Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 348/2629/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Самовільне залишення військової частини або місця служби.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2024. Зареєстровано: 05.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2024.
Дата набрання законної сили: 05.09.2024
Номер судового провадження: 1-кп/348/152/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023092780000015

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Справа № 348/2629/23
		Провадження № 1-кп/348/152/24
		 
		05 серпня 2024 року                                м.Надвірна 
		 
		Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області в складі
		головуючого судді                                ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря судового засідання            ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023092780000015 від 14 квітня 2023 року щодо
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Середній Березів Косівського району Івано-Франківської області, громадянина України, українця, з базовою середньою освітою, одружений, проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді телефоніста-лінійника наглядача відділення зв`язку взводу зв`язку 1 механічного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за обвинуваченняму вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 статтею 407 Кримінального кодексу України (далі КК), 
		за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження:
		прокурора                             ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого                         ОСОБА_6 ,
		   захисника адвоката                         ОСОБА_7 ,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
		Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_6 23.02.2023 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації до лав Збройних Сил України.
		Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2023 №22 солдата ОСОБА_6 призначено на посаду телефоніста-лінійника наглядача відділення зв`язку взводу зв`язку 1 механічного батальйону військової частини НОМЕР_1 ,у зв`язку з чим ОСОБА_6 вважається таким, що справи і посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.
		Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Проходячи військову службу у вищевказаній військовій частині солдат ОСОБА_6 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і Законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
		Згідно п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
		Згідно Указу Президента України №64/2022 " Про введення воєнного стану в Україні", воєнний стан в Україні запроваджено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та в подальшому продовжено по теперішній час. Такерішення ухвалено у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Про введення в дію воєнного стану солдату ОСОБА_6 достеменно було відомо, оскільки Указ Президента України №64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.
		Однак, 08.03.2023 близько о 20 год. 00 хв. солдат ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану, без поважних причин, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та незаконно, без поважних причин, перебував поза її розташуванням до 12.00 год. 15.03.2023, проводячи час на власний розсуд за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 .
		2. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений.
		Своїми умисними діями ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, а саме: самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
		3. Позиція сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 , свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.5 ст.407 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальному акті і вироку суду визнав повністю. 
		Суду пояснив, що після оголошення в Україні воєнного стану він в лютому 2023 року був призваний на військову службу під час мобілізації та 23 лютого 2023 року на призначений посаду телефоніста-лінійника наглядача відділення зв`язку військової частини НОМЕР_1 .
		Він звернувся до командира із проханням відпустити його до матері, однак командир відмовив йому, після чого він 08.03.2023 близько о 20 год. 00 хв самовільно залишив розташування військової частини без дозволу свого начальника, перебував поза її розташуванням до 15.03.2023, та знаходився за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 . Повернувся до військової частини 15.03.2023.
		Свої дії обвинувачений мотивував тим, що його мати була госпіталізована до лікарні із діагнозом COVID-19 у важкому стані, а інші члени родини не могли надати їй допомоги. 
		Обвинувачений ОСОБА_6 шкодує за свій вчинок, просить суворо його не карати. 
		Також обвинувачений пояснив, що на даний час він офіційно не працевлаштований, на обліку в центрі зайнятості не перебуває, має мінливий дохід від виконання робіт по найму у місцевого населення, одружений, його дружина має ІІІ групу інвалідності, він також доглядає за батьками похилого віку. 
		Враховуючи позицію обвинуваченого, який вказав на наявність поважних причин залишення військової частини, дослідження доказів проведено в загальному порядку. 
		4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення.
		Відповідно до ч.1 ст.337 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) судовий розгляд проведено в межах обвинувачення, висунутого ОСОБА_6 .
		Від допиту свідків сторона обвинувачення відмовилась через неможливість забезпечення явки до суду, оскільки свідки проходять військову службу в зоні бойових дій. 
		Судом досліджені докази, які подані прокурором на підтвердження пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
		Так, з повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення встановлено, що ВЧ НОМЕР_1 проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_6 . 
