Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 168/618/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві.
Надіслано для оприлюднення: 08.08.2024. Зареєстровано: 08.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2024.
Дата набрання законної сили: 09.09.2024
Номер судового провадження: 1-кп/168/55/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024030570000214

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 168/618/24
		Провадження № 1-кп/168/55/24 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У КР А Ї Н И 
		 
		08 серпня 2024 року                         сел. Стара Вижівка
		Старовижівський районний суд Волинської області в складі:
		головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		секретаря с/з - ОСОБА_2 ,
		за участю: прокурора - ОСОБА_3 ,
		обвинувачених: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 
		потерпілого: ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Стара Вижівка Волинської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024030570000214 від 28 травня 2024 року відносно:
		        ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Глухи Старовижівського району Волинської області, а зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з повною загальною середньою освітою, непрацюючого, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимого, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 КК України;
		        ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Залюття Старовижівського району Волинської області, а зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з професійно-технічною освітою, ФОП, одруженого, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, раніше не судимого, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 КК України;
		        ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с.Глухи Ковельського району Волинської області, зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з повною загальною середньою освітою, непрацюючого, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 КК України;
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.
		27 травня 2024 року, о 08.00 год. поліцейський СРПП відділу поліцейської діяльності №1 (сел. Стара Вижівка) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області капрал поліції ОСОБА_8 , поліцейський СРПП сектору поліцейської діяльності №1 (сел. Локачі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_9 , були в форменому одязі зі знаками розрізнення.
		Вони отримали табельну вогнепальну зброю та спеціальні засоби, заступили на чергування в складі наряду групи реагування патрульної поліції в селищі Стара Вижівка та всьому Ковельському районі, на службовому автомобілі марки "RENAULT DUSTER", білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . Згідно Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та Закону України "Про Національну поліцію", вказані працівники поліції є службовими особами правоохоронного органу - Національної поліції.
		Під час несення служби в добовому наряді в АДРЕСА_1 , 27 травня 2024 року, о 21.43 год., поліцейськими сектору реагування патрульної поліції ВПД № 1 Ковельського РУП ГУНП у Волинській області було помічено водія, який керував автомобілем марки "Форд Транзит", з д.н.з. НОМЕР_2 . Останній, незважаючи на законну вимогу поліцейських зупинитися, водій зазначеного транспортного засобу продовжив рух з метою уникнення відповідальності.
		Після зупинки транспортного засобу, поліцейський офіцер громади Ковельського РУП ГУНП у Волинській області капітан поліції ОСОБА_10 зазначив свою посаду і своє прізвище та ім`я, водію ОСОБА_6 , роз`яснив причину зупинки, повідомив про застосування технічного засобу, а саме проведення відеозапису на нагрудну відеокамеру поліцейського та запропонував останньому надати посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб.
		В подальшому обвинувачений ОСОБА_4 спільно з обвинуваченим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 , 27 травня 2024 року о 21.44 год., в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, продовженого до 11.08.2024 Указом Президента України № 271/2024 від 06.05.2024, затвердженого Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 3684-ІХ від 08 травня 2024 року, знаходячись неподалік магазину "Мрія". Який розташований за адресою АДРЕСА_1 . Тоді ж обвинувачений ОСОБА_4 спільно з обвинуваченим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 взяли собі мету завадити поліцейським виконати свої\ службові обов`язки відповідно до основних повноважень поліції, передбачених статтею 23 Закону України "Про Національну поліцію". А саме: поліцейський СРПП відділу поліцейської діяльності №1 (сел. Стара Вижівка) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області капрал поліції ОСОБА_8 і поліцейський СРПП сектору поліцейської діяльності №1 (сел. Локачі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_9 та поліцейський офіцер громади Ковельського РУП ГУНП у Волинській області капітана поліції ОСОБА_10 були у форменому одязі зі знаками розрізнення, здійснювали документування адміністративного правопорушення, зафіксованого не в автоматичному режимі, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. Вказані поліцейські діяли згідно розстановки сил та засобів відділу поліцейської діяльності №1 (сел. Стара Вижівка), затвердженої 26 травня 2024 року начальником вказаного відділу поліції. Обвинувачений ОСОБА_4 спільно з обвинуваченим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 розуміли, що перед ним знаходяться працівники правоохоронного органу - поліцейські. Тоді ж обвинувачені почали діяти з прямим умислом. Бо обвинувачений ОСОБА_4 спільно з обвинуваченим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 розуміли та усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій. В цей час вони передбачили суспільно небезпечні наслідки і бажали їх настання. При цьому обвинувачений ОСОБА_4 спільно з обвинуваченим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 вчинили опір щодо працівників правоохоронного органу. А саме відносно працівників поліції - ОСОБА_8 та ОСОБА_10 що виразилось у активних діях обвинувачених. Так обвинувачений ОСОБА_4 спільно з обвинуваченим ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 почали утримувати працівників поліції за форменний одяг (однострій) та шарпати руками останніх. З метою втечі від працівників поліції обвинувачені почали удержувати сорочку поліцейських в області грудної клітки та штовхати працівників поліції у різні частини тіла.
		 
		Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винними у вчиненні якого визнаюся обвинувачені.
		Своїми умисними діями обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 342 КК України, а саме: опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків. 
		Відповідно до статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно осіб, яким висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відповідно до обвинувального акту.
		 
		Досліджені під час судового розгляду докази винуватості.
		Позиція обвинувачених
		Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнали повністю, щиро покаялися, погодилися надати суду свої пояснення.
		Обвинувачений ОСОБА_6 в підготовчому засіданні подав заяву, в якій відмовився від захисника - адвоката ОСОБА_11 , оскільки свої інтереси в даному кримінальному провадженні захищатиме сам, як і решта обвинувачених.
		В судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили обставини, викладені в обвинувальному акті. Зазначили, кожен зокрема, що матеріальну та моральну шкоду потерпілому ОСОБА_8 відшкодували повністю. Потерпілому ОСОБА_10 шкоду не відшкодували, оскільки останній на даний час відсутній за місцем свого проживання. 
		Крім того, в судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду з клопотанням допустити по справі застосування положень частини 3 статті 349 КПК України, оскільки вони повністю розуміють весь обсяг пред`явленого обвинувачення, в повному обсязі та беззастережно визнають свою провину у скоєнні зазначеного злочину, та вважають зібрані в справі докази їхньої провини достовірними, допустимими та достатніми, в зв`язку з чим досліджувати їх, а також допитувати інших осіб, немає ніякої необхідності.
		 
		Позиція прокурора та потерпілого та захисту
		Прокурор ОСОБА_3 та потерпілий ОСОБА_8 вказали про недоцільнісь дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та погодилися із обвинуваченими.
		В судовому засіданні прокурор  ОСОБА_3  ствердив, що вина обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 повністю доводиться матеріалами кримінального провадження. 
		В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 заявив, що претензій до обвинувачених немає, оскільки останні повністю відшкодували йому матеріальну та моральну шкоду.
		В судове засідання потерпілий ОСОБА_10 не з'явився. Про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Щодо міри покарання поклався на думку суду. Крім цього, в заяві просив стягнути з ОСОБА_4 і ОСОБА_6 матеріальну шкоду за порвану футболку в розмірі 1500,00 грн. та моральну шкоду по 5000,00 грн. з кожного. 
		 
		 Докази, які дослідженні в судовому засіданні
		З`ясувавши думку прокурора, який не заперечував проти застосування у справі положень частини 3 статті 349 КПК України, роз`яснивши додатково обвинуваченим сутність висунутого обвинувачення, правові наслідки застосування вказаної норми закону, з якими останні погодилися, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та застосував при розгляді даної справи положення частини 3 статті 349 КПК України. Судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції. Тому суд, у відповідності до вимог частини 3  статті 349 КПК України, визнав можливим обмежитися лише допитом обвинувачених та з`ясуванням даних про особу кожного. При цьому судом обвинуваченим та іншим учасникам було роз`яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		На підставі вищезазначеного, оцінюючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024030570000214 від 28 травня 2024 року, відомостей наданих сторонами у судовому засіданні, суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинувачених  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 342 КК України, тобто  опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків  є доведеною в повному обсязі.
		 
		       Нормативно-правове обґрунтування
		       Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Згідно вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.
		Обов`язок доказування, обставин зазначених у статті 91 КПК України, покладається на прокурора.
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Окрім цього, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, ОСОБА_12 , заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями обвинуваченого, потерпілих та свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
		Ретельно дослідивши в повному обсязі й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм правову оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв`язку узгоджуються між собою та є допустимими і достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно обвинувачених  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 342 КК України.
		 
		Щодо призначення міри покарання.
		Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що вина обвинуваченого обвинувачених  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6  доводиться матеріалами справи. Просив визнати  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6   винними та призначити їм покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткований мінімумів громадян, що становить 34 000,00 грн. кожному. Запобіжний захід ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не обирати. Долю речових доказів вирішити в порядку статті 100 КПК України. Цивільний позов не заявлявся. Витрати на залучення експертів  відсутні.
		       Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судовому засіданні просили суд призначити ним покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі.
		       Потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні в частині призначення обвинуваченим покарання погодився із думкою прокурора.
		Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинувачених  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 КК України, повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні доказами, які є об`єктивними, допустимим та належними, що узгоджуються між собою.
		       Дії обвинувачених  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 містять склад злочину, передбаченого частиною 2 статті 342 КК України та суд кваліфікує їх за ознаками:  опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків. 
		       Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачені є осудними у розумінні  статті 19 КК України.
		       При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та попередження вчинення ними нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання", за якими суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
		       Крім того, суд враховує положення статті 9 Конституції України, частини 2 статті 8 КПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно яких суди при розгляді справ зобов`язанні застосовувати положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, як джерела права.
		       Відповідно до частини 2 статті 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		       Відповідно до положень статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на справедливий суд.
		       Вирішуючи питання, щодо призначення обвинуваченому покарання суд виходить з загальних засад призначення покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		       При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів. Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.
		Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, виходячи з положень частини 4 статті 12 КК України, віднесено законом до нетяжких злочинів.
		Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей  66 та 67 КК України.
		Згідно частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Призначаючи обвинуваченим  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин. 
		 
