Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/2323/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Надіслано для оприлюднення: 02.08.2024. Зареєстровано: 02.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.08.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/367/388/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023112320000030

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                          Справа № 367/2323/23 
		                                                       Провадження по справі № 1-кп/367/388/2024
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		02 серпня 2024 року         Ірпінський міський суд Київської області у складі:
		головуючого судді                                         ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря судового засідання                 ОСОБА_2 ,
		за участю прокурора                                         ОСОБА_3 ,
		захисника                                                 ОСОБА_4 ,
		обвинуваченого                                                 ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42023112320000030 від 14.02.2023 року за обвинуваченням:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ірпінь Бучанського району Київської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ст. 336 КК України,-
		                                               В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_5 маючи військово-облікову спеціальність - бойове застосування танкових з?єднань, військових частин і підрозділів, будучи військовозобов`язаним, рішенням військово-лікарської комісії визнаний придатним до військової служби, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за наступних обставин.
		Так, ОСОБА_5 26.01.2023 приблизно о 11:00 (точного часу не встановлено), який прибув за викликом до кабінету №15 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , зачитано та вручено повістку №9260 про явку до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 на 07 год. 30 хв. 28.01.2023.
		Після чого, ОСОБА_5 перебуваючи у тому ж місці у той же час, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи умисно, достовірно розуміючи, що згідно довідки військово-лікарської комісії від 10.01.2023 № 1/7 визнаний придатним до військової служби, не маючи поважних причин для відстрочки, відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», будучи обізнаним про необхідність прибуття для мобілізації до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 на 07 год. 30 хв. 28.01.2023 та попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову під час мобілізації, в установленому законом порядку, повідомленим працівниками вищевказаного центру про призов на військову службу під час загальної мобілізації, в особливий період, з метою ухилення від військової служби під час загальної мобілізації, відмовився від отримання повістки №9260, про що було складено акт про відмову від отримання повістки №5/2023.
		У подальшому, ОСОБА_5 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи умисно, 07 год. 30 хв. 28.01.2023 не прибув до Бучанського РТЦК та СЦ для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в особливий період, тим самим умисно ухилився від призову під час мобілізації, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України від 25.03.1992 року № 2232-XII, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року N?3543-XII та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022.
		Таким чином, ОСОБА_5 своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		В судовому засіданні ОСОБА_5  свою вину не визнав та пояснив, що він є членом релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», відмовився від отримання бойової повістки за своїми релігійними переконаннямита хвороби дітей. В ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомив, що готовий проходити альтернативну службу, однак, таку йому не пропонували. Зауважив, що чотири роки перебуває у вірі.
		Захисник ОСОБА_4 просив виправдати обвинуваченого ОСОБА_5 , у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
		Прокурор ОСОБА_3 підтримав обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_5 просив суд призначити покарання за статтею 336 КК України у виді позбавлення волі строком на три роки.
		Суд зазначає, що незважаючи на невизнання своєї винуватості обвинуваченим, факт умисного ухилення ним під час воєнного стану від призову на військову службу під час мобілізації підтверджується показаннями свідків, допитаних в суді.
		Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він працює в лікарем в складі Військово-лікарської комісії, зазначив, що ОСОБА_5 пройшов комісію та визнаний придатним до військової служби.
		Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 відмовився отримати бойову повістку через релігійні переконання та хворобу дітей. За фактом відмови від отримання повістки було складено відповідний акт.
		Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він був свідком, коли ОСОБА_5 відмовився отримати бойову повістку через релігійні переконання і через хворобу дітей. Пояснив, що більше йому нічого не відомо. 
		Отже, показаннями вказаних свідків підтверджується факт ухилення ОСОБА_5 від призову на військову службу під час воєнного стану без поважних причин.
		Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він з вересня 1991 року являється присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Зазначив, що з ОСОБА_10 почали вивчати Біблію з 2020 року. Через релігійні переконання вони не можуть брати зброю до рук. Будь які дії, які стосуються військової служби вони не можуть виконувати.
