Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/7651/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано судом: 07.08.2024. Зареєстровано: 07.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.08.2024.
Дата набрання законної сили: 06.09.2024
Номер судового провадження: 2/0203/540/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 203/7651/23 
		Провадження № 2/0203/540/2024 
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31.07.2024 року                      Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
		головуючого судді  Єдаменко С.В.,
		при секретарі  Пархоменко А.В.,
		за участю представника позивача  адвоката Дрожак Ю.М.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та припинення права власності, 
		 
		встановив:
		 
		22 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, визнання права власності та припинення права власності. В обґрунтування позову зазначав, що є внутрішньо переміщеною особою та тривалий час проживає в м. Дніпро. На початку 2023 року він познайомився з відповідачкою та вони домовились, що позивач безоплатно проживатиме в належній їй квартирі АДРЕСА_1 і сплачуватиме лише за комунальні послуги. Вказана квартира є малогабаритною, однокімнатною та потребувала за своїм технічним станом капітального ремонту. Між позивачем та відповідачкою було досягнуто згоди щодо продажу вказаної квартири за 412тис. грн. У зв`язку з тим, що відповідачка терміново потребувала грошових коштів, 07 жовтня 2023 року позивач передав їй обумовлену суму, а вона склала розписку, в якій підтвердила як погодження істотних умов майбутнього договору купівлі-продажу квартири, так і факт одержання грошей за неї. Сторонами було погоджено строк нотаріального посвідчення договору  не пізніше 31жовтня2023 року, про що відповідачка зазначила в складеній нею розписці. В подальшому відповідачка змінила свою поведінку, від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ухиляється, гроші не повертає, на зв`язок не виходить. Тим часом, позивач проживає в спірній квартирі, сплачує комунальні послуги. Позивач вважає, що можливість нотаріального посвідчення договору наразі остаточно втрачена. У зв`язку з цим, позивач просив визнати дійсним укладений між ним та відповідачкою договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2023 року, визнати за ним право власності на вказану квартиру, у зв`язку з чим припинити право власності відповідачки на зазначену квартиру. Також, позивач просив стягнути з відповідачки судові витрати у справі (а.с. 1).
		Позов пред`явлено до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська на підставі ч. 1 ст. 30 ЦПК України за місцезнаходженням спірного нерухомого майна: АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Центрального району міста Дніпро.
		Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2023 року вказану позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків: зазначення ціни позову та сплати судового збору (а.с.13). 
		27 грудня 2023 року позивачем було усунуто недоліки позовної заяви, надано документ про сплату судового збору (а.с. а.с. 15  16).
		Після надходження від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відомостей щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки  фізичної особи ОСОБА_2 (а.с.19), ухвалою судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін (а.с.20).
		В підготовче судове засідання 23 лютого 2024 року з`явилась представник позивача. Відповідачка в підготовче судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомила, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 15 березня 2024 року (а.с. а.с. 21, 25)
		В підготовче судове засідання 15 березня 2024 року сторони по справі не з`явились, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату через перебування на лікарняному. Відповідачка в підготовче судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомила, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 08 квітня 2024 року (а.с. а.с. 29  31).
		В підготовче судове засідання 08 квітня 2024 року сторони по справі не з`явились, про причини неявки не повідомили, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 29 квітня 2024 року (а.с. 32).
		В підготовче судове засідання 29 квітня 2024 року сторони по справі не з`явились, від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі позивача та його представника, в якому представник позивача не заперечувала проти закриття підготовчого провадження та призначення цивільної справи до розгляду по суті. Відповідачка в підготовче судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомила, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином (а.с. а.с. 33  35).
		Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 29 квітня 2024 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі №203/7651/23 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 23травня2024року (а.с. 36).
		В судове засідання 23 травня 2024 року сторони по справі не з`явились, про причини неявки не повідомили, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 20 червня 2024 року (а.с. 42).
