Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/23654/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; транспорту та перевезення пасажирів.
Надіслано судом: 07.08.2024. Зареєстровано: 09.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2024.

Номер судового провадження: П/320/23655/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		07 серпня 2024 року № 320/23654/23
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
		Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту також відповідач-1, Укртрансбезпека), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Запорізькій області № 356333 від 14.04.2023 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 (суддя Журавель В.О.) відкрито провадження у справі № 320/23654/23, вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
		Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 № 949/0/15-23 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 справа №320/23654/23 прийнята до провадження судді Дудіна С.О., постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та залучено до участі у справі співвідповідача - Відділ державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту також відповідач-2).
		Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що спірною постановою до нього як перевізника застосовано штраф за відсутність на момент проведення перевірки у водія оформленого протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Водночас позивач у позовній заяві стверджує, що на час здійснення перевірки транспортного засобу, що належить позивачу, ОСОБА_1 передав цей засіб у користування іншій особі ( ОСОБА_3 ) за договором позички. Відтак позивач наголошує, що не був перевізником вантажу на час зупинки транспортного засобу марки МАN, номерний знак НОМЕР_1 , а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу відсутні. Крім того, позивач вказує на порушення процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, оскільки, по-перше, ця справа мала розглядатися за місцем проживання позивача, по-друге, позивач не був повідомлений відповідачем-2 про її розгляд. З урахуванням наведених обставин, позивач просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі та визнати протиправною й скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Запорізькій області від 14.04.2023 № 356333.
		Представник Укртрансбезпеки подала відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки на момент здійснення рейдової перевірки і зупинки транспортного засобу марки МАN, номерний знак НОМЕР_1 , водій не надав посадовій особі Укртрансбезпеки дійсного протоколу перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу (строк дії наданого протоколу сплив 25.01.2023), що є порушенням вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті. Позивачу було направлено запрошення на розгляд справи про порушення транспортного законодавства листом від 07.04.2023 № 22981/26/24-23, а за результатами розгляду цієї справи Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову від 14.04.2023 № 356333 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн (далі також оскаржувана постанова).
		Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
		З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		у с т а н о в и в:
		16.02.2023 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницький області та старшим державним інспектором Відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю під час здійснення рейдової перевірки на автомобільній дорозі М-30 (513 км) був зупинений транспортний засіб марки МАN, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_3 .
		За результатами перевірки був складений Акт №351777 від 16.02.2023, у якому зазначено, що транспортний засіб марки МАN, державний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 (згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію), а перевізником є ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» (код ЄДРПОУ 39124738) згідно з товарно-транспортною накладною від 15.02.2023 №В-15/02-23. 
		Під час перевірки виявлено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, а саме: перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа.
		Постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті від 14.04.2023 № 356333 за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, у зв`язку з відсутністю на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, до позивача згідно з абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн.
		Не погоджуючись з правомірністю цієї постанови, позивач звернувся з позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Засади організації і діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III. 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
		Указаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
		Статтею 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі  Порядок № 1567).
		Згідно з вимогами пункту 4 Порядку № 1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
		Пунктом 15 цього Порядку визначено виключний перелік питань, що перевіряються контролюючими особами під час здійснення рейдової перевірки в частині виконання внутрішніх вантажних перевезень, зокрема: 
		наявність визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюється перевезення автомобільним транспортом;
		додержання водієм режиму праці та відпочинку;
		виконання водієм вимог Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
		Як передбачено статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
		Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
		Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
		для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
		для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
		Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи, необхідні для проведення внутрішніх перевезень вантажів.
		Відповідно до пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 за № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
		забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
		своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
		використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
		має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
		у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
		у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів. 
		Оскаржувана у цій справі постанова прийнята відповідачем у зв`язку з порушенням вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (наданий водієм протокол перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу був протермінований, оскільки був датований 25.01.2021 з терміном дії до 25.01.2023), відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
		Так, абзац третій частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» регламентує, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		У матеріалах справи № 320/23654/23 міститься копія Договору на транспортно-експедиційні послуги від 20.01.2023 № 290, за умовами якого Експедитор (ТОВ «Нордекс Укртранс») доручає Перевізнику ( ОСОБА_1 ), а Перевізник бере на себе обов`язок здійснювати на підставі заявок Експедитора перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами на території України та/або за її межами (міжнародні перевезення), а Експедитор зобов`язується оплачувати такі послуги відповідно до умов цього договору.