		Отже, суд зазначає, що свідок ОСОБА_9 , підтвердив, що єдиною причиною неприбуття ОСОБА_5 до ІНФОРМАЦІЯ_3 було те, що він є членом релігійного об`єднання Свідків Єгови.
		Вина обвинуваченого підтверджується матеріалами кримінального провадження, ретельно дослідженими в судовому засіданні, а саме:
		- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.02.2023 року за № 42023112320000030;
		- довідкою військово-лікарської комісії №1/7 від 10.01.2023 згідно якої ОСОБА_5 придатний до військової служби;
		- розпискою про повістку ОСОБА_5 про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 28.01.2024 року та актом №5/2023 від 26.01.2023 про відмову від отримання повістки, згідно якої ОСОБА_5 відмовився від отримання повістки та заявив, що відмовляється від призову, мотивуючи це тим, що він: має релігійні погляди, що забороняють бути військовим; через хворобу дітей; через зайнятість у ФОП, виконання контрактів;
		- довідкою Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» Центр Свідків Єгови від 01.02.2024 року за №3110, згідно якої ОСОБА_5 з 5 грудня 2023 року є неохрещеним вісником Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. ОСОБА_5 вивчає Біблію з одним із Свідків Єгови, відвідує християнські зібрання релігійної громади Свідків Єгови і, під наглядом, безоплатно бере участь у проповідуванні доброї новини; 
		- згідно військово-облікових даних офіцера запасу, ОСОБА_5 пройшов військову підготовку при Національному аграрному університеті у 2005 році, спеціальність ВОС - 021100 Бойове застосування танкових з`єднань, військових частин і підрозділів;
		- довідкою КНП «Ірпінська центральна міська лікарня» Ірпінської міської ради Київської області від 15.03.2023 року, згідно якої ОСОБА_5 за медичною допомогою не звертався, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває;
		- аркушом доведення основних вимог з вимогами та відповідальністю щодо порушення законодавства в сфері оборони під час дії воєнного стану, згідно ОСОБА_5 ознайомлений під підпис 26.01.2023; 
		- рапортом начальника відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_11 , де повідомлено, що офіцер запасу молодший лейтенант ОСОБА_5 прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 з висновком військово-лікарської комісії про придатність до військової служби, законних підстав для надання відстрочки ОСОБА_5 від мобілізації не має; 
		- повідомленням про кримінальне правопорушення начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_12 .
		Вищевказані докази в їх сукупності, є достовірними, належними та допустимими, логічно узгодженими між собою та такими, які переконливо вказують на вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення.
		Заслухавши показання обвинуваченого, свідків, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_5 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.
		Аргументи ОСОБА_5 з приводу того, що він не міг проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
		Так, стаття 336 КК України (у редакції Закону №1357-ІХ від 30.03.2021) передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.
		Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.
		Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
		Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
		Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
		Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.
		Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
		Під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_5 судом встановлено, що поведінка останнього беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову, враховуючи таке.
		Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.
		У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.
		Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
		Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
		Статтями 1, 4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
		На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
		Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.
		Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.
		Окрім цього, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 18-25 років.
		Отже, ОСОБА_5 , маючи вік 39 років та будучи військовозобов`язаним та придатним до військової служби, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в Україні з 24.02.2024 оголошено воєнний стан та загальна мобілізація.
		Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає.
		Суд зазначає, що частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
		Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
		Статтею 9 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
		Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Отже, всупереч доводам сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
		Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
		На рівні національного законодавства нашої держави право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі, якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма, згідно з ч. 3 ст. 8 Основного Закону, є нормою прямої дії. Проте, цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов`язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
		В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а тому недобросовісна поведінка осіб, які підлягають призову, свідчить про спрямованість на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань. Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
		Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 (провадження № 51-90км24).
		Судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, відмовився від отримання повістки 26.01.2024 року, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 28.01.2024 року для проходження військової служби в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.
