який не має права на звернення до суду із зазначеними у цьому позові вимогами, що свідчить про відсутність процесуальної дієздатності у позивача на подачу цього позову, а відповідно і у прокурора також.
		Крім того суд зазначив, що окрім зазначеної підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, такої як відсутність права звернення до суду з такими вимогами, заявлені вимоги не є ефективним способом відновлення порушених інтересів держави.
		Суд вказав, що у цій справі прокурор просить суд зобов`язати відповідача вчинити дії які він вже зобов`язаний вчиняти відповідно до вимог ст. ст. 24, 27, 47 ЗУ Про охорону культурної спадщини, а саме привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування), відновити у разі пошкодження, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону. Такі ж зобов`язання взяв на себе відповідач у охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини від 12.10.2018 №04-02/2455сп. Саме таке зобов`язання відповідача, на думку суду, не є ефективним, оскільки приписами Закону України Про охорону культурної спадщини передбачені інші способи захисту  це викуп або стягнення шкоди.
		Суд зазначив, що в разі задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача відновити будівлю таке рішення суду жодним чином не породжує для нього інші зобов`язання крім вже існуючих та визначених Законом №1805-ІІІ, що свідчить про неефективність визначеного способу захисту.
		Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного:
		Щодо підстав звернення прокурора:
		Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 надав тлумачення зазначеної статті, згідно з яким Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
		Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях:
		- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
		- у разі відсутності такого органу.
		У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 вказано на те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18 та від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 сформульовано визнання «інтересу держави» («публічного інтересу») як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації. Тобто публічний інтерес є ні чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.
		Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 2 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 0440/6596/18.
		У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» (Opinion № 3(2008) of the Consultative Council of European Prosecutors on «The role of prosecution services outside the criminal law field» adopted by the CCPE at its 3rd plenary meeting (Strasbourg, 15-17 October 2008) зазначається, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів; не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права, оскільки держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів (пункти 29- 31).
		Позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.
		У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40).
		За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).
		Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, заступник прокурора вказував на наявність підстав для захисту інтересів держави та, відповідно, для звернення до суду з даним позовом, у зв`язку із порушенням ТОВ «Універсал Дірект», як власником будівлі-пам`ятки, вимог договору купівлі-продажу та охоронного договору, що виразилось у не забезпеченні її утримання у належному технічному стані, оскільки товариством не виконано зобов`язань щодо проведення першочергових протиаварійних, ремонтних та реставраційних робіт, а також вчинення власником будівлі-пам`ятки самочинних дій, які призвели до руйнування значної її частини, чим порушено інтереси держави щодо збереження культурної спадщини. Прокурор вказав на те, що внаслідок зазначеного у січні 2023 року сталося руйнування частини конструкцій зазначеної будівлі-пам`ятки. При цьому, як вказав прокурор, про факт руйнування зазначеної будівлі-пам`ятки через проведення ТОВ «Універсал Дірект» відповідних будівельних робіт з демонтажу Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини стало відомо ще 30.06.2023 року внаслідок проведення відповідного огляду об`єкту культурної спадщини, однак жодних дій, направлених на захист інтересів держави цей орган не здійснив. Будь-яких заходів реагування не було вжито Департаментом і після звернення обласної прокуратури у липні 2023 року.
		Вирішуючи справи, пов`язані із захистом культурної спадщини України Верховний Суд неодноразово наголошував, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України "Про охорону культурної спадщини" відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.
		Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України (Постанова Верховного Суду в складі Судової палати від 31.01.2023 року у справі №640/8728/21).
		Спірні правовідносини регулюються спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон № 1805-III).
		За визначенням, наведеним у Законі України «Про охорону культурної спадщини», охорона культурної спадщини  це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.
		За приписами частини 1 статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
		Відповідно до пунктів 6, 12, 14, 17, 20, 22, 23 частини 1 статті 6 Закону № 1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них; укладення охоронних договорів на пам`ятки; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону; інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам`яток, що знаходяться на їх території; здійснення інших повноважень відповідно до закону.
