Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/25311/20-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2024.
Дата набрання законної сили: 01.08.2024
Номер судового провадження: 61-3153ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 серпня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 761/25311/20-ц
		провадження № 61-3153св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач),Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
		 
		розглянув упопередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І.,Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 , просила позбавити його батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 . 
		Позов обґрунтований тим, що у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Відповідач не бере участі у житті сина, не піклується про його фізичний і духовний розвиток. 
		Окремі декілька зустрічей мали вкрай негативні наслідки для психоемоційного стану дитини. ОСОБА_3 не бажає спілкуватися та бачитися з батьком. Зустрічі з батьком пригнічують його та змушують страждати. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , а саме: відповідач не брав участі у житті сина, протягом тривалого часу не піклується про його фізичний і духовний розвиток навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування сина, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини як складову виховання, не надає сину доступу до культурних та інших цінностей, не сприяє засвоюванню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти, тому застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.
		Суд першої інстанції зазначив, що не встановив жодних об`єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у вихованні ОСОБА_2 сина та того, що відповідач намагався виконувати батьківські обов`язки. Відповідач дуже формально ставиться до необхідності виконання обов`язку щодо утримання дитини, сплати аліментів, не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування позовних вимог. 
		Доводи відповідача щодо чинення позивачкою йому перешкод у спілкуванні з дитиною не підтверджені, водночас суд встановив, що відповідач не вживав будь-яких законних засобів для врегулювання цього питання.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Ломановим Д. О., задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 152,60 грн.
		Суд апеляційної інстанції керувався тим, що надані позивачкою докази не вказують на свідоме нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками та його небажання брати участь у вихованні сина.
		ОСОБА_2 визнає, що з серпня 2019 року він дійсно не бачився і не спілкувався з сином, але пояснює це поведінкою позивачки, яка перешкоджала брати йому участь у вихованні сина.
		Такі посилання відповідача підтверджуються зверненням позивачки до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо заборони відповідачу з`являтися чи наближатися до сина сторін, яка визнана необґрунтованою.
		Суд апеляційної інстанції не встановив злісного небажання ОСОБА_2 виконувати свої обов`язки з виховання сина.
		У матеріалах справи немає достатніх доказів для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.
		Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування, оскільки поведінка відповідача і бажання повністю змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків вказують на небайдужість до долі його сина і намагання налагодити стосунки між ним, позивачкою та сином.
		Суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок психологічного обстеження від 28 лютого 2020 року № 30, складеного психологом Міського Центру дитини Київської міської державної адміністрації, та вказав, що незважаючи на негативне ставлення сина до відповідача як батька, немає підстав стверджувати, що між батьком і сином втрачений сімейний зв`язок.
		Суд апеляційної інстанції роз`яснив сторонам, що вони зобов`язані поважати дитину, тому при встановленні та налагодженні стосунків між відповідачем та дитиною повинні утриматись від дій, які можуть її травмувати, ставитися до прав та обов`язків розумно, виважено та з любов`ю до дитини. Роз`яснено сторонам, що вони можуть скористатися сімейною медіацією для визначення способів гармонійного розвитку та емоційного комфорту сина ОСОБА_3 , налагодження стосунків між собою з метою виключити вплив їхніх негативних емоцій один до одного на психічний стан дитини.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2024 року ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року, просила її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційну скаргу заявниця мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18; апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Суд апеляційної інстанції не врахував думку дитини, яка бажає, щоб відповідач був позбавлений батьківських прав та висновок органу опіки і піклування.
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив ОСОБА_2  на касаційну скаргу обґрунтований тим, що  січня 2015 року до травня 2018 року відповідач працював за кордоном. Приїжджаючи кожні два-три місяці в Україну, він періодично зустрічався з сином, проводив з ним час, брав участь у його вихованні та утриманні, надаючи позивачці щомісячно 3 000,00 грн на утримання сина. 