		На думку сторони захисту заявлені ОСОБА_5 повідомлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про заміну військової служби на альтернативну та відмову від прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 свідчать про його релігійні переконання, що несумісні із військової службою.
		Однак судом встановлено, що ОСОБА_5 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання відстрочки від мобілізації по причині його релігійних поглядів та по причині регулярним лікуванням дітей останнього. 
		Але суд зазначає, що військовий стан та загальна мобілізація у нашій державі оголошені 24.02.2022.
		Як вказувалося вище, можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», Конституція України та інші Закони України не передбачають.
		ОСОБА_5 є громадянином України, постійно мешкає в Україні, користується всіма благами нашої держави, а тому під час збройної агресії російської федерації його конституційним обов`язком є захист Вітчизни, її незалежності й територіальної цілісності. Ухилення ОСОБА_5 від його виконання завдає ще більшої шкоди інтересам суспільства та сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації лише на підставі своїх релігійних переконань.
		В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.
		Також суд зазначає, що з 24.02.2022 росія вчиняє на території нашої суверенної держави злочини проти української нації та її агресія є злочином проти миру, бо вона порушує усі принципи та цінності людства.
		Тому ніхто з громадян України не повинен залишатися пасивним перед фактом таких злочинів.
		У той же час, така свідома протиправна поведінка ОСОБА_5 , як громадянина України, підриває конституційні принципи нашої держави.
		У вступній промові та під час виступу в судових дебатах захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4  зазначив, що дії  ОСОБА_5  з приводу ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не є злочинними і пов`язані з його глибокими релігійними переконаннями. При цьому посилався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Свідки Єгови м. Москви та інші проти росії», «Баятян проти Вірменії».
		Суд зазначає, що ЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Європейської конвенції з прав людини гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» від 27.10.2009, заява №23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» від 15.09.2016, заява №66899, пункт 36; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17.10.2019, заяви №14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» від 12.03.2024 року, заява №18382/15, пункт 42).
		Також ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Європейської конвенції з прав людини і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).
		У першому та другому реченнях пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії», на які посилався адвокат ОСОБА_4 зазначено таке: «Європейський суд вважає, що неявка заявника для проходження військової служби було проявом його релігійних поглядів. У зв`язку з цим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 статті 9 Європейської конвенції».
		Але у той же час, у третьому реченні вказаного пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії» ЄСПЛ чітко зазначив, що таке втручання не буде порушенням статті 9 Європейської конвенції тільки в тому випадку, якщо воно «передбачено законом», переслідує єдину і більш правомірну мету, зазначену у пункті 2 статті 9 Європейської конвенції, та є «необхідним у демократичному суспільстві».
		На теперішній час українське законодавство не передбачає законної можливості військовозобов`язаного відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період за релігійними переконаннями.
		Альтернативної служби під час воєнного стану українське законодавство також не передбачає.
		Окрім того, статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що в Україні військова служба під час мобілізації у період воєнного стану обов`язкова для всіх, без виключення, військовозобов`язаних незалежно від їх віросповідання.
		Разом із тим відповідно до частини 3 статті 8 Конституції України положення частини 4 статті 35 Основного Закону мають застосовуватися як норми прямої дії. З огляду на зазначене і положення статті 9 ЄКПЛ, від яких Україна в умовах воєнного стану не відступала в порядку статті 15 Конвенції, особа не підлягає кримінальній відповідальності за статтею 336 КК за умови доведення несумісності виконання військового обов`язку з її релігійними переконаннями - підтвердження належними і достатніми доказами її участі у релігійних організаціях, що сповідують віровчення відповідного змісту, або наявності таких особистих глибоких, щирих і послідовних переконань.
		Отже, участь ОСОБА_5 у релігійній організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» з 05.12.2023 підтверджується довідкою № 3110 від 01.02.2024 року.
		Але судом не встановлено, що обвинувачений має такі глибокі, щирі та послідовні релігійні переконання, які перешкоджають йому захищати незалежність нашої держави та її територіальну цілісність в лавах Збройних Сил України, бо зазначене, крім його власних слів та пояснень свідка ОСОБА_9 , який також є Свідком Єгови, іншими доказами не підтверджується. 