		Відповідно до пункту 6.3 Положення про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням виконуючого обов`язки голови Одеської обласної державної адміністрації від 27 травня 2019 року №647/А-2019, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини.
		Тобто, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської військової державної адміністрації є органом, який уповноважений на реалізацію державної політики в сфері культури, охорони об`єктів культурної спадщини, тобто є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.
		Відповідно до частини першої та четвертої статті 23 Закону № 1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
		Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18 зазначив, що укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму, а тому охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону № 1805-III, є адміністративним договором.
		Згідно ст. 24 Закону № 1805-III, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
		Використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
		Відповідно до ст. 27 Закону № 1805-III, у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
		При цьому, статтею 47 Закону № 1805-III передбачено, що юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов`язані відновити пам`ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.
		З урахуванням зазначених положень чинного законодавства про охорону культурної спадщини, з огляду на те, що всі власники пам`яток культурної спадщини незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти та виконувати охоронний договір, утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення, а також зобов`язані відновити пам`ятки та їхні території у разі завдання їм шкоди, колегія суддів доходить висновку, що у випадку невиконання умов укладеного охоронного договору та вимог ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в частині зобов`язання власників, користувачів утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення), а також невиконання вимог ст. 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в частині зобов`язання відновити пам`ятки та їхні території через завдання їм шкоди (у тому числі незаконним будівництвом), орган охорони культурної спадщини або прокурор, якщо відповідний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки культурної спадщини відновити пам`ятку.
		При цьому колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що у Департаменту культури відсутнє відповідне право звернення до суду, з огляду на те, що норми Закону України «Про охорону культурної спадщини» не передбачають такого права.
		У постанові від 08 травня 2024 року у справі № 240/17530/23 Верховний Суд вказав на те, що справи за позовом суб`єкта владних повноважень умовно можна поділити на такі категорії: 1) справи за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта владних повноважень; 2) справи за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта приватного права.
		За загальним правилом, звернення суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічного права) до суб`єкта приватного права відбувається з метою ефективного захисту суспільних інтересів (інтересів необмеженого кола осіб).
		Верховний Суд вказав на те, що частина п`ята статті 125 Конституції України (з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди) не містить жодних обмежень стосовно юрисдикції адміністративних судів захищати особу або групу осіб, вказуючи лише на сферу такого захисту, а саме, публічно правові-відносини. Якщо будь-який суб`єкт всупереч ст. 68 Основного Закону України не забезпечує неухильного додержання Конституції України та законів України або посягає на права і свободи інших осіб і це відбувається у публічно-правовій сфері, саме адміністративний суд, за загальним правилом, має вирішити такий спір та захистити суспільні інтереси (незалежно від можливих процесуальних обмежень стосовно права позивача на ініціювання такого спору). У протилежному випадку деякі суб`єкти публічного або приватного права стають, фактично, «безконтрольними», а гарантії, встановлені статтею 68 Конституції України, - «неспроможними».
		Згідно ч. 4 ст. 5 КАС України, суб`єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України та з метою реалізації покладених на них повноважень. 
		За висновком Верховного Суду, для справ за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта приватного права законом мають бути передбачені безумовні підстави для звернення до адміністративного суду; у той час як у справах за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта владних повноважень звернення до суду може здійснюватися також з підстави, що прямо не передбачена законом, але такої, що безпосередньо слідує з відповідних функцій (покликання) цього суб`єкта. У виняткових випадках та з метою захисту суспільного інтересу, якщо це не суперечить закону та здійснюється для реалізації визначених законом завдань та функцій, суб`єкт владних повноважень також може звернутися з позовом до суб`єкта приватного права без наявності прямої вказівки на це у законі.
