Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 404/1210/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 02.08.2024. Зареєстровано: 02.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.08.2024.
Дата набрання законної сили: 25.07.2024
Номер судового провадження: 11-кп/4809/396/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023120000001518

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Кропивницький апеляційнийсуд 
		 
		№ провадження 11-кп/4809/396/24 Головуючий у суді І-ї інстанції  ОСОБА_1  
		Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду         ОСОБА_2  
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  25.07.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі: 
		головуючого - судді ОСОБА_2 , 
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю секретаря ОСОБА_5 ,
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Кропивницькому Кіровоградськоїобласті кримінальнепровадження № 12023120000001518 від 31.12.2023, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 березня 2024 року.
		Цим вироком  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Кіровограда, українець, громадянин України, з повною загальною середньою освітою, неодружений, який не працює, студент другого курсу денної форми навчання Центральноукраїнського національного технічного університету, зареєстрований по АДРЕСА_1 , проживає по АДРЕСА_2 , раніше не судимий, -
		визнаний винуватим та засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк2 роки.
		Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено  тримання під вартою.
		Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 31.12.2023.
		Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 27640 гривень 72 копійки.
		   Вирішено питання речових доказів по справі.
		 
		Кримінальне провадження розглянуто за участю:
		прокурора ОСОБА_8 ,
		захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого ОСОБА_7 ,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він порушив правила безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин.
		Так, 31.12.2023 о 07 годині 20 хвилин, ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_9 , в умовах обмеженої видимості (ранкова пора доби), по проїзній частині вулиці Короленка, з боку вулиці Холодноярської в напрямку вулиці Миколи Левицького в місті Кропивницькому, грубо порушуючи вимоги п. п. 1.5, 2.3 (б, д), 12.1, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху (далі  ПДР), рухався зі швидкістю близько 90-103 км/год, чим значно перевищив максимально дозволену та допустиму швидкість руху на даній ділянці дороги.
		В подальшому, ОСОБА_7 , через свідоме перевищення дозволеної швидкості руху у межах населеного пункту, позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, та будучи достатньо поінформованим про наявність по напрямку свого руху на перехресті вулиць Короленка-Белінського в місті Кропивницькому, нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР («зебра»), грубо порушуючи вимоги п. 18.1 ПДР, наближаючись до вказаного пішохідного переходу, не впевнився у відсутності на ньому пішоходів, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, та продовжив рух прямо.
		В результаті вказаних дій, ОСОБА_7 , під час проїзду пішохідного переходу, не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину дороги у межах дорожньої розмітки 1.14.1 ПДР («зебра») зліва-направо відносно напрямку його руху, внаслідок чого на відстані 16,5 м до кута будинку АДРЕСА_3 , в межах нерегульованого пішохідного переходу на перехресті вулиць Короленка-Белінського у місті Кропивницькому, допустив наїзд на останню.
		В подальшому автомобіль «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 зупинився на відстані 87,7 м від нерегульованого пішохідного переходу, а тіло пішохода ОСОБА_10 відкинуло на 56,3 м.
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 5 від 01.02.2024 у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Від отриманих тілесних ушкоджень у вигляді поєднаної травми, а саме переломів правої плечової кістки, кісток тазу, правого стегна та тупої травми черевної порожнини з ушкодженнями печінки, перебіг якої ускладнився шоком, ОСОБА_10 померла.
		В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення та юридичної кваліфікації дії обвинуваченого, просить вирок Кіровського районногосуду м.Кіровограда від27березня 2024року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначеного основного та додаткового покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України та вважати його засудженим з іспитовим строком на 2 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
		Обгрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_7 позитивно характеризується як за місцем проживання, так і за місцем навчання. До кримінальної відповідальності раніше не притягувався. Навчається у вищому навчальному закладі та займається суспільно-корисною працею.
		Злочин, вчинений обвинуваченим є злочином з необережності. Завдана матеріальна та моральна шкода ним повністю відшкодована та потерпілі висловили свою думку, в якій просять не позбавляти ОСОБА_7 волі та призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі.
		Також вказує, що ОСОБА_7 проживав з батьками, які є людьми похилого віку. Інших осіб, які б могли надати допомогу їм не існує. З самого початку після вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_7 утримується під вартою і, щоб відшкодувати спричинену матеріальну та моральну шкоду, батьки під заставу свого будинку взяли позику, яку і передали потерпілим.
		Наразі повстає питання щодо повернення позики що без допомоги ОСОБА_7 є доволі проблематичним.