		У судовому засіданні ОСОБА_5 повідомив про свою релігійну приналежність до об`єднання Свідків Єгови ще з 2020 року, але в той же час, згідно довідки, є неохрещеним вісником Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні з 05.12.2023.
		Також з початку війни ОСОБА_5 не заявив компетентним органам нашої держави про неможливість проходження служби в ЗСУ через свої релігійні переконання та не просив замінити військову службу на альтернативну.
		Лише після перевірки стану здоров`я, отримавши висновок ВЛК про придатність до військової служби 10.01.2023 року, він повідомив про свої релігійні переконання та звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання відстрочки від мобілізації.
		Також суд вважає на необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 сформував такий правовий висновок.
		Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
		Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
		Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. 
		Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).
		Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).
		ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
		Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.
		За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
		Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону України №2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
		Відповідно до ст. 2 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
		Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
		Також Верховний Суд у вказаній постанові від 13.06.2024 вважав за необхідне зазначити, що призов обвинуваченого на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.
		Суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 ухвалена Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду пізніше за постанову від 02.05.2024 у справі №344/12021/22, яка також ухвалена Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Отже, суд дійшов висновку, що призов  ОСОБА_5 , який є Свідком Єгови, на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним у розумінні законодавства України, його призов переслідував єдину мету - це захист незалежності та територіальної цілісності України від країни-агресора, захист європейських цінностей, зупинення російської агресії, яка на території нашої суверенної країни вбиває мирних цивільних громадян.
		Тому дії ОСОБА_5 по ухиленню від проходження військової служби за релігійними поглядами є злочинними, у зв`язку з чим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову не є втручанням у його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені пунктом 1 статті 9 Європейської конвенції з прав людини.
		За таких обставин суд констатує, що під час розгляду кримінального провадження не встановлено існування непереборного конфлікту між релігійними переконаннями ОСОБА_5 та його передбаченим статтею 65 Конституції України обов`язком захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України.
		У ОСОБА_5 відсутні фактичні та юридичні підстави для сумлінної відмови від військової служби, правова оцінка його дій як ухилення від призову за мобілізацією не суперечить вимогам частини 4 статті 35 Конституції України і статті 9 Європейської конвенції з прав людини. Притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії не є примусом, що принижує свободу людини мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір, у розумінні частини 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
		З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю поза розумним сумнівом.
		За таких обставин суд дії ОСОБА_5 кваліфікує за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує таке.
		У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
		Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
		В той же час згідно зі ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
		Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах завдають ще більшої шкоди інтересам суспільства та через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.
		За місцем проживання ОСОБА_5 характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно працює, на утриманні має двох неповнолітніх дітей. 
		Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 згідно зі ст. 66 КК України, судом не встановлені.
		Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_5 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлені.
		При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Також суд враховує відсутність каяття з боку ОСОБА_5 і те, що вчинений ним злочин пов`язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина захищати свою країну.
		ОСОБА_5 хоча і скоїв умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи винуватого.
		У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України - захист незалежності та територіальної цілісності України набуває особливого значення та повинен бути забезпечений усіма можливими засобами. Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. Звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення йому більш м`яких покарань, ніж передбачені санкцією ст. 336 КК України, сформує негативну думку інших військовозобов`язаних, вплине на їх бойовий дух та мотивацію, не сприятиме дотриманню мети покарання, сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації, та в свою чергу вплине на якість оборони України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
		Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства, тому суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК України.
		Запобіжний захід ОСОБА_5 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування не вбачається.
		Процесуальні витрати, цивільний позов та речові докази відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 370, 374-376, 394-395 Кримінального процесуального кодексу України, суд -
		                                               У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
		Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили не обирати.
		Процесуальні витрати, цивільний позов та речові докази відсутні.
		Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, захиснику та прокурору.
		 
		 
		Суддя:  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...