		У 2018 році та 2019 році він декілька разів бачився із сином, познайомив його із сином від другого шлюбу, водночас позивачка перешкоджала їхнім зустрічам, що змусило його звернутися до органу опіки і піклування про встановлення графіку зустрічей з дитиною.
		У рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року у справі № 761/25312/20 за позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів суд зазначив, що позивачка не довела, що вживала заходів для стягнення аліментів з відповідача до моменту звернення до суду, а він ухилявся від їхньої сплати.
		Відповідач бажає брати участь в утриманні сина, він виконав рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року у справі № 761/47932/19 про стягнення додаткових витрат на дитину.
		Крім того, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року у справі № 369/12053/19 затверджено мирову угоду між сторонами про графік спілкування батька із сином, у якій сторони також погодили розмір коштів, які він сплачуватиме на утримання дитини.
		Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, обставин для застосування якої у цій справі не встановлено.
		Відповідь на відзив позивачки Верховний Суд залишає без розгляду з огляду на таке.
		Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 398 ЦПК України).
		Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частини перша, друга статті 390 ЦПК України).
		Київський апеляційний суд ухвалив постанову 24 січня 2024 року, повний текст постанови складений 01 лютого 2024 року, останній день строку на касаційне оскарження припадав на 01 березня 2024 року, з касаційною скаргою заявниця звернулася 04 березня 2024 року, , а відповідь на відзив надіслала 10 липня 2024 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
		Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).
		Оскільки відповідь на відзив, який по суті є доповненням до касаційної скарги з новими доводами та підставами касаційного оскарження, яке подане поза строком на касаційне оскарження, заявниця не порушує питання про поновлення цього строку, а Верховний Суд не визнав його подання поза межами цього строку необхідним, то таке доповнення підлягає залишенню без розгляду.
		Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20, від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, провадження № 12-86гс20, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. 
		У травні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктами 1,4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		Відповідно до свідоцтва про шлюб від 23 листопада 2007 року, серія НОМЕР_1 , виданого Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним центром розвитку сім`ї, 23 листопада 2007 року, сторони зареєстрували шлюб, актовий запис № 4259.
		Згідно зі свідоцтвом про народження від 24 січня 2009 року, серія НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 . 
		13 квітня 2014 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/549/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
		Згідно з актом обстеження умов проживання дитини від 12 листопада 2019 року ОСОБА_3 постійно проживає з матір`ю, яка забезпечує йому належні умови проживання, а саме: дитина проживає в окремій кімнаті, де створені належні умови, відвідує школу та гуртки.
		ОСОБА_1 разом із сином зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до характеристики від 26 жовтня 2019 року із 22 червня 2015 року ОСОБА_1 займає посаду асистента проєктів в офісі Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, не має жодних дисциплінарних стягнень, характеризується як відповідальна, цілеспрямована та працьовита людина.
		Згідно з довідкою від 29 жовтня 2019 року № 657 ОСОБА_1 на обліку у психолога та нарколога не перебуває та ніколи не перебувала, має стабільний дохід. 
		Відповідно до результатів дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин від 20 листопада 2019 року, складеного психологом Міжнародного гуманітарного центру «Розрада», відзначається сильний зв`язок матері та сина, які весь вільний час проводять разом, їх світ наповнений любов`ю, радісними емоціями, мандрівками та активним розвитком. Син інтелектуально розвинений і цікавий, його мати докладає всіх зусиль для найкращого життя дитини. Враховуючи активну негативну позицію дитини щодо спілкування з батьком зустрічі сина із його батьком є недоцільними та такими, що суперечать інтересам дитини.
		Згідно з висновком Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 26 травня 2021 року № 109/04/40-3626 вважається доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_3 .
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).
		Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
		Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
		Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
		Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
		Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		У пукнтах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE), заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
		Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 51).
		Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (HUNT c. UKRAINE), заява № 31111/04, пункти 57, 58).
		Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
		Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
		У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції відмовивши в позові, керувався тим, що позивачка не надала переконливих доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками чи жорстокого поводження з дитиною, врахував, що відповідач не міг бачитись із сином, зокрема  і завдяки діям позивачки, батько вчиняє дії для налагодження контакту та зацікавлений в участі у житті дитини. 