		Отже, в разі визначення обвинуваченому ОСОБА_7 реального покарання у виді позбавлення волі ще двоє людей втратять житло, оскільки вони розраховували, що саме їх син допоможе їм своєю працею відшкодувати запозичені кошти.
		У судовому засіданні була досліджена досудова доповідь, згідно якої обвинувачений для виправлення та перевиховання не потребує заходів його ізоляції та може були виправлений в умовах суспільства.
		Враховуючи, що ОСОБА_7 як під час досудовому розслідуванні так і в судовому засіданні повністю визнавав себе винним, щиросердно розкаявся у вчиненому та просив пробачення у потерпілих, активно сприяв розкриттю злочину, вчинив злочин з необережності, думку потерпілих, які просять не позбавляти його волі, та призначити покарання без позбавлення волі, у суду першої інстанції були об`єктивні підстави не призначати ОСОБА_7 покарання, пов`язане з позбавленням волі.
		Заслухавши суддю - доповідача, захисника-адвоката ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, дотримуючись меж перегляду судових рішень, визначених ст. 404 КПК України, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, окрім визнання ним винуватості, підтверджені зібраними доказами, що містяться у матеріалах кримінального провадження, які досліджені у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України і в апеляційній скарзі не заперечуються. 
		Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286КК України сторонами кримінального провадження не оспорюється. 
		При розгляді доводів апеляційної скарги колегія суддів відповідно до ст. 404 КПК України виходить із фактичних обставин провадження, встановлених судом першої інстанції.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено порушень кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів правильність висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення.
		Разом з цим, колегією суддів встановлено, що доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що призначаючи покарання обвинуваченому, місцевий суд не повною мірою дотримався вимог ст. 50, 65 КК України, і призначив ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, заслуговують на увагу.
		Так, відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. 
		Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. 
		Положеннями ст. 65 КК України регламентовані загальні засади призначення покарання. Зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 75 КК України, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		При цьому суд ухвалює звільнити засудженого від відбування покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
		   Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» регламентовано, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо. 
		   Абзацом 2п.2вищевказаної постановивизначено,щовідповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого  особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Згідно рішення Конституційного суду України №15-рп/2004 від 02.11.2005 року, щодо поняття справедливості призначення кримінальних покарань, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є безумовною підставою недискримінаційного підходу та неупередженості суду, що означає не тільки передбачений законом склад злочину та рамки покарання, а і те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.
		Вирішуючи питання призначення покарання необхідно застосувати практику Європейського суду з прав людини та Конвенцію з прав людини, як джерело права. У відповідності до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року, таким є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), справа «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року), де Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». А тому для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистийнадмірний тягар для особи».
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Швидка проти України» (рішення від 30.10.2014 року), зазначено, що при оцінціпропорційності втручання слід враховувати серед інших чинників, характер та суворість застосування стягнень.
		Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції послався на те, що він вчинив тяжкий злочин, характеризується позитивно, раніше не судимий.
		Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, є його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, принесення вибачення потерпілим, а також повне відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди.
		Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
		Також, суд першої інстанції врахував досудову доповідь органу пробації, в якій вказується про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а також думку потерпілих, які просили суд призначити ОСОБА_7 покарання без такої ізоляції, вказуючи як на підставу такого прохання повне відшкодування заподіяної від злочину шкоди.
		Окрім того, місцевим судом враховано, що ОСОБА_7 , грубо порушуючи Правила дорожнього руху, рухаючись зі швидкістю близько 100 км/год, що вдвічі перевищує максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті, не реагуючи на наявність пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою, знехтував усіма можливими запобіжниками Правил дорожнього руху, що призвело до смерті молодої жінки  ОСОБА_10 .
		Врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 тільки в умовах ізоляції від суспільства.
		Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , місцевим судом не в достатній мірі враховано обставини пом`якшуючі покарання та особу обвинуваченого.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, вчиненим з необережності, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, сталі соціальні зв`язки, навчається у вищому навчальному закладі, займається суспільно-корисною працею, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, вчинив злочин з необережності проживає з батьками похилого віку, які потребують його допомоги (т. 1 арк.к.п. 280, 264, 286, т.2 арк.к.п.77, 78, 79, 80, 104-106).
		   Як під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду, обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю. Щиро розкаявся у вчиненому, висловлював жаль з приводу вчиненого, вибачився перед потерпілими. Потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не мають. Обвинувачений добровільно відшкодував матеріальну та моральну шкоду, задану злочином. Потерпілі відмовилися від цивільного позову, просили суд призначити покарання ОСОБА_7 не пов`язане з обмеженням чи позбавленням волі (т. 2 арк.к.п.109).