		Із актуслужбового розслідуваннявід 25.03.2023 встановлено, що у військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування, в ході якого встановлено, що 23.02.2023 наказом командира вч НОМЕР_1 №22 ОСОБА_6  зараховано на посаду телефоніста  лінійний наглядач відділення зв`язку взводу зв`язку №1 механізованого батальйону до списків особового складу військової частини. 08.03.2023року о20.30годині солдат ОСОБА_6 не з`явивсяна вечірнєшикування особовогоскладу взводузв`язку №1механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 АДРЕСА_2 .
		15.03.2023 солдат ОСОБА_6 повернувся до місця проходження військової служби.
		До акту службового розслідування додані копія доповіді №40 від 09.03.2023, копія наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2023 №22, копія пояснень ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , копія рапорту від 15.03.2023. 
		Із відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.10.2023 №3792 встановлено, що ОСОБА_6 призваний 23.12.2022 року на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_4 у ВЧ НОМЕР_2 . В період з 08.03.2023 до 15.03.2023 даний військовослужбовець не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_5 . З
		Також в судовому засіданні досліджені матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.
		У суду немає сумнівів у психічному стані обвинуваченого ОСОБА_6 і суд вважає його осудним.
		У ході судового слідства суд дослідив всі докази, надані сторонами обвинувачення і захисту, із дотриманням принципу змагальності і свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведені перед судом їх переконливості.
		5. Висновок суду щодо винуватості обвинуваченого.
		Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		В достовірності та об`єктивності досліджених судом доказів у суду сумніву не виникає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достатніми, у зв`язку з чим суд їх прийняв.
		Будь-яких протиріч у досліджених доказах, що мають істотне значення для висновків суду, не встановлено. Відтак, суд вважає можливим покласти надані стороною обвинувачення докази на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, в основу обвинувального вироку, оскільки вони здобуті з дотриманням норм чинного законодавства, а також підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.
		При цьому суд зауважує, що під час судового розгляду даного кримінального провадження судом були створені всі необхідні умови для виконання сторонами обвинувачення і захисту їхніх процесуальних обов`язків і здійснення прав, у тому числі і права на захист.
		Оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину доведена як письмовими доказами, зокрема матеріалами службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини з 08.03.2023 до 15.03.2023 року, так і власними показаннями обвинуваченого ОСОБА_6 , який фактично не заперечував факт самовільного залишення ним військової частини, вказуючи на наявність поважних причин своїх дій. 
		Під час допиту обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив, що саме він при проходженні військової служби в умовах воєнного стану, без дозволу відповідного начальника, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 та перебував дома поза її розташуванням 7 днів. 
		Покази обвинуваченого ОСОБА_6 суд вважає такими, що повністю відповідають фактичним обставинам, встановленим судом, а також дослідженим матеріалам кримінального провадження, тому розцінює їх як достовірні, приймає як доказ його вини і вважає, що вони в сукупності з дослідженими в ході судового розгляду доказами можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
		У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), Series А, заява № 25, від 18.01.1978, пункт 161, та «Коробов проти України», заява № 39598/03, від 21.07.2011, пункт 65, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_6 , у судовому засіданні не встановлено.
		При кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к, відповідно до якої кваліфікація злочину це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		Безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого статтею 407 КК України є встановлений порядок проходження військової служби, який зобов`язує військовослужбовців постійно знаходиться в розташуванні військової частини чи місця служби і не залишати їх без дозволу відповідного начальника.
		Самовільне залишення військової частини полягає у тому, що військовослужбовець залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника, тобто такі дії мають самовільний характер.
		Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину або затримання поза межами частини.
		Під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій розташовано підрозділи та служби частини.
		Місце служби це будь-яке місце, яке збігається з розташуванням військової частини та визначене військовослужбовцю для виконання обов`язків з військової служби протягом встановленого часу, або місце, де він повинен перебувати за наказом або за розпорядженням командування.
		Характер і послідовність дій ОСОБА_6 вказують на те, що він діяв з прямим умислом, тобто усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, і мав на меті тимчасово ухилитися від виконання обов`язків військової служби. 
		З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та вважає, що його дії вірно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК Українияк самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
		Щодо показань обвинуваченого, то ОСОБА_6 фактично не заперечував самовільне залишення ним місця проходження військової служби, хоча й вважав, що залишив військову частини за наявності поважних причин  перебування матері у важкому стані на стаціонарному лікуванні. 
