Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/5247/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2024. Зареєстровано: 06.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2024.
Дата набрання законної сили: 03.09.2024
Номер судового провадження: П/380/5315/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		02 серпня 2024 року м. Львівсправа № 380/5247/24
		Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
		- визнати протиправним рішення командира військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 10 лютого 2024 року № 1629/238, про відмову у звільнені старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу сьомого підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу сьомого підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;
		- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору.
		Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника речової служби логістики. Виявивши своє небажання проходити військову, службу позивач 05 лютого 2024 року звернувся до свого прямого командира із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю бабцею (по лінії матері) ОСОБА_2 , яка за медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду. Одночасно із рапортом позивач подав необхідний пакет нотаріально засвідчених документів, які підтверджують обставини, зазначені у рапорті. За результатами розгляду рапорту позивача командир військової частини НОМЕР_1 надав відповідь від 10 лютого 2024 року за № 1629/238, якою відмовив у звільненні позивача з військової служби. Обґрунтовуючи свою відмову, командир військової частини НОМЕР_1 зазначив про те, що необхідність здійснення постійного догляду за особою повинна бути підтверджена лише відповідним висновком медико-соціальної експертної комісії, а відтак висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я не підтверджує вказаної обставини.
		Таку відмову відповідача позивач уважає протиправною, оскільки за змістом абзацу сьомого підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» факт необхідності здійснення постійного стороннього догляду за особою може бути підтверджений як висновком медико-соціальної експертної комісії, так і висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, тому висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я є належним та достатнім документом, який підтверджує факт необхідності здійснення постійного догляду за особою.
		Позивач вказує, що 18 січня 2024 року лікарською консультативною комісією комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» складено медичний висновок № 6, яким встановлено те, що бабця позивача по лінії матері, з якою вони зареєстровані за однією і тією ж адресою, - ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду. 23 січня 2024 року працівники Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради склали акт № 6, яким встановили факт здійснення догляду позивачем за ОСОБА_2 . Попри те, у ОСОБА_2 відсутні інші особи, в тому числі з якими вона пов`язана родинними зв`язками, які могли б здійснювати за нею постійний догляд. Донька ОСОБА_2 (матір позивача)  ОСОБА_3 у 2003 році виїхала за межі території України, а саме до Республіки Італія на постійне проживання, де мешкає станом на сьогодні, та не має наміру повертатися до України, а також не має бажання здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . 
		Позивач уважає, що командир військової частини НОМЕР_1 на власний розсуд та неправильно тлумачить норму статті абзацу сьомого підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з чим прийняв неправомірне рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби на підставі вказаної норми. 
		З огляду на наведене просить позов задовольнити повністю.
		Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з огляду на те, що з аналізу норм Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі  також Положення № 1317), та Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня 2008 року № 189 (далі  також Порядок № 189), у контексті розподілу повноважень між ЛКК та МСЕК можна зробити висновок про те, що необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю другої групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Водночас необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. За цих обставин норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі  також Постанова № 413) не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення загаданої постанови конкретизують суб`єкт, який видає медичний висновок, залежно від віку особи, яка потребує стороннього догляду. 
		У аспекті покликань позивача на наявність у ОСОБА_2 доньки  ОСОБА_3 , яка у 2003 році виїхала за межі території України, не має наміру повертатися до України, а також не має бажання здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , відповідач зазначає, що відповідно до статті 51 Конституції України та статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. 
		Тож, на думку відповідача, словосполучення «необхідність здійснення постійного догляду» в абзаці сьомому підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» потрібно розуміти не як потребу в догляді особі, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, а наявність потреби у виконанні цих функцій саме особою, яка претендує на звільнення з військової служби, і цієї обставини позивач не довів.
		У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.
		Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 15 березня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
		Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
		Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 березня 2022 року № 5 лейтенанта запасу ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, призначено на посаду офіцера групи логістики військової частини НОМЕР_1 , з 15 березня 2022 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення, належить вважати таким, що з 15 березня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.