		У справі також наявна копія товарно-транспортної накладної від 15.02.2023 №В-15/02-23, згідно з якою автомобільним перевізником вантажу (пісок) є ТОВ «Нордекс Укртранс», замовник і вантажоодержувач  ПрАТ «Запоріжвогнетрив», вантажовідправник  ТОВ «Євромінерал Україна».
		Під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт представником ТОВ «Нордекс Укртранс» було надано відповідній посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Дніпропетровській області копії Договору на транспортно-експедиційні послуги від 20.01.2023 № 290, ТТН від 15.02.2023 №В-15/02-23, заявки від 15.02.2023 №АП-216974 та заявки до Договору на транспортно-експедиційні послуги від 20.01.2023 № 290 на підтвердження доводів, що ТОВ «Нордекс Укртранс» не було автомобільним перевізником вантажу, який перевозився 16.02.2023 транспортним засобом марки МАN, державний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_3 , а виконувало функцію експедитора. За змістом наведених документів перевізником цього вантажу був ОСОБА_1 .
		З урахуванням наведених документів, матеріали справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт були надіслані до Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Запорізькій області.
		Спірним у цій справі є питання ненадання водієм необхідних документів в момент перевірки, а надання таких документів позивачем лише до суду (договір позички транспортного засобу).
		При цьому Верховним Судом у постановах від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21, від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 16.08.2023 у справі № 160/12371/22 сформовано сталу та послідовну судову практику щодо застосування статей 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності.
		Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
		В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
		Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема, до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
		Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
		У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
		Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21.
		Тобто, положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).
		З матеріалів справи вбачається, що водієм ( ОСОБА_3 ) було надано посадовій особі Укртрансбезпеки під час зупинки транспортного засобу свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки МАN, державний номер НОМЕР_1 , серї СХВ 386270; посвідчення водія НОМЕР_2 ; ТТН від 15.02.2023 № В-15/02-23; протокол перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу.
		При цьому у товарно-транспортній накладній від 15.02.2023 № В-15/02-23 в якості перевізника, тобто особи, відповідальної за дотримання статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, було вказане саме ТОВ «Нордекс Укртранс», а не ОСОБА_1 .
		Позивач, заперечуючи проти застосування до нього адміністративно-господарського штрафу, вказує, що він є власником вантажного автомобіля марки MAN, державний номер НОМЕР_1 . Разом з тим указаний транспортний засіб був переданий позивачем у безоплатне користування строком на 36 місяців ОСОБА_3 на підставі Договору позички транспортного засобу від 15.01.2021. Факт передачі транспортного засобу користувачу ( ОСОБА_3 ) позивач підтверджує актом приймання-передачі транспортного засобу від 15.01.2021 до Договору позички транспортного засобу від 15.01.2021 (містяться в матеріалах справи).
		Натомість, суд зауважує, що відповідно до частини четвертої статті 828 Цивільного кодексу України договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
		При цьому, частиною першою статті 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		Суд звертає увагу на те, що укладений позивачем з ОСОБА_3 договір позички транспортного засобу від 15.01.2021 не був нотаріально посвідчений, а отже, є нікчемним, внаслідок чого суд відхиляє посилання позивача на цей договір як на підставу правомірності свого позову.
		У той же час, щодо доводів позивача про неправомірне прийняття постанови Відділом державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Запорізькій області та про неповідомлення позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт стосовно ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
		Крім того, згідно з пунктом 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
		До відзиву на позовну заяву представниця Укртрансбезпеки долучила копію запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт від 07.04.2023 № 22981/26/24-23, адресованого ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 (без доказів фактичного надіслання такого запрошення).
		Позивач наголошує, що місцем його проживання станом на 16.02.2023 є наступна адреса: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.10.2022 № 3233-7001564894. 
		Крім того, за змістом акта перевірки місцем проведення перевірки і виявлення порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт є 513 км а/д М-30 «Стрій-Умань-Дніпро-Ізварин». 
		Таким чином, позивач вказує на неправомірність розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Відділом державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Запорізькій області, оскільки розгляд цієї справи мав здійснюватися за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 або за місцем вчинення порушення.
		Доказів того, що станом на 16.02.2023 позивач був зареєстрований в Запорізькій області матеріали справи не містять, як і не місять доказів, що порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт вчинене на території Запорізької області.
		Наведене свідчить про те, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт був здійснений неуповноваженим на це суб`єктом.
		Суд також зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення позивача про розгляд справи про порушення, призначений на 14.04.2023, у тому числі за місцем реєстрації позивача або за місцем його фактичного проживання.
		Таким чином відповідач, не повідомивши позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, позбавив його права надати пояснення та змоги надати докази на спростування висновків акта перевірки.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Оскаржувана у цій справі постанова зазначеним вимогам не відповідає.