		Доводи сторони захисту про наявність поважних причин самовільного залишення військової частини неспроможні.
		Доказів того, що мати обвинуваченого перебувала на стаціонарному лікування, матеріали кримінальної справи не містять. За клопотанням захисника судом витребувана інформація про перебування матері обвинуваченого на лікуванні, та з відповіді КНП «Косівська ЦРЛ» від 29.04.2024 №437/01-05/11 встановлено, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на стаціонарному лікуванні не перебувала. 
		Отже, обвинувачений ОСОБА_6 повідомив суду причини, за яких він самовільно залишив військову частину, однак при їх перевірці встановлено, що таких обставин не існувало, та повідомлені ним обставини є неправдивими, а тому суд дійшов переконання, що самовільне залишення військової частини ОСОБА_6 мало місце без поважних причин. 
		Крім того, об`єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 407 КК України встановлює дві форми вчинення кримінального правопорушення: самовільне залишення військовослужбовцем військової частини та нез`явлення військовослужбовця без поважних причин на службу.
		Отже, самовільне залишення військової частини є кримінально караним незалежно від наявності поважних причин, які викликали вчинення зазначеного протиправного діяння, зокрема сімейних обставин.
		Особливості військової служби вказують на те, що військовослужбовець під час її проходження повинен суворо дотримуватись Законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язокщодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України . Військовослужбовець не вправі без дозволу командира залишати місце несення служби.
		Враховуючи викладене, наявність у обвинуваченого поважних причин, тяжких особистих або сімейних обставин, не виключають злочинність вчиненого ОСОБА_6 діяння, а лише можуть бути враховані судом як обставини, які пом`якшують покарання, на підставі ст.66 КК України, у випадку їх доведеності. 
		Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 39 КК України не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності.
		Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка характеризується двома властивостями: 1) небезпекою, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави і 2) обстановкою, яка не дає можливості усунути цю небезпеку іншими засобами, крім заподіяння шкоди таким же правоохоронюваним інтересам. Наявності однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Цей стан тому і визнається станом крайньої необхідності, що викликається даною обстановкою, за якої особа вимушена удатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.
		При крайній необхідності суб`єкт спричиняє меншу шкоду, щоб запобігти більш небезпечній шкоді. Такі дії спрямовані на реалізацію досягнень, які недоступні іншими засобами та носять вимушений характер.
		У матеріалах кримінальної справи відсутні будь-які докази, які б доводили, що дійсно існувала небезпека та загроза для життя і здоров`я матері обвинуваченого, і обстановка, в якій перебував військовослужбовець ОСОБА_6 , не давала йому можливості у даному конкретному випадку усунути цю небезпеку іншим чином, ніж вчинення самовільного залишення військової частини, зважаючи на введення в Україні воєнного стану.
		Поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 і обстановка в якій він знаходився, не свідчать про його перебування в стані крайньої необхідності.
		Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни, суд не знаходить, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.
		За результатами судового розгляду судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 при проходженні військової служби в умовах воєнного стану, без дозволу відповідного начальника, 08.03.2023 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , перебував за місцем проживання до 15.03.2023, обов`язки військової служби не виконував, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про самовільне залишення військової частини не повідомляв, та проводив час на власний розсуд.
		При встановленихобставинах,оцінюючи наданідокази,суд вважає,що винуватістьобвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винним.
		Ці докази свідчать про те, що ОСОБА_6 вчинив самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тому суд прийшов до висновку про правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч.5 ст.407 КК.
		6. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
		Обвинувальний акт містить посилання на обставину, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 - щире каяття.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
		Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
		Крім того, щире каяття є відвертою негативною оцінкою винним своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які йому ставляться в провину. Щире каяття характеризує поведінку винної особи після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта. При цьому особа визнає антигромадський характер вчинку й готова нести відповідальність. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. Тобто щире каяттяце передусім морально-психологічне явище, яке виявляється у самозасудженні особою вчиненого нею злочину, його наслідків, прагненні усунути заподіяну шкоду та рішенні особи більше не вчиняти злочинів. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.
		Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
		В судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував, що без дозволу командира залишив військову частину, однак стверджував, що самовільне залишення ним військової частини мало місце з поважних причин, чим заперечував обставини, які йому ставляться в провину. 