		05 лютого 2024 року позивач звернувся до свого прямого командира начальника логістики  заступника командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 із рапортом, в якому просив, зокрема клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за бабцею ОСОБА_2 , тому що її донька (мати позивача) ОСОБА_3 з 2000 року живе та працює за кордоном і до завершення військових дій на території України повертатися не збирається) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Зазначив, що проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України не бажає.
		До рапорту позивач додав такі документи: 
		- нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України ОСОБА_2 ;
		- нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 ;
		- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 ;
		- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;
		- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
		- копію експертного висновку щодо ідентичності документальних записів Львівського національного університету імені Івана Франка від 31 січня 2024 року № 538;
		- копію медичного висновку ЛКК від 18 січня 2024 року № 6;
		- копію акту встановлення факту здійснення догляду від 23 січня 2024 року № 6;
		- нотаріально засвідчену копію розпорядження про призначення помічника від 23 січня 2024 року № 11;
		- копію довідки про місце проживання ОСОБА_3 ;
		- копію довідки з місця проживання ОСОБА_3 ;
		- копію заяви про трудові відносини з домашнім персоналом від 31 липня 2017 року № 9517226288-64 ОСОБА_3 . 
		За результатами розгляду рапорту позивача від 05 лютого 2024 року командир військової частини НОМЕР_1 скерував позивачу відповідь від 10 лютого 2024 року за № 1629/238, згідно із якою з аналізу норм Положення № 1317 та Порядку № 189 у контексті розподілу повноважень між ЛКК та МСЕК можна зробити висновок про те, що необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю другої групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Водночас необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. За цих обставин норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Постанови № 413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення загаданої постанови конкретизують суб`єкт, який видає медичний висновок залежно від віку особи, яка потребує стороннього догляду. Враховуючи вищевикладене, правові підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.
		Позивач, уважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
		Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно із поданим позивачем рапортом від 05 лютого 2024 року.
		Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі  Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Військовий обов`язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
		Частиною шостою статті 2 Закону № 2232 визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		Згідно з абзацами першим-другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
		Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232).
		Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.
		За змістом підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		Суд встановив, що ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є бабцею (по лінії матері) ОСОБА_1 . Обоє зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно із медичним висновком ЛКК від 18 січня 2024 року № 6, виданим Відділенням сімейної медицини № 4 Амбулаторно-поліклінічного центру Комунального некомерційного підприємства Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», ОСОБА_2 має діагноз: Декомпенсація хронічної серцевої недостатності. Гіпертонічна хвороба ІІ ст., 3 ст., КВРН (дуже високий) СНІІБ зі зниженою систолічною функцією ЛШ (ФВ 40%). Рекомендовано: за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду. 
		Відповідно до акта № 6 встановлення факту здійснення догляду від 23 січня 2024 року, складеного Франківським відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, за результатами обстеження комісією встановлено факт здійснення догляду ОСОБА_7 за ОСОБА_8 . 
		Саме через наявність таких сімейних обставин позивач звернувся до відповідача із рапортом від 05 лютого 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232, проте відповідач відмовив позивачу у задоволенні цього рапорту.
		Підставою для такої відмови стало, як зазначено у листі-відповіді відповідача від 10 лютого 2024 року № 1629/238, те, що необхідність здійснення постійного догляду за вказаною позивачем особою підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, а не висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, наданим позивачем.
		З огляду на вказане спірним у цій справі є питання допустимості медичного висновку ЛКК від 18 січня 2024 року № 6, виданого Відділенням сімейної медицини № 4 Амбулаторно-поліклінічного центру Комунального некомерційного підприємства Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», як медичного документа на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за своєю бабцею, яка згідно з цим висновком потребує постійного стороннього догляду, та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами. 
		Суд відзначає, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18 вересня 2020 року № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
		У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 жовтня 2020 року № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
		У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.
		Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.
		Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.
		Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317.
		Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
		Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
		Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
		З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
		Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду суд зазначає таке.
		Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
		Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
		Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
		За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
		- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;
		- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
		- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
		- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
		- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;
		- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
		У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
		Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Водночас «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
		Одночасно з цим відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня 2008 року № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01 червня 2021 року № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
		За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).
		Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
		Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
		Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
		Також повноваження ЛКК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31 липня 2013 року № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
		Варто відзначити, що Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23, вирішуючи питання, подібні до тих, що є предметом дослідження у розглядуваній справі, вказав на недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
		Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, Верховний Суд вказав, що є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
		Щодо осіб, які не належать до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Верховного Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31 липня 2013 року № 667.
		Отже, за наведених обставин твердження відповідача про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності здійснення постійного стороннього догляду за хворою бабцею позивач має надати лише відповідний медичний висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворою бабцею може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
		Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23, ухваленій за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
		Щодо покликань відповідача на те, що норми Закону № 2232 та Постанови № 413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення загаданої постанови конкретизують суб`єкт, який видає медичний висновок залежно від віку особи, яка потребує стороннього догляду, суд зазначає таке.
		12 червня 2013 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 413, якою на виконання положень статті 26 Закону № 2232, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618, затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
		Згідно з указаною постановою військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
		Отже, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то Постановою № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
		Суд уважає доречним вказати на те, що на момент видання Постанови № 413 стаття 26 Закону № 2232 не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
		Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону № 2232 уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
		Так, підпункт «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Повноваження таких органів залежно від суб`єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
		Суд зауважує, що норми Закону № 2232 мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. 
		Як встановив суд вище, до рапорту від 05 лютого 2024 року про звільнення з військової служби позивач, серед інших документів, надав медичний висновок ЛКК від 18 січня 2024 року № 6, виданий Відділенням сімейної медицини № 4 Амбулаторно-поліклінічного центру Комунального некомерційного підприємства Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», та акт № 6 встановлення факту здійснення догляду від 23 січня 2024 року, складений Франківським відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.
		Згідно із наданим відповідачу медичним висновком ЛКК від 18 січня 2024 року № 6 бабця позивача - ОСОБА_2 має діагноз: Декомпенсація хронічної серцевої недостатності. Гіпертонічна хвороба ІІ ст., 3 ст., КВРН (дуже високий) СНІІБ зі зниженою систолічною функцією ЛШ (ФВ 40%) та за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.
		А відповідно до акту № 6 встановлення факту здійснення догляду від 23 січня 2024 року за результатами обстеження комісією встановлено факт здійснення догляду позивачем за ОСОБА_2 . 
		Тож ураховуючи те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, відповідний медичний висновок, належним чином оформлений (підписаний та засвідчений печатками членів комісії та закладу охорони здоров`я) позивач надав відповідачу разом із рапортом про звільнення серед інших документів, у відповідача не було причин відмовляти позивачу у звільненні з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232, оскільки підставу для звільнення з військової служби, передбачену цим пунктом, позивач підтвердив у належний спосіб. 
		Щодо твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що відповідно до статті 51 Конституції України та статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (у аспекті покликань позивача на наявність у ОСОБА_2 доньки  ОСОБА_3 , яка у 2003 році виїхала за межі території України, не має наміру повертатися до України, а також не має бажання здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 ), суд зазначає, що, по-перше, зауважень стосовно вказаних обставин оскаржувана відмова відповідача від 10 лютого 2024 року № 1629/238 не містить, тобто такі обставини не були підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби, а по-друге, позивач належними та допустимими доказами довів відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за своєю бабцею ОСОБА_2 , і не зобов`язаний пояснювати причини неможливості здійснення такого догляду іншими особами, в тому числі й тими, які передбачені статтею 202 Сімейного кодексу України.
		Беручи до уваги викладене, суд визнає протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 10 лютого 2024 року № 1629/238, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з метою повного і ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду, зобов`язує військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
		Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати. 
		Згідно із частинами першою-третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
		Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.
		Суд відзначає, що у цій справі, яка пов`язана з виконанням військового обов`язку, позивач, як військовослужбовець звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
		Втім за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується квитанціями від 07 березня 2024 року №№ 0.0.3512123423.1, 0.0.3512123455.1.
		Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
		За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,40 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
		Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, на час постановлення судом рішення у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
		Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,- 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії  задовольнити повністю.
		Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 10 лютого 2024 року № 1629/238, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Розподіл судових витрат не здійснюється.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу. 
		Повний текст рішення складено 02 серпня 2024 року. 
		 
		СуддяКлименко Оксана Миколаївна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...