Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 488/1800/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 09.08.2024. Зареєстровано: 09.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/488/260/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024152050000127

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 488/1800/24
		Номер провадження № 1-кп/488/260/24 
		                    
		У Х В А Л А
		09.08.2024 року
		Корабельний районний суд міста Миколаєва
		в складі колегії суддів: головуючого судді      ОСОБА_1 ,
		суддів: ОСОБА_2 ,
		ОСОБА_3 ,
		 
		за участю секретаря ОСОБА_4 , 
		прокурора ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого ОСОБА_6 , 
		його захисників адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальне провадження за обвинуваченням,-
		ОСОБА_6  за частиною 2 статті 15, пунктом 1 частини 2 статті 115, частини 1 статті 263 КК України, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Прокурор заявив клопотання про продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені пунктами 1,3,5 частини 1 статті 177 КПК України, такі як ризик переховування від суду, незаконного впливу на свідків і потерпілу та вчинення іншого правопорушення.
		В обгрунтування свого клопотання прокурор зазначає, що продовжують існувати ризики ухилення обвинуваченого від суду, вчинення ним нових злочинів, а також незаконного впливу на потерпілого та свідків, яких він знає.
		В судовому засіданні прокурор підтримав дане клопотання з мотивів, наведених у ньому та вважав, що більш м`який вид запобіжного заходу не здатен запобігти заявленим ризикам і забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість вчиненого ним злочину та репутацію обвинуваченого.альне провадження суддею одноособово.
		Захисники обвинуваченого адвокати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проти задоволення клопотання прокурора заперечували, звернулись до суду із зустрічним клопотанням, у якому просили змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого на домашній арешт в певний період доби. Підставами зміни запобіжного заходу за позицією сторони захисту, слугувало те, що на час розгляду клопотання прокурора ризики, визначені судом при обранні відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відпали, обвинувачений має сталі соціальні зв`язки, позитивні характеристики, постійне місце роботи, цивільну дружину та намір укласти шлюб. На обгрунтування своїх заперечень сторона захисту послалась також на недоведеність прокурором ризиків тримання обвинуваченого під вартою, їх необгрунтованість та базування виключно на припущеннях.
		Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали, які є в розпорядженні суду, суд дійшов такого висновку.
		ОСОБА_6 обвинувачується у тому числі у вчиненні кримінального правопорушення за п.1 ч.2 ст.115 КК України, яке відповідно до частини 6 статті 12 КК України є особливо тяжким та за яке передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, а також у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення за ч.1 ст.263 КК України, за яке передбачене покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. З вказаних підстав, суд приймає до уваги тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим.     
		Судом встановлено при розгляді названого клопотання та оцінюється в сукупності з іншими обставинами, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце мешкання та реєстрації в м.Миколаєві та за адресою: АДРЕСА_1 , де постійно проживає з дружиною ОСОБА_9 та сином останньої; також має на утриманні малолітню дитину, якій допомагає матеріально. ОСОБА_9 є власником зазначеного будинку. Обвинувачений працює неофіційно на приватних осіб, має чисельні подяки за безкорисну допомогу військовослужбовцям. Всі вищеперелічені обставини свідчать про міцність соціальних зв`язків за місцем проживання обвинуваченого.
		Оцінивши на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів всі обставини в сукупності, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що передбачений п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України й наведений в клопотанні ризик об`єктивно існує, з огляду на те, що усвідомлюючи скоєне та побоюючись суворого покарання, яке йому загрожує, обвинувачений ОСОБА_6 у разі доведеності вини, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
		Відповідно до вимог ч. 5ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні довести суду обставини, на які вони посилаються
		Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
		Суд у рішенні по справі "Белчев проти Болгарії" наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
		У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.
		ЄСПЛ визнав, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Враховуючи, що реальність інших ризиків, зазначених стороною обвинувачення у клопотанні, не доведена, про них лише формально зазначено, жодного доказу того, що обвинувачений ОСОБА_6 вчиняє якісь конкретні дії, направлені на створення перешкод правосуддю - незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, суду не представлено, тому суд вважає існування такого ризику ілюзорним. 
		Щодо ризику вчинення обвинуваченим нових злочинів з огляду на те, що останній не має роботи, стабільного заробітку та доходів, суд вважає, що дана обставина не є, в розумінні ч.1 ст.177 КПК України ризиком, оскільки цей факт ніяк не свідче про можливість продовження обвинуваченим злочинної діяльності, враховуючи також, що обвинувачений раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога не перебуває та до затримання мав постійне місце роботи та стабільний заробіток. 
		Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, необхідного для запобігання існуючому ризику, суд враховує таке.
