Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/6297/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2024. Зареєстровано: 07.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.08.2024.
Дата набрання законної сили: 05.09.2024
Номер судового провадження: 1-кп/758/253/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002704

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Подільський районний суд міста Києва
		 
		Справа № 758/6297/17 
		В И Р О К 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		05.08.2024 року                                                                 м. Київ
		 
		Подільський районний суд міста Києва у складі:
		головуючого судді - ОСОБА_1 ,
		суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016000000002704, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.10.2016 відносно
		ОСОБА_5 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Тростань, Новозибківського району, Брянської області, рф, громадянки України, колишньої судді Апеляційного суду АР Крим, з вищою освітою, зареєстрованої та проживаючої за адресою:    АДРЕСА_5, РНОКПП НОМЕР_5 , 
		за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, 
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора - ОСОБА_6 ,
		захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
		 
		                                               встановила:
		Історія провадження.
		12.05.2017 року до Подільського районного суду міста Києва з апеляційного суду міста Києва надійшов обвинувальний акт та додані до нього матеріалами в кримінальному провадженні №42016000000002704, відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 06.10.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Ухвалою суду від 15.05.2017 у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, на розгляд у якому винесено питання, регламентовані ст. 314-316 КПК України.
		Ухвалою суду від 02.05.2023 у даному кримінальному провадженні призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта, і постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Формулювання обвинувачення за обвинувальним актом
		Відповідно до Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами російської федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.
		27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення ІНФОРМАЦІЯ_5.
		Президент російської федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів російської федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил російської федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдореферендум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу російської федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім російської федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».
		17.03.2014 Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом російської федерації в. путіним «Договір про прийняття до російської федерації Республіки Крим і створення у складі російської федерації нових суб`єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення російської федерації та незаконної анексії частини території України.
		Приведені факти свідчать про актину підривну діяльність російської федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.
		Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади російської федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
		Так, статтею 9 федерального конституційного закону російської федерації № 6-ФКЗ від 21.03.2014 «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення у складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди російської федерації на території Криму та Севастополя.
		Під час зазначених подій, ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, мешканкою Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу в проведенні підривної діяльності російської федерації проти України.
		Зокрема, реалізовуючи свiй злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_5 , займаючи посаду судді Апеляційного суду АР Крим (відповідно до постанови Верховної Ради України № 184-ХIV вiд 15.10.1998), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для зрозуміння факту окупації російською федерацією території АР Крим та м.Севастополя , усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади російської федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади російської федерації, у тому числі судової, з метою ставлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування АДРЕСА_2 , діючи в інтересах російської федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжила здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 Федерального Конституційного Закону російської федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів російської федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом, як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів російської федерації, чим забезпечила посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора.
		Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня - листопада 2014 року, суддя Апеляційного суду АР Крим, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме російській федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів російської федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді незаконно створеного Верховного суду Республіки Крим російської федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону російської федерації «Про статус суддів в російській федерації». Після цього, ОСОБА_5 за власноруч складеною заявою прийняла участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді російської федерації на окупованій території АР Крим і подала наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина російської федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомості та вiдомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов`язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов`язків майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердила особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
		Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_5 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданнi допомоги державним органам російської федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами російської федерації конкурсу Указом Президента російської федерації від 19.12.2014 № 786 діюча суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_5 призначена на посаду судді Верховного суду Республіки Крим росiйської федерації на окупованій території AP Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Верховного суду Республіки Крим російської федерації.
		Своїми діями, які виразилися у забезпеченнi дiяльностi на окупованій території України органу судової влади, як невід`ємної частини федеральних органів влади російської федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_5 вчинила державну зраду.
		Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного діяння громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
		Застосовані судом правові процедури.
		Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), остання показань суду не надавала, при цьому заяв та клопотань на адресу суду також від останньої не надходило.
		Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), суду, направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути присутнім в судовому засіданні і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористалась своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
		Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.
		Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Позиції сторін та інших учасників судового провадження.
		Прокурор у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченої зазначив, що подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_5 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість ОСОБА_5 поза розумним сумнівом.
		Відтак, прокурор просив суд визнати ОСОБА_5 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити їй покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна, в тому числі автомобіля марки "CHEVROLET AVEO", д.н.з НОМЕР_1 АТ, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , квартири АДРЕСА_3 частки квартири АДРЕСА_4 .
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) ОСОБА_5 , яка показань суду не надавала, та будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.
		Відповідно до ухвали суду 02.05.2023 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_5 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачена над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
		У той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
		Захисник обвинуваченої ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 зазначив, що достеменно не відомо, чи обвинувачена ОСОБА_5 отримувала підозру про вчинення кримінального правопорушення та знала про судові засідання. 
		Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
		Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку російської федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами російської федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів російської федерації «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента російської федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту ЗС російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту російської федерації на використання ЗС російської федерації на території України.
		06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
		11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.
		17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
		18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.
		11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.
		Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.
		Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 №68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.
		IV. Докази на підтвердження встановлених обставин та їх оцінка судом.
		На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які безпосередньо досліджені судом, а саме
		- повідомленням Голови ВККС України про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України, відповідно до якого останній повідомляє Генерального прокурора України про те, що ОСОБА_5 здійснює правосуддя іменем російської федерації без припинення статусу судді відповідно до законів України, що є порушенням присяги судді та містить ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та просить внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;
		- копію анкети отримувача паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянка України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Сакським РВ СМУ ГУМВС України в Криму 28.11.1997) заповнила анкету та отримала 17.03.2007 паспорт для виїзду за кордон;
		- постанову Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 15 жовтня 1998 року № 184-ХIV, відповідно до якої ОСОБА_5 безстроково обрано на посаду судді Верховного суду Автономної Республіки Крим;
		- інформацію Вищої ради юстиції від 12.01.2015 № 112/0/9-15, відповідно до якої заява судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 про звільнення з посади не надходила;
		- інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 № 18-2153/15, відповідно до якої заява судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 про переведення до інших судів на території України не надходила;
		- лист члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_8 від 06.10.2015 № 8вк-4067/15, відповідно до якого рішенням Комісії від 05.10.2015 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 ;
		- рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10.11.2015 № 3009/дп-15, відповідно до якого рекомендовано Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України, а саме порушення суддею присяги;
		- рішення Вищої ради юстиції від 24.12.2015 № 1206/о/15-15, відповідно до якого вирішено внести подання Верховній Раді України про звільнення за порушення присяги судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 ;
		- постанову Верховної Ради України «Про звільнення судді» від 19.04.2016 № 1128-VIII, в якій вказано, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України звільнено з посади у зв`язку з порушенням присяги судді - суддю апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 ;
		- лист Адміністрації Президента України від 28.09.2016 № 03-01/3021 на № 26/3-33326-15 від 02.09.2016, відповідно до якого ОСОБА_5 не зверталася із клопотанням про вихід із громадянства України;
		- протокол огляду від 07.04.2015 офіційного сайту президента російської федерації, яким встановлено, що указом президента російської федерації від 19.12.2014 № 786, ОСОБА_5 призначено на посаду незаконно створеного Верховного суду Республіки Крим;
		- протокол огляду від 08.04.2015 офіційного сайту президента російської федерації, яким встановлено, що федеральним конституційним законом російської федерації від 21.03.2014 № 6-ФКЗ незаконно приєднано до країни-агресора рф територію України - Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, та встановлено що федеральним законом російської федерації від 23.06.2014 № 154-Ф3 незаконно створено на території Автономної Республіки Крим «Верховний суд Республіки Крим»;
		- лист Міністерства охорони здоров`я України від 30.06.2015 № 14.02-06/19/1140-15/20503 з додатками: супровідний лист російською мовою від 19.05.2015, «апеляційна ухвала» російською мовою та на підставі російського законодавства, винесена в тому числі «суддею» незаконно створеного «Апеляційного суду Республіки Крим» ОСОБА_5 від 12.05.2014 № 22-ц/190/2432/14, конвертом для відправки листів по Україні, де у штампі відправника слово «Україна» закреслене, що свідчить про здійснення правосуддя ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території АР Крим;
		- лист Державної казначейської служби України від 30.06.2015 № 5-08/1545-18076 з додатком: копія «апеляційної ухвали» російською мовою та на підставі російського законодавства, винесена в тому числі «суддею» незаконно створеного «Апеляційного суду Республіки Крим» ОСОБА_5 від 06.10.2014, що свідчить про здійснення правосуддя ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території АР Крим;
		- протокол огляду від 02-15.08.2016 документів, що надійшли до Генеральної прокуратури України від Міністерства охорони здоров`я України (лист ід 30.06.2015 № 14.02-06/19/1140-15/20503 з додатками) та з ІНФОРМАЦІЯ_4 (лист ід 30.06.2015 № 5-08/1545-18076 з додатком), що підтверджує здійснення правосуддя ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території АР Крим;