		Разом з тим, названі ОСОБА_6 причини вчинення злочину виявились неправдивими, що вказує на відсутність щирого каяття обвинуваченого, і свідчить про намаганням уникнути кримінальної відповідальності або пом`якшити покарання за вчинення кримінального правопорушення. 
		Інші обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , відповідно до ст.66 КК України не встановлені.
		Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_6 , відповідно до ст.67 КК України,
		не встановлені.
		7. Мотиви призначення судом покарання.
		При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, те що ним відповідно до кваліфікації кримінальних правопорушень (ст.12 КК) вчинений тяжкий злочин.
		Судом також враховуються обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, тривалість вчинення кримінального правопорушення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
		Так, визначаючи міру покарання суд враховує, що обвинуваченим вчинене закінчене умисне кримінальне правопорушення, суспільна небезпечність якого полягає у тому, що ухилення від виконання службових обов`язків, заподіює шкоду керованості, боєздатності та боєспроможності підрозділу, а також дисципліні, яка існує в підрозділі. 
		З даних про особу ОСОБА_12 випливає, що він має визначене і постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується задовільно, має молодий вік, добрий стан здоров`я, на обліку у психіатричному і наркологічному кабінетах не перебуває, за соціальними зв`язками: одружений, дружина інвалід ІІІ групи, має батьків похилого віку, раніше не судимий. 
		Згідно висновківдосудової доповідіНадвірнянськогорайонного секторуфілії ДУ«Центр пробації»в Івано-Франківськійобласті в обвинуваченого середній ризик вчинення повторного правопорушення та середній ризик небезпеки, яку він становить для суспільства, а тому орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_6 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк. Дослідження інформації, що характеризують особу за місцем його проживання, умов його життєдіяльності і стосунків у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. 
		Проте, суд не погоджується із вказаним висновком, оскільки, звільнення ОСОБА_6 на підставіст. 75 КК Українивід відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Частина 1статті 75 КК Українипрямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. 
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
		Прокурор вважає можливим, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Захист, не оспорюючи кваліфікації даного кримінального правопорушення, просить врахувати, що мотивацією дій обвинуваченого була допомога матері. При призначені покарання врахувати пом`якшуючи обставини, матеріали, що характеризують особу обвинуваченого і призначити мінімальне покарання.
		Санкцією ч.5 ст.407 КК України передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років.
		З урахуванням відсутності обставин,які пом`якшуютьабо обтяжуютьпокарання, враховуючи особу обвинуваченого, що він в цілому по матеріалах справи характеризуються задовільно, суд, керуючись ст.ст.63,65-67 КК України, вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 основне покарання за ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції закону.
		Враховуючи особу обвинуваченого, зокрема, його вік та стан здоров`я, наявність дружини  інваліда ІІІ групи, батьків похилого віку, стан здоров`я матері, яка з 2010 року перебуває на диспансерному обліку в лікарні, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема тривалість вчиненого злочину (7 днів), добровільне повернення до військової служби, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі, встановленої законом за вчинення даного злочину.
		У зв`язку з наведеним, суд вважає, що мета покарання - виправлення та попередження вчинення ОСОБА_6 нових злочинів буде досягнута при призначенні основного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.
		При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання має бути не лише карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання у межах санкції частини статті відповідатиме вчиненому і сприятиме виправленню обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами, і не створить у таких осіб впевненість у безкарності за ухилення від виконання обов`язків військової служби і самовільне залишення військової частини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може привезти до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим. 
		Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		8. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
		Цивільний позов у рамках даного кримінального провадження не заявлено, шкода злочином не завдана.
		Процесуальні витрати і речові докази відсутні.
		На досудовому розслідуванні обвинуваченому запобіжний захід не обирався, підстави для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили відсутні. 
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст.100, 349, 368, 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. 
		Початок строку відбування ОСОБА_6 покарання обчислювати від дня його фактичного затримання, після набрання вироком законної сили.
		Запобіжний захід щодо ОСОБА_6 до набраннявироком законноїсили не застосовувати. 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок суду може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суду Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьоїстатті 349 КПК України.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Обвинуваченому роз`яснити право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...