		   Вказане свідчить про дієве каяття обвинуваченого та бажання виправити ситуацію, оскільки - щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність і повинно бути дієвим.
		Призначаючи обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, судом першої інстанції не в достатній мірі враховано висновок досудової доповіді Фортечного районного відділу філії Центру пробації в Кіровоградській області, відповідно до якого позитивні характеристики, обвинуваченого, рівень особистої реалізованості, наявність позитивних планів на майбутнє, відсутність кримінальних зв`язків, наявність соціально-прийнятного оточення, а також щире каяття обвинуваченого свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства (т.2 арк.к.п.104-106).
		   Також, колегія суддів при визначенні покарання обвинуваченому враховує обставину, яка пом`якшує покарання, - активне сприяння розкриттю злочину, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 після ДТП надавав пояснення працівникам поліції, залишався на місці пригоди, не змінював та не пошкоджував слідову інформацію та речові докази. Під час допиту в якості підозрюваного надавав детальні показання про обставини вчинення кримінального правопорушення, виконував всі свої процесуальні обов`язки, тощо. 
		   Окрім того, колегія суддів враховує конкретні обставини справи, зокрема що обвинувачений ОСОБА_7 їхав до хворої матері, яка йому зателефонувала та попросила привести ліки, оскільки швидка допомога, відмовилася приїжджати на її виклик. 
		Колегія суддів бере до уваги позицію потерпілих, які не настаювала на призначенні обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не мають. 
		Хоча думка потерпілих не має для суду обов`язкового характеру, проте вона має враховуватися судом поруч з іншими обставинами кримінального провадження під час вирішення питання про призначення покарання. Адже неврахування таких чинників, як посткримінальна поведінка винного, висловлення щирого жалю з приводу вчиненого, відшкодування завданої шкоди та вибачення з боку потерпілого суперечить загальним засадам призначення покарання, викладеним у ст. 65 КК України. 
		За таких обставин, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги сторони захисту про суворість призначеного покарання та не врахування всіх обставин кримінального провадження та обставин, що пом`якшують покарання, знайшли своє підтвердження і підлягають врахуванню при визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 .
		У зв`язку з наведеним, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, враховуючи особу обвинуваченого, який неє суспільнонебезпечною особою,щиро розкаявся у вчиненому, попросив вибачення у потерпілих, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував матеріальну та моральну шкоду завдану злочином, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив злочин з необережності, за місцем проживання та навчання характеризується виключно позитивно, має постійне місце проживання, сталі соціальні зв`язки, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, навчається у вищому навчальному закладі, займається суспільно-корисною працею, проживає з батьками похилого віку, які потребують його допомоги, позицію потерпілих, які просили на призначати обвинуваченому покарання у виді обмеження або позбавлення волі, висновок досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та конкретні обставини кримінального правопорушення, колегія суддів вважає можливим, за відсутності обставин що обтяжують покарання та за наявності обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які перелічені вище, пом`якшити призначене ОСОБА_7 судом першої інстанції основне покарання. 
		На переконанняколегії суддів,виправлення таперевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства. За своїм видом і розміром призначене обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі із звільненням його від відбування основного покарання із встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України та покладенням обов`язків передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України є справедливим, необхідним та достатнім для його перевиховання, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як ним самим, так і іншими особами, відповідає меті покарання, визначеній у ст. 50 КК України.
		Саме таке покарання на переконання колегії суддів, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
		Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Разом з тим, враховуючи, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, яке має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи, з урахуванням конкретних обставин, за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода, характер допущених ОСОБА_7 порушень Правил безпеки дорожнього руху, колегія суддів вважає що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доцільність застосовування стосовно обвинуваченого додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України,у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
		Істотних порушень норм кримінального процесуального закону які б могли стати підставою для скасування ухвали місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок. 
		Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом`якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		Враховуючи викладене, апеляційна скарга захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 березня 2024 року, слід змінити в частині призначеного покарання.
		 
		Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, - 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7  задовольнити частково.
		Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 березня 2024 року, стосовно  ОСОБА_7  змінити в частині призначеного покарання.
		Вважати засудженим ОСОБА_7 зач.2ст.286КК Українидо покаранняу видіпозбавлення воліна строк3роки зпозбавленням права керувати транспортними засобами на строк2 роки.
		На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
		Згідно із п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_7 обов`язки, протягом іспитового строку, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		Звільнити ОСОБА_7 з-підварти узалі суду негайно.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
		Ухвалу може бути оскаржено до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення. 
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...