		       Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання
		Суд висновує, що обставинами, які пом`якшують покарання обвинувачених  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 є щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, згідно статті 67 КК України судом не встановлено.
		За вчинення злочину, передбаченого санкцією частиною 2 статті 342 КК України, передбачено покарання у виді штрафу від однієї до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до чотирьох років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років.
		       Так, відповідно до частини 4 статті 12 КК України злочин, передбачений статтею частиною 2 статті 342 КК України є нетяжким.
		       Суд приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 є громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення, що відноситься до нетяжких злочинів, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обвинувачений має постійне місце проживання, одружений, посередньо характеризується за місцем проживання, посткримінальну законослухняну поведінку, а також позицію прокурора, суд доходить висновку, що ОСОБА_4  не є особою суспільно небезпечною, яка підлягає ізоляції від суспільства.
		       Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 є громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення, що відноситься до нетяжких злочинів, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обвинувачений має постійне місце проживання, одружений, позитивно характеризується за місцем проживання, посткримінальну законослухняну поведінку, а також позицію прокурора, суд доходить висновку, що ОСОБА_5  не є особою суспільно небезпечною, яка підлягає ізоляції від суспільства.
		       Суд також приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 є громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення, що відноситься до нетяжких злочинів, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обвинувачений має постійне місце проживання, одружений, посередньо характеризується за місцем проживання, посткримінальну законослухняну поведінку, а також позицію прокурора, суд доходить висновку, що ОСОБА_6  не є особою суспільно небезпечною, яка підлягає ізоляції від суспільства.
		       Призначаючи покарання, суд керується положеннями статті 65 КК України, та дотримуючись принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та відсутності обтяжуючих покарання обставин, у сукупності із даними, що характеризують особу  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6  їхвідношення до скоєного злочину та вважає, що покарання треба визначити в межах санкції частини 2  статті 342 КК України  у виді штрафу на користь держави в розмірі 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 25 500,00 грн. кожному.
		       Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
		       Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженого таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
		       При цьому підстав для застосування статті 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.
		 
		Щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди
		Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.          Згідно з частиною 4 статті 128 КПК України форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.
		       Відповідно до частини 7 статті 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.
		       В зв`язку з цим, в задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_10 про стягнення з обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 матеріальної та моральної шкоди слід відмовити. Оскільки потерпілим ОСОБА_10 не подано цивільний позов, форма і зміст якого повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів.
		       Роз`яснити потерпілому ОСОБА_10 , що він має право звернення до суду про стягнення матеріальної та моральної шкоди в порядку цивільного судочинства.
		 
		Щодо запобіжного заходу.
		Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченим ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 не застосовувався, клопотань про його застосування не надходило, враховуючи вимоги статтей 131, 132, 177, 178 КПК України і дані про особу кожного, суд не вбачає підстав для його застосування.
		Тому, суд виснову , що запобіжний захід щодо обвинувачених ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6  не обирати.
		 
		Вирішення питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
		Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України.
		Кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні.
		Питання щодо речових доказів судом вирішити в порядку вимог статті 100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 50, 53, 65, 342КК України, статтями 7, 100, 349, 367-371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України,
		суд
		УХВАЛИВ:
		 
		        ОСОБА_4  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 1500 (однієї тисячі п`ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500,00 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень.
		        ОСОБА_5  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 1500 (однієї тисячі п`ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500,00 ( двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень.
		        ОСОБА_6  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 1500 (однієї тисячі п`ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500,00 ( двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень.
		Запобіжний захід щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не обирати.
		Цивільний позов не заявлено, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні.
		Речові докази: 
		- ґудзик чорного кольору, який поміщено до спеціального пакету № PSP1042185, який зберігається при матеріалах кримінального провадження;
		-футболку (поло) чорного кольору, яку поміщено до спеціального пакету № WAR1600532, яка зберігається у камеру схову ВП № 2 ( сел.Ратне) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області;
		-футболку (поло) чорного кольору, яку поміщено до спеціального пакету № WAR1600531, яка зберігається у камеру схову ВП № 2 ( сел.Ратне) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області - повернути власникам.
		       В задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_10 про стягнення з обвинувачених матеріальної та моральної шкоди слід відмовити. 
		       Роз`яснити потерпілому ОСОБА_10 , що він має право звернення до суду про стягнення матеріальної та моральної шкоди в порядку цивільного судочинства.
		Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляції через Старовижівський районний суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, з урахуванням особливостей передбачених статтею 394 КПК України.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.
		Оскарження в апеляційному порядку вироку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України не допускається.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення вироку.
		Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
		Вирок ухвалений і надрукований в нарадчій кімнаті в єдиному екземплярі.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...