		11 червня 2024 року через канцелярію Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. Підтвердив обставини, викладені в позовній заяві. Пояснив, що після передання відповідачці коштів, вона віддала йому ключі від квартири, де він оселився та на даний час проживає. Відповідачка не виходить з позивачем на контакт, ухиляється від нотаріального посвідчення договору або повернення грошових коштів. Позивач переоформив на своє ім`я договори на споживання комунальних послуг, погасив заборгованість з комунальних послуг, яка утворилась раніше. Також, позивач здійснив ремонт у зазначеній квартирі, відноситься до неї як до власного майна, здійснює її утримання (а.с. 45).
		В судове засідання 20 червня 2024 року сторони по справі не з`явились, про причини неявки не повідомили, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 31 липня 2024 року (а.с. 46).
		В судове засідання 31 липня 2024 року з`явилась представник позивача. Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
		Оскільки відповідачка в жодне судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, повідомлялась про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення на її адресу судових повісток, на підставі ст.ст.280,287,288 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку.
		В судовому засіданні 31 липня 2024 року представник позивача підтримала позовну заяву та просила її задовольнити, підтвердила викладені в позовній заяві обставини.
		Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 ) належить по праву власності відповідачці на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 березня 2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В., за реєстром №714, що підтверджується відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №712970 від 30 липня 2024 року, наданого на запит суду (а.с. 50).
		Згідно відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №712970 від 30 липня 2024 року вказана квартири не перебуває під забороною чи обтяженням (а.с. 50).
		Відповідно до розписки від 07 жовтня 2023 року, оригінал якої було досліджено в судовому засіданні, а копію долучено до матеріалів цивільної справи, відповідачка отримала від позивача грошові кошти в розмірі 412 тис. грн. за продаж належної їй однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , претензій до нього не має, зобов`язується укласти договір купівлі-продажу у нотаріуса с трок до 31 жовтня 2023 року (а.с. 9).
		На час ухвалення судового рішення договір купівлі-продажу в нотаріальному порядку не посвідчений, що підтверджується поясненнями позивача та його представника, відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №712970 від 30 липня 2024 року (а.с. 50).
		При вирішенні позовних вимог по суті суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
		Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		Згідно ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		Згідно ч.3 ст.334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
		Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у цивільній справі №754/2339/16-ц:
		«Скасовуючи рішення суду першої інстанції та увалюючи нове про відмову в позові суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що з урахуванням положень статей16,182,640 ЦК Українивизначена частиною другоюстатті 220 ЦК Україниможливість визнання договору дійсним поширюється лише на ті договори, які підлягають тільки нотаріальному посвідченню, від якого сторона ухиляється, і не підлягають державній реєстрації; визнання в судовому порядку дійсним правочину щодо нерухомості суперечить законодавству, оскільки такий правочин підлягає обов`язковій державній реєстрації, а тому частина другастатті 220 ЦК Українидо спірних правовідносин не застосовується.
		У наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України від 29 листопада 2016 року та 24 лютого 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що з 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого частину третю статті 640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК України виключено слова «та державної реєстрації», а відтак положення статті 220 ЦК України можливі до застосування за умови укладення таких правочинів після набрання чинності вищезазначеного Закону.
		Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
		Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Згідно із ч. 2ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		Відповідно до ч. 3ст. 640 ЦК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
		Пленум Верховного Суду України в п. 13постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від06 листопада 2009 року № 9роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2ст. 220 ЦК Українине застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210,640 ЦК Українипов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.
		Статтею 657 ЦК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		Судом встановлено, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 договір купівлі-продажу 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 укладено 01 травня 2013 року, тобто після набрання чинностіЗакону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, яким державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна скасовано.
		З огляду на зазначене, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що норма ч. 2ст. 220 ЦК Українине застосовується до спірних правовідносин у зв`язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна.
		Разом з тим, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.
		Однією з умов застосування ч. 2ст. 220 ЦК Українита визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
		Відповідно доп. 13постанови пленуму Верховного Суду України№ 9 від 06 листопада 2009 рокупри розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2ст. 220 ЦК України.
		Встановлюючи факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору суд першої інстанції виходив з заяви ОСОБА_10 та довідок з реабілітаційного центру.