		Верховний Суд зазначає, що з огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.
		Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки.  Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання. 
		Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням ( рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54). 
		У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява N 39948/06, пункт 49, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. 
		Позбавлення особи батьківських прав є особливо далекосяжним заходом, який позбавляє одного з батьків сімейного життя з дитиною, і не відповідає меті їх возз`єднання. Ця сфера особливо потребує захисту від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 08 січня 2013 року у справі «S.S. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 96).
		Позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дітей є втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням, якщо воно не здійснюється «відповідно до закону», не переслідує одну із законних цілей згідно з пунктом 2 статті 8 і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» (Jovanovic v. Sweden), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 79).
		Суд першої інстанції, ухваливши рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, посилався на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України, і те, що його застосування переслідує мету захисту прав дитини та є необхідним. 
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23). 
		Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин,  які необхідно довести у конкретній справі.  Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що: відповідач тривалий час перебував за кордоном у зв`язку з роботою як почесний консул (т. 1, а. с. 201-203); відповідач звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної державної адміністрації із заявою про встановлення способу та порядку участі у вихованні сина, яке розпорядженням Шевченківської районної в місті Києва державної адміністрації від 10 липня 2020 року № 365 розглянуто та визначено порядок його участі у вихованні сина; між сторонами склалися конфліктні стосунки; відсутні факти вчинення домашнього насильства щодо сина, що підтверджено листом Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві від 12 березня 2021 року № 3703/125/50-2021 та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі № 761/45762/19, яким заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно нього щодо заборони з`являтися чи наближатися до дитини, розшукувати дитину, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею залишено без задоволення;   ОСОБА_3 надав відповідь психологу (висновок психологічного обстеження від 28 лютого 2020 року № 30), що гарно проводив час із батьком влітку 2019 року, проте в подальшому згадав конфліктну ситуацію між батьками.
		Водночас, якщо досить тривала бездіяльність батька (у справі, що переглядав ЄСПЛ - понад 7 років) призвела до розриву зв`язків між ним та його сином і, таким чином, сприяла позбавлення його батьківських прав, то ЄСПЛ погоджується з рішеннями національних судів про обґрунтованість застосування крайньої міри втручання у право батька на повагу до сімейного життя та превалювання інтересів дитини над інтересами батька (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі«Ілля Лапін проти Росії» (ILYA LYAPIN v. RUSSIA), заява № 70879/11, пункт 54)
		З наданих позивачкою доказів суд апеляційної інстанції не встановив свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дитини, абсолютної байдужості батька до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині, або того, що він становив загрозу для здоров`я та розвитку сина. 
		Посилання у висновку органу опіки і піклування на слова дитини про жорстоке поводження батька не підтверджені матеріалами справи та спростовуються рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі № 761/45762/19.
		Верховний Суд зауважує, що у цій справі суд апеляційної інстанції не встановив, що відсутність зав`язків між батьком і дитиною була спричинена власною бездіяльністю і пасивністю відповідача, з огляду на перешкоди і конфліктну ситуацію між ним і позивачкою, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
		З огляду на вказане втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції не відповідає критерію «відповідно до закону», що правильно встановив суд апеляційної інстанції, тому немає необхідності оцінювати його на предмет відповідності іншим критеріям.
		При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
		Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. 
		Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
		Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.
		У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім`ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).
		Держава має позитивні зобов`язання сприяти возз`єднанню сім`ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).
		ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти Росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14,  пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім`ї, має попереджати батька про його поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини, та наслідки, які вона може мати для нього.
		Верховний Суд зазначає, що після звернення заявниці і до надання вказаного висновку орган опіки і піклування не попереджав батька про його поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, не оцінив обставини неучасті батька у вихованні дитини, та заходи, які відповідач вчинив для налагодження стосунків, а виконав лише функцію констатації факту неучасті батька у житті дитини та рекомендував до застосування крайній спосіб обмеження права батька на участь у житті та вихованні дитини. 