		В адміністративних справах за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта приватного права, в яких мотивом звернення до суду є захист суспільного інтересу (прав необмеженої кількості осіб), позивачем має бути обґрунтовано необхідність захисту такого інтересу саме у судовому порядку, а також те, що звернення до суду здійснено з метою реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій, визначених Конституцією та законами України.
		У справах за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта приватного права надважливим є врахування та застосування судом принципу пропорційності як універсального загальноправового принципу, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; використання цього принципу дозволяє досягти розумного співвідношення між метою впливу з боку держави в особі її компетентних органів та засобами їх досягнення; принцип пропорційності вимагає виключно справедливого, раціонального та співрозмірного обмеження прав суб`єкта приватного права для захисту суспільних інтересів (прав необмеженої кількості осіб).
		Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави.
		Як вже зазначалось вище, стосовно наявності такої підстави для звернення прокурора до суду, як порушення інтересів держави, Верховним Судом, як правило, застосовується широкий підхід до тлумачення поняття «державний інтерес», в основі якого знаходяться суспільні (публічні) інтереси, що охоплюють собою, зокрема, важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.
		В даному випадку подання прокурором позову було обґрунтовано необхідністю захисту інтересів держави у сфері охорони об`єктів культурної спадщини, які порушені відповідачем у зв`язку з невиконанням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», а також вимог охоронного договору, що призвело до завдання шкоди об`єкту культурної спадщини, який становить історико-культурну цінність для населення, зокрема, його руйнації.
		Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об`єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21.
		У цій постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 117 - 130) наводились мотиви про те, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).
		Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю, а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь.
		З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
		Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.
		Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04 жовтня 1988 року № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.
		Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під «культурною спадщиною» розуміються, зокрема, твори архітектури.
		Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.
		Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» № 165-V від 20 вересня 2006 року, визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.
		Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи встановлено, що кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
		Частина друга статті 4 цієї ж Конвенції визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов`язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.
		Отже охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.
		Вищенаведені положення актів міжнародного права аналізувались Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2023 року у справі № 380/13557/21, прийнятій у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, та в якій Верховний Суд підкреслював, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність.
		Слід зазначити, що в даному випадку поданий прокурором позов орієнтований на вжиття всіх належних та можливих заходів, спрямованих на збереження розглядуваного об`єкту культурної спадщини для потомків, зокрема, шляхом його відновлення особою, внаслідок бездіяльності та в подальшому дій якої пам`ятку архітектури було пошкоджено.
		З урахуванням зазначеного вище колегія суддів вважає, що прокурором у повній мірі обґрунтовано факт порушення у даному випадку інтересу держави та наявності підстав для його захисту в судовому порядку через невжиття відповідачем відповідних дій по відновленню пам`ятки архітектури. 
		При цьому, як зазначалось вище, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		За обставин даної справи, представником Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини в ході проведення огляду 30.06.2023 року було зафіксовано, що більшість несучих конструкцій будівлі-пам`ятки по вул. Чорноморській, 1 в м. Одесі демонтовано, що не відповідає рішенням, викладеним у погодженій науково-проєктній документації, у зв`язку з чим Департаментом видано розпорядження № 10 про припинення будь-яких робіт на об`єкті.
		Отже, про факт руйнування зазначеної будівлі-пам`ятки через проведення ТОВ «Універсал Дірект» відповідних будівельних робіт з демонтажу Департаменту стало відомо ще 30.06.2023 року за результатами проведення відповідного огляду.
		Судом встановлено, що про вказані обставини також було повідомлено Департамент листом обласної прокуратури № 15/3/2-1006вих-23 від 03.07.2023 року та з метою з`ясування питання щодо наявності підстав для вжиття заходів реагування представницького характеру запитано у Департаменту інформацію про вжиті заходи, направлені на захист об`єкта культурної спадщини від загрози знищення. Аналогічна інформація, в тому числі щодо направлених до суду позовних заяв, витребовувалась листом обласної прокуратури від 31.03.2023 року №15/3/2-519вих-23 (копії листів в матеріалах справи).