		Разом з тим, як вбачається з вищезазначеної заяви ОСОБА_10, він не має можливості йти з ОСОБА_9 до нотаріуса для завірення договору купівлі-продажу, а також він не має коштів для оплати послуг нотаріуса (а.с. 81, т.1).
		Також як вбачається з довідок від 11 березня 2016 року та 26 березня 2016 року, наданих реабілітаційними центрами «Оазіс» та «Ренесанс», ОСОБА_10 з 05 травня 2013 року по 27 серпня 2013 року проходив курс реабілітації та з 20 лютого 2014 року по теперішній час (на час видачі довідки) знаходився на стаціонарному лікуванні, яке буде продовжуватися приблизно 3-4 місяці (а.с. 84, 85 т.1).
		З огляду на встановлені судом фактичні обставини, а саме тимчасової неможливості здійснення ОСОБА_10 нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу у зв`язку із проходженням реабілітації у відповідних закладах та відсутність у нього коштів на таке посвідчення, суд першої інстанції не обґрунтував в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зіст. 220 ЦК України.»
		Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Суд приймає до уваги, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу: сторони погодили, що продажу підлягає нерухоме майно  квартира за адресою: АДРЕСА_2 , та вартість її продажу  412 тис. грн. 
		Вказане підтверджується письмовими доказами  розпискою відповідачки від 07 жовтня 2023 року, оригінал якої було досліджено в судовому засіданні, а копію долучено до матеріалів цивільної справи.
		Відповідачка є одноосібною власницею вказаної квартири та має право на її відчуження. 
		Договір купівлі-продажу фактично виконано: квартира передана позивачу, відповідачка одержала грошові кошти в повному обсязі.
		Дії відповідачки, яка 9 місяців ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири, не повертає одержані за квартиру грошові кошти, не з`явилась до суду після 7 викликів, не надала доказів поважності причин не виконання умов цивільного законодавства про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири, а також доказів існування обставин, які б перешкоджали продажу цієї квартири, в сукупності свідчать про безповоротне ухилення відповідачки від нотаріального посвідчення правочину та є підставою для застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України.
		При цьому, суд враховує, що визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, оформленого розпискою від 07 жовтня 2023 року не порушуватиме прав та законних інтересів третіх осіб, вказана квартира не перебуває під забороною на відчуження. 
		Крім того, суд враховує наступні законодавчі положення.
		Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21 лютого 1990 року у справі «Powell and Rayner v. the U.K.»). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).
		Зважаючи на вказані правові норми, суд враховує, що відповідачка має інше зареєстроване місце проживання, тому у разі задоволення позовних вимог вона не буде позбавлена місця для свого постійного проживання.
		При таких обставинах, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , оформленого розпискою від07жовтня2023 року.
		Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
		Частиною першою ст.321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		З приписів ст.392 Цивільного кодексу України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до ч.3 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
		Виходячи з вищевикладеного, слід визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 , припинивши таке право за відповідачкою.
		На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи повне задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 5193 грн. 60 коп. (а.с. 16).
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.220, 321, 334, 392, 655, 657, 658 ЦК України, ст.ст.12, 13, 80, 81, 1341, 259, 263  268, 274 ЦПК України, суд 
		вирішив:
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та припинення права власності  задовольнити.
		Визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2023 року між  ОСОБА_2  ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстрована заадресою: АДРЕСА_3 ) та  ОСОБА_1  ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ).
		Визнати за  ОСОБА_1  ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 зареєстрований заадресою: АДРЕСА_4 ) право приватної власності на квартиру                   АДРЕСА_1 , загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 26,8 кв.м., яка в цілому складається з: 1  житлова площею 26,8 кв.м., 2  санвузол площею 2,8 кв.м., І  балкон площею 0,8 кв.м.
		Припинити за  ОСОБА_2  ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) право приватної власності на квартиру                   АДРЕСА_1 , загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 26,8 кв.м.
		Стягнути з  ОСОБА_2  ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь  ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 ,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 5193(п`ятьтисяч стодев`яносто три) гривні 60 копійок.
		 
		Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченомуст.ст.273, 289 ЦПК України.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Повний текст заочного рішення складено 06.08.2024 р.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя      С.В.Єдаменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...