		З огляду на вказане, з урахуванням обставин, встановлених і врахованих судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок органу опіки і піклування суперечить інтересам дитини на повноцінну сім`ю та увагу від обох батьків, та інтересам батька, поведінка якого вказує на бажання повністю змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та небайдужість до долі сина і намагання налагодити стосунки між ним, позивачкою та сином.
		Неактивність або певна бездіяльність відповідача як батька, що пов`язана, зокрема з об`єктивними обставинами (робота за кордоном) та перешкодами, які чинила позивачка (намагання заборонити будь-які контакти із сином шляхом встановлення заборонного припису) з урахуванням наведеного вище не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
		Особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері/батька особи, яку вони вважають «кращим батьком/матір`ю» для дитини не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків.
		Щодо посилання заявниці, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги думку ОСОБА_3 , викладену у висновку органу опіки і піклування, стосовно його бажання, щоб відповідача позбавили батьківських права, Верховний Суд зазначає таке.
		Хоча прецедентна практика ЄСПЛ і Верховного Суду вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, яким необхідно приділяти належну увагу, не обов`язково є достатніми, щоб переважити інтереси батьків, особливо щодо регулярних контактів зі своїми дітьми (рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «K.B. та інші проти Хорватії» (K.B. AND OTHERS v. CROATIA), заява № 36216/13, пункт 143). 
		Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не варто тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без урахування будь-яких інших факторів і проведення експертизи для визначення їхніх інтересів (рішення ЄСПЛ від 09 травня 2006 року у справі «C. Проти Фінляндії» (C. v. Finland), заява № 18249/02, пункти 57-59). Такі інтереси зазвичай вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли це завдасть шкоди її здоров`ю та розвитку (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), заява № 41615/07, пункт 136).
		Суд апеляційної інстанції, оцінивши думку дитини, керувався тим, що згідно з висновком психологічного обстеження від 28 лютого 2020 року  № 30 дитина залучена у конфлікт між батьками, у своєму ставленні до батька орієнтується на матір та її родину, під час зустрічей зі спеціалістом ОСОБА_3 неодноразово розповідав факти про батька, які йому відомі зі слів матері чи інших дорослих.
		Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. 
		Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.
		У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження                           № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
		У справі, що переглядається, суди не встановили будь-якої реальної загрози від відповідача як батька благополуччю його сина, водночас лише сам факт образи, або емоційного несприйняття батька дитиною із серпня 2019 року, що стало наслідком конфліктів між сторонами у справі та, зокрема, впливу думки матері на сприйняття сином батька (встановлено психологом), не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Проте це вказує на необхідність налагодження стосунків між сином і батьком, та за можливості застосування сімейної медіації, що роз`яснив сторонам суд апеляційної інстанції.
		Отже, позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі у її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин не відповідатиме інтересам ОСОБА_3 .
		Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.
		Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, провадження № 61-19984св21 (встановлено, що батько ухиляється від виконання та свідомо нехтує його обов`язками щодо виховання дітей з їхнього народження, був обізнаний про тяжку хворобу і смерть матері, але не вчиняв будь-яких дій щодо налагодження контакту з дітьми та щодо їхнього утримання і виховання), сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.
		Посилання заявниці на незастосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 459/3411/18, про те, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав не вказує на його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, є безпідставним, оскільки у вказаній справі суди виходили з фактичних обставин, зокрема застосування батьком насильства до дитини, що спричинило дитині тілесні ушкодження.
		Загальноправові висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який застосовується лише у виняткових випадках за наявності достатніх та переконливих доказів, узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається.
		Власна інтерпретація позивачкою обставин справи та юридичного змісту норм права, яка не збігається з висновками суду апеляційної інстанції, не є доказом помилковості висновків суду. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до тих самих доводів, які були заявлені у позові та відзиві на апеляційну скаргу у цій справі і яким суд апеляційної інстанції надав повну та належну оцінку. Ці доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:                                                                                                            А. С. Олійник
		В. М. Ігнатенко
		                                                                                                                        І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...