		З листів Департаменту від 28.04.2023 № 1201/10/01-12/2-23/318 та від 06.07.2023 № 2017/10/01-12/2-23/4520, одержаних у відповідь на вищевказані листи обласної прокуратури, вбачається, що про встановлені порушення органу охорони культурної спадщини було відомо,
		Однак, Департаментом, як уповноваженим органом самостійно не вживалось будь-яких дієвих заходів, направлених на захист інтересів держави у виниклих спірних правовідносинах, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
		Більш того, враховуючи порушення власником будівлі-пам`ятки по вул. Чорноморській, 1-Б в м. Одесі пам`яткоохоронного законодавства, Департамент звернувся з проханням вжити заходів прокурорського реагування.
		Таким чином звернення в даному випадку прокурора до суду з даним позовом обґрунтовано саме неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту об`єкта культурної спадщини та відсутність реагування з його боку.
		У справі, яка розглядається, достатні та ефективні заходи по захисту інтересів держави Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини не здійснювало, прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», через що у нього виникли, передбачені законом підстави для звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому статтею 53 КАС України, за наявності підстав для представництва інтересів держави, на що було вказано судом апеляційної інстанції у постанові від 06.02.2024 року, ухваленої за наслідком перегляду ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року у даній справі, однак зазначені висновки суду апеляційної інстанції були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції при розгляді справи по суті, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам ст. 242 КАС України.
		Що стосується тверджень суду першої інстанції про обрання прокурором неправильного способу захисту порушеного права, колегія суддів звертає увагу на наступне:
		Захист права - це використання передбачених законом способів (можливостей, інструментів) для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права.
		Ефективність захисту порушеного права це властивість певного процесу, яка зумовлена його якістю та кількістю засобів, що беруть участь у процесі, а також конкретною ситуацією. Ефективність характеризується певним співвідношенням між отримуваним сумарним ефектом та сумарними витратами на створення і використання засобів, що беруть участь у процесі, його організацію та здійснення.
		Застосування конкретного способу захисту порушеного права залежить як від змісту права чи інтересу, так і від характеру його порушення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення.
		Закріплений у частині другій статті 9 КАС України принцип диспозитивності передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.
		За правилами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Роблячи висновок про обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав, суд вказав на те, що дії, які прокурор просить суд зобов`язати відповідача вчинити, останній і так вже зобов`язаний вчиняти відповідно до вимог ст. ст. 24, 27, 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини». При цьому суд наголосив на тому, що Законом України «Про охорону культурної спадщини» передбачає інші способи захисту, такі як викуп або стягнення шкоди.
		Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про охорону культурної спадщини» дійсно містить положення про зобов`язання власника чи користувача пам`ятки архітектури утримувати таку пам`ятку в належному стані, захищати її від пошкодження, руйнування або знищення. Вказані положення містить і охоронний договір, укладений в даному випадку відповідачем. 
		Положеннями статті 66 Конституції України встановлений конституційний обов`язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
		Релевантними до спірних у цій справі правовідносин є й приписи частини третьої статті 13 Основного Закону України, згідно з якими власність зобов`язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
		Статтею 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов`язані відновити пам`ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.
		Зміст вищенаведених норм Конституції України у взаємозв`язку з викладеними вище положеннями законодавства у сфері охорони культурної спадщини дозволяє стверджувати, що власник нерухомого майна зобов`язаний виконувати усі покладені на нього обов`язки, які випливають з такого правового статусу майна, в тому числі і здійснювати його відновлення у раз завдання їм шкоди (у тому числі незаконним будівництвом).