		- протокол огляду від 14.03.2017 офіційного сайту незаконно створеного «Верховного суду Республіки Крим» за адресою http://vs.krm.sudrf.ru/» де в графі «Судові справи» міститься інформація про те, що ОСОБА_5 виносила судові рішення, в тому числі і в складі судових колегій у 76 справах, як наприклад, «апеляційні ухвали» від 01.09.2014, від 08.09.2014, від 13.10.2014, від 15.12.2014, що підтверджує здійснення правосуддя ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території АР Крим.
		V. Положення закону, яким керувався суд.
		Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
		Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об`єктивну істину та на неї покладається обов`язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
		Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.
		Об`єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб`єктивними суб`єкт і суб`єктивна сторона.
		Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.
		Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014) державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
		При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_5 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
		Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява №39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
		Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
		Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.
		Відповідно до ст. 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.
		При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
		Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.
		Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		VI. Висновки суду.
		Так, ОСОБА_5 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та залишається громадянкою України по теперішній час, незалежно від місця її проживання, та фактичне набуття ОСОБА_5 громадянства російської федерації не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України.
		Так, з досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи суддею апеляційного суду Автономної Республіки Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склала своїх повноважень судді та не вчинила жодних дій для звільнення її з посади судді.
		При цьому, ОСОБА_5 взяла участь у конкурсі на зайняття посади судді «Верховного суду Республіки Крим», процедура якого передбачає в тому числі набуття громадянства російської федерації та в подальшому здійснювала «правосуддя» на цій посаді від імені російської федерації без припинення статусу судді.
		У той же час, вибір ОСОБА_5 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.
		Крім того, вказані докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_5 , як судді системи судів загальної юрисдикції України відбулось саме внаслідок порушення нею законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що остання вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
		Обставини здійснення ОСОБА_5 «правосуддя» від імені російської федерації на території АР Крим без припинення статусу судді апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів та за результатами безпосереднього дослідження судом цих документів.
		Також, з наданих доказів убачається, що ОСОБА_5 , обіймаючи посаду судді «Верховного суду Республіки Крим» на окупованій території АР Крим, здійснювала «правосуддя» на підставі законодавства російської федерації та приймала рішення у справах, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачена надала допомогу державним органам рф у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинила шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		Таким чином, ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується її кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як судді, використовуючи під час здійснення «правосуддя» від імені рф власні теоретичні знання і практичні навички, матеріально-технічну базу господарського суду Автономної Республіки Крим, здійснювала тривалий час правосуддя від імені рф.
		Більш того, здійснення ОСОБА_5 «правосуддя» від імені російської федерації свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України та присяги судді, оскільки її дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.
		Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких суд приймає рішення у справі. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Президент України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом.
		Виходячи із вказаного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянкою України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
		Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.
		Обираючи обвинуваченій ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої та обставини, що пом`якшують та обтяжують її покарання.
		Обставин, які б, відповідно до вимог ст.ст. 66-67 КК України, пом`якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_5 , маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов`язана об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, в порушення зазначених зобов`язань здійснила державну зраду, особу обвинуваченої, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років з конфіскацією майна.
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність кількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя, не допускав будь-якої неналежної поведінки, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
		Отже, саме визначене покарання стосовно ОСОБА_5 на переконання суду, є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження вчинення нею, так і іншими особами кримінальних правопорушень.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття її під варту.
		Враховуючи, що до ОСОБА_5 застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне, з метою забезпечення конфіскації майна, залишити діючим захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту на майно ОСОБА_5 , а саме: автомобіль CHEVROLET AVEO днз НОМЕР_4 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , квартиру АДРЕСА_3 частки квартири АДРЕСА_4 , який накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.07.2015.
		VII. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
		Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 не обирався.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності з вимогами ст. 100 КПК України.
		Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.
		Керуючись статтями 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, суд
		 
		                                               постановив:
		 
		ОСОБА_5 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити їй покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
		Строк відбування покарання ОСОБА_5 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.
		Арешт, накладений слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва 09.07.2015 на автомобіль CHEVROLET AVEO днз НОМЕР_4 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , квартиру АДРЕСА_3 частки квартири АДРЕСА_4 , у зв`язку з необхідністю виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, - залишити без змін.
		Речові докази - залишити в матеріалах кримінального провадження.
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		Судді: ОСОБА_1 
		 
		                                                                        ОСОБА_3 
		 
		                                                                        ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...