		З урахуванням наведеного суд вважає обґрунтованими доводи позивача про його неповідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та порушення порядку розгляду такої справи у вигляді розгляду справи неуповноваженим суб`єктом.
		При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
		На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 073,60 грн згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 24.04.2023 № 65497904. Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.
		Крім того, у матеріалах справи міститься клопотання про стягнення з відповідача-1 на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 5 200,00 грн.
		Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
		Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
		Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
		Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
		При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Крім того, у справі/WestAllianceLimited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).
		У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
		Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
		У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
		Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
		Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст.1 Закону № 5076).
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).
		Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Позивачем до матеріалів справи долучено копії: договору про надання правової допомоги від 13.04.2023 № 23/13-04, укладеного між ФОП ОСОБА_4 (адвокатом) та ОСОБА_1 , акта приймання-передачі наданих послуг від 21.04.2023 № 23/21-04, згідно з яким вартість послуг адвоката склала 5 200,00 грн (з описом наданих послуг та їх вартістю); рахунка-фактури від 21.04.2023 № 23/13-04-1; квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 24.04.2023 № 65497830 (у матеріалах справи містяться оригінал та копія цієї квитанції).
		Відповідно до підписаного між сторонами акта приймання-передачі наданих послуг від 21.04.2023 №23/21-04 адвокатом були надані наступні послуги:
		- участь представника в розгляді справи Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (1 дія)  1000,00 грн;
		- підготовка та подання до центрального органу заперечення у справі (1 шт.)  500,00 грн;
		- підготовка та подання до центрального органу клопотання про закриття справи (1 шт.)  200,00 грн.;
		- ознайомлення із матеріалами (за 1 дія)  300,00 грн.;
		- підготовка та направлення адвокатського запиту (2 шт.)  700,00 грн;
		- підготовка та подання позовної заяви з додатками (1 шт.)  2500,00 грн.
		Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам неминучості такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, як: 
		- участь представника в розгляді справи Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (1 дія)  1000,00 грн;
		- підготовка та подання до центрального органу заперечення у справі (1 шт.)  500,00 грн;
		- підготовка та подання до центрального органу клопотання про закриття справи (1 шт.)  200,00 грн.;
		- ознайомлення із матеріалами (за 1 дія)  300,00 грн.;
		- підготовка та направлення адвокатського запиту (2 шт.)  700,00 грн.
		Суд вважає, що такі дії представника не відповідають ознакам неминучості їх понесення, оскільки були вчинені до моменту звернення до суду та повязані радже з діями представника щодо досудового врегулювання спору та намагання вирішити спір у добровільному порядку, ніж з діями щодо судового захисту прав позивача (представництва інтересів позивача у суді). Отже, вищевказані дії представника безпосередньо та неминучо не пов`язані з судовим розглядом справи.
		Таким чином, розподілу підлягають виключно витрати, пов`язані з підготовкою та поданням до суду позовної заяви, у розмірі 2500,00 грн.
		Суд зауважує, що наведене зменшення вартості витрат на правничу допомогу не стосується оцінки співмірності таких витрат (що може здійснюватися виключно за наявності відповідного клопотання сторони про це), позаяк у даному випадку суд надає оцінку не вартості, а обсягу наданих послуг, що не є тотожним. При цьому, на переконання суду, ретельне дослідження обсягу витрат на правничу допомогу є обов`язком суду, виконання якого є запобіжником штучного збільшення недобросовісними учасниками процесу вартості судових витрат шляхом необґрунтованого включення до їх обсягу робіт (послуг), які фактично не виконувалися (не надавалися), або охоплюються іншими роботами (послугами), або не пов`язані критерієм неминучості з розглядом справи тощо. Отже, оцінка обсягу та складових наданих представником послуг та їх відношення до розгляду справи (у тому числі через критерій неминучості) має передувати оцінці розміру таких послуг на предмет їх співмірності зі складністю справи, витраченим часом, ціною позову тощо.
		Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача виключно витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані зі складанням позовної заяви, вартістю 2500,00 грн. Оцінку співмірності розміру таких витрат суд не надає, враховуючи відсутність клопотання відповідачів про це.
		Таким чином, загальна вартість судових витрат, які мають бути відшкодовані позивачу, складає 3573,60 грн.
		Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
		в и р і ш и в:
		1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 14.04.2023 № 356333.
		3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати у сумі 3573 (три тисячі п`ятсот сімдесят три) гривні 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Запорізькій області (ідентифікаційний код: відсутній, місцезнаходження: 69118, м.Запоріжжя, вул.Чубанова, буд.8).
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Суддя Дудін С.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...