		За обставин даної справи, саме внаслідок протиправної бездіяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Дірект", пов`язаної з невиконанням товариством як власником будівлі-пам`ятки зобов`язань за договором купівлі-продажу та охоронним договором щодо забезпечення її утримання у належному технічному стані, а в подальшому за наслідками протиправних самочинних дій ТОВ «Універсал Дірект», що суперечать нормам Закону України «Про охорону культурної спадщини», державним стандартам та правилам в сфері охорони культурної спадщини, була зруйнована значна частина будівлі-пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення, розташованої по вул. Чорноморській, 1-Б в м. Одесі. Факт руйнування об`єкта культурної спадщини - будівлі-пам`ятки містобудування та архітектури внаслідок саме дій та бездіяльності ТОВ «Універсал Дірект» підтверджується зокрема висновком судового експерта №009/23 від 24.08.2023 року, складеним за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по кримінальному провадженню № 42023163030000045 від 30.06.2023 року, згідно з яким будівельні роботи, проведені на будівлі-пам`ятці, не відповідають погодженій науково-проєктній документації «Протиаварійні роботи на будівлі-пам`ятці містобудування та архітектури місцевого значення (особняк Гавсевича) у м. Одеса, по вул. Чорноморська, 1 (1 -Б)», а також вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, зокрема, роботи з демонтажу конструктивних елементів будівлі-пам`ятки проведені без відповідного дозволу органу архітектурно-будівельного контролю.
		Вказані обставини не заперечуються відповідачем у справі. 
		Таким чином, за положеннями ст. 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Дірект", як власника об`єкта культурної спадщини наявний обов`язок щодо відновлення будівлі - пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення - особняка Гавсевича, спорудженого у 1903 році за проектом архітектора ОСОБА_1 , розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморська, 1-Б.
		Судовим розглядом справи встановлено невиконання такого обов`язку. З обставин цієї справи також вбачається, що відповідач не демонструє наміру добровільно відновити будівлю - пам`ятку містобудування та архітектури.
		Враховуючи, що наявність у Товариства вищезазначеного обов`язку прямо передбачена законом і доведена під час розгляду цієї справи, колегія суддів визнає обґрунтованість заявлених у цьому позові вимог та наявність підстав для його задоволення.
		При цьому колегія судів звертає увагу на те, що згідно ст. 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відповідний орган охорони культурної спадщини може пред`явити позов про викуп об`єкту культурної спадщини у разі, якщо власник пам`ятки не вживає заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов. Тобто позов про викуп об`єкта культурної спадщини направлений, в першу чергу, на попередження завдання об`єкту культурної спадщини шкоди, тоді як в даному випадку така шкода вже нанесена відповідачем - власником об`єкта. 
		Крім того позов про відшкодування шкоди, за положеннями ст. 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини», може мати місце лише у разі неможливості відновлення об`єкту культурної спадщини. 
		Таким чином колегія суддів вважає, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, шляхом саме зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Дірект" відновити пам`ятку містобудування та архітектури.
		Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість прокурором підстав звернення до суду з цим позовом, враховуючи наявність у спірних правовідносинах інтересів держави, які порушуються у сфері захисту об`єкту культурної спадщини.
		Зважаючи на вищевикладене колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення поданого заступником прокурора Одеської обласної прокуратури позову та зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Дірект" відновити будівлю - пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення - особняк Гавсевича, споруджений у 1903 році за проектом архітектора ОСОБА_1 , розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморська, 1-Б.
		Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України через порушення норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
		Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		В свою чергу у разі якщо позивачем є суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
		Враховуючи відсутність в даному випадку витрат суб`єкта владних повноважень на залучення свідків та проведення експертиз, підстави для розподілу судових витрат та стягнення судових витрат на користь позивача у справі  заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації відсутні.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Відмовити у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп» про закриття провадження у справі № 420/28679/23.
		Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року скасувати.
		Прийняти нове судове рішення, яким позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації задовольнити.
		Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал Дірект" відновити будівлю - пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення - особняк Гавсевича, споруджений у 1903 році за проектом архітектора ОСОБА_1 , розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморська, 1-Б.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Повний текст постанови складено 30.07.2024 року. 
		 
		 
		 
		Суддя-доповідач: О.В. Лук`янчук
		 
		Суддя: А.І. Бітов 
		 
		Суддя: І.Г. Ступакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...