		Згідно із ч. 1, п.3 ч.2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
		Тобто застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м`яких запобіжних заходів.
		У справі «Амбрушкевич проти Польщі» ЄСПЛ зазначив, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов`язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається.
		У справі «Хайредінов проти України» ЄСПЛ вказав, що ст. 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.
		У справах «Лабіта проти Італії» та «Харченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення. Питання проте, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду  суворим винятком. При цьому, сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
		У всіх випадках, коли ризику ухилення підозрюваного від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, підозрюваного має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд, крім інших обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування такого запобіжного заходу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.    
		Як зазначивЄвропейський Судз правлюдини вп.60рішення по справі«Єлоєв протиУкраїни» від06листопада 2008року (заява№ 17283/02) згідно з п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.
		У рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства», ЄСПЛ констатував, що основною метоюстатті 5Конвенціїє запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов`язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
		Також, за загальною практикою ЄСПЛ тримання під вартою не має перетворюватися на відбуття покарання, оскільки такий стан речей підриватиме принцип презумпції невинуватості, що випливає зі ст.6 Конвенції. А існування обґрунтованої підозри щодо вчинення тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі "Єчус проти Литви").
		   Таким чином, суд приходить до висновку, що прокурором не доведено недостатність застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, що є невід`ємною умовою застосування (продовження) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а лише формально зазначено, що, на думку прокуратури, жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти наведеним ризикам.
		   Положеннями ст. 181 КПК України передбачено, що до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, може бути застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
		   Таким чином, з урахуванням даних про особу обвинуваченого (відсутність судимостей, сімейний стан, соціальні зв`язки, спосіб життя взагалі, зокрема те, що останній має родинну, постійне місце проживання в м.Миколаєві та місце роботи), суд вважає, що, не зважаючи на обвинувачення у вчиненні особливо-тяжкого злочину та передбачене за нього покарання, вірогідність ухилення обвинуваченого від виконання процесуальних обов`язків не є надто високою, у зв`язку з чим до нього може бути застосований інший, більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, а саме - цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобу електронного контролю (браслету) з покладенням певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, що зможе запобігти доведеному стороною обвинувачення під час розгляду клопотання ризику та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків і належної поведінки.
		Саме такий запобіжний захід, на думку суду, буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення й даним про особу обвинуваченого, а також буде пропорційним тому ризику, який об`єктивно існує.
		При цьому, суд зважає на практику ЄСПЛ, що за наслідками та способами застосування, як тримання під вартою, так і домашній арешт, прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 §1(с) Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії»). Тому суд вважає, що застосування до обвинуваченого вказаного запобіжного заходу найбільш відповідатиме охороні прав та інтересів суспільства.
		З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе змінити запобіжний захід із тримання обвинуваченого під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобу електронного контролю (браслету), оскільки, поміж іншого, ризик переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування і суду, хоча і продовжує мати місце, проте зі спливом часу перебування ОСОБА_6 під вартою, значно зменшився.
		Керуючись ст.314-316, ст.181, 194, 195, ч. 2ст. 376 КПК України, суд,-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		У клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 - відмовити.
		Клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому з тримання під вартою на домашній арешт задовольнити.
		Змінити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід з тримання під вартою у Миколаївському слідчому ізоляторі на цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобу електронного контролю (браслету), звільнивши його з-під варти у залі суду негайно.
		Заборонити ОСОБА_6 залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 цілодобово.
		Зобов`язати ОСОБА_6 :
		за першою вимогою прибувати до Корабельного районного суду м.Миколаєва;
		здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.
		Встановити строк дії ухвали два місяці  до 08.10.2024 року включно.
		Роз`яснити ОСОБА_6 , що відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов`язків, покладених судом на обвинуваченого при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, і можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу на більш суворий.
		   Копію ухвали направити для виконання начальнику ВП №3 МРУП ГУНП в Миколаївській області.
		